Справа про стягнення Демурінського ГЗК в дохід держави: Мінʼюст подав апеляцію

01.02.2023 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (ВАКС) розгляне скаргу Міністерства юстиції на рішення ВАКС від 23.01.2023, яким суд відмовився стягнути Демурінський ГЗК в дохід держави. Повідомляє Інформаційне агентство NADRA.INFO із посиланням на дані Судової влади України.

Розгляд апеляційної скарги Мінʼюсту заплановано на 12:45 01.02.2023.

В очікуванні апеляції, NADRA.INFO переслухали і виклали текстові версії заключних виступів у засіданні ВАКС представників Міністерства юстиції, Світлани Ільтьо, Демурінського ГЗК, Інвестагро та Limpieza Limited (виголошені 17.01.2023 і 23.01.2023). Ось що вони сказали.

 

Ірина Коцюбко (представник Міністерства юстиції, 17.01.2023):

«Шановний суд, сьогодні ми закінчили судовий розгляд позовної заяви стосовно громадянина Росії Шелкова Михайла Євгеновича, 30.05.1968 року народження, та дослідили усі докази, додані до позовної заяви.

Загальновідомим фактом є те, що 24.02.2022 року почалася повномасштабна війна з боку країни-агресора Російської Федерації. Відповідач у даній справі є громадянин Росії, який свідомо та добровільно підтримує дії країни-агресора і вживає усі заходи, які підривають та загрожують національній безпеці та суверенітету України, і посягає саме на недоторканність України, вживає всіх заходів щодо матеріально-технічного забезпечення військово-оборонного комплексу РФ. Також встановлені беззаперечні факти того, що відповідач Шелков є російським підприємцем, мільярдером та наближеною особою до президента країни-агресора Путіна. Також він є власником контрольного пакету акцій ПАТ «Корпорація ВСМПО-Авісма», яка входить в державний оборонний комплекс Ростех, який виготовляє зброю, яка в подальшому застосовується під час злочинів, які вчиняються у мирних містах і відносно населення України.

Відповідач прекрасно був обізнаний про те, що буде здійснюватися повномасштабне захоплення території України. І це, не тільки лише… з 24.02.2022, а ще з 2014 року, коли почалося захоплення східної частини України. І так як вказана особа – відповідач Шелков – є наближеною особою до президента країни-агресора, так як він є власником контрольного пакету акцій [компаній], які забезпечують оборонно-промисловий комплекс РФ, він не міг не знати про дії, які будуть вчинятися [Росією] по відношенню до України. У звʼязку з цим, ним було розроблено схему, механізм матеріального забезпечення [російського ОПК] шляхом видобутку українських сировини та продукції, яка буде поставлятися у РФ і в подальшому використовуватися для виготовлення зброї.

Також, під час дослідження доказів, які були надані як представниками Міністерства юстиції, так і представниками третіх осіб, було досліджено відповіді з правоохоронних органів, державних органів, які отримані Міністерством юстиції в порядку ст. 5 Закону України «Про санкції». А саме, від НАБУ, Бюро економічної безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Офісу Генерального прокурора, НАЗК, також з Державної митної служби, Української залізниці та Антимонопольного комітету (також сьогодні були досліджені відповіді). Відповідно до вказаних відповідей було встановлено, що підприємства, на адресу яких поставлялася продукція саме з ТОВ «Демурінський ГЗК», залучаються до виконання державного оборонного замовлення РФ. А продукція українського виробництва використовується під час виробництва військових запчастин та складових до військової техніки країни-агресора. Вказане, Ваша честь, підтверджується, в першу чергу, експертизою, яка була проведена у рамках кримінального провадження, яке розслідується БЕБ, яка була надана від ОГП. Також у вказаних матеріалах була досліджена експертиза від 14.11.2022, у якій зазначаються поставки на РФ та Білорусь, і підтверджується факт поставок до російських підприємств, які в подальшому, надавали вказану продукцію у військово-оборонний комплекс РФ. Крім того, цією експертизою підтверджується факт заниження цін української продукції для поставок в Росію.

Ваша честь, вказана інформація підтверджує той факт, що виготовлена продукція саме ТОВ «Демурінський ГЗК», виготовлялася і спрямовувалася в РФ, і в подальшому використовувалася у збройній агресії проти України.

І враховуючи те, що відповідач давно знав, що до нього можуть бути застосовані санкції з боку України, оскільки саме проти України вчиняються військові злочини, однією з компаній, через яку Шелков володів українськими юридичними компаніями, саме була Limpieza Limited. І санкції були застосовані до вказаного підприємства ще у червні 2021 року. Вказана угода щодо продажу акцій (75% – прим. Н.І.) була укладена не випадково 20.02.2022 – оскільки саме 21.02.2022, тобто, наступного дня, було визнання Російською Федерацією так званих ЛНР і ДНР. І саме тому, із логіки виходячи, було переоформлено російські акції Limpieza Limited. І настільки швидко все відбувалося, [поспішали] щоб переформити, що в самому договорі, як ми досліджували, було зазначено, що договір укладений 20.02.2022, аудиторська перевірка закінчується 23.02.2022, в подальшому, відповіддю від Служби зовнішньої розвідки, зазначається, що оплата [за акції] була здійснена 10.03.2022. Проте, жодних квитанцій про сплату представниками громадянки України, яка прекрасно знала, що до Limpieza Limited застосовані санкції, і все рівно уклала вказаний договір – жодних квитанцій надано не було по сьогоднішній день. І в сьогоднішньому засіданні також навіть не надавалися для огляду.

Щодо громадянки Світлани Ільтьо, хочеться зазначити, що вона співпрацювала з РФ, і саме з Шелковим, відповідачем. Тобто, вона є підконтрольною йому особою, оскільки вона була директором разом з Марʼяною Шинкар у Limpieza Limited і була призначена Авісмою ще у 2019 році директором вказаної Limpieza Limited. Тобто, з 2019 року вона працювала спільно з Шелковим та Авісмою, що входить до оборонної промисловості РФ.

Щодо аналізу фінансово-господарської діяльності Демурінського ГЗК, ми сьогодні зазначали, але, щоб коротко, [хочу] зазначити, про те, що навіть під час дослідження доказів, в судовому засіданні представники Демурінського говорили про те, що фінансово-господарська діяльність (до викупу Світланою Ільтьо 25%) до 2019 року практично не здійснювалася, була низькою. Але от після купівлі вона почала швидко зростати. І у відповіді, які отримані були 16.01.2023, а саме вчора, від Офісу Генерального прокурора, зазначається про доходи, які були отримані від реалізації продукції. Тобто, коли Світлана Ільтьо купляла 25% Limpieza Limited за 4,8 млн (імовірно, обмовка, і малося на увазі 4,18 млн доларів США, цю суму ми пояснювали тут – NADRA.INFO). А коли вона вже купляла 75% прибуткового підприємства, то воно лише коштує 3750 євро. Виходить, що 1 акція на той час коштувала 120 000 доларів (коли було підприємство неприбутковим), а коли воно стає прибутковим і заробляє мільйони, виходить, що акція коштує 50 доларів. Це якщо порахувати, у 2400 разів зменшення вартості вказаної акції.

Крім цього, вказана угода була укладена з тих причин, щоб обійти санкції. Жодного дозволу на концентрацію не отримувалося. Жодних звернень до АМКУ не було. Хоча це було обовʼязковим, оскільки сам АМКУ зазначає про те, що навіть сам Демурінський, з балансів, виписки, які надавалися, приблизно, вбачається, що його баланс 14 млн доларів. Тобто, концентрація в такому випадку потрібна була.

Крім цього, хочу звернути увагу на те, що станом на сьогодні надана інформація, що близько 8,3 млн доларів Демурінський винний Limpieza Limited. А Limpieza Limited – 9,5 млн доларів зобовʼязана перед російською Авісмою. Це вже говорить про опосередкований, і навіть я б сказала про пряме підпорядкування і контроль країни-агресора і відповідача Шелкова. Оскільки він володіє контрольним пакетом акцій Авісма.

Крім цього, Ваша честь, нами були досліджені і проаналізовані відповіді від Укрзалізниці щодо поставок. Якщо представники Демурінського говорять, що воно стало прибутковим, і поставки все одно продовжували здійснюватися у ті самі підприємства, і ті самі компанії, які в 2019, 2020, 2021 році і навіть 2022 році до лютого місяця здійснювалися поставки. Тобто, як вони працювали з РФ і Білоруссю, так вони і далі продовжували працювати і поставляти вказану сировину та продукцію.

Ваша честь, вважаємо, що в умовах на даний момент триваючої агресивної війни проти України, саме такі цілі – застосування санкцій у вигляді стягнення в дохід держави, які зазначені в позовній заяві, вони повною мірою співвідносяться з інтересами нашого суспільства. І саме це зумовлює відповідне реагування з боку Держави шляхом використання правового механізму у вигляді стягнення в дохід держави активів відповідача Шелкова Михайла Євгеновича, які знаходяться на території України, які, в першу чергу, зареєстровані на ньому – квартира і гараж в місті Одеса, і якими від опосередковано володіє, а саме, в першу чергу, ТОВ «Демурінський ГЗК» та іншими усіма активами, які зазначені в позовній заяві.

Ми розуміємо, що застосування такої санкції є винятковим, але ми діємо в рамках Закону і в період дії воєнного стану, і вважаємо, що саме дії відповідача Шелкова Михайла Євгеновича в сукупності здійснюють матеріально-технічне забезпечення оборонної промисловості РФ, і вважаємо, що стягнення цих активів у дохід держави забезпечить в подальшому відшкодування збитків сімʼям постраждалих, відбудування інфраструктури, стабілізацію економіки та розбудову нашої нової України, яка почне відбудовуватися після закінчення довготривалої війни.

На підставі цього, Ваша честь, просимо позовну заяву до Шелкова М.Є. 30.05.1968 року народження, задовольнити в повному обсязі. Застосувати до нього стягнення, яке передбачене ЗУ «Про санкції» і стягнути активи в дохід держави, які зазначені в позовній заяві, за виключенням авто BMW 730D, яке, [як] було досліджено в ході судового засідання, було перереєстроване – вже відповіді отримані з головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ».

 

Ольга Лісковська (адвокат, представник Демурінського ГЗК, 17.01.2023):

«Предметом позову Міністерства юстиції України в адміністративній справі є застосування до Шелкова Михайла Євгеновича санкцій, передбачених п. 1-1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції» та стягнення в дохід держави активів, що належать йому, а також іншим фізичним та юридичним особам.

П. 1-1 ч 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції» передбачає такий вид санкцій, як блокування активів – тимчасове позбавлення права користування та розпорядження активами, що належать фізичній та юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо або опосередковано через інших фізичних чи юридичних осіб вчиняти дії, тотожні за змістом праву розпорядження ними. Згідно абзацу другому частини 3 ст. 5 цього закону, наведено, що рішення щодо застосування санкції, відповідно до наведеної норми, ухвалюється судом в порядку, визначеному пунктом, статтею 5-1 цього закону. А вже в абзаці другому частини 1 ст. 5-1 ЗУ «Про санкції» передбачено, що санкція може бути застосована лише в період правового режиму воєнного стану та за умови, що на відповідну фізичну, чи юридичну особу, в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у вигляді блокування активів.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач здійснює прямий контроль відносно всіх активів, які він заявляє до стягнення. При цьому, разом із позовною заявою, позивачем надані письмові докази, які підтверджують, що частина активів, які заявлені до стягнення в дохід держави, опосередковано належать громадянці України Світлані Ільтьо, яка є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Інвестагро», ТОВ «Демурінський ГЗК» та ТОВ «Тай-Мінералс». А отже, це спростовує твердження позивача, що 100% корпоративних прав цих підприємств, а також майно, що перебуває у власності цих підприємств, опосередковано належить відповідачу.

До Світлани Ільтьо не накладено жодних санкцій, зокрема і у вигляді блокування активів. А отже, відповідно до абзацу 2 частини 1 ст. 5-1 ЗУ «Про санкції», до неї не можуть бути застосовані санкції, передбачені п. 1-1 ч. 1 ст. 4 цього закону. До того ж, ні рішенням РНБО, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачено можливість застосування відповідних персональних санкцій та інших обмежувальних заходів щодо фізичних або юридичних осіб, які тим чи іншим чином, є повʼязаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санкційних списків, затверджених рішенням РНБО. Зазначену позицію підтримує Верховний суд (ВС – NADRA.INFO) у постанові, зокрема, від 19.03.2020 р., по справі 824/146/19. Ці висновки підтримані і в інших постановах ВС. І ВС неодноразово звертав увагу на те, що дія Указу Президента України поширюється безпосередньо на осіб, які зазначені в додатках 1 та 2 відповідного рішення РНБО, затвердженого Указом Президента.

Таким чином, санкції блокування активів, які були застосовані персонально до відповідача, не можуть бути застосовані ані до ТОВ «Демурінський ГЗК», ані до ТОВ «Інвестагро», ані до ТОВ «Тай-Мінералс», а також і до Світлани Ільтьо, яка є кінцевим бенефіціарним власником зазначених підприємств. Щодо наведених позивачем доводів про те, що, відповідно до Державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань, відповідач є кінцевим бенефіціарним власником (КБВ – NADRA.INFO) в ТОВ «Демурінський ГЗК» і в ТОВ «Тай-Мінералс», а отже, корпоративні права підприємств належать відповідачу, то з цього приводу слід зазначити наступне.

Як вже неодноразово зазначалося раніше та підтверджується матеріалами справи, в єдиному державному реєстрі відсутня інформація про кінцевих бенефіціарних власників саме ТОВ «Демурінський ГЗК», а також ТОВ «Тай-Мінералс». Відповідно до досліджених доказів, було зʼясовано, що підтверджена інформація про КБВ тільки щодо ТОВ «Інвестагро», і в реєстрі зазначено, що КБВ цього підприємства є Світлана Ільтьо, а не відповідач. А також підтверджена відповідна інформація щодо КБВ ТОВ «ВСМПО Титан Україна», де дійсно зазначено, що таким КБВ є відповідач.

Тому, якщо вже позивач посилається на те, що саме дані ЄДР є єдиною підставою для визначення того, чи підлягають стягненню ці активи, чи належать вони відповідачу – тоді вже якась повинна бути логіка у позивача. А так – по одним підприємствам він каже «ми дивимось по ЄДР», по іншому підприємству – «ми дивимось по якійсь іншій інформації і даним», і «тут ми дивимось, а тут ми не дивимось».

До того, слід зазначити, що в реєстрі інформація про відповідача як КБВ ТОВ «Демурінський ГЗК», а також «Тай-Мінералс» внесена лише у вигляді примітки до даних про учасника/засновника цих товариств, про компанію Limpieza Limited. Зазначена інформація, також, як ми досліджували в ході дослідження доказів, була внесена в 2019 році. Тобто, на момент подачі документів про підтвердження даних про засновника – компанію Limpieza Limited, дійсно, відповідач був КБВ, і це не оспорюється. Після цього, дані щодо КБВ або щодо засновника компанії LIMPIEZA LIMITED до державного реєстру підприємств, установ, організацій не подавалися. І не актуалізувалися. І як уже раніше зазначалося в судових засіданнях, форма і обовʼязковість внесення цієї інформації була затверджена лише, і набрала чинності, в липні 2021 року. Після цього, законом України про державний реєстр були внесені дані, було зазначено, які саме документи мають підтверджувати інформацію про КБВ.

Так, зокрема, в Законі було визначено, що існують лише три документи, які повинні подаватися на підтвердження даних про КБВ, це передбачено в ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань». Передбачено, що подається документ Структура власності за формою та змістом, визначеним відповідно до законодавства, Витяг/виписка чи інший документ з торгівельного, банківського, судового реєстру відповідної країни, де зареєстрована країна-учасник (імовірно, обмовка, і має бути компанія-учасник), якщо вона нерезидент, а також нотаріально засвідчена копія документу, що посвідчує особу, яка є КБВ. Як вбачається з документів, які були подані разом з позовною заявою, такі документи були подані виключно щодо двох підприємств: це ТОВ «Інвестагро»  (і, відповідно до даних цих документів, КБВ є не відповідач), а також щодо підприємства ТОВ «ВСМПО Титан Україна» (де, дійсно, відповідач є КБВ). А вже в матеріалах справи містяться інші документи, аналогічні по підприємству ТОВ «Демурінський ГЗК» і по підприємству «Тай-Мінералс», і в них видно також, з цих документів, що КБВ є Світлана Ільтьо. Проте ці дані не відображені в реєстрі, і вони не відображені з обʼєктивних причин. З

азначені дані були подані нами одразу, як тільки були отримані від компанії-учасника. Вони були направлені позивачу 05.03.2022 р., проте позивач зазначав, що внести актуальні дані він не має можливості, оскільки спочатку повномасштабного вторгнення на територію України, були заблоковані реєстри, і внесення будь-яких даних, зокрема і щодо КБВ, по всім підприємствам, юридичним особам України, а не тільки по нашому підприємству. Пізніше, коли така можливість зʼявилася, Міністерство юстиції відкрила зазначений розділ в реєстрі, то ми вже не мали змогу ці дані внести, оскільки вносилися з постійною регулярністю заборони на внесення таких дій саме по підприємству Демурінський ГЗК, а також по Тай-Мінералс. Також слід зазначити, що сам по собі факт відсутності відомостей у державному реєстрі щодо КБВ, зокрема, щодо того, що КБВ в цих підприємствах є Світлана Ільтьо, не може бути беззаперечним фактом того, що такі відомості невідомі, або вони не є правдою. Про це неодноразово наголошував у своїх постановах Верховний суд. Зокрема, в постановах від 29.06.2022 р. по справі 921/666/20, а також в інших справах.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», встановлено, що, якщо відомості, що підлягають внесенню до ЄДР не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала, або могла знати про ці відомості. Як ми вже неодноразово зазначали, і це підтверджується матеріалами справи, позивачу було добре відомо, що на момент застосування санкцій та на момент звернення з позовом до суду, навіть на початок повномасштабного вторгнення з боку РФ, КБВ ТОВ «Демурінський ГЗК», а також ТОВ «Тай-Мінералс» і ТОВ «Інвестагро» була і є Світлана Ільтьо, а не відповідач. Відповідні документи неодноразово направлялись позивачу, він їх отримував, і він їх не заперечує. Зокрема, і він самостійно надав такі документи, разом з позовною заявою.

Щодо наведених представниками позивача в судовому засіданні сумнівів стосовно дійсності договорів купівлі-продажу акцій в статутному капіталі компанії Limpieza Limited, то ці твердження позивача, що зазначена угода є недійсною, не ґрунтуються на жодних вимогах законодавства, а є лише власними припущеннями позивача.

Позивач чомусь помилково вважає, що ця угода потребувала згоди з боку АМКУ на її укладання. Вже цьому питанню було приділено чимало часу і пояснень, тому я зараз не буду зупинятися. Але у своїх поясненнях, які ми надавали первинно, до позовної заяви, детально робиться аналіз, за якими критеріями… тобто, закон не передбачає обовʼязкового отримання дозволу. Він передбачає, відповідно до ст. 24, що повинні бути дотримані умови, за яких цей дозвіл надається. Тому, оскільки ці умови не працювали, то й не було необхідності отримувати цей дозвіл. До того ж, слід зазначити, що сам порядок отримання цих дозволів, а також Закон, передбачають, що, якщо якесь підприємство порушило цей порядок, і не отримало відповідний дозвіл на здійснення такої концентрації, то орган АМКУ, або будь-яка із сторін цієї угоди, може звернутися до суду і визнати такий договір або угоду недійсними. Іншого порядку визнання цих договорів недійсними, не передбачено.

Як ми бачимо, ані на теперішній час, ані разом з позовною заявою, в документах – не надано жодних доказів про те, що винесено рішення суду про визнання недійсною цієї угоди. Навіть немає інформації про те, що АМКУ або жодна із сторін цієї угоди звернулися до суду з таким позовом, і розглядається така справа. Зазначене питання, воно не може розглядатися в іншому порядку. Закон не передбачає, що, наприклад, може бути прийняте рішення АМКУ про застосування штрафів за порушення вимог законодавства, і це автоматично робить цю угоду недійсною – ні, передбачений порядок саме через звернення до суду і винесення рішення щодо недійсності такої угоди.

На теперішній час, недійсність угоди не підтверджена належним документом, тобто, рішенням суду. А отже, угода є дійсною. І той факт, що представники позивача чи інші органи вважають, що вона була фіктивна, мала якісь ознаки фіктивності або недійсності, вони не підтверджені  в тому порядку, як це передбачено законодавством. І не може йти мова про те, що ця угода не може прийматися якимись сторонами до уваги.

Далі, також хочу зазначити, що ВС в постанові від 10.03.2021 р. зазначив, що з урахуванням принципу тлумачення договору на користь дійсності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору в правочині повинні тлумачитися судом на користь їх дійсності, чинності та виконуватись. Таким чином, враховуючи що позивачем не надано рішень суду про визнання недійсними угод, договорів купівлі продажу частки в компанії Limpieza Limited в 2019 та 2022 роках, то не може йти мова про те, що наведені угоди є недійсними, нечинними або такими, що не підлягають виконанню. І в межах розгляду адміністративної справи про застосування спеціальних санкцій, не може розглядатися питання недійсності правочину, сторонами якого є юридичні особи, оскільки розгляд такого спору здійснюється господарськими судами – за правилами господарського судочинства. До того ж, Міністерство юстиції взагалі не наділене повноваженнями щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсності угод, укладених з порушенням вимог ЗУ «Про захист економічної конкуренції», і таку вимогу вони не ставлять в цьому позові. Тобто, це не є предметом розгляду цієї справи.

До того ж, є хибними та необґрунтованими твердження представників позивача про те, що начебто, ціна договору від 20.02.2022 року щодо викупу 75% акцій Limpieza Limited, не відповідає фактичній ціні цього активу.  При цьому позивач не надає жодних доказів та пояснень з приводу того, чому він вважає, що ціна замала. Від того, що представник позивача тільки що в судовому засіданні навела свої якісь розрахунки, що вона оперує тиv, що, на її думку, в 2019 році така була ціна, і тому нижче не може бути, ну… ці висновки… я не знаю, яка освіта у представника позивача, і чи дозволяє робити якісь аудиторські висновки і фінансові висновки щодо оцінки активів… можливо, вона у неї є, і вона може про це стверджувати. Проте, вона не надає жодних документів, які б це підтверджували. Дійсно, вона чомусь оперує тільки тими даними, як працює підприємство. Проте, коли робиться оцінка вартості активів, враховуються ще й ризики, які можуть бути у зазначеного активу, і, зокрема, коли аудитори роблять певні висновки і рекомендації щодо ціни продажу активу, або просто оцінки на теперішній час, вони враховують ці ризики. І неодноразово представником КБВ надавалися доводи і пояснення щодо того, що, дійсно, на момент 2022 року ті ризики щодо компанії, зокрема і ТОВ «Демурінський ГЗК», вони значно відрізнялися від тих ризиків, які були на 2019 рік, коли була попередня угода. Більш детальний розрахунок цього я виклала в своїх поясненнях. Прошу потім долучити, щоб не наводити ці формули, відповідно до яких розраховується…

Також слід зазначити, що сьогодні в судовому засіданні представником іншої третьої особи було додано висновок, лист аудиторської компанії, яка проводила аудит Limpieza Limited, та складала звітність за 2021 р.. і в цьому листі від 10.01.2023 року зазначила, що в результаті застосування аудиторських процедур було встановлено, що на підставі фінансової звітності за рік, що закінчився 31.12.2021 року, сума інвестицій у дочірню компанію, яка може бути відшкодована, дорівнює нулю. А отже не вважалось потрібним сторнувати збитки від знецінення за рік, що закінчувався 31.12.2021.

За таких обставин, станом на лютий 2022 року, компанія Limpieza Limited, не дивлячись на володіння певними активами, не могла покрити всі зобовʼязання по даним активам та була компанією, акції якої не могли бути продані вище номінальної вартості. Тому твердження представників позивача про те, що ціна акцій була значно занижена, вони не ґрунтуються на жодних якихось доказах.

Також хочу ще звернути увагу суду, що дуже багато доказів, на яких ґрунтуються матеріали кримінальних справ, які надавав позивач, як власне виявилося, і свої попередні висновки щодо надання дозволу АМКУ, вони робили на підставі роздруківок інформації з веб-сайту YouControl.com.ua. Власником цього сайту є ТОВ «Ю-Контрол». То слід зазначити, що навіть в листі Міністерства юстиції України від 12.05.2016 року, яке розміщене на сайті Міністерства юстиції, повідомляється, що ані Міністерство юстиції, ані ДП ЄРЦ не надавало доступу до бази даних ЄДР – ТОВ «Ю-Контрол», і таким чином, є всі підстави стверджувати, що Ю-Контрол отримує доступ до бази ЄДР не з оприлюдненої бази даних, а якимось іншим чином, поза установлений порядок. Тому, можливо, аналогічну інформацію щодо звітності та інших… Ю-Контрол отримує також… вони не зазначають з яких джерел. І тому, брати до уваги протоколи, чисельні протоколи огляду даних Ю-Контролу, відповідно до яких кінцевим бенефіціарним власником є Шелков… а отже позивач вважає, що, відповідно до даних Ю-Контролу, встановленим фактом належності корпоративних прав трьох підприємств, зокрема ТОВ «Демурінський ГЗК», Тай-Мінералс, а також Інвестагро є Шелков…

Я вважаю, що, дійсно, при розгляді справи мають братися ті докази, які отримані у передбаченому законодавством порядку. І якщо належними доказами щодо КБВ є тільки три документи: структура власності, документи з реєстру країни резидентства засновника, а також завірений належним чином паспорт кінцевого бенефіціарного власника, – то саме ці три документи мають братися до уваги суду при визначенні, хто є кінцевим бенефіціарним власником, зокрема тих підприємств, щодо яких ставлять питання про стягнення їх активів в дохід держави.

Ще хочу звернути увагу на те, що і зараз, у своєму заключному слові, а також в судових засіданнях представник позивача стверджує, дуже багато приділив уваги тому, що, начебто існує факт поставки продукції ТОВ «Демурінський ГЗК» на користь підприємств, що контролюються відповідачем, зокрема, ПАТ «Корпорація ВСМПО-Авісма». Єдиним доказом, що начебто підтверджує поставки продукції ТОВ «Демурінський ГЗК» підприємствам, які контролюються відповідачем, зокрема, ПАТ «Корпорація ВСМПО-Авісма», є виключно публікації в інтернет-виданнях. Жодних інших документів, з досліджених 7 томів, доданих до позовної заяви. Немає жодного іншого доказу, який би підтверджував поставки продукції на корпорацію ВСМПО-Авісма, продукції, яку виробляє ТОВ «Демурінський ГЗК». Я не вважаю, що публікації на інтернет-сторінках, в яких взагалі не зазначається, з яких даних вони це взяли, вони не можуть прийматися до уваги у вигляді доказів.

При цьому, в судовому засіданні дослідилися митні декларації, дослідилися виписки з митних декларацій у вигляді зведених даних. І відповідно до цих даних, не встановлено жодного факту поставки продукції як в 2021 році, так і в попередніх періодах, на користь підприємства ПАТ «Корпорація ВСМПО-Авісма» або на користь іншого підприємства, яке підконтрольне відповідачу.

До того ж, позивачем були додані до позовної заяви зокрема і матеріали кримінального провадження, і надано висновок аналітичного дослідження від 17.03.2022 року Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, в якому наведені дані щодо всіх вантажоотримувачів продукції ТОВ «Демурінський ГЗК». Відповідно до цих даних, основним отримувачем ільменітового коцентрату виробництва ТОВ «Демурінський ГЗК» – це більш 80% – є АТ «Усть-Каменогорський Титано-Магнієвий Комбінат», яке в свою чергу свою продукцію постачає на адресу світових аерокосмічних корпорацій Airbus та Boeing. Сьогодні ми надали докази, зокрема, і лист цього підприємства, де зазначається, що дійсно, вони свою продукцію до країни-агресора не поставляють. А поставляють зовсім іншим своїм кінцевим отримувачам їх продукцію.

Також дані, що містяться в наведеному висновку, а також досліджені в ході судового засідання, підтверджують той факт, що поставки ільменітового концентрату до підприємств, розташованих на території РФ, складали менше 3% загального експорту цього концентрату. Крім того, ці дані підтверджують той факт, що серед російських отримувачів продукції ТОВ «Демурінський ГЗК» немає жодного підприємства оборонно-промислового комплексу, а виключно підприємства по виготовленню електродів та інших зварювальних матеріалів. Тобто, твердження навіть в сьогоднішньому судовому засіданні представника позивача, що наша продукція використовувалася в оборонному комплексі Росії, спростовуються доказами, які надані самим позивачем. Тобто, нам не було необхідності надавати докази. Оскільки позивач, звертаючись до суду, подав докази, які свідчать про одне, але чомусь весь час в судових засіданнях і позовній заяві, стверджує зовсім інше, не звертаючи [увагу] на те, які докази надані.

Також в матеріалах справи позивачем було надано протокол огляду від 18.11.2022 року, в якому також підтверджено факт, що ТОВ «Демурінський ГЗК» не постачав свою продукцію ані напряму, ані через світових трейдерів – до підприємств, що контролюються відповідачем. При цьому, в наведеному протоколі огляду міститься інформація про те, що ільменітовий концентрат українського виробництва таки поставлявся на територію РФ. На жаль, його поставляло підприємство державної форми власності. Це ОГХК – 100% акцій цього підприємства належить державі Україна, і управління нею здійснюється Фондом державного майна. Я вважаю, що ці поставки були виключно через те, що не було заборони на продаж – як продукції ільменітового концентрату, так і іншої продукції на територію РФ. А якщо відкрити бази даних митниці, то ми бачимо, що протягом 2021 року на територію РФ безліч підприємств поставляли безліч продукції, зокрема і тієї, з якої виготовляється військова зброя. Можливо, це були недоліки українських органів державної влади, які не приймали своєчасно рішення про заборону таких торгівельних операцій, і це дало змогу таких поставок. Але, ще раз підкреслюю, відповідно до даних, які були досліджені в судовому засіданні, таким постачальником було ніяк не ТОВ «ДЕМУРІНСЬКИЙ ГЗК», а це було інше підприємство, дійсно, резидент України.

Щодо письмових доказів (було безліч надано представником позивача іноземними мовами), то я вважаю, що відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд має оцінити докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому повному те всебічному дослідженні, а дослідити ті докази, які надавалися іноземною мовою без перекладу (зокрема, багато доказів надано грецькою мовою)… на нашу думку, вони не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, позивачем до позовної заяви були додані копії матеріалів кримінального провадження. Ці докази займають більшу частину взагалі всіх доказів, які надавалися позивачем. Зокрема, томи 2, 3, 4, 5, 6. Тобто, з 7 томів 5 – це матеріали кримінальних проваджень. Відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані  з порушенням порядку, встановленого Законом. Зазначені вище кримінальні провадження на теперішній час перебувають на стадії досудового слідства. Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Таким чином, на теперішній час судом ще не досліджувалося питання допустимості доказів у цих кримінальних провадженнях. Враховуючи викладене, позивач на теперішній час не може посилатися на будь-які докази, що містяться в матеріалах наведених кримінальних проваджень. Не можуть бути прийняті до уваги і посилання позивача на ухвали слідчих суддів, що виносилися в межах досудового розслідування наведених вище кримінальних проваджень. Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, для адміністративного суду є обовʼязковими лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, або постанова суду у справі про адміністративне порушення, які набрали законної сили при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду. І виключно лише в питанні, чи мали місце дії, чи бездіяльність, та вчинені вони цією особою, або ні. А інші докази, інші ухвали – не можуть прийматися як докази в розумінні вимог КАС України.

І останнє – я хочу зазначити щодо майна, яке усе ж таки позивач зазначає таким до стягнення. В пункті 5.1. позовної заяви позивач зазначає, що відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обʼєктів нерухомого майна, у власності ТОВ «Демурінський ГЗК» перебуває лише 4 обʼєкти. Серед яких, це комплекс будівель і споруд загальною площею 6 201 кв. м, що розташований за адресою Дніпропетровська обл., Межівський район, смт. Демурино, вул. Котлярського, буд. 21. І на підтвердження цього він надає декілька примірників інформації з державного реєстру. Вони містяться і в томі 2, і в томі 4, і в томі 7. І всі ці витяги підтверджують лише ці факти. Проте, в прохальній частині позовної заяви, позивач просить стягнути на користь держави перелік майна, яке начебто належить на праві власності ТОВ «Демурінський ГЗК», але відомості про яке відсутнє в наведених вище реєстрах. При цьому позивач не надає жодних доказів того, що це додаткове майно, інформації про яке ніде немає, належить ТОВ «Демурінський ГЗК». При цьому, разом з позовною заявою, позивач надає докази, які підтверджують, що це майно не перебуває у власності. Так, наприклад, до позовної заяви позивачем додано висновок аналітичного дослідження головного управління ДПС України в Дніпропетровській області (міститься в т. 3), в якому зазначено, що бочки, які розташовані за адресою Дніпропетровська обл., село Новоандріївка, вул. Гагаріна, 24-В, використовуються ТОВ «Демурінський ГЗК» на праві оренди, а отже перебувають у власності іншої особи. Тобто, позивач надає доказ, в якому видно, що у власності цих бочок немає. Що вони використовуються виключно на праві оренди, проте, він чомусь ставить питання про те, що їх необхідно в дохід держави забрати.

Аналогічна ситуація з земельними ділянками. Відповідно до даних реєстру, в користуванні ТОВ «Демурінський ГЗК» знаходиться 44 земельні ділянки. Всі ці земельні ділянки комунальної і державної форми власності. У ТОВ «Демурінський ГЗК» немає жодної земельної ділянки у власності. Проте, ніщо не заважає позивачу ставити в прохальній частині позовної заяви питання про те, що необхідно стягнути на користь держави земельну ділянку, на якій розташований комплекс будівель і споруд. Хоча ця земельна ділянка, відповідно до витягу з реєстру, який надав позивач неодноразово, містяться дані, що вона перебуває в оренді, а не у власності. До того ж, дуже дивно – один і той же комплекс будівель і споруд, загальною площею 6 тис. кв. м позивач намагається стягнути декілька разів. Один раз він просить стягнути цей комплекс за тією назвою, як вона занесена до державного реєстру речових прав, інший раз – він просить стягнути його як окремий обʼєкт, відповідно до назви, яка зазначена в податковій звітності (але це один і той же комплекс), і третій раз він просить стягнути адміністративну будівлю, яка також є складовою частиною цього комплексу, і про це зазначається в самому реєстрі.

Враховуючи все викладене, і враховуючи, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що відповідач є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Демурінський ГЗК», ТОВ «Інвестагро» та ТОВ «Тай-Мінералс», а в матеріалах справи наявні численні докази того, що єдиним КБВ цих підприємств, починаючи з 20.02.2022, є громадянка України Ільтьо Світлана, то відсутні будь-які підстави для стягнення в дохід держави корпоративних прав цих трьох підприємств, а також майна, що їм належить. У звʼязку з викладеним, ТОВ «Демурінський ГЗК» просить відмовити у задоволенні позову Міністерства юстиції про застосування санкцій, передбачених п.1-1 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про санкції» в частині стягнення в дохід держави активів, що не належать відповідачу. А саме, це 100% частки в статутному капіталі ТОВ «Демурінський ГЗК», 100% в статутному капіталі ТОВ «Інвестагро» та 100% в статутному капіталі ТОВ «Тай-Мінералс», а також майна, що належать цим підприємствам.

І прошу долучити письмово викладені пояснення».

 

Дмитро Федаш (директор Демурінського ГЗК, 17.01.2023):

«У мене дуже стисле невелике доповнення.

Шановний суд, ТОВ «Демурінський ГЗК» – це звичайне українське підприємство, яке працювало і намагається працювати в цей нелегкий для країни час на користь нашої держави. Наше підприємство намагаються постійно втягнути в безліч скандальних процесів, повʼязаних з постачанням стратегічної для України сировини на адресу підприємств ВПК країни-агресорки, і навʼязати суспільству думку про російський слід у структурі власності підприємства.

Протягом майже року я, і очолюване мною підприємство, знаходиться під тиском з боку правоохоронних органів. Підприємство заблоковано по всіх напрямах, по яких це тільки можливо. Майно і корпоративні права товариства – арештовувалися різними правоохоронними органами по декілька разів. У підприємства, на початок повномасштабного вторгнення РФ на територію України не було жодної гривні оборотних коштів. Не було можливості сплачувати заробітну плату і обовʼязкові платежі до бюджету. Не було можливості вести діяльність і підтримати обороноздатність країни. У підприємства в перше за період моєї роботи в якості керівника, була 4-місячна заборгованість по виплаті заробітної плати. До початку тиску на підприємство з боку правоохоронних органів та по сфабрикованих і замовлених кримінальних справах таких проблем не було. Всі співробітники вже звикли до сталості, яка виражалася в отриманні стабільного доходу від роботодавця, звикли до роботи, а місцеві бюджети вперше за період існування підприємства, змогли спрогнозувати надходження до бюджету значних для регіону розташування підприємства коштів. Можливо, для позивача ці цифри не викличуть співчуття, або видадуться малозначущими. Але не для 300 сімей, для яких отриманий на підприємстві дохід був і залишається єдиним засобом існування.

Але, незважаючи на всі зусилля тих, хто навмисно хоче потопити це підприємство, ми вистояли, вирішили всі соціальні аспекти і питання, виконали свій громадянський борг, що неодноразово підтверджувалося наданими нами поясненнями і долученими копіями документів-доказів.

Протягом розгляду цієї справи було надано (навіть самим позивачем) достатньо доказів, які спростовують всі негативні аспекти аури ТОВ «Демурінський ГЗК», яка будувалася у суспільстві нашими конкурентами. Існує безліч фактів, які спростовують інкриміновані нам злочини, і взаємозвʼязок з країною-агресоркою. А навпаки, підтверджують ці факти відносно інших аналогічних підприємств. Але, як це буває в більшості аналогічних випадків, за біле приймається чорне і навпаки – в залежності від того, з чиїх вуст інформація доноситься до суспільства і деяких інстанцій, які можуть прямо чи опосередковано вплинути на долю підприємства.

Я хочу ще раз наголосити на деякі важливі, на нашу думку, аспекти, які нам вдалося зафіксувати при розгляді цієї справи.

ТОВ «Демурінський ГЗК» не співпрацювало з підприємствами ВПК РФ до 24.02.2022 і не співпрацює з жодним підприємством-резидентом РФ після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Ми не маємо у структурі власності громадян РФ і підконтрольних таким юридичних осіб. Підприємство з 20.02.2022 належить на законних підставах громадянці України. Ми працюємо виключно в правовому полі діючого українського законодавства і на користь України.

Можна ще дуже довго сперечатися навколо ситуації, що склалася, наводити багато контраргументів на позицію позивача щодо долі підприємств, які знаходяться у власності громадянки України, вказувати на неточність даних, зазначених позивачем у своїх клопотаннях і доказах, але все це не буде мати жодного сенсу, якщо хтось за допомогою та руками позивача, вирішив планомірно, шляхом розповсюдження сфабрикованих фактів, придбати працюючий актив, який протягом останніх трьох років очищався від отриманої негативної репутації. З керування якого, протягом останніх трьох років, з залученням великої кількості юридичних, матеріальних та інших ресурсів, видавлювалися російські співвласники. А коли юридично і фактично цей актив перейшов під повний прямий контроль громадянці України, його примусово хочуть відібрати, незважаючи на жодні докази і позицію всіх робітників щодо створеної штучної ситуації навколо підприємства.

Тому я прошу суд, при вирішенні дуже важливого для колективу ТОВ «Демурінський ГЗК» питання, керуватися виключно наявними в матеріалах справи доказами щодо не належності ТОВ «Демурінський ГЗК» відповідачу. А не необґрунтованими звинуваченнями, які намагаються навʼязати представники позивача.

Дякую».

 

Іван Осколков (адвокат, представник ТОВ «Інвестагро», 17.01.2023):

«По-перше, хочу наголосити на тому, що, враховуючи реалії, в яких знаходиться наша держава, ми повністю підтримуємо позов Міністерства юстиції в частині стягнення активів, які дійсно належать відповідачу. І вважаємо, що в цій частині позов Міністерства юстиції є законним та обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Між тим, під час дослідження доказів неодноразово наголошували на тому, що ті активи, а саме 100% статутного капіталу ТОВ «Інвестагро», 100% статутного капіталу ТОВ «Демурінський ГЗК» зокрема – вони належать громадянці України Ільтьо Світлані Олександрівні. При цьому, сам же позивач надає докази, які підтверджують вказані обставини. Що в 2019 році Ільтьо Світлана Олександрівна викупила 25% акцій компанії Limpieza Limited, а в 2022 році – Світлана Ільтьо викупила інші 75% акцій, які належали ВСМПО-Авісма. Таким чином, з 20.02.2022, Світлана Ільтьо стала єдиним та 100% власником кіпрської компанії Limpieza Limited, які належать 100% статутного капіталу ТОВ «Демурінський ГЗК», і саме ТОВ «Демурінський ГЗК» являється власником ТОВ «Інвестагро», представником якого я зараз і виступаю.

У нас виникає питання відносно того, кому ж дійсно належать відповідні українські компанії? І чи дійсно є законні та обґрунтовані підстави звернення їх на користь держави?

Досліджуючи докази, які були надані сторонами, вбачається, що позивач, фактично, оперує суперечливими доводами.

Спочатку, позивач наголошує, що відповідач все ж таки є кінцевим бенефіціаром українських компаній через Limpieza Limited, оскільки йому належить 75% акцій Limpieza Limited через ВСМПО-Авісма. Потім, у позивача все ж таки змінилася позиція, і позивач наголошував, що Limpieza Limited все ж таки належить Ільтьо Світлані Олександрівні, однак, яка опосередковано підконтрольна відповідачу. В той же час, в подальшому, позивачем надавалися докази, зокрема лист від Зовнішньої розвідки, датований груднем 2022 року, в якому зазначається, що Ільтьо Світлана, між іншим, також підконтрольна і Журилу та Перцеву. І також була фігурантом деяких кримінальних проваджень.

Відповідно, виникає питання: з чого ж саме виходить позивач, зазначаючи, що Ільтьо Світлана Олександрівна являючись КБВ Limpieza Limited, підконтрольна відповідачу? Через кого? Яким чином? Жодних доказів матеріали справи не містять.

При цьому хочу наголосити, що ті докази, які надаються позивачем, вони фактично є неналежними та недопустимими. Зокрема, це стосується листа СЗР (Служби зовнішньої розвідки – NADRA.INFO) від 23.12.2022 року, в якій лише є доводи, начебто, те, що Ільтьо Світлана Олександрівна дійсно підконтрольна Шелкову через попереднього директора, оперуючи тим, що колись давним-давно, Світлана Ільтьо працювала разом з директором і з іншим директором Limpieza Limited громадянкою Шинкар.

При цьому, хочу наголосити, що є відповідний спосіб доказування в адміністративному процесі. І він визначений відповідним законом. І під час надання доказів сторони також мають керуватися цим законом. І відповідно, визначати, що відповідні обставини мають доказуватися відповідними доказами. А докази мають відповідати і бути належним чином завірені та отримані належним чином і відповідно містити ту інформацію, на підставі якої суд може встановити такі обставини. І в своїй постанові Верховний суд від 23.09.2022 року (справа №П/857/3/22) – цікаве було рішення відносно заборони Комуністичної партії, і там досліджувався, робився аналіз відносно можливості встановлення повʼязаності фізичних осіб. І в своїй постанові Суд зазначив, що позивач посилається у своїх доводах щодо наявності повʼязаності між фізичними особами лише на тому, що вони раніше співпрацювали, вели відповідний досуг, і це підтверджується копією відповідного органу досудового слідства. І суд прийшов до висновку, що це не може бути підставою для встановлення обставин та реальності наявності повʼязаності між цими особами.

Тобто, фактично, досліджуючи матеріали справи, ми бачимо, що лише один єдиний документ може встановити ці обставини, і то, він є сугубо субʼєктивним аналізом певних даних, яких ми не можемо бачити – це лист Зовнішньої розвідки від грудня 2022 року.

Надалі, відносно даних, які знаходяться в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Не буду довго на цьому зосереджуватися, оскільки під час дослідження доказів уже надавалася оцінка відповідним доказам і встановлювалося, звідки ж в реєстрі взялася відповідна інформація. Хочу лише наголосити на тому, що коли Ільтьо Світлана Олександрівна стала власником 25%, а це 2019 рік, чинне законодавство України не передбачало прямого обовʼязку реєструвати КБВ. Відповідно, законодавство змінювалось, і такий обовʼязок визначався лише в 2021 році. При цьому, слід наголосити, що навіть через відповідні карантинні обмеження, такий обовʼязок і відповідні наслідки за невиконання цього обовʼязку, вони на сьогодні навіть не вступили в законну силу. Це що стосується періоду з 2019 по 24.02.2022 р..

Хочу наголосити, що в лютому 2022 року Світлана Ільтьо стала 100% власником Limpieza Limited, і в цей період відбувалося наступне: були фактично заблоковані реєстри, оскільки почалося повномасштабне вторгнення РФ на територію України, і внести відомості в реєстр відносно КБВ фізично зробити не можливо було. І щодо цього надавалися відповідні листи самого ж Міністерства юстиції, яке пояснювало неможливість здійснення реєстрації структури власності та внесення змін щодо КБВ. Щодо періоду з 13.04.2022 по сьогоднішній день, то як зазначали представники ТОВ «Демурінський ГЗК», фактично реєстр був заблокований через заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій, і неможливості внесення відповідних даних. Це фактично виключає можливість привести ті дані, які містяться у реєстрі, у відповідність даним, які відповідають дійсності на сьогоднішній день. В той же час, вже неодноразово наголошували на тому, що в реєстрі відносно КБВ має бути зазначена відповідна інформація, яка також визначена п.9 ч. 1 статті 9 ЗУ «Про державну реєстрацію». Таку інформацію, ми досліджували, її немає. Однак, надавалися докази того, що реально відбулася зміна власників Limpieza Limited, це додає сам позивач, також досліджувалися т. 1 позовної заяви, ст. 117, ст. 240, і т. 6, ст. 309-311. Це ті документи, які визначають, що дійсно відбулася зміна власників Limpieza Limited. І про зміну власників Limpieza Limited, як також були надані відповідні докази, ТОВ «Демурінський ГЗК» повідомляв Міністерство юстиції, повідомляв РНБО, повідомляв регіональне управління Міністерства юстиції про відповідну зміну структури власності.

Також хочу звернути увагу суду на отримання попереднього дозволу АМКУ. Ми досліджували і відповіді АМКУ з двох сторін, і, відповідно, аналізували фінансову документацію. Однак, якщо уважно прочитати ті випадки, в яких є необхідність отримувати дозвіл АМКУ на концентрацію, то там є критерій не лише відносно сукупної вартості активів або сукупний обсяг реалізації товарів та учасників, а також визначається певною сумою реалізації товарів в Україні. І це вбачається, що необхідно було досліджувати саме український ринок, і визначати, які ж товари були реалізовані в Україні. Однак, як вбачається з відповіді АМКУ, таких висновків не було. Доказів, на підставі яких можна було б дійти цього висновку, позивачем не надано.

Щодо матеріалів кримінального провадження, також цікава ситуація, оскільки позивач посилається, що ту інформацію, якою він оперує, отримав з відповідних листів, довідок, інформаційних довідок правоохоронних органів, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Однак, коли до позивача звертаємося з питаннями відносно, а на яких же документах, яких доказах були встановлені такі обставини, якими керується позивач, то відповідь була одна і та ж сама: «Ми отримали відповідь правоохоронних органів, ми нічого не вигадуємо, ми лише цитуємо те, що ми отримали».

Хочу наголосити, що дана справа розглядається за правилами адміністративного судочинства. Це не є кримінальна справа, і докази в ній не є тими доказами, які зібрані на стадії досудового слідства, в межах кримінальних проваджень, копії яких надаються до суду в якості доказів. І неодноразово Верховим судом в порядку адміністративного судочинства робилися висновки відносно можливості дослідження таких доказів, таких відомостей, та чи можна взагалі брати до уваги ті документи, відомості, які отримані в межах кримінального провадження, до винесення вироку у відповідній кримінальній справі. Оскільки, як вже було зазначено, що такі відомості, докази не були досліджені, чи вони є належними, чи вони є допустимими. Оскільки, знову ж таки, представник позивача зазначав, що докази, отримані відповідними правоохоронними органами. А було таке питання: а чи дійсно вони були отримані в межах їх компетенції? Чи в межах, визначених законом, такі докази були отримані? Відповіді відповідно надано не було. Позивач не може надати свої пояснення відносно цього питання. І хочу також звернути увагу, що у листах БЕБ, ОГП, також і сьогодні було завбачено, що такі документи створюються з відповідними помилками – відносно дати договорів. Тобто, такі органи підходять лише формально до встановлення відповідних обставин. І хочу також наголосити, що, аналізуючи матеріали, які надані позивачем, вбачається, що начебто застосовується звʼязок через відповідну австрійську компанію відносно ТОВ «Демурінський ГЗК» і, як зазначає позивач, відповідними підприємствами РФ. Це компанія ОСТТОР, вона є австрійською. Між тим, у всіх листах БЕБ, ОГП зазначається, що ця компаніє є офшорною.

У нас є відповідна постанова КМУ, яка визначає офшорні зони, і відповідно, в цій постанові визначається перелік держав, які відносяться до відповідних офшорних зон. І цей перелік не містить таку державу, як Австрія. Тобто, ми знову таки вбачаємо, що різні документи, різними посадовими особами – допускається одна і та ж помилка. Вказане свідчить, що застосовується лише формальний підхід і, фактично, ті особи, які надавали відповіді, відповідні пояснення – або їм готували відповідний уже запланований шаблон, або взагалі особи не розуміли, про що йде мова. Якщо навіть не можна було визначити, чи є ця компанія офшорною, чи ні. Це лише деталі, але ж деталі, з яких формується доказова база.

З цього приводу хочу зазначити, що, дійсно, є певні обставини, які від держави Україна вимагають відповідних дій. І, знову ж таки, наголошую, що ми не заперечуємо проти задоволення позову щодо стягнення в рахунок держави активів, які належать саме відповідачу, однак ми просимо суд встановити дійсність того, що відповідні українські компанії, 100% статутних капіталів яких позивач просить стягнути на користь держави, належать громадянці України, до якої санкції не застосовані. І яка не є відповідачем у даній справі.

Жодних доказів щодо повʼязаності її на сьогоднішній день з відповідачем, належні і допустимі докази в матеріалах справи відсутні. Тому просимо в цій частині позов залишити без задоволення».

 

Богдан Біленко (адвокат, представник ТОВ «Інвестагро», 23.01.2023):

«Шановний суд, третя особа ТОВ «Інвестагро» заперечує проти позову виключно в частині конфіскації активів трьох підприємств, які знаходяться в Україні, і які не належать і не повʼязані з відповідачем, а на 100% належать українському інвестору. На додаток до пояснень, наданих представником ТОВ «Інвестагро» в судовому засіданні 17.01.2023, вважаю за необхідне звернути увагу суду на наступні обставини.

Відповідно до змісту ЗУ «Про санкції», санкція у вигляді стягнення в дохід держави є похідною від санкції у вигляді блокування активів. Зокрема це випливає з положень абзацу 2 ч.1 статті 5-1 та абзацу 2 ч. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про санкції». Рішення про застосування санкції у вигляді блокування активів приймається РНБО на підставі матеріалів, отриманих від Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Національного Банку або Служби Безпеки і вводиться в дію Указом Президента. Тільки після вчинення відповідних дій з боку ініціатора застосування санкції, РНБО і Президента, Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовані санкції, тобто Міністерство юстиції України, отримує право звернення до суду з заявою щодо застосування санкцій у вигляді конфіскації активів. При цьому, звертаючись і підтримуючи позов в суді, Міністерство юстиції має керуватися підставами, з яких виходили РНБО і Президент при прийнятті рішення і Указу про застосування первинних санкцій у виді блокування активів.

У даному звʼязку слід звернути увагу суду на лист РНБО від 13.01.2023, який ми дослідили в минулому судовому засіданні, про те, що в апараті РНБО відсутня інформація про повʼязаність або підконтрольність ТОВ «Демурінський ГЗК» Шелкову. Варто відзначити, що первинний позов від 21.12.2022 року за підписом Міністра Юстиції Малюськи (Денис Малюська, Міністр юстиції України – NADRA.INFO) був поданий саме в канві прийнятого рішення РНБО, зокрема в абзаці 4 сторінки 8 заяви позивачем зазначено, що позов подається у звʼязку із тим, що Шелков є громадянином РФ, російським підприємцем, мільярдером, наближеним до Президента РФ, колишнім головою інвестиційного підрозділу державної компанії Ростех, власником контрольного пакету акцій корпорації ВСМПО-Авісма. А активи українських підприємств ТОВ «Демурінський ГЗК», ТОВ «Інвестагро» і ТОВ «Тай-Мінералс» необхідно конфісувати нібито із опосередкованим володінням Шелковим 75% акцій їх засновника – компанії Limpieza Limited.

Втім, 26.12.2022 року, за підписом представника Міністерства юстиції Коцюбко був поданий до суду змінений позов, який виходить за межі первинного рішення РНБО про застосування санкції у виді блокування активів. Фактично, у зміненому позові Міністерство юстиції вже керується не обставинами, встановленими РНБО під час прийняття рішення про введення санкції, а обставинами, встановленими під час розслідування кримінальних проваджень слідчими СБУ і детективами БЕБ.

Зазначеними діями Міністерство юстиції виходить за межі своїх повноважень. Права і обовʼязки Міністерства юстиції як Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовані санкції, визначені Законом України «Про санкції», і до них не належать повноваження щодо збирання і оцінки доказів. Згідно з ч. 8 ст. 5 ЗУ «Про санкції», Міністерство юстиції, у даному випадку, наділене повноваженнями виключно вжиття заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях РНБО, в тому числі, шляхом залучення до виявлення і розшуку таких активів інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, адміністративний процес про застосування санкції у виді конфіскації активів на підставі первинного рішення РНБО від 19.10.2022 р., Міністерство юстиції фактично поєднує з кримінальним провадженням та керується не позицією РНБО, а матеріалами досудових розслідувань. Вважаємо, що ці дії позивачем здійснені з метою створення штучних підстав для конфіскації активів компанії Limpieza Limited у спосіб, який не передбачений Законом України «Про санкції». У звʼязку з цим, вважаємо, що суд має надати оцінку обставині існування паралельно двох окремих рішень РНБО про застосування санкцій: від 19.10.2022 №726 стосовно компанії Limpieza Limited, і №727 стосовно Шелкова.

Враховуючи, що компанія Limpieza Limited є прямим власником ТОВ «Демурінський ГЗК», а також те, що РНБО прийнято окреме і самостійне рішення від 19.10.2022 №726 стосовно компанії Limpieza Limited, позов про конфіскацію активів товариства міг бути заявлений виключно до компанії Limpieza Limited. Не дивлячись на це, із зазначеними позовними вимогами Міністерство юстиції звернулося не до компанії Limpieza Limited, а до Шелкова. Вважаємо, що суд має розцінювати ці дії як створення штучних підстав для предʼявлення позову в частині конфіскації активів ТОВ «Демурінський ГЗК», ТОВ «Інвестагро» і ТОВ «Тай-Мінералс». Так, для застосування санкцій у виді блокування активів достатньо однієї із досить широкого переліку підстав, визначених ст. 3 ЗУ «Про санкції». Водночас, для застосування санкції у виді конфіскації активів, необхідна наявність однієї з підстав, передбачених ст. 5-1 ЗУ «Про санкції». На відміну від ст. 3 Закону, ці підстави носять виключний та істотний характер, і вимагають зовсім інших критеріїв доказування. Безсумнівно, що дії Шелкова підпадають під ознаки, визначені в статті 5-1 Закону, на відміну від компанії Limpieza Limited. Тому, саме для застосування безпідставної конфіскації активів компанії Limpieza Limited позивачем здійснено штучну підміну підстави позову, використано інше рішення РНБО та штучно підмінено відповідача – з компанії Limpieza Limited на Шелкова. Так, РНБО своїм рішенням від 19.10.2022 №726 застосувало санкцію у виді блокування активів до компанії Limpieza Limited. При цьому, згідно з листом РНБО від 13.01.2023 р., при застосуванні даної санкції РНБО керувалося не повʼязаністю і підконтрольністю компанії Limpieza Limited, власника ТОВ «Демурінський ГЗК», Шелкову, оскільки така інформація в РНБО відсутня, а іншими підставами. Натомість, в рамках поданого до Шелкова позову, на підставі рішення РНБО №727, Міністерство юстиції намагається довести повʼязаність і підконтрольність компанії Limpieza Limited Шелкову, незважаючи на те, що це суперечить офіційній позиції РНБО.

Варто наголосити, що процедура стягнення активів в дохід держави за пунктом 1-1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції» балансує на грані позаправового механізму конфіскації, і саме тому передбачена тільки під час дії воєнного стану. Саме тому в ЗУ «Про санкції» вистроєний певний перелік запобіжників для недопущення конфіскації активів добросовісних власників, і процедура побудована так, що останнє рішення приймається шляхом 1) ініціювання процедури застосування санкції одним із органів державної влади, визначеним ч. 1 ст. 5 Закону, 2) прийняття рішення РНБО, 3) видачі Указу Президента, 4) предʼявлення позову Міністерства юстиції, 5) прийняття рішення Вищим антикорупційним судом.

Міністерство юстиції в даній процедурі не може бути самостійним гравцем і має слідувати в фарватері рішень, прийнятих РНБО і Президентом. В тому числі, враховувати підстави прийняття первинного рішення про застосування санкції у виді блокування активів.

Підсумовуючи викладене, варто ще раз відзначити, що у нас існує один пакет санкцій, застосованих до Шелкова. Стосовно останнього, дійсно, існують беззаперечні виключні підстави, передбачені саме ст. 5-1 ЗУ «Про санкції», які достатні для конфіскації його активів. Однак, паралельно із цим є інше рішення РНБО стосовно компанії Limpieza Limited. При цьому невідомо, з яких підстав були застосовані санкції до компанії Limpieza Limited, однак в ході розгляду даної справи встановлено, що однозначно не у звʼязку із повʼязаністю даної компанії з Шелковим, що виходить із листа РНБО від 13.01.2023. Відтак, конфіскація активів компанії Limpieza Limited можлива виключно в рамках окремого позову, в ході розгляду якого має бути встановлено, чи здійснювала компанії Limpieza Limited дії, передбачені ст. 5-1 ЗУ «Про санкції».

Зазначені доводи особливо актуальні у світлі прийнятої Верховним судом ухвали від 5.01.2023 у справі №991/5572/22, якою встановлена неможливість апеляційного оскарження третьою особою судового рішення ВАКС про застосування санкції у виді конфіскації активів. Якщо ж судом в рамках даного позову будуть конфісковані активи, які належать Limpieza Limited, цим компанія фактично буде штучно позбавлена можливості оскаржити це рішення в апеляційному порядку.

Отже, наведене свідчить, що позов в частині конфіскації активів компанії Limpieza Limited предʼявлений до неналежного відповідача, і з неналежної підстави, у звʼязку з чим не може бути задоволений. Окремо слід відзначити, що в досліджених в судовому засіданні матеріалах справи наявна інформація, що корпоративні права і майно ТОВ «Демурінський ГЗК» декілька разів арештовано і наразі передаються до АРМА. Тобто, відсутні будь-які ризики стосовно його збереження.

Тому, ми просимо суд не приймати передчасних рішень про конфіскацію активів, які не належать на даний час Шелкову ні прямо, ні опосередковано. Позивач має у своєму розпорядженні належні механізми і процедури, які дозволять йому зібрати належні докази, і, за наявності підстав, звернутися з окремим позовом до компанії Limpieza Limited.

Письмові пояснення долучені, прошу їх приєднати. У мене все».

 

Володимир Єніч (адвокат, представник ТОВ «Інвестагро», Світлани Ільтьо, 23.01.2023)

«Ваша честь, не буду зупинятися на окремих моментах, які колеги вже казали. Більше підсумую – в трьох блоках заперечень щодо нашого позову. Вони стосуються процесуальних моментів (де Міністерством юстиції було зроблено помилки, які унеможливлюють задоволення позову), щодо матеріальної частини (тобто, суті того, що детально доволі досліджувалося судом) і, власне, хотілося окремо зупинитися на тих правових та фактичних наслідках, до яких може призвести потенційне рішення про задоволення позову в частині звернення стягнення на майно української громадянки.

Дійсно, колега Богдан вже доволі детально сказав, чому зміна підстав позову в процесі розгляду даної справи, чим вона не лише порушує вимоги КАС, а чим вона, фактично, порушує саму суть механізму санкційного стягнення: є чіткі сходинки, по яким позивач має пройти на доказування і на підтвердження підстав позову в даній категорії справ. Вони тільки що озвучувалися: до особи, щодо якої застосовується санкційний механізм (застосовані санкції, і не просто санкції, а блокування активів), ця особа входить в перелік осіб, до яких може бути застосовано… особа створює загрозу національній безпеці. В нашому випадку все це дійсно дотичне до Шелкова. Тут питань немає. Натомість фактично у нас є особа, яка має статус третьої особи, а по факту – відповідач. Це як Limpieza Limited, так і власне бенефіціар Ільтьо (трішки з іншого боку, але в першу чергу, Limpieza Limited), які, очевидно, даним критеріям не підпадають, але щодо яких фактично звернення стягнення заявлено. Це помилка, в даному випадку Мінʼюста. Свідома – не свідома, ми тут, власне, не знаємо. Але це процесуальна помилка, яка унеможливлює задоволення даних позовних вимог, а більше того, спотворює саму суть санкційного механізму, тому що позов, по факту, заявлено щодо майна української громадянки. Яка не відповідає критеріям, вказаним в ЗУ «Про санкції».

Зрозуміло, що в даному випадку це нівелює і саму суть санкційного механізму стягнення в дохід держави. Оскільки, якщо ми говоримо про подібний механізм стягнення саме з української громадянки, то немає смислу оця скорочена процедура, визначена статтею 283-1, в якій, фактично, тих осіб, які підпадають під санкційні обмеження, під дану процедуру, їх, де-факто, будемо говорити прямо, позбавляють правових механізмів процесуального захисту в даній категорії справ.

Зрозуміло, що відносно таких осіб, як Шелков – це зрозуміло. Ми не можемо надавати якісь правові гарантії і процесуальні гарантії особам, які дійсно фінансують або прямо сприяють збройній агресії проти України.

Але чому права і гарантії, передбачені Кодексом адмінсудочинства, належні строки розгляду – чому їх позбавляють у громадянки України Ільтьо, щодо якої взагалі таких обмежень не зроблено? Тобто, тут доволі важливий… Оця процесуальна помилка з боку Мінʼюсту, вона, на нашу думку, доволі сильно спотворює саму суть процесу. І, власне кажучи, до чого це приведе в подальшому. Ми ж маємо розуміти, що і попередні справи, які розглядалися ВАКС – в них не було такого складного субʼєктного складу, де позов, фактично, заявлявся до декількох відповідачів, з яких один точно підпадає під критерії, а інші – в проміжній стадії. Це зрозуміло, до чого приведе. Що у випадку задоволення даних позовних вимог подібні позови можуть бути заявлені до будь-кого, хто колись купив російські якісь токсичні активи, і щодо яких можна буде довідками Служби зовнішньої розвідки, довідками з Офісу Генпрокурора підтверджувати наявність тих чи інших дружніх стосунків, будь-чого, будь-якого впливу, будь-якого характеру, не зупиняючись на деталях.

Це доволі важливий механізм, тому що, в даному випадку, Мінʼюст то заявляє доволі спокійно, надає ці докази, як вони кажуть, «на виконання статті 5-ї», але рішення щодо стягнення і щодо закріплення цього складного механізму – приймати колегії суддів. Підпис і печатку ставити колегії суддів. Тому це важливо. На цьому хотілося зупинитися. Така процедура, цей процесуальний момент, він важливий і він має в першу чергу також розглядатися.

Процесуально помилково здійснено зміну підстав. Не подано заяву про зміну підстав – подано заяву про додаткове обґрунтування. Натомість, зовсім по-іншому сформульовані позовні вимоги, коли вже мова йде не про прямий вплив з боку Шелкова на відповідні активи – мова йде про опосередкований вплив (ну, це по-факту, з огляду на те доказування, яке було здійснено, як воно було будувалося – мова йде про це).

Є дуже багато в нас підстав говорити про процесуальні порушення саме на стадії доказування. Специфіка – вони виходять, по суті, з того, що надав Мінʼюст. Зокрема, матеріали кримінального провадження. Ми надавали практику Касаційного адміністративного суду – як він розглядає матеріали кримінального провадження в адміністративному процесі, чому ці докази (якщо вони мають проміжний характер), чому вони не мають лягати в основу судового рішення. Ну, і також ми безпосередньо зупинялися на тому моменті, який доволі сильно лякає, що, в принципі, виконуючи вимоги статті 5, роблячи механізм запит-відповідь, а потім на базі отриманої відповіді, ще один запит – ще одна відповідь, Мінʼюст таким чином намагається закріпити доказову базу в тих моментах, де її, фактично, немає.

Ми даний механізм бачили в прямому смислі, у нас це відбулося, коли була надана на запит Мінʼюсту довідка СЗР. Довідка-вигадка. Там є вигадка. Яка конкретно? Там [описаний] звʼязок з Марʼяною Шинкар і Світланою Ільтьо [, що] вони подружки, там щось спільне, відпочивають… – нічим не підтверджується, [але] факт презюмується, все – от Вам документ, базуйте на ньому свою правову позицію. Далі цей документ іде вже в додатковому запиті на Офіс Генпрокурора, далі ОГП розповідає історію вже про контроль через цю особу, фіктивність угоди, рахує, яка угода має бути належна і так далі, так далі… Це порочний механізм доказування, він не має застосовуватися судом. Це не правовий метод, на нашу думку. І не відповідає адміністративному судочинству в принципі. Тобто, це по процесу. Зрозуміло, що є питання, повʼязані з визначенням належного субʼєктного складу. Вони актуалізувалися ще більше після того, як… я думаю, що всі знають, було опубліковано рішення Касаційного адміністративного у складі Верховного суду, там «припечатали» право апеляційного оскарження подібних рішень для третіх осіб: тільки позивач і відповідач, хоча, до речі, в статті 283 говориться про те, що особа має також право… в другому реченні мова йде про осіб, які подають чи не подають дані скарги.

Таким чином, фактично, у нашій справі неналежне визначення субʼєктного складу фактично приводить до того, що у нас рішення може оскаржити Шелков по відношенню до якого… ну, навряд чи в нього є якісь змістовні підстави для оскарження. Громадянка України, та ж Світлана Ільтьо, компанія Limpieza Limited, у якої, фактично юридично забирають майно, от 100% забирають у неї, при чому досліджено, що майно належить 100% компанії Limpieza Limited – чи є у них процесуальні підстави?

Зрозуміло, що надалі буде це питання досліджуватися на стадії апеляційного оскарження. Але з огляду на те, куди пішла практика, то можна говорити про те, що складнувато буде оскаржити. Тому, зрозуміло, що це передбачає у випадку позитивного виходу, задоволення позову – це передбачає інші механізми оскарження з боку третіх осіб, з боку тих, у яких забирають майно. Є відповідні арбітражні юрисдикції на виконання відповідних вимог щодо захисту інвестицій – між Україною та іншими країнами, тим же Кіпром. Є ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини – NADRA.INFO). Є можливість провести ту чи іншу оцінку активів, які будуть стягуватися… у випадку, знову ж таки, ми говоримо про кейс, рішення про задоволення позову. І, зрозуміло, що позови ці будуть обґрунтовані. Якщо ми говоримо про ЄСПЛ (і про можливе, потенційне позитивне рішення), тут очевидне порушення статті 1 і статті 6 – як щодо суду, так і щодо захисту майнових прав. Буде задоволено – не буде задоволено, Бог його зна. Але, тим не менше, якщо буде задоволено, стягуватися буде, зрозуміло, що не з представниць Мінʼюсту, а з держави буде стягуватися. Тому – ці механізми є, і, власне, ці процесуальні моменти, які у нас тут, з огляду на те, що процедура доволі така сира і на рівні практики, і на рівні нормативного обґрунтування, на рівні нормативного визначення (всього лише однією статтею), ну, і там допоміжними статтями Закону «Про санкції», які також носять процесуальний характер, тому, це призводить до того, що суддівська помилка в даній категорії справ, в даній справі конкретній, вона також має конкретну серйозну вагу, в тому числі, і ту, про яку я казав. Це процесуальні моменти.

По суті. Блок «по суті» – думав, якщо чесно, зосереджуватися на ньому доволі детально. Але, в принципі, немає там, що зосереджуватися детально. Тому що статті 283-1 каже: є та сторона, яка більш якісно доводить – той і правий. В нашому випадку ми говоримо про те, що змінена конструкція підстав, мова йде про опосередкований вплив.

Де він, той опосередкований вплив? Я не бачу в даній справі. Тобто, презюмується, що Шелков здійснює опосередковний вплив на компанію Limpieza Limited, або на Ільтьо.

Як він його здійснює? Через що він його здійснює? Яким чином, як це фактично відбувається – немає жодних історій. Мінʼюст змінює позицію. Спочатку вони казали: «Там є, значить, також в складі директорів Марʼяна [Шинкар], вона близька подружка [Світлани Ільтьо], от точно вони зустрічаються на Кіпрі (при тому, що Ільтьо в Австрії живе вже дуже довго), от вони зустрічаються, от там оцей вплив відбувається». При чому, в принципі, чому, як це повʼязане з Шелковим, також не зрозуміло – вони говорять про те, що вона там, Марʼяна ця, входить в Авісмівську компанію, тому, значить, точно, точно здійснює вплив. Після цього, зрозуміло, що ситуація помінялася. Тому що, зрозуміло, це доволі така, якась рихла абсолютно доказова історія. Вона «не злітає», не зрозуміло, як її взагалі використовувати. Пішла в хід справа щодо фіктивності правочину 20.02.2022, [мовляв] не такі показники – дуже низькі. Там було 3 мільйони, в 2019 році, коли не було санкцій, була можливість певним чином виводити кошти в Україні, сплачувати дивіденди, якось працювати. А тут – зовсім номінально, і взагалі, без варіантів, немає нічого. Оцінки, правда, [в матеріалах Мінʼюсту] немає. Економічної експертизи немає, щоб це довести. Ну, є, власне, лист з Офісу Генпрокурора. Там говорять: «Точно, було за 12 мільйонів треба було продавать, не менше, не менше!». При цьому, ми, власне, на попередньому засіданні надали вже українські документи, щодо Демурінського ГЗК і щодо Тай-Мінералс. Там конкретно написано, ми проговорювали, що 500 мільйонів доходу щорічного, але компанія заблокована на вхід і вихід, фактично, платежів. Вивести кошти звідти неможливо. Непокритого збитку 400 мільйонів – у балансі світиться, ми подали. 400 мільйонів непокритого збитку. Зобовʼязань довгострокових – 700 мільйонів гривень. Тобто, вже майже мільйон (імовірно, обмовка, і малося на увазі «мільярд» – NADRA.INFO). Ми надали відповідну цифру, що, таким чином, якщо говорити про розрахунок оборотного капіталу, то актив є мінусовим. Мінус 560 мільйонів – там, власне, порахували. Навели відповідну фінекспертизу (Finexpertiza, компанія, яка робила аудит 2021 року), там вони чітко вказали, що неможливо порахувати вартість даного активу. От колеги з Мінʼюсту, вони, здається, так і не зрозуміли, що я їм намагався показати: є 10 мільйонів, які фігурують там – це інвестиції, які вкладені. Але аудитори довели, що це не значить, що ці кошти можна повернути. Не може Limpieza Limited повернути ці кошти з ТОВ «Демурінський ГЗК». Все заблоковано, на вхід і вихід. Уже в 2022 році було заблоковано. В 2019 році – не було заблоковано. Тому, можна було платити 3 мільйони чи скільки там. Ситуація суттєво змінилася.

І знову ж таки, якщо говорити про реальність угоди. Вибачайте. Угода реальна. Всі умови дотримані. Реєстрація проведена. Нічого не скасовано. Навіть експертизи щодо цінових показників Мінʼюст не навів. Навів лист Офісу Генпрокурора – там кажуть: «12 мільйонів треба платить було, от ми точно вважаємо, ми в Офісі Генпрокурора знаєм, що точно 12 мільйонів…». Ну, зрозуміло, що це – вигадки. Це абстракція, це не якийсь правовий підхід, це особиста думка. Тому, от така ситуація по вартості активу, даного майна. Не підтвержено будь-якої фіктивності даних угод.

І, знову ж таки, не підтверджено здійснення опосередкованого, прямого, ще якогось іншого контролю над даними активами (ми говоримо про активи компанії Limpieza Limited, які фактично належать українській громадянці Світлані Ільтьо) – не підтверджено опосередкований чи якийсь інший вплив з боку відповідача, у нас один відповідач – Шелков. Інших не залучив суд, і Мінʼюст. Не підтверджено.

Позови – спеціальні, вони стосуються прямого і опосередкованого контролю. Немає контролю – неможливо стягнути.  В нашому випадку не доведено здійснення контролю, на нашу думку.

Це по матеріальній частині.

З нашого боку, також ми (в силу того, що у нас, по факту процес зайняв десь місяць) встигли надати ті докази, які у нас фактично існували. З нових доказів, ми змогли надати лише… з того, на що суд має звернути увагу – лист Офісу Генпрокурора щодо відсутності якоїсь повʼязаності між відповідачем та Світланою Ільтьо чи її активами, а також, відповідно, ми надали нещодавнє рішення РНБО. Там також вказано, що такої інформації у Ради Нацбезпеки немає. І це ми говоримо про основну суть доведення, про здійснення контролю. Немає. Немає цієї інформації. Знову ж таки, ні через Марʼяну Шинкар – немає, не підтверджується. Ні через будь-яких інших осіб, через третіх друзів, реальних або уявних друзів – немає цього контролю. Ну, це щодо матеріальної частини. Вона, мені здається, тут доволі найпростіша, тому що тут, власне, так сформульована стаття 283. Ми надали всі докази по реальності угод. Ми надали докази щодо реальності здійснення бенефіціарного впливу – як Світлана Ільтьо, яким чином вона отримувала контроль над даним підприємством. Це все було наведено, зупинятися особливого смислу немає.

Є третій блок заперечень. Він стосується вже питань, як воно буде, якщо суд задовольнить позовні вимоги.

Я думаю, що для основного активу, який тут стягується, нічого хорошого не буде. Стягнення в державну власність (по факту, у них вже щось схоже є, там АРМА вже, як я розумію, наробила справ)… ну, ми ж розуміємо, що таке стягнення в державну власність. Зараз на комбінаті 300 працівників, очевидно, або вони всі підуть, будь звільнені, або там лишиться певний адмінперсонал, який буде ходить на роботу, отримувати мінімальну зарплату. Що будуть отримувати там 300 сімей, годувальників яких звільнять – я не знаю. Напевно, нічого не будуть отримувати. Що вони будуть робить – не знаю.

Знову ж таки, яким інтересам… колега з Мінʼюста говорила, що позов цей відповідає інтересам нашого суспільства. Чи відповідає це інтересам нашого суспільства? Я думаю, не відповідає інтересам нашого суспільства. Знову ж таки, є там певні військові задачі, які комбінат виконував. Буде він їх виконувати за таким умов? Бог його знає. Історії, коли стягується майно в державну власність, вони нам всі зрозумілі: робиться це, зрозуміло, що призводить це до поганих наслідків – як щодо скорочення персоналу, так і щодо того, що називається «розтягненням майна».

Тому, якщо ми говоримо про Шелкова і про його майно – очевидно, тут є соціальна спрямованість даної позиції Мінʼюсту. Питань немає. Якщо ми говоримо про комбінат – тут щось якось зовсім погано з цим відбувається.

І, власне, знову ж таки, основний момент полягає в тому, що є процесуальні порушення, є фактичне стягнення з української громадянки (яка точно не підпадає під вимоги закону про санкції) майна, є потенційна шкода, яка буде нанесена суспільному інтересу. Ну, і найголовніше, в принципі – це заявляє Мінʼюст (в нього є право подавати дані позови), але ж рішення має приймати колегія суддів… і підписи і печатки під оцими численними порушеннями буде ставити вже фактично колегія суддів.

Тому ми до Вас звертаємося: в частині майна української громадянки Світлани Ільтьо (майна компанії Лімпієза, Болатіко і також трьох компаній, в яких вона є бенефіціаром) – відмовити в даному позові».

 

Далі буде.