Інтерв’ю Зіновія Козицького “Економічній правді”

У цьому реєстрі перед ним – олігархи Ахметов, Злочевський, Коломойський, Новинський, Пінчук. Але і львів’янин поступово обростає атрибутами великого бізнесу, основний з яких – доходи – уже вимірюється мільярдами.

Основну частину грошей група Козицького отримує від продажу газу та електроенергії власного виробництва. Якщо останні півтора десятиліття цей бізнес команда вела лише на своїй малій Батьківщині, на Львівщині, то у 2021 році вона вийшла “на зовні”. У жовтні одна із структур Козицького придбала родовище на Полтавщині, у головному регіоні за запасами газу в країні.

Аби втриматися в чужому для себе краю, кожен бізнесмен потребує адміністративної підтримки. Козицький – не виняток, але він це інтерпретує по-своєму: “У нашому випадку лобіст – це наш авторитет. Нас знають як правильну компанію і до нас ставляться якоюсь мірою з повагою”.

Звучить зарозуміло, але сперечатися з цим не дає маловідомий факт. Буквально кілька років тому бізнес-партнером Козицького мав стати Європейський банк реконструкції та розвитку – міжнародна інституція, яка погоджується співпрацювати лише з “білим” бізнесом.

Угода зірвалася в останню мить, проте на своєрідну компенсацію цієї втрати бізнесмену чекати довго не довелося. У 2020 році його старший син Максим очолив Львівську облдержадміністрацію і керує нею досі.

Як відомо, залучення місцевих органів влади до отримання спецдозволів на користування надрами – невід’ємна частина життя кожного видобувника.

До честі Козицького-старшого у використанні адміністративного потенціалу сина він не помічений – скуповує ділянки через відкриті конкурси. Але всі святі вже давно на небесах: група стала учасником Асоціації газовидобувників, що складається переважно з олігархічних структур і лобіює їх інтереси.

Як Козицький заробив перші великі гроші, чому відмовився продавати бізнес правій руці Арсенія Яценюка, що стало причиною зриву угоди з ЄБРР та чому він не згоден зі статусом сірого кардинала Львівщини, який йому приписують?

Від нетрадиційної медицини до першого мільйона

— Ви за освітою лікар-психіатр. Чи правда, що перший ваш бізнес пов’язаний з торгівлею медобладнанням?

— Так, я закінчив психіатрію, а потім удосконалювався в різних напрямках психотерапії та нетрадиційної медицини. Бізнес почався в 1998 році, коли я став регіональним представником американської компанії “Фармація і Апджон”.

Вона виробляла дійсно гарні препарати, яким треба було робити промоцію: зустрічатися з колективами лікарів, розповідати про цю продукцію.

— Як називалася ваша перша комерційна компанія?

— Медичне підприємство “Інтермед”. З 1991 року воно займалося нетрадиційною медициною: електроакупунктурною діагностикою, лікуванням за “методом Сарчука”, гомеопатичними препаратами, голкотерапією.

“Інтермед” орендувало приміщення в поліклініці, де я приймав пацієнтів уже як приватний лікар. Це було до роботи у “Фармації і Апджоні”, але це складно було назвати бізнесом. Бували дні, що до мене приїжджали, щоб записатися на прийом о шостій ранку. Часто важкі хворі, з яких я не міг брати гроші.

Одного разу приїхала журналістка з радіо і телебачення Варшави. Я її продіагностував, і вона залишилася в такому захопленні, що відкрила центр нетрадиційної медицини у Варшаві. Тоді в мене почалася робота в Польщі.

— Тобто перші великі гроші ви заробили на рекламі ліків?

— Це була моя офіційна робота, де я міг за кілька місяців зробити річний план продажів.

— Коли у вас з’явився перший серйозний бізнес з точки зору обсягу доходу? Можливо, це були імпорт та експорт медобладнання?

— Це відбулося, коли я одночасно з роботою у “Фармації і Апджоні” співпрацював з компаніями Johnson&Johnson та Siemens. Вони торгували медичним обладнанням, у тому числі з використанням взаємозаліків.

Якось ми зробили залікову операцію: в Україну був доставлений найсучасніший ангіограф, якого ще не було навіть у Німеччині. Тоді ще довго шукали спеціалістів, які б могли на ньому працювати. Він працює дотепер.

— У якому році ви заробили перший мільйон і як це відбулося?

— Це було поступово, не за рік, а десь уже до 2004 року. Гроші заробляли на торгівлі медикаментами і медичним обладнанням з використанням взаємозаліків, вексельних розрахунків, цінних паперів. Також через польсько-українське СП “Інтеронікс” займався торгівлею металом, частково вугіллям.

— Ви займалися цим самостійно чи в партнерстві?

— І самостійно, і з партнерами, з якими ми паралельно вели різні напрями. Думаю, ніхто з них не скаже, що в нас були неправильні стосунки.

— Кажуть, що ви нібито були в близьких бізнесових відносинах з Володимиром Дідухом (львівський бізнесмен, відомий як кримінальний авторитет “Вова Морда”, сформував капітал завдяки контрабанді – ЕП).

— Ні, я його не знаю.

— Ви не знайомі?

— Я не знайомий, але знаю, що він жив на сусідній вулиці.

— Він відомий як людина, що заробляє на специфічних операціях поставок через кордон, через що і виникло питання про вашу співпрацю.

— Я знаю його лише за своєю інформацією, але особисто ми не знайомі.

Про вихід на газовий ринок та проблеми з прокуратурою

— З чого почався ваш шлях у газовому бізнесі?

— Під час роботи у “Фармації і Апджоні” я отримав пропозицію від товариша з Москви пошукати на Західній Україні старі свердловини, щоб використати там нові на той час технології з інтенсифікації видобутку – використовувати паливо для ракет (за аналогією з методом гідророзриву пластів – ЕП).

Оскільки в студентські роки в мене був досвід роботи на газоперекачувальній станції в Сургуті, я пропозицією зацікавився. Поїхав до спеціалістів у Надвірну, Борислав, Долину. Це абсолютно нікого не зацікавило, але так я познайомився з тодішнім, нині покійним, керівником держкомпанії “Західукргеологія”.

Він теж скептично поставився до моєї ідеї, але якось при зустрічі сказав, що в них є перспективна площа в Івано-Франківській області, на якій вони почали бурити свердловину, але їм не вистачає коштів, щоб її добурити. Ми порахували, скільки коштів потрібно, проінвестували й успішно її добурили.

— Інвестування було оформлене в рамках СП?

— Спільної діяльності. Це була дуже успішна свердловина, тоді її добовий дебет становив близько 100 тисяч кубометрів.

— Після цього ви зайнялися масштабуванням газового бізнесу?

— Так, з обігових коштів ми пробурили ще вісім свердловин і всі вони виявилися позитивними.

— Якою була ваша перша компанія в газовидобутку?

— “Укрнафтогазінвест”. Потім ми купили компанію “Трубопласт” у нині покійного голови Львівської облдержадміністрації Степана Сенчука. Ця компанія теж тоді мала договір спільної діяльності із “Західукргеологією”.

— Кілька років тому серед співзасновників “Укрнафтогазінвесту” було ТОВ “Відродження”, власником якої записаний Вадим Столар (“екссмотрящий” Києва – ЕП). Як ви познайомилися?

— Ні, Вадим Столар ніколи не був моїм партнером. Це помилка.

— Тобто ви із Столаром не знайомі?

— Я знайомий зі Столаром, але не за цією компанією. Він до неї не має жодного відношення.

— Перерахуйте основні компанії, з яких створений ваш газовий бізнес.

— Наші сервісні компанії – “Бурова компанія “Горизонти”, “Нордік-буд” і “Георозвідка”. Видобувні компанії – власники спецдозволів: “Західнадрасервіс”, “Нордік”, “Проект-буд”, “Гео-надра-інвест”, “Горизонти”, “Геологічне бюро “Львів”, Прикарпатська енергетична компанія, “Велл Ко”.

— У чому логіка розпорошення спецдозволів за різними юрособами?

— Логіка в тому, що до 2014 року в нас була постійна боротьба за виживання з різними державними структурами. Якщо ти оформиш спецдозволи на одну компанію – тебе легко заблокувати. Тому на отримання спецдозволів ми стараємося виходити окремими компаніями. Адже якщо є питання до окремої компанії і вона заблокована, то інші можуть продовжити роботу.

— Група побудована за принципом “одна юрособа – один спецдозвіл”?

— Умовно так. Наприклад, у 2014 році ми купили “Західнадрасервіс”. Тоді вона мала два спецдозволи, а у 2016 році на аукціоні виграла третій.

— У кого ви купили “Західнадрасервіс”?

— Не пригадаю прізвище, тому що з приводу її придбання спілкувався не з її власниками, а з тодішнім директором. (До 2014 року основним власником “Західнадрасервісу” була британська DV Corporation Limited, пов’язана з оточенням співголови ОПЗЖ Юрія Бойка – ЕП).

— Чи правда, що за часів Януковича, у 2012 році, у ваших компаніях прокуратура вилучала документи?

— Виїмки тривали рік і були безпідставними.

— Хто замовник? Хотіли отримати гроші чи змусити продати бізнес?

— Прокуратура. Люди просто хотіли грошей, а ми не давали й отримали 18 томів справи. За півтора року її закрили за відсутністю складу злочину.

— Уже за часів Порошенка ваша група була близькою до продажу частки газового бізнесу ЄБРР, але угода не відбулася.

— Це була пропозиція ЄБРР. Він профінансував усі наші великі проєкти у відновлювальній енергетиці: дві вітроелектростанції та великий сонячний парк. Вони бачили, що компанія прозора, і їм було цікаво стати її співвласником.

 

Про зірвану угоду з ЄБРР, відмови продати бізнес та плани з розширення

— Яка загальна потужність ваших СЕС та ВЕС?

— У нас дві вітростанції загальною потужністю 34 МВт і СЕС на 115 МВт.

Ми вирішили увійти в цей бізнес у 2009 році, коли в першому читанні ухвалили закон про “зелений” тариф. Усі на чолі з Клюєвим пішли будувати в Крим, Одеську область, бо там більша інсоляція. Ми теж пробували на півдні. Нас туди не пустили, і ми вирішили будувати у своєму регіоні.

— На яких умовах повинна була відбутися угода з ЄБРР?

— Вони хотіли викупити до 25% нашого газового бізнесу і разом з нами підняти його на новий рівень. Ми тоді дуже активно з ними працювали над створенням корпоративної моделі. Вони за наші гроші найняли експертів, які мали допомогти з побудовою корпоративного управління.

Ця процедура тривала півтора року. Ми вже мали їхати в Лондон підписувати з ЄБРР угоду, але почався коронавірус, і все це зупинилося. Банк написав нам листа, що вони ухвалили рішення не входити у видобувні галузі, і що вони орієнтуються винятково на відновлювальну енергетику.

— Чи правда, що ЄБРР був готовий заплатити вам 30 мільйонів євро?

— Не можу офіційно сказати, бо питання підпадає під угоду з нерозголошення.

— Партнерство з ЄБРР було захистом від недружнього поглинання?

— Після 2014 року неправомірні дії зупинилися, тож це неправильний висновок.

— Хто ваші основні партнери в газовидобувному бізнесі?

— Чеська MND. Вона є співвласником компаній “Геологічне бюро “Львів”, Прикарпатська енергетична компанія і “Горизонти”, які загалом володіють п’ятьма спецдозволами. Усього група має 12 спецдозволів.

— П’ять років тому вам пропонував продати бізнес соратник Арсенія Яценюка Андрій Іванчук, але ви йому відмовили. Йому потрібен газ для його підприємства “Карпатнафтохім”.

— З цього приводу я спілкувався не з ним, а з менеджментом “Карпатнафтохіму”. Відмовив, бо цікаво самому розвивати цей бізнес.

Ми дуже швидкі в ухваленні рішень. У 2021 році пробуримо 15 свердловин, у 2020 році пробурили 14. З чеським партнером нам комфортно, тому що вони розуміють: ніхто швидше, ніж ми, це не буде робити.

Брати українського партнера – це ризик, адже в нього завжди будуть якісь питання: вкласти гроші чи не вкласти, бурити чи не бурити, якщо пробурив і свердловина “суха”, то чому вона “суха”. Простіше самому оперувати.

— Пропозицію про поглинання вам також робила словацька компанія Nafta. Ви відмовили їй чи переговори тривають?

— Ні, не відмовили. Вона то хотіла, то не хотіла. Там хороші менеджери, ми спілкуємося. Ми з ними в хронічних переговорах.

— Скільки ваша група видобуває газу?

— За 2020 рік видобуток становив 204 мільйони кубометрів. У 2021 році плануємо збільшити видобуток до 260 мільйонів кубометрів.

— Таким чином ви посядете шосте місце серед приватних компаній у країні. Усі рядки попереду вас у цьому списку посідають компанії олігархів. Чи означає це, що ви увійшли у вищу лігу?

— З газовидобутку, думаю, можна так сказати.

Ми стали технологічною компанією, наше обладнання дозволяє бурити свердловини до 7 тисяч метрів. Крім того, у нас є потужності для проведення робіт з геофізики, сейсміки, буріння та облаштування свердловин. Це дозволяє виконувати всі роботи: від геологічного вивчення до видобутку.

— Великий бізнес повинен мати лобі. Хто лобіст вашої групи?

— Наш лобіст – це наш авторитет. Нас знають як правильну компанію і до нас ставляться з повагою. Якогось спеціального лобізму немає точно.

— Одним з представників вашої групи в Києві свого часу називали колишнього народного депутата Анатолія Матвієнка.

— Матвієнко дійсно був дуже позитивною людиною, державником. На жаль, через важку хворобу помер. Він не лобіював, а підтримував нас у боротьбі з неправомірними діями владних структур. Розкажу вам приклад.

У серпні 2019 року у “Західнадрасервісу” закінчився термін дії спецдозволу. Ми, згідно із законодавством, заздалегідь подали в Держгеонадра пакет документів. Не було ніяких об’єктивних підстав для відмови. Незважаючи на це, ми отримали відмову і змушені були зупинити видобуток на п’ять місяців.

Я звернувся до Анатолія Матвієнка, який був народним депутатом і куратором Івано-Франківської області, де компанія зареєстрована: “Анатолію Сергійовичу, підприємство через неправомірні дії Держгеонадр зупинило видобуток, держава не отримує податкових надходжень, а ми зазнаємо збитків”.

Він підключився. Оскільки він був знайомий з тодішнім керівником Держгеонадр Кирилюком (вони обидва з Вінничини – ЕП), то я досить швидко отримав дзвінок з Держгеонадр: “До нас звертався Анатолій Сергійович, усе зробимо”.

Проте і наступного разу я отримав відмову, і вже тільки коли Анатолій Матвієнко вийшов на віце-прем’єра, що курував Держгеонадра (Володимира Кістіона – ЕП), строк дії спецдозволу продовжили.

— Недавно ви придбали спецдозвіл на користування надрами Жуківської площі в Полтавській області. Це ваша перша ділянка за межами Західної України. Перетворюєтеся з регіонального на національного бізнесмена?

— Мені все одно, як це називати.

— Ви видобуваєте газ 17 років, і якщо зараз виходите за межі регіону, то, певно, маєте для цього більш потужні зв’язки або вплив.

— Те, що ви називаєте виходом за межі регіону, є проєктом з видобутку газу на Полтавщині. Наші спеціалісти працюють там понад три роки – надають послуги з капітального ремонту свердловин на замовлення інших компаній.

Це дало нам змогу познайомитися з місцевими громадами, освоїтися. Наразі ми не бачимо проблем з роботою на Полтавщині.

— У вас також є аграрний бізнес. Коли почали ним займатися?

— Почав цим займатися випадково: до мене прийшли фермери із Старосамбірського району просити безвідсотковий кредит. Вони почали розказувати, як це цікаво, а оскільки я родом із села, мені село небайдуже.

Ну, думаю, підемо. І пішли – купили техніку. Наш земельний банк – півтори тисячі гектарів. Це мало. Хочемо його збільшувати.

— Скільки плануєте докупити землі?

— Я періодично спілкуюся із спеціалістами аграрного напрямку. Вони кажуть: щоб господарство було рентабельним за будь-якої погоди, потрібно 5 тисяч гектарів. Відповідно, плануємо докупити ще 3,5 тисячі гектарів. Крім того, ми побудували елеватор у Самборі, він працює третій рік.

— Який загальний дохід групи на рік?

— Оборот групи за 2020 рік – 3,15 мільярда гривень, у 2021 році очікуємо 4 мільярди гривень. За останні три роки ми інвестували в газовий бізнес 1,2 мільярда гривень, у відновлювальну енергетику – 1,3 мільярда гривень, в аграрний напрямок – 160 мільйонів гривень.

— Тобто у вас три бізнеси: газ, електроенергія та агрокомплекс.

— Так, проте агрокомплекс поки що дотаційний.

— Група сильно закредитована?

— Загалом залучено кредитів на 150 мільйонів євро, з яких ми погасили 43. Тобто зараз у нас 107 мільйонів євро боргів.

— Оцініть капіталізацію вашого бізнесу.

— Приблизно 300 мільйонів євро.

— У 2020 році ваш син Максим очолив Львівську область. Чи є в цьому призначенні роль батька?

— Моєї ролі тут немає ніякісінької. Це стартувало влітку 2019 року, коли Львівська область була єдиним регіоном, де Зеленський програв вибори.

Він звернувся до львів’ян у фейсбуці і запропонував трьох кандидатів: чинного прем’єра Шмигаля, Максима і Мальського (Маркіян Мальський, син дипломата Маркіяна Мальського-старшого, очолював Львівську ОДА у 2019 році – ЕП).

У цей час Максим керував у групі енергетичним бізнесом і у відрядженні отримав дзвінок з Адміністрації президента. Йому запропонували взяти участь у конкурсі. Він подзвонив, я йому кажу: “Пропонують? Це цікаво. Візьми участь”.

Він узяв, але був призначений Мальський. А коли через пів року Мальського відправили у відставку, то запросили Максима і він погодився.

— Кажуть, що насправді ключові рішення в області ухвалюєте ви.

— Це неправда. Носіям такої думки можна відповісти одне: Максим успішно працює. Він ламає стереотипи, які були до цього, коли люди йшли у владу, думаючи дістатися до бюджету як джерела власного збагачення. Він настільки самодостатня людина, що швидше я з ним можу порадитися.

— Чому група не має офісу в Києві?

— Якийсь невеличкий офіс, може, заплануємо, тому що весь час треба передавати документи на Київ: то в Міністерство енергетики, то в НКРЕКП, брати участь у нарадах, засіданнях асоціацій.

— Якоюсь мірою ви вже почали освоюватися в Києві: недавно ваша група стала членом Асоціації газовидобувників.

— Нас запросили і ми увійшли.

— З приватних компаній у цій асоціації лише компанії олігархів. Чи може бути участь вашої групи в цьому об’єднанні початком налагодження зв’язків з великим бізнесом?

— Ми сьомі в Україні з видобутку газу і сьомі з виробництва електроенергії з відновлювальних джерел. Нам не потрібні спеціальні зв’язки. “Ми самі с усамі”.