Дрібка солі в краплі «моря». Що буде із давньою солеварнею в Дрогобичі (Твоє Місто)
Дрогобицька солеварня працює з 1390 року і є найстарішою в Україні. Сіль, яку тут добувають методом випарювання, унікальна. Дрогобицька міськрада має намір ревіталізувати підприємство, але воно перебуває в державній власності. Tvoemisto.tv* розповідає, що відбувається на українському ринку солі, яка частка на ньому Дрогобицької солеварні, як тут добувають сіль, що передбачає проєкт ревіталізації солеварні та що може змінитися після передавання її в комунальну власність.
Україна володіє 9 мільярдами тонн запасу солі в Донецькій, Полтавській, Львівській та Закарпатській областях. Проте під час війни втратила головного її постачальника – підприємство «Артемсіль», яке зараз на тимчасово окупованій території рф.
Як пояснив Tvoemisto.tv експерт аграрного ринку Іван Стефанишин, цього запасу достатньо, проте Україна також імпортує сіль із Туреччини, Румунії та Польщі. На її упакованнях може бути текст українською мовою, бо розфасуванням займаються приватні компанії з України, але це не наша сіль. Зі слів експерта, ця сіль гіршої якості, аніж від «Артемсолі». А сіль, яку ми маємо в запасі, містить мало натрію: 90% замість 98%. Найкращу сіль в Україні за вмістом натрію та інших елементів добувають на Львівщині – у Дрогобичі.
Читайте також інтервʼю з директоркою УКРНДІСІЛЬ Ларисою Босевською
«Солеварня має бути комунальною»
Дрогобицька солеварня – найстаріше підприємство України і одне з найдавніших у Європі. В коментарі Tvoemisto.tv директор солеварні Олег Петренко сказав, що дрогобицьку сіль реалізують переважно у Львівській області. Незабаром її постачатимуть до 170 магазинів однієї з мереж супермаркетів в Україні.
Однак експерт Іван Стефанишин вважає, що забезпечити всю Україну сіллю Дрогобич не зможе: за місяць солеварня здатна виробити 60 тонн солі, що дуже мало. Тому дрогобицька сіль і далі становитиме незначну частку на українському ринку.
«Дрогобицька солеварня в жахливому стані. Вона належить державі, її давно не модернізували. Це радше туристичний об’єкт, який може виробляти невелику кількість солі», – наголошує експерт
Зазначимо, що Дрогобицька солеварня перебуває в управлінні Фонду державного майна України, який у 2019 році вніс її у список об’єктів, що підлягають приватизації. Після цього Дрогобицька громада та Львівська обласна рада зверталися з проханням до уряду передати солеварню у власність громади. Територію солеварні описали та подали на реєстрацію як нововідкриту пам’ятку археології.
У коментарі Tvoemisto.tv міський голова Дрогобича Тарас Кучма наголосив, що в місті вже давно виникли ідеї щодо ревіталізації підприємства, планують залучити фонди, гранти й інвесторів. Охочі були ще до повномасштабної війни, проте була умова – солеварня повинна стати комунальною.
«У нас є ідеї, але щоб їх утілити, підприємство має стати комунальним. Ми не можемо під час війни вкладати кошти, не знаючи, чи буде воно нашим, чи ні», – пояснює Тарас Кучма.
Що хочуть зробити
Проєкт ревіталізації солеварні створили в 2021 році. Тоді на його реалізацію треба було закласти 20–26 мільйонів гривень, тепер ця сума, ймовірно, буде більшою.
Міська рада Дрогобича надала Tvoemisto.tv доступ до проєкту ревіталізації солеварні, який три роки тому створила громадська організація «Прорив-місто» в партнерстві з солеварнею, Дрогобицькою міською радою, НУ «Львівська політехніка», Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка та Люблінською політехнікою.
У проєкті окреслили три основні напрями стратегії розвитку солеварні: максимально зберегти її автентичний вигляд, створивши історико-архітектурний ареал; запровадити практики сталого туризму і сталого виробництва; створити інноваційний науково-дослідний підрозділ музею.
Проєктом передбачено відновити історичні межі солеварні, бо теперішня її територія значно менша. Це дозволить створити на ній сквер, паркувальний майданчик і пішохідний майданчик. Також пропонують відновити втрачені споруди й укріпити наявні, законсервувати руїни та візуально відтворити втрачені об’єкти. Також серед пропозицій є розвиток солеварні як рекреаційної зони.
Загалом проєкт передбачає три етапи реставрації тривалістю 12–13 років.
Упродовж перших трьох-чотирьох років планують сповільнити руйнацію об’єктів, зокрема провести протиаварійні й реставраційні роботи, організувати поверхневе водовідведення. Крім того, розробники проєкту пропонують відкрити кафе, магазин для збуту продукції, обладнати санвузли, касу та інформцентр, укріпити шахту і зробити там виставкову експозицію, а також відремонтувати майстерню для проведення у ній майстерок.
Другий етап охоплює п’ять років і має також два завдання: сформувати історичний ландшафт та організувати промислове ядро солеварні. За цей час планують збудувати новий солеварний цех, відновити втрачені історичні елементи шахти, створити науково-дослідну лабораторію.
На третьому етапі, який мав би тривати чотири роки, хочуть відкрити експозиції збережених руїн, створити постійний дитячий майданчик, тематичний парк і споруду, яку можна буде орендувати й організовувати там різні події.
Водночас фахівці запропонували два сценарії розвитку солеварні – орієнтований на туристів і орієнтований на містян. Згодом дійшли висновку, що перший сценарій ігнорує містян та не сприяє інтеграції території солеварні в міський простір, а другий не генерує достатнього прибутку для ревіталізації території. Тому в підсумку зробили об’єднаний сценарій, який передбачає, що кордони солеварні будуть «гнучкими», щоб їх можна було активувати на час проведення заходів. Зона виробництва буде відділена від решти території розміткою або прозорим парканом. Вхід туди буде можливий тільки групами, під наглядом екскурсовода.
Як на солеварні зараз добувають сіль
Однак навіть після ревіталізації солеварня не зможе забезпечити всю Україну сіллю. В коментарі Tvoemisto.tv технологиня підприємства Оксана Бунда розповіла, що зараз тут працює лиш одна шахта, тоді як до 1996 року їх було декілька. З цієї шахти можуть добувати 55 метрів кубічних ропи за добу, не більше, «інакше розсіл буде нижчої концентрації, відтак у шахті можуть утворюватися пустоти».
На солеварні кажуть: щоб збільшити потужність виробництва, треба відновити свердловини, а також оновити технологію, бо сіль тут досі добувають дорогим давнім методом – випарюванням ропи.
Читайте також інтервʼю з директором компанії Катіон Інвест (видобуває сіль у Закарпатській обл.) Сергієм Кондратьєвим
Оксана Бунда розповідає і показує, як відбувається цей процес. Усе розпочинається з шахти, де добувають ропу, тобто природний розсіл. На будівлі шахти можна побачити гірничий знак у вигляді двох молотків. У перекладі з латини він означає «з розумом і молотком», тобто корисну копалину потрібно добувати саме так.
Природний розсіл із цієї шахти добувають давно, з часу введення її в експлуатацію у 1473 році. Оксана Бунда пояснює, що він не з’явився тут нізвідки: «15 мільйонів років тому тут було море, потім почалися тектонічні процеси, Карпати почали підійматися, а море робитися мілкішим. При аридному (сухому) кліматі почалося інтенсивне випаровування, і сіль почала осідати, почали формуватися її пласти».
Шахта побудована з дерева, яке чудово взаємодіє з розсолом. Її площа – 8,75 метра квадратного, глибина – 50 метрів. У ній є спеціальні 12 поверхів, якими можна спускатися. Однак тепер розсіл добувають глибинним насосом, тож потреби спускатися в шахту немає.
Глибинний насос регулюється автоматичним ввімкненням та вимкненням і працює сім хвилин на годину впродовж доби. Оксана Бунда зауважила, що такий режим потрібен для того, щоб не порушувати фізико-хімічну рівновагу й не перекачувати понад норму.
Насос добуває розсіл із глибин і перекачує його в розсолозбірники. Це великі посудини в окремій будівлі, зроблені з дерева без використання цвяхів. Тут відбувається очищення розсолу від мулу, глини та гіпсу. До слова, саме в цій будівлі знімали сцену у фільмі «Довбуш».
Після очищення розсіл виварюють (цей процес називають чарівним видобутком), нагріваючи з допомогою дров до температури кипіння. Вода починає випаровуватися, а сіль кристалізуватися.
Відтак сіль засипають у центрифугу, де з неї виходить зайва волога, далі вона потрапляє на сушильну лінію для обдування теплим повітрям.
Солеварню не потрібно рятувати?
Директор солеварні пояснив Tvoemisto.tv, що саме через важкий метод добування дрогобицька сіль на ринку дорожча за інші. Але, попри високу вартість солі й занедбаний стан підприємства, солеварня все ж є прибутковою.
«Рятувати підприємство не потрібно, воно є прибутковим. Потрібне залучення додаткових коштів для його розвитку. Також важливим питанням є збереження пам’яток архітектури місцевого значення, розташованих на території солеварні. Думаю, місто має допомагати нам із цим», – вважає директор солеварні.
Він переконаний, що міська рада Дрогобича могла б долучатися до розвитку солеварні навіть попри те, що підприємство належить державі. Принаймні облаштувати територію біля заводу. Існують різні форми співпраці – державне приватне партнерство, оренда, інші кращі способи, аніж передавання в комунальну власність.
У Фонді держмайна України у відповідь на запит Tvoemisto.tv повідомили про те, що станом на 14 травня 2024 року солеварня не включена у список об’єктів, які підлягають приватизації.
Однак у Дрогобичі переконані, що лише у власності громади підприємство можна зберегти й розвивати далі. 2 травня цього року міська рада Дрогобича скерувала звернення до Кабміну з проханням передати солеварню в комунальну власність. Тарас Кучма запевняє, що міськрада не перестане боротися, щоб солеварню передали у власність громади, і розглядає можливість викупити підприємство в держави.
«Ми будемо боротися доти, доки завод не стане комунальним. Це не бажання чи примха влади, а вимога громади міста!» – наголошує він.
Автор: Юлія Кметик
Фото: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції Tvoemisto.tv забороняється і вважається порушенням авторських прав.
На правах реклами
КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ
*В розділах Надра інших , Говорять компанії , Говорять асоціації деякі публікації/новини/прес-релізи компаній-надрокористувачів, асоціацій у сфері надрокористування та інших медіа можуть відтворюватися дослівно. В разі передруку редакція не здійснює додаткову перевірку викладеного, покладаючись на першоджерела.