«Я можу бачити, як люди добувають вугілля». Жінки, які працюють у шахті (Wonder Україна)

«Я можу бачити, як люди добувають вугілля». Жінки, які працюють у шахті (Wonder Україна)
Марина Касьонкіна. Фото: Wonder Україна (https://www.wonderzine.me/)

Оскільки все більше чоловіків долучаються до лав Збройних сил України, їхні посади починають обіймати жінки. Уперше в новітній історії вугільної промисловості України жінкам дозволили працювати під землею на допоміжних роботах, щоби компенсувати нестачу робітників. 

Попри труднощі, жінки навчаються керувати обладнанням у шахті, наглядати за роботою конвеєрних стрічок, ремонтувати несправності, щоб підтримати роботу шахт.  

Wonder Україна* поговорили з машиністкою підземних установок Мариною Мотузко та гірничою майстринею Мариною Касьонкіною про те, чому вони вирішили працювати в шахті, з якими загрозами вони стикаються під землею, які навички та знання є важливими для цього й чому їхня робота надзвичайно важлива в умовах повномасштабної війни. 

ТЕКСТ: Ольга Дуденко 

Машиністка підземних установок на дільниці конвеєрного транспорту Марина Мотузко: «У нашій шахті зараз працюють майже 150 дівчат і жінок, і їм усе вдається робити»:

Марина Мотузко:

Раніше я працювала керівницею народного театру мініатюр у рідному селищі на Донеччині. З початком повномасштабної війни ми з родиною були змушені переїхати до західного Донбасу, а я докорінно змінила професію. Рік тому почула, що жінок набирають на підземні спеціальності в шахті, тож вирішила спробувати. Хотілося зробити свій внесок у перемогу й допомогти чоловікам, які вирушили на передову. 

Мої завдання полягають у тому, щоби керувати роботою конвеєрів, якими вугілля транспортують з-під землі на поверхню. На шахті є основні дільниці – це проходка та видобуток вугілля й допоміжні, серед яких – дільниця конвеєрного транспорту, на якій працюю. Я стежу за тим, щоби конвеєр працював без збоїв, щоби не траплялись аварійні ситуації. А зважаючи на підземні умови – вугільний пил, вологу та воду – на стрічку наліплюється бруд, який треба розчищати. 

Звичайно, це зовсім не легка робота. Іноді нам доводиться попрацювати з лопатою, щоб очистити бункер від забурювання вугілля, а це достатньо важко. Але в цьому нам допомагають чоловіки. Проте моє головне завдання – це керування пультом управління. На ньому я бачу, як працюють усі механізми конвеєра. Шахта працює безперервно, у чотири зміни, і, якщо трапиться якась зупинка виробництва, – це вже знижені темпи робіт і, як наслідок, втрата вугілля. 

Раніше на таких посадах працювали переважно чоловіки, та оскільки багато з них пристали до захисту країни, з минулого року в Україні почали залучати жінок на підземні роботи. У нашій шахті зараз працюють майже 150 дівчат і жінок, і їм усе вдається робити. За час своєї роботи в шахті я дізналася чимало нового, зрозуміла, як діяти в різних ситуаціях, і такого страху, як раніше, у мене вже немає.  

“У шахті не можна працювати абияк, бо від цього можуть постраждати люди”

Найголовніше на цій роботі – бути дуже уважною. Треба наглядати за тим, щоби приладдя не виходило з ладу, а в разі несправностей швидко реагувати на них – зупинити стрічку й звернутися до гірничого майстра. Треба уважно дивитися на пульти управління. Кожна кнопка чи лампочка за щось відповідають, і, якщо стрічка зупиняється, я маю зрозуміти, чому так відбулося. Це можуть бути падіння вугілля, замикання якогось механізму на стрічці або забурювання стрічки вугіллям. У такому разі прибуває ремонтна бригада та вирішує проблему. 

Обовʼязково потрібно дотримувалися правил охорони праці й технічної безпеки, щоб не ставалося аварійних випадків або травм. Це дуже важливо, і, якщо лунає сигнал, який сповіщає про небезпеку, треба зупинитися. У шахті не можна працювати абияк, бо від цього можуть постраждати люди. Тому кожен непродуманий рух, кожен крок – це великий ризик для життя та здоров’я людини.

Важливо також розпланувати свою роботу: якщо ти запускаєш стрічку, маєш узгодити це з гірничим майстром, щоби нічого не пошкодити, не створити аварійної ситуації. Кожна твоя помилка викликає ланцюг інших ускладнень у роботі. Не вся конвеєрна стрічка перебуває в зоні моєї видимості, і я маю контролювати ситуацію всюди, бо якщо щось спрацює не так, як потрібно, люди за кілометр-два від мене можуть постраждати. 

Шахта дуже залежить від електропостачання, бо весь транспорт – потяги, конвеєри, кліті (ліфти), насоси, комбайни, вентиляція –«зав’язані» на електроенергії. Якщо насос, який відкачує воду з шахти, не працюватиме, шахту затопить. Якщо не працюватимуть вентилятори, не буде кисню, працівники не зможуть дихати. Головне – без провітрювання станеться накопичення газу метану, що виділяється при видобутку вугілля, і це може спричинити пожежу. Ми завжди носимо із собою саморятувальники, які допоможуть дихати у випадку аварії. Крім цього, у нас є прилад, який контролює рівень метану й дає сигнал у разі його перевищення.  

“Коли я вперше спустилася в шахту, страху не було. Навпаки, виникло почуття дежавю, хоча моє життя ніколи не було пов’язаним із шахтою”

Також на нашій шахті обладнаний підземний wi-fi (єдиний в Україні). А в гірників є смартлампи, котрі одягають на шахтарську каску та забезпечують зв’язок із поверхнею. Ця «розумна» лампа має декілька переваг перед звичайною шахтарською коногонкою. По-перше, вимірює концентрацію метану в радіусі двох метрів від людини. Також лампа відстежується диспетчером на поверхні, тобто він бачить, де зараз перебуває людина в шахті. На додачу, вона працює як пейджер – диспетчер може надіслати шахтарю на лампу повідомлення про якесь завдання. А якщо людині в шахті стало зле, він може послати з лампи сигнал про допомогу.

Для мене моя робота дуже важлива, бо шахтарі несуть світло та тепло. Найголовніше для мене – це можливість допомагати людям. Коли я вперше спустилася в шахту, страху не було. Навпаки, виникло почуття дежавю, хоча моє життя ніколи не було пов’язаним із шахтою. Для мене такий поворот у професії став особистим розвитком. Я постійно комунікую з колегами, дізнаюся щось нове. За майже рік роботи в шахті я звикла до свого колективу, тут працюють сучасні, добрі, щедрі люди, які ставляться до тебе з повагою і завжди допомагають. 

Наша родина вирішила осісти на новому місці – придбали хату в одному з сіл біля Першотравенська. Нещодавно мій молодший син також пішов працювати на прохідницьку дільницю до нас на шахту. А в нашому селі є Будинок культури, де я запропонувала свої творчі послуги. 

Гірнича майстриня дільниці вентиляції й техніки безпеки Марина Касьонкіна: «На шахті я працюю вже 15 років»

Марина Касьонкіна:

На шахті я працюю вже 15 років. Спочатку була лампівницею, потім – операторкою системи АГЗ (автоматичного газового захисту шахт – прим.ред.), і знаю, що таке газ, як із ним працювати під землею, за що відповідають різні датчики. 

Також я працювала операторкою сейсмопрогнозу: на нашій шахті на глибині понад 600 метрів є пласти, схильні до раптового викиду вугілля та газу. Це небезпечно для людей і техніки під землею. Тому необхідно постійно стежити за напруженням і змінами в гірничому масиві. Для цього використовується апаратура сейсмоакустичного прогнозу. Є підземна її частина, яка приймає акустичний сигнал у масиві й перетворює його на електричний, і наземна – поверхневий блок апаратури та комп’ютер. Програма сигналізує, якщо є небезпека викиду. Я спостерігала за показниками на моніторі, щоб вчасно повідомити про можливу небезпеку диспетчеру та керівнику служби прогнозу. 

Уже під час повномасштабної війни я закінчила навчання в коледжі за спеціальністю «Гірництво». Сам навчальний заклад розташований доволі близько до лінії розмежування. Попри це, з початку війни заняття не припинялися, тривали онлайн. Ба більше, наш куратор нас підтримував, казав, що все буде добре, усі ми зможемо завершити навчання й здобути освіту. Це мотивувало не опускати руки. На той час я вже писала дипломну роботу, тож не була прив’язана до чіткого розкладу занять, і мені було легше поєднувати навчання з іншими сферами життя.

“Мені імпонувала вся ця робота, спілкування з людьми, не лякали можливі труднощі”

Коли почалася повномасштабна війна, в Україні дозволили залучати жінок на підземні роботи. Тоді мені запропонували піти гірничою майстринею на тій дільниці, де я працювала 15 років. Я, звісно ж, погодилася, тому що роботу на поверхні я добре знаю, а спуск у шахту в мене був лише один раз, і мені дуже сподобалося. Мені імпонувала вся ця робота, спілкування з людьми, не лякали можливі труднощі. 

Гірничий майстер стежить за належним дотриманням техніки безпеки, щоб працівники підприємства її не порушували, за визначеним маршрутом стежить за концентрацію метану, станом гірничих виробок, порядком на робочих місцях, справністю всіх захистів.

“Своїм спуском і своєю роботою я насамперед прагну зробити внесок у нашу спільну боротьбу за Перемогу” 

Під землею треба бути дуже уважною. Однією з небезпек у шахті є метан. Цей газ утворився одночасно з вугіллям. І під час видобутку він виділяється в атмосферу гірничих виробок. Суміш метану з повітрям є вибухонебезпечною. 

Метан підступний, бо не має кольору й запаху. Його можна виявити лише за допомогою спеціальних приладів: переносних газоаналізаторів та апаратури газового захисту, яка фіксує інформацію з датчиків та автоматично вимикає електроапаратуру в шахті в разі перевищення допустимої концентрації газу. Коли я працювала оператором АГЗ, то слідкувала за роботою системи на поверхні, сидячи за комп’ютером. Тепер, коли я гірничий майстер, я вимірюю газ, перебуваючи під землею за допомогою переносного газоаналізатора.

Я приїжджаю на роботу о шостій ранку, отримую наряд на виконання певних робіт, заповнюю путівку – документ, у якому вказаний мій маршрут для обстеження під час зміни, проходжу щоденний інструктаж з охорони праці й техніки безпеки. Потім я перевдягаюсь у спецодяг, беру всі засоби індивідуального захисту, свій газоаналізатор і до сьомої години спускаюся в шахту й обстежую свій маршрут. Так я працюю три дні, на четвертий – вихідний.  

Найбільше хвилювання в мене викликав перший спуск. Я тоді ще не знала, як до мене будуть ставитися чоловіки-шахтарі, чи впораюсь я. З часом мої сумніви розвіялись, я стала більш упевненою. Зараз, працюючи під землею, я відчуваю, так би мовити, здоровий страх, що допомагає мені завжди бути уважною та зібраною. Мені дуже допомогла підтримка колег, які мене підбадьорювали, навчали, ділилися досвідом і продовжують це робити. Коли я виконую свої задачі, то впевнююся в тому, що на правильному шляху, і ця робота мені під силу. У мене нормований графік, тому поза роботою є час на відпочинок, хатні справи, спілкування з друзями та рідними. 

“Зараз, працюючи під землею, я відчуваю, так би мовити, здоровий страх, що допомагає мені завжди бути уважною та зібраною”

Першочергово в людини має бути усвідомлене бажання працювати в шахті. Вона має не боятися закритого простору чи темряви. Треба бути готовою до всього й ніколи не панікувати. Аварійні позаштатні ситуації трапляються вкрай рідко, але людина, яка працює в шахті, має памʼятати про них щодня й знати, як діяти. Під час інструктажу всі такі випадки детально розглядають.

Треба усвідомлювати, що ти перебуваєш у шахті, а не на поверхні, тому варто бути пильною, дивитися в усі боки, угору, під ноги. Поверхня й шахта – це дві різні речі. Ти опускаєшся тільки в чітко визначений час і не можеш виїхати тоді, коли ти цього хочеш.  

На нашій дільниці чимало гірничих майстрів-чоловіків служать, тому своїм спуском і своєю роботою я насамперед прагну зробити внесок у нашу спільну боротьбу за Перемогу й мирне майбутнє. Мені дуже подобається спускатися в шахту, їздити в лаву, у проходку, спостерігати під землею, як люди добувають вугілля і як воно опиняється на поверхні. Цим можна пишатися.

Про журнал для жінок Wonder Україна – читайте тут.

 

*В розділах  Надра інших , Говорять компанії , Говорять асоціації деякі публікації/новини/прес-релізи компаній-надрокористувачів, асоціацій у сфері надрокористування та інших медіа можуть відтворюватися дослівно. В разі передруку редакція не здійснює додаткову перевірку викладеного, покладаючись на першоджерела.