VODA UA: напоїти Верховну Раду, Генеральну прокуратуру і Близький Схід
Спочатку – була синя пляшка. Саме з синьої пляшки стартувала група компаній із повним ланцюжком від видобування високогірної води в Карпатах до поставок для HoReCa і супермаркетів. Ідейний натхненник і “Головний по VODA UA” – інвестор зі стажем і дружніми зв’язками далеко за межами ресторанного бізнесу Дмитро Нікіфоров. Бізнесмен наголошує: він поза політикою, та це не заважає його воді продаватися у Верховній Раді, носити айдентику Офісу генерального прокурора, Міністерства закордонних справ і постачатися до Кувейту. А також бути першою українською водою, запакованою в еко-дружній картон у співпраці з державним “Укргазбанком“, і “вдягнутися” в символіку 30-річчя Незалежності України. Про бізнес на воді з гір – із перших вуст.
3,5 млн доларів за хобі
NADRA.info: В YouControl по Вашому прізвищу “пробиваються” десятки компаній …
Дмитро Нікіфоров: Так, штук 30 сьогодні. Мені належать низка компаній, які надають різні фінансові послуги, факторинг, лізинг… є компанія з ліцензією Нацбанку на обмін валют – готую до запуску мережу обмінних пунктів, реєструю свою платіжну систему… Були, свого часу, і охоронна компанія, і мережа аптек, і багато іншого.
В принципі, я традиційно завжди працював з трьома держрегуляторами: Національним банком, Комісією з фондового ринку та цінних паперів, Нацфінпослуг (нині ліквідованому).
…тепер до цього списку сміливо можете додати Державну службу геології та надр України.
Чесно кажучи, з ними не стикався жодного разу і навіть не знаю, що це за організація, навіщо вона потрібна, і “з чим її їдять”.
Це ті хлопці, які дали Вашій компанії спецдозвіл на видобуток води.
Я купив компанію вже зі спецдозволом. І тепер це питання мене турбуватиме десь років через 25. У мене довга ліцензія.
Як у вас розставлені пріоритети в бізнесах, якими ви займаєтеся? І яке місце в цих пріоритетах займає видобуток води?
Вода займає особливе місце, тому що це єдиний бізнес, який на сьогоднішній день дотаційний. Всі інші прибуткові.
Тобто, “VODA UA” – хобі?
Хобі – це до мільйона доларів. Після – це вже або бізнес, або проблема.
З чого почався ваш водний бізнес?
Із чаю. З компанії, яка завозила і досі завозить в Україну найдорожчий в світі чай TWG TEA – сінгапурський бренд. Нічого дорожчого в світі немає, це чайний бренд №1. Ціна чаю – до 17 000 дол./кг, а стандартна стограмова баночка коштує 1600 грн.
Найбільша проблема цього чаю в тому, що якщо один раз ви його спробуєте, вже нічого іншого пити не зможете. Так зі мною і сталося. Не пам’ятаю, чи то в Сінгапурі, чи то в Лондоні я спробував TWG TEA і подумав: “Чому б не постачати його в Україну?”
В Україні я знав власників практично всіх ресторанів і готелів – так історично склалося. Ресторанний і готельний бізнес у нас був не самостійним, а похідним від зароблених грошей в інших сферах діяльності, а потім туди вкладених. Як правило, вони (власники – ред.) заробляли там само, де і я, тому ми всі один одного знали. Так склалося, що вдома я практично не їм. Тобто, сніданок, обід і вечерю, і всі зустрічі я проводжу в місцях громадського харчування, так як у мене ніколи не було кабінету.
Ідея зайнятися водою прийшла в ресторані?
Так. Якось, коли відпочивав на мисі Форментор (Іспанія, Балеарські острови, Середземне море – Ред.), я випадково побачив воду Solan de Cabras. “Cиня” вода. Офіційна вода ФК “Реал Мадрид”: “Ну, – думаю, – нехай заодно і її завезуть в Україну”. Сьогодні ця вода є безумовним лідером серед імпортних вод в дорогому сегменті Retail і HoReCa в Україні.
І, дивлячись на пляшку Solan de Cabras, я думав: синя, з тисненням, дуже незвичайна, її ніколи в житті ні з чим не сплутаєш за кілометр… А у нас тоді “лідер ринку” (не будемо його називати всує) виробляв воду в страшній зеленій пляшці, як мінімум вже років 20.
Це “хобі” почалося з 80 тис. євро, які я заплатив за кліше для пляшки, яке замовив в Швейцарії.
80 тис. євро за кліше для пляшки? А в Україні не намагалися знайти виробника?
Ви що, смієтеся? Незважаючи на те, що ми сталеливарна країна, ми не в змозі зробити навіть прес-форму. В Україні такі прес-форми не виробляють. Їх роблять тільки за кордоном.
Звідки була вода, яку Ви почали розливати в свою пляшку? Ви відразу купили компанію зі спецдозволом на видобування води в Карпатах (ТОВ “Мізунь”)?
Перша вода була з Жаботина (Черкаська обл.). Її унікальність, до речі, полягала в тому, що вона містила природні іони срібла.
Тоді у мене свого заводу ще не було. Я воду виробляв на чужому заводі. Просто купував у них воду і лив її в свою пляшку. Я зробив свій бренд – красиву пляшку і вирішив, що, в принципі, цього достатньо. І дійсно, на той момент цього було достатньо.
Однак я швидко зрозумів, що для входу в торгівельні мережі і ресторани потрібна стабільність поставок. А у нас постійно були перебої: то на заводі щось поламалося, то щось не довезли, то закінчилася пляшка. На аутсорсингу стало працювати неможливо. Потрібно було виходити на своє виробництво. Я подивився десяток різних заводів: в Житомирі, Тернополі, об’їздив всю Західну Україну.
Вас цікавили тільки заводи, які фасують воду? Чи зі своїми родовищами води?
Я просто хотів своє виробництво. Подивився з десяток заводів і зрозумів, що в загальнонаціональному масштабі – перспектива є тільки у карпатської води. І збирався вже закривати проект. Якби мені не підвернулася історія з заводом в Мізуні.
Як вона підвернулася?
Так випадково, як зазвичай все відбувається в нашому житті. Вони (продавці заводу – ред.) мене знайшли, чи я їх знайшов – вже й не пам’ятаю. Але пам’ятаю, що з’явився в полі зору цей карпатський завод і зацікавив мене.
Під Житомиром або під Бердичівом пробурити свердловину і розливати воду можна нескінченну кількість разів. А знайти майданчик з виробництвом в Карпатах – це справжня удача.
Чому?
Тому що завод в Карпатах – це унікальна можливість, тут попит і пропозиція досить обмежені. Виробників питної столової води в Карпатах всього кілька. Решта – лікувальні. А столову воду ллє 3 або 4 виробники. А гірську джерельну – ми взагалі єдині.
І ось, коли підвернулася ця історія з унікальним набором характеристик: гірська вода плюс джерельна вода, яка від природи не вимагає фізичної та хімічної корекції, я зрозумів – потрібно брати!
Скільки заплатили за завод?
Мільйон доларів з копійками.
Читаю новину 2019 го: “До кінця року Дмитро Никифоров має намір інвестувати 2,4 млн дол. на модернізацію і розширення виробництва”. Ви інвестували ці гроші? У що?
Я купив додаткові три лінії, дві з яких лінії по виробництву скла (розливу води в скляні пляшки – ред.), так як на цьому заводі до мене вода у склі не вироблялася взагалі. Я купив, напевно, одну з найпотужніших ліній в Україні, італійський автомат з продуктивністю 6000 пляшок на годину. На сьогоднішній день у мене на заводі стоїть 6 ліній. Ми постійно інвестуємо в модернізацію виробництва.
Вже почали заробляти?
Поки що ми змушені дотувати виробництво, тому що точку беззбитковості ще не подолали. Сподіваюся, це станеться в цьому сезоні, відразу після заходу в мережі. Але ми постійно щось допрацьовує. Зараз добудовуємо нові склади – 1 500 м2, закуповуємо фури, мікроавтобуси, встановлюємо додаткову підстанцію, розширюємо територію заводу …
Водний бізнес купували за свої, чи когось фронтуєте?
Ні, нікого не фронтую.
Купили бізнес одразу повністю, чи були відкладальні умови?
Спочатку я купив 51%, а потім докуповував інші.
У мене є банківські кредити поточні – є овердрафт, є довгі. Ось зараз ми з одним державним банком стверджуємо кредит на 54 млн грн. Це саме та оборотка, яка мені знадобиться в цьому сезоні.
Хто Вас кредитує?
Є пару банків і фінансова компанія. Але кредитний портфель невеликий. Спочатку ми користувалися кредитами під З0% річних в гривні. Були такі часи. Зараз, на щастя, вже до 12% в гривні. Це нижче інфляції, і стало набагато простіше. А якщо беремо велику позику під екологічні програми, то, наприклад, “Укргазбанк” готовий кредитувати під 3,5%. Але це тільки під еко-програми.
Від заводу до водозабору
Розкажіть, як влаштовано видобуток води, яку Ви фасує і продаєте.
З-під землі ми видобуваємо лікувальну воду. У нас ще не дійшли руки її розвивати. Ви, напевно, 5-й чоловік, який взагалі її бачить і тримає в руках – це “Горянка”, тестові зразки, які тільки зараз поїдуть в аптеки і т.д. Так що спецдозволом на видобуток води ми поки практично не користуємося.
Що значить “практично не користуєтеся”? Звідки ж вода?
Основне джерело для нашої води – природний карпатський водозабір – найбільш високогірний в Україні!
Але навіть він періодично переживає тимчасове помутніння води через стихійні лиха, повені, сезон дощів. Тоді вода стає непридатною для вживання протягом двох, а іноді і трьох тижнів.
Це трапляється в середньому раз на рік. Тоді нам на виручку приходить видобуток зі свердловини. Ми її пропускаємо через спеціальний кварцовий пісок, прибираємо присмаки, запах, більшу частину мінералізації і, по суті, з хорошої лікувальної води робимо звичайну столову. Але це для нас вимушений захід.
Тобто, ваша свердловина – це запасний варіант поки що?
Свердловина, в першу чергу, це джерело унікальної лікувальної води, на якій працювало три санаторії з 1965 року і до середини 90-х.
Як влаштований водозабір?
Це називається каптаж. Підземний “бункер”, який уловлює підземні артезіанські джерела.
Природний бункер чи рукотворний?
Бункер рукотворний, а джерела природні – артезіанські джерела, які виходять тисячоліттями на поверхню. Далі з цього “бункера” по трубі завдовжки близько 4 км ця вода надходить на завод.
Самотоком стікає, або качаєте помпами?
Самотоком. Навіть є система стримування, тому що тиск дуже високий. Нахил труби досить великий. Щоб ви розуміли, на сьогоднішній день нижній водозабір, який називається Дзюркач, може давати 200 000 літрів на добу. А підтверджений дебет всіх 4 водозаборів – 1 млн л/доба.
Власне водозабір виглядає, як землянка партизан. Ви його ніколи не знайдете. Ну, хіба що помітите люк. А поруч хатинку охоронця і камери (це данина харчовій безпеці). А так він під землею і зверху: корчі, білочки, їжачки…
Ви сказали про нижній водозабір, а скільки їх у Вас всього?
Чотири: Дзюркач, П’янкий, Кривуля і Високогірній. Вони знаходяться на різній висоті. Від 480 м до 1040 м.
На чиїх ділянках знаходяться водозабори? Кому ви платите за оренду землі?
Платимо Державному лісгоспу.
Скільки?
Дуже несуттєві гроші. Тому що ми орендуємо, грубо кажучи, 10 м2.
Трубу прокладали Ви, чи вже купили компанію з трубою?
З трубою, до якої приєднані чотири водозабору.
Якщо потрібен додатковий дебет, можна їх включати. Труба спеціальна, німецька, дорога. Ціну не буду навіть називати, щоб її не викопали.
Яку обробку проходить ваша вода?
У нас є керамічний фільтр і бактерицидні лампи. Воду не мінералізуємо і нічого не забираємо з неї.
Там “0” заліза, розумієте? Тому що гірська вода не містить заліза.
Біда всіх українських підземних вод – це величезна кількість заліза, яке забиває фільтри, а це вимагає нескінченної заміни картриджів і так далі. Таку воду не рекомендується пити мамам-годувальницям і новонародженим діткам.
Тому, коли я побачив це унікальне джерело Мізуньської води, відразу прийняв рішення про його купівлю. Так починався бізнес.
Навіщо було обов’язково купувати добувача води, якщо можна було працювати з ним, як і з черкаським заводом: брати його воду, фасувати і продавати під своїм брендом?
Оптимальний було купити. У хороші часи, коли я ще не був власником, а саме в 2014-2015, завод займав 12-е місце серед виробників води в Україні.
12-е місце, здається, непогана позиція на конкурентному ринку?
Так. Причому найцікавіше, що частка його була 1,2%. І ось з цими 1,2% він займав 12-е місце з 164 офіційних виробників води.
На цьому заводі в той час лили різні свої ВТМ (власна торгова марка, російською СТМ – “собственная торговая марка”) – АТБ, Фуршет, заправки Окко і багато інших. Тому що знайти того, хто виробляє справжню карпатську воду – не так просто. А розливати воду під Житомиром і називати її “карпатською” – не можна.
Скажу більше, на сьогодні я відмовився від виробництва майже всіх ВТМів. Ми продовжуємо лити, якщо не помиляюся, для одного великого дистриб’ютора – компанії “Асканія”, під торговою маркою “Трембіта”, та ще для пари невеликих клієнтів.
Чому? Це ж стаття доходу.
Це – ремісництво. Там іде боротьба за кожну копійку між виробником і власником ВТМ, а карпатська вода апріорі не може бути дешевою.
Тому ми виробляємо воду саме під своїми торговими марками і у нас їх кілька.
У мене була думка зберегти розлив ВТМів, але я все-таки вирішив цю історію прибрати і зробити упор на капіталізацію власних брендів. Не хочу ділитися унікальним продуктом з іншими.
VODA UA: від народження бренду до виходу на ринок
Я добре пам’ятаю свою першу реакцію на пляшку VODA UA. Якщо все геніальне – просте, то це – просто геніальне! Назвати воду – водою, придумати пляшку не схожу на жодну з вироблених на ринку раніше, і на цьому побудувати впізнавану торгову марку. Браво!
У мене над проектом працював один з кращих брендологів України. Але у 300 запропонованих мені назв – VODA UA не було. До фіналу потрапила назва (я вам зараз вже можу розповісти) “ВОДА Н2УА”. Хотіли обіграти Н2О. І залишався буквально крок до фіналізації цієї ідеї. Але будучи до мозку кісток гуманітарієм, уроки хімії в школі я не прогулював, і прекрасно розумів, що Н2УА – це “Водень Україна”, а значить ця ідея неправильна.
“ВОДА Н2УА” не звучить з точки зору прикладної хімії, так не можна.
Я відмовився від цього варіанту, подумав і – придумав VODA UA. Фонетично звучить добре, в тому числі і для іноземців. Тому що, наприклад, назву нашого “провідного виробника” іноземці вимовити не можуть через велику кількість шиплячих, а тут все зрозуміло. Тепер ми навіть експортуємо воду під назвою VODA UA.
Якщо ви візьмете всі наші 164 виробника і спробуєте мені назвати хоча б трьох, хто виробляє воду в склі, яку подають в ресторанах, я думаю, що у вас виникнуть труднощі. Давайте спробуємо, але тільки українські виробники!
“Моршинська” … і … “Бонаква”?
Третього назвете?
…
Ні! А знаєте, скільки було проектів і спроб вийти на ринок?
Багато хто пробував?
Так. І жоден з них, жоден бренд не знайшов відповіді, чому закладу HoReCa повинні відмовитися від визнаного лідера. Були чудові концепти, різні. Вони всі на моїх очах народжувалися і вмирали. Вони були до мене, будуть після мене, вони намагаються з’являтися і сьогодні, але безрезультатно.
Ми єдині, кому це вдалося – інтуїтивно, випадково, ніхто це не прораховував, ніякі маркетологи не працювали, ніякого Федоріва (при всій повазі) я не наймав.
Насправді нашу воду 90% споживачів не називають VODA UA. Її називають “Вода з маками”. Так і кажуть в ресторанах.
А іноземці забирають як сувенір. Тобто, ми абсолютно випадково вгадали з національною айдентикою, і – вона “зайшла”.
Хоча на початковому етапі справді довелося застосувати “адмінресурс”.
Ви про дружбу з рестораторами?
Так. Але Ви ж розумієте, що адмінресурсом можна зробити тільки первинний продаж. Тільки один раз.
Але дуже багато проектів, які могли б бути успішними, саме цього одного разу і не отримують. Вони вмирають на рівні менеджера-закупника, якому все байдуже і нічого не потрібно, розумієте? А коли я розмовляю з власником, то йому простіше відразу погодитися, ніж пояснювати, що у нього і так все добре. Йому простіше погодитися, а потім сказати через місяць: “Діма, вибач, не продається”, але… вона почала продаватися!!!
Бізнес-план був?
Усе розвивалося з коліс, ніякого бізнес-плану не було і близько!
Я взагалі вважаю, що, якщо бізнес-план не поміщається на серветці, то цей бізнес невиразний і ним займатися не варто. Коли вам приносять усілякі діаграми, таблиці і так далі – це все, капець. Тобто, це, найімовірніше, буде бізнес з рентабельністю 8-10%, європейська тема, яка, в принципі, абсолютно нецікава.
А всі справжні справи поміщаються на паперовій серветці. Тут все чисто інтуїтивно: концепт або злітає, або не злітає. Як ми злетимо – буде зрозуміло в цьому сезоні.
Коли була перша поставка в ресторани? В чиїх меню VODA UA з’явилася вперше?
Перше відвантаження, наскільки я пам’ятаю, було 30 грудня 2017 р. в мережу ресторанів Миколи Тищенка “Наша карта”: “Велюр”, “Рішельє”, “Сейф”, “Тургенєф” – це були перші ресторани, де з’явилася VODA UA. Микола перший, хто зважився замінити “лідера ринку” на VODA UA. І жоден клієнт не став заперечувати проти новинки.
Я не бачив вашої води в рітейлі. Чому?
Ми тільки заходимо в мережі.
Я, чесно кажучи, думав, що буде досить виробництва скла, яким я закрию якусь частину ресторанів і готелів.
Але справа в тому, що наша присутність в HoReCa нам дала впізнаваність, але не дала грошей. Тому що моя продукція ніби скрізь є, але “грошовий краник” – заховано в мережах, розумієте? Рітейл – це пластик, і тому ми почали занурюватися в цю історію глибше. Тобто, ми почали рік тому випускати пластик, але не звичайний, а відмінний від всіх інших. Чому ніхто до нас не зробив яскравий синій пластик, або якийсь кольоровий?… У всіх все однакове. Чому не зробити щось, відмінне від інших, для мене незрозуміло.
Я вам відкрию великий секрет: красива пляшка і негарна коштують приблизно однаково. Єдине що – ресурс прес-форми для красивої буде меншим, ніж для некрасивої. Бо грані форми для рифленої пляшки з часом стираються і кліше через якісь 100 млн пляшок треба буде замінити.
І все ж про рітейл…
Саме цей, 2021 рік – буде нашою найсерйознішою експансією на ринку. Це перший рік, коли ми підписуємо всі національні мережі.
У минулому році ми не змогли цього зробити через перший локдаун. Всі мережі ввели мораторій на введення нових постачальників і скасували асортиментні комітети.
У позаминулому році, для мене це було ще хобі. У нас не було пластика взагалі, і ми “розважалися” по ресторанах, тому що скло – це в першу чергу ресторанний продукт.
Хто для вас виробляє саму пляшку?
Робить міжнародний концерн Vetropaсk, швейцарська компанія. Завод знаходиться в Гостомелі, під Ірпенем. Ми дуже задоволені співпрацею з ними, дуже задоволені склом.
Наприклад, сусідній завод робить все те ж саме, тільки трохи темніше, а трохи темніше нам уже не підходить.
Ви сказали, що в цьому році заходите в усі національні мережі. І в АТБ?
В АТБ ми пройшли всі етапи, але з фінансових умов ми змушені поки відмовитися від співпраці з ними, інакше нам буде важко. Це, напевно, найбільш агресивна мережу. Заходимо в “Сільпо”, “Фору”, “Великої Кишені”, “Варус”, в низку локальних мереж.
А в “Новусі” і “МегаМаркеті” вже продаємося, і з пластиком, і зі склом, і з новою картонною еко-упаковкою.
Від Верховної Ради до Кувейту
Як Ваша вода потрапила в Кувейт?
Методом сліпої дегустації та аналізів.
Я навіть не знаю, як це сталося. Представники кувейтського споживача перепробували багато вод, проте вибрали для себе саме нашу воду.
Я не кажу, що наша вода краща або гірша за інші, але ми єдиний виробник в Україні карпатської гірської джерельної води. І вона виявилася саме такою, яка затребувана в Кувейті. А їм потрібна низькомінеральна і з високим PH – це перший основний показник, і ми його витримуємо.
До речі, що стосується води, потрібно розуміти ситуацію на світовому ринку. У минулому грудні, вперше в історії, на Нью-Йоркській біржі почали торгувати ф’ючерсами на воду!
Раніше були на зерно і на м’ясо, а тепер – на воду. Тенденція показова – людей стає все більше, а води все менше.
Очевидно, що всі світові лідери, я маю на увазі, такі монстри, як “Нестле”, “Данон” і так далі, почнуть не просто купувати бренди, а будуть прагнути встановити контроль над джерелами і сировиною. На моє глибоке переконання, країни Перської затоки будуть чинити так само, їх делегації у мене на заводі буквально щотижня. Приїжджають з Саудівської Аравії, Еміратів, Кувейту, Катару, Іраку. Їх не цікавить мій бренд, їх не цікавить навіть мій завод. Їх цікавить ресурсна база! З моєї точки зору, вони хочуть везти воду танкерами туди, і там, на безмитної території, на своїх заводах розливати.
Вам воно треба?
Ми категорично налаштовані відмовляти всім потенційним покупцям води в танкерах, залізничних цистернах і так далі. Тому що ми не хочемо бути сировинним придатком.
Ми будемо продавати воду як товар. Єдиний виняток – Горілка “Мороша”. Її виробнику ми продаємо воду як сировину.
Наша перша поставка в Кувейт говорить про те, що ми можемо успішно конкурувати з провідними світовими брендами, тому як якість нашої води їм не поступається.
Впізнаваність, зрозуміло, поступається, але і ціна нижча. А на сьогоднішній день це важливий фактор. Хоча саме близькосхідний споживач довіряє брендам, він також має звичку читати етикетку. А наш мінеральний склад його цілком влаштовує, і незрозуміло, навіщо платити більше, якщо можна отримати воду таку ж, а можливо і більш якісну, але дешевше.
Питання, про яке я навіть не думав до бесіди з Вами: а який взагалі механізм підтвердження того, що ваша вода в цій красивій пляшці розлита саме з цього гірського водозабору, саме там, саме на тій висоті? Є якісь докази цього? По воді ж не видно, звідки вона.
– На те й існують сертифікати якості. До речі, Ви знаєте, що наша вода – офіційна вода Верховної Ради і МЗС, наприклад?
Як вам це вдалося?!
Як їм це вдалося, ви хотіли запитати? Ну, вони нас умовили! (посміхається).
Та годі! Це було саме так?
Ну, приблизно так. Зараз я вам покажу одну річ (показує фото). Ось, зверніть увагу, це Верховна Рада України – наш кобрендинг, а це Міністерство закордонних справ – кобрендинг.
Ви були спонсором кандидата в президенти Володимира Зеленського? Спонсоруєте “Слугу народу”?
Ні. Я в політичній діяльності не брав участі ніколи, нікого не спонсорував, але – практично всіх знаю. Знав попередніх, попередніх перед попередніми, і знаю теперішніх.
Так склалося, що ми вчилися і росли і з тими, і з тими, і, так чи інакше, в різний час перетиналися.
У моїй голові не дуже вкладається, як можна в Україні потрапити в державну структуру зі своїм товаром на виключно конкурентній основі … я допускаю, що це можливо, але перша думка: неможливо. Як ваша вода потрапила в Раду? Наскільки Вам довелося демпінгнути?
Ані на скільки, ми взагалі не демпінгуємо.
Ми продавалися у Верховній Раді в буфеті поряд з іншими виробниками. Потім вони до нас звернулися з проханням зробити кобрендинг.
Якщо ви візьмете нашого “провідного виробника”, він кобрендинг не робить. А апарат Верховної Ради – захотів мати воду з символікою Верховної Ради. Міністерство закордонних справ хоче мати воду з символікою міністерства. Прокуратура хоче мати воду з …
Ви що, і для прокуратури воду робите?
Так, ми зробили кобрендинг і для них…
Ми зі всіма працюємо в плюс для себе. Демпінгувати могли на етапі виходу на ринок. Зараз же немає ніякого сенсу, тому що впізнаваність і так досить висока.
Якщо раніше моїх торгових агентів запитували: “А хто ви? А де ви продаєте? А де вас розливають?”, то зараз питання починається з того, дамо ми їм свій холодильник чи ні. Перші три питання пішли в минуле.
Ми, в принципі, у своїй корпоративній культурі не використовуємо будь-якої мотивації поза безготівковими платежами. Ми не корумпуємо закупівельників ресторанів хоча б з тієї причини, що я знаю власників, а це буде некоректно просто по відношенню до них.
Якщо ми продаємося в держструктурах – значить виграємо тендер. Десь виграємо, десь програємо. Ось, наприклад, тендер для “МАУ” програли. Тому що той, хто виграв, вирішив просто демпінгнути заради впізнаваності.
А в тендерах “Укрзалізниці” ми не беремо участі, тому що там перемагає ціна. А ми не можемо бути дешевше водопровідної очищеної води. Ніяк. Тому і не беремо участі.
Я особисто ніколи в житті не брав участі в жодних бюджетних програмах дотацій, ніколи не торкався бюджетних грошей, не перебував на держслужбі. Тому в цьому плані у мене все спокійно.
(Дмитро відволікається на телефонний дзвінок. Ми вимикаємо диктофон і не підслуховуємо, але уривки фраз самі шикуються в незаплановані питання)
Про інвестиції та їх захист
Мені здалося, що Ви по телефону обговорювали питання перереєстрації торгових марок з Вашої компанії на Вас як громадянина? Навіщо? Капіталізуєте себе?
Ні. У мене в даному випадку принцип: щоб уникнути якихось рейдерських та інших моментів в майбутньому – зареєструвати всі інтелектуальні права на себе як на фізичну особу. Але за технологією отримання якоїсь там довідки, або патенту, або торгової марки потрібно, щоб була історія 5-річного виробництва. Відповідно, я можу отримати свідоцтво на завод. Після того, як його отримано, я у заводу купую права і консолідую їх на собі. Всі права на пляшку, на назву, на зображення – повністю належать мені як фізичній особі. У нас же величезна кількість патентів: маки на пляшках зареєстровані окремо, кришка зареєстрована окремо, назва – окремо, вся разом етикетка – окремо.
Тобто, ми стали мимовільними свідками комплексу контррейдерскіх заходів? В принципі, логічно – який сенс рейдерити бізнес без бренду.
В тому то й справа. Юрособа завжди може бути вразлива перед якимись захопленнями, перереєстраціями і так далі. З фізиком це зробити неможливо. Тому я консолідую все як фізособа, і потім просто своїм компаніям даю право використовувати інтелектуальну власність. Можливо, в майбутньому – за роялті.
Ви це робите, спостерігаючи за прикладами інших недружніх поглинань? Або були спроби провернути це з Вами?
Я це роблю без якихось прикладів, а просто виходячи зі здорового глузду.
Я просто знаю, що так треба, так правильно. І так найбезпечніше. Тому йду цим шляхом, тим більше, що він не є якимось витратним або важким. Тут все абсолютно просто.
Масштаби моєї діяльності і бізнесу ніколи не давали можливості його “віджати”. І тут ще важливий момент, що 90% успіху будь-якої справи, яке є, базується безпосередньо на мені. Це не кар’єр, який можна відібрати. А просто посваритися зі мною і почати війну – це ж абсолютно деструктивна історія.
На мій погляд, якби в Україні працював нормальний фондовий ринок, надрокористувачі могли б залучати гроші не тільки великих інвестфондів. Ви стежите за тим, що і як торгується?
Звичайно, стежу, у мене і цінні папери є.
Якщо припустити, що фондовий ринок уже працює, чиї акції ви б купили з видобувних компаній в Україні?
Нічиї.
Чому?
По-перше, покажіть мені хоч одну видобувну компанію в світі, яка показує істотне зростання! Якщо ви візьмете будь-які швидко зростаючі компанії, вони виключно пов’язані з IT, або просто з телефонними додатками. AIRBNB, наприклад. Ця програма по оренді будинків коштує більше, ніж вся мережа HILTON з усіма стільцями і люстрами. Розумієте? А це просто додаток.
Далі, припустимо, Ви купуєте якісь акції гірничодобувної компанії. Але не контрольний пакет, а 5% або 3%. Якщо я контролюю 51%, мені взагалі все одно, скільки ви заплатили за інші 49% – 400 000 дол. або 400 000 000 дол., яка різниця?! Все одно я особисто щороку прийматиму рішення по реінвестиції отриманого прибутку в себе ж.
Дивідендів ви не побачите, ніколи. У вас залишається спекулятивна складова. Але ця історія в минулому.
Пам’ятайте, була історія з голландськими тюльпанами, коли цибулини коштували цілий статок? Хоча споживча цінність їх була “0”, тому що це всього лише квітка. Але так суспільство домовилося, так склалося, що цибулина була спекулятивним інструментом, і ціна весь час зростала. І раптом, в один прекрасний день, цибулину продали дешевше ніж планували, якусь одну. І все, хвиля все змела!
Це ж і у нас сталося з акціями. Ринок зростав спекулятивно, як і нерухомість. Але з нерухомістю ще зрозуміло, тут є споживча вартість. А з акціями що? Якщо дивідендів немає, то що рухає тими, хто купує акції Apple або ще чиїсь іще? Те, що в кінці року компанія покаже прибуток, і він отримає дивіденди більше, ніж, наприклад, банківський відсоток, якби він поклав гроші туди? Плюс вони ще можуть вирости в ціні.
Тобто, тут є 2 складові: 1 – безпосередньо виплати дивідендів, а 2 – спекулятивний інтерес. У нашому випадку можливий тільки спекулятивний інтерес. Але ми трохи вже і не та країна, і не той ринок, де очікується якийсь спекулятивний бум на щось. Все, забудьте про це.
Всі чекають, коли ціни повернуться. Але нікуди нічого не повернеться, все що було раніше – зникло, пройшло і більше ніколи не повториться. Тому, якщо ти не контролюєш контрольний пакет, або у тебе немає блокуючого пакета, ти просто “випадковий пасажир”. Може пощастить, може не пощастить. От і все.
З 50 емітентів, які у мене були в портфелі, там реально дивіденди копійчані були. Виплатило, може, півтора десятка компаній. І то, це було набагато нижче, ніж банківський відсоток, якби я просто поклав гроші в банк. Тобто, я їх купував з метою саме якихось спекулятивних моментів. Десь встиг, десь не встиг.
У Вашому портфелі є видобувні компанії? Багато компаній в цій індустрії існують у формі акціонерних товариств.
У мене є незначні пакети акцій пари ГЗК і трубних заводів… До речі, саме ГЗК і виплачували дивіденди.
Я б купив акції вашого бізнесу, якби це було можливо. Ви плануєте вийти на фондовий ринок? Питаю в контексті IPO футбольного клубу “Верес”, яке провів Concorde Capital Ігоря Мазепи. Вони в перший же день зібрали заявок на 36 млн грн з 50 запланованих. І це регіональний футбольний клуб з Рівного!
У світі грошей набагато більше, ніж ідей і точок їх застосування. Це по-перше.
Великі інвестиційні фонди дуже часто йдуть у свідомо збиткові проекти, це по-друге. Світ грошей зараз так влаштований.
І, по-третє, нам до IPO на сьогоднішній день – як до неба. Тому що IPO, в першу чергу, це набір документів. Ми зараз б’ємося за отримання ХАССП – є такий сертифікат міжнародний. Він поки ще необов’язковий, але скоро буде обов’язковим.
ХАССП- це що?
Це найдетальніша стандартизація організації виробництва продуктів харчування. Регламентується буквально все: розташування мишоловок на певній відстані одна від одної, душових кабін, місць прийому їжі працівниками і так далі. Ось ми вже півроку працюємо над тим, щоб отримати цей ХАССП. Поки ми йому не відповідаємо. Але це потрібна річ, в першу чергу, для нас самих, щоб наш бізнес, наше виробництво відповідало світовим стандартам… А потім ще є звітність… Тобто, ми за оборотами поки що не відповідаємо IPO.
Ви відкриті для пропозицій?
По ринку ні до кого не ходимо. Ми розуміємо, що ще не відповідаємо за оборотами і за фінансовими показниками тим критеріям, які цікавлять великих покупців. А дрібні покупці – не цікавлять нас.
Але, в принципі, міжнародні компанії готові викладати серйозні суми навіть за перспективу. Якщо вони бачать, що проект може розвинутися у щось більше, то вони можуть добре переплатити. Тому поки ми сидимо рівно і робимо те, що повинні робити.
Читайте також: Оксана Оринчак: “Дешевше – бути в Асоціації!”
Читайте також: Олег Тритяченко: “Кислотоупор переходить в інвестиційний бізнес”
Читайте також: Тарас Кузьмич: Площі “Будинку Книги” здавалися в оренду за 1 гривню на рік!
Читайте також: Володимир Семенюк: Smart Energy розглядає можливість експансії на захід України
Автор фото NADRA.info – Олег Петрасюк, Yesterday & Tomorrow