Роман Сарамага: Замість інвестувати – австралійські власники хотіли оголосити Заваллівський графіт банкрутом
Компанія Volt Resources (Австралія), яка в 2021 р. купила 70% української групи Заваллівський графіт, заплатила попереднім власникам лише половину обіцяного, і вони судяться за повернення своїх часток; нові партнери по графітовому бізнесу хронічно недофінансовували проект, який в 2024 р. опинився на межі банкрутства – про це в інтервʼю для читачів NADRA.INFO розповів Роман Сарамага.
До призначеного в 2023 р. СЕО Заваллівського графіту ми звернулися після Facebook-допису Національної асоціації добувної промисловості України про припинення роботи єдиного в нашій країні графітового підприємства. Під час телефонної розмови дізналися, що Роман Сарамага вже не генеральний директор групи. А справжні проблеми Заваллівського графіту, зі слів колишнього очільника – значно глибші, ніж сезонний зимовий простій.
Та попри всі труднощі, з якими довелося зустрітися українському виробнику, пан Сарамага переконаний, що на Заваллівський графіт ще чекають краще майбутнє і успіх на світовому ринку.
– Які напрямки бізнесу групі варто розвивати в першу чергу?
– Що допоможе компенсувати зростаючу вартість електроенергії?
– Де брати запаси графітової руди, якщо закінчуються власні?
– Яка технологія може стати справжнім game changer для Заваллівського графіту?…
Це інтервʼю ми провели у два підходи в грудні і січні.
Роман Сарамага каже, що володіє підтверджуючими записами та документами щодо ключових подій, які переповідає.
Залишаємо за собою право звернутися та/або опублікувати позицію/коментарі/інтервʼю згаданих нижче осіб.
NADRA.INFO: Пане Романе, як це розуміти – Ви більше не СЕО групи Заваллівський графіт, але я не пригадую біржових оголошень про це, та й на Ваших сторінках у соцмережах не помічав заяв про вихід з проекту, хоча намагаюся (наскільки це можливо в Україні сьогодні) відстежувати ключові повідомлення… Що сталося?
Роман Сарамага: Так, здається, окремої новини про це справді не було.
Хіба що в одному з попередніх оголошень, розміщених на ASX ще в жовтні-листопаді була згадка мимохіть про зміну менеджменту. Тоді повідомлялося, що новим керівником Заваллівського Графіту став Остап Костюк – син міноритарного акціонера групи.
А щоб зрозуміти, що відбулося насправді, треба розпочати з корпоративної структури групи. Вона складається з чотирьох компаній:
- ТОВ «Заваллівський графіт» – володіє збагачувальною фабрикою, земельною ділянкою під фабрикою, виробничими активами; основний персонал знаходиться на цій компанії. Цю компанію я очолював з грудня 2021 р.. На початок військових дій у товаристві працювало 250 осіб, станом на листопад 2024 р. – 179.
- ПрАТ «Заваллівський графітовий комбінат» (ЗГК). На цьому підприємстві за часів СРСР були всі активи. Станом на сьогодні комбінат володіє спецдозволом, землею в межах контуру родовища і хвостосховищами. Керівник цієї компанії Ігор Семко (колишній начальник безпеки). Крім генерального директора, у ПрАТ ЗГК є Наглядова рада – я був її членом.
- ТОВ «Графітінвест». Ця компанія володіє 78,94% акцій ПрАТ ЗГК. Директором Графітінвесту є Остап Костюк.
- ТОВ «Стоун Фаунд». Це компанія, яка володіє щебеневим заводом і земельною ділянкою під ним. До осені 2024 р. я був її директором.
Компанією ТОВ «Графітінвест» на 70% володіє австралійська компанія Volt Resources зі штаб-квартирою в місті Перт (Західна Австралія).
20% в Графітінвесті має Словацька компанія Могра. Власниками цієї компанії в рівних долях є Михайло Дмитрович Костюк і Остап Михайлович Костюк. Михайло Костюк – екс-гендиректор Укрзалізниці (2009-2011 рр..), колишній голова Львівської ОДА (2011-2013 рр..), екс-заступник Голови Київської міської державної адміністрації (2013-2014 рр..).
Рештою 10% володіє Марта Янко – дочка Михайла Костюка. Таким чином, можна сказати, що у сімʼї Костюків – 30% групи Заваллівський графіт.
Попередніми власниками 70%, які в 2021 р. купили австралійці, були Олег Хейсон, Володимир і Тетяна Колесниченки, а також Віталій Лященко.
Важливо знати, що коли в 2021 р. Volt Resources став мажоритарним акціонером групи Заваллівський графіт – були підписані нові статути, де, наскільки мені відомо, було визначено, що всі ключові рішення по компаніях визначаються при згоді всіх сторін.
Це говорить про те, що 30% сімʼї Костюків можна прирівняти до 50% в розумінні голосів акціонерів. Бо, якщо без згоди міноритарія жодне ключове рішення не може бути ухвалене (прийняття/звільнення директора, укладання значних правочинів на суму понад 50 тис. дол. США і т.д.), міноритарний акціонер може заблокувати будь-яку роботу компанії.
Підсумовуючи свою участь у групі: крім посад директорів ТОВ «Заваллівський графіт» і ТОВ «Стоун Фаунд», а також члена Наглядової ради ПрАТ ЗГК, в лютому 2023 р. мене неформально було призначено генеральним директором групи компаній. Чому я кажу «неформально» – тому що «згори» цих чотирьох компаній немає єдиної управляючої юрособи.
YouControl показує, що родина Костюків збільшила присутність в Графітінвесті в 2018 р.. А що Вам відомо про громадянина Австрії Гааса Магрита (попереднього співзасновника компанії)?
Я так розумію, що це була номінальна особа групи Костюка.
Про гроші і борги
Як Ви поясните: яке значення для розуміння контролю над групою має борг Заваллівського графіту перед фінансовою компанією «Фрейзер» (судовий реєстр містить чимало документів про суперечку довкола цього боргу), і чому Заваллівський графіт оскаржував ці зобовʼязання?
Так склалося, що в групі постійно були якісь внутрішні корпоративні конфлікти, які заважали працювати. Вони були і до приходу Volt Resources (співробітники розповідали, що і раніше партнери постійно між собою сварилися: одні давали гроші на фінансування компанії і підозрювали, що інші їх, скажімо дипломатично, неефективно використовували).
Відомо, що Volt Resources придбав Заваллівський графіт за 7,6 млн дол. США. Угода передбачала оплату за акції двома рівними траншами.
Перші 3,8 млн дол. Volt Resources заплатив у 2021 р., а інші 3,8 мільйонів – так і не заплатив!
З цього приводу між екс-власниками групи і Volt Resources є спір. Колишні власники вже направляли відповідні листи з вимогами до Volt Resources, але в арбітраж поки що не пішли.
Чому?
Розгляд справи в London Court of International Arbitration дуже дорогий – може коштувати зо півмільйона доларів, а ніхто не хоче витрачати такі гроші під час війни. Наскільки я розумію, тому екс-власники поки що судяться з Volt Resources в українському суді – просять повернути їм половину їхньої участі в статутному капіталі, оскільки за іншу половину покупець не заплатив.
При цьому, у ТОВ «Заваллівський графіт» є борг, про який Ви запитували, – майже 4 млн дол..
Цей борг був сформований, здається, в 2010 р. перед кіпрською компанією Tuspex LTD. А в 2021 р. перед купівлею групи австралійцями через договір факторингу Tuspex передала права вимоги за цим боргом українській фінансовій компанії ТОВ «ФК «Фрейзер». Відповідно, Заваллівський графіт винний близько 4 млн дол. Фрейзеру (бенефіціар ФК «Фрейзер» Юлія Халатова, YouControl – Ред.).
Чому Заваллівський графіт оскаржував переведення цього боргу?
Договір оскаржувався Заваллівським графітом за вказівкою Volt Resources (відчувалася певна напруга і спротив щодо цього з боку міноритарного акціонера). Скажімо так, за не підтвердженою інформацією, цей борг повʼязаний або з міноритарним акціонером, або з екс-власниками.
Боргові зобовʼязання можуть бути як реальними інвестиціями для фінансування бізнесу, так і запобіжником від недружніх поглинань. Якою була природа цього боргу?
Ви правильно підсвічуєте дві основні природи таких боргів.
Наскільки мені відомо, цей борг зʼявився, коли з кіпрської компанії фінансувалася робота Заваллівського графіту. Тобто, це були реальні кошти, які заходили на українську компанію і використовувалися в господарській діяльності: купувалася техніка, матеріали та ін..
Австралійці були в курсі про борг 4 млн дол. і його походження, коли купували 70% групи?
Так, вони знали про цей борг.
Перш ніж купити бізнес, вони провели всебічний аудит: фінансовий та економічний робила така солідна компанія як Deloitte, юридичний – Avellum, технічний та геологічний аудит – Bilfinger Tebodin Ukraine.
За результатами аудиту ця заборгованість була підсвічена.
Volt Resources знав про зобовʼязання, і що 4 млн дол. боргу треба буде виплатити.
Але згодом у Volt Resources вирішили не повертати ці кошти – почали говорити, що начебто екс-власники порушили умови їхнього договору купівлі-продажу, так звані warranties (з англ. – гарантії), оскільки не зазначили, що цей борг є повʼязаним із ними. І Volt Resources це намагався довести в суді. Я не впевнений, чи завершилася ця справа в апеляційній інстанції, але в першій інстанції Заваллівський графіт програв (Засідання апеляційного суду призначено на 18.03.2025 – прим. NADRA.INFO.).
Тобто, покупець знав про боргові зобовʼязання і фактично акцептував їх, а потім вирішив використати повʼязаність боргу з продавцем, щоб відмовитися платити?
Так. До того ж, начебто в договорі йшлося про те, що продавці взяли на себе певні зобовʼязання, які начебто не були виконані, що і дало Volt Resources підстави не виплачувати кошти.
Але станом на зараз – український суд так не вважає?…
Так. І в цієї історії є продовження. Борг перед Фрейзером – нерозривно повʼязаний із роботою компанії Заваллівський графіт.
Ви правильно згадали про борг як певний запобіжник від рейдерських захоплень. Можна припустити, що у випадку звернення третьої сторони з вимогою про банкрутство компанії, найбільшими голосами в комітеті кредиторів, буде володіти той, хто тримає боргові вимоги на майже 4 млн дол..
Очевидно, якщо цей борг повʼязаний з продавцем, то він не дозволяє забрати компанію чи активи через процедуру банкрутства – не розрахувавшись за купівлю.
Чому австралійці не заплатили другий транш 3,8 млн дол. США? У покупця забракло грошей?
Як я вже казав, угода була розбита на два платежі. Перший платіж – було сплачено після підписання договору. А другий платіж – відтермінований, він мав бути сплачений через півроку після угоди. Але минуло півроку, потім вісім місяців – а Volt Resources не платить! І це на тлі того, що за 2022-2023 фінансові роки Volt Resources «підіймає» на біржі близько 17 млн дол.1, які дивним чином за два роки «зникають».
Тобто, зникають? Ці кошти, за логікою, мали бути інвестовані у проекти Volt Resources: Заваллівський графіт в Україні або Bunyu в Танзанії.
Заваллівському графіту за весь цей час [в якості позики] були передані тільки 2,3 млн дол. на фінансування поточної діяльності. З них близько 1 мільйона витратили на погашення заборгованості за електроенергію, тобто на покриття наслідків попереднього неефективного управління компанією.
Потім на цю неефективність нашарувалася війна, внаслідок чого комбінат довго був у простої і, відповідно, наростив борги за електроенергію. Виробництво графіту було збитковим: при середньозваженій ціні продажу умовно 600 євро/т, повні (змінні та постійні) затрати складали умовно 700 євро/т.
На економіку проекту з видобування та збагачення графіту впливає не лише вміст графіту в руді, але і співвідношення пустої породи до корисної копалини, твердість графітової руди (пухка, напівпухка або тверда), гідрологічні умови, тощо.
Інший важливий аспект — це розмір графітової лузги (коли ми говоримо про natural flake graphite), що має прямий вплив на якість кінцевого продукту та його ціноутворення. Що чистіший та крупніший графіт, то він дорожчий (коли ми говоримо про звичайні графітові концентрати). На розмір графіту впливає безпосередньо матінка природа, тобто геологія об’єкта, а також метод його наступної обробки (крупний графіт може руйнуватися або втрачатися).
Для прикладу, станом на кінець січня 2025 р., Fastmarkets надавало наступні орієнтовні ціни на графітові концентрати в Європі (на базисі CIF Europe): +194 – $1060-1360; +894 – $1260-1460; -194 – $500-650.
Більше 90% у виробництві графітових концентратів на Заваллівському Графіту складає дрібний графіт розміром -100 mesh, який на європейському ринку зараз коштує $500-650 за тонну. Це є викликом для економіки проекту при виробництві лише концентратів, однак цей негативний показник може нівелюватися при виробництві анодного матеріалу для літій-іонних батарей, тому що при виготовлені анодного матеріалу або Coated Spherical Purified Graphite (CSPG), графіт сферонізують до розміру 10-20 мкм, тому розмір вихідного графіту не такий важливий і дрібний графіт (дешевий) гарно підходить для цих цілей.
Тобто, по-нормальному, треба було одразу призупиняти виробництво графіту, і терміново інвестувати в модернізацію фабрики, замінити електродвигуни, ґрунтові насоси, купити гірничу техніку. Це дало б можливість знизити загальні витрати компанії на тонну графіту з 700 до 550 євро, працювати в невеликих обʼємах нехай із невеликою, але все ж маржою. Та цього не було зроблено, і компанія продовжувала працювати з негативним результатом. А потім Volt Resources взагалі припинив виділяти кошти, і нам сказали, що коштів для Заваллівського графіту немає.
Якщо Volt залучили на біржі 17 мільйонів, з яких лише 2,3 млн надійшли для потреб Заваллівського графіту – де решта?
Volt Resources – публічна компанія, відтак доля цих коштів відома, вона є у звітах. Ці кошти виплачувалися на винагороду директору і членам правління; на якість ТЕО по проекту Bunyu; на зарплати працівників-консультантів та інше… тобто, фактично кошти були витрачені «на папірці», а необхідних, на мій погляд, матеріальних інвестицій не було зроблено. Я наголошую саме не цьому.
Як підприємство функціонувало в умовах недофінансування?
Ще на початку 2024 р. я підготував велику презентацію з аналітичним матеріалом для акціонерів та Наглядової ради, де відобразив роботу компанії за період 2017-23 рр..
Аналіз показав, що компанія робила прибуток по графіту лише в 2017-2018 рр.., а з 2019-го почала працювати в збиток.
Збиток перекривався роботою щебеневої дільниці, яка тримала компанію на плаву. З 2022 р. собівартість графіту піднялася ще вище, а продажі щебеню впали, і це потягнуло компанію ще глибше донизу.
Зрештою, десь на початку літа 2024 р. ми побачили по фінансовій звітності, що результати нашої діяльності негативні. А згідно з новим законом про товариства з обмеженою відповідальністю я як директор зобовʼязаний скликати загальні збори акціонерів, щоб повідомити про зниження вартості чистих активів, яке може призвести до банкрутства в майбутньому.
До слова, щоб не допустити неплатоспроможності групи, я запропонував акціонерам дофінансувати проект, як це і планувалося від самого початку – на 5 млн дол. з метою поповнення робочого капіталу і часткової модернізації виробничих активів (придбання гідравлічного екскаватора, заміни деяких енергоємних приладів – насосів, моторів і т.д.).
Зараз я розумію, що ніхто б не прийняв цю пропозицію, хоча б тому, що вже тоді, за відчуттями, у Volt Resources просто не було на це грошей. Але я мусив скликати загальні збори, тому що, якби я це не зробив, і в подальшому компанія збанкрутувала – я був би підданий солідарній відповідальності.
За крок від банкрутства
Саме після скликання зборів акціонерів і попередження їх про ризики банкрутства – ваші стосунки дали тріщину?
Після того, як я ініціював збори (це був липень 2024 р.), Volt Resources, очевидно, запросили консультацію юристів, які пояснили, що солідарна відповідальність може перекинутися на них в Австралії: якщо Заваллівський графіт збанкрутує, то їх і за океаном дістануть. Вони перелякалися, почали здіймати ґвалт, казали, що краще вони подадуть компанію на добровільне банкрутство.
Тобто, в липні 2024 р. Volt Resources були готові добровільно оголосити Заваллівський графіт банкрутом?
Більше того! Ми провели наглядову раду, на якій Асімве Кабунга (голова правління Volt Resources) оголосив, що очолювана ним компанія прийняла рішення про добровільне банкрутство Заваллівського графіту.
Той протокол так ніхто і не підписав, тому що категорично проти цього був Костюк. Він сказав щось накшталт: «Я не дам вам обанкрутити підприємство, бо є ФК «Фрейзер», і якщо ви подасте на банкрутство, то в комітеті кредиторів керуватиме Фрейзер, і все вирішиться на її користь!».
Таким чином, остаточне рішення щодо банкрутства не ухвалили і розійшлися думати. А я, як і мусив, на 20 серпня 2024 р. скликав загальні збори учасників ТОВ «Заваллівський графіт».
Очевидно, що між засіданням Наглядової ради і загальними зборами акціонери між собою спілкувалися та підписали певний таємний меморандум. І вже під час зборів пан Кабунга заявив, що вони з міноритарієм дійшли згоди щодо наступного.
По-перше, Volt Resources не буде подавати на добровільне банкрутство Заваллівського графіту. Але при цьому Volt Resources не буде ні копійки інвестувати в Заваллівський графіт до кінця війни.
По-друге: якщо Заваллівський графіт потребуватиме якихось витрат, то ці питання вирішуватимуться сімʼєю Костюка. Також, якщо мені не зраджує памʼять, Костюк брав на себе зобовʼязання домовитися з ФК «Фрейзер» про реструктуризацію простроченої з 2021 р. заборгованості по тих 4 млн дол., через яку Фрейзер будь-якої миті могла сама подати на банкрутство Заваллівського графіту.
І третя частина меморандуму: у зв’язку з відсутністю коштів Volt Resources не може собі дозволити і далі платити зарплату СЕО групи українських компаній Роману Сарамазі, і тому домовився з Костюком, що Костюк поговорить з генеральним директором Романом Сарамагою про суттєве зменшення його зарплати.
Не можу не уточнити: скільки Вам платили як директору двох компаній, члену Наглядової ради і неформальному СЕО групи? І до якого рівня мали переглянути винагороду згідно з цим меморандумом (ці дані можна побачити в судових рішеннях, та все ж)?.
Тут варто зазначити, що на початку 2023 р. в інтересах Volt Resources їх юридичні радники з Avellum підготували трудовий контракт зі мною на 15 сторінок. Цей трудовий контракт був погоджений зі мною і з керівництвом Volt Resources, також контракт юристами Avellum був направлений міноритарним акціонерам. Після цього була призначена зустріч у нотаріуса для підписання трудового контракту. До нотаріуса прибули я, представник Volt Resources за довіреністю з юридичної компанії Avellum та представник міноритарних акціонерів. Представник міноритарних акціонерів повідомив, що вони не будуть підписувати мій трудовий контракт. В подальшій розмові міноритарний акціонер заявив, що, мовляв, «він не буде платити менеджменту, а якщо Volt Resources хоче мати свій менеджмент, то нехай самі йому платять». Після цього, безпосередньо Volt Resources виплачував мою заробітну плату в обумовленому розмірі.
Ви очікували такого повороту під час загальних зборів акціонерів?
Я був дуже здивований: як це без мене ухвалювали рішення щодо мене? Одразу в голові з’явилися флешбеки заяв «Нічого про Україну без України»… Тобто, «пани між собою домовилися, що корова має їсти менше сіна, а давати молока більше…». Обурило навіть не фінансове питання, а формулювання, що хтось «подумав і за мене вирішив».
Але я спокійно взяв слово і розповів про всі досягнення, які були зроблені мною за ці роки в ситуації відсутності фінансування від акціонерів.
Наприклад?
Наприклад, в 2023 р., коли ми почали нову виробничу кампанію – я зменшив змінні і постійні витрати підприємства на більше ніж 10% (це досить серйозне досягнення в рамках такого низько маржинального бізнесу).
Нагадав також, що я працював за пʼятьох: не лише як генеральний директор, але і як перекладач, менеджер з постачання і закупівлі матеріалів, як менеджер з продажів продукції, як геолог і маркшейдер, як головний юрист і виконував ще декілька епізодичних ролей…
Іноді доходило до того, що мусив показувати зварювальникам, як треба наварювати метал на зубцях зношеної зірочки ходової бульдозера для її відновлення як альтернативи купівлі дороговартісної нової деталі. Бульдозер після цього їздив та виконував свої задачі.
Тому я подякував акціонерам за оцінку моєї роботи і сказав, що їм очевидно треба буде шукати іншого генерального директора, адже суттєве зниження заробітної плати – це суттєва зміна умов праці в розумінні трудового законодавства.
Вони тричі мене попросили, щоб я подумав над своїм рішенням. Але, вибачте, про що тут було думати?!
Після загальних зборів акціонери пішли шукати нового директора. Але сюди і раніше ніхто особливо не хотів йти, а якщо вони ще й не платитимуть ринкову зарплату – з усіма цими викликами сюди точно ніхто не прийде. Думаю, тому вони і вирішили призначити Остапа Костюка на позицію СЕО групи. Зауважу, що моя заміна затягнулася, тому що в акціонерів уже були борги і перед юристами, які мали все оформити. Та весь цей час я компанію напризволяще не кидав. Зрештою офіційно мене було звільнено 13.11.2024 р.. Мою зарплату, починаючи з липня, мені так і не виплатили.
Позивалися до суду?
Так. Оскільки зі мною відносини зупинили на підставі звільнення посадових осіб (п.5 ст.41 КЗпПУ) – вважаю, вони повинні виплатити шість місячних окладів компенсації.
Мої позови мають ціль отримати хоч щось з того, що мені належить по праву.
В якому стані Заваллівський графіт опинився на листопад-грудень 2024 р.? Поясніть, чому в біржових оголошеннях не йшлося про зупинку підприємства, натомість – досить оптимістичний реліз про перевищення запланованої цілі осінньої виробничої кампанії (планували виробити 550 т концентрату, а виробили 638 тонн (повідомлення за 12.11.2024)…
Ніхто рішення про зупинку підприємства не приймав і не буде приймати, і не буде заявляти про це на біржі.
Насправді, Заваллівський графіт взимку за останні 15 років ніколи не працював. З грудня по початок березня компанія не працює, бо в цей час замерзає вода. А щоб працювати взимку, треба провести модернізацію.
Але цього разу сезонність накладається на стан компанії, борги, відсутність не лише обігових коштів, але і матеріалів для нової виробничої кампанії.
Якщо Заваллівському графіту дадуть кошти – він виробництво відновить, тому що зможе придбати матеріали і заплатити за електроенергію, заплатить зарплати і виробить продукцію.
Але де ці кошти взяти, і як запускати кампанію, якщо виробництво збиткове? Чи буде ця продукція в нинішніх цінах вигідна? Чи собівартість знову буде вищою за ціни? Щоб вона була нижчою – треба зробити модернізацію, на яку треба ще більше грошей, ніж просто на виробничу кампанію.
Що ж до останньої виробничої кампанії 2024 року, вона відбулася без інвестицій Volt Resources – виключно за кошти від попередньої оплати за контрактом про продаж графіту. І в цю кампанію було вичерпано всі залишки матеріалів і реагентів, які були на фабриці. Тобто, з початку осені, компанія нічого не витрачала на виробництво, крім електричної енергії.
А концентрату виробили більше, ніж планували – тому що заздалегідь підготовлена руда була гарною, із середнім вмістом 8% (в попередню кампанію вміст графіту був 3,17%). А що багатша руда, то менші витрати реагентів. Тому залишків мало вистачити на 500 т, а вистачило загалом на близько 820 т. Повторюся: це сталося виключно тому, що якість руди була епізодично кращою, місцями аж до 8,8%.
Але коли підприємство продасть цю продукцію, в першу чергу доведеться гасити борги за електроенергію, сформовані за цю кампанію – мало не 200 тис. євро.
Загалом, про виклики, які насуваються, я говорив акціонерам ще з лютого 2023 р., коли розробив базовий бізнес-план, проаналізувавши реальний стан компанії. Вже тоді я доніс до акціонерів, що виробництво фактично збиткове, і у нас є кілька варіантів розвитку подій.
Перший: компанію поставити в простій, який означає певні постійні витрати на охорону і оплату праці мінімального трудового колективу.
Або інший варіант: акціонери дають гроші двома траншами, і ми працюємо хоч і в збиток, але виробляємо продукцію, залишаємося на ринку, зберігаємо трудовий колектив. Так, ми створимо певний збиток, але він буде на порядок менший, ніж коли компанія буде в простої (фінансувати який акціонери будуть із власної кишені).
Рішення було розумним і очевидним. Перший транш нам дали, і ми пішли в першу виробничу кампанію. Другий транш ми мали отримати у вересні 2023 р., але не дочекалися. І мені як керівнику довелося залізати в усі закутки, винаходити можливість працювати… і так, без грошей акціонерів ми дотягнули до листопада 2024 р., працюючи на тому, що у нас залишилося, і застосовуючи вищий пілотаж менеджменту… але економіку не обдуриш, яким би талановитим ти не був.
По обидва береги
Ви сказали, що влітку 2024 р. просили акціонерів закрити потребу в модернізації в розмірі 5 млн дол.. Чому саме стільки?
5 млн дол. – це тільки найперший етап. Три мільйони потрібні на ремонти і оновлення обладнання, ще два – на робочий капітал. Це щоб дати підприємству перший поштовх на півроку або рік. А далі – треба вирішувати глобальніші челенджі: з відкачкою води, з розбортовкою карʼєру, розвитком гранатового бізнесу і т.д..
Саме по собі видобування графітової руди в цьому карʼєрі буде збитковим. Тому паралельно потрібно розвивати інші напрямки бізнесу – з продажу щебеневої продукції, розвитку виробництва гранатового концентрату, а також залучати до проекту Заваллівського графіту Зарічну ділянку.
Але ж Зарічна – зовсім інший обʼєкт, в користуванні ТОВ «Українська постачальна група» (бенефіціар Геннадій Буткевич, міноритарні власники Віталій Якименко і Олександр Настенко – Ред.), яке не належить до групи Заваллівський графіт. Навіщо вона потрібна?
Тому що без залучення Зарічної ділянки – навряд чи в рамках чинної ліцензійної ділянки можна буде виробляти більше 10 тис. т графітового концентрату на рік. А найкраще ця фабрика буде працювати, якщо виробляти спочатку 30 тис. т, а потім і всі 60 тис. т концентрату на рік.
Та й сама по собі Зарічна ділянка без Заваллівського графіту, я переконаний, також нікому не потрібна. Тому треба знаходити точки дотику і працювати разом.
Зрозуміло, що Volt Resources навряд чи це потягне – Заваллю потрібен новий акціонер: стратегічний мажоритарій, який буде мати можливість його фінансувати і робити спільний проект із Зарічною ділянкою.
Все ж таки, поясніть детальніше, чому Заваллівському комбінату не обійтися без Зарічної?
Карʼєр на ділянці Південно-Східній, якою оперує група Заваллівський графіт – затоплений. Руди над водою залишилося десь на 20 тис. т графіту максимум (або на 2 роки роботи підприємства). Далі – вода. Щоб продовжувати брати руду, ти повинен спершу відкачати 5 млн куб. м води, а це буде коштувати 1-1,5 млн дол..
Ми вже зараз говоримо про збитковість виробництва – то що буде, якщо витрати зростуть ще на 1,5 млн дол.?
Але відкачати 40 метрів стовпу води недостатньо – після цього треба буде зробити розбортовку карʼєру (борти – скеля: кальцефір і чарнокіт). Треба видобувати і продавати 4-5 млн т щебеню на рік.
Щоб виробляти 30 тис. тонн графітового концентрату на рік, згідно з планом розвитку гірничих робіт, треба видобути 600 тис. тонн графітової руди. А для цього за рік треба видобути 4-5 млн тонн каміння для щебеневої продукції. І її треба продати зразу, бо якщо ти її не монетизуєш – все падає на затрати. Собівартість 1 т щебеню у нас складає плюс-мінус 3 євро. Тобто, щоб виробити 5 млн т щебеню – спершу доведеться понести витрат 15 млн євро на рік. Тому це зараз виглядає абсолютно нереалістичним.
Який вихід?
Зменшувати апетити до 15 чи 10 тис. т концентрату зі своєї руди – тоді доведеться продавати максимум 2 млн т щебеню. А графітовий комбінат довантажувати рудою з Зарічної ділянки.
На якому етапі освоєння Зарічної? Коли ділянка може дати першу руду (якщо все складеться ідеально)?
Там все готове для початку робіт. Зробити розкривні роботи, і – вперед видобувати. Це можна зробити дуже швидко, за рік.
Переговори між Заваллівським графітом і BGV (група Геннадія Буткевича, до якої належить компанія «Українська постачальна група» – Ред.) вже мали місце?
Якихось серйозних переговорів не відбувалося. Volt Resources не мав для такої співпраці коштів, а BGV, наскільки відомо, не планує наразі розвивати Зарічну ділянку – у них в пріоритеті Балахівське родовище, де на порядок більші запаси та ресурси (я чув про 500 млн т – серйозні цифри!).
Невже крім Зарічної у Заваллівського графіту немає можливостей для розширення своєї ділянки?
Родовище затиснуте з боків. З південної частини ділянки Заваллівського графіту відвал, а з протилежної – місто.
Жила графіту йде по центру карʼєра до річки Буг (озеро Синє на іншому березі Бугу – колишній графітовий карʼєр, відпрацьований за часів СРСР). Між діючим карʼєром Заваллівського графіту і озером Синім є ділянка Проміжна, за рахунок якої, теоретично, можна було б розширитися.
Там по запасах приблизно 40 млн т графітової руди і 10 млн т гранатової. Нібито класна ділянка. Але 2/3 цих запасів лежать під річкою Буг (і питання, як їх видобувати; підземним способом – дуже дорого). Або можна 1/3 цієї ділянки виділити, розширитися на неї і докопати карʼєр ближче до річки Буг, ще метрів 300. Але і тут питання – що роботи з фабрикою (яка стоїть на запасах)?
І ще одне питання: на супутникових знімка добре видно, що частина цієї ділянки крита деревами – це т.з. Смарагдова смуга. Тобто, отримати в користування цю третину Проміжної ділянки може стати ще тим викликом…
Теоретично, це можна було б зробити, і взяти ці додаткові 10 млн т руди. Як варіант, можна розглядати і будівництво тунелю з карʼєру і таким способом йти на Проміжну, далі під річку і виймати графіт. Але питання собівартості такого видобутку – відкрите.
Ви рахували цю собівартість?
Ще ні, для цього треба підряджати спеціалізовану компанію і робити ТЕО.
Потенціал «хвостів»
А що з хвостосховищами ЗГК – вони представляють собою цінність для переробки?
Так. Вони були сформовані ще за СРСР. Там (у другому хвостосховищі) більше 10 млн тонн відходів перероблення сировини. В 2023 р. ми подавалися на грант із проектом Горизонт-Плутон, ціллю якого була переробка вторинних мінералів, які лежать в хвостосховищах. Хотіли отримати 2,5 млн дол. гранту при загальному обсязі фінансування близько 8 млн дол.. Набрали багато балів, але зрештою вийшли на друге чи третє місце. Тобто, потенціал працювати з хвостосховищами – є, але не все так просто.
Диспозиція зводиться до того, що у собівартості виробництва графіту третє місце після видобування руди та електроенергії, займає силікат натрію, інша його назва – рідке скло, який Фабрика використовує у процесі флотаційного збагачення графіту. Сировиною для виробництва силікат натрію є кварцовий пісок та карбонат натрію (Na₂CO₃) або кальцинована сода, шляхом плавлення суміші у шахтних або обертових печах при температурі 1200-1400°C. Єдиний виробник силікату натрію (знаходиться у Запоріжжі) використовує турецьку кальциновану соду, тому що українські родовища сировини для неї знаходяться в окупації (Крим, Луганськ).
Після 2022 року цей виробник вимушений був підняти ціну силікату натрію з умовних $200 до $700.
Я знайшов інший силікат натрію в Польщі за $300. З доставкою та розмитненням на Заваллі він виходив $500. Ми це зробили. Були змушені купити польський продукт.
Однак митниця неправомірно завищила митну вартість польського силікату натрію в рази, і ми змушені були доплатити. Але ми пішли в суд і за рік оскаржили та виграли. В судовому реєстрі можна побачити цю справу, досить цікава. Приклад, як митниця «покращує» економічну незалежність держави.
Повернемося до зменшення собівартості – враховуючи наявність у хвостосховищі кварцового піску, такий силікат натрію можна виготовляти на Заваллі, чим зменшити витрати на матеріали для флотації. Це ще один приклад з-поміж великої кількості ініціатив, які можна реалізувати, якщо інвестор має кошти.
Що ще є в «хвостах»?
Крім кварцового піску – графітова і гранатова руди, а також глини, які можуть бути придатні для виробництва керамічної продукції. Всі відходи можна переробляти.
Перше хвостосховище було виведене з експлуатації ще під час СРСР. Його також можна було б використати, але вже в рамках потенційного проекту альтернативної енергетики – зробити окремий енергоострів Заваллівський графіт, який міг би включати сонячну електростанцію на схилах карʼєру (до 5 МВт); вітроелектростанції на відвалах (на висоті 180 метрів гарні постійні вітри і непогано стають вітряки); в каньйоні на річці Буг – гідроелектростанцію (до 2 МВт); на першому хвостосховищі – гідроакумулюючу електростанцію (хвостосховище знаходиться на висоті 140 м за Балтійською системою, а річка Буг – на рівні 86 м; перепад 40-50 м дає можливість акумулювати воду і скидати її в пікові години навантаження для виробництва дорогої електроенергії).
Тобто, комплексна робота з «хвостами» – це одна з тих ініціатив, реалізуючи які проект Заваллівський графіт може бути успішним. Якщо ж дивитися лише в напрямку графіту і Південно-Східної ділянки – проект буде збитковим.
Звісно, конкретні розрахунки вимагають детальнішого і глибшого дослідження.
Зараз у спецдозволі ЗГК немає ані піску, ані глини. Щоб взятися до «хвостів» – доведеться робити новий спецдозвіл на техногенне родовище?
Хвостосховище не входить до координат спецдозволу. А якщо ми говоримо про поводження з відходами видобувної галузі (це зараз наріжний камінь, і важливе питання для держави і бізнесу, як його урегулювати: або через ліцензування техногенного родовища, або через переробку відходів).
Ми знаємо, що зараз у Верховній Раді триває робота над проектом закону про поводження з відходами видобувної промисловості, від якого також буде залежати ресурсний потенціал нашої країни. Тому, яким чином компанія буде працювати на родовищі – ще відкрите питання. Повторюся, вибір буде між отримувати новий спецдозвіл і переробляти техногенне родовище, або по технологічній схемі переробляти відходи, взяті на баланс компанії.
Мені більше імпонує схема поводження з відходами балансоутримувачем. Я вважаю її правильною.
Ви зазначали, що Заваллівський графіт видобував і переробляв скелю на щебінь. Про які обʼєми за останні роки йдеться?
Потужності щебеневої дільниці – до 1 200 т на добу. Тобто, максимальна можливість заводу – близько 300 тис. т щебеню на рік.
До початку великої війни компанія продавала 100-150 тис. т щебеню на рік, в 2022-2024 роках обʼєми не сягали і 50 тис. т.
І тут доречно нагадати: щоб розробляти карʼєр згідно з проектом, щоб робити розбортовку – щороку треба видобувати і продавати близько 4 млн т щебеню. Тому я, чесно кажучи, не знаю, як люди, які купували цей обʼєкт, робили аудит – і як можна було цього не побачити?
Це ж базовий документ – проект розробки карʼєру. Ти ж мав одразу побачити, що тобі залишилося буквально пару метрів на одному пʼятачку прокопатися вниз у північно-західній частині і ти сідаєш на воду; а щоб далі видобувати графіт, тобі треба відкачати 5 млн кубічних метрів води і зробити розбортовку карʼєру, і що це інвестиції на десятки мільйонів доларів.
Поради покупцям карʼєрів читайте за посиланням
Звісно, все це можна робити поетапно. Відкачувати воду можна, доопрацювавши виробництво гранатового концентрату, і використовувати цю воду для промивки гранатової руди від глини. Таким чином, відкачуючи воду, ти погашаєш свої витрати тим, що вони лягають в інший бізнес-проект.
Заваллівський графіт – дуже комплексний проект, який вимагає від менеджера, який буде ним управляти, і від всієї команди інвестора – витонченого, ювелірного підходу.
За даними Держгеонадр, у ЗГК – єдиний в Україні гранатовий «дозвіл». У переліку корисних копалин графіт, чарнокіт, гнейс гранат-біотитовий, кальцифір. Розкажіть кількома словами, який гранатовий продукт може отримувати Комбінат, в яких обʼємах, і в чому його цінність? Яка собівартість і ціна на ринку?
Щодо гранатового напрямку бізнесу ( і це не про гранатовий сік, а про гранатовий пісок) у мене сотні сторінок матеріалів, бізнес-планів, лабораторних аналізів, креслень, тощо. Важко буде стисло відповісти на ваше запитання, однак спробую.
Так, перше, про що треба пам’ятати завжди: Заваллівське – це комплексне родовище. Тому я цей проєкт називаю 3G (Graphite, Garnet, Gravel).
Південно-Східна ділянка Заваллівського родовища є складовою Північної рудної зони. В цій частині рудна зона складається з ритмічного перешарування біотит-графітових та біотит-гранатових гнейсів, кварцитів, гранат-кварцових скарноїдів, а також силіманітових гнейсів і кальцифірів.
В продуктивній товщі Заваллівського родовища, разом з біотит-графітовими гнейсами, які є графітовою рудою, досить широко поширені гранат-біотитові гнейси, які можуть бути використані в якості сировини для отримання абразивного гранату.
Гранатовий пісок використовують для абразивоструминної обробки, фільтрації води, різання за допомогою водоструменя та інших кінцевих застосувань, таких як абразивні порошки, протиковзкі покриття та наждачний папір.
Споживачами гранату є виробники літаків і автомобілів, кераміки та скла, електронних компонентів, фільтрувальних установок, засобів для полірування скла, нафтова промисловість, суднобудівники, текстильна обробка каменю та оздоблення дерев’яних меблів.
Для прикладу, в США нафтогазова промисловість є однією з провідних галузей, що споживають гранати (використовують гранат для очищення бурильних труб і обсадних колон). Виробники природного газу та нафти також використовують гранат як пропант для розриву колекторів окремо або в суміші з іншими пропантами. Враховуючи амбіції України наростити обʼєми видобування нафти і газу в умовах виснажених родовищ, гідророзрив пласту є доречною технологією. А Завалля може дати недорогий вітчизняний інгредієнт (гранатовий пісок) для цих робіт. Насправді галузі промисловості дуже повʼязані між собою, і від їх тісної взаємодії створюється мультиплікаційний ефект. До речі, графіт також застосовується у нафтогазовій промисловості у якості аддитиву до бурових розчинів.
Виробництво гранатового концентрату є потенційним бізнес-проектом, який може генерувати суттєвий дохід для компанії. Були неодноразові спроби розвинути цей кейс, іноді успішні, однак в промислову площинну це не переросло і сталого виробництва гранатового концентрату наразі немає.
Наскільки суттєвим може бути згенерований дохід?
Щоб зрозуміти орієнтовний потенціал треба помножити об’єм потенційно виробленого продукту гранатового концентрату на середньоринкову ціну.
Ціни можуть коливатися від $150 до $600 за тонну залежно від сорту, розміру, постачальника, умов, тощо. Для прикладу, в 2024 році середня ціна сирого гранатового концентрату в США становила близько $220/т (джерело – U.S. Geological Survey, Mineral Commodity Summaries 2025).
Історично ми маємо видобутої та заскладованої гранатової руди 1,7 млн т, а також балансові запаси – це ще 2,3 млн т руди в карʼєрі. Середній вміст гранату (альмандину) в руді складає 15%. Тобто, потенційно можемо мати (1,7 млн т + 2,3 млн т) * 0,15 = 750 тис. т гранатового концентрату. Потенційний дохід 750кт*$220= $165 млн.
До цих обсягів потенційно можна додати гранат з хвостосховища та позабалансові запаси в карʼєрі – 1,9 млн т. Також, близько 41 млн т графітової руди та 16 млн т гранатової рути містить вже згадувана Проміжна ділянка.
В гранатовій руді міститься графіт (2-3%), а в графітовій – гранат.
Коли ми рахували економіку проєкту, операційні витрати виробництва гранатового концентрату з заскладованої сировини виходили до $30 на тонну. Тобто, суттєво низькі.
Дозвільні поневіряння
Як за Вашої каденції у групи складалися стосунки з Держгеонадрами? Чому в реєстрі – стільки заяв компанії без розгляду?
Стосунки з регулятором були не найкращими ще задовго до мене.
Мені розповідали, що в 2017 чи 2018 році була така історія. Приїхав Геологічний контроль, але тодішнє керівництво ПрАТ не допустило інспекторів до перевірки. І компанії виставили акт із протоколом, де написали велику кількість зауважень. Якщо спростити, то все зводилося до того, що Заваллівському графіту треба зробити нову переоцінку запасів, яка дасть змогу перезатвердити проект. А коли зробили переоцінку (ще до мого приходу, наприкінці 2021 року вже був готовий новий протокол ДКЗ), її треба було внести до спецдозволу.
Для цього направили заяву про внесення змін до спецдозволу: старий протокол ДКЗ скасовано, ось новий – будь ласка, внесіть його в дозвіл. Але нам відмовили. Бо, бачте, ми не відмовилися від позабалансових запасів чарнокіту в межах невеликого фрагменту ділянки.
Ми подали нову заяву, в якій відмовилися від цього чарнокіту. Нам знову відмовляють, кажуть: ну, так, ви-то відмовилися, але не відобразили відмову в протоколі ДКЗ! Розділіть окремо… Після спільної наради з Геолконтролем прийшли до спільного висновку, що відмова від запасів немає сенсу. Тому що вони позабалансові, і хоч ця ділянка і заходить трішки на футбольне поле, позабалансові запаси чинним проектом розробки родовища не передбачаються до вилучення, а отже, компанія не буде там працювати.
Таких випадків по Україні багато, коли спецдозвіл великий, а компанія працює в якійсь частинці ділянки – тому що є конкретні балансові запаси, які компанія розробляє. А є ті, розробка яких не є економічно доцільною – і вони просто обліковуються як позабалансові.
Потім була ще одна заява – вже на розширення. Тому що нібито запаси трішки виходять за контур по північній частині ділянки. І після скасування гірничих відводів, ми вирішили, що так буде краще, щоб в разі чого ніхто не закидав нам незаконне видобування. На практиці це означало – що через розширення ми вирішили повернутися до контуру спецдозволу, який у Комбінату був 20 років тому (зі 108 га повернутися до старих 134 га). При цьому ми не прирощували запаси (вони б глобально не змінилися), а розширювали лише площу денної поверхні для комфортної реалізації проекту. Спочатку нам погодили розширення, але хотіли зобовʼязати через два роки робити нову ОВД і переоцінку запасів. Ми від цього «відбилися», текст нової угоди відкоригували, і я приїхав до Держгеонадр по рахунок на оплату за розширення.
Ну, думаю, скільки там мені нарахують за ці 26 га – ми ж запаси не нарощуємо