Сергій Кондратьєв: Видобуток солі заблоковано. Невже нас хочуть довести до банкрутства?
Солі не буде?
У квітні на Тереблянському родовищі камʼяної солі в Закарпатській області компанія Катіон Інвест мала почати проходити другий похилий стовбур шахти. За підсумками 2024 року надрокористувач планував дати Україні близько 60 тис. тонн технічної солі, а в 2026-му – вийти на проектну потужність (заявлялася на рівні 450 000 т/рік) і запустити «другу чергу» проекту – почати виробляти харчову сіль.
Але в березні роботи на родовищі і видобуток солі припинилися.
Згодом стало відомо про конфлікт між співвласниками компанії. Що сталося, і що сьогодні відбувається з надрокористувачем, на якого країна покладала чималі надії після окупації Артемівського родовища камʼяної солі на Донеччині? NADRA.INFO попросили розповісти директора Катіон Інвест Сергія Кондратьєва (на фото).
Залишаємо за собою право звернутися і опублікувати коментарі-відповіді всіх згаданих нижче осіб та інстанцій.
NADRA.INFO: Сергію Валентиновичу, привід для нашої попередньої зустрічі був значно оптимістичніший, ніж сьогодні. А на тлі відверто надихаючої розповіді про солевидобувні перспективи, яку взимку зняла команда Дмитра Комарова – новина про корпоративний конфлікт між учасниками компанії на початку травня пролунала, мʼяко кажучи, тривожно.
Питання партнерів і їх конфлікту пропонуємо вивести за рамки цієї бесіди.
Розкажіть як директор підприємства, що насправді діється зараз із Катіон Інвест? Що відбувається на Тереблянському родовищі, чи працює компанія, чи видобувається сіль?
Сергій Кондратьєв: Ми були приємно здивовані, що Дмитро Комаров вирішив до нас приїхати і показати наше підприємство. У нас працює багато людей, які раніше працювали на ДП «Артемсіль». Дмитро також колись до повномасштабної війни робив матеріал з Артемівського родовища, спускався під землю і йому, звісно, було цікаво побачити і показати, як сіль видобуваємо ми. Перш за все його цікавили люди, і що є можливість у новому місці видобувати сіль промисловими масштабами.
Звичайно, в будь-якої компанії є злети і падіння.
Станом на сьогодні підприємство стикнулось як із зовнішніми перешкодами (блокування діяльності компанії з боку ГУ ДПС у Закарпатській області, шляхом віднесення підприємства в статус ризикових), так і внутрішніми: через корпоративний конфлікт між учасниками заблоковане фінансування проекту, що унеможливлює будь-який розвиток компанії та породжує заборгованості у розрахунках з контрагентами, бюджетом тощо.
Як директор я в першу чергу думаю про компанію. У мене в минулому році було 54 працівники, які злагоджено працювали. Це люди, які повірили в успіх нашого проекту. Майже всі приїхали до нас із Донеччини, поперевозили сім’ї (в нас навіть є родина, з якої четверо працюють в Катіоні). І для наших співробітників ми – та компанія, яка дає їм змогу нормально жити в даних умовах.
Середня заробітна плата в минулому році у нас була на рівні 35 000 грн – це доволі непогані умови.
Але зараз цей корпоративний конфлікт найбільше вплинув на діяльність компанії в тому сенсі, що створив проблему з податковою. І найперша проблема, яка у нас зараз є – це те, що податкова фактично блокує роботу ТОВ «Катіон Інвест», відносячи нас постійно до ризикових.
Вже 4 рази Закарпатське відділення податкової служби ухвалює рішення віднести Катіон Інвест до ризикових компаній, і кожного разу з нових підстав.
З чого все почалося? Чому Катіон опинився у переліку ризикових компаній? Розкажіть Вашу версію подій.
Спершу, їм здалося, що в нас немає можливості та необхідних умов видобувати сіль. Начебто, у нас немає необхідного обладнання, засобів саме для цього виду діяльності. Хоча у довідках за формою №20-ОПП у нас 46 об’єктів оподаткування: земельні ділянки, екскаватори, комбайн, ваги, електрообладнання – тобто, все для видобутку.
Ми звернули увагу податківців на цей факт.
І отримали два нові зауваження. Що ми начебто співпрацювали з трьома ризиковими компаніями. Ми почали розбиратися і зʼясували, що, по-перше, коли ми співпрацювали з ними – ці компанії не були в статусі ризикових, і без проблем відписували нам ПДВ, як це передбачає Закон.
По-друге, одна з цих компаній – ТОВ «Комфі Трейд» у якої ми купили ноутбуки для співробітників. І повторюся, коли ми купували ноутбуки, Комфі Трейд не була ризиковою.
Коли ми дали відповідь на ці питання, з’явилися нові. З останнього – що ми начебто замовляли переробку арочного кріплення у компанії, яка не здійснює відповідної діяльності. Хоча ця компанія дуже велика і знана, вона виконує переробку кріплення для всіх, хто використовує шахтний профіль, вже понад 25 років.
Що це за компанія?
ТОВ ЗДНВЦ «Геомеханіка» – реально професіонали, нам зробили все, що було потрібно: брали прямий профіль і згинали під конкретне завдання. Геомеханіка судилася з податковою, виграла суд, і їх податкова вивела їх із ризикових, ми навіть надали відповідне рішення суду, що набрало законної сили, для підтвердження. А наша податкова нам каже: «Надайте докази стосовно виконання рішення суду, в частині скасування рішення податкової щодо відповідності критеріям ризиковості Геомеханіки».
А до чого взагалі ми до виконання рішення суду податковою щодо третьої компанії? Як ми можемо взагалі це зробити? Якщо ця компанія не ризикова, є рішення суду – які можуть бути претензії до нас?!?
І під час усіх цих подій у неформальній обстановці нам чітко дають зрозуміти, що, нас будуть тримати в ризикових доти, доки не буде іншої команди.
Коли ви вперше отримали цей статус ризикової компанії?
13 березня 2024 року.
Крім Комфі Трейд і Геомеханіки – яка третя компанія, щодо співпраці з якою були закиди податківців?
ПП «Фірма Каре».
Хто це?
Фірма Каре – має відношення до бенефіціарного власника (Валентина Кондратьєва – Ред.). Щодо цієї компанії була аналогічна претензія, як і до ТОВ «Комфі Трейд», однак, як і в першому випадку, господарські операції відбулися до віднесення ПП «Фірма Каре» до ризикових. Окрім цього, є рішення суду щодо незаконності дій податкової по віднесенню Каре до ризикових. У ПП «Фірма Каре» ми купували невелику кількість будівельних матеріалів. Але ця компанія – Каре – займається будівельними матеріалами, вже понад 20 років. Яка тут ризиковість?
Як статус ризикової компанії впливає на господарську діяльність Катіон Інвест?
Ми не можемо відписати жодній компанії податковий кредит на податок на додану вартість. Більше того: якщо компанії співпрацюватимуть з нами, їх також можуть віднести до ризикових. Як результат – компанії відмовляються від співпраці.
У Вас є логічне пояснення, чому Вас віднесли до ризикових саме на початку березня?
Мені здається, перешкоджання діяльності компанії Катіон Інвест має дотичність саме до конфлікту між партнерами. Інакше як пояснити той факт, що спочатку дві компанії одного з власників – згадана вже ПП «Фірма Каре» (ГУ ДПС в Київській області) і компанія ТОВ «К-2» Інвестмент», (ГУ ДПС в м. Києві)– В ОДИН ДЕНЬ, отримують статус ризикових?
І потім така ж «схема» по зупинці Катіону.
Все це почалося ще в грудні – саме тоді, коли пролунали перші сигнали про можливі корпоративні непорозуміння між інвесторами. Як тільки стало зрозуміло, що проект готовий розпочати видобуток першої продукції та зможе віддати кредити (а саме така модель фінансування) одному з власників, і він «втратить вплив» на підприємство.
З цього приводу керівництво ДПС має звернути увагу на діяльність своїх підлеглих, що, фактично виконуючи такі команди, причетні до можливого захоплення підприємства. Ми звертались з цими питаннями до Офісу Президента, Офісу Генерального прокурора, ДПС України, Ради бізнес-омбудсмена України, і я впевнений, що це питання не залишиться непоміченим.
Але очевидно, що до цих інших компанії у податківців були певні інші претензії, які ніяк не стосувалися видобутку солі?
Наскільки мені відомо, претензії податківців до цих фірм – як кажуть, на голову не налізають. Причому ці компанії виграли суди і довели, що вони не ризикові. Але з грудня ці компанії фактично не функціонують. А це основні компанії Кондратьєва В.Ю. І блокування цих компаній обмежило фінансування Катіон Інвест з боку Кондратьєва В.Ю..
Це було, мені здається, зроблено з метою, щоб через ці компанії співвласник не зміг фінансувати видобуток. Але після того, як Катіон почав видобувати сіль сам, зупинили і Катіон.
Навіщо?
Це, мабуть, такий стиль перемовин в однієї зі сторін чи їхніх радників. Дуже агресивний. Як директор я сприймаю це як тиск саме на нашу компанію.
Якщо чесно, я боюсь, що Омельяненко (40% ТОВ «Катіон Інвест» через АТ «ЗНВКІФ «ЮКОН» контролює Оксана Омельяненко, YouControl – Ред.) планує просто штучно зупинити діяльність підприємства, з метою доведення його до банкрутства. Підприємство має кредитні зобов’язання перед власниками, і більше саме перед Юконом, адже саме таку модель фінансування «завбачливо» вибрав «інвестор». Що далі дає йому змогу «вводити» свого керуючого і фактично через таку процедуру «захопити» підприємство.
До початку березня ми системно працювали, відвантажували продукцію, готувалися, щоб восени не мати проблем з технічною сіллю. У нас були тверді домовленості, що компанії будуть систематично, по 2000-3000 т вибирати щомісяця. А зараз все зупинилося. Ми не можемо працювати.
Більше того, вдумайтеся: в першу чергу зупинили компанії, які реально фінансували та підтримували з жовтня проект для того, щоб він розвивався. Мабуть, хтось комусь таким чином показує свою силу чи щось інше. А постраждає весь проект і український ринок солі.
Тобто, з березня 2024 р. Катіон не працює, видобування не здійснюється?
Так, ми фактично сіль не видобуваємо з березня.
В коментарі NADRA.INFO власник 5% ТОВ «Катіон Інвест» Ігор Герей заявив, що на початку березня відбулися збори учасників товариства, під час яких, цитуємо: «…нам не був поданий річний звіт. План розвитку підприємства теж не був поданий. Плану виходу на плановані потужності теж немає». Будь ласка, спростуйте/підтвердьте/прокоментуйте.
Ініціатором загальних зборів був саме я, як директор компанії. Мною були винесені на розгляд результати за 2023 рік та план бюджету на 2024 рік, та повідомлені всі сторони проекту.
Моя доповідь складала 34 сторінки, де я детально показав всі торгово-фінансові показники, активи, основні засоби, стан дебіторсько–кредиторської заборгованості по статтях та рахунках, дохід від реалізації, статті видатків, собівартість продукції та повністю всі необхідні дані для того, аби власники зрозуміли стан справ. Також я розповів про помісячний планований видобуток продукції та розвитку підприємства та загальний об’єм CAPEX та OPEX на 2024 рік з помісячними показниками. Загальні збори тягнулись близько 9 годин.
Відверто скажу, мене ніхто не чув, власники продовжували з’ясовувати відносини між собою. Більше того, голова загальних зборів учасників, представник АТ «ЗНКІФ «ЮКОН» досі не підписав та не передав протокол загальних зборів.
В нашому першому інтерв’ю Ви говорили про плани дати в 2024 р. 60 000 т технічної солі. Скільки компанія встигла видобути в цьому році?
Десь близько 6100 т. Щось біля того.
Скільки загалом встигли видобути з моменту початку робіт?
В таких цифрах потрібно бути точним… (обіцяє уточнити).
Що тримаю в памʼяті – то це ренту за користування надрами. За перший квартал ми її маємо сплатити 860 783 грн.
Скільки ренти сплатили від початку робіт?
За минулий рік, коли ми тільки почали видобуток, було небагато – близько 154 000 грн. Фактично, якби у нас було нормальне фінансування з жовтня, то ми змогли б видобути і продати на 4 000 т більше.
Скільки продали солі під початку робіт? Який дохід отримали від продажу всієї солі, видобутої на Тереблянському родовищі, станом на зараз?
До залагодження конфлікту між учасниками товариства я би не хотів оприлюднювати дані про фінансові показники, крім сплаченої ренти.
Ви сказали, що 54 працівники працювали на підприємстві в 2023 році. Всі штатні, офіційно влаштовані?
Так, абсолютно.
І зарплату платили офіційну. 35 000 грн – це ж в середньому по підприємству. А якщо в нас був завантажений місяць, то заробітна плата у комбайнера, тобто, машиніста гірничо-виїмкових машин – 44 000 грн на руки.
Я взагалі прихильник того, щоб усі відповідальні працівники були зацікавлені в роботі. Плюс у нас була прив’язка до видобутку: більше видобули і продали – більшу зарплату всі отримали.
Станом на зараз, скільки працівників у штаті?
Близько 40.
По-перше, в нас працюють адекватні, розумні люди. Коли почалися труднощі, ми зібрали колектив, і я доніс до них ситуацію, в чому справа, чому ми не відвантажуємо продукцію (вважаю, що люди, які, працюючи у нас, годують свої сімʼї, мають право знати, що і чому відбулося). Я чесно сказав, що не знаю, скільки займе часу вирішення цього питання.
До речі, я вже казав вище, що ми попросили допомоги у бізнес-омбудсмена. Вони беруться не за всі кейси, а за наш – взялися (неформально кажуть, що наш випадок – чи не найабсурдніший). У нас вже була зустріч з ГУ ДПС Закарпатської області, ми надаємо всі пояснення, і навіть в офісі бізнес-омбудсмена, здається, бачать, що податківці жонглюють аргументами, щоб не виводити нас із ризикових. Що ж, будемо виходити на центральний офіс ДПС України. Бо ж так не може бути: офіційне гірниче підприємство, з білою заробітною платою, в час війни, видобуває сіль… Які у вас є питання до нас? В чому ми ризикові?
Чи були затримки з виплатою зарплат за весь цей час реалізації проекту?
Ні. Ми справно виплачуємо заробітні плати.
Зараз деякі працівники відгулюють оплачувані відпустки (дуже надіюсь, що за час відпусток у нас все вирішиться). Але звісно, дехто бачить складну ситуацію і відверто каже, що спробує знайти інше місце роботи. Є люди, які просто повиїжджали за кордон і все: хто в Німеччину, хто в Канаду.
Тим, хто залишається в штаті, виплачуєте зарплату?
Звичайно.
В повному обсязі.
Компанію перевіряли контролюючі органи? Департамент геологічного контролю, Держпраці?
Ні.
Ми, в принципі, справно працюємо, в нас не було ніяких ні конфліктів з працівниками, ні, не дай Бог, нещасних випадків абощо.
Аварійні ситуації траплялися?
Ні.
У нас все безпечно, в штатному режимі і з розумом.
Наш головний інженер – це людина з таким підходом до безпеки праці, який ще пошукати треба. Він з Артемсолі – а вони все робили чітко, ніколи не надіялись на якісь «інші варіанти» вирішення питань.
Переглядаючи Єдиний реєстр з оцінки впливу на довкілля ми звернули увагу, що ОВД Ви пройшли наприкінці 2023-го року…
Так.
Тобто, роботи в 2022-му Ви починали без ОВД?
Коли ми заходили на родовище в 2022 р., в нас вже було ОВД, ми пройшли оцінку (але її немає у відкритому доступі через обмеження воєнного часу, які тоді діяли щодо розкриття деяких справ ОВД). Попередньо ми розпочали підготовку до ОВД, здається, в травні, а влітку проходили вже громадські слухання. Тобто, перша частину робіт була саме в тому, попередньому ОВД. А вже наступний висновок, так, ми отримали в листопаді 2023-го року, здається.
В нашому інтервʼю один з блоків запитань до Вас був присвячений множинності логістичних варіантів, складним питанням землі, залізниці і т.д.. Після публікації ми отримали зворотній звʼязок від низки читачів. Мовляв, всі розуміють, що Катіон приступив до робіт в авральному режимі, коли країні швидко потрібна сіль, але не було би проблем з вивезенням видобутого, якби в компанії одразу був затверджений проект, що передбачав би всі відповідні рішення. Тому питання, вважайте, з ринку: на момент, коли ви почали будувати шахту, у вас був затверджений проект розкриття Тереблянського родовища та інші проекти, передбачені законодавством?
Так. У нас був проект розкриття. Потім ми зробили проект розробки та рекультивації, який також включав проект розкриття. Він пройшов відповідне погодження.
Але давайте трішки поясню, щоб було зрозуміліше.
Спочатку у нас в якому стані була ліцензія? Ми мали величезні запаси по С2, і мінімальні по С1. С2 – це запаси із невизначеним промисловим значенням, позабаланс. І перше, що потрібно було зробити щодо самої ліцензії, це переоцінити запаси.
Це фактично, мав би зробити ще попередній власник компанії (від якого пролунали певні закиди до чинного мажоритарного акціонера) протягом 5 перших років. Але він віддавав нам компанію з ліцензією, яка була зупинена.
Після того, як придбали компанію, ми відновили ліцензію і розпочали саме з того, що мали виконати переоцінку запасів. Для цього потрібно розвідати родовище. На цьому етапі у нас був проект геолого-розвідувальних робіт і проект переоцінки запасів. По цьому проекту ми отримали перші зразки солі, і виконали переоцінку, збільшили наші саме балансові запаси. І вже маючи ці запаси зробили проект розробки родовища. Бо, якби ми робили проект розробки родовища раніше, то ми б мали право відпрацювати, мабуть, півкамери – сам лише той «трикутничок» на родовищі, де ми мали мізерні балансові запаси, захищені раніше.
Стосовно логістики, все просто – у нас є три варіанти. Повторюю їх. Перший – це технологічна дорога, другий – залізниця, і третій – конвеєрний транспорт. Але питання логістики ми виділили взагалі в окремий проект. Тому що, по-перше, землі ще немає під це все. А ти не можеш пройти експертизу проекту, якщо заявляєш, що будуватимеш не на своїй землі.
На якому етапі зупинились роботи по стовбурах шахти? Ви пройшли обидва?
Ні, ми пройшли більше половини першого стовбура, частину забетонували і все.
Другий не проходили взагалі?
Ні.
Коли мали би почати?
Мали почати саме в цей сезон, з квітня. І з набутим досвідом мали все зробили за 4-5 місяців.
Чому з квітня? Тому що це найкращий час, початок сухого сезону. Бо восени і взимку в Закарпатті дуже тяжко з водою. А у нас, нагадаю, алювіальні відклади – 20 метрів насиченої водою гальки, а потім глина, це жах для будівельних робіт. Тому і планували роботи на сухий сезон із квітня до серпня.
Але першим стовбуром ви гальку пройшли і забетонували?
Так. Галька вся забетонована.
Стовбур сухий, води немає? Ризик затоплення шахти існує?
Немає. Для нас це ж основне було. Пройшли гальку, забетонували, а далі глина – вона взагалі як водоупор. Але і по глині у нас вже забетонована частина.
Скільки метрів встигли пройти першим стовбуром?
Здається, 14 пікетів… десь до 300 м загалом.
Якщо уявити найкращий сценарій на найближчий час: діяльність компанії розблоковано, ви більше не ризикові, інвестори повертаються до розуміння співіснування в рамках цього проекту, роботи відновлюються… – Ви встигнете видати на-гора 60 000 т солі за цей рік?
Ні.
В кращому випадку, видобуток складе від 30 000 до 35 000 т.
Хоча, якби ми не зупинялися, то планували вже спуститись на горизонт. В нас вже лежать у резерві два комбайни: один очисний і один прохідницький – КСП-32. Якби ми працювали, задіяли б його на другому стовбурі. Але ще не займалися доставкою техніки, тому що під кожен комбайн додатково потрібен ще й самохідний вагон – ВС-15. Який забиратиме сіль із комбайну і завозитиме на конвеєр. Але, як розумієте, в такій ситуації важко щось робити…
Як зупинка компанії сьогодні, на цьому етапі реалізації проекту, впливає на конкретну часову перспективу – коли Україна зможе отримати харчову/кухонну сіль з Тереблянського родовища? Коли у нас на прилавках з’явиться сіль, зроблена в Тереблі? До, речі, яка буде «прописка» у цієї солі?
«Тереблянська», звичайно. А як інше? Ще, «Сіль Закарпаття» може бути. Ми маємо максимально акцентувати на цьому увагу. В бренді Артемсіль – була явна прив’язка до локації. Ми так само будемо робити і налаштовані, щоб Закарпатська Тереблянська сіль була брендом.
Щодо перспектив харчовій солі. Наша сіль чим цікава? Якщо звернули увагу на ці кристали, які перед Вам, наша сіль, коли без домішок, вона прозора. В Артемсолі більше SО4 і гіпсу. А у нас, бачите, вона геть прозора.
Але тут перед нами – зовсім не та сіль, яку ми бачимо в сюжеті Дмитра Комарова…
Так. Але і родовище величезне!
В нас є ділянки гарної харчової солі. І вона може бути видобута, але для цього потрібна дуже якісна селективна вибірка. Тобто, навіть якщо вона там є – блоки харчової солі, ми маємо її окремо видобувати, окремо продавати, окремо оцінювати і таке інше.
Але до такої солі Ви ще не дійшли, вірно?
Ні. У нас зараз іде сіль із вмістом NaCl від 86% до 94%. Але здебільшого, середня концентрація десь 90-91%: це те, що ми відвантажували на продаж, і що повністю співпадає з попередніми геологічними звітами.
Але є велика частина родовища із великими пластами по 300-400 м. Там просто чиста сіль взагалі без жодного пропластку ані глини, ані брекчій.
І там NaCl – 96-99%.
В якому стані вона там знаходиться, щоб її видобувати – це вже ми тільки там зрозуміємо. Скільки ми її можемо дати – також питання майбутнього. Відповісти на всі ці питання ми зможемо не раніше, ніж на початку 2026 р., і це при максимальних темпах робіт.
Але є інше напрацювання! Існує досить гарна технологія збагачення тієї солі, яку ми беремо з проходки стовбура. Наш технолог разом із проектувальниками вже її випробували і отримали дуже гарні показники.
Після збагачення наша сіль виходить по якості на перший сорт харчової – біля 98,5% NaCl, мало не екстра.
Ви маєте на увазі, що ту сіль, яку ви вже зараз берете, проходкою до горизонту, ви можете збагачувати до харчової?
Саме так.
Якою буде її собівартість?
Ми, відверто, ще не дорахували. Це все в ТЕО і в технології, зараз це окремий проект. Ми готуємо окреме ТЕО на збагачення солі.
Вам під цей проект доведеться будувати нову фабрику збагачувальну, правильно? Нове обладнання з нуля закуповувати?
Так.
Як відбуватиметься збагачення? Подрібнення і сортування?
Миття. Будемо мити сіль. Нерозчинний залишок з розсолу – глина. Її через прес будемо висушувати, і згодом повертати у відпрацьовані камери.
Це найцікавіше рішення, його можна реалізувати за рік.
Скільки буде коштувати реалізація проекту і яка це буде ціна такої солі для ринку?
Лише саме обладнання – без робіт, без земельної ділянки, підключень до мереж – обійдеться десь у близько мільйона доларів, але останнім часом ми хочемо суттєво збільшити продуктивність миття, а з цим і вартість та масштаби обладнання зростуть.
Кінцеву відпускну ціну харчової солі ще не прораховували, але інвестиція має сенс.
На правах реклами
КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ
Хто автори технології збагачення солі? Це українська компанія? Випробування відбувалися в Україні?
Так.
Вони знаходяться в Києві. А головну роль у цьому проекті грає наш проектувальник, він дуже кваліфікована людина, має величезний досвід і команду.
Він все перевірив, і сказав: «Все, я тобі можу дати робочу технологію. Далі питання за коштами».
Якщо все буде добре, до 8 місяців піде на закупівлю обладнання і отримання всіх дозволів. І ще максимум 4 місяці – на монтаж.
Але повернуся до питання собівартості: надра – це не все, що існує під денною поверхнею землі, а тільки те, що може бути вилучено з економічною вигодою.
Сьогодні у Вас є зрозумілий товар – це технічна сіль. Якого вона класу? По чім Ви її реалізуєте на ринок?
В основному, першого, інколи другого ґатунку.
Остання ціна, за якою ми реалізували сіль – здається, 2 820 грн/т. Харчова сіль в мішках коштує від 5 000 грн/т.
І навіть не маючи твердих розрахунків, Ви вважаєте, що є сенс будувати збагачувальні потужності вартістю 1 млн дол. США (тільки обладнання), і переробляти технічну сіль у харчову буде рентабельним проектом?
Дуже!
Це загальна практика: чим більше ти перероблюєш продукцію, тим вищою є додана вартість.
CAPEX на будівництво шахти незрівнянний з будівництвом потужностей для миття солі.
Ми говоримо про цей проект вже після того, як дослідили ринок і зрозуміли свої перспективи.
Наприклад, ми обʼєктивно зможемо вийти на загальний обсяг видобутку 800 000 т/рік (раніше ми ставили себе в рамки 450 000 т технічної солі і 80 000 т гідротехнологічним методом/вилуговуванням, але переглянули можливості). З одного боку, цього вистачить, щоб покрити потребу всієї України в технічній солі. Але ж Катіон не зможе продавати 100% ринку свою сіль? Не зможе. Тому ми розбиваємо нашу майбутню продукцію наступним чином: 200 000 – технічна сіль для доріг, 200 000 – кухонна сіль, яка перероблюється з технічної, 200 000 – це таблетована, яка також перероблюється з кухонної вже, і решта 200 000 т – на експорт.
Що це за продукт «таблетована сіль»? Наскільки цікавий для Вас ринок? Хто споживач?
Таблетована сіль – це сіль для відновлення властивостей іонообмінної смоли в системах пом’якшення та очищення води. Вона використовується для виробництва гіпохлориду.
Наприклад, потрібно, щоб певна ємність була наповнена однорідним розсолом. Якщо ти засипаєш у воду просто сіль, вона вся лягає на дно, і розсіл насичується не однорідно. Щоб такого не було, солі надають форму таблетованої – пресують таблетками 25 мм в діаметрі і 15-12 мм по висоті. І засипають в баки. Тоді вода гарно проходить крізь сіль і правильно насичується нею.
Споживачами є і комунальні водопостачальні підприємства, і виробники харчових продуктів, напоїв (наприклад, виробник Coca-Cola) – загалом, усі, хто має справу з водою і мають потребу помʼякшувати її.
Так от, вартість таблетованої солі – вже 13 000-14 000 грн/т. Тобто, ми беремо нашу сіль по 3000 грн/т, перероблюємо її в екстра, і далі пресуємо в таблетки. Попит на таблетовану сіль стабільно високий, ринок є постійний.
Привертає увагу, що за нашу розмову Ви тільки один раз згадали гідротехнологічний метод/вилуговування – при чому в контексті уже минулих планів. Компанія взагалі відмовилася від проекту отримання виварної солі методом вилуговування, станом на зараз не розглядаєте його?
Я по життю реаліст. І зараз взагалі призупинений по всіх нових рухах. Тому що я хочу, щоб компанія рухалася нормально.
Хоч в компанії, хоч в сімʼї – для стабільного руху вперед потрібна гармонія. В гірничо-видобувному бізнесі це буває важко, навіть якщо ти з усіма на одній нозі. А якщо гармонії немає, то це в рази складніше, або неможливо взагалі.
Тому, щодо гідротехнологічного методу (до якого ми ще навіть не приступали) – він для мене зараз виглядає більш ризикованим.
Якщо у тебе вже є реалізований один проект з повного нуля, і ти вже нарешті розумієш, яка на горизонті сіль, як її перероблювати і т. д. – зараз я не бачу сенсу ризикувати, щоб починати видобуток гідротехнологічним методом. Бо починати його з нуля – це ж не те саме, що прийти на готові свердловини.
Наприклад, свердловина вимивається 400 днів. І цей процес – не просто подача води. Ти кожні пʼятнадцять днів маєш викачувати-закачувати нерозчинник, контролювати всі параметри, виймати колони (а це 550 м труб), робити геофізику, знову опускати ці колони… Тобто, це на кожному кроці величезні ризики зробити щось не так.
І чим реальнішим стає отримувати сіль шахтою, тим мені складніше наважитися починати вилуговування.
Та й інвестиції, насправді, там не менші, ніж у шахту. Якщо шахта (в повному об’ємі, в нормальному її стані, з технологічною дорогою та ін.) – це близько 35-37 млн дол. США, то ці ж цифри супроводжуватимуть і реалізацію з нуля проекту з вилуговування. Тільки тут у нас сіль вже є, ось вона – бери і збагачуй, а там – дуже багато питань і ризиків. Ось тому в моїй риториці, так, дедалі рідше і рідше з’являється гідротехнологічний метод.
Водночас, такий проект абсолютно реально реалізувати, залучивши нормальні європейські компанії з репутацією і досвідом. В Україні таких компаній я не знайшов – які готові взяти повний контроль вилуговування. Так, я знаю декількох людей, які працювали на таких підприємствах і були в цьому процесі – але наразі я не готовий іти на такі великі ризики з 1-2 людьми, а не компаніями, не командами.
Тому безпечнішим і обдуманішим, мені зараз видається, спочатку якісно освоїти ту частину родовища, на яку ми вже заходимо. Бо навіть цієї «частинки» нам має вистачити на 120 років.
Залишається побажати надрокристувачу відновлення гармонії між партнерами по товариству…
Дякую, і дуже надіюся, що вони порозуміються.
Я цей конфлікт бачу так: люди просто трішки з інших світів. І їх погляди на одні і ті самі речі можуть бути різними. Тут і залучення медіатора, можливо, матиме сенс – щоб хтось третій посадив усі сторони конфлікту за один стіл і всі нарешті домовилися, і ми далі працювали.
Якщо ж у нашої проблеми з податковою справді, як нам підказують, «є ім’я», то залишається сподіватися, що цією людиною будуть «рулити» більш високі ідеї, ніж позбавити Україну власної солі.
Тому що сьогодні Катіон Інвест – найреальніший вітчизняний проект із промислового видобутку солі.
Автор: Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO