Леся Василенко: “Сплячі ліцензії” – зона відповідальності Кабміну і Держгеонадр

Днями на сайті Верховної Ради нарешті було опубліковано текст доопрацьованого законопроекту 4187Д “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами” – через тиждень після доопрацювання Комітетом з питань екологічної політики та природокористування. Чекаючи на оприлюднення документу, ми звернулися по інтерв’ю до народної депутатки Лесі Василенко (політична партія “Голос”). Третього лютого, коли Верховна Рада провалила 4187 у першому читанні, пані Василенко була серед активних критиків цього законопроекту. І згодом зареєструвала власний. З нього і починаємо. 

NADRA.info: Ви є авторкою законопроекту №5127. Що Вас спонукало ініціювати цей законопроект? І чому, на Вашу думку, Держави має стати менше в регулюванні надрокористування?

Леся Василенко: Мета законопроекту – забезпечити зрозумілі та прозорі правила для надрокористувачів. Надмірна бюрократія і зарегульованість сфери дають поштовх для надмірного адміністративного впливу на надрокористувачів, створюючи недолугі і непотрібні перепони у діяльності компаній. Найбільше скарг надходить на Державну службу з питань праці, органи якої часто перевищують свої повноваження і прямо таки шантажують бізнес при щорічних поновленнях дозвільних документів. 

Власне мотивацією для 5127 послужили чисельні звернення від малого та середнього бізнесу, від асоціацій каменярів, які скаржились на регулярне “колядування” з боку інспекторів Держпраці, яке відбувається наприкінці кожного року, коли настає час переподавати документи і поновлювати ліцензії. То не такі формулювання в документах, то чогось постійно не вистачає, то форма не та, то строки не вірні, і ще цілий перелік подібних зауважень, направлених на затягування процесу видачі дозволів. Багато скарг надходило і з приводу вимагання хабарів і процвітання корупції. 

Текст 5127 повністю відображає аналогічні положення в законопроекті 4187 – комплексному проекті закону про розвиток вітчизняних галузей надрокористування. 

Навіщо знадобилося реєструвати законопроект з нормами, які дослівно містяться в іншому?

Це запасний варіант.

5127 невеличкий дуже простий законопроект, який має високі шанс бути підтриманим фактично одностайно в залі і швидко вирішити наявну проблему. Але точково. 

Проект закону №4187 – комплексний. Він містить зміни до цілої низки законів і процедур. Як правило, такі законопроекти потребують більше часу на опрацювання, до них подають багато змін та пропозицій. На них не завжди вистачає голосів. 

Якщо раптом, щось піде не так з законопроектом 4187 і ми будемо бачити, що знову немає голосів, чи що друге читання значно затягується, то 5127 можна буде прискорити з тим, щоб прийняти його за основу і в цілому, і вже в 2021 році вирішити питання адміністративної зарегульованості сфери і зняти корупційні ризики і тиски.

Як ви прокоментуєте засідання Комітету з питань екологічної політики та природокористування 3 березня?

Комітет був складний. Йому передував підкомітет, на якому ми попередньо розглядали текст, напрацьований командою Держгеонадр на базі письмових пропозицій, які надійшли від народних депутатів. Проте, як виявилось не всі пропозиції були враховані. Саме на підкомітеті, і згодом на комітеті мала відбуватись дискусія і обговорення тих пропозицій, які до нового тексту не увійшли. От як раз щодо якості цієї дискусії і готовності аргументовано обговорювати пропозиції в мене є питання. Хоча, маю сказати, що з того, що подавала письмово, майже все було враховано в тексті законопроекту.  

Перелічить основні Ваші пропозиції.

Мої пропозиції здебільшого стосувались техніко-юридичних уточнень і узгодження новел 4187 з діючим законодавством. Аналізуючи запропонований текст від Держгеонадр, намагалась максимально збалансувати екологізацію сфери з державним економічним інтересом. Власне те, що роблю при аналізі будь-якого законодавчого акту.

В основу моїх пропозицій лягли звернення представників асоціацій надрокористувачів, державних компаній. 

Узгодження між собою процедур в Законі україни “Про нафту і газ” і в Кодексі України про надра щодо порядку припинення, обмеження користування надрами. Уточнення процедури стягнення плати за видачу та продовження спецдозволів (на аукціонах та поза ними). 

Найбільш дискусійним для мене питанням було питання оцінки впливу на довкілля (ОВД) як підстави для зупинення права на користування надрами (у випадку відсутності висновку ОВД). Провівши низку консультацій з екологами і з сектором, я прийшла до висновку, що цією нормою сьогодні переважно зловживають різні організації, недобросовісні конкуренти та чиновники для чинення тиску на бізнес. Отже, подала пропозицію відповідно відредагувати перелік підстав для обмеження, призупинення права користування надрами. 

Основна моя пропозиція – не може йти мови про спрощення надрокористування, коли одночасно залишаються не врегульованими питання видачі ліцензій. Дуже велика дискусія точилася навколо так званих “сплячих ліцензій”. Це питання, яке не було врегульоване в попередній редакції законопроекту 4187. Точніше, його врегулювали таким чином, що означало б дуже великі наслідки для усієї видобувної сфери і надрокористувачів в Україні. Наслідки негативні, тому що фактично, автори цієї норми не враховували реалії, в яких відбувається експлуатація надр в Україні.

Зміни в статті про підстави припинення права користування надрами, які я подавала, були враховані лиш частково. Тому до другого читання однозначно буду працювати з секретаріатом комітету та з Держгеонадр, аби положення, які надають надмірну дискрецію органам державної влади, були виписані чітко, без можливості будь-яких різночитань.

Ще одна пропозиція, на якій буду і далі наполягати при розгляді проекту закону у другому читанні стосується дерегуляції аукціонів нафти, газу і газового конденсату. Ціна на ці продукти має вільно встановлюватись між продавцем і покупцем у ході біржових торгів на конкурентних засадах. Це важлива норма, оскільки вона дозволить наповнити бюджет додатковими надходженнями, які зараз держава недоотримує.

“Сплячі ліцензії” – популярна теза останнього часу. Але ж, як на мене, все просто – “сплячі ліцензії” це про спецдозволи надрокористувачів, які функціонують в режимі “собака на сіні”. В них є спецдозволи, але вони нічого не роблять. Це ж стосується виключно тих, хто має спецдозвіл, не працює і не збирається працювати.

З одного боку, так. Але не всі “сплячі ліцензії” – це спекулятивні ліцензії, які купували тільки, щоб вигідно перепродати. “Сплячими” можуть бути ліцензії і в добросовісних надрокористувачів, які з обгрунтованих причин не ведуть роботи: скажімо, свердловина виявилась безперспективною, або є нововиявлені екологічні обставини, які саме зараз не дають можливість бурити і потребують додаткового вивчення та усунення. Ці надрокористувачі вже раз заплатили за своє право розробляти родовища і цілком логічно вважають, що можуть розпоряджатись цим своїм правом в економічно-вигідний для них спосіб. Чому вони мають платити вдруге? 

Так от, проблема в первинних версіях 4187 і 4187-1 полягала в тому, що їх положення не розрізняли власників “сплячих ліцензій”. “Бури або плати” – був єдиний принцип, який мав застосовуватись до всіх, без винятку. Додаткові податки – це завжди додатковий тягар на бізнес. А враховуючи загальну кризу і пониження цін на нафтогазові продукти, то для цього конкретного сектору подвійна плата за ліцензії точно не сприяла би розвитку вітчизняного надрокористування. А навпаки призвела би до його занепаду, який би потягнув за собою і втрату робочих місць, і зменшення надходжень до місцевих бюджетів. 

Запропонований підхід настільки обурив добросовісних надрокористувачів сектору, які консолідували зусилля і направили звернення до парламенту. Результат ми бачили на голосуванні, яке відбулось 3 лютого, коли 4187 не набрав потрібної кількості голосів. 

Але я все ж таки попрошу Вас поділитися Вашим особистим баченням – що робити з явищем, яке ми називаємо “сплячими ліцензіями”? Є компанія зі спецдозволом “за кеш”, з майна – телефон, стілець, стіл, і офшорний власник. І інша компанія – яка, уявімо, купила спецдозвіл на аукціоні, провела геологічне вивчення, має ТЕО, але зараз не має коштів на будівництво шахти і ГЗК. І одні, і інші сидять на спецдозволах і нічого не роблять. Яка Ваша логіка – як має вчинити держава з першими і з другими?

Я не бачу причин, чому порядних надрокористувачів не залишити в спокої і не дати їм розвивати свій бізнес за своїми планами, які вони подавали, отримуючи свої ліцензії. Просто ми маємо зрозуміти, що є норми законодавства, згідно з якими бізнес вирішує – чи йти йому в певну діяльність, чи не йти. На власний ризик. Відповідно, коли правила гри змінюються під час гри, бізнес починає втрачати інвесторів і репутацію. І держава починає втрачати. Тих же інвесторів і ту ж репутацію. 

З тими, хто працює і розробляє свої родовища має бути діалог, з ними потрібно працювати, переглядати умови угод [про користування надрами].

Сьогодні у Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, у Держгеонадр є досить механізмів, щоб провести аудит дозвільних документів, власників ліцензій і щоб налагодити процес для дійсного стимулювання розвитку надрокористування. 

Тобто, проблеми сплячих ліцензій на законодавчому рівні не існує? В Кабміну і Держгеонадр достатньо дискреції вирішити її самим? 

У Кабміну точно є достатньо дискреції для того, щоб використовувати наявні інструменти, або для того, щоб виправити свої процедури, порядки, і зробити це на рівні Кабміну. 

Тоді, на Ваш погляд, чому проблему “сплячих ліцензій” ніхто не вирішує, якщо все так просто?

А це вже питання не до мене. 

Ситуація зі “сплячими ліцензіями” виглядає так, що ми знаходимося в ситуації, коли всі говорять про проблеми з ними, але ми не бачимо…

… ви не бачите політичної волі, щоб хто-небудь цю проблему вирішив, так? 

Так. Натомість розмови про те, що нам потрібно щось зробити зі “сплячими ліцензіями”, і що здолати це явище допоможе реформування законодавства, зокрема новий Кодекс про надра.

Я не впевнена, що Кодекс щось вирішить. Як і не могла би вирішити попередня редакція 4187. Для того, щоб почала вирішуватися будь-яка проблема – сплячі ліцензії, зелений тариф, енергоринок… – потрібно, щоб була політична воля людей, які очолюють відповідні відомства, які займаються контролем, моніторингом і регуляторною політикою щодня. А поки вони заангажовані і діють в інтересах певних осіб з бізнес-сектору, то ніякого руху нікуди не буде. 

А вирішуючи питання за принципом додаткових плат, податків і стягнень, за речі, за які бізнес вже раз заплатив, держава демотивує взагалі що-небудь робити і в що-небудь вкладатися. 

“О, а давайте всіх обкладемо додатковим податком на “сплячі ліцензії!” – так ляжуть на лопатки компанії, які генерують податки, створюють робочі місця. А компанії “роги і копита”, яких днем з вогнем не знайти не особливо постраждають. По-перше, їх не так легко ідентифікувати. По-друге, їм особливо нема чого втрачати. 

Щоб дійсно розплутувати недобросовісні схеми, потрібно, в першу чергу, мотивованих людей в правоохоронних органах, в судах, та і щоб з боку уряду була відповідна співпраця. На мою думку, позитивного ефекту можна досягти лиш консолідованими зусиллями ринку, експертних кіл і держави. А зусилля ці будуть можливі лиш при погодженій і зрозумілій позиції, яка народжується у чесному і відкритому діалозі. 

Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Олег Бондаренко пише: “… вперше проєктом, на рівні Кодексу про надра прямо закріплено право громадян на отримання частини доходу держави від рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин”. Як Ви оцінюєте цю норму? 

Це красива норма. Яка відповідає тексту Конституції України, де стаття 13 говорить, що земля та її надра є об’єктами права власності Українського народу. Але моє ставлення, таке ж, як і до багатьох норм 4187-1: вони взяті з красивої теорії, яка могла би стати українською реальністю через 20-30-50 років. Реалістичність цієї норми підв’язана до ще не існуючого закону про економічні паспорти громадян. Що це за паспорти і коли вони з’являться, автори законопроекту не уточнюють. 

На папері можна написати все, що завгодно. Інше питання, як це потім реалізовувати. На мою думку, краще синиця в рукаві, ніж журавель у небі. Тому не варто прописувати обіцянки, які не відомо, як і коли будуть виконані. Не варто дарувати людям марну надію.

Після засідання Комітету 3 березня, Європейська Бізнес Асоціація схвально оцінила роботу над 4187д. Зокрема, зазначалося, що було враховано пропозицію ЄБА щодо права повного та часткового відчуження прав за спеціальним дозволом на користування надрами його власником. В асоціації впевнені, що це допоможе спростити процедуру реалізації права компанії на продаж/купівлю свердловин. Раніше передавати право законодавчо було неможливо. Ви за вільний ринок спецдозволів? Яким ви його бачите?

Я взагалі за вільний ринок і тотальну дерегуляцію там, де це можливо. Тільки так можна уникнути надмірної бюрократії, адміністративного тиску та корупції. Зарегульованість сфери призводить до обмеження генерування прибутків.  Але чи готові ми до того, щоб зараз на практиці запровадити вільний ринок спецдозволів? Я в цьому не впевнена. Маю деякі застереження в плані захисту інтересів громад, як і в плані захисту екологічних інтересів громадян. 

Ви дочка Володимира Василенка, який є одним із авторів проекту Декларації про державний суверенітет України. В чому, на ваш погляд, може полягати українська національна чи державна ідея в надрокористуванні? 

Я про це не думала, зважаючи на те, що я не є фахівцем в надрах. Але… я би говорила про екологізацію надрокористування. Надрокористування, як і всі інші сфери суспільства – має рухатися в майбутнє. Значить, потрібна екологізація. Мають відбутися суттєві зміни у видобувних процесах, які дадуть змогу говорити про зменшення негативних наслідків для довкілля від самих процесах, обладнання, технологій. До того ж Україна, якщо хоче йти в ногу з часом, має відмовитися від викопних джерел енергії. І це має відбутися протягом наступних 30 років. Добре, враховуючи різні економічні  процеси та політичні обставини можливо перехід на зелений курс займе до 50 років. Але це, в решті, той шлях, на який маємо вийти, щоб забезпечити кожному українцю якісне життя в безпечному довкіллі. 

Фото: Олег Петрасюк, Yesterday & Tomorrow

Читайте також: Наевакуювали? Київська компанія-евакуатор купила потужний гранітний кар’єр

Читайте також: Вполювати волинську мідь

Читайте також: Бурштиновий рок: компанія Войцеха Бальчуна видобуває коштовне каміння в Україні

Читайте також: “Не потрібно нікому давати хабарів” – переможець про аукціони Держгеонадр