Суд визнав незаконним звільнення Гошовського з посади директора УкрДГРІ
13 січня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва визнав незаконним і скасував наказ Державної служби геології та надр України від 17.03.2020 року № 85-к про звільнення Сергія Гошовського з посади директора ДП “Український державний геологорозвідувальний інститут“.
Повний текст рішення було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 січня 2021 року.
Своїм рішенням суд також вирішив поновити Сергія Гошовського на посаді директора ДП УкрДГРІ, причому “рішення в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання”.
Також Держгеонадр та УкрДГРІ мають сплатити в дохід держави судовий збір в розмірі по 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Нагадаємо, як ми вже писали, Сергій Гошовський оскаржив своє звільнення з посади директора ДП УкрДГРІ 13 квітня 2020 р.
Як випливає з рішення, суд погодився з доводами Сергія Гошовського.
Цитуємо рішення суду:
“Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
17.02.2014 року між позивачем та Державною службою геології та надр України (відповідач-1) було укладено контракт № 36, відповідно до умов якого позивач був призначений на посаду директора Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» (відповідач-2) терміном на 5 (п`ять) років з 17.02.2014 року по 16.02.2019 року.
26.04.2018 року Державною службою геології та надр України було видано наказ № 69- к про продовження дії вищезазначеного контракту з позивачем на посаді директора Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» на попередніх умовах з терміном дії контракту з 26.04.2018 року по 25.04.2023 року.
Також 26.04.2018 року Державною службою геології та надр України з позивачем було укладено додаткову угоду № 82 до Контракту №36 від 17.02.2014 року, відповідно до якої дія контракту № 36 від 17.02.2014 року була продовжена на попередніх умовах з 26.04.2018 року по 25.04.2023 року.
На підставі вказаного контракту між позивачем як керівником підприємства, що є у державній власності, та Державною службою геології та надр України як органом управління майном, який наділений правом призначати на посади та звільняти з посад у встановленому законодавством порядку керівників підприємств, що перебувають в управлінні служби, та від імені якого лише повноважним представником цього органу діє його керівник, виникли трудові відносини.
В той же час посада, яку займав позивач, знаходиться у штаті Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут», трудова книжка перебуває у відділі кадрів підприємства, записи про призначення позивача на посаду та звільнення його з посади в трудовій книжці позивача здійснюються відділом кадрів цього підприємства.
Укладаючи контракт, його сторони дійшли згоди, що керівник підприємства може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи органу управління майном до закінчення терміну його дії лише на підставах, зазначених у п. 7.4 р.7 контракту. Однією з таких підстав у п/п. 7.4.2 було визначене одноразове грубе порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (завдані збитки, сплачено штрафи, постраждала репутація тощо).
17.03.2020 року наказом № 85-к, виданим на підставі аудиторського звіту державного фінансового аудиту діяльності Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, складного 19.07.2019 року за №07/22/4 Державною аудиторською службою України, позивача було звільнено з посади директора Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства з підстав п/п. 7.4.2 п.7.4 р.7 контракту №36 від 17.02.2014 року відповідно до п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Так, за п.8 ч.1 ст.36 КЗпП трудовий договір може бути розірваний з підстав, передбачених контрактом.
Проте, підстави звільнення позивача з посади директора підприємства, які викладені у наказі від 17.03.2020 року, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки не відповідають умові, за якою допускається звільнення керівника підприємства у разі порушення, визначеного п/п. 7.4.2 п.7.4 р.7 контракту, на підставі якого позивач був звільнений.
Зокрема, наказ про звільнення позивача не містить чітко сформульованого порушення трудових обов`язків, за що саме він був звільнений, хоча підставою для звільнення працівника за п/п. 7.4.2 п.7.4 р.7 контракту, зі змісту якої вбачається, що мова йдеться про одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а не про триваюче порушення, мають бути його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу про таке звільнення.
При цьому суд враховує, що відсутність у наказі про звільнення вказівки про вчинення конкретного проступку, який став причиною для звільнення, само по собі не є підставою для поновлення на роботі, оскільки суд під час розгляду справи з`ясовує фактичні обставини, з якими пов`язувалось звільнення.
Проте, як випливає з відзиву представника відповідача –1, зазначеним наказом від 17.03.2020 року наказом № 85-к позивача звільнено з посади за невиконання ним умов контракту, а саме за неналежне здійснення ним як керівником поточного (оперативного) управління підприємством, організації його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності, забезпечення виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, Статутом підприємства та цим контрактом, тобто обов`язку щодо контролю та забезпечення діяльності підприємства відповідно до Статуту та вимог чинного законодавства, що, на думку представника, встановлено проведеним у плановому порядку Державною аудиторською службою України державного фінансового аудиту діяльності Державного підприємства Український державний геологорозвідувальний інститут» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, зокрема, умовами контракту, а позивач здійснював поточне (оперативне) управління підприємством, тому має нести відповідальність, визначену трудовим законодавством, в разі невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов`язків.
Вважаючи виявлені порушення законодавства, допущені позивачем під час виконання позивачем ним своїх трудових обов`язків, одноразовим грубим їх порушенням, представник зазначав про наявність підстав для розірвання трудового договору і законність виданого за таких обставин наказу про його звільнення.
Разом з тим, Верховний Суд України вважає неможливим звільнення з таких підстав, якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер (наприклад, послаблення контролю за роботою підлеглих працівників), що може потягти за собою застосування дисциплінарних стягнень і звільнення з інших підстав.
При цьому суд може визнати порушення трудових обов`язків грубим, виходячи з характеру конкретного проступку, обставин, за яких його вчинено, шкоду, яку він заподіяв або міг заподіяти (істотне порушення фінансової дисципліни, відмова допустити контролюючі органи до перевірки діяльності тощо), тобто порушення, у яких ознакою грубості характеризуються усі факти, що характеризують їх склад (і характер дії або бездіяльності працівника, і істотність наслідків порушення трудових обов`язків, і особливості причинного зв`язку між порушенням і його наслідками, і форма вини).
Так, матеріалів справи вбачається, що приводом для проведення звільнення позивача в наказі як підстава був вказаний лише аудиторський звіт від 19.07.2019 року № 07-22/4.
Однак протоколом розбіжностей до цього аудиторського звіту були надані зауваження та звернута увага щодо невідповідності висновків звіту дійсним обставинам та відсутність підстав і повноважень для надання таких висновків, що не було спростовано.
Між тим, само рішення про звільнення з зазначених в наказі мотивів мало прийматись на підставі матеріалів службового розслідування та за наявності письмового пояснення позивача як особи, що, на думку уповноваженого органу, допустила порушення.
Так, п. 2.11 Контракту визначено, що на підставі матеріалів про порушення керівником обов`язків, передбачених цим контрактом, що надійшли до органу управління майном, та результатами їхнього розгляду, наказом керівника органу управління створюється комісія для перевірки факту зазначених порушень.
За п. 2.12 на підставі відповідного наказу керівника органу управління майном комісія проводить перевірку факту порушення керівництвом обов`язків, передбачених цим контрактом, зокрема, здійснює перевірку фактів, викладених у матеріалах; встановлює перелік та порядок дій у перевірці; визначає термін проведення перевірки.
Після закінчення перевірки відповідно до п. 2.14 комісія готує висновки щодо проведеної перевірки та подає зазначені документи керівнику органу управління майном.
Пунктом 2.15 Контракту наголошено про те, що за результатами розгляду матеріалів, поданих комісією, керівник органу управління майном приймає рішення про притягнення керівника до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Втім, проведення службової перевірки не було призначене.
Тобто фактично не було проведено перевірки, якою б було встановлено, що діями яких працівників та посадових осіб підприємства порушені і які саме вимоги чинного законодавства, та чи входять вони у склад визначених контрактом безпосередніх трудових обов`язків позивача, який мав здійснювати загальне керівництво підприємством та організацію його діяльності.
Отже, із сформульованої відповідачем суті порушення випливає, що за відсутності службової перевірки воно не могло бути визначене як одноразове грубе порушення, оскільки матеріали аудиторського звіту від 19.07.2019 року № 07-22/4 за звітний період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року не підтверджують не лише факт скоєння особисто позивачем конкретного проступку – саме одноразового грубого порушення трудових обов`язків, а й виявлення факту порушення саме ним трудової дисципліни, як не вказують і на конкретну дату вчинення позивачем проступку.
До того ж, окрім з`ясування, в чому конкретно виявило порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, слід також перевіряти, чи додержані правила щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота.
Звільнення за п/п. 7.4.2 п.7.4 р.7 контракту за одноразове грубе порушення обов`язків, що є аналогічним припису п.1 ст.41 КЗпП України та кореспондується із його формулюванням і умовами застосування, є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених для застосування таких стягнень щодо строків та порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності нормами ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України.
Зокрема, ст. 148 КЗпП України приписує застосовувати дисциплінарне стягнення безпосередньо за виявленням порушення трудової дисципліни, суворо обмеживши строк застосування стягнення одним місяцем з дня виявлення проступку. При цьому, дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Отже, строки, встановлені законом для застосування стягнення, слід обчислювати з дня, який визначається як день виявлення проступку позивача.
В той же час, з дня складання аудиторського звіту – 19.07.2019 року до дня прийняття наказу про звільнення – 17.03.2020 року минуло майже вісім місяців, а з часу вчинення порушень (2017-2018 роки) – більше року.
Представник відповідача-1 посилався на доведення до їх відома результатів звіту 06.09.2020 року. Проте, навіть така дата не впливає на дотримання строків, встановлених законом.
Щодо посилання представника відповідача-1 на видання наказу № 85-к від 17.03.2020 року про звільнення позивача з посади директора ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на виконання доручення Кабінету Міністрів України, яке надійшло до Держегеонадра лише 03.03.2020 року, про надання інформації про вжиті заходи реагування за результатами аудиту з урахуванням інформації, наведеної в листах Держаудитслужби до Кабінету Міністрів від 04.09.2019 року № 07-12/450-2019 та до Держгеонадра від 04.09.1019 року № 07-14/452-2019 та рекомендації Державної аудиторської служби України, то такі обставини, як і їх причини, не мають правового значення, а свідчать лише про здійснення загального керівництва.
Таким чином, строки притягнення до дисциплінарної відповідальності були пропущені, що унеможливлює застосування дисциплінарного стягнення у зв`язку із закінченням встановленого законом граничного строку.
Окрім того, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові було видано лікарняний листок.
Виходячи зі змісту наказу, позивач був звільнений з 17.03.2020 року, а лікарняний листок позивачу Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня № 6» був виданий на період з 17. 03.2020 року по 01.04.2020 року. Тому доводи позивача про його звільнення під час тимчасової непрацездатності відповідають фактичним обставинам.
Суд вважає безпідставним та не приймає до уваги заперечення представника відповідача щодо оформлення стаціонарного лікування позивача після оголошення йому наказу від 17.03.2020 року № 85-к про його звільнення, враховуючи правову позицію Верховного суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який у своїй постанові від 12.09.2018 року по справі №127/21890/16-ц з посиланням на п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, зокрема, стосуються як передбачених ст.ст. 40,41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому мається на увазі, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Так, оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, хоча відповідно до довідки КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» та виписки із медичної карти № 3631 КНП «Київська міська клінічна лікарня № 6», у яку він був доставлений за місцем проживання, виїзд бригади екстреної (швидкої) допомоги до позивача та відкриття йому лікарняного листа було здійснено у день звільнення, навіть після видання наказу про його звільнення, тому його звільнення з посади відбулось з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
04.09.2019 року Другий сенат Конституційного Суду України у справі №3- 425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.3 ст.40 КЗпП України дійшов висновку, що положеннями ч.3 ст.40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є, в тому числі, тимчасово непрацездатним. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Тобто, з огляду на це, Конституційний Суд України визнав можливим розповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на правовідносини між працівником та роботодавцем, що виникли на підставі контракту.
Отже, звільнення позивача з посади могло мати місце лише з підстав та в порядку визначеному нормами закону. Поміж іншим, представники відповідачів не спромоглися визначити мотивацію звільнення позивача з займаної посади в рамках закону.
Таким чином, звільнення не можна вважати законним, оскільки не були дотримані умови щодо порядку, а також передбачені законом підстави звільнення, і відповідачами не було доведено виконання ними всіх вимог закону під час звільнення позивача.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі його звільнення без законної підстави. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Виходячи з вищенаведеного, позовні вимоги позивача щодо поновлення його на попередній роботі підлягають задоволенню, а наказ про його звільнення скасуванню“.
Нагадаємо, 12 серпня 2020 р. Уряд розпорядився передати на приватизувацію ДП “Український державний геологорозвідувальний інститут” (УкрДГРІ).
Рішення стало повною несподіванкою не лише для геологічної спільноти і колективу Інституту, але і особисто для т.в.о. директора УкрДГРІ Андрія Локтєва, призначеного в УкрДГРІ 7 квітня 2020 р..
В ексклюзивному інтерв’ю NADRA.info 7 вересня 2020 р. Андрій Локтєв заявив: “Переконаний, що приватизація галузевого інституту – шлях в нікуди. Необхідно прийняти державницьке рішення щодо зупинки даного процесу і екстрено надати фінансову підтримку. Всім колективом віримо, що приватизація УкрДГРІ це прикра помилка, яка буде швидко виправлена”.
18 вересня 2020 р., Андрій Локтєв заявив, що залишив посаду т.в.о. директора УкрДГРІ: “Для себе прийняв складне, проте єдине оптимальне рішення. Моя перша освіта – геологія, тому бути частиною приватизаційних процесів я і не вмію, і не маю бажання”.
Джерело фото: http://ukrdgri.gov.ua/uk/2019/04/04/gal-den-geologa-2019/