Сергій Кондратьєв: «Конкурувати з нами буде складно»

Сергій Кондратьєв: «Конкурувати з нами буде складно»

58-60 тис. т технічної солі власного видобутку обіцяє дати Україні компанія Катіон Інвест в 2024 р.. А згодом вийти на стабільне відвантаження 450-480 тис. т на рік.

Цього вистачить, аби повністю покрити український попит на технічну сіль. І почати наступний етап – виробництво харчової солі.

 «Це наша велика мрія», – каже директор компанії Сергій Кондратьєв (на фото), який останні два роки живе і працює між Києвом і Закарпаттям, де розташоване Тереблянське родовище солі.

Та… чи досяжна мрія інвесторів?

Які складнощі доводиться долати партнерам по солі на шляху до промислового видобутку (так потрібного Україні після окупації шахт і виробничих потужностей державного монополіста ДП «Артемсіль»)? У скільки обходиться та як проходить будівництво соляної шахти? Чим Катіон Інвест планує видобувати і як вивозити сіль після запуску повноцінного видобутку? Яку ще товарну продукцію може дати Тереблянське родовище? І чому в компанії не бояться конкурентів?

Про все це Сергій Кондратьєв погодився розповісти читачам NADRA.INFO. Зустрічаємося в київському офісі Катіон Інвест, компанію директору складає екс-начальник управління охорони надр Держгірпромнагляду, а нині радник і помічник керівника соляного проекту Микола Капланець. Перш ніж запитувати, слухаємо.

 

Здолати воду

Микола Капланець: Коли Сергій Валентинович запропонував співпрацю, я думав, це буде «легка прогулянка»: пробуримо спокійно свердловини і видобуватимемо розсіл, буду «білим комірцем» у кабінеті. А потім – як закрутилося із шахтою…

Сергій Кондратьєв: Ніхто не вірив у серйозність наших намірів. Навіть коли ми прийшли в громаду і сказали, що очолили компанію і будемо видобувати сіль. Повірив у нас лише голова ОТГ Янчій Руслан Миколайович, за що ми йому дуже вдячні!

Не вірили – бо раніше в надрах часто як було? Купить «інвестор» спецдозвіл, зробить проект і одразу шукає, кому продати… До того ж, такий проект, звісно, легше робити, коли маєш величезний бізнес на 20 шахт. А ми все робимо з нуля.

Є вислів: «Ми це робимо не тому, що легко. А тому, що думали, що буде легко». Це про нас. Але радість від того, коли все виходить – переважує і компенсує труднощі. Бо, тільки уявіть, ніхто до нас в Україні не бачив цю сіль! А її потрібно видобувати! І хто би що не казав – це кошти для держави просто з-під землі!

Микола Капланець і Сергій Кондратьєв

Возити сіль з-за кордону для України – це як возити з-за кордону пісок. Маючи його вдома – складно, дорого, недоцільно.

Вантажівка технічної солі для дорожніх служб – це ні про що. В день, коли іде добрий сніг, одна Житомирська область може тисячу тонн висипати на дороги. Це величезна кількість машин – 50 автівок за день. І це лише Житомирська область. Київ і область – ще більше!

Мій батько (Валентин Кондратьєв – співвласник Катіон Інвест – прим. NADRA.INFO) займається сіллю 20 років. Ми були дилерами ДП «Артемсіль». Артемсіль в свої найкращі часи давала під 3 млн т/рік солі, але останній рік до війни – відвантажила на ринок десь 800 тис. т.

Ми продавали сіль і розглядали різні варіанти, щоб самим стати виробником. Звісно, ми плануємо давати ринку «трішки» менше, ніж Артемсіль – 450 тис. т технічної камʼяної солі.

В цілому, для такого родовища, як Тереблянське, 450 тис. т/рік це не багато. Але багато буде викликів, які складно вирішити швидко і одразу. В першу чергу логістично, без залізниці: мільйони тонн автомобільним транспортом не вивезти.

Микола Капланець: Закарпаття – крайня точка, і з неї возити вантажівками сіль на всю країну – не варіант. Якби родовище було десь всередині країни, логістична ситуація була б іншою.

Сергій Кондратьєв: Артемсіль була аналогічною точкою по інший бік України. І вони все вивозили залізницею:  на кожному руднику своя гілка, своє завантаження солі, свої тепловози і все-все-все – вони повністю були автономними в цьому питанні. Тому для нас 450 тис. т/рік технічної солі – компромісна нормальна проектна потужність для початку.

Спочатку Тереблянське родовище ми хотіли розробляти гідротехнологічним методом: побудувати свердловини, закачувати під землю воду, піднімати розсоли на поверхню, випаровувати і отримувати вакуум-виварну сіль «Екстру». У екстри є свій стабільний ринок збуту, а можна і таблетовану робити. Ми робимо проект під гідротехнологічний метод, і будемо давати на ринок ще й 80 тис. т/рік харчової солі.

Тому після купівлі компанії в 2020 р., ми спокійно готувалися до видобутку гідротехнологічним методом – робили проект, зробили ОВД, землею займалися, електропостачанням…

Рішення видобувати саме камʼяну сіль ми ухвалили вже під час повномасштабної війни, лише після зупинки Артемсолі. Адже конкурувати з Артемсіллю раніше було нереально.

Микола Капланець: Шахту ми з самого початку теж планували будувати, але в порядку другої чи третьої черги. І розглядали шахту не для видобутку, а для будівництва підземної алергологічної лікарні.

Остаточне ж рішення, що будемо будувати першою шахту, ухвалили в серпні 2022 р.. Почати вирішили з тієї частина родовища, яка незручна для гідро-видобутку. Довелося змінити черговість освоєння родовища.

Після зупинки Артемсолі свердловини відсунули на другий план, а в першу чергу почали будувати шахту.

Тут буде шахта. Будмайданчик у березні 2023 р.. Фото: https://t.me/zakarpatskaODA

 

NADRA.INFO: Навесні минулого року ми розпитували про будівництво шахти Валентина Юрійовича, і він не приховував, що під час будівництва шахти виникли певні складнощі, повʼязані з водою. Як їх вирішили?

Микола Капланець: Маленька преамбула, для розуміння.

