Чи буде повторна оборона Буші? (ZAXID.NET)
Яку загрозу становить видобування вапняку біля пам’яток археології та історії – аналізує видання ZAXID.NET*.
Нещодавно українців збентежила інформація про продаж родовища вапняку під кар’єр у селі Буша на Вінниччині. Науковці, історики, культурні діячі почали бити на сполох, адже це становить загрозу для місцевого заповідника, який береже багато пам’яток історії, археології та природи. Окрім того, промисловий кар’єр не на користь туризму та екології, там поруч з річками Мурафа і Бушанка, геологічним заказником створюють зелені садиби, екопоселення та реалізовують зоозахисний проект. ZAXID.NET поспілкувався з директоркою державного історико-культурного заповідника «Буша» Іриною Захарчук про цінність цієї території та всі можливі загрози для неї.
Що за кар’єр
Державна служба геології та надр України виставила на аукціон родовище Бушанське для видобування корисних копалин (промислової розробки родовищ). Кар’єр площею 13 гектарів розташований між селами Буша, Дорошівка та Слобода Бушанська. Як зазначають Nadra.info, аукціон був повторний, тому стартову ціну знизили на 25%. На аукціоні 26 березня перемогло ТзОВ «Сі-Еволюшн», яке запропонувало ціну 2,6 млн грн. Йому дозволили 20 років видобувати з родовища фосфатовмісний вапняк. Місцеві мешканці і працівники заповідника дізналися про аукціон лише через два дні.
До слова, компанія-переможець «Сі-Еволюшн» заснована у Києві 19 лютого 2024 року, за місяць до проведення аукціону. Її директоркою зазначена Наталія Гибелинда, яка, за інформацією YouControl, є також ФОПом з основним КВЕДом «інша допоміжна діяльність у сфері транспорту».
Родовище не зачіпає природоохоронної території заказника та площі заповідника «Буша», однак розташоване надто близько до обидвох локацій та сіл, де мешкають люди. Голова Держгеонадр Роман Опімах запевнив журналістів Суспільного, що вся документація в порядку. Пошукові роботи на родовищі проводилися ще на початку 1990-х років, додаткові розвідувальні роботи – в 2000-х. Обласне екологічне управління ще 2007 року дало висновок, що родовище не розташоване на землях природоохоронного призначення і не потребує погодження адміністрації заповідника.
Однак земля зараз належить Ямпільській громаді, до якої входить і село Буша. Староста села Роман Іванчишин розповів Суспільному, що питання щодо видобутку фосфатів у Буші порушують не вперше: у 2007-2008 роках на сесії не надали ділянки, щоб розробляти там кар’єр. А зараз місцеву владу лише ставлять до відома. Представник Ямпільської міськради на зборах громадян запевнив, що вони підтримають громаду і будуть всіляко перешкоджати закладенню кар’єра.
Бушанці готують звернення в екологічну інспекцію та прокуратуру для перевірки, чи дотримані дотримані всі норми і чи нема порушень. Вінницька обласна прокуратура перевіряє законність продажу спецдозволу на користування надрами родовища. Відомості за ч.3 ст. 240 ККУ (порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин на об’єктах природно-заповідного фонду) внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань.
«Ми зібрали загальні збори громадян, результати зафіксували протоколом, і з підписами громадян відправили до відповідних інстанцій – Ямпільської міської ради, Могилів-Подільської районної адміністрації і Вінницької обласної військової адміністрації. Тобто всі відповідні органи проінформовані належним чином, і я думаю, що ми всі разом зможемо відстояти нашу бушанську землю», – наголошує Ірина Захарчук.
Шкода історії та екології
Проблема полягає в тому, що поряд з родовищем розташований геологічний заказник і заповідник, який є одним з найвідоміших і найпопулярніших туристичних місць Поділля. Директорка заповідника «Буша» зазначає, що родовище Бушанське, яке може стати кар’єром, розташоване за 300 м від найближчої пам’ятки. Крім того, промислова розробка, великогабаритний транспорт, пилюка від кар’єра будуть шкодити розвитку туризму, під загрозою туристична привабливість регіону і розвиток туристичного потенціалу.
«Наша Буша славиться своєю історією. Це така сучасна туристична мекка для мешканців Поділля, Вінниччини і всієї України. Ми розвиваємо туризм вже понад 20 років і намагаємося всіма силами це все зберегти. Якщо буде кар’єр, будуть їздити машини, бульдозери, ніякої користі, крім самих власників, кар’єр не принесе ні Буші, ні Дорошівці, ні тим більше Слободі Бушанській», – зазначає Ірина Захарчук.
З протилежної сторони від родовища є геологічний заказник «Гайдамацький яр». За 100 м – річка, де село черпає воду. Найближчі житлові будинки за близько 200 метрів.
«Це родовище на горі, і всі села навколо нього буквально в підніжжі цього пагорба. Якщо буде вітер, то цей фосфатний вапняк буде розлітатися по всьому селу», – наголошує Ірина Захарчук.
Зараз гора Лисківка використовується в рекреаційних і туристичних цілях. Гості та місцеві мешканці там люблять відпочивати серед сосен, там трапляються рідкісні рослини та комахи.
«А ще гору використовують люди з надзвичайними здібностями, які приїжджають в Бушу відчути енергію. Вони там зробили з каміння таке зоряне містечко – лабіринти, які вони використовують для різних роду практик, езотеричних занять, медитації, самозанурення. Тобто, ця гора в нас така релаксична, там надзвичайно гарний схід і захід сонця. Ми туди водимо екскурсії, люди відпочивають, ми там лікарські трави збираємо, чебрець, шипшину, глід, дикі яблука, груші, суниці там неймовірно смачні», – додає директорка заповідника.
Місцеві мешканці ініціюють надання горі Лисківка природоохоронного статусу. «Ми будемо ініціювати, щоб наша міська рада розпочала роботу з науковцями для внесення цієї гори до природного заказника або заповідника, оскільки там є дуже багато рідкісних рослин і комах з Червоної книги України. Тому ми будемо всілякими методами працювати з науковцями, щоб вони нам допомогли», – додає директорка заповідника.
Що далі?
Державна служба геології та надр України на аукціоні продала лише ліцензію на видобування. Однак для того, щоб почати роботи на місці, потрібно ще звернутися до місцевої влади для виокремлення земельної ділянки з комунальної власності Ямпільської міської громади. Також треба змінити цільове призначення землі, яке зараз за документами призначене для сінокосіння і випасання худоби.
Громада сподівається, що до реального закладення кар’єра справа не дійде. Інакше буде чинити рішучі дії опору.
«Якщо законні методи нам не допоможуть, то величезна кількість людей з усієї України приїде і підтримає нас. Там будуть стояти палатки, ніхто нікого не допустить. Нам важлива наша екологія, наше село, наші діти, які не будуть дихати пилом. Нам тут жити, а не приїхати, видобути все корисне і поїхати. Ми не хочемо, щоб з нашої землі будувалися чиїсь палаци і маєтки», – каже Ірина Захарчук.
Директорка заповідника наголошує, що в Буші зараз відпочиває багато ветеранів і переселенців.
«Це один з таких оазисів. До нас приїжджають ВПО, військовослужбовці на реабілітацію, їхні діти і родини. Ми дуже плідно співпрацюємо з різними громадськими організаціями, щоб люди відпочили душею, хоч на хвилину забули жахіття війни. Я думаю, цей потік тільки буде збільшуватися, тому що люди почали цікавитися своєю історією і корінням. А зараз взяти і просто знищити те, що вони мають, що розвивалося десятками років, як на мене, це взагалі нерозумно і неправильно», – каже Ірина Захарчук.
Цінність пам’ятки
Однією з двох пам’яток національного значення у заповіднику «Буша» є скельний храм. У ньому є рельєфне зображення на камені дерева, півня, оленя і людини. Науковці не дійшли якогось остаточного висновку щодо його датування. Одні вважають, що він ще з дохристиянських часів, інші спростовують ці версії.
«Різні науковці стверджують по-різному. Зокрема, відомий український вчений Володимир Антонович датував рельєф VII-IX століттям. Ростислав Забашта і академік [Олександр] Формозов – XVI століттям. Є фрагменти кераміки, які вказують на часи трипілля, а це ще III-II тисячоліття до нашої ери. Вибиті на горельєфі дати взагалі говорять про XVI і XIX століття. У тому й цікавість нашого рельєфу, це містичне місце, яке оповито легендами та загадками», – зазначає директорка заповідника.
Окрім того, на території заповідника є підземні ходи та оборонна фортеця часів Хмельниччини ХVІ-ХVІІ ст. Тоді Буша була прикордонним мiстом Брацлавського полку. Фортеця витримала не одну облогу, однак 28-30 листопада 1654 року війська коронного гетьмана Потоцького знищили Бушу, від неї вціліла лише одна фортеця. Михайло Старицький описав ці події у романі «Облога Буші».
А ще тут виявили археологічні знахідки багатошарових поселень трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культури, збережене козацьке кладовище XVIII-XIX ст. Над залишками трипільського житла 4 тис. до н.е. збудували захисний павільйон – музей археології.
Ірина Захарчук каже, що туристи приїжджають в Бушу кожен за своїм. Хтось шукає місце сили, інші шукають древніх дохристиянських слідів, інші – козацьку історію.
Бушанці і люди, які шанують історію, сподіваються відстояти пам’ятки і заповідну територію та завадити тій діяльності, яка шкодитиме туризму. Тим часом міністерство культури за два тижні досі не відреагувало на цей резонансний скандал.
*В розділах Говорять асоціації , Говорять компанії , Надра інших деякі публікації/новини/прес-релізи компаній-надрокористувачів, сервісних компаній, асоціацій у сфері надрокористування та інших медіа можуть відтворюватися дослівно. В разі передруку редакція не здійснює додаткову перевірку викладеного, покладаючись на першоджерела.