Кар’єр і люди. Історія вапняного протистояння на Франківщині
Сьогодні вночі виповнився рівно місяць, відколи в Тисменицькому районі Івано-Франківської області триває акція протесту. Мешканці села СтрИганці (наголос на И) блокують рух вантажного транспорту в бік місцевого вапняного кар’єру. Видобування і вивезення вапняку – зупинилося. Підприємство рахує збитки, бюджет села вже почав недоотримувати кошти. Що змусило Стриганчан заблокувати бізнес, який фактично утримує їх село? Відповіді – на поверхні, проте щоб отримати їх, автору цього допису довелося двічі побувати на Івано-Франківщині і опитати понад 30 учасників подій і осіб, які можуть бути причетні до протистояння. Аналіз ситуації говорить, що протести можуть бути використані для рейдерської атаки на кар’єр.
Добра воля громади
Покладів вапняку в Україні достатньо, щоб повністю забезпечити внутрішній попит на продукцію з нього. Та попри це, за даними Української асоціації вапняної промисловості, вітчизняний покупець сьогодні вимушений імпортувати – і вапняк, і вапно. Зокрема, з Російської федерації. Аналіз причин такого стану не є метою даного матеріалу, але ми повернемося до цієї теми в майбутніх дописах.
Стриганецький кар’єр, про який йдеться тут – розробляє однойменна компанія ТОВ «Стриганецький кар’єр». Підприємство розташоване на території двох сіл в Тисменицькому районі Івано-Франківської області – Довге і Стриганці. Історично склалося, що сільрада Стриганців першою погодила розробку покладів вапняку, тому кар’єр і має таку назву, хоча останнім часом видобування здійснюється переважно на території Довгівської сільради. Компанія сплачує за користування надрами, і за оренду земельних ділянок обом сільрадам. Також має на праві приватної власності ще одну ділянку, на якій видобування не здійснюється.
Керує ТОВ «Стриганецький кар’єр» директор Єгор Чикшеєв, а кінцевими власниками, за даними YouControl, є киянин Марко Бачмага і громадянин Ізраїлю Ілля Марчевський. Ілля Марчевський купив частку в бізнесі у 2016 році. Марко Бачмага був серед засновників компанії разом з трьом іншими співвласниками. Серед них найцікавіша постать – Магаль Володимир Васильович. Він сьогодні є депутатом Івано-Франківської обласної ради. І за інформацією, отриманою з трьох джерел, не пов’язаних між собою, залишається «в темі» вапняного бізнесу.
Видобутий у Довгому і Стриганцях вапняк возять за Галич, де його випалюють на вапно. 40 кілометрів між Стриганцями і Бовшівом – з одного боку, не велика відстань. Але з іншого – час, пальне, амортизація і заробітна платня водіїв здорожчують кінцеву вартість вапна. Відтак, власник вирішив побудувати комплекс з переробки вапна безпосередньо на території підприємства.
Важливий нюанс – зведення комплексу планується на ПРИВАТНІЙ ділянці ТОВ «Стриганецький кар’єр».
Ще один важливий нюанс: добру волю на зведення у Стриганецькому кар’єрі заводу з випалу вапна громада Стриганців виявила ще 24 січня 2006 року. Сільрада ухвалила рішення «видати дозвіл ТзОВ «Стриганецький кар’єр» на збір матеріалів попереднього погодження земельної ділянки для розташування вапняного заводу». Цим же рішенням було погоджено надання спецдозволу на експлуатацію родовища вапняків. Сільрада висунула кар’єру кілька умов: зареєструвати бізнес в Стриганцях (щоб податки сплачувалися в сільраду, де видобувається вапняк), обладнати польову дорогу для вивезення ВАПНА (саме вапна, а не вапняку), надати перевагу жителям села Стриганці при працевлаштуванні.
Логіка проста: якщо бізнес видобуває вапняк на території села, то нехай його тут і переробляє (буде більше податків до бюджету села), і працевлаштовує місцевих жителів, а кінцеву продукцію возить не через село – а об’їзною дорогою. Все справедливо.