Традиційний спосіб проходження виробки для будівництва шахт (не тільки соляних) – будувати вертикальний стовбур. Але в Україні проведення таких гірничих виробок стало проблемою. Шахтопроходка як напрям прийшла в занепад. Шахти нові десятиліттями не будували, і у нас виникла проблема з проходженням вертикального стовбуру: не знайти ні підприємств, які могли би пройти нам такий стовбур, ні специфічного обладнання.

Тому вирішили йти похилими виробками.

Та й родовище наше дуже непросте: все перешаровано – сіль/глина, сіль/глина… з точки зору гірничого розвитку – це дуже важко. Зовсім не так, як в Артемсолі. Там – дуже просте родовище, багато солі, шикарні пласти. А тут – доведеться маневрувати.

Сергій Кондратьєв:  В Артемсолі – пластове залягання солі: рівні пласти, які мають потужність 30-50 метрів: Брянцівський, Підбрянцівський, Надбрянцівський, Карфагенський пласти… там, здається, їх 12 – як торт Наполеон. І вони собі працюють спокійно у пласті: все контрольовано, зрозуміло, прогнозовано.

А в нас – колись було ніби те ж саме, на глибині 700-1200 м був пласт солі, який почало видавлювати на поверхню, і цей соляний шток в процесі руху ламався, змішувався з шарами глини… Причому є місця, де сіль і глина перемішані в однакових пропорціях, а є місця – де прошарок суцільної глини – 10 м. І глина може бути пластична, а може бути аргілітоподібна (зцементована, має тверду форму). Та й власне процес солеутворення проходив складні палеогеографічні умови, внаслідок яких прошарки глин занурилися у сольові пласти.

А час старту проекту – дуже тяжким виявився. 2022 р., повномасштабна війна. Спеціального профілю для виготовлення кріплення, необхідного для будівництва стовбура шахти – немає. З-за кордону його ще ніхто не возить…

До вторгнення кріплення виготовляли в Маріуполі – там катали шахтний профіль, без якого не зробити шахтну виробку.

А чогось нового, щоб обійтися без кріплення – ніхто вигадувати не буде. Тобто, це було першим обʼєктивним стримувальним фактором.

Другий фактор – особливість нашого родовища. З одного боку, сіль дуже близько до поверхні – в деяких місцях від 15-20 м. І над нею є шар глини що перекриває її, та служить водоупором  Але перший шар, що над глиною – це дуже обводнені валунно-галькові відкладення. Вони ніби глиняний кисіль із галькою.

Якби ми йшли вертикальним стовбуром, нам довелося би перетинати прошарок гальки з водою потужністю лише 10 чи 15 метрів. А оскільки йдемо похилою виробкою – множте щонайменше на три. Фактично, у нас по виробці контакт з обводненою галькою– 60 м.

Єдиним, мабуть, ефективним методом проведення робіт в даних умовах – була б заморозка: буряться свердловини, закачується хладоген і заморожує весь масив на час проведення робіт. І ми в 2022 р. почали вести розмови з компаніями, які могли б це зробити. А нам всі кажуть: обладнання стоїть, але немає кому на ньому працювати – співробітники хто виїхав, рятуючи родину, хто на фронті. Ми нікого не знайшли. Та й шахтного профілю для арочного кріплення не було.

 

Де зрештою знайшли профіль?

Сергій Кондратьєв:  На ДМЗ – Дніпровському металургійному заводі. Але це було потім!

Спочатку ми пробували інше проектне рішення, з використанням іншого виду кріплення – двотаврової балки з бетонуванням. Цей спосіб також можливий, ним можна користуватися, але – тільки не в таких породах як у нас. Зрозуміли, коли спробували.

І лише потім ми вийшли на варіант із арочним кріпленням, лише через 4-5 місяців ми змогли замовити його на ДМЗ, нормально налаштувати поставки і організувати проходку.

 

Сіль просить бетону, заліза і грошей

Саме про цей епізод Голова Закарпатської ОВА Віктор Микита згадував словами: «Вони спочатку не планували бетонувати шахту, згодом, коли прохід почав засипатися, це необхідно було зробити. Тому наново копали, ставили металоконструкції, укріплювали тощо»?

Сергій Кондратьєв:  По-перше, ми дуже вдячні Закарпатській ОВА та особисто Віктору Федоровичу Микиті. Я, відверто кажучи, не думав що в Україні справді є керівники областей, які для свого краю роблять так багато. Треба розуміти всі деталі гірничої справи.

Віктор Федорович – він в цілому висловився про ситуацію. Але якщо конкретно – як я вже казав, ми змінювали проектні рішення з двотаврових балок на арочні кріплення. Обидва варіанти передбачали бетонування, але при арочному кріпленні ми додали ще велику кількість армування.

Фото: https://t.me/zakarpatskaODA

Як все відбувається? Ми спочатку монтуємо арочне кріплення, а далі бетонуємо стіну товщиною 60 см (туди йде 28-ма і 32-га арматура, з кроком 10 см). Вага одного 30-метрового блоку – під 900 з чимось тонн.

 

Багато вже забетонували?

Загальна довжина бетонованої частини стовбура – 210 метрів.

«По одному стовбуру, який ми вже пройшли – забетонували майже все заплановане проектом»

Але треба згадати, що ми почали бетонувати портальну частину (вхідна група) десь в грудні 2022 р.. І лише в грудні 2022 р. у нас загорілася лампочка на обʼєкті від енергомережі – до цього ми працювали на генераторах.  Потім була тяжка зима, не було світла скрізь, але ми проводили роботи! Підсилювали конструкції, додавали велику кількість армування.  

 

Без бетону ніяк?

Похилі бетонні стовбури мають бути литі. А між блоками використовуємо так званий кейль-кранець (гідроізолюючі хімічні замки), щоб повністю ізолювати підземну виробку від поверхневих вод.

Не пустити воду в сіль із цього «кисілю з галькою» – наша перша задача. І ми її виконали. А вже власне шахта – повністю суха.

 

Скільки коштує будівництво такого стовбура?

Можу зорієнтувати. Лише чорнове будівництво – основні елементи, метал, бетон, кріплення на 210 метрів – в районі 60-70 мільйонів гривень. Це без оплати праці.

