Олександр Задорожний: Державі не варто робити українського виробника заручником санкцій
Авторський блог
Автор: Олександр Задорожний, адвокат, к.ю.н. (PhD)
ПрАТ «Український графіт» (Укрграфіт) не видобуває корисних копалин в Україні. Однак понад 90 років – зокрема і з видобутого в Україні – виготовляє продукцію, яка допомагає металургійним, хімічним, машинобудівним та іншим підприємствам світу виробляти безліч власних товарів. Сьогодні Держава в санкційному порядку хоче забрати у виробника належні йому кошти, необхідні для здійснення господарської діяльності у прифронтовому місті. Представник Укрграфіту в суді, адвокат, кандидат юридичних наук Олександр Задорожний попереджає: конфіскація виручки української компанії за товар, легально поставлений до запровадження санкцій до покупця, до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну – буде несправедливим рішенням і зашкодить, у першу чергу, нашій Державі.
Наразі у Вищому антикорупційному суді розглядається справа № 991/6493/24 за позовом Міністерства юстиції України до відповідачів Шелкова Михайла Євгеновича та ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору про застосування санкцій, передбачених п. 1-1 ст. 4 Закону України «Про санкції».
Передусім зауважу, що ПрАТ «Український графіт» не є відповідачем у зазначеній справі, а має процесуальний статут лише третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто позовні вимоги Міністерства юстиції України не адресовані ПрАТ «Український графіт».
Тому жодних стосунків до санкцій чи діяльності як ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА», так і Шелкова Михайла Євгеновича ПрАТ «Український графіт» не має і не знає, що там відбувалось (власне в судовому засіданні Вищого антикорупційного суду 12.08.2024 р. представник Міністерства юстиції України підтвердив, що ПрАТ «Укрграфіт» жодним чином не зв’язано ані з ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА», ані з Шелковим Михайлом Євгеновичем, а відтак і жодних претензій з цього приводу Міністерство юстиції України до ПрАТ «Укрграфіт» не має.
Участь ПрАТ «Укрграфіт» у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору обумовлена лише, як на наш погляд, певною прогалиною у законодавстві, яке, на жаль, не врегулювало перехідні положення при введені санкцій. І як наслідок виник «правовий вакуум» в регулюванні питання, що робити, коли до введення санкцій приватне підприємство ПрАТ «Укрграфіт» абсолютно легально експортувало товар, а кошти за такий легально експортований товар надійшли в Україну вже після введення санкцій до покупця цієї продукції?!
Так, ПрАТ «Укрграфіт», яке є вітчизняним заводом-виробником графітованих електродів (тобто точно не військової продукції і навіть не продукції подвійного призначення), абсолютно легально ще у 2019 році (тобто задовго до введення санкцій щодо Авісми) уклало контракт з ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА» про поставку графітованих електродів власного виробництва. Підкреслимо, що графітовані електроди не є товаром військового чи навіть подвійного призначення, а саме підприємство ПрАТ «Укрграфіт» є приватним підприємством, яке, на відміну від держави, не має ані відповідного апарату, ані повноважень для з’ясування питань діяльності Авісми поза межами контракту.
Так от, на виконання зазначеного контракту ПрАТ «Укрграфіт» до введення санкцій експортував Авісмі товар (електроди ЭГС 600х2100хS317Т4L в комплекті з ніпелями 317Т4L по ДСТУ 4494:2005в кількості 54 штуки, вагою 53 951 кг, загальною вагою брутто 59,200 тон) загальною вартістю 140 272,62 доларів США.
Звертаємо увагу, що експорт цього товару був абсолютно легально оформлений державою Україна. Так, митне оформлення в режимі експорту цього товару було оформлено митною декларацією, чим держава Україна надала, термінами Європейського суду з прав людини «легітимні очікування» ПрАТ «Укрграфіт» в отриманні компенсації (тобто оплати) вартості за свою продану власність. Більше того, варто зауважити, що продукція була також легально транспортована на адресу Авісми залізничним транспортом, тобто через державну залізницю (про що свідчать відмітки митних органів України, які дали дозвіл на вивіз цієї продукції саме на адресу Авісми (адже як в митній декларацій, так і в залізничній накладній були чітко вказані як країна експерту, так і конкретний покупець-товароотримувач, яким була Авісма.
Тобто, держава Україна (в особі компетентних державних органів – в даному випадку митних органів) легально дозволила поставку товару на адресу Авісми, оформивши експорт товару на адресу Авісми, а в подальшому дозволила легально вивезти такий товар за межі України для конкретного покупця-товароотримувача, яким була Авісма (!).
У свою чергу, на виконання зазначеного контракту Корпорація «ВСМПО-АВІСМА» («АВИСМА» филиал публичного акционерного общества «Корпорация ВСМПО-АВИСМА») сплатила УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАВОДУ-ТОВАРОВИРОБНИКУ платіжним дорученням № 101 від 27.08.2021 р. кошти в сумі 140 272,20 доларів США за ЛЕГАЛЬНО експортований товар, котрий був легально відвантажений, легально оформлений в режимі «експорт» та легально вивезений за межі митної території України на адресу Авісми.
В подальшому, після введення санкцій, ці кошти, які надійшли до українського банку, були заблоковані. Наразі ж Міністерство юстиції України звернулось з цим позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просить звернути ці кошти у дохід держави, тобто по суті просить позбавити право власності саме український завод ПрАТ «Укрграфіт», який легально експортував цей товар до введення санкцій і мав «легітимні очікування» на отримання за нього оплату, адже сировина, енергоносії та заробітна плата, які були витрачені на виробництво експортованих графітованих електродів не будуть компенсовані, а відтак національний товаровиробник зазнає суттєвих збитків.
Зазначене призведе до зубожіння заводу (який до того ж знаходиться в м. Запоріжжі, тобто є прифронтовим заводом) і як наслідок призведе недоотримання державою податків, тощо.
До того ж , як відомо, у всьому світі будь-яка держава всіляко підтримує вітчизняного товаровиробника. Тому така по суті де-факто конфіскація оборотних коштів заводу (який до речі нічого не порушував і працював у легальному правовому полі (!), точно не відповідатиме інтересам держави та завданням санкцій (!).
Слід також звернути увагу і на те, що о відповідно до ч.1-2 ст. 45 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція може бути відкликана платником – під час дебетового або кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника. Після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.
Тобто, після того, як пошти зайшли в український банк, то ці кошти не можуть бути відкликані платником, а тому звернення цих коштів в дохід держави по суті буде вилученням коштів не у платника, а отримувача коштів, тобто в українського заводу-виробника ПрАТ «Укрграфіт».
Окрім цього, зауважуємо, що, як це не дивно, у випадку, якщо такі ж самі санкції введені, так би мовити «навпаки», тобто, до прикладу, якщо «санкційне» іноземне підприємство імпортувало в Україну товар, то незважаючи на такі санкції українське підприємство все-одно повинно розрахуватися з «санкційним» іноземним підприємством, про що прямо зазначено в підпункті 7 пункту 1 Постанови НБУ від 01.10.2015р. № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій»)»: «банк зобов’язаний відмовити клієнту у виконанні розрахункового документа, який передбачає переказ коштів за межі України або наслідком якого може бути виведення капіталів за межі України, якщо до ініціатора та/або отримувача переказу застосовано санкцію “запобігання виведенню капіталів за межі України“, за винятком переказу коштів за зовнішньоекономічними договорами, розрахунки за якими здійснюються: за фактично поставлену продукцію на митну територію України;».
Про таку асиметрію, яка є промовистим доказом порушення принципу «належного урядування» з боку держави Україна зазначають і самі державні органи (зокрема Національний банк України у своєму листі від 11.08.2021 № 25-0006/73935, адресованому ПрАТ «Укрграфіт» на цій конкретній ситуації).
Зазначене в даному кейсі, на наш погляд, порушує «принцип належного урядування» в розумінні Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20.10.2011 ЄСПЛ вказує:
«70…. Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
71….. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).»
Отже, держава Україна офіційно дозволила ПрАТ «Укрграфіт» експортувати товар на адресу Публічного акціонерного товариства «Корпорація ВСМПО-АВІСМА» («АВИСМА» филиал Публичного акционерного общества «Корпорация ВСМПО-АВИСМА») чим санкціонувала «законні очікування» (в термінах ЄСПЛ) ПрАТ «Украгрфіт» в легальному отриманні оплати за такий товар без перешкод з боку Держави Україна.
В подальшому, після введення санкцій, такі «легітимні очікування» ПрАТ «Укрграфіт» в отриманні коштів за легально експортований товар (експорт якого був санкціонований державою Україна) по суті були скасовані в односторонньому порядку.
Тобто, по суті, в термінах Європейського суду з прав людини, держава Україна в цій справі якраз намагається ризик своєї помилки покласти не на саму державу, а виправити таку помилку за рахунок особи, якої така помилка стосується, тобто за рахунок приватної особи – ПрАТ «Укркграфіт», що прямо суперечить п. 71 рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20.10.2011 р. і покладає на таку особу (ПрАТ «Укрграфіт») термінами ЄСПЛ «індивідуальний і надмірний тягар».
Автор: Олександр Задорожний
Фото надано автором