Ми свідомо виділили ВАПНО великими літерами, аби підкреслити, що сільрада Стриганців ще в 2006 році засвідчила волю громади села не просто на розробку кар’єру, а саме на зведення заводу з випалу вапна (для транспортування саме вапна мала бути обладнана польова дорога). Минуло 14 років, і коли на кар’єрі почали будувати завод з випалу вапна – Стриганці повстали проти заводу.
Вапняний майдан
Перекривати дорогу вантажівкам кар’єра стриганчанам не звикати.
Перший протест, розповідають місцеві, відбувся у березні 2019. Громада і кар’єр сіли за стіл переговорів. Підписали угоду про соціальне партнерство. З одного боку директор ТОВ «Стриганецький кар’єр» Єгор Чикшеєв, з іншого – сільський голова Стриганців Андрій Максимів. До змісту цієї угоди ми ще повернемося.
Друга акція протесту мала місце у жовтні. Третя – в грудні. Четверта – почалася в ніч з 26 на 27 січня 2020 і триває досі.
Друга і четверта акції пов’язані між собою. Обидва рази селяни виходили на вулицю через дії керівництва кар’єру щодо зведення на приватній території підприємства печей для випалу вапна.
У жовтні 2019 люди обурилися, коли на кар’єрі почали бити палі для майбутньої печі, і намагалися вночі провезти палі і техніку для забивання. У січні 2020 – коли так само, глупої ночі, повз будинки поїхала колона бетонозмішувачів. Місцеві наполягають – все робилося без відповідних дозвільних документів і без обговорення з громадою.
Відтоді на виїзді зі Стриганців у бік кар’єру вдень і вночі чатує варта: активні селяни називають себе ініціативною групою, палять ватру, п’ють чай-каву, співають пісень – усе незалежно від погоди. Поводяться чемно, до незнайомців привітні. Принаймні, автора поїли кавою, частували канапками і щиро ділилися своїм болем.
Головна аргументація ініціативної групи – печі на кар’єрі почали будувати проти волі громади Стриганців.
«Не по-людськи»
Перший візит автора до Стриганців відбувся 11 лютого.
Після короткого знайомства біля вогнища, автора запросили до амбулаторії, щоб гуртом розповісти своє бачення конфлікту. Амбулаторія знаходиться за якихось 10-20 метрів від блок-посту, там є стабільний Wi-Fi.
Стриганчани з ініціативної групи кажуть, що керівництво кар’єру їх надурило.
«26 січня 2020 року був схід села. Нам пообіцяли, що будь-які роботи зі зведення печей припиняються до проведення громадських слухань!» – розповідає Богдан Малиновський, який користується авторитетом і є визнаним лідером ініціативної групи. Він готовий годинами аргументовано розповідати про всі порушення не лише обіцянок, але і законів України, на які, з його слів, пішло керівництво кар’єру. Інколи здавалося, що Богдан Михайлович вже так часто пояснював журналістам ситуацію, цитуючи висновки оцінки впливу на довкілля і документи ДАБІ, що втомився і чергові уточнюючі запитання автора сприймав неприховано скептично.
До речі, саме після уточнюючого питання щодо того, хто обіцяв припинення робіт – крайнім виявився сільський голова Андрій Максимів. Втім, сьогодні вже не так важливо, хто обіцяв. Важливо, що тієї ж доби, коли селянам було обіцяно припинення будівельних робіт зі зведення печей, по селу поїхала колона бетонозмішувачів.
«Повезли вночі міксери (бетонозмішувачі)! Налякали людей! Та люди бігли всі, як на пожежу – зупиняти ті міксери! Якщо до нас таке відношення зараз, поки вони не працюють в повному обсязі, то що буде, коли вони запрацюють?!?» – обурюється Світлана Кашалаба, подвір’я якої розташоване найближче до кар’єру.
«Як це так?!? Вночі, наче злодії, із вимкненими фарами, крадькома їхали через наше село!» – обурюються інші учасники ініціативної групи.
«Знаєте, це просто не по-людськи. Так не робиться», – тихо і щиро промовила літня пані, після того, як молодші та енергійніші стриганчани висловилися і почали розходитися.
Фінальним акордом зустрічі звучать слова Світлани Кашалаби: «Якби порадилися з людьми, цього конфлікту було би не бути… нам ніхто нічого не пояснив…».
Вапняний біль
Звісно, порушення обіцянок і спроба по-злодійськи проїхати колоною бетонозмішувачів по селу – були лише приводом для масового протесту. Причин для спротиву печам у Стриганцях декілька.
Ось далеко не повний перелік претензій стриганчан до ТОВ «Стриганецький кар’єр»: не врахування думки громади, порушення порядку погодження будівельних робіт, токсичність майбутніх печей, шкідливі викиди кар’єру, не влаштування на роботу місцевих жителів, вплив будівництва печей на воду в криницях і городину, невиконання зобов’язань з будівництва об’їзної дороги і ремонту мосту, і, зрештою, сам факт розробки вапняного родовища в безпосередній близькості до будинків.
Проте перша і головна, на думку автора, причина конфлікту – страх.
У ці дні напрошується чітка аналогія з евакуацією громадян України з китайського Уханю. Дії ТОВ «Стриганецький кар’єр» можна порівняти з діями Міністерства охорони здоров’я. Замість того, щоб провести роз’яснювальну роботу серед жителів Нових Санжар, їх просто поставили перед фактом розміщення в їх селищі потенційно небезпечних співгромадян. Так і в «Стриганецькому кар’єрі» вирішили розпочати будівництво печей для випалу вапна, не особливо рахуючись із думкою і рівнем поінформованості стриганчан.
До речі, ще одна яскрава ілюстрація аналогії з «короновірусною панікою». Восени 2019 керівництво кар’єру вирішило влаштувати громадські слухання: спочатку в Довгому, потім в Стриганцях. Мешканці Довгого розповідають, що слухання в їх селі пройшли спокійно. Технологи і екологи пояснили, що печі, які будуть збудовані біля кар’єру – не загрожують ані оточуючому середовищу, ані місцевим жителям. Вони працюватимуть на природньому газу, а подрібнення вапняку, транспортування і випал вапна буде відбуватися в закритому, ізольованому комплексі.
«Так, до нас приїхали, пояснили, відповіли на питання. Громада вислухала. Я зайняв позицію, на якій стою досі. Я на боці громади. Якщо кар’єр порозуміється з громадою, і печі справді безпечні – нехай будують і працюють, вони приносять гроші селу, на виробництві працюватимуть довгівці. Чому ні? Але якщо ми побачимо, що печі небезпечні, чи технологи почнуть порушувати безпеку і з’являться викиди, ми з громадою не дамо їм працювати, нехай будуть певні», – розповідає сільський голова Довгого Роман Червак. Він головує в селі другу каденцію і користується відчутною підтримкою громади.
Одразу після слухань в Довгому, делегація на чолі з директором кар’єру Єгором Чикшеєвим, поїхала в Стриганці. Там зустрічі не відбулося. Громада відмовилася слухати представників кар’єру. Троє учасників тієї зустрічі різними словами, але однаково описують події: «Делегація приїхала, нам почали показувати фільм про ті печі. А там люди в масках у першому ж кадрі. Люди – в масках (ватно-марлеві пов’язки на обличчі)! Як то може бути, щоб на безпечному виробництві люди ходили в масках! Нам не потрібно таких печей, де працівники в масках» (згадайте цей епізод, коли будете читати наступний розділ).
В результаті проваленої комунікації (як у випадку з МОЗом і «короновірусною панікою») саме слово «піч» стало жахом для місцевих мешканців, інвестор кар’єру зібрав чимало, м’яко кажучи, критичних епітетів, а реалізація проекту зупинилася.
Далі на цей страх нанизалося все інше: порушення порядку погодження будівельних робіт, закиди щодо начебто не екологічності печей, і т.д.
Але повторюся – це суб’єктивне сприйняття автором подій і свідчень учасників.
І не можна не сказати про ще один біль стриганчан – нищення лісу, який вкриває вапнякові пагорби.
«Ці схили засаджувалися лісом за часів колгоспу. Нам боляче дивитися, як кар’єр нищить наші рідні місця», – розповідають місцеві.
Крім болю, розробка вапняних пагорбів має і чисто практичний дискомфорт: оголені схили вапняку обдуваються вітрами і «порохИ» (так місцеві називають вапняний пил) летять на городину і обійстя. А вирощування городини – стабільний і прибутковий бізнес для місцевих мешканців.
«Піч на току», проти якої ніхто не був проти
Автор свідомо опустив деталі зустрічі, що стосувалися переліку порушень, яких припустилося ТОВ «Стриганецький кар’єр» щодо будівництва печей. І ось чому.
На фото нижче ви побачите ІНШУ піч, вже збудовану. Вперше про неї автору, ще до поїздки у Стриганці, телефоном розповіли мешканці села Довге.
«Та я вас прошу! Зараз стриганчани протестують. А чому не протестували, коли їм весь минулий рік під хатами диміла та піч, що на колишньому току стоїть?» – обурений житель Довгого попросив не називати його імені, і пояснив: у Стриганцях, на території колишнього колгоспного току в минулому році працювала піч. Щоправда, у ній не випалювали вапно, а лише підсушували вапняк, потім на місці подрібнювали і вивозили вантажівками, начебто на Надвірнянський асфальтний завод.
Все, що повідомили автору телефоном з Довгого, підтвердили жителі Стриганців на місці. З їх слів: піч на території Стриганців не має ніякого відношення до ТОВ «Стриганецький кар’єр»; вапняк для підсушування купувався на кар’єрі, перероблявся і продавався людьми, ніяк із кар’єром не пов’язаними; піч працювала на дровах, і під час роботи «страшно диміла і були страшні порохИ»; система фільтрації на печі була практично відсутня («Та ми бачили як вони ті «фільтри» на парканах сушили! Які то фільтри! Нічого не фільтрувалося!»).
При всьому цьому, ніхто зі стриганчан, з якими вдалося поспілкуватися автору, не пригадав жодного випадку, коли би громада села протестувала проти «печі на току». ЖОДНОГО.
Ба більше! Тільки уявіть здивування автора, коли один із депутатів сільради Стриганців заявив: «Та вони взагалі без дозволів ніяких будувалися, в селі не зареєстровані, і селу ні копійки в бюджет не платять».
Відсутність будь-яких виявів протесту проти «печі на току» є тривожним симптомом вибірковості: чому до вже діючого об’єкту, який тривалий час створював дискомфорт, забруднював навколишнє середовище і працював на сумнівних умовах – у місцевих мешканців (зокрема депутатів) претензій не було, а ТОВ «Стриганецький кар’єр» дісталося на горіхи?
Головний біль сільських голів
Про що від ініціативної групи стриганчан ні пари з вуст – то це про значення кар’єру для бюджету села.
ТОВ «Стриганецький кар’єр» – головний наповнювач бюджетів сіл Довгого і Стриганців, на території яких видобувається вапняк.
Цифри говорять самі за себе. Наступні дані автору надали в сільських радах. Почнемо з Довгого. За користування надрами, ТОВ «Стриганецький кар’єр» сплатило за 4 останні роки понад 2 мільйони гривень. При цьому щороку поповнення бюджету села зростало: в 2016 село отримало за користування надрами 321 тис грн, а в 2019 – 826 тис грн. За користування землею Довге у 2016-2019 роках отримало ще 730 тис грн.
Бюджет Стриганців також формується головним чином за рахунок кар’єру.
За користування надрами, ТОВ «Стриганецький кар’єр» сплатило Стриганцям за 4 останні роки понад 1,6 мільйони гривень. Орендна плата за землю за 2016-2019 роки сягає майже 700 тис грн. І ці гроші конче потрібні селу.
«В бюджеті на 2020 рік на утримання школи закладено 200 000 грн, на церкву 40 000, на амбулаторію 26 000, на будинок культури – 90 000, на матеріальну допомогу 30 000, на сільську футбольну команду 30 000, на оцінку землі 60 000. Звідки селу взяти ці кошти, якщо кар’єр і далі не працюватиме?» – сільський голова Стриганців Андрій Максимів розводить руками.
До речі, Андрій Максимів вдало скористався протестами на користь села – попри те, що в ініціативній групі стриганчан сільському голові відкрито висловлюють недовіру (за його відставку навіть збирали підписи в минулому році). З минулої осені сільрада Стриганців вже двічі підвищувала кар’єру орендну плату за землю, і сьогодні підприємство сплачує максимальну ставку – 12% нормативно-грошової оцінки землі. Останнє підвищення відбулося саме на хвилі перекриття дороги стриганчанами – на сесії сільради 28 січня 2020 року.
Андрій Максимів звернув увагу автора ще на один важливий факт: в Стриганцях збудовано потужні сонячні електростанції. Якщо на кар’єрі почнуть випалювати вапно, кар’єр викупить третину потужностей СЕС. Якщо це станеться – бюджет села отримає ще більше надходжень.
Не тільки податки
Як автор вже згадував, після перших протестів у березні, 7 квітня 2019 року між сільрадою Стриганців і ТОВ «Стриганецький кар’єр» було укладено Угоду про соціальне партнерство.
Село і бізнес домовилися про співпрацю за формулою: бізнес працює і фінансово допомагає селу, а село не заважає і допомагає робити бізнес. ЗА затвердження угоди з кар’єром проголосували всі присутні депутати сільради Стриганців.
Угода передбачає два етапи.
Для початку, Стриганецький кар’єр взяв на себе низку зобов’язань: відремонтувати дорожнє покриття по вул. Царинка (цією дорогою вивозиться вапняк з кар’єру), реконструювати міст у Стриганцях, пробурити свердловину біля церкви Святої Трійці, за потреби зволожувати вулиці, по яких вивозиться вапняк, обмежити швидкість руху вантажного транспорту 10 кілометрами на годину, і фінансово допомагати громаді – 120 000 грн на рік.
На другому етапі кар’єр має сприяти сільраді в організаційних питаннях для реалізації проекту побудови об’їзної дороги, підтримувати в доброму стані вже відремонтовану дорогу в селі, виготовити технічну документацію і власне побудувати об’їзну дорогу і мостовий перехід.
Свердловину для водопостачання біля церкви – пробурили. Вулицю Царинка – відремонтували. Фінансову допомогу селу – надали. Водночас, на кар’єрі визнають, що не завжди стежили за своєчасним зволоженням вулиць і .
А закиди ініціативної групи щодо стану мосту коментує сільський голова Стриганців: «Ані сільрада, ані кар’єр не має права самовільно взяти і побудувати чи перебудувати міст на дорозі загального значення. Для його ремонту чи укріплення потрібні підстави. Ще в жовтні минулого року сільрада звернулася до Департаменту будівництва, ЖКГ, містобудування та архітектури. Там нам офіційно дали зрозуміти, що стан мосту не вимагає його ремонту, і вантажопідйомність було підтверджено».
«Головна складова другого етапу соціальної угоди – будівництво об’їзної дороги. Ми маємо достатньо часу, щоб виконати взяті на себе зобов’язання, від яких не відмовляємося. Другий етап має бути виконано до 1 липня 2021 року, а загалом угода діє до кінця 2025 року», – пояснює Єгор Чикшеєв.
Дорога спотикання
Взагалі-то кажуть про «камінь спотикання», але у випадку з конфліктом у Стриганцях громада, місцева влада і кар’єр спотикнулися саме через дорогу.
«Так, це я підписав те рішення сільради (про виділення земельної ділянки для розташування вапняного заводу). Але умовою появи на кар’єрі печей було будівництво технічної об’їзної дороги. А її досі немає», – визнає стриганчанин Василь Кабан, який у 2006 році був сільським головою.
«Обіцяли об’їзну дорогу – і де вона? Не дамо більше возити вапняк через наше село», – підтримують інші стриганчани.
В кар’єрі також кажуть: дорога потрібна, і вона обов’язково буде збудована. Але коли саме – залежить від місцевої і районної влади.
«Так, нам об’єктивно потрібна об’їзна дорога, і ми давно готові її профінансувати. Якби це питання залежало від нас – ми би вже давно побудували повноцінну дорогу. Але м’яч на боці місцевої влади. Ділянки, по яких має пройти дорога – лежать поза межами населених пунктів. Саме тому ми заклали в Угоду про соціальне партнерство свою готовність допомогти сільраді Стриганців організувати процес, який закінчиться будівництвом дороги», – запевняє Єгор Чикшеєв.
Спроби порозумітися
Ситуація у Стриганцях ще наприкінці грудня 2019 – на початку січня 2020 вийшла на рівень області. Особисто голова Івано-Франківської ОДА Денис Шмигаль (сьогодні він займає посаду віце-прем’єр-міністра, міністра розвитку громад і територій) збирав сторони конфлікту у спробі допомогти порозумітися. Стриганчани-учасники зустрічі кажуть: «говорили-балакали, сіли та й заплакали», результату зустріч в ОДА не дала.
«А що вони тому кар’єру і нам скажуть, як вони там в області всі «куплені»?» – обурюються стриганчани.
Як далі розгорталися події, ви вже знаєте. Найвищий градус емоцій у Стриганцях був у ніч з 26 на 27 січня. Розповідають, що налякані, обурені і розлючені нічною колоною бетонозмішувачів, стриганчани кілька наступних днів навіть зупиняли звичайні легкові автівки, перевіряючи, чи не перевозять вони приховано паливо для техніки у кар’єрі.
Блок-пост у Стриганцях потрапив на шпальти всіх Івано-Франківських інтернет-видань і в ефіри телеканалів. Громадяни вимагали, щоби до них приїхало керівництво кар’єру і району. З району – приїхали, з кар’єру – ні. Журналісти добивалися коментарів директора Чикшеєва і власника Марчевського в телефонному режимі. Директор переконував у своїй правоті і наявності всіх документів, але до людей не приїжджав, посилаючись чи то на відпустку, чи то на закордонне відрядження. Стриганчани звинувачували кар’єр у незаконному будівництві, а представників влади – у тому, що ті не чують громадян і не хочуть захищати інтереси громади. Блок-пост біля амбулаторії перетворився на улюблене місце проведення часу ініціативною групою з вечорницями, вечерями, піснями.
«Громада – категорично проти печей. Але знаєте, за що ми вдячні керівництву кар’єру? Вони до нас не їхали, зневажали нами, і тим самим об’єднали нас, згуртували проти себе» – каже стриганчанин, який просив не називати його імені.
Перший контакт між представниками бізнесу і громади після початку блокування дороги – відбувся раптово і за дивних обставин.
Пізно ввечері 13 лютого на блок-пост у Стриганці приїхали особисто і Єгор Чикшеєв і Ілля Марчевський. Відео цієї зустрічі деякий час «висіло» на сторінці Файне село Стриганці, а потім зникло, теж за дивних обставин. Спочатку адміністратор сторінки намагався транслювати сам. Трансляція «злетіла», пост зник. Потім сторінка перепостила допис одного з місцевих жителів, в якому було півторагодинне відео зустрічі. Потім це відео зникло зі сторінки, а замість нього з’явилися фрагменти зустрічі. З часом і вони зникли.
На жаль, наступної доби автор встиг переглянути лише першу годину відео зустрічі, тому не може скласти своє враження про подію повною мірою.
«Нащо він до нас приїхав, та ще й вночі? Можливо, він думав, що ми його злякаємося? Чи що?» – розводить руками один зі стриганчан, з якими вдалося обговорити інцидент вже при зустрічі.
«Ха! Приїхав, та ще й не сам, з Чикшеєвим. Він думав, нас тут мало, а нас за півгодини зо сто людей зібралося» – каже інший, і розповідає, що зустріч хоч і почалася на підвищених тонах, але тривала майже 2 години.
Марчевський прокоментував свій нічний візит в Стриганці так: «В якийсь момент я зрозумів, що мені як власнику кар’єра розповідають не всю інформацію про ситуацію. Також у мене склалося враження, що хтось навмисне вводить в оману місцевих жителів, розповідаючи страшилки про печі і про мене. Тому як тільки зміг, я прилетів до Івано-Франківська літаком, і приїхав до людей. Приїхав до стриганчан, щоб познайомитися і особисто запросити на інформаційну зустріч 16 лютого. Справді, на блок-пост одразу приїхало багато людей, ми поговорили. Я побачив багато громадян, які вміють не лише кричати і звинувачувати, але і слухати, критично думати і приймати правильні рішення. Я визнав, що керівництво кар’єру припустилося багатьох помилок. І попросив стриганчан звернути увагу, що хтось просто дурить їх, розповідаючи казки про неіснуючу небезпеку від печей».
Наступний контакт між громадою і бізнесом був офіційним і значно тривалішим.
16 лютого, в неділю, у Довгому і Стриганцях відбулася зустріч з громадами. Захід виявився настільки масовим, що за ситуацією стежили кілька нарядів патрульної поліції.
Розказати про майбутні печі довгівцям і стриганчанам приїхали Ілля Марчевський, Єгор Чикшеєв, Голова громадської організації «Всеукраїнська екологічна ліга» Тетяна Тимочко. Приїхав навіть громадянин Італії Dr. Carlo Cella, власник компанії Qualical, яка збудувала під ключ десятки таких самих печей, яку планується збудувати у Стриганецькому кар’єрі (такі печі працюють у Німеччині, Чехії, Японії та інших країнах). На початок зустрічі в Довгому автор не встиг, а коли приїхав, то до місцевого клубу було вже не потрапити: сотні машин і людей, емоції, поліція, священики. Зустріч у Стриганцях почалася пізніше, ніж було заплановано, пройшла під відкритим небом і зібрала кількасот місцевих жителів. Емоції зашкалювали і під час зустрічі, і після неї.
Офіційна частина зустрічі закінчилася. Але співвласник кар’єру Ілля Марчевський ще довго спілкувався з місцевими жителями
Замість слухати палкі промови і розглядати плакати, автор за кавою і цигаркою спілкувався з довгівцями і стриганчанами. А потім із однолітком зі Стриганців облазив вапняні гори і на власні очі побачив кар’єр і його наслідки для місцевості. Тому у цьому дописі багато про зустріч 16 лютого не буде. Дещо – зможете прочитати у підписах до фото.
Протистояння, від якого програЮть всі
Замість підсумків, автор вважає за доречне повторити сказане стриганчанам біля ватри увечері 16 лютого, перед від’їздом до Івано-Франківська.
Бізнес у цій історії відверто «зафакапився». Практично, як МОЗ із евакуйованими в Нових Санжарах. Громаду потрібно шанувати, поважати і говорити з людьми очі-в-очі, а не мовою прес-релізів чи телефонних коментарів.
Печі біля кар’єру – це вигідно і бізнесу, і громаді. Бізнес має вищі прибутки – громада має більше податків. Інша справа, що у стриганчан є побоювання щодо мудрого витрачання коштів сільського бюджету. Але жителі Стриганців мають достатньо важелів впливу на сільську раду.
Для власника італійської компанії, яка готова будувати печі, – український проект, в розумінні автора, нічим не гірший, ніж проект в будь-якій іншій країні. Тому якщо печі на Івано-Франківщині працюватимуть не так, як в Німеччині чи Японії, про це стане відомо на весь світ (інформаційні технології дозволяють, а конкуренти не сплять). І якщо його проект в Україні «зафакапиться» – в його компанії ніхто більше не замовить жодну піч.
Також варто додати, що у цієї історії є непрямі ознаки рейдерської атаки на Стриганецький кар’єр, імовірно, з політичним присмаком. Безспірних фактів недостатньо, щоби робити однозначні висновки, проте спілкування з жителями Стриганців, Довгого, Побережжя і Івано-Франківська (зокрема з джерелами у правоохоронних органах) наштовхує не думку, що в цьому протистоянні є ще кілька аспектів і осіб, роль яких варто дослідити в найближчому майбутньому. Окрім цього, автора бентежить мовчання колишнього співвласника кар’єра, який не знайшов часу поспілкуватися і відповісти на кілька дуже простих запитань (Наприклад, чому за попередніх власників при кар’єрі не будували печі? Чому за попередніх власників не було збудовано об’їзну дорогу? Як попереднім власникам вдавалося знаходити порозуміння з місцевими громадами?).
А тим часом, доки протистояння триває, від нього, на думку автора – програють всі. Через блокування підприємства, збиток ТОВ «Стриганецький кар’єр» вже вимірюється сотнями тисяч гривень. Бюджет Стриганців (з тієї ж причини) вже в лютому недорахувався значної частини надходжень від кар’єру.
Що робити бізнесу? Шанувати громаду, працевлаштовувати місцевих, підтримувати літніх і молодь, висаджувати дерева, справно платити зарплатню і податки, поважати Закон.
Що робити громаді? Захищати свої інтереси, а значить – контролювати бізнес. Сучасні технології дозволяють надзвичайно точно фіксувати всі викиди і «порохИ». Варто лише напрацювати формат взаємодії і добитися від бізнесу гарантій дотримання стандартів безпеки.