Золота лихоманка на Грушевського, або де у Львівському університеті приборкали мамонтів (Гал-інфо)
Геологічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка – унікальний освітній підрозділ, де цінують кожного студента і водночас не забувають про глибину та якість знань, пише Марічка Твардовська на Гал-інфо. Передруковуємо матеріал з дозволу редакції.
Кістки мамонта і дух Івана Франка – цікавих гостей можна зустріти на геологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. І насправді невідомо, чи міг би собі колись той мамонт уявити, що колись лежатимуть його зовсім немаленькі кісточки за кілька метрів від аудиторії, де свою першу лекцію читав видатний український громадський діяч та письменник.
Але то вже нікому незвідані історичні переплетіння. А вони тут, на геологічному факультеті ЛНУ ім. Івана Франка, на кожному кроці: давні гірські породи, яким сотні млн років сусідять із прибульцями з космосу – метеоритами, а закам’янілі рештки прадавніх істот здатні заворожити більше, ніж блиск справжнього золота. Та й сам факультет точно золотий! А чому? Дізнаємось із вами далі.
Кадровий голод у надрах Землі
«Коли ви запитуєте, з чим у мене асоціюється факультет, то перше, що спадає на думку – це золото», – усміхається декан геологічного факультету Сергій Ціхонь.
Звісно, вибір саме цього благородного металу аж ніяк не випадковий. Для львівської геологічної школи золото – це історія перемог та успіху, адже саме фахівці Львівського університету свого часу долучилися до відкриття багатьох родовищ золота в Україні та навіть за її межами.
Та й зрештою саме на геологічному факультеті у Львівському університеті золота найбільше. А чому? Бо тут кожен студент – на вагу золота, як і загалом сам факультет, адже подібних до нього освітніх підрозділів геологічного спрямування в Україні залишилось небагато. Ще десять років тому в українській освіті відбулася велика реформа, яка ледь не стерла слово «геологія» з офіційних паперів. Тоді класичну науку про надра об’єднали у широку спеціальність «Науки про Землю», і для багатьох університетів це стало приводом для скорочень та об’єднань. Проте Львівський університет пішов іншим шляхом і зміг зберегти класичне обличчя геологічної школи.
Сьогодні на факультеті є три освітні програми на бакалаврському рівні. Традиційна «Геологія. Цифрові технології в науках про Землю» поєднує у собі фундаментальні знання про планету водночас із сучасними акцентами. У 2024 році тут відкрили найсучаснішу Лабораторію цифрових технологій у нафтогазовій геології, де студенти мають можливість працювати зі спеціалізованим програмним забезпеченням, яке факультету подарував світовий гігант з обслуговування нафтових родовищ – Schlumberger, за підтримки АТ «Укргазвидобування».
Друга освітня програма – «Інженерна геологія та гідрогеологія» – стала особливо важливою у часи релокації бізнесу з початком повномасштабного вторгнення. Будь-яке будівництво починається не з архітектора, а з геолога. Саме ці фахівці відповідають за те, щоб будівля стояла надійно, а не дала тріщини через проблеми під нею. Окрім того, фахівці за цією програмою можуть дати відповідь на питання, і де знайти воду як для побутових, так і виробничих потреб.
Та і як в контексті геологічного факультету не згадати про угоду про рідкоземельні метали між Україною та США, яку підписали торік? Так-так, на Грушевського до неї вже підготувались та відкрили нову освітню програму – «Надрокористування». І студенти цього напряму точно знатимуть, як перетворити українські надра на частину глобальної економічної стратегії.
«На магістерському рівні у нас трохи більше освітніх програм: від класичної «Геології» та «Геології нафти і газу» до унікальної для України програми «Геохімія та мінералогія». Також є програма з інженерної геології та гідрогеології, яка є логічним продовженням відповідної бакалаврської програми», – зазначає Сергій Ціхонь.
Але от говорити про популярність програм на геологічному факультеті – справа складна. Декан ділиться, що, на жаль, слово «популярність» – точно не найдоречніше слово про геологію сьогодні, адже не так багато абітурієнтів обирають спеціальність Е4 Науки про Землю, яка з’явилась в 2015 р. і охопила шість колишніх геологічних спеціальностей, вісім географічних та сім гідрометеорологічних. Після цього різко зменшилась кількість охочих вступати на геологічний факультет, каже декан.
Попри це, факультет не зупиняється і продовжує вигадувати, як дивувати абітурієнтів. Зокрема, разом із кафедрою прикладної математики тут працюють над створенням освітньої програми, яка поєднає класичні знання про надра землі із найсучаснішими алгоритмами. Але то тихенько! То ще секрет!
Поки що декан лише інтригує: майбутній геолог – це вже не просто людина з молотком у руках, а аналітик, здатний приборкати штучний інтелект. Втім, жоден алгоритм не замінить того, що відбувається «в полі».
Від мінералів до тунелів в Альпах
Навчатись на геологічному факультеті – складно! Ось так без жодних таємниць і затягувань ділимось цим фактом із вами.
«Раніше ми були одним із тих факультетів, де найбільше дають талонів та відраховують (сміється). Зараз вже стараємось так багато не відраховувати, ставимось до студентів поблажливіше» – ділиться Сергій Ціхонь.
Сам як випускник геологічного факультету 1997 року декан згадує, що тоді життя на Грушевського мало зовсім інший ритм.
«Коли я навчався, то після 15:00, коли закінчувались пари, всі переходили у підвал. Там, у шліфувальній майстерні та лабораторіях, кипіла робота, йшла постійна первинна обробка проб, засиджувались до пізнього вечора аспіранти. Тоді наука не була відірвана від практики. На занятті з термобарогеохімії наш професор Попівняк міг якось запитати: «Хто хоче поїхати на оплачувану виробничу практику?». І ми їхали – не лише по Україні, а й у далекі експедиції. Це відрізняє навчальний процес, який був колись, від сучасного», – пригадує Сергій Ціхонь.
Початок війни у 2014, пандемія коронавірусу, а згодом і початок повномасштабної війни внесли чимало коректив саме у практичну частину освітнього процесу, яка тут є головною. Якщо раніше практика була справжньою «геологічною одіссеєю» з виїздами на геологічні об’єкти в Карпати і Поділля та картуванням у Криму, то тепер геологам доводиться бути більш адаптивними в умовах війни.
У доковідні і довоєнні роки маршрути практик нагадували велику міграцію: два автобуси студентів-першокурсників, що кочували зі Львова до спортивно-оздоровчого табору «Карпати» ЛНУ імені І.Франка в смт Чинадієво, тоді до села Кваси, що у Рахівському районі, звідти – на Хмельниччину чи Тернопільщину, до знаменитого Нирківського водоспаду. Сьогодні головною локацією для проходження практики для студентів є база Університету у Верхньому Синьовидному. Але попри зміну географії, суть залишається незмінною: студент має навчитися «читати» землю власноруч.
«Більшість наших занять – практичні та лабораторні. Студенти працюють з реальними об’єктами: мінералами, гірськими породами, рудами; вивчають геологічні структури земної кори та їх зміну упродовж геологічної історії. Наприклад, на кристалографії – одному з найскладніших предметів – вивчають внутрішню будову кристалів, а в лабораторії мінерало-петрологічних досліджень мають змогу навіть власноруч їх вирощувати», – ділиться Сергій Ціхонь.
Попри складне навчання, на факультет приходять справжні студенти-романтики, ділиться декан. Поки одні першокурсники вже мріють проєктувати тунелі в Альпах і стажуються в інженерних компаніях, інші – ще під час навчання працевлаштовуються в такі компанії-гіганти, як «Укргазвидобування».
«Один з першокурсників каже мені, що вже через тиждень їде на стажування. Ще навчання не завершив, а вже їде бурити свердловини (усміхається). Але все залежить від студента. Звичайно, чимало з них працюють не за фахом у сфері обслуговування, аби одразу отримувати гроші. Часто їм не цікаві довгострокові перспективи. Коли вони йдуть на стажування за фахом, там їм не одразу дають космічні суми. Але насправді в геологічних компаній є чимало запитів щодо студентів з дуже гідною оплатою праці», – наголошує декан.
А якщо кар’єра на бурових платформах поки що здається занадто складною, у студентів завжди є можливість розпочати все зі знайомства з тими, хто нікуди не поспішає вже мільйони років. І до цих мешканців геологічного факультету вирушаємо і ми з вами.
Три музеї, де живуть динозаври та падають зорі
Відокремленість корпусу геологічного факультету на вулиці Грушевського навіює особливий спокій. Геологам та біологам (із якими вони тут ділять приміщення), певно, заздрять чимало людей з інших факультетів, яким доводиться тіснитись у головному корпусі Львівського університету. Та зрештою є на таку відокремленість і необхідність. Адже на геологічному факультеті живуть настільки давні експонати та рідкісні мінерали, що їхній мільйоннолітній спокій краще не турбувати зайвою метушнею.
За цими роздумами ми з вами потрапляємо до першого музею факультету – Палеонтологічного, який, до речі, має офіційний статус Національного надбання України. Його офіційна історія триває з 1905 року. У шести залах тут зберігається понад 18 000 зразків еволюції Землі: від ціанобактерій, що застали молоду планету 2,5 мільярди років тому, до знарядь праці первісних львів’ян та кісток мамонта. До речі, цей давній мешканець теж був львів’янином, здається, бо деякі його кісточки (розміром у понад людину) знайшли у Львові під час реконструкції вулиці Гетьмана Мазепи.
Сліди панцирних риб, крабів та птахів на величезних кам’яних брилах, скам’янілі дерева, трилобіти та амоніти (всього-на-всього 200-500 мільйоннолітні морські істоти), скам’янілості з мезозою, коли ще динозаври жили, і навіть справжні скам’янілості іхтіозавра та птерозавра! Фух.. ось це так перелік мешканців. Так, якщо як у фільмі «Ніч у музеї» все вночі оживає, то краще на геологічному факультеті пізні прогулянки не здійснювати, бо опинитесь в одному залі з мамонтом чи динозавром, який літає. І як рятувати будемо?
Але поки у Палеонтологічному музеї ще ніхто не прокинувся і не вирішив перекусити, ми з вами мандруємо далі. Мінералогічний музей імені академіка Євгена Лазаренка, який на пів століття старший за сам геологічний факультет. Заснований ще у 1852-1853 роках, цей музей виріс із невеликого кабінету природничої історії до масштабної колекції, що сьогодні налічує понад 14 000 зразків із усіх континентів.
Побачити тут можна один з найбільших у світі апатитів, величезний зріз скам’янілого дерева з Аризони, справжні природні ілюзії, коли мінерал зберігає форму свого попередника (наприклад, пірит у формі мушлі амоніту) тощо. Окремо своє почесне місце у музеї займають метеорити. До речі, сім фрагментів з них були знайдені на території України.
Але ж поки ми блукаємо музеями та лабораторіями, постає питання: а де золото на геологічному факультеті? За такими скарбами треба йти до третьої музейної локації факультету – Музею рудних формацій. Створив його у 1984 році професор Євген Лазько, а зараз він вже є справжньою геологічною картою світу, що об’єднала зразки з понад 500 українських та закордонних родовищ. Тут на 20 тематичних стендах розгорнута масштабна панорама земних багатств: від стратегічних запасів заліза, титану та міді до рідкісних металів і солей.
Втім, справжнє «золото» факультету приховане від людського ока, а ховається у самій пам’яті стін. Лише за крок від музейних експонатів розташована аудиторія, яка сама по собі є унікальним експонатом. Саме тут 22 березня 1895 року свою знамениту габілітаційну лекцію читав майбутній патрон Університету – Іван Франко. Сьогодні, пробігаючи повз ці двері, можна знову почути голос лектора, але тепер декан Сергій Ціхонь говорить тут не про «Наймичку» Шевченка, як колись Каменяр, а про не менш поетичні для геолога речі – корисні копалини України.
Молоток, наплічник і дух експедицій
Хто ж з нас після почутих у дитинстві розповідей, що Земля має у собі ядро, не намагався до нього докопатись? Нам, «простим грішним», це, звісно, не вдавалось. Але от тим, хто обрав для себе фах геолога таке точно під силу. Про те, як воно – бути сучасним дослідником планети – ми розпитали Єлизавету Панасенко, студентку третього курсу та голову Наукового товариства геологічного факультету.
Шлях Єлизавети на Грушевського почався з пошуку романтики: ще в одинадцятому класі дівчина зрозуміла, що хоче пов’язати життя з природою, горами та ріками, а спеціалізація «Геологія», яку вона знайшла в інтернеті, підкупила обіцянками постійних виїздів та неймовірною красою мінералів.
«Раніше я завжди любила сидіти вдома, хоч і любила природу. Зараз, оглядаючись назад, усвідомлюю, що Я-минула і Я-теперішня – це дві різні людини. Зараз як тільки є можливість поїхати в гори, я їду 100%. Я відкладу всі свої справи і їду. Найбільше у геології люблю зараз дослідження різних мінералів та порід, їхнього складу. На другому курсі мене дуже цікавила структурна геологія, подобалося розрізи малювати або ж моделювати геологічні структури на комп’ютері. Насправді геологія – дуже широка наука, і я не можу виділити окремо конкретну сферу, у якій мені було би цікаво розвиватися, тому що вони всі цікаві і взаємопов’язані», – ділиться Єлизавета.
Студентка не приховує: вчитися складно, особливо коли справа доходить до таких предметів, як термобарогеохімія або структурна геологія, де потрібне ще й 3D-мислення.
«Але у нас достатньо лояльні викладачі. Якщо ти щось не розумієш, то можеш спокійно підійти і тобі ще раз пояснять, допоможуть. У нас доволі прикладна наука, тому повинна бути база і хімії, і фізики, і ще й у математиці слід трохи розумітися. Тож все залежить від людини, наскільки їй буде складно навчатись. Але теоретична, і практична частини у нас дуже цікаві», – переконана Єлизавета.
Як географи для ефективного навчання повинні долати гірські вершини, так і геологам обов’язково потрібно працювати «в полі». Тож і справжня практика для студентів саме виїзна – у невеликому селищі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині.
«Щодня ми ходимо різними маршрутами, ведемо польові щоденники, дивимось за відслоненнями гірських порід, досліджуємо їх у природному стані, відбираємо зразки. Тоді на базі, коли приходимо з маршрутів, їх нумеруємо, вивчаємо і описуємо», – розповідає Єлизавета і зазначає, що друга і третя практики стають складнішими. Зокрема, студентам вже доводиться самостійно створювати перші геологічні карти за особисто зібраними геологічними даними.
І до речі, виїзні практики та й загалом мандрівки – це одна з важливих традицій геологічного факультету. Єлизавета каже, що це чудовий спосіб підтримки добрих взаємин між студентами різних курсів, а також з викладачами, які також до них долучаються.
Попри те, що колектив геологічного факультету невеликий, це робить його надзвичайно згуртованим: тут усі курси знають один одного, вирушають у спільні подорожі та й загалом взаємодіють під час освітнього процесу.
А от аби залучати нову генерацію, молоді геологи активно співпрацюють зі школами та проводять вже традиційний для факультету «Геодвіж» – неформальні дні відкритих дверей, коли школярі можуть відвідувати пари й працювати з мікроскопами.
Тим, хто лише планує розпочати свій шлях у геології, Єлизавета рекомендує пам’ятати: буде важко, адже з перших днів на абітурієнта «звалюються» хімія, фізика та математика. Проте на факультеті заспокоюють: навіть якщо шкільна база у цих сферах була не надто сильною, програма першого курсу дає можливість поновити та підтягнути знання. Головне – щире бажання вчитися.
«А ще геологія – це про витривалість. Це про маршрути, роботу «в полі». Людям без фізичної підготовки може бути складно, до цього треба бути готовим. Але якщо людина хоче і готова, то це не стане для неї проблемою. Геологія – це брудна робота. На практиці ти будеш у відслоненні порід «купатися», будеш весь у грязюці. Ти будеш втомлений, але задоволений, тому що ця робота дає своєрідний дофамін – можливість знайти щось нове, зробити щось власноруч», – усміхається Єлизавета.
Як перетворити гірську породу на інвестиційний проєкт?
Романтика геології – то, звичайно, важливо, але от сучасний ринок праці вимагає від студентів вже більш раціональних та конкретних технічних навичок. Якщо для студента найвищою точкою «польового драйву» є знайдений власноруч мінерал у горах, то для ринку праці цей азарт має також конвертуватися у професійні рішення.
СЕО Геологічної інвестиційної групи, депутатка Львівської обласної ради Ірина Супрун у коментарі Гал-інфо, поділилась, що сьогодні ринок праці значно відкритіший до молодих фахівців-геологів, ніж це було ще кілька років тому. Причиною цього є те, що галузь надрокористування входить у новий етап розвитку, де Україні потрібні не лише класичні геологи, а спеціалісти, які мислять комплексно й розуміють сучасні виклики ринку.
«Найбільше бракує людей, які можуть поєднати технічну експертизу з розумінням управління проєктами, міжнародних стандартів, ESG-підходів, цифрових технологій та роботи з інвесторами. Фактично, сьогодні ринок шукає нову генерацію управлінців у сфері надрокористування. І дуже важливо, що бізнес дедалі більше готовий працювати зі студентами ще під час навчання, зокрема через стажування, практику, спільні проєкти та менторство», – каже Ірина Супрун.
Як представниця Ради роботодавців геологічного факультету, Ірина Супрун наголошує, що студенти повинні знайомитись із реальною професією якомога раніше, як-от, ще з 2-3 курсу. Попри надзвичайну важливість фундаментальної освіти, сучасний ринок цінує не лише теорію, а й здатність адаптуватися, працювати в команді, мислити системно та брати відповідальність.
Якісна підготовка українських геологів зрештою віднаходить свій відгук і у компаніях за кордоном. Ірина Супрун зазначає, що особливо це помітно зараз, коли зростає світовий попит на фахівців у сфері critical raw materials (критичної сировини).
«Але сьогодні міжнародний ринок очікує вже ширшого профілю спеціаліста, тобто не лише хорошого технічного експерта, а людини, яка розуміє міжнародні стандарти, ESG, цифрові інструменти, економіку проєктів та вміє працювати в мультикультурному середовищі. І це ще один аргумент, чому нам потрібно посилювати співпрацю бізнесу та університетів уже зараз», – наголошує експертка.
Однак, щоб задовольнити цей глобальний попит та забезпечити відбудову власної країни, геологічна галузь України передусім має розв’язати внутрішній виклик – потребу у новій генерації фахівців. Попри стратегічну важливість професії, кількість абітурієнтів за цим напрямком викликає неспокій. Ірина Супрун пояснює, що відродження галузі починається з правильної комунікації: молодь має бачити, що геологія – це не лише про польові роботи, а про міжнародні проєкти, інвестиції, аналітику, технології, екологію та глобальний ринок.
«Головне – перестати сприймати геологію як «стару радянську професію». Насправді це одна з найстратегічніших сфер майбутнього. Світ сьогодні бореться за критичні мінерали, ресурси, енергетичну незалежність і нові технології. І Україна має колосальний потенціал у цій сфері. Але для того, щоб він став реальною економікою, нам потрібні люди», – каже Ірина Супрун.
Тим, хто сьогодні вагається зі вступним вибором, експертка радить орієнтуватися не на миттєву популярність фаху, а на те, у якій сфері протягом наступних десятиліть прийматимуться найважливіші державні рішення. І саме геологія – це та галузь, яка приречена на стрімкий розвиток.
«Це сфера, де поєднуються наука, аналітика, технології, міжнародний бізнес і стратегічне мислення. Але водночас у цій професії залишається щось дуже справжнє: маю на увазі, що це професія для людей, яким цікаво досліджувати, розуміти глибше і створювати щось довгострокове», – ділиться Ірина Супрун.