Євгеній Цимарман: Плануємо інвестувати до $10 млн у 5-6 грінфілдів в Україні

Після вимушеної дворічної паузи на тлі повномасштабного нападу РФ на Україну, в 2024-му VESCO відновила видобуток глин у Донецькій області і знову інвестує в розвиток. Роком раніше іспанський підрозділ групи почав розробку свого першого родовища в ЄС. Відтак сьогодні у планах VESCO – не лише готовність до викликів воєнного часу, але й нові продукти та нові ринки.  

Про трансформацію і модернізацію під час війни, підтримку працівників і сил оборони, інвестиційні наміри і їх географічний вимір – NADRA.INFO говорять із Генеральним директором VESCO в Україні Євгенієм Цимарманом.

NADRA.INFO: Євгенію Віталійовичу, давайте для початку наведемо різкість, яка доречна після минулорічних новин VESCO про початок видобування глин в Іспанії. Що собою являє група VESCO сьогодні: де працює, що видобуває?

Євгеній Цимарман: На відміну від 2021 р., сьогодні VESCO – вже не просто група українських компаній. Група стала глобальною.

Я керую групою підприємств VESCO в Україні, яка об’єднує глиновидобувні підприємства ПрАТ «Веско», ПрАТ «Дружківське рудоуправління», ПрАТ «Огнеупорнеруд», АТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», ТОВ «ЮМДЖИ Каолін» і ТОВ «ЮМДЖИ Інвест». Основні підприємства Групи є провідними виробниками керамічної сировини в Україні. І вже наша українська група входить до міжнародної групи VESCO..

Масштабувати наш бізнес в європейських країнах і диверсифікувати портфель – додавати нові продукти – ми почали ще до повномасштабного вторгнення, починаючи з 2020 р.. І в тому ж році, до нас приєднались дві компанії: VESCO Clay Spain (Іспанія) і VESCO Clay Italy (Італія). Це було стартом для розвитку міжнародної групи компаній VESCO, яка на сьогодні обʼєднує компанії в Україні, Італії, Іспанії, Румунії, Польщі та Сербії. Сьогодні керамічну сировину  міжнародної групи VESCO знають у більш ніж 20 країнах світу. Загальна виробнича потужність із видобутку керамічної сировини може сягати показників 3,5 млн тонн на рік.

VESCO в Україні сьогодні – найважливіша частина нашої міжнародної групи. Ми виробляємо найбільше продукту, який продає глобальна група VESCO.

Міжнародна група VESCO інвестує не лише в розвиток видобутку і переробки в Україні, але і в інші ринки в усьому світі. В той час як група VESCO в Україні сфокусована на стратегії  диверсифікації і додавання до портфелю нових продуктів – саме в Україні.

Нашим основним фокусом уваги залишається керамічна сировина (глини, каоліни і польовий шпат), але ми також розглядаємо й інші матеріали, які можна розробляти відкритим способом і які не потребують дуже глибокої переробки (вапняки, доломіти, бентонітові глини, пісок). Навіть краєм ока придивляємося до ринку солі.

А наша основна задача зараз – це стабільна робота всіх активів, і забезпечення максимально можливих безпечних умов праці для наших співробітників.

До планів пропоную повернутися згодом. Розкажіть про глини, представлені на стенді – всі ваші?

Так, майже всі зразки – це глини з наших різних карʼєрів.

Ось це – найвищий сорт української глини для кераміки. Вона пластична і після випалювання буде ідеально білою.

До речі, ви знаєте, що плитка робиться не з глини?

Тобто?

Сьогодні плитка робиться методом сухого пресування, і основний її матеріал – польовий шпат. Виробництво плитки – складний процес. Проте, якщо максимально просто описати основний склад суміші для її виготовлення, то вона буде складатись десь до 60% (інколи може бути більше) з польового шпату, близько 10% – пісок, і тільки до 40% – глина.

Тобто, глина не є основною у відсотковому відношенні, але як клей скріплює всі інші сипучі компоненти між собою, щоб дати змогу донести плитку до сушки і потім до пічки, де польовий шпат і пісок розплавляться і стануть плиткою. А після випалювання в пічці – задача глини не заважати. Наприклад, сильно не усаджуватися, щоб не було розстріскування. Також глина повинна мати білий колір після випалювання – не фарбувати виріб, якщо це не задумано технологом. Також глина у виробі повинна мати мінімальне водопоглинання, щоб плитка була морозостійкою. А ще – глина в мульчі має бути дуже текучою, щоб не забивати технологічні трубопроводи на виробництві.

Свого часу українські глини зробили революцію на ринку виробництва плитки в Європі. В 1990-х, коли розпався СРСР, українська глина використовувалася здебільшого в ізоляторах, посуді, сантехніці, вогнетривах. А в виробництві плитки використовувалась значно в менших обсягах, ніж зараз.

Саме тоді в Італії, Іспанії та інших «керамічних країнах» почав розвиватися метод сухого пресування. І коли ми показали українську глину італійським технологам – вони зрозуміли: ось він, компонент, який вони довго шукали і який нарешті може якісно склеїти докупи шпат і пісок! Саме наша українська глина тоді дала поштовх для розвитку цілої галузі керамічної промисловості – виробництва Gres Porcelanato, або як ми її називаємо, «керамограніту».

На яку глину найбільше схожа та, яку VESCO почала видобувати в Іспанії?

Іспанська – десь така… Вона теж біла, але не настільки пластична, як наша:

Але для плитки така якісна глина, як наша українська, не завжди потрібна – можна брати щось простіше. Наприклад, якщо змішати нашу та іспанську – буде саме те, що треба.

Ми з Вами познайомилися восени 2021 р. на Донбасі, коли VESCO відкривала свій 17-й карʼєр, на родовищі «Победа». Ви встигли розпочати промисловий видобуток? Скільки кілометрів від карʼєру до лінії фронту сьогодні?

20 кілометрів плюс. Але так, ми розпочали видобуток, і працюємо, по мірі можливостей.

Після повномасштабного вторгнення РФ у вашої групи є тимчасово втрачені активи?

Часівоярський комбінат, що увійшов до нашої Групи незадовго до повномасштабної війни (АМКУ погодив угоду в грудні 2020 р. – Ред.). Через те, що він вже певний час знаходиться на лінії фронту, втрачено доступ до обладнання, будівель, родовищ.

Як повномасштабна війна вплинула на ринок глини в Україні і Європі?

З початку повномасштабного вторгнення реалізація української глини впала у сім разів – на 86% (це порівнюючи результати 2023 року з 2021-м, 2022-й в розрахунок не беремо). Мова про всіх українських виробників глини, включаючи VESCO в Україні.

Головна причина – деякі підприємства, як наш Часівоярський комбінат, взагалі опинилися на лінії фронту в зоні бойових дій.

Інша причина – повністю порушена логістика. Оптимальний шлях для експорту глин – морський. А що відбувалося з морською логістикою на початку вторгнення – не треба нагадувати. Тому нам довелося шукати інші шляхи. Альтернативою став залізничний транспорт, але він значно дорожчий, і має меншу пропускну здатність.

Коли наші європейські клієнти це побачили, були дуже стурбовані тим, що українські глини взагалі можуть зникнути з ринку. І деякі навіть почали переключатися на інші глини – заміщувати нашу сировину.

Чиїми глинами європейські клієнти почали заміщувати українські глини?

Німецькими, турецькими, іспанськими, а також глинами з балканських країн. Довелося попрацювати технологам, і ринок досить швидко знайшов заміну, внаслідок чого попит на нашу продукцію дещо знизився.

Крім війни на попит вплинула стагнація світового ринку керамічної плитки. Сукупне виробництво в Італії, Іспанії, Туреччині, Польщі та Україні впало на 23% – з 1630 млн м² плитки в 2021 р. до 1260 млн м² у 2023 р. Одна з основних першопричин цього: ріст цін на енергоносії та їх доступність.

Все це вкупі і призвело до падіння продажів української глини більше ніж у 7 разів.

Звісно, така ситуація вплинула на результати української групи VESCO.

Якщо до повномасштабного вторгнення ми виробляли близько 3 млн т керамічної сировини й майже все реалізовували, то вже в 2022 р. продали 800 тис. т, і 2023 р. став найгіршим за всю історію групи – ми продали лише 500 тис. т глини.

А ще, ми в 2022 і 2023 році взагалі нічого не видобували. Весь попит закривався глиною на складах в наявності. І це був найскладніший період. Це негативно позначилося і на раціональності використання ресурсів нашої групи, і на фінансовому результаті. Але ми пережили цей період, в 2023 р. почала відкриватися морська логістика, і 2024 р. – став першим відносно успішним для нас роком від початку повномасштабного вторгнення. Бо ми відновили видобування.

Скільки вже видобули і відвантажили в цьому році?

На сьогоднішній день видобули понад 600 тис. т глини. Також почали робити розкривні роботи.

Щодо відвантаження керамічної сировини, то  вже більше 1 млн т готової продукції відправлено замовникам та на портові склади, це 35% від довоєнного рівня (для порівняння, у 2022 р. за аналогічний період при умові, що перші майже два місяці були мирними, ми відвантажили 804,8 тис. т).

Так, 1 млн т це ще не 3 млн т, як було до вторгнення. Але це той обсяг, при якому вже можна раціонально використовувати наші ресурси: завантажувати техніку і персонал, правильно організовувати роботу карʼєрів, складів, майданчиків відвантаження – і зрештою показувати непогані фінансові результати.

В жовтні 2023 р. ви обіцяли друге за війну підвищити зарплати на українських підприємствах групи. Зробили?

Так, 1 травня ми підвищили заробітні плати персоналу групи VESCO в Україні в середньому на 15-19%, залежно від професії.

Крім цього, ми вперше відновили інвестиції в розвиток.

В 2024 р. ми інвестували у виробництво понад 16,4 млн гривень, з яких 12 млн грн вклали в якість наших глин – бо якість глин VESCO – це, без перебільшення, вже світовий бренд, і ми не можемо дозволити собі знижувати планку. Тому інвестували в перенесення та переоблаштування лабораторії фізико-хімічних вимірів, яка забезпечує стабільну якість.

Маєте на увазі лабораторію в Дружківці? Ви не планували евакуацію/релокацію її в інше місто, подалі від фронту?

Так, мова про нашу лабораторію.

Після початку повномасштабного вторгнення ми були вимушені більшу частину коштовного обладнання евакуювати в безпечний регіон.

На сьогодні ми знову обладнали лабораторію новим обладнанням, що максимально оптимальне для виконання повного спектру лабораторних досліджень вартістю 12 млн грн, яке забезпечує безперервний контроль якості нашої продукції.

Водночас, ми розуміємо, що вся наша робота залежить від подій на лінії фронту, що ми залежні від наших захисників і захисниць. Тому ми підтримуємо запити наших сил оборони, і в цьому році за 10 міс на підтримку ЗСУ, ТРО та громад для зміцнення обороноздатності країни спрямували понад 5,4 млн гривень. Крім цього, де можемо, допомагаємо і обладнанням, і людьми.

Зважаючи на близькість лабораторії до лінії фронту і потенційну небезпеку для працівників – чи запроваджували додаткові пакети страховки?

Ми завжди були відповідальним роботодавцем і завжди страхували наших співробітників, їх здоровʼя. І ми продовжуємо страхування. Додаткових пакетів не запроваджували.

Крім цього, робимо укриття, налагоджуємо роботу так, щоб можна було в будь-який момент евакуювати співробітників і їх родини із потенційно небезпечних зон і т.д..

Одним словом, сьогодні ми працюємо на максимумі своїх потужностей і можливостей, і готові до будь-яких сценаріїв.

До речі, безпосередня близькість підприємств до лінії фронту змушує нас управляти ними буквально в ручному режимі, кожен день починаємо з вивчення обстановки на лінії фронту, і вже виходячи з цього приймаємо рішення, як будемо сьогодні працювати.

Ви особисто часто буваєте в Дружківці?

Буваю. Не скажу, що часто, бо мій спектр задач – по всій Україні. Але намагаюся бувати, підтримувати наших людей.

Ми відчуваємо війну ще й в розрізі того, що гірнича справа – це все ж таки більше чоловічі професії, а чоловіки потрібні у війську. Тому ми вже готуємо плани долучення до цих професій жінок, їх навчання, перепрофілювання.

Плануєте робити це своїми силами, чи залучатимете сторонні навчальні центри? Запитую, бо на конференції Індустрія щебеню в жовтні свою програму навчання жінок-екскаваторниць презентувала компанія Алеф-Строй, у них вже є перші випускниці.

Ще до повномасштабного вторгнення у нас був свій «учкомбінат» («Учбовий комбінат»), ми мали ліцензії для навчання по наших ключових професіях, мали власні обладнані класи і фахівців. Тому і зараз ми можемо все це робити самі. Але – якщо будуть гарні пропозиції, ми відкриті до співпраці. Адже, якщо бажання навчатися виявить лише одна жінка – запускати весь учкомбінат буде нераціонально. А долучити її до групи, яку вже сформували інші – чому ні?

Здивували повідомлення групи під час війни про рекультивацію і повернення відновлених земель громадам…

Так, ми продовжуємо відповідально ставитися до надрокористування і до такого фінального етапу повного циклу гірничих робіт як рекультивація.

За 9 місяців поточного року українським громадам (Андріївська сільська територіальна громада Краматорського району та Шахівська сільська територіальна громада Покровського району Донецької області) повернули 27 га відновлених земель, з них 8 га – рілля, 19 га – пасовища. Накопичені за минулі роки витрати на виконання робіт з відновлення цієї площі – 8,1 млн грн.

Загалом за період війни (2022-2023 – 9 міс. 2024 року)  українським громадам вже повернуто 135 га рекультивованих земель (8 га – рілля, 114 га – пасовища, 13 га – лісонасадження). Накопичені за минулі роки витрати на виконання робіт з відновлення цієї площі – 64,8 млн гривень.

Ми розуміємо, що для громад наші підприємства – бюджетоутворюючі. І багато громад залежать від нормальної роботи VESCO. Тому себе розглядаємо не лише як відповідального роботодавця, але і як надійного партнера для громад і місцевих адміністрацій.

Що в планах на 2025 рік?

Попри те, що наші ключові активи сьогодні знаходяться в безпосередній близькості до лінії фронту, бюджет наступного року ми плануємо без очікувань погіршення ситуації. Плануємо повторити результат цього року по видобутку і продажах. Розраховуємо, що попит на українські глини буде відновлюватися (хоч і не до обсягів, які були до повномасштабного вторгнення).

Але це у нас план А – на випадок, якщо не станеться нічого катастрофічного. Але і плани В, С і навіть D у нас також уже розроблені. Ми готуємося до різних розвитків подій.

В першу чергу, ми добре розуміємо, що у нас може порушитися залізнична логістика (ці ризики присутні і в інших видобувачів глини). Так вже було, коли виникли перебої з роботою нашої основної станції –довелося працювати лише через ту, що має менші пропускні можливості. Але і ця гілка дуже залежить від ситуації на фронті. Ми це розуміємо, і тому вже на сьогодні розробляємо плани відвантаження з інших, альтернативних станцій (назви не публікуємо зі зрозумілих міркувань – прим. NADRA.INFO), готуємо для своїх потреб станції в Харківській області, перенаправляємо на них наші глини з карʼєрів. Щоб якщо логістика таки порушиться – не гаяти час на налагодження альтернативного шляху.

Також торгові компанії  міжнародної групи VESCO формують страхові запаси на своїх складах, а ми забезпечуємо їх українською керамічною сировиною. Це критично важливо для  закордонних клієнтів. Щоб повертати втрачений ринок, вони повинні відчувати, що наша глина різко не закінчиться. Клієнти відверто кажуть: будемо бачити ваші запаси і перспективу стабільних поставок – будемо замовляти у вас, якщо ні – вибачайте. Тому ми інвестуємо також у формування додаткових запасів. Щоб за будь-яких обставин мати запас міцності.

Ви сказали, що частиною стратегічної трансформації групи є нові для VESCO в Україні копалини – вапняки, доломіти, бентонітові глини, пісок, сіль. Ви розглядаєте інвестиції в ці продукти у вигляді придбання нових родовищ чи купівлі вже працюючих бізнесів?

В планах у нас є проінвестувати до 10 млн дол. США в 5-6 грінфілдів в Україні в найближчі 5-10 років.

Але наш фокус – органічне зростання. Тобто, поетапне нарощування виробництва і диверсифікація. Тому ми вже багато років вивчаємо інформацію про перспективні ділянки та родовища цих корисних копалин в Україні.

В рамках реалізації цієї стратегії ТОВ «ЮМДЖИ Каолін» отримали на 5 років спецдозвіл на геологорозвідку каолінового родовища з дослідно-промисловою розробкою ділянки Іванківецька Бердичівського району Житомирської області.

Це був помітний аукціон! Вже приступили до робіт на ділянці?

Наразі виконуємо підготовчі заходи для проведення геологорозвідки, яку почнемо з 2025 р.. Виконання дослідно-промислової розробки ділянки плануємо на 2026 р., і в 2028 р. вийти на затвердження запасів корисної копалини та перейти до промислового видобутку.

До отримання результатів геологічного вивчення зарано говорити про тверді перспективи цього родовища. Але ми готові вкласти у запуск виробництва на цьому карʼєрі близько $2 млн, і очікуємо вийти на прогнозовану виробнича потужність – 50 тис. т каоліну на рік. Запуск виробництва дозволить нам створити 15-20 робочих місць. 

Заходячи на каоліновий ринок, Ви не могли не помітити резонансу після проголосованого Верховною Радою т.з. ресурсного законопроекту, який фіксує мінімальну ціну для оподаткування рентою видобування каолінів – якщо закон підпише Володимир Зеленський, всі видобувачі каолінів платитимуть 5% від $300 за тону видобутого. Свою попередню фінансову модель для роботи на новому родовищі – ви будували з урахуванням чинної бази оподаткування, чи вже відштовхувалися від $300/т?

Поки що виходили зі старої бази. І ви ж розумієте, що на цьому етапі у нас доволі приблизні підрахунки, які спираються на наш попередній досвід і чинну податкову модель.

Але я розумію, чому це стало топ-темою для виробників каоліну – тому що така база оподаткування занадто висока для цього ринку. Виробники не мають такої маржи для покриття збільшеного податку, особливо зараз, коли порушена логістика.

По доломітах: які родовища розглядаєте, чи готові купувати готові проекти – і якщо так, то з ким перебуваєте в переговорах?

По-перше, у нас є дуже великий досвід у вапняковій та доломітній темі. До повномасштабного вторгнення я був членом Наглядової ради і фактично відповідав за роботу Новотроїцького рудоуправління. Після початку війни в 2014 р. це був основний постачальник вапняків для всієї металургії. І ми розвинули це підприємства з менше ніж 1 млн т відвантажень – до понад 4 млн т на рік (звісно, ефективність роботи забезпечувалася синергією взаємодії з іншими підприємствами великої групи SCM).

Після повномасштабного вторгнення в перші ж дні рудоуправління було окуповане, але ми зберегли кістяк фахівців. І разом зайнялися вивченням інших родовищ вапняків в Україні. Дуже уважно дослідили  16 обʼєктів. Але ті вапняки, які розробляються на стадії грінфілд, придатні краще для цементної промисловості, ніж металургійної. А тому поки що не відповідають нашим інвестиційним критеріям.

Водночас, ми уважно спостерігаємо за ринком цементних вапняків, і якщо будуть проекти, які потраплять у наші інвестиційні критерії – ми відкриті до співпраці.

А які ці критерії у VESCO–Україна?

Ми дотримуємся класичних інвестиційних критеріїв при розгляді нових проєктів з видобутку вапняку. Насамперед ми оцінюємо якість сировини, яка повинна відповідати технічним стандартам і вимогам клієнтів. Особливу увагу приділяємо обсягам запасів – нас цікавлять родовища з мінімальними запасами у 5 млн тонн, адже це гарантує довготривалу стабільність видобутку. Розташування родовища також відіграє вирішальну роль: логістичне плече до споживача має бути таким, щоб забезпечити конкурентоспроможність вапняку за рахунок мінімальних транспортних витрат. 

Економічна ефективність проєктів є ключовим фактором. Ми оцінюємо їх за прогнозними грошовими потоками з урахуванням дисконтування, адже вартість грошей у часі змінюється. Основними показниками є строк окупності, який залежно від стратегічної важливості проєкту для групи може становити від 5 до 10 років,чистий приведений грошовий потік, який має бути позитивним, та цільовий IRR.

У сучасних умовах війни прогнозування стало значно складнішим. У таких випадках ми орієнтуємося на стратегічні цілі, проводимо сценарний аналіз і використовуємо таблиці чутливості для моделювання різних ситуацій, щоб зважити ризики. 

Чи дивилися ви на Негребівське родовище доломітів у Житомирській області? Вам цікавий цей проект?

Розглядали [як потенційний обʼєкт для інвестицій], але поки що ми не готові туди вкластися. Це родовище було з-поміж тих 16 обʼєктів, про які я казав. І ми продовжуємо уважно слідкувати за розвитком подій довкола цього проекту.

В січні 2024 р. Держгеонадра розіграли на аукціоні найбільше вапнякове родовище, яке колись продавалося з онлайн-торгів – Марʼянське в Дніпропетровській обл.. Воно цікаве покладами, якістю вапняків і логістичним плечем до Кривого Рогу. Згодом стало відомо, що переможець відмовився викупити лот, і це право перейшло до ТОВ «Марʼянський карʼєр», частку в якому незадовго до цього набула Наталія Куркова. Багатьох наших читачів і співбесідників це наштовхнуло на думку, що Марʼянське родовище може бути спільним проектом umgi/VESCO і Concorde Capital. Це так?

Ні, це окрема історія.

Хоча, так, ми робили проект бізнес моделі розробки Марʼянського родовища. І вона показала, що нашим інвестиційним критеріям цей обʼєкт наразі не відповідає. Тому і не брали участі в аукціоні.

А щодо пані Наталії Куркової – це ж не таємниця, що вона працювала з нами. Вона дуже досвідчений фінансист, і добре знає ринок корисних копалин, знає багатьох людей на цьому ринку, і почала розвиватися сама.

Тобто, це її особистий ризик, і грошей VESCO (чи акціонера) у цьому проекті немає?

Так, грошей VESCO у цьому проєкті немає.

Щодо бентонітів. Якщо не брати в розрахунок ділянки на тимчасово окупованій території (родовище Григорʼївське ТОВ «Григорʼївський рудник» у Донецькій обл., родовище Пологівське ТОВ «Гірничодобувна компанія «Мінерал» в Запорізькій) і в безпосередній близькості до лінії фронту (Миколаївська ділянка ТОВ «МІПУФР», Донецька обл.) – залишається всього два проекти:  Максимове родовище ділянка Максимова КП «Бента» у Вінницькій обл. і Черкаське родовище ділянка Дашуківська ПАТ «Дашуківські бентоніти». З ким із них ви в переговорах?

Ви дуже випереджаєте події!

Бентонітові глини це те, що в цілому відповідає нашому фаху: це відкриті гірничі роботи, ці глини дуже схожі на глини, з якими ми вже працюємо, і вони не потребують глибокої переробки.

Тому бентонітові глини ми тримаємо в голові давно. В першу чергу,  оскільки основне призначення українських бентонітів – томпонування при буро-вибухових роботах. Якщо у нас знову будуть розвиватися металургія і розширюватися комбінати, які проводять БВР, видобуваючи залізну руду, то бентонітові глини знову будуть дуже потрібними. Зараз – Ви ж самі розумієте, що із цим ринком. Тому, так, ми стежимо за подіями, розглядаємо різні проекти. Але щоб занурюватися в них, конкретні переговори вести – ще ні.

Каоліни нам значно цікавіші, ніж бентоніти, адже їх запаси в Україні – під 480 млн т, і з доступних родовищ можна вибрати ті, що варті інвестицій.

В 2022-2023 роках ринком пройшли чутки, що після захоплення військами РФ родовищ і складів глини в Донецькій обл., відбулися спроби постачати цю крадену глину на європейський ринок. Вам відомі такі факти?

Ні, такі факти мені не відомі.

Саме наші склади – ніде не були окуповані.

Розкажіть більше про глобальні плани VESCO.

На сьогодні міжнародна група VESCO окрім України присутня в Іспанії, Італії, Румунії, Сербії. Стратегічно Група планує розвивати виробничу діяльність ще в 5-6 країнах, зокрема розглядає перспективи інвестицій в США та  Індії.

Адже сьогодні, щоб постачати стабільно сировину для клієнтів, необхідно у своєму портфелі мати різні продукти, різні глини.

Я вже казав, що основою нашого експорту з України є білі пластичні глини, вони є. В Європі переважають темніші пластичні глини, або білі непластичні. Але всі вони використовуються в керамічних сумішах. І якщо ти маєш повний спектр продуктів – можеш пропонувати клієнтам не вузький сегмент, а комплексні рішення, і це дуже цінна перевага!

Саме тому міжнародна група VESCO сфокусована на інших ринках, зокрема, Індії. Це дуже складний ринок, але команда вже на початку цього шляху і бачимо, що там є досить якісні глини.

На якому етапі Ваші індійські, американські і турецькі плани? До слова, турки – конкуренти Україні по глинах?

Щодо Туреччини – ми і конкуренти, і ні водночас. Наші глини дуже різні. Але Туреччина – найбільший постачальник на європейський ринок польовошпатної продукції. І саме цей ринок цікавий міжнародній групі, адже польовий шпат – повторюся – основний компонент для керамічної плитки. А Туреччина має величезні запаси дуже якісних польових шпатів.

В Індії міжнародна група VESCO робить тільки попередні дослідження.

Про США не готовий говорити – це ще більш далекий горизонт, ніж Індія.

Розумію, що порівняти регуляторне середовище України та інших країн чи розповісти про національні особливості кожної – потягне на нове велике інтервʼю, але якщо кількома реченнями – де простіше стартувати видобувний бізнес з нуля: у нас чи в тих країнах, де плануєте зараз заходити в майнінг?

Звісно, в різних країнах – різні умови, різне законодавство, менталітет…

Якщо говорити про Україну, як би не було складно, нам тут все зрозуміло, що і як робити. Якщо казати про інші країни – перш ніж заходити на будь-який ринок, треба починати з менталітету, потім досліджувати законодавство. І якщо ти вперше заходиш бізнесом в нову країну – треба залучати місцевих експертів, щоб вони допомагали в усьому, пояснювали особливості. І в різних країнах цей процес відбувається дуже по-різному.

Простіше це в інших країнах, ніж в Україні, чи ні? Це точно по-іншому. А якщо по-іншому, то точно складніше, доки ти не вивчиш усіх нюансів.

Але це «по-іншому» все рівно можна виміряти. Якщо не в грошах, то точно в часі. Від моменту, коли ви ухвалили рішення зайти на ділянку надр – до моменту, коли сировина пішла на склад: де швидше? В Україні чи Іспанії?

По часу запуск карʼєру у колег зайняв стільки ж, скільки зайняв би в Україні.

Почали проект у 2020-2021 роках, а запустили видобування в 2023 р.. Що за іспанськими, що за українськими мірками, якщо дуже швидко «бігти», то до запуску виробництва з нуля в аналогічному проекті у тебе піде десь два роки. Бо перелік питань, які доведеться вирішувати, ідентичний: ліцензія, геологорозвідка, земельні питання, проект і т.д.. 

В Іспанії ви купували ліцензію з нуля, чи купили компанію з ліцензією?

Міжнародна група VESCO знайшла партнерів, які вже мали концесії на геологорозвідку на дуже великі площі. Тож викупили концесію і приступили до проекту.

Там бюрократія створює перешкоди видобувному бізнесу?

Ми звикли, що у нас в Україні все працює швидко. В Іспанії – складається враження, що ніхто нікуди не поспішає. Але якщо тобі мають віддати документи до конкретної дати – все дадуть в останній день, не раніше.

Загалом, порівнюючи з багатьма іншими країнами – в Україні дуже і дуже розвинуте суспільство, зокрема з точки зору технологій. Візьміть нашу Дію, реєстри і т.д. – безліч речей у нас робиться значно швидше, ніж у багатьох країнах Європи.

Пригадуєте 2021 р.? Коли вже і Дія працювала, і були відкриті бази даних Геоінформу, і Державний геологічний портал запустили, і РНБО публічний аудит надрокористування оприлюднила, вже були кілька видів інтерактивних карт з родовищами корисних копалин в Україні в абсолютно відкритому доступі… За Вашими спостереженнями, в інших країнах – теж було так просто отримати інформацію про поклади корисних копалин – як це було в Україні до повномасштабного вторгнення?

Ні!

Україна – значно більш розвинена країна в цьому плані.

Можливо, мені так здається, тому що я живу та працюю в Україні, і просто знаю, де і що шукати. Але все ж таки, з нашою цифровізацією ми на крок попереду багатьох країн.

Дозвольте політичне запитання з передмовою?

Будь ласка.

Ми перебуваємо у війні, президент Володимир Зеленський оголошує План Перемоги, один із пунктів якого стосується пропозиції стратегічним партнерам спільно розробляти і захищати поклади стратегічних/критичних корисних копалин. Але конкретну конфігурацію такої пропозиції не знають навіть в Держгеонадрах. І у нас досі не затверджено власних критеріїв віднесення надр до стратегічних/критичних.

На Ваш погляд як топ-менеджера з великим досвідом роботи в Україні і спостереження за видобувною сферою інших держав – як ми повинні відповідати на питання доступу інвесторів з інших держав – до покладів корисних копалин, передовсім стратегічної/критичної сировини? Чи має держава фільтрувати, встановлювати критерії допуску до таких надр для бізнесів із інших країн?

Відповідаючи, я буду висловлювати свою приватну думку. Хоча, здається, Ви вже частково відповіли на запитання, задаючи його…

Україна в найближчі часи буде потребувати величезних інвестицій. Без яких у нас не буде сталого розвитку. Тому ми повинні залучати інвестиції всюди, де тільки можемо.

Якщо дивитися на корисні копалини, то я не бачу перепон. Якщо це відповідальний, гарний інвестор з легальними грошима і хорошими фінансовими результатами, досвідом роботи на ринках і спеціалізацією – чому його не допускати до розробки наших родовищ?

Але, є єдине питання – чи до всіх? Бо все ж таки, треба визначити, які і чому копалини для нас є стратегічними. І лише тоді вирішувати – чи спроможна Україна сама без іноземних інвесторів дати їм лад. А якщо ні, розробити чітку процедуру залучення інвесторів, зокрема іноземних, на умовах жорсткої звітності – і лише тоді допускати до стратегічних надр.

Але це має залежати від того, наскільки ми будемо спроможні самі інвестувати в цей напрям.

Загальна ж відповідь така: якщо наша міжнародна група може інвестувати в інші країни – тоді чому Україна (яка дуже потребує інвестицій) не може залучати таких же інвесторів з інших країн?

Але підкреслюю: це моя особиста думка.

Тоді насамкінець і собі дозволю особисте запитання. Спостерігаючи за безліччю конфліктних кейсів у надрах, спадає на думку, що в Україні досі незбалансованими є інтереси ключових стейкхолдерів надрокористування: бізнесу, громад і держави. І одна з моделей, яка може дати такий баланс – акціонерний капітал. Як він працює в США, Канаді, Великобританії, Австралії, де залучення коштів у видобувні проекти відбувається на майданчиках фондових бірж. На Ваш погляд, акціонерний капітал, залучений в українські надра на українських біржах – може бути для нас зараз відправною точкою для інвестицій у видобувну сферу? Наприклад, після певного перехідного періоду надрокористувачами можуть бути тільки акціонерні товариства (з обігом частини акцій на вільному ринку в Україні)… Що Ви про це думаєте?

Думаю, Україна рано чи пізно прийде до цього. Та для цього має бути зрозумілий прозорий ринок акцій.

Та й чи готові до цього сьогодні українські компанії? Все ж залежить від того, де і як надрокористувачі хочуть залучати капітал для свого розвитку. Сьогодні ринок акцій в Україні тільки на етапі розвитку. Але в майбутньому – чому ні?