До речі, про вартість. Одна з найдорожчих частин – це, звичайно, арочне кріплення. Тонна коштує 75 тис. грн.

 

Скільки тонн потрібно?

На 1 метр йде 1 тонна. І це без переробки, без кріплень, без нічого. А у нас крок кріплень – 0,33 м. Досвідчені гірники, які у нас працюють, кажуть, що такого в житті не бачили. Це просто суцільний метал! Кожні 33 см – ставимо рамку, і на метр – їх три.

 

Що за історія з «тунелями», про які розповідав Віктор Микита сказав: «…підприємство наразі використало всі інвестиції на будівництво тунелю та проходу в шахту. Там будують два тунелі, один — резервний, аби у разі пошкодження першого робота тривала через резервний та не зупинялося виробництво. Другий тунель наразі не добудований». Поясніть, будь ласка, про що йдеться, навіщо другий «тунель» насправді і на якому він етапі?

Сергій Кондратьєв: «Тунелі» – це стовбури. Про один, який ми майже добетонували, я розповів. Взагалі, за правилами техніки безпеки у шахти має бути два виходи на поверхню, в данному випадку – це два наші стовбури.

По-перше, це забезпечує безперервну циркуляцію повітря. Коли ти «збиваєш» стовбури між собою на горизонті, повітря починає заходити з одного стовбура, проходити по всій шахті і виходити з іншого стовбура.

Запускати повітря – це головна задача двох стовбурів.

Другий момент – техніка безпеки. Якщо, не приведи Боже, десь щось трапляється на одному зі стовбурів, люди собі спокійно можуть вийти через інший.

Третє – функціональне призначення: один стовбур буде вантажний (у нас це стовбур №2, який ми ще проходимо) – в ньому буде знаходитися конвеєр на всю довжину 450 м. Він буде постійно відвантажувати продукцію на поверхню. У вертикальних стовбурах це роблять скіпи, а у нас – конвеєр, транспортна стрічка.

Наш перший стовбур буде для доставки людей, матеріалів, техніки для подачі свіжого повітря, його ми вже підготували на 60 метрів.

Тобто, так, ми паралельно будуємо два стовбури. І це нормально. Один іде скоріше. Коли ми його добудуємо і спустимося на горизонт – одразу люди переходять на інший, і ми закінчуємо інший. Все, що зараз задіяно для проходки і облаштування першого стовбура, перемістимо на другий, і воно там працюватиме до кінця проходки.

Голова Закарпатської ОВА Віктор Микита з тереблянською сіллю, серпень-2023. Фото: https://t.me/zakarpatskaODA

 

Повернуся до грошей. 60-70 млн грн вартість, про які ви казали – це для проходки і бетонування тільки одного стовбура? Чи двох?

Одного.

 

Тобто, маємо 120-140 млн грн, які вам буде коштувати тільки пройти стовбури, дійти до горизонту? І це ж тільки метаріали, так?

Так.

 

Засновники інвестують у проект власні кошти?

Так. Власні кошти.

 

Кредитуєтеся?

Ні. У нас в компанії два мажоритарні власники, і це їх фонди. Фінансування закладено, йдемо по плану. Левову частку тягне шахтний профіль, армування, бетонування.

 

Звідки сіль, якщо немає шахти?

Якщо ви ще не запустили шахту, не маєте видобутку – звідки взяли сіль, щоб відвантажити першу партію на Одесу в листопаді?

Микола Капланець: Це ж не видобуток в його звичайном розумінні!

Хочу пояснити. За рішенням ДКЗ (Державна комісія України по запасах корисних копалин – Ред.) ми мали провести гологорозвідувальні роботи та здійснити детальну геолого-економічну оцінку запасів родовища. Виходячи з даних раніше проведених геолого-розвідувальних робіт було вибрано оптимальний варіант напрямку проведення розвідувальних гірничих виробок, які потім повинні бути використанні при будівництві шахти у відповідності до вимог нормативних документів про надра. По мірі просування розвідувальних виробок їх переобладнували у відповідності до проекту в стаціонарні виробки. Що стосується вийнятої гірничої маси, то вона являла собою різноманітні комбінації солі, брекчії та аргіліту чи глини. Некондиційний матеріал відправляли на склад, для закладення у відпрацьовані гірничі виробки, а кондіційну сіль реалізовували у відповідності до законодавства. Її поки не дуже багато і її важко називати видобутком…

 

Скільки виробки вже пройшли?

Сергій Кондратьєв: Не багато! Десь, з усіма інтервалами 230 м, але по солі, мабуть метрів 15. 

Микола Капланець: Але ми дійшли до солі, пройшли сіль, відвантажили першу партію, і далі пішла глина, брекчії, аргіліти. Пройшли 15-20 метрів цієї «сірої смуги» – і знову йдемо по солі.

 

Скільки солі видобули в 2023 році?

В районі 800-1000 т.

 

Виробничий план на 2024 р.?

Сергій Кондратьєв: Якщо буде все більш-менш нормально, хочемо за рік дати близько 60 тис. т. 

Микола Капланець: Але, повторюся, це ще не промисловий видобуток. Це сіль, яку ми плануємо отримати і підняти під час будівництва шахти. Це ми тільки будемо добиратися до камер, необхідних для промислової розробки.

І хочу уточнити: до цих 60 тис. т солі ще буде 30 тис. т глини, яку ми також піднімемо з шахти на поверхню. Але це наші очікування. Можливо, солі буде більше, а глини менше, або навпаки. Ми ще не знаємо. Ми пройдемо туди – і тільки тоді будемо бачити напевне.

 

Гаразд, ви дасте 60 тис. т в 2024 р.. А річний обсяг  ринку технічної солі в Україні?

Сергій Кондратьєв: 500 тис. т.

Фото: https://t.me/zakarpatskaODA

 

Коли вийдете на повноцінний видобуток, щоб покрити цей попит?

Сергій Кондратьєв: Реальний обсяг солі, який задовольнить всю Україну – 40 тис. т на місяць – ми дамо, за планом, в 2026 р., коли вийдемо до повноцінну промислову розробку родовища. Коли працюватимуть дві камери, нарізатимемо і оконтурюватимемо наперед нові камери, підводитимемо комунікації, транспортери, енергозабезпечення…

Микола Капланець: В гірничій справі є така методика розрахування промислових запасів за ступенем підготовки. Так от, є запаси розкриті, є підготовлені, а є вже готові до виймання. Коли ми до камери прийдемо, туди буде затягнутий комбайн – ці запаси будуть готові до виймання. А інші запаси –підготовлені. І доки в одній камері працюватиме комбайн, ми будемо готувати іншу камеру. І так далі.

І співвідношення між підготовленими і  готовими до виймання запасами  – є критерієм оцінки ступеню розвитку підприємства.

Сергій Кондратьєв: У цій справі потрібно постійно думати наперед. Якщо ти відпрацюєш усі камери, які в тебе є – ну, круто, відпрацював, але потім будеш сидіти нарізати штреки і матимеш дрібʼязковий видобуток, гаючи час. Тобто, потрібно, щоб постійно працювали дві очисні камери, і ще мінімум два комбайни нарізали нові камери.

 

Техніка і люди для соляних глибин

Чим будете брати сіль, коли запустите шахту, вийдете на горизонт?

Сергій Кондратьєв: Будемо використовувати два види комбайнів. Це прохідницькі комбайни КСП-32, КСП-33 і ГПК(С). Зараз працює КСП-32, він у нашій власності (як він працює, можна побачити тут). 

Фото: https://t.me/zakarpatskaODA

А коли почнеться робота в камерах, то Урал-10. Це величезний апарат – робить 6 тонн в хвилину. Ця техніка дуже гарно працювала в Артемсолі.

Коли має запрацювати Урал?

Сергій Кондратьєв: Наприкінці 2024 року ми оконтуримо першу камеру, і взимку 2025-26 запустимо Урал. Тоді ж плануємо запустити в роботу ще один прохідницький комбайн. І якраз вийдемо на промисловий видобуток.

 

Урал – з Артемсолі?

Сергій Кондратьєв: Ні, але точно такі ж працювали на Артемсолі. А от машиніст, який на ньому працюватиме у нас, так, раніше працював на Артемсолі.

До слова, про техніку і фахівців. Посада-спеціальність оператора для Урала – машиніст гірничо-виймальних машин. Це люди, яких ти не знайдеш просто так по оголошенню в інтернеті. А ще, вони звикли всі питання свої вирішувати в шахті. Це якщо у тебе на поверхні зламався мотоцикл чи машина, ти їдеш на СТО. А в шахті такого не зробиш. Не піднімеш комбайн на поверхню, щоб віддати в ремонт. Відповідно, все доводиться ремонтувати, обслуговувати під землею. А вся наша техніка не нова – вона після капітального ремонту, і вже не виробляється.

Тому у нас всі комбайнери з Артемсолі. Вони звикли працювати з КСП-32 і Урал-10. Це основна техніка, яка працювала в них і вони досконало знають цей величезний механізм вагою десятки тонн. І щоб зміна працювала,  їх потрібно два в зміну.

І стає так, якщо виходиш на 3-4 змінний графік, то потрібно 8 комбайнерів.

Ми поки що знайшли один Урал-10 в Україні. Продавець відклав його для нас, якраз зараз купуємо. А далі, як наберемося сил, хочемо працювати на європейській техніці: Sandvik, а також Komatsu робить комбайни соляні для європейського ринку. Водночас, високотехнологічне обладнання вимагає і особливого підходу в обслуговуванні. Раптом що, його так просто своїми силами під землею не полагодиш – як це можна робити з КСП чи Уралами.

Але в будь-якому випадку, з ростом підприємства ми перейдемо на європейські бренди.

До слова про команду, ми її зібрали з найкращих, кого тільки могли знайти. Наприклад, колишній керівник Інституту солі, який функціонував при ДП «Артемсіль», працює з нами.  Наш головний інженер зараз  – це головний інженер з Артемсолі.

Після рішення будувати шахту, у нас були півроку безжалісного хедхантінгу: ми ходили за фахівцями, телефонували, просили, запрошувати, переконували… Бо нам кажуть: «Навіщо нам їхати в Закарпаття? Це зовсім інший регіон, нове підприємство…».

Але зрештою у нас зараз 54 працівники, і майже всі – приїхали з Луганської і Донецької областей, але ми впевнені що і місцеве населення радо буде освоювати солевидобувну техніку, враховуючи досвід роботи в Солотвино. То ж ми радо запрошуємо місцеве населення до роботи у нас.

Ми запросили до роботи фахівців не тільки з соляної промисловості, але і з вугільної. Чому? Тому що на Артемсолі ніколи не кріпили ні стелі, ні стіни, а ми мусимо (в деяких інтервалах, де маємо крихкі породи). Значить, нам потрібні прохідники відповідної кваліфікації і досвіду, а це – тільки з вугільних шахт. От і вийшов «симбіоз-солянка», керує яким начальник ділянки гірничих робіт – Пономаренко Ростислав Олександрович із 20-річним досвідом у вугільній промисловості Луганщини і Львівського басейну.

Працює КСП-32. Йде по солі. Фото: Катіон Інвест

 

Українська – краща і дешевша

Ви маєте класичний спецдозвіл на видобуток. Не планували переходити на УРП? Кодекс це дозволяє, теоретично, могли би закласти компенсаторні механізми, виторгувати у держави кращі умови для економіки свого проекту?

Сергій Кондратьєв: Хочете вірте, хочете ні, але одна з причин, чому ми це не робимо – бо державі і так тяжко.

За майже всю технічна сіль, яка йде на дороги – платиться, в основному, з державного бюджету. При чому сіль на дороги висипали, і її вже нема. Завтра знову пішов сніг – знову висипали, і знову нема. Тобто, це майже гроші на вітер. Але і без солі не можна, бо машини не доїдуть, і немає накопичувального ефекту, вона потрібна постійно.

Уявіть, до війни Артемсіль відвантажувала технічну сіль по 750 грн/т. А зимою 2022-23 на ринку деякі спекулювали по 9-15 тис. грн/т! Тендери проводилися по 12 тис. грн/т. Це був просто дикий ринок! Бо достатньо 7 днів із гарним снігом, за які всі висипають на дороги всі свої запаси і далі починається паніка!

 

А в інших країнах – наприклад, в Польщі, Румунії, Німеччині – також посипають дороги сіллю?

Так, Німеччина – вся сіллю сиплеться взимку. У них є своя компанія K+S Agricultural & Minerals, яка поставляє продукцію на Австрію, Німеччину… це найбільший виробник солі в Європі. І вони навіть в Україну давали сіль, хоча у самих був дуже дефіцитний рік.

До речі, ми з ними постійно в контакті, вони стежать за нашим проектом. Їм цікаво, що хтось будує соляну шахту в Україні з нуля.

 

Їм цікаво, щоб зайти до Вас у проект?

Наразі ні.

Ми з ними працювали по імпорту солі з Німеччини в Україну. Коли вони дізналися, що це ми будуємо нову шахту, запропонували нам будь-яку допомогу, якої ми потребуватимемо. До речі, у них в команді в Німеччині працюють і вихідці з України: із Закарпаття, із Запорізької області. Саме вони переконували німців давати продукцію на Україну, коли вона була нам дуже потрібна, а власної не було.

 

По чому вони продавали сіль в Україну?

Ціна на німецьку сіль зараз десь 62 євро за тонну. Це відпускна ціна без ПДВ і доставки – просто на заводі.

 

Скільки ця сіль стає в Україні?

Якщо ви привозите 24 т автомобілем, то за автомобіль Ви заплатите 100 тис. грн.. 24 т. – це 2000 з копійками євро, на тоні це плюс 100 євро на доставці – це без ПДВ.

 

Залізниця возить сіль з-за кордону?

Возить, але зараз велике завантаження на порти і залізницю. Зерно, метал, дерево – все це займає місце, і в Польщі компанії не дуже хочуть із сіллю звʼязуватися. Тому, зазвичай все возиться автомобільним транспортом.

 

Звідки ще везуть сіль в Україну?

З Марокко, з Єгипту, з Туреччини, з Румунії (з Румунії – залізницею).

 

Яка ж економіка проекту має бути, щоб з прибутком везти сіль за тридев’ять земель?

Єгипетська і марокканська сіль – найдешевша. Бо вона осаджувана – випарюється з озер, без енергозатрат на випарювання завдяки клімату.

Але в цієї солі є мінуси – вона дуже волога: якщо ви берете єгипетську сіль і кладете в морозилку – вона сама замерзає на камінь. А наша – ні.  

Два основні показники технічної солі для дорожніх служб: плавильність (як сіль плавить сніг і лід), і морозостійкість (чи не замерзає вона після використання). Всі дорожні компанії дивляться, в першу чергу, ці два показники.

 

Бувають такі варіанти солей, які плавлять сніг і тут же одразу замерзають (значить, взагалі не ефективні). І саме єгипетська і марокканська солі – такі.

Плюс якщо у вас 10% вологи у солі, то ви платите за воду. Ти ці деталі добре розумієш, коли притягнеш поромом 5 тис. тонн, наприклад, єгипетської солі, починаєш продавати дорожнім службам, а вони відмовляються, бо сіль волога.

 

У вас так було?

Траплялося, і тому ми не працюємо ні з Єгиптом, ні з Туреччиною. Ті, хто мав такий досвід, краще матиме контракт з німецькою компанією K+S. Бо це найкраща сіль в Європі – 99% NaCl.

 

Які показники плавильності у Вашої солі?

Наша сіль має дуже гарну плавильність.

«Ми робили лабораторні аналізи, різні дорожні  служби замовляли власні аналізи – наша сіль добра, плавильність 19,7 при нормі 5 одиниць (для прикладу плавильність у Єгипетської солі – 5 одиниць)»

 

Скільки коштує Ваша сіль, яку Ви вже пропонуєте ринку?

Зараз ми продаємо продукцію по 3 660 грн за тонну (EXWorks Теребля) – з ПДВ. Ціна одна для всіх.

Звичайно, ми хочемо, щоб зі збільшенням видобутку ціна знизилася. Але і зараз на українському ринку – це найнижча ціна на технічну сіль.

Наступна найдешевша ціна – це єгипетська сіль в порту Одеси або Ізмаїла. Її віддають, якщо з якимись проблемами, по 4 500 грн/т. А взагалі реальна ціна – 4 800 – 5 000 грн/т. Це найдешевша, єгипетська, з вологою. Ми ж продаємо по 3 660 грн/т. І хочемо ще дешевше.

Найпершу задачу, яку нам ставили державні компанії, які купують нашу продукцію – вона має бути дешевша, ніж імпорт.

 

Це наша основна функція, основна задача – дати дешеву сіль для держави. Тому ми не продаємо її по 5000, не спекулюємо і ніколи не будемо спекулювати.

Весь прибуток, який ми отримали за 2023, і отримаємо в 2024 – все буде йти в розвиток підприємства. Заробляти ж плануємо почати з 2025-26 рр..

Не хочу називати конкретні суми, але десь 15-17% норму прибутку ми заклали, з урахуванням витрат на розвиток, підготовку нових горизонтів, передплату за нові конвеєри і т.д..

 

Нові запаси і перспективи

Сергій Кондратьєв: Але наша головна мета зараз, поряд із будівництвом шахти – це вивчення родовища.

В 1956 році геологи оконтурювали велику частину Закарпаття, шукали різні родовища, бурили свердловини з керном. За результатами було сформовано декілька геологічних звітів, що є і сіль, і багато іншого.

Орієнтовно в 1966 році це родовище розглядалося як сировинна база для будівництва содового заводу. По-перше, тому що родовище велике. По-друге, тому що сіль якісна.

Наприклад, у нас в солі вміст Ca – 0,2, Mg – 0.03, So4 – 0.51, для прикладу в Артемсолі – Ca – 0,43, Mg – 0.01, So4 – 1.11. Так само з магнієм, калієм, натрієм, SO4. Це ключові показники. В нас показники в 4-10 разів нижче, ніж в солі Артемсолі.

Микола Капланець: Є забруднення зовнішнє, у вигляді глини. А є хімічне – у вигляді калію, кальцію, які були розчинені в розсолі, з якого виросла ця сіль.

Сергій Кондратьєв: І якщо робити розсіл для хімічної промисловості з нашої солі – він в 2-3 рази буде кращим, ніж робити розсіл з артемсолівської. Тому що глина залишиться внизу, а Na, Ka, Mg, SO4 ви підіймаєте на поверхню,  і маєте очисити від них розсол, перш ніж відправляти на випарку – зробити операцію осажування. Нам це зробити простіше, наш розсіл набагато якісніший.

До речі, інша частина цього родовища розглядалася для будівництва не лише содового заводу, але і для виробництва хлору. Але для цього потрібно дуже багато води і вапняк. Теребля стільки води не дасть, а вапняки везти далеко – тому від планів будувати тут ці виробництва відмовилися ще в 1966 році. 

Як таку, сіль тереблянську до нас ніхто не бачив, після 1956 року. А керни з тих часів – не збереглися.

Микола Капланець: Ми чули різне. Нам казали, що буде і біла сіль, і чорна сіль… тому ми, будуючи шахту, паралельно вивчаємо це родовище. І вивчаємо гідрогеологічні умови. І зараз, за результатами того, яку інформацію вже отримали, провели переоцінку запасів.

 

Коли?

Микола Капланець: В жовтні 2023 р..

Сергій Кондратьєв: Ми почали цей процес ще в грудні 2022 р., коли підійшли до питання моделювання родовища. 

При розробці проекту розробки родовища, проектанти побудували 3D-модель, і виходячи з неї, закладали місця під камери. Це був ще той виклик, адже, якщо камера буде 30 м заввишки, то ми не можемо допускати, щоб стельові породи були крихкими.

 

Хто робив проект розробки, моделював родовище і рахував запаси?

Микола Капланець: ВК «Геолог». Вони давно на геологічному ринку. Гарні спеціалісти, відповідальні працівники. Працювати з ними було одне задоволення. Вони визначили для нас пласти солі, які є кондиційними. І оптимізували це родовище, розподілили виймальні дільниці. І таким чином вийшли на параметри кондицій.

Зараз у нас тимчасові кондиції, на 5 років – тому що у нас фактурного матеріалу ще дуже мало. Але коли ми зануримося до робочих пластів і буде більше практикуму, по якості солі перейдемо на постійні кондиції.

А щодо чистоти солі ще хочу додати: тереблянська сіль може бути не тільки сировиною для хімічної промисловості! Вона може бути хорошою сировиною для фармакопійних розчинів.

 

«Фармакопійні розчини»?

Микола Капланець: Розчини у фармації. Наприклад, фізрозчин.

Сергій Кондратьєв: Вакуум-виварна сіль рахується найчистішою.

Тобто, Ви видобуваєте розсоли. Хімічно осаджуєте в них інші елементи – щоб Ваш розсіл був з максимально великим вмістом NaCl. І тоді випарюєте з нього воду. Виходить, чим менше K, Mg, SO4, тим більше NaCl, і вакуум-виварна сіль має стандарт, від 99,7% NaCl. А фармакопійна сіль має 99,99…%. Тобто, це чистий розчин NaCl. Але там дуже високі стандарти по випарювальним установкам. Такі заводи є в Європі – в Данії.

 

Тобто, Ваша сіль підходить для виробництва фізрозчинів?

Микола Капланець: Можливо. За хімічною чистотою точно підходить. Але ми ще не розглядали цей напрям використання з комерційної точки зору.

 

Запаси Тереблянського родовища солі, за даними Публічного аудиту надрокористування були С1 – 15,5 млн т, С2 – 550 млн т (станом на 2021 р.). Які запаси після захисту в жовтні-2023?

Микола Капланець: Значну частину запасів з невизначеним промисловим значенням С2 ми перевели в балансові запаси В і С1, як технічну сіль по ДСТУ 4246:2003.

«Тепер наші затверджені запаси: B – 7,468 млн т, С1– 55,816 млн т. Інша частина залишилася в С2», – Сергій Кондратьєв.

Микола Капланець: Ми не всі запаси переводили, а тільки ту частину, яка розрахована на найближчі 30-40 років. Верхню частину, на дану технологію видобутку шахтним методом. А те, що нижче знаходиться – у нас так і залишилося С2. І залишилася західна частина родовища, на якій ми маємо намір пробурити свердловини по раніше розробленому проекту, і видобувати сіль методом вилуговування. Ті запаси залишилися в С2 – там ще потрібне ТЕО і т.д..

 

А коли ви плануєте приступити до реалізації другої черги – з облаштування свердловин для видобування солі гідротехнологічним методом? Після відпрацювання шахтним способом?

Сергій Кондратьєв: Ні, будемо робити паралельно.

Микола Капланець: Як тільки запустимо шахту, почнемо бурити свердловини.

Сергій Кондратьєв: Ми вже в 2023 р. навіть обрали підрядника – Закарпатську бурову компанію. Це крута компанія. Вони в основному працюють по нафтогазовому стандарту облаштування свердловин, і свердловини для вилуговування солі для них – не проблема.

Але в 2023 р. ми відверто не встигли приступити до буріння, плюс всі фінанси було кинуто на шахту. Але ми дуже хочемо, і думаю, що на кінець весни, за достатнього финансування з боку інвесторів – на початок літа ми почнемо буріння. Це буде якраз нормальний сезон, щоб заїжджати буровим верстатом в поле. І за 3-4 місяці там можна виконати буріння 2 свердловин, із керном: використаємо матеріал для захисту запасів у цій частині.

 

Привид Солотвино

В контурі родовища – на денній поверхні – озера, на околиці села Теребля…

Микола Капланець: Озера ми оберігаємо. Під ними у нас буде цілик. А до села ми не дістаємо.

 

Тобто, озера не становлять проблему?

Микола Капланець: Ні. Я вже казав про цілики.

Сергій Кондратьєв: Ми робили геофізичні дослідження озер, вивчали глибину і воду – і для проекту, і для себе, щоб розуміти етіологію цих озер. Вони не становлять загрози для шахти. Та незважаючи на це, ми будемо проводити спостереження як за озерами так і зі всіма джерелами можливого водного впливу на родовище.

У нас розроблено систему моніторингу за цими об’єктами, в томи числі і в гірничих виробках шахти.

«Озера ми оберігаємо. Під ними у нас буде цілик. А до села ми не дістаємо»

 

Запитую про озера і воду, бо коли говорити із геологами про сіль і Закарпаття, чи не перше, що чуєш – про складну гідрогеологію як перепону. Або як фактор, який буде наздоганяти кожного, хто спробує видобувати тут сіль. Кажуть, Ви не виключення…

Микола Капланець: Ну, ніхто не застрахований від аварійних  випадків. Але в нас є негативний досвід Солотвино та інших подібних аварій. Ми врахували цей досвід у своєї діяльності. І намагаємось його врахувати  в своєї діяльності. Але ми бачимо і відмінності.  

Скажімо так, Тереблянське родовище – не Солотвинське. Так, сіль – практично однакова. Але по гідрогеологічній обстановці – ситуація зовсім різна. Знаю, бо на десь у 2004—2008 роках, працючи у Держгірпромнагляді я був неодноразово членом різних державних  та експертних комісій по розслідуванні аварії на шахтах в Солотвино. Основні причини аварії було встановлено. На її виникнення вплинув цілий  ряд  обставин, які зійшлись в одній точці.

По-перше, там дуже близько річка Тиса. Дуже великий прошарок обводнених галечників та інших порід. По-друге, там були стародавні виробки, затоплені шахти ще з Римських часів. І там всюди порушений масив. Плюс неналежним чином доглянута водовідвідна штольня «Тиса». Не зовсім коректно велися гірничі роботи. Тому в якийсь момент пішло затоплення, і вода з Тиси потрапила в шахту. І все – нічого не можна було зробити.

А у нас тут такого немає.

Звісно, не виключно, що в надрах, десь є приховані басейни з водою чи розсолом, карстові. Але для цього у нас є комплекс заходів, які будемо розробляти: випереджувальне буріння, геофізику будемо включати, дивитися. Якщо буде загроза якась по воді – будемо це враховувати.

Сергій Кондратьєв: Зазвичай, коли кажуть, що складна гідрогеологія буде нас наздоганяти – це кажуть тому, що одразу проводять паралель із Солотвино. Тому що з гідрогеологічними умовами Тереблянського родовища мало хто знайомий. А солотвинські проблеми намагаються віддзеркалити на нас. Але Микола Едуардович правильно сказав: там ціла низка факторів спрацювала.

Якщо звернути увагу, то шахта в Солотвино – взагалі біля Тиси. А Тиса – це в тому регіоні величезний магніт для води.

У нас – є водовідвідні канали, які зроблені давно, але добре функціонують. Вони миттєво набираються водою з гір, і ведуть воду з півночі на південь до Тереблі, Теребля несе воду в Тису, і Тиса як магніт для безлічі річок і таких каналів.

 

Ми знаходимося під горою, і так, той масив гальки і глини, верхній прошарок – швидко насичується водою під час опадів, але потім, коли канали відводять воду – рівень ґрунтової води миттєво падає. Тобто, ми захищені цими каналами. Це перше.

По-друге, ми знаходимося за 4 км від річки Теребля. Тобто, у нас немає якихось водозбірників, які теоретично можуть на нас тиснути. І Теребля знаходиться на рівні нижче, ніж ми. Тобто, гідрогеологічні умови – в нас взагалі різні.

І по-третє, наскільки мені відомо, у нас по родовищу є великі пропластки глини, які тримають воду. І на даний момент жодних водопроявів по нашій виробці – немає.

Микола Капланець: Але шахта є шахта, підземний простір є підземний простір, і сіль є сіль. Тому, як пишуть геологи, які розвідували це родовище – тут, повторюся, можуть бути карстові води, обмежені солені резервуари, ще з тих часів, коли тут відкладалася сіль.

Але це не та вода, яка може хлинути з поверхні, і яку не стримати.

Сергій Кондратьєв: А небезпечних резервуарів з водою над нами взагалі немає. Тобто, вся вода – це та, що в гальці, яку ми вже пройшли одним стовбуром. А далі маємо глину, 70 метрів нахиленим стовбуром по ній ідемо. А глина обдавлює стовбур, вона не водопровідна.

А на випадки, якщо десь буде прокапувати, у нас є проектні рішення – використання вже згаданих кейль-кранців. Це речовина, яка при контакті з водою збільшується в обʼємі в 10 разів. І коли проходиться стовбур, пробирається штроба, в яку закладається кейль-кранець. І коли по стволу протікає десь вода, реагент розширюється, втискаючи і стовбур, і вміщуючу породу. І все – вода не пройде. Підсумовуючи, ми в проекті все максимально врахували, і на даний момент ми не бачимо проблем по воді.

 

Залізниці ще немає, але для неї є альтернатива

Зі слів голови ОВА, вже відбулося кілька нарад з Укрзалізницею щодо прокладання окремої колії: «Домовленості є, але це питання не закрите на сьогоднішній день». В чому затримка? Є варіант обійтися без будівництва нової гілки?

Сергій Кондратьєв: Найближчий до нас залізничний вузол – за 9 км, це станція Буштино. В цілому, для залізниці 450 тис. т/рік – не такий великий обсяг. Просто прокласти колію – теж не є проблемою. Але залізниця – це ж не тільки колія, це ще й обслуговування залізничного господарства, яке дуже дорого коштує. А конкретно наша залізниця – ще й не дуже лояльна до своїх клієнтів.

Виходячи з ТЕО, у нас є кілька рішень, крім залізниці.

 

Перше – це конвеєрна галерея з одним пересипом, якою ми 9 км подаємо продукцію аж до залізничної станції Буштино.

 

Конвеєр дорожчий за реалізацією, ніж залізниця, але набагато дешевший за експлуатаційними витратами.

Загалом, проектанти радять розглядати такі варіанти: або канатна дорога, або тимчасова технічна дорога для автомобілів, або конвеєр, або залізниця. З цих варіантів ми маємо щось обрати.

І тут ми підходимо до практичної сторони. Це – Закарпаття. І земля в Закарпатті – це окрема філософія.

По-перше, вона дійсно дорожча, ніж в середньому по Україні. І для будь-якого з рішень, яке б ми не обрали, доведеться отримати і комунальну землю, і приватні ділянки купити або домовитися з власниками про користування. І з кожною наступною ділянкою ціна буде зростати. Складно буде ще й в тому плані, що ділянка може належати людині, якої фізично немає в Україні.

Звичайно, в 2025-26 рр., що ближче ми будемо до проектної потужності, то гостріше ставатиме питання логістики. Попередньо, ми вели розмову і з Укрзалізницею, і з ОТГ. Попереднє розуміння, де може проходити залізнична гілка – є. І ми можемо реалізувати її з користю як для нас, так і для громади.

У Вонігово, Буштино і Тереблі – всіх трьох селах, які доведеться перетинати, була дамба, яка захищає села від річки. Можливо, ми зможемо побудувати колію по насипу, і вона буде функціонувати як ще кращий, додатковий захист від води. Є таке бачення. Але зараз ми тільки попередньо прораховуємо всі варіанти.

Ми ж прийшли сюди, щоб бути корисними громаді. Сплачуємо 5% ренту за надра, 1/3 з яких залишається в громаді. А коли вийдемо на повну потужність, то наш бюджет буде співставним із бюджетом всієї ОТГ. Тому ми зацікавлені в допомозі громаді, і не хочемо розбивати дороги чи шкодити людям. Навпаки: ми розуміємо, що сусідство з дорогою, якою вантажівки постійно возять продукцію, це дискомфорт. І рано чи пізно люди будуть задавати питання і ставити вимоги. І це нормально. Я теж хочу, щоб діти, виходячи гратися на дорогу, були в безпеці. А за всіх водіїв ми не можемо дати гарантії, а що більше буде продукції, то більше буде машин.

Тому – всі ці виклики ми розуміємо, і все відпрацьовуємо так, щоб створювати якомога менше дискомфорту для громади. Думаю, вже в 2024 р. будемо поступово виходити на рішення. Якщо зупинимося на залізниці – зможемо реалізувати цей варіант, думаю, за рік (це в кращому випадку). Але ми розуміємо, що на появу залізниці у них під вікнами не всі мешканці прилеглих сіл подивляться однозначно. І що для них краще – залізниця, чи все ж технологічна дорога для вантажівок?

Не виключаємо ми і комбінований варіант: пряму гілку залізниці до Вонігово, а від Вонігово до шахти – конвеєр (ми вже отримали комерційну пропозицію на конвеєри).

Нам справді хочеться підійти до вирішення цієї задачі нормально, щоб це було продумано і правильно: від ТЕО і розмов з власникам землі – до врахування наших потреб в останню чергу.

 

Насамкінець, про конкурентів. Ви розглядаєте перспективу купівлі інших ділянок з покладами солі? І, якщо не Ви, а інші зайдуть на нові родовища і будуть тиснути на ринок своєю сіллю – Ваш проект все рівно буде зберігати цікавість?

Так, наш проект буде зберігати цікавість і матиме всі конкурентні переваги.

По-перше, у нас комплекс.

Камʼяну сіль видобувати – досить складно. В Україні дуже мало родовищ, на яких можна виконати те ж саме, що ми вже виконали тут. Бо зазвичай сіль на глибині 700 м. Побудувати вертикальний ствол на таку глибину – це дуже великі, просто фантастичні кошти! Бо у тому ж Солотвино – є частина покладів, не задіяних до розробки, і там, теоретично, можна побудувати шахту? Можна. Але вона буде фантастично дорога.

Що ж до інших підприємств, які мають ліцензію…

В Україні ж є ще спецдозволи на родовища солі? Є. Тобто, все, що потрібно робити надрокористувачам – знаходити кошти і людей, брати землю, проводити електроенергію, починати будувати. Тобто, все просто (посміхається)!

«Але в тому і складність, що мало хто хоче і готовий робити щось реальне з перспективою на майбутнє»

А в нас буде видобуток не лише камʼяної солі, але й гідротехнологічним методом. Отже, конкурувати з нами буде складно.  Хтось зробить гідротехнологічний метод на іншому родовищі? Наприклад, в Івано-Франківській обл.? Але там сіль гірша. Там лінзи натрієвих солей в калійних солях – багато домішок. Гаразд, є інше – Губицьке родовище: роби свердловини, будуй завод і випарюй сіль.

Але конкурувати з нами за рахунок того, що 80 тис. тонн ми будемо робити виварної екстри і 450 тис. тонн камʼяної – буде неможливо! Тобто, ми захищені. І вступаючи в будь-яку «торгову війну» з конкурентами – ми у більш виграшні ситуації.

Та коли мені телефонують друзі, партнери чи конкуренти і кажуть, що десь є цікаве родовище, пропонують, я кажу їм: вперед, будуйте, я вам все підкажу і пораджу, як краще! Бо якщо в когось є можливість будувати – треба будувати. Бо сіль – потрібна. Ті ж німці готові викуповувати всі обʼєми на Європу. Або угорці, які мають завод (Borsodchem), аналогічний нашому Карпатнафтохіму. Та той же Карпатнафтохім, якому, коли він працює, потрібні 11 вагонів солі на день. Тобто, потреба в солі – величезна і в Україні, і на міжнародному ринку!

 

Цього тижня в електронній системі АТ «Прозорро.Продажі» Держгеонадра проведуть другий повторний аукціон з продажу спецдозволу на Верхньострутинську ділянку Верхньострутинського родовища солі в Івано-Франківській обл.. Вам може бути цікава ця ділянка?

Сергій Кондратьєв: На даному етапі нам ця ділянка взагалі не підходить. Там низький показник NaCl – 73%. Навіть як сіль для промислового переробляння вона не піде, бо для найнижчого другого сорту має бути мінімум 80% NaCl. Тому – тільки розсоли. А для розсолів – у нас є власна ділянка, і спочатку нам треба реалізувати задумане тут, у себе.

Взагалі, я на це все так дивлюся: надра дані державі природою. Їх потрібно видобувати.

 

А бізнесу потрібно давати змогу реалізовувати правильні проекти. Ми будемо видобувати, а громада зможе розвиватися, будувати школи – це ж круто!

Тому – до нової зустрічі, вже в соляній камері, на одному з наших горизонтів!?

На правах реклами

КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ

Автор: Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO