Перша літієва УРП: хто заплатить за воду, землю і відходи? (Гречка)

Інформаційний портал «Гречка» (автор Анастасія Дзюбак) в опублікованому днями матеріалі Видобуток літію на Кіровоградщині: хто заплатить за воду, землю і відходи? аналізує потенційні умови, вигоди та ризики для місцевої громади і регіону від майбутньої Угоди про розподіл продукції на ділянці літієвих руд «Добра». 

Проєкт розробки літієвого родовища «Добра» подають як стратегічний для України, однак за розмовами про інвестиції і «критичну сировину» стоїть складніша економіка. Йдеться не лише про літій, а про сотні гектарів землі, великі обсяги води, відходи збагачення і майбутню рекультивацію територій. З відкритої інформації щодо умов Угоди про розподіл продукції передбачено, що інвестор може не сплачувати низку платежів за використання природних ресурсів, а громади отримуватимуть лише частку державної вигоди. Наскільки вона може бути великою — і чи покриє екологічні та інфраструктурні витрати?

Кіровоградське родовище – перше в угоді про надра зі США

Як пише видання, 8 січня 2026 Урядова комісія визначила переможця конкурсу на розробку літієвого родовища «Добра», що на Кіровоградщині. ​​Це консорціум до якого входить мільярдер Роналд С.Лаудер та компанія TechMet.

Рішення ухвалили у рамках так званої угоди про надра між Україною і США, яку підписали в травні 2025 року. Фактично, угода була підписана як механізм отримання Україною американської зброї та стабільного джерела фінансування для післявоєнного відновлення.

Загалом, у Кіровоградській області є ще низка родовищ, які підпадають під дію угоди.

УРП для літію: що отримає держава та інвестор

Після визначення переможця, має бути підписана Угода про розподіл продукції (УРП) – це спеціальний вид договору між державою та інвестором, який дозволяє приватній компанії проводити геологічне вивчення, видобування корисних копалин і пов’язані роботи на певній ділянці надр, а отримана продукція ділиться між сторонами за визначеною формулою.

Такі договори тривалий час в Україні застосовувалася переважно у нафтогазових проєктах. Однак тепер цей механізм розглядають і для твердих корисних копалин — зокрема літію. Прихильники такого підходу вважають, що УРП може допомогти залучити великі інвестиції та сучасні технології у складні видобувні проєкти.

Для інвестора це вигідно, бо він отримує незмінні умови для фінансування 20-50 років.

Проте головна проблема сьогодні в тому, що суспільству, громадам і навіть частині експертного середовища досі не показали повної економічної та технологічної конструкції проєкту.

Громада не знає, чи отримає вигоду від угоди

Як відповіли на запит «Гречці» у Добровеличківській громаді – будь-яку соціальну угоду між громадою та інвестором можуть укладати лише після того, як буде укладена угода про розподіл продукції.

Громада звернулась до Мінекономіки ще у березні, і їм роз’яснили, що відповідно Закону «Про угоди про розподіл продукції» на розробку проєкту угоди мають три місяці. Отже, хоч якась інформація про те, що всередині угоди, може бути вже в квітні.

Також громада не має інформації про економічний чи екологічний вплив угоди на громаду – все на розсуд міністерства.

За словами Олександра Шумського, начальника управління адміністрування ресурсних платежів, рентної плати та місцевих податків і зборів з юридичних осіб Департаменту адміністрування податків Державної податкової служби,  без повного доступу до тексту угоди важко точно порахувати економіку проєкту.

Потрібно знати:

• структуру витрат, які компенсуються інвестору
• обсяг прибуткової продукції
• механізми розподілу доходів
• екологічні та рекультиваційні зобов’язання

А без цього розмова про стратегічний ресурс ризикує залишитися розмовою про великі очікування без зрозумілої відповіді на базове запитання: хто в підсумку платить, хто заробляє і хто потім ліквідовує наслідки.

Проєкт Wolfsberg в Австрії: приклад літієвого родовища в Європі

Родовище «Добра» може стати першим місцем видобутку літію в країні.

До цього єдиним ліцензованим було сусіднє Полохівське родовище. На ділянці тривали дослідження, але видобуток так і не почався. А в квітні 2025 суд арештував ділянки, запідозривши надрокористувача — «Укрлітійвидобування» — у незаконній купівлі землі.

Тому Шумський наводить європейський приклад — проєкт Wolfsberg в Австрії — один із найбільш детально вивчених прикладів літієвого видобутку.

Це родовище розробляє австралійська компанія European Lithium Limited. За словами учасників дискусії, цей проєкт пройшов так зване банківське техніко-економічне обґрунтування — тобто детальний фінансовий і технологічний розрахунок, який використовується для залучення інвестицій.

Як пояснює Олександр Шумський, у цьому проєкті враховано повну структуру витрат: від облаштування шахти до будівництва фабрики зі збагачення концентрату і подальшого гідрометалургійного виробництва.

Саме Wolfsberg часто використовують як орієнтир для оцінки масштабів подібних проєктів. Наприклад, за аналогією з ним під промислову інфраструктуру — шахту та фабрику збагачення — на Кіровоградщині може знадобитися щонайменше близько 200 гектарів землі.

Крім того, австрійський проєкт показує, що під час переробки літієвих руд значну частину видобутої породи становлять супутні мінерали. У Wolfsberg розглядають можливість використання частини таких мінералів як товарної продукції, що дозволяє зменшувати собівартість літієвого виробництва.

За оцінками експертів, вилучення супутніх корисних копалин може знизити витрати на виробництво літієвого концентрату приблизно на 12–15%.

Ще один важливий параметр — використання  води. За даними, на які посилається Шумський, у проєкті Wolfsberg для виробництва однієї тонни концентрату може знадобитися близько 400 кубометрів води. При цьому приблизно п’ята частина капітальних витрат проєкту пов’язана саме з системами очищення та повторного використання води.

Однак, попри детальну підготовку, навіть такі проєкти потребують значних досліджень і технологічних випробувань. За словами Шумського, розроблення технологічних моделей для літієвих родовищ — складний і дорогий процес, який можуть виконувати лише кілька спеціалізованих компаній у світі.

Саме тому приклад Wolfsberg показує: перед запуском масштабного літієвого видобутку необхідні не лише інвестиції, а й глибоке технологічне обґрунтування всіх етапів виробництва — від геології до переробки мінеральної сировини.

Що очікувати від видобутку літію у Кіровоградській області?

Літію небагато, решта — відходи. Або ресурс?

Вміст літієвих мінералів на ділянці «Добра», за словами Олександра Шумського, становить до 6%. Отже, 94% мінеральної маси, яку вилучатимуть із надр, не є літієвою.

У нинішній логіці проєкту ця частина фактично розглядається як відходи.

Водночас, як пояснює він, це не єдино можливий підхід. Під час обговорення фахівці пропонували передбачити в особливих умовах угоди, що польові шпати і кварц мають визнаватися супутніми корисними копалинами, а надрокористувач мусить вилучати їх як товарну продукцію.

Логіка проста: те, що зараз виводиться в категорію відходів, могло б зменшувати собівартість основного виробництва. За аналогією з австрійським проєктом Wolfsberg, вилучення супутніх корисних копалин могло б знизити собівартість літієвого виробництва щонайменше на 12–15%.

Інакше кажучи, частина ресурсів, які можна було б конвертувати в економічну вигоду, в наявній моделі ризикує просто перетворитися на проблему поводження з відходами.

Хто заплатить за воду?

Окрема велика тема — вода. Для видобутку і збагачення руди вона потрібна в значних обсягах.

Шумський каже, що, якщо брати аналогії з українською практикою збагачення корисних копалин, де застосовуються гідротранспорт і гідрозбагачення, використання може сягати близько тисячі кубометрів води на одну тонну концентрату. Якщо ж дивитися на Wolfsberg, там, за його даними, йдеться приблизно про 400 кубометрів на тонну.

У будь-якому випадку це великі обсяги. Причому частина капітальних витрат у подібних проєктах іде саме на очищення води, яка повертається після збагачення мінеральної сировини. За оцінкою Шумського, в аналогічних проєктах це може бути близько 20% капітальних витрат.

«Плата за спеціальне водокористування теж не передбачена. Тобто вода фактично безкоштовна з точки зору оподаткування», — додає Шумський.

А це означає, що місцеві бюджети не отримуватимуть ті надходження, які за звичайних умов надрокористування вони мали б отримувати від такого виду платежів. Проте можуть звертатись за державною субвенцією.

Приховані витрати проєкту

Після збагачення залишаються не лише очищена вода, а й відходи — дрібнодисперсні залишки, шлами, технологічні маси, які треба кудись дівати.

Один із варіантів, який обговорювався, — розміщення частини таких відходів у шахті. Але, як зазначає Шумський, навіть такий підхід сам по собі не є простим рішенням.

Розміщення тонкого помолу відходів у шахтному просторі потребуватиме значних обсягів цементної сировини, щоб цю масу можна було стабілізувати і безпечно там залишити. І це не дрібниця, а окрема технологічна і фінансова складова.

При цьому, за словами експерта, він не бачив тих детальних розрахунків, які інвестор мав би подати відповідно до закону про Угоди про розподіл продукції. Закон вимагає детально описати плани, програми, технології та всі механізми, необхідні для видобутку. Але публічно таких розрахунків він не бачив.

Тут виникає одразу два питання: чи є в держави повне розуміння майбутньої технологічної моделі, і чи усвідомлюють її ціну ті, хто політично просуває проєкт.

Хто платить за землю, якщо плату за землю не передбачили

Одне з найважливіших питань — хто платитиме за землю, якщо для проєкту потрібні десятки або сотні гектарів.

У звичайній системі все зрозуміло: є або земельний податок, або орендна плата. У моделі УРП, як пояснює Шумський, такого механізму для виконавця угоди фактично не передбачено.

«Закон про угоди про розподіл продукції і Податковий кодекс не передбачають сплати земельного податку. Такого механізму там просто немає», — каже він.

Тобто інвестор не сплачує громаді за землю так, як це відбувається у звичайному надрокористуванні.

У такій конструкції громада може претендувати на компенсацію втрат не від інвестора, а від держави — через механізм бюджетної субвенції. Йдеться про застосування статті 103 Бюджетного кодексу: якщо рішення держави зменшило доходи місцевих бюджетів, теоретично держава може компенсувати ці втрати.

Але це не автоматичний і не простий механізм. Громада мусить довести, що саме через таке рішення вона втратила конкретні доходи — від землі,  води чи інших платежів — і що це позбавляє її можливості фінансувати власні або делеговані повноваження.

Тобто, на практиці, замість прямого платежу від користувача землі громада отримує складну і потенційно конфліктну схему, де ще треба довести державі, що громада справді щось втратила.

На правах реклами

КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ

Рекультивація: хто платитиме після завершення проєкту

Ще одна недооцінена тема — рекультивація.

У звичайному надрокористуванні, принаймні формально, існують окремі проєкти рекультивації, де оцінюється, скільки коштів потрібно, щоб відновити територію після видобутку. У випадку УРП ситуація складніша.

Після певного моменту основні засоби виробництва, вартість яких уже відшкодована, переходять у власність держави. І далі виникає цілком практичне питання: хто фінансуватиме приведення території до належного стану.

Для невеликих вуглеводневих об’єктів це раніше не було настільки гострою проблемою, бо йшлося про свердловини з відносно невеликими витратами на ліквідацію. Для масштабного гірничого проєкту з шахтою, фабрикою, хвостосховищами і великими земельними ділянками, якщо це не буде дуже чітко прописано в угоді, то ризик бюджетних витрат у майбутньому цілком реальний.

Питання є і до дохідності ренти, і до соціальних виплат.

Держава може отримати небагато, громада — ще менше?

На запитання про те, чи можна вже зараз чітко порахувати вигоди для Добровеличківської громади, району чи області, Шумський відповідає стримано: без тексту угоди він би не брався це робити.

Причина проста. Для точного розрахунку потрібно знати структуру витрат, які компенсуються, обсяг прибуткової продукції, порядок її розподілу, перелік витрат, які зменшують базу оподаткування, а також усі особливі умови щодо води, землі, екології та рекультивації.

Поки такого доступу немає, будь-які точні цифри будуть або умовними, або політично зручними.

Є ризик, що держава отримає менше, ніж коштує той набір ресурсів і послуг, який фактично буде використано або втрачено в процесі реалізації проєкту.

Шумський ілюструє це зокрема ситуацією з промиванням Інгульця, куди скидають воду після виробничих процесів інші гірничі підприємства. За його словами, наповнення відповідного водосховища і промивання річки обходиться державі приблизно в 400 мільйонів гривень на рік.

Це не прямий аналог «Доброї», але показовий приклад того, що екологічні та водогосподарські витрати можуть зрештою лягати на бюджет, а не на самого користувача.

Коли мова зайшла про орієнтовний розмір вигоди, Шумський навів дуже грубу і спрощену модель, але вона дає уявлення про порядок цифр.

«Якщо тонна концентрату коштує 600 доларів, то близько 420 доларів може піти на покриття капітальних і операційних витрат. Із решти держава може отримати приблизно 25 доларів», — пояснює він.

Саме від цієї суми, відповідно до чинної моделі, область, район і громада разом можуть претендувати на 10%. Тобто це близько 2,5 долара з тонни концентрату — сукупно на всіх.

Для великого промислового проєкту з масштабним використанням землі, води й потенційним екологічним впливом це виглядає дуже скромно.

Шумський окремо звертає увагу: ідеться саме про концентрат, а не про продукцію вищого переділу — наприклад, карбонат або гідроксид літію. А от виробництво таких продуктів уже не вкладається прямо в нинішню логіку закону про УРП і потребувало б окремого правового врегулювання. Саме розвиток переробки літію важливий для України.