Олександр Білоус: Залізних руд в Україні вистачить на століття!
Мільярди тонн придатної для видобутку і збагачення залізної руди містять обʼєкти Кременчуцької магнітної аномалії (Полтавська обл.), на яких працюють компанії групи Ferrexpo (штаб-квартира в Швейцарії, акції в лістингу на Лондонській фондовій біржі, в індексі FTSE 250).
Поряд із широко відомими родовищами Полтавського, Єристівського та Біланівського гірничо-збагачувальних комбінатів – значний інтерес представляють і низка ділянок, про які дехто з читачів дізнається з цього інтервʼю вперше.
Як влаштована та як на виклики сьогодення відповідає геологічна служба Ferrexpo? NADRA.INFO попросили розповісти її, як він сам каже про себе, «художнього керівника» – досвідченого геолога, кандидата геолого-мінералогічних наук, competent person, члена редколегії наукового журналу «Мінеральні ресурси України» Олександра Білоуса. За його плечима – десятки родовищ і корисних копалин на чотирьох континентах, унікальний досвід підготовки українських видобувних активів до IPO в Лондоні і перші для нашої країни захисти запасів за міжнародним стандартом JORC Code.
Професійний інтерес
NADRA.INFO: Олександре Івановичу, по-перше, дякую за інтерв’ю. Чекав на нагоду зустрітися і поговорити для наших читачів, відколи познайомився з Вами у Львові, на Міжнародній конференції ДКЗ восени 2023 року. Розкажіть про ваші перші роки і кроки в геології. У Вас як сина геологів був шанс обрати іншу професію? З чого вона почалася для Вас?
Олександр Білоус: Так, мій тато Іван Романович і мама Євгенія Анатоліївна були професійними геологами. Базову геологічну освіту тато здобував в Геолого-розвідувальному технікумі в Києві. Під час студентської практики був серед тих, хто закладав першу канаву Самотканського (Малишевського) родовища рутил-ільменітових руд (там зараз працює Вільногірський ГМК – філія [нещодавно приватизованої] ОГХК). Згодом перевівся на Донбас в Микитівську експедицію (м. Горлівка). Там познайомився з мамою, яка приїхала працювати після Криворізького гірничорудного інституту. Там народився я, а коли мені було три роки – переїхав із батьками до Бахмуту (тоді – м. Артемівськ), де і виріс.
Моє дитинство пройшло серед геологів: ми жили на вулиці Горбатова, в одному з трьох чи чотирьох будинків геологів, які працювали в Артемгеології або геофізичній експедиції. Всі мої друзі, половина класу були так чи інакше пов’язані з геологією.
До речі, шанс не стати геологом у мене таки був – я спочатку подавав документи на навчання в Київський інститут звʼязку, але мені відмовили. Тоді поїхав до московського геологорозвідувального Інституту і потрапив в експеримент: здаєш «на відмінно» перші два вступні екзамени – решту можеш не здавати. Що я і зробив.
Геологорозвідувальний Інститут сподобався демократичним спілкуванням: з викладачами можна було пити чай, задавати будь-які запитання – всі йшли на контакт. Та й інститут був невеликим за мірками університетів – лише 4 факультети (геологи, гірники, економісти-геологи і гідрогеологи). Це середовище було для мене звичним, я «варився» в ньому ще в Бахмуті, і – коли опинився в такому ж оточенні, але на іншому рівні – мене «засмоктало» в геологію!
Після інституту працював чотири роки в Криму. Моїм першим наставником у Сімферополі був Князєв Георгій Іванович – видатний геолог-практик.
Потім я подав документи в аспірантуру Геологічного факультету Київського державного інституту (сьогодні КНУ ім. Т.Шевченка), працював із професором Щербанем Ігорем Павловичем, якого також вважаю своїм вчителем. Він займався вивченням довколорудних метасоматичних змін на глибокому теоретичному рівні, був одним із видатних вчених.
Князєв і Щербань дали мені величезний поштовх і в практичній, і науковій площинах.
А далі закрутилося!… 1990-ті роки – вже тоді, з одного боку, у мене були академічні прагнення, а з іншого – в Україні почали зʼявлятися іноземні компанії.
Пригадую, як начальник головного геологічного управління Гурський Дмитро Сергійович (це був мій третій наставник, він згодом був розробником закону Про державну геологічну службу) запропонував взяти участь у вивченні родовищ золота в Закарпатті. Тоді саме в Україну зайшла австралійсько-американська компанія Ranison Goldfields Consolidated (RGC), і мене відправили в Закарпаття. Той рік дав мені неймовірно потужний заряд у практичному сенсі. Бо в середині 1990-х загалом по Україні з точки зору розвитку надр все було сумно, але тільки не в Закарпатті!
Я ще можу назвати багатьох сильних і цікавих людей, з ким звело життя, та перелік буде довгий.
В Закарпатті Ви працювали тільки із золотими рудами, чи і з поліметалічними?
З усіма! Мужієво, Берегово, Бегань, Сауляк… – в RGC був дозвіл на видобуток золотих руд на Мужієвському родовищі і на пошук по всій території Закарпатської обл.. Тож я пройшов усі родовища і рудопрояви регіону.
Пригадую, моїм першим завданням в RGC стало зробити огляд перспективних золоторудних ділянок по Карпатських горах не лише в Україні, але і в прилеглих регіонах сусідніх країн. Я виконав це завдання за доступною літературою, і десь за півроку ми з RGC поїхали особисто по всіх згаданих мною обʼєктах – така це була серйозна компанія; шкода що її вже не існує (золоторудний дивізіон RGC продала після обвалу цін на золото через кризу 2008 р., і, мабуть, найвідоміший «нащадок» цієї компанії сьогодні – Iluka Resources, яка спеціалізується на титановій сировині). Але згодом із колегами з RGC ми разом шукали родовища ільменіту в Австралії.
[Iluka Resources Limited була серед компаній, які цікавилися купівлею ОГХК в 2021 р. – Ред.]
В Закарпатській області є низка заліцензованих золоторудних обʼєктів. Деякі з них контролюються державою через НАК «Надра України». Але… обʼєкти є – видобутку немає. Чому? Там немає золота?
Все дуже просто. Ці обʼєкти частково загубили.
Тобто?
Геологія, наприклад, Мужіївського родовища така, що воно знаходиться всередині пагорба. На рівні його підошви – рівень ґрунтових вод. Нижче цього рівня – величезна поліметалічна жила. А в самому пагорбі – спочатку золото-поліметалічні, а потім чисті золоті руди, які закінчуються на самому верху так званим штокверковим тілом. Це дуже мʼяка порода, і вона містить найвищі концентрації золота. Для порівняння, якщо в жилах ми мали 4-7 г/т, то там було 24-25 г/т і більше. Там, до речі, ми зустрічали історичні розробки, в яких ще турки за часів Османської імперії працювали, і австрійці з угорцями, і чехи…
До цього родовища треба було відноситися дуже обережно. А туди привезли розробників, які просто взяли і підірвали, розубожили масив. І зробили недоцільним будь-який подальший видобуток.
Коли це сталося?
Це сталося вже після RGC – коли на Мужієво зайшла державна компанія «Українські поліметали». Після тих вибухових робіт витрати на одне збагачення стали більшими, ніж витрати на видобуток і збагачення, коли масив був цілим.
Навіщо ж було проводити вибухові роботи і руйнувати масив?
Я думаю, що такою тоді вже була цілеспрямована негласна політика в державі: губити всі українські проєкти, не давати нам розгорнути власний видобуток золота. Думаю, що за цим усім стояла РФ і її посіпаки.
І це не тільки моя думка, а й багатьох інших геологів України. В ті часи, як тільки зʼявлявся цікавий обʼєкт і інформація про нього йшла на Кабмін, – мало не одразу припинялося фінансування і все «помирало».
А шкода. Бо, наприклад, Мужіївське родовище було за часів СРСР справжнім полігоном, де геологи навчалися, як вивчати і розробляти такі складні обʼєкти. Інших таких молодих епітермальних родовищ золота в СРСР не було – тільки в Закарпатті. По суті це був аналог Андійського поясу в Південній і Північній Америках. Відтак геологи працювали на Мужієво, а потім їх посилали в Нікарагуа, Сальвадор та інші країни, де вони допомагали іншим комуністичним режимам розвивати свою видобувну промисловість. В горі на Мужіївському родовищі були пройдені поверхи кожні 50 метрів, а іноді на ділянках деталізації – кожні 25 м.
Навіщо так густо?
Щоб відпрацьовувати методику розвідки і підрахунку запасів такого типу родовищ. Якщо заздалегідь не знати методику – треба згущувати розвідувальну сітку, що в СРСР і робили. Геостатистикою тоді ніхто не займався – не було ні компʼютерів, ні фахівців. Отже, згущували сітку розвідки.
Ну а потім – коли Україна була слабкою, і ніхто не міг чинити спротив «диверсіям» – цей проєкт «поховали».
Скільки у розубоженому масиві залишилося золота?
Соромно сказати: видобули лише 43 кг із 7 т суттєво золотих руд, які я безпосередньо рахував як запаси і які можна було легко взяти (тобто, було видобуто менше 0,62% запасів – Ред.). Решта – там. І це мова виключно про золоті руди, а ще ж були запаси золото-поліметалічних руд – там абсолютно інший порядок цифр!
Що було потім?
Потім – поїхав до Австралії. Працював в компаніях Iluka і MicroMine (роботі в MicroMine я присвятив 4 роки).
Все моє професійне життя ділиться на до і після Австралії, де крім ільменітових руд, я почав займатися і залізними.
До речі, коли мене взяли в MicroMine, моя перша робота була для китайської компанії Гріффін на родовищі свинцево-цинкової руди Цайджаін(г). Там вже була зроблена розвідка за радянською методикою, і мені доручили зробити наукове обґрунтування проекту. Наша команда моделювала його як цинкове родовище. А я у своєму звіті написав, що там має бути золото.
Що на це вказувало?
Структура родовища була схожа на інші класичні родовища золота.
І що ви думаєте? Минув час (я хоч і пішов із MicroMine, та ще залишався в Австралії – працював з об’єктами у Киргизії та Узбекистані), мене знайшов директор австралійської компанії, що консультувала китайців і каже: «А ми прислухалися до Вашого звіту, і тепер це наше родовище вже не цинкове, а золоте!». Тобто, прочитавши наш звіт, у компанії взяли проби, які раніше ніхто не аналізував на золото, і відправили на повторний аналіз. І знайшли золото! Відтак їх стратегія розвідки і пошуку на обʼєкті змінилася, і сам обʼєкт став золотим. А компанія вийшла на ІРО. У мене досі зберігається копія того звіту, який подавали на біржу, з моїм підписом.
Потім, вже під час роботи у Ferrexpo моя географія розширилася кардинально: Намібія, Туреччина, всі країни Балканського півострова і Карибського басейну, Бразилія, Марокко, Швеція, Індія, Південно-Східна Азія та багато інших країн… А якщо говорити про сировину, то, крім залізної руди, – це були марганець, нікель, хроміти, вапняки, бентонітові глини, доломіти (все, що потрібно для нашої металургії в Ferrexpo). Я постійно їздив у відрядження, робив експертну оцінку родовищ, в тому числі приймав участь в due diligence обʼєктів наряду з іншими фахівцями Феррекспо.
Ви прийшли у Ferrexpo одразу, коли повернулися в Україну з Австралії? Як це сталося?
Так.
Я був у відпустці у батьків. Мене знайшли і познайомили з Костянтином Жеваго. Він саме починав епопею з виходом на Лондонську біржу і запропонував мені долучитися до Ferrexpo. Якщо чесно, я не хотів, думав про власний маленький консалтинговий бізнес.
Але він розклав переді мною карту з десятьма родовищами Кременчуцької магнітної аномалії і каже: «Це все «твоє»!» Ну скажіть, хто з геологів від такого відмовиться?!?
І ось, у травні 2025 року буде 20 років, як я працюю у Ferrexpo.
Крім практичної діяльності я не залишаю геологічну науку: публікую статті, виступаю на конференціях, вчуся. Тому що геологія – це набір наукових дисциплін, обʼєднаних однією метою, і коли ви її вивчаєте, то залучаєте і фізику, і математику, і хімію, і біологію. Відтак повинні мати знання в цих дисциплінах і розвиватися.
Крім золота, якими ще корисними копалинами Ви займалися в Україні – до Ferrexpo?
Рідкісноземельними металами.
Це взагалі була моя спеціалізація в інституті, на кафедрі Методики пошуку і розвідки родовищ рідких розсіяних елементів і урану. Свій диплом я писав, і практику проходив на урановому родовищі Тетрахського рудного поля (Бурятія) в Забайкаллі. А в Україні дисертацію писав по Пержанському рудному полю берилію, рідкісних земель, олова та ін.. Перший мій обʼєкт, який я камерально, в якості наукового забезпечення описував в Кримському інституті мінеральних ресурсів – Шевченківське родовище літієвих руд.
Що Ви досліджували в Криму?
Коли я жив у Криму, працював в НДІ – Інституті мінеральних ресурсів, а займався Пержанським рудним полем. В самому Криму ми майже не досліджували родовищ – максимум були геолого-туристичні маршрути. Тоді вже була політика така, що з Криму треба робити такий собі «музей», а видобувати не потрібно.
Єдине, чим цікавилися – Камиш-Бурунським родовищем бідних залізних високофосфорних і високомишʼякових руд у Керчі. Досліджували, чи можна з них щось корисне зробити. Але дійшли висновку, що краще не чіпати.
Чому?
Сталь стає крихкою, якщо містить фосфор.
До речі, підвищений вміст фосфору характерний для осадових болотних руд, які розробляли в часи середньовіччя. І тому у лицарів були два комплекти обладунків – для літа і зими. Ті, що для зими – не з болотних руд, бо за низьких температур вони втрачали міцність.
Ви згадали про бентонітові глини. Частина на тимчасово окупованій території або в зоні бойових дій…
Але там вони не найкращої якості. Значно кращі – в Черкаській області (розробляє компанія Дашуківські бентоніти).
Ferrexpo купує українські бентоніти?
Ні, ми купуємо з-за кордону більш якісні.
Чим Вас не задовольняють українські?
В бентонітовій глині цікавий мінерал монтморилоніт. Від контакту з водою він починає набухати і стає дуже липким. Коли він липкий – легко бере на себе залізорудний концентрат, і ви можете зробити окаток. Це дуже важлива його властивість.
На Дашуківських бентонітах – з усього масиву родовища є лише один прошарок, де вміст монтморилоніту максимальний. Це означає селективний (отже, більш вартісний) видобуток. А ті, хто відпрацьовує родовище, в ньому не зацікавлені – їм легше поставити роторний екскаватор і продавати глини масою. Або робити селективне видобування, але продавати не на металургію, а для косметичної галузі, де монтморилоніт також цінують (я для спрощення кажу тільки про монтморилоніт, хоча йдеться про гамму мінералів).
До того ж, якості набухання і липкості – збільшуються, якщо в бентонітовій глині збільшується вміст натрію. А у нас в Україні натрієвих бентонітів немає. Тобто, доводиться додавати соду, перемішувати – тоді мінерал абсорбує натрій і стає натрієвим… Але це час і кошти, адже Україна – не Індія, і не Філіппіни, де ви просто розстелили сировину в полі, і її сушить сонце. У нас витрати на таке доведення бентонітів до кондиції значно вищі. Хоча… якби на Дашбенті все це робили, можливо, Ferrexpo у них би і купувала бентоніти.
Крім Дашуківських бентонітів і Григорʼївського рудника в Донецькій обл. (тимчасово окупована територія) – є ще ділянки, цікаві для промислового видобутку? Можливо, з незаліцензованих?
Так, ми дивилися на декілька невеликих обʼєктів, наприклад, в Закарпатті. Але там вони взагалі не монтморилонітові, а палигорскітові.
Палигорскіт – це інший мінерал. Він також абсорбує воду, але більше підходить для догляду за домашніми улюбленцями як наповнювач.
До яких тем Ви відчували найбільший потяг в інституті? Можливо, щось, що Вам не довелося досліджувати, а хотілося б? І як змінювався цей інтерес із часом?
Можливо, я вас розчарую. Та мене завжди цікавив не конкретний предмет чи тема – а найскладніший напрям. Де існує якась плутанина, немає ясності. Тому, коли мені доручили після закінчення інституту досліджувати Пержанське рудне поле – а воно дуже складне! – це було саме те, що треба.
Що саме в Пержанському рудному полі складного? Воно ж розвідане і вивчене задовго до Вас?…
Так, але кожен геолог, який там працював до мене, сказав би вам, що до кінця ніхто так і не розібрався, як там поєднані берилієві, оловʼяні, молібденові руди і руди рідкісних земель. Вам дадуть посилання на величезну кількість статей, наукових робіт, підручників, книг, дисертацій… але щоб хтось однозначно все пояснив – такого, коли я працював із цим родовищем, не було.
Тема моєї дисертації (я захистив її в 1994 р.) була «Високотемпературні метасоматичні формації Сущано-Пержанської зони Українського щита та їх рудоконтролююче значення». Її цінність була в дослідженні рудної зональності, яка підпорядковувалася зональності метасоматичній. І здається, я своєю дисертацією щось зробив для геологічної науки. Але все одно, ще далеко до всеохоплюючого розуміння. (Сміх)
До речі, те, що нинішній користувач родовища – Пержанська рудна компанія – починає все майже з нуля, це правильно (бенефіціар ТОВ «Пержанська рудна компанія» Геннадій Буткевич, міноритарні власники Віталій Якименко і Олександр Настенко; компанія належить до BGV Group Management – Ред.) .
Стежите за цим проєктом? Що там відбувається після повномасштабного вторгнення?
Я – ні. Це ж не «мій» обʼєкт, а ми живемо у конкурентному світі, з правом приватної власності. Звичайно, я знаю геологів, які там працюють, але не займаюся такими дурницями, щоб розпитувати деталі… Якщо ж вони захочуть порадитися і самі звернуться – мені було б цікаво подивитися, що на цьому рудному полі зараз.
Цікаво, до речі, і що показує дослідження Полохівського родовища літієвих руд. Тому що там не класичні пегматити, а більш метасоматичні утворення (родовище формувалося не з кристалізації магми, а шляхом заміщення).
В 2024 р. в журналі «Мінеральні ресурси України» Ви з колегами опублікували дві статті на літієву тематику. А саме, Застосування фрактального аналізу для кількісної оцінки родовищ критичної мінеральної сировини (на прикладі Полохівського родовища літію) і Літієві пегматити України: проблеми і переваги освоєння родовищ. Інтерес до літієвих руд – Ваш особистий, чи відображає зацікавленість в інвестиціях у цей напрям з боку Ferrexpo?
Це мій особистий інтерес. По-перше, як я вже казав, літієвий обʼєкт був моїм першим обʼєктом дослідження. По-друге, мене зацікавив вплив фрактального розміру на бортовий вміст , і цей обʼєкт був показовим. Тобто, мене цікавили фрактали, а не літій.
Якщо коротко, зараз оцінки запасів і ресурсів (хоч у нас, хоч на Заході) – всі засновані на лінійних засобах оцінки (рівняннях). Але нині вже доведено, що природні обʼєкти характеризуються, з точки зору математики, нелінійними рівняннями – існує певна ступенева залежність.
Лінійне рівняння завжди дає похибку, і можна чути від гірників, що певна модель не відповідає реальності (на що геологи відповідають: треба просто більше бурити). Але треба спочатку все перевести у нелінійну форму. І коли ти розумієш, що природний обʼєкт можна розкласти на певні елементарні частки, і виявляєш закономірність, як вони поєднані між собою, тоді ти можеш виявити фактор рудоконтролю. І іноді це можна зробити навіть без застосування програмних продуктів!
Ось, до речі, ми і підійшли до моєї відповіді на запитання, що мене завжди цікавило і цікавить зараз: як прикласти математичні методи до природних утворень – у підрахунку запасів, в геологічному вивченні.
До речі, якщо когось цікавить нелінійність, раджу почитати книгу норвезького дослідника Per Bak «How the nature works: the science of self-organized criticality», 1996.
На тлі прогресу останніх десятиліть, який відбувся завдяки компʼютерним технологіям взагалі і технологіям «штучного інтелекту» зокрема, постає питання: якими якостями мають сьогодні володіти і розвивати в собі майбутні геологи, щоб зберегти своє «місце під сонцем»? На Ваш погляд, чи немає ризику, що технології витіснять людину з професії геолога?
Боятися не треба! Ніколи такого не станеться! Завжди будуть потрібні люди, які займаються природою безпосередньо. Бо ж і математики, і фізики – займаються фізичними явищами. Але ж вони не вивчають, як мінерали зростаються один з іншим.
Тож при всьому розвитку ШІ – перш ніж його застосовувати, все одно буде важливим вивчити, що за мінерали представлені на обʼєкті, який їх хімічний склад, як вони зростаються один з одним, яка їх зональність… Це все зрозуміє тільки геолог!
До речі, при геолого-математичному моделюванні покладів залізистих кварцитів для Полтавського, Єристівського і Біланівського комбінатів я стикнувся з тим, що наявні геостатистичні методи – мають свій ліміт. А от ШІ запроваджує нелінійність, про важливість якої я вже казав.
І нехай поки що я не знаю жодного прикладу, щоб нелінійний підхід прийшов у практику геологорозвідувальних робіт – я чекаю, щоб хтось із розробників софту зробив це. Втім, мені здається, що це не буде якась універсальна програма, тому що для кожного родовища буде свій математичний закон, який треба буде спочатку знайти. А знайти його зможе тільки геолог.
Так ми наблизилися до висновку, що сучасний успішний геолог має бути трішки математиком?
Абсолютно! Без математики – нікуди. Ну, звичайно, не бути математиком за дипломом, але володіти інструментарієм математика геологу варто. Тому що математик один нічого не зрозуміє без геолога про мінерали, вмісти, зонування. Але, коли геолог покаже математику все мовою цифр – той дасть результат для проєкту.
Being competent
Ferrexpo в багатьох аспектах – взірцева видобувна група в Україні. Ви – головний геолог. Думаю, відповідь на це запитання зацікавить тих, хто вчиться на геолога або вже працює після інституту і хоче зростати, як Ви. Які якості майбутнім геологам треба виховувати в собі, щоб бути успішним у цій професії? Над чим треба працювати? На що молоді звернути увагу?
Не відволікатися від своєї професії, не залишати її, як би важко не було.
Так чи інакше, кожен з часом зрозуміє, в якій саме галузі геологічних знань хоче працювати. Тому треба виховувати в собі «розуміння професії». Розуміння, що гірничий бізнес – це довгострокова історія (щонайменше 10 років від початку до оцінки і видобутку). Так само і геологія: це «гра в довгу», де все дістається наполегливою працею. І треба бути готовим, що все прийде не одразу.
Умовно, треба бути готовим розділити своє життя на три частини. В перший період – не зважаючи ні на що – потрібно вчитися. Потім – людина страждає, але працює і шукає себе, можливо, навіть залишається бідною. А от останній період – все, що людина надбала за цей час, її досвід – починає приносити їй винагороду. Тому моє побажання кожному майбутньому геологу – звузити перші два періоди, а щоб третій був найдовшим!
Ви член редколегії журналу Мінеральні ресурси України…
Так, став нещодавно, мене обрали наприкінці 2024 року.
Я так розумію, що редакційній колегії сподобалися дві мої статті, опубліковані в 2024 р., і я нарешті познайомився з головним редактором – доктором геол. наук Багрієм Ігорем Дмитровичем (з відповідальним секретарем Некрасовою Світланою Олексіївною ми були знайомі вже давно). До речі, вони мене і раніше залучали, щоб я готував рецензії на деякі статті. А тепер запросили долучитися. Мовляв, редколегія потребує оновлення, і мій рівень знань достатній для цього.
Багато часу витрачаєте на журнал?
Поки що ні.
Хоча взагалі, «Мінеральні ресурси України» – серйозне видання. І хочу сказати кілька добрих слів про Багрія і Некрасову – цей журнал живий завдяки їх ентузіазму. Вони його «підняли з колін», і навіть у наших не дуже фінансово сприятливих умовах це журнал найвищого рейтингу з наукових видань в Україні, його періодично цитують в західних виданнях. І, ставши членом редколегії, я час від часу отримую відгуки і запрошення стати рецензентом від іноземних видань!
Як Ви оцінюєте рівень фахової підготовки геологів в Україні сьогодні?
Він різний! З тими людьми, які приходять у Ferrexpo – все зрозуміло. Вони знають, заради чого прийшли, і рівень їх підготовки (не лише геологічної, але й математичної та компʼютерної) значно вищий, ніж якщо я порівнюю із собою, коли закінчив інститут. Ці хлопці і дівчата приходять значно більш підготовлені.
Де в Україні готують найкращих геологів?
Я думаю, що так не можна казати. Традиційно склалася так, що, наприклад, Львівський університет – це геохімія і мінералогія. Тобто, ВНЗ у свої часи фокусувався на підготовці людей, які би працювали на регіональних роботах, «в полі» і т.д.. У Київського університету – більш академічний напрямок, він готує скоріше дослідників. А з практичної точки зору, щоб людина закінчила і прийшла одразу на карʼєр працювати: можна назвати Кривий Ріг або Дніпро – але в них спеціалізація на залізних рудах. Тому я не став би казати, де краще. Адже все залежить від самої людини, а в усіх вишах є і класні професори, і студенти, спраглі до знань.
Випускники яких вишів працюють у геологічній команді Ferrexpo?
Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, НТУ «Дніпровська політехніка» (Національний гірничий університет) і Криворізького національного університету.
У Ferrexpo – три ГЗК: Полтавський, Єристівський, Біланівський. Розкажіть, як влаштована «геологічна кухня» групи?
Наше законодавство дещо відстає від життя: на кожному комбінаті має бути головний геолог, головний маркшейдер, геологічний відділ і т.д.. В принципі, це правильно – кожна відокремлена юридична особа-надрокористувач повинна мати свою геологічну службу. Але це ж Ferrexpo – централізована група з єдиним управлінням, до якої входять три комбінати. Тому номінально геологічна служба розпорошена по всіх трьох ГЗК. Інколи доходить до кумедного, коли один спеціаліст влаштований на всіх трьох комбінатах. Але всі сидять гуртом, в одному приміщенні, і займаються однією справою. Я для них скоріше як «художній керівник», а загалом служба підпорядковується начальнику гірничого відділу. Тобто, за наукову і технічну частину геології – відповідаю я, а адміністративно – гірничий відділ групи.
Я вважаю, що наше законодавство в цій частині має змінитися.
Мені здається, що такі групи, як Ferrexpo, самі мають створювати свою бізнесову і технічну структуру – це не обовʼязково має бути регламентована законодавством модель. Бо чи насправді важливо: це буде окрема структура, яка обслуговує комбінат – чи внутрішній підрозділ на кожному комбінаті? Так, з точки зору бухгалтерії – це важливо, тому що так зараз вимагає закон. Але з технічної точки зору, це має сенс? Абсолютно ні! Тому життя вимагає коректив.
Треба, щоб надрокористувачі могли бути більш гнучкими, обираючи свої бізнес-моделі і структури, зокрема щодо геологічного обслуговування. І нас не повинні карати за це. Тому що головне, в чому має бути зацікавлена держава – в професійності, дотриманні екологічних норм і норми прибутку, в отриманні більших податків. І якщо на підприємстві вирішили, що придумана бізнесом структура ефективна і якнайкраще забезпечує розвиток групи – держава має бути зацікавлена у вивченні такого досвіду.
Скільки фахівців у Вашій геологічній команді?
В нас невелика команда. Якщо не рахувати техніків – семеро. Більше половини – жінки.
Маємо три вакансії геологів. Але думаю, їх закриватимемо вже після закінчення війни, коли нам відновлять усі наші проєкти.
Які технологічні новинки застосовуєте?
До війни встигли купити програму для автоматичної документації керну свердловин – ScanIT (розробник південно-африканська компанія UCP Africa).
Звісно, вже давно ніхто не пише олівцем на папері – всі геологи працюють у планшетах. Але з цим новим програмним забезпеченням – все ще ефективніше: геолог ставить штатив із планшетом чи мобільним телефоном, гаджет сканує керн, робить якісні кольорові фото, рахує всі тріщинки, класифікує керн по кольору та всіх інших ознаках (яких ви «навчили» цю програму), і, якщо в полі є інтернет, одразу відправляє дані у таблицях на компʼютер в головному офісі. Їх приймає інший геолог і починає з ними працювати. Тобто, це програма, яку ви «навчаєте», потім мінімально коригуєте, і у вас все просто «літає». Більше того, вона автоматично рахує спеціальні індекси, які важливі для майбутньої розробки родовища, всі кути нахилу тріщин… і маючи цю базу даних, ви будуєте моделі.
Завдяки цій програмі, потребу трьох комбінатів у геолого-розвідувальних роботах закривають дві співробітниці.
Таких програм декілька у світі. Але більшість заточені під нафту і газ, і вони – дуже дорогі. Тому мені довелося довго пояснювати керівництву, чому я прошу інвестувати у програму такого рівня, яка коштує не 100, а лише 7 тис. дол..
Я вважаю, що геолог усе повинен вміти робити сам: їздити на машині, працювати з комп’ютером і програмами, які документують керн і т.д.. Так у нас і є. Всі геологи кермують авто, і їм ніхто інший не потрібен. Ну, хіба помічник – завантажити ящики з керном у пікап і розвантажити його.
В чому моделюєте родовища?
Коли я приїхав з Австралії, то рекомендував до впровадження на Полтавському ГЗК систему MicroMine – працював із нею довгий час і добре її знав.
Згодом, незадовго до війни – я помітив, що між виробниками програмного забезпечення для моделювання родовищ посилилася конкуренція. І після відрядження до Великобританії та візиту до головного офісу Datamine я попросив, щоб мені придбали ліцензію саме цього виробника. Це – рівень!
А для практичної діяльності на комбінаті купили SurPack (Surveying Package) – вони первісно розроблялися як ПЗ для маркшейдерії, а вже потім для гірничих потреб.
Загалом, я вважаю, що при такій насиченості ринку геолог сам повинен вирішувати, в якому софті йому працювати. Це індивідуальне право кожного спеціаліста, тим більше компетентної особи.
До війни один із топових державних проектів у геологічній царині був запуск державного керносховища в Полтаві…
А ми ще задовго до великої війни планували почати реалізацію власного проекту – нової, максимально автоматизованої лабораторії, поєднаної з керносховищем. Але спочатку був COVID, а потім війна, тому все це в майбутньому.
Зараз керн зберігаєте у себе чи віддаєте державі?
Весь наш керн – у нас. На Біланівському ГЗК – своє керносховище, у Полтавського і Єристівського комбінатів – одне на двох. Це належним чином обладнані світлі сухі приміщення.
Хто для Вас бурить?
Самі! Ми купили бурові станки, каменерізний станок для керну, і тепер все робимо самі – і буримо, і підготовку проб виконуємо, і геологічне обслуговування – все робить геологічна служба Ferrexpo. І свою лабораторію маємо, адже фабрика не може існувати без власної лабораторії.
Лабораторія працює під франшизою одного зі світових гравців – чи під власним брендом Ferrexpo?
Це наша лабораторія, сертифікована за різними ISO та стандартами якості. І ніколи ні в кого не виникало ніяких питань чи сумнівів щодо її результатів. Та й яка різниця – чи працює лабораторія під якоюсь франшизою? Головне ж метод! Метод – сертифікований. Є відповідні підтвердження, програми якості. Завідуюча (Равінська Віта Олегівна) опікується цим дуже ретельно.
Скільки платять геологам у Ferrexpo? І яка система мотивації? Від чого залежать бонуси?
Бонуси залежать від того, як компанія працює в цілому. Нещодавно на комбінатах втілили в життя систему грейдів, яка стимулює співробітників до самонавчання і карʼєрного зростання.
Ви маєте статус competent person… Коли отримали його і до якої міжнародної спільноти належите?
Компетентна особа – це коли фахівець бере на себе відповідальність і заявляє: я є компетентною особою. Але щоб це заявити, має бути членом професійної спільноти геологів. Особисто я став competent person в 2012 р., від Австралійського інституту геологічних наук.
Але просто бути членом такого інституту – ще не означає, що ви автоматично стаєте competent person! У вас має бути відповідний досвід і, що найголовніше – професійна впевненість. Наприклад, є людина, яка працює все життя на одному комбінаті, вона є досвідченим професійним геологом. Але привезіть її на інший обʼєкт – може розгубитися. Так от competent person не має права розгубитися, бо, якщо розгубився, – ти вже не компетентна особа.
Зважаючи на мій досвід, поїздки і роботу з родовищами по всьому світу, – мене ніщо не лякає. Просто якщо я чогось не розумію – скажу, що в даному питанні я не є компетентним.
Але як competent person – Ви можете давати оцінку обʼєктам Ferrexpo?
Можу і даю. Беру на себе відповідальність.
Мусите залучати когось із зовні, для перевірки достовірності?
Вважаю, що це правильно [залучати інших competent persons], бо оцінка – це колективна робота, і завжди експертна зовнішня оцінка твоєї роботи – додасть ще більше впевненості і підніме твій рівень.
Чому Ви за офіційною посадою – співробітник компанії Феррекспо Сервіс?
Ця компанія не є класичною сервісною компанією, вона створена для маркетингової діяльності групи. А я тут – тому що як competent person маю бути певним чином незалежним від виробничого процесу, не маю бути адміністративно підпорядкованим виробничій ланці.
Кодекс JORC вимагає незалежності, але не заперечує, щоб competent person був співробітником компанії в широкому розумінні. Водночас вимагає, щоб компетентна особа стояла осторонь виробництва, зберігала автономність в ухваленні рішень.
Крім Вас ще є «компетенти» в геологічній команді Ferrexpo?
На жаль, немає. Та я дуже хочу, щоб колеги також доросли до цього! Але вони не поспішають. І я їх розумію, бо на тлі війни ми спостерігаємо певний відхід від «моди» на міжнародні стандарти звітності.
Сплеск на competent person був у 2005-2017 роках, тоді багато людей хотіли стати компетентами. А зараз – все затихло: фахівці скоріше хочуть будувати карʼєру в аспірантурі або займатися процедурами в Держгеонадрах. Тому і масового інтересу до отримання статусу компетентної особи не бачимо.
Від ІРО – до РНБО
Коли Ferrexpo виходила на IPO (Initial Public Offering / Первинна публічна пропозиція, первинне розміщення акцій на фондовій біржі – Ред.)… виходить, що перші в Україні оцінки запасів за JORC робили саме Ви і Ваша команда? Розкажіть, як в реальності відбувався перехід до міжнародних стандартів від радянських?
ІРО – це серйозна колективна справа! Вимога Лондонської біржі – оцінка за міжнародними стандартами, яку зробить незалежна компанія. Перший геологічний аудит ще радянських запасів залізної руди і оцінку запасів для IPO Ferrexpo робила компанія SRK Consulting.
Коли вони в 2006 р. почали працювати з нашими даними, у мене вже була готова перша модель Єристівського родовища (в програмі MicroMine). І коли вони побачили її – ми почали спілкуватися однією мовою.
Але це було вже потім. Їх первинне ставлення до України і планів Полтавського ГЗК було таким: «Результати геологорозвідки часів СРСР, тобто, все, що підраховано до 1991 р. – ми приймаємо без розмов і заперечень. А от все, що після – будемо ретельно перевіряти!».
Чому так?
Вони вважали, що до 1991 р. ще функціонувала радянська єдина система геологічної звітності, і що геологічний контроль тоді ще був зосереджений на перевірці якості геологорозвідувальних робіт. Та й держава вкладала свої кошти в геологію.
Оскільки всі наші родовища були розвідані до 1991 р., проблем у нас не виникало.
Тобто, добурювати керн для першого JORC не довелося?
Ні, були пробурені шість ревізійних розвідувальних свердловин і додатково ще дванадцять для відбору технологічної проби.
Крім SRK – кого ще залучали до оцінки запасів за JORC?
На етапі підготовки до ІРО – тільки SRK. Згодом кілька «поновлень» оцінки робила компанія Turgis із Південної Африканської Республіки (зараз ця команда геологів і інженерів працює під брендом Bara Consulting).
Правильно буде казати, що ІРО в 2007 р. групі Ferrexpo забезпечив не стільки працюючий Полтавський ГЗК, скільки перспективи Єристівського та інших родовищ групи?
Так, [тоді] ми вже працювали над ТЕО Єристівського ГЗК. А залучення капіталу через розміщення акцій – це про очікування і перспективи: головне, чи буде зростання?
Біланово на той момент уже закладалося у перспективний бізнес-план?
Закладалося. В 2008 чи 2009 році Біланівський ГЗК було відокремлено від Полтавського ГЗК.
І тоді вже були перспективні плани щодо родовищ Північної групи.
Проєкт розвитку Біланівського родовища є важливим для Ferrexpo. Особливо в світлі експорту в Європу окатків з вмістом заліза 68% і вище для забезпечення потреб «зеленої» енергетики. Значна частина руд цього родовища відносяться до типу легко-збагачуваних.
Провели детальне геологічне вивчення цього родовища, захистили запаси в ДКЗ України, побудували нову ресурсну модель. Кардинально новим є те, що кожна елементарна комірка моделі вміщує інформацію не тільки по розподілу заліза, а й по елементах домішок і, що найважливіше, по якості магнітного концентрату. Це дало змогу класифікувати її за металургійними доменами руди. Про металургійні домени чекайте на нашу з Тетяною Анатоліївною Олійник статтю в першому номері журналу Мінеральні Ресурси України за 2025 (Тетяна Олійник – зав. кафедрою збагачення і хімії Криворізького національного університету, видатний дослідник-збагачувач).
Також ми дивилися на Кременчуцьке (Галещинське) родовище. Геологічна позиція багатих руд на цьому родовищі є такою, що вони облямовуються бідними.
Кременчуцьке (Галещинське) родовище складається з двох різновидів залізної руди. Вміст заліза у багатих рудах на обʼєкті сягає 61% (по достовірних запасах), у бідних – нижче 37%.
Розвіданий мінеральний ресурс багатих руд – на рівні 325 млн т з можливістю приросту ще на 228 млн т, а разом, за моїми підрахунками, до понад 570 млн т. По бідних – підготовлених для геолого-економічної оцінки 1 185 млн т, з можливістю приросту до 2 307 млн т (до глибини 2 км). Але сама геолого-економічна оцінка для умов відпрацювання підземним шахтним способом не проводилась, тому що у нас забрали спеціальний дозвіл на користування надрами.
До речі, для мене було зовсім незрозуміло – чому раптом його взяли і анулювали через РНБО? Бо я як геолог тільки закінчив геологорозвідувальну програму і побудував ресурсну геолого-математичну модель – аж раптом це рішення! Та дякую хоча б за те, що дали закінчити свою роботу…
[Читайте, чому юристи вважають, що анулювання спецдозволу Біланівського ГЗК на Галещинське родовище було безпідставним – Ред.]
Все ж таки, цікаво почути Вашу думку – чому в РНБО могли ухвалити таке рішення?
Зрозуміло, що я, як людина допитлива, цікавився, чому так могло статися… І фігурувала чутка, що начебто хтось комусь сказав, що на Галещинському родовищі може бути… золото!
З якого переляку це вигадали – я не знаю. Але слово «золото» в Україні – як червона ганчірка для бика. І я знаю, що брали зразки з цього родовища і возили в незалежну лабораторію – але нічого не знайшли, немає там ніякого золота і бути не може. Не думаю, що ця чутка могла зіграти [і вплинути на рішення РНБО], але говорять різне.
Багаті, бідні, різні
Яке місце залізні руди України посідають на залізорудній карті Світу? На скільки років ми забезпечені залізними рудами, якщо видобуток повернеться до довоєнного рівня?
Складне питання для простої відповіді. По-перше, залізні руди є різні. Є багаті, бідні і середні. Є магматичні і метаморфічні, є осадові, окислені або ні, і т.д..
В Україні – величезна кількість бідних залізних руд з невеликою кількістю багатих (майже всі багаті були відпрацьовані ще в радянські часи). Бідними є руди, коли вміст заліза не перевищує 30%. І той факт, що українські підприємства конкурентоспроможні на світовому рівні з нашими бідними рудами – ставить нам величезний плюс. Тому що основні наші конкуренти на світовому ринку – Vale, Anglo American, BHP, Rio Tinto – працюють переважно з багатими рудами, із вмістами не менше 53%. Вони їх часто навіть не збагачують: видобули, просіяли і – на корабель. А ми видобуваємо бідну руду, доводимо її, збагачуємо – і все одно конкурентоспроможні!
Згадую цікавий епізод із зустрічі в штаб-квартирі Vale в Ріо-де-Жанейро, десь в 2012-му. Вони сказали: «Ми за Вами, Ferrexpo, уважно спостерігаємо. Тому що на наших багатьох родовищах багаті руди відпрацьовані, а збагачувати ми не вміємо – тож будемо у вас вчитися!».
При цьому, зверніть увагу, базовий пошук в мережі інтернет показує, що, наприклад, в Австралії запаси залізних руд – 28 млрд тонн, а на всю Україну – лише 2,6 млрд тонн.
Чому так мало?
Тому що міжнародний ринок сприймає тільки ті запаси, які підраховані за CRIRSCO Template, які вони розуміють: JORC або NI 43-101.
Я особисто звʼязувався з Геологічною службою США, щоб зрозуміти, чому вони подають такі низькі цифри наших запасів. Ви ж знаєте, що у них Служба належить до Гірничого бюро, а Бюро – підпорядковується Міністерству внутрішніх справ? Тобто, з питань запасів залізної руди я спілкувався з полковником МВС США. І він мені каже: «Як рахувати – це ваш справа. Хочете по-своєму – нарахуйте хоч 100 мільярдів, але ми будемо зважати тільки на ті запаси, які захищені за нашими стандартами».
Тепер перейдемо до реалій і років. Якщо дивитися на запаси Ferrexpo, захищені по JORC, то при видобутку 30 млн т руди на рік (обсяг, необхідний для виготовлення 12 млн т якісних окатків згідно з потужністю нашої фабрики огрудкування), то у нас запасів на щонайменше 60 років. Але ми дотримуємося консервативної позиції, і пишемо у звітах про 50 років. Цю цифру можна приймати і для всієї України. Але мова про захищені запаси. Тому якщо говорити про всю Україну і всі ресурси, яким ще належить стати запасами – звісно, мова про набагато більший період часу.
Бо тільки у нас ще не до кінця досліджене Єристівське родовище, і абсолютно потужне Біланівське… А є ще ж і Північна група родовищ!
60 (50) років, про які Ви сказали – це забезпечення видобутку захищеними запасами тільки на Полтавському ГЗК – без урахування Єристівки?
Так. Зараз вже частина руди на ГЗК йде з Єристівського карʼєру, але і з самого карʼєру Полтавського ГЗК легко можна брати по 30 млн тон руди на рік ще 50 років. А через декілька років [запрацює] Біланівський ГЗК, не менш потужний.
Які перспективи Мануйлівського родовища?
На Мануйлівському буде тільки підземна розробка.
Чому?
Там 450 м розкривних порід і 7 водоносних горизонтів, один із яких – ропа. Тому – тільки підземним.
До роботи із цим родовищем ми залучали канадську компанію Cementation Canada. У неї є технології шахтного видобутку, які дозволять нам брати 20 млн т руди на рік. Приклади такі у світі вже є.
Але зважайте, що на Мануйлівському родовищі вмісти заліза 30-31% – ніде в світі такі бідні руди підземним способом не розробляють… Можна привести приклад Китаю (так званий Аньшанський тип), але все одно вміст заліза там більший за наш (вище 40%).
Скільки коштуватиме розробка проєкту і будівництво шахти?
Орієнтовно 2 млрд дол. США в цінах 2015 р..
Чому в карʼєрі Полтавського ГЗК руда чорна, а у Рудомайна – червона?
Рудомайн, наскільки я розумію, – нащадок Криворізького комбінату окислених руд. В його портфоліо руда більш окислена. Там більше гематиту і більше метаморфізованої джеспілітової фракції. І її можливості для збагачення також відрізняються від нашої.
Чий залізнорудний карʼєр в Україні станом на сьогодні – найглибший?
Я думаю, Інгулецький (розробляє ПрАТ «Інгулецький ГЗК», група Метінвест / SCM Ріната Ахметова – Ред., YouControl).
На якому горизонті працює Полтавський ГЗК?
Мінус 441 м було півроку тому. Зараз, грубо кажучи, 450 м.
Яка максимальна глибина буде після відпрацювання за проєктом?
Є проєкт розробки до 700 м. Далі – немає сенсу, оскільки економічно недоцільно. Але я думаю, що і на таку глибину компанія не піде.
Ми вже думаємо про підземний видобуток. Поки що це просто роздуми, без обґрунтування, але я вже склав попередню програму вивчення, на базі якої зробимо попереднє ТЕО – концептуальне дослідження можливості підземної розробки.
Повернемося до цього питання після закінчення війни. Це перспектива далека, але думати про це треба вже зараз. До слова, наші власники – треба віддати їм належне – стимулюють на пошук чогось нового.
Скільки углиб Єристівка?
Вже працюємо на позначці -145 м. В плані – до -350.
Залізорудний арсенал Ferrexpo: що в обоймі
Повернімося до Вашого знайомства з родовищами Кременчуцької магнітної аномалії. 10 родовищ було в користуванні у групи в середині 2000-х, а зараз скільки?
Зараз – девʼять: два ми обʼєднали в одне – Горишнє-Плавнинське-Лавриківське. Розділення цього родовища було штучним.
Дозвольте дещо уточнити. Горишнє-Плавнинське-Лавриківське – це те родовище, на якому працює діючий карʼєр Полтавського ГЗК (спецдозвіл №1012). Ідемо далі на північ – Єристівське родовище (спецдозвіл № 2768, ТОВ «Єристівський ГЗК»). Далі Біланівське (№ 3572, ТОВ «Біланівський ГЗК»). А потім дані Держгеонадр показують лише Василівську ділянку (№ 2659) і Мануйлівське родовище (№ 2682) – обидва обʼєкти на ПрАТ «Полтавський ГЗК». Тобто, 5 ділянок надр. Де решта?
На північ від Біланівського йдуть Галещинське (Кременчуцьке), Василівське, Мануйлівське, Заруденське, Харченківське і Броварківське.
Ситуація з Галещинським (Кременчуцьким) зрозуміла. А що з Заруденським, Харчеківським і Броварківським? Станом на січень 2025 р. база спецдозволів Держгеонадр не містить згадки про ці спецдозволи як дійсні…
Ці родовища зараз знаходяться у підвішеному стані. Тому що нам своєчасно не погодили продовження терміну геологічного вивчення.
Ми виграли у Держгеонадр суди, але почалася війна, а потім змінилося законодавство, і тепер Держгеонадра продовжити спецдозвіл на 5 років на геологічне вивчення не мають права. А якщо даватимуть наскрізний на 20 років (на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою і подальшим видобуванням) – там буде значно вища вартість спецдозволу.
Наприклад?
Наприклад, 140 млн дол. за Харченківське. Або 106 млн дол. за Броварківське. Це ж нонсенс!
Як нонсенс і система класифікації запасів, яка дісталася нам від СРСР. Ну, що таке запаси з невизначеним промисловим значенням?!? Запаси – це економічна категорія. Якщо промислове значення не визначено – це ресурси, а не запаси.
З чим 2024 рік закінчила геологічна команда Ferrexpo по кожному з проєктів групи?
Ми встигли закінчити програму геологічного вивчення по Біланівському родовищу. Майже закінчили Єристівку – я зробив нову модель, але програму закінчимо вже в наступному році. По Полтавському ГЗК нам треба ще з десяток свердловин, щоби вийти на нову оцінку. Такий темп влаштовує компанію, тому що позиція керівництва наступна: в умовах війни – ніякого нового буріння і поновлень оцінки запасів за JORC бути не може.
Але ж регулярне оновлення оцінки – вимога біржі?
Акціонери ухвалили рішення зупинити геологорозвідку під час війни, а немає первинного геологічного матеріалу – неможливо провести оцінку за JORC. До того ж, мова про діюче гірниче підприємство, яке на тлі війни стикається, наприклад, із проблемами логістики, змінні витрати на яку впливають на рентабельність проєкту. Тобто, складно в поточних умовах однозначно рахувати економіку, щоб оцінити запаси.
А що стосується Північної групи ділянок? Як на них із програмами геологічного вивчення?
Ми почали програму геологічного вивчення, встигли пробурити одну свердловину, і почалася війна. Тільки-тільки закінчили бурити – наступного дня по Україні вдарили російські ракети і бомби.
Це про Мануйлівське родовище мої джерела на ринку якось розповідали, що Ви пробурили 500 метрів і рудне тіло не закінчилося?
1 100 метрів!
Але тут варто уточнити, що ми буримо навхрест, і пробуривши 1 100 м майже вийшли з рудного тіла. Але якби бурили по ньому вертикально вниз – так, воно не закінчилося б.
Геофізичні дослідження показують, що там мінімум 1,5 км рудного тіла.
Нехай зараз ще зарано говорити про економіку саме цього проєкту, та коли Ви дійдете до видобування – на скільки це десятиліть чи століть видобутку?
Краще не думати!
Давайте так. Як вже казав, Cementation Canada розрахувала, що один шахтний комплекс (з трьох шахт) має давати на гора 20 млн. т руди на рік. Ресурсний потенціал компактного рудного тіла, про яке я щойно сказав – близько 2,1 млрд т. І це до глибини 1 км (500 м по вертикалі, якщо рахувати нижче порід пухкого розкриву) і тільки в межах Мануйлівського спецдозволу. А ще є Харченківська ділянка, не менша. Далі давайте прогнози самі.
Цього вистачить на століття! І не треба боятися, що наші нащадки залишаться без залізної руди – не залишаться! Просто треба у нас все переводити на більш якісний рівень, працювати не екстенсивно, а інтенсивно.
Що Ви відповідаєте тим, хто час від часу повертається до розмов про радіацію в карʼєрі Біланівського ГЗК (неважко помітити, що температура цих розмов зростає під час виборів)?
(Після щирого сміху, бере задумливу паузу)
Знаєте, у нас всі довкола «політики»: не звикли вивчати, досліджувати, перевіряти.
Ми ж – провели всі дослідження, залучили експертів МАГАТЕ, забезпечили найвищий рівень аналізів. Навіть зверталися до Державної комісії з ядерного регулювання України (ДКЯРУ, вони знають про радіацію в Україні все і всюди) – там на мене дивилися, наче я людина несповна розуму, що потребую якогось підтвердження, що небезпечної радіації не існує там, де її в принципі не існує.
Потім я вийшов на спеціалізований німецький інститут, щоб вони надали свій висновок. Вони сказали, що, по-перше, після Чорнобиля рівень української науки в плані радіаційної безпеки такий, що це вони у нас вчаться, а не навпаки. По-друге, вони добре знають наші родовища – яка там радіація?! Але менше з тим, приїхали, перевірили, і… не знайшли небезпеки!
І я ж недаремно вам казав, що спеціалізувався на кафедрі, яка досліджувала зокрема уранові родовища… Тому скажу як фахівець: так, коли ви шукаєте уранові руди – трапляються різні моменти. Іноді ви можете зустріти підвищено радіаційний фон, але це не означає, що він шкідливий для здоров’я. Це природа: десь фон вищий, десь нижчий. А коли прихильники теорії змови посилаються на звіт 1970-х років, в якому сказано, що десь щось знайшли – то нехай вони його уважно читають: по гамма-каротажу (коли зонд опускається в свердловину) – одне значення, а коли дістали керн і поміряли – вдесятеро нижчі показники. Тобто, коли ви міряєте гамма-каротаж, може бути похибка, чи неякісне дослідження, та й радіація може бути викликана не тільки ураном, але, наприклад, торієм чи калієм.
До речі, що важливо, всі історичні перетини з підвищеним фоном, на які люблять посилатися, знаходяться за межами спеціального дозволу і на значній відстані від проектного контуру кар’єру.
Ба більше! Ми залучали український Гідрометеорологічний інститут. Це фахівці найвищого рівня – кращих просто не знайдете в Україні! Ми і з ними все передивилися, повторили всі дослідження, і шкідливих рівнів радіації виявлено не було…
Про рівні, згадалося… Одного разу подивився сюжет по місцевому кременчуцькому телебаченню. Його працівник спочатку заміряє фон в парку Кременчука, показує 6 мкР/год.. Сідає в бус, їде в Біланівський карʼєр, приставляє прилад до розкривної породи, фіксує 12 мкР/год. і одразу робить висновок: удвічі більший показник, а значить, нас травлять радіацією! От тільки мінімальний ліміт, з якого починається розмова про шкоду – це 30 мкР/год.. Все, що нижче – не варте уваги. Оскільки все в природі має свій природний радіаційний фон!
Тому всі ці розмови були політично вмотивованими. Так, вони досі періодично виникають. Але якщо люди таке говорять – нехай надають свої докази.
Надра і держава
Останню частину бесіди я планував присвятити кільком питанням щодо регулювання галузі… Зокрема, поговорити і про претензії правоохоронців до Ferrexpo щодо продажу в 2019-2021 рр.. відходів сухої магнітної сепарації залізистих кварцитів…
Під час війни ми займаємося війною самі з собою – я так це охарактеризую.
Мені здається, ані нам, ані прокуратурі не потрібно витрачати стільки сил і часу на цю справу.
Відходи сухої магнітної сепарації – це відходи!
В Україні, до речі, не така вже й погана нормативна база стосовно цього питання. Умовно, весь комплект законодавства України можна розділити на дві частини. Перша: законодавство, яке стосується безпосередньо мінерального ресурсу. Друга: екологічне законодавство щодо природних обʼєктів.
Критичною є назва «мінеральний ресурс». Мінеральним ресурсом або корисною копалиною ви можете називати обʼєкт тільки в тому разі, якщо за певними ознаками він відповідає діючим ДСТУ. Вони ж (відходи сухої магнітної сепарації) – не відповідають! А якщо не відповідають, то і не можуть вважатися корисною копалиною – без усілякої демагогії.
Значить, ці відходи треба розглядати саме за підходами екологічного законодавства (як відходи). І нащо робити з цього політику? Дивишся на це все зі сторони – просто абсурд!
Також мені здається, якщо ми йдемо до ЄС (а зараз це головне), треба відходити від сталінської каральної системи. Підприємство саме має визначати, що це таке: корисна копалина чи відходи. Саме має досліджувати і показувати державі результати досліджень і декларувати, що підприємство визнає відходи відходами і має повне право їх продати, віддати, захоронити і т.д.. Головне, щоб не були порушені екологічні та інші норми. Якщо ж ми визнаємо, що будемо залучати природний обʼєкт у наш виробничий цикл – отоді ми визнаємо це корисною копалиною, оцінюємо, захищаємо запаси в ДКЗ і т.д..
Особливість нашого законодавства така, що в одному законі нема опису всіх норм, назв, термінів і т.п.. Але якщо зібрати до купи і проаналізувати всі нормативно-правові акти з цього питання – особисто для мене картина ясна.
Давайте зробимо цю картину ясною і для наших допитливих читачів. У мене є пропозиція. Зустріньмося ще раз, вже з метою обговорити тільки цю тему, і розберемо її «на молекули»? Зважаючи на величезний резонанс, який вже викликала і ще неодноразово може викликати ця історія з кварцитовим щебенем…
Не називайте це щебенем!
Полтавський ГЗК винен тільки в тому, що не використовував правильні терміни.
Слово «щебінь» використовується на позначення корисної копалини. А є «щебенева фракція», яку на жаргоні також називають «щебінь». Так от, вони продавали щебеневу фракцію відходів сухої магнітної сепарації, але писали в документах, що це щебінь (бачте, так простіше). А контролюючі органи «вчепилися» у це, от і все!
Щодо вашої пропозиції – звісно, це було б цікаво.
Якої Ви думки про зміни до Кодексу про надра про неможливість продовжити дію дозволу, якщо видобуто менше 1% запасів?
Зрозуміло, що держава хоче боротися зі «сплячими ліцензіями».
Але, знаєте, в геології є такий вислів: «Є граніти, а є – граніти». Точно так же і тут, є начебто «сплячі ліцензії» Ferrexpo, які ми роками не буримо чи не будуємо там гірничі виробки, але ж ми працюємо з ними теоретично! З іншої сторони, є справді сплячі ліцензії, які компанії взяли і не проводять вивчення роками. Тому (і я це, до речі, пропонував) треба було розділити терміни. А так, як зараз – одразу каральні заходи – це неправильно.
А якщо подивитися на цю норму в прикладному плані. Вона не загрожує спецдозволам на Мануйлівське родовище і Василівську ділянку? Дозволи були надані в 2004 р., і вони спливають в перших числах лютого 2025-го…
Але ж це не видобувні ліцензії – вони на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою.
І час дії режиму воєнного стану не рахується. Коли він закінчиться, ми встигнемо за два з половиною чи три роки розвідати, виконати програму робіт і вийти на захист запасів.
[Доки інтервʼю готувалося до публікації, генеральний директор ТОВ «Біланівський ГЗК» Юрій Химич, виступаючи на конференції в Києві, заявив, що норма про видобуток не менше 1% запасів загрожує двом залізорудним проектам в Україні – Ред.]
Ще одна ініціатива – законопроєкт про поводження з відходами видобувних галузей.
Правильний закон, європейські норми нарешті запрацюють в Україні. Але це не моя спеціалізація, із цим запитанням – до наших екологів.
Цікава Ваша думка про програму розвитку мінерально-сировинної бази (МСБ) в Україні (в грудні Верховна Рада ухвалила закон про зміни до програми)…
Це питання – рівень КМУ. Вони вирішують, які мають пріоритети.
Але думку висловлю. Якщо взяти стару концепцію і програму розвитку МСБ – на думку спадає аналогія з колоною «Глобус України» біля Головпоштамту на Майдані Незалежності. Здається, так програма МСБ колись і складалася: мовляв, в Україні має бути все! А значить, ми все дослідимо: і хромітові руди, і латеритний нікель і т.д. – і навіть те будемо досліджувати, чого у нас немає! Я вважаю, що це неправильно.
Треба ж мати якусь політику – прийшов уже час! Україна – це держава, перш за все, наукоємна, промислова і сільськогосподарська.
Гірнича справа повинна займати не більше 15% ВВП. І в найвищому пріоритеті для держави має бути невеликий перелік корисних копалин. Тому що зараз на світовому ринку вже не країни конкурують між собою, а родовища. І, якщо у нас є невеличке родовище бариту, – економіки ви тут не зробите, тому що є інші постачальники бариту з родовищ на порядок більших і якісніших!
Тобто, Ваша пропозиція – не відволікати ресурс на несуттєве?
Саме так.
Здається, саме до цього і прагнули автори законопроєкту. Принаймні, таке враження складається зі слів Романа Опімаха, який розповідав, що оновлена програма буде передбачати спецфонд, із якого проводитимуться роботи з оконтурювання рудопроявів – до 10 на рік.
Це шикарно і правильно!
Але тоді замініть назву – з «Програма розвитку МСБ» на «Програма геологічного вивчення території України». Тобто на те, чим і має займатися Державна геологічна служба: не продавати спецдозволи і тиснути на надрокористувачів, а вивчати геологію України!
Які корисні копалини, на Вашу думку, мають бути в пріоритеті для державного геологічного вивчення?
Графіт, літій, берилій, калієвий польовий шпат і титан – це в першій групі найвищого пріоритету. Це група копалин, які знаходяться в основі розвитку держави. До них я б додав метали другої ланки – це германій, скандій (разом з рідкісними землями) і уран.
В Україні, в Закарпатській області знаходиться найбільше родовище германію, розсіяного в лігніті. Вміст непоганий, запаси великі, і ЄС поруч. А германій – сировина для волоконної оптики.
Скандій – недостатньо вивчений в Україні (але є родовище в Жовтих Водах).
З ураном – все зрозуміло. Він хоч і дорогий у видобуванні, але є основою нашої економіки та енергетичної незалежності.
Доречним було би поновлення виробництва гафнію на Вільногірському комбінаті.
Ну а залізо і марганець – це, як завжди, основа гірничої промисловості України. Горючі корисні копалини я не вказую, це і так зрозуміло.
Також на майбутнє до цього переліку варто додати: магній (Солотвино), глини, вапняки, гіпси, пісок для виробництва скла і високочистий кварц (потрібний для виробництва чистого кремнію, який застосовується в компʼютерних чіпах, мікросхемах і т.д.).
Щодо останнього пункту – на думку спадає тільки Глухівський карʼєр кварцитів (компанія в банкрутстві – Ред.). Є інші обʼєкти?
В одній із областей на тимчасово окупованій території ще за радянських часів розроблялися невеликі пегматитові жили дуже чистого кварцу.
Взагалі у світі єдине родовище такого кварцу є в США, здається, Північна Дакота, яке забезпечує 98% світового попиту на сировину для чіпів. Наші пегматити – трішки інші, але також цінні.
Які ще залізорудні обʼєкти можуть бути в Україні, крім уже заліцензованих?
Ви ж знаєте, що залізні руди – магнітні. Карта магнітного поля України давно складена, і всі структури відомі. Є структури на кілька кілометровій глибині в Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Черкаській, Полтавській, Одеській, Київській областях. Але до багатьох з них в даний час немає сенсу навіть підходити.
Жалкую я тільки про два залізнорудних родовища біля Маріуполя – Куксунгурське і Васинівське.
Чому шкодуєте – зрозуміло. А чим вони цікаві?
Тим, що там є ітрій – рідкісні землі.
Китай зараз є єдиним постачальником рідкісних земель на світовий ринок. Там їх видобувають із кори вивітрювання залізистих кварцитів. І у нас поблизу Маріуполя є аналог китайських родовищ. У концентраціях не таких великих, але все рівно, родовище потенційно придатне для розробки, і для України б точно вистачило.
В 2024 р. Полтавський, Єристівський і Біланівський зверталися до Держгеонадр по нові спецдозволи. З якого приводу?
Звичайний перерахунок запасів. Перерахували – законодавство змушує нас вносити зміни до спецдозволу. Хоча нащо – не зрозуміло. Це ж відволікає людей! Ну, перерахували – зробіть якусь форму, щоб не замінювати кожного разу бланк спецдозволу. Держава ж уже і так знає про наші запаси, ми ж їх в ДКЗ захистили!
Але чиновницька система державного геологічного нагляду займається не геологічним вивченням надр, а бюрократією. Так, для чиновника – це важливо. А для нас – порожня витрата часу. Треба про це казати, як є.
Особисто я впевнений: від того, чи проговорюються вголос гострі моменти – залежить, як розвивається регулювання галузі.
Ми (надрокористувачі) в особі Держгеонадр не маємо товариша і компаньйона. ДГН для нас наглядач, старший керівник – але не колега, зацікавлений в розвитку галузі. І я впевнений, кожен геолог на виробництві скаже так. Бо це не про закон – це про ставлення. Адже всі процедури все ще налаштовані для чиновників, а не для розвитку мінерально-сировинної бази України.
З одного боку, так, вони спрощують процедури, переводять послуги і спецдозволи в цифру. А от такі речі, як внесення змін після перерахунку запасів – навіщо вони? Чи, наприклад, введення в дію протоколу ДКЗ – скільки років знадобилося, щоб цю норму відмінили?!? Введення в дію протоколів запровадив ще Едуард Ставицький, і зробив це на раз-два – а скільки років знадобилося, щоб його скасувати?
Повторюся: якщо ми рухаємося до Європи, час відійти від системи сталінських часів. Бо як кожне родовище унікальне, так і кожна компанія теж відрізняється від іншої. І ви не можете застосовувати ті ж засоби впливу до фермерів, які видобувають пісок на околиці села, і до такої компанії, як Ferrexpo. Не можна їх ставити на одну поличку. Не можна всіх змішувати. І якби в ДГН захотіли і взялися, вже би давно розробили відповідне регулювання.
На ваш погляд, за всі роки, які Ви в професії – хто був найкращим головою Держгеонадр (Комітету геології, ДГС), хто розвивав галузь?
При всіх недоліках, такою цілеспрямованою людиною, яка розвивала галузь, був Дмитро Сергійович Гурський. Сильний характер, професійний геолог, знав усі проблеми галузі і вирішував їх, як міг. Його найкращі роки прийшлися на початок 1990-х, коли галузь перебувала у занепаді, і він був одним із тих, хто її рятував.
Ну а вже інші після Дмитра Гурського – хто для себе, хто для когось працював – але то все були люди іншого рівня.
Що скажете про 5-річну каденцію Романа Опімаха?
Про Романа Опімаха?…
Я сказав би, що, коли він прийшов на посаду Голови Служби, – це був позитивний поштовх. І хоча результати його діяльності (цифровізація та дерегуляція) важливі, Держгеонадрам при ньому не вистачало наукового підходу до геології. Точніше, він був втрачений ще до Опімаха і не був відновлений. Відтак Держгеонадра сьогодні не повинні називатися Службою геології та надр – нехай називаються Агентством. Тоді це відповідатиме їх діяльності. Тому що геологічна служба в усьому світі – це перш за все наукова прикладна організація, яка діє в інтересах свого уряду. Зайдіть на сайт Геологічної служби Великобританії, Швеції, Фінляндії чи Португалії… там у вас будуть професійні звіти, а не продаж спецдозволів!
А з новим Головою Держгеонадр Олегом Гоцинцем я ще не знайомий.
До призначення він керував департаментом надрокористування АТ «Укргазвидобування».
Що ж, тоді переконаний, що він професійна людина! Та все одно він працює фактично в агентстві, а не службі в класичному розумінні.
Одним із джерел доходів можуть бути дивіденди від працюючого бізнесу. Ви – акціонер Ferrexpo?
У мене були акції – щось біля 1400 штук – свого часу я змушений був продати їх, щоб оплатити лікування мами. Продавав не на піку ринку, сплатив податок – все як має бути.
Вже традиційне запитання про ринок акцій для потреб надрокористування. Один із інструментів, яким би міг балансувати множинність інтересів у галузі – біржа, і залучення капіталу через акції. На Ваш погляд, чи має право на існування думка, щоб усі підприємства, які видобувають корисні копалини загальнодержавного значення, були акціонерними товариствами, а частина акцій торгувалася на вільному ринку. Можливо, не в Лондоні, як Ferrexpo (це дорого і довго навіть для деяких найбільших проектів) – а на біржі в Україні. Щоб будь-хто міг стати акціонером видобувної компанії, придбавши акції за ринковою ціною. Наприклад, я би купив би акції Біланівського ГЗК і залишив їх у спадок дітям…
До речі, я задавав це запитання пану Опімаху. Він каже, це немає сенсу, бо у нас немає фондового ринку. І це сприймуть виключно як додаткову перешкоду для входу в галузь.
І я розумію, що, можливо, зараз мало сенсу в тому, щоб вимагати від видобувачів суглинку для місцевої цегельні робити ІРО. Але з іншого боку, коли ми говоримо про більші компанії чи групи – здається в цьому може бути сенс? Це ж і про прозорість залучення капіталу, і про регулярний аудит та всі наслідки, які з цього випливають…
Цікаве питання, але я в цій галузі не фахівець. Дивлячись, як працюють розвинуті країни, то так, це був би нормальний шлях. Якщо відволіктися від думки, що власник єдиної в Україні фондової біржі ліквідував її нещодавно – можна організувати так звану залізорудну біржу!
Але що таке біржа?
Перш за все, мають бути гарантії інвестування капіталу, отримання відсотків і виведення капіталу. А на це має бути воля. Більше того, в питаннях залучення капіталу, зобовʼязань і гарантій не має бути різниці між величезним фондом, який купує акції, і фермером.
Але ж ми знаємо – наша держава просто не зможе це гарантувати! Хоча б тому, що ми такі, які є.
Автор: Володимир Бойко, NADRA.INFO
Автор фото: Євгеній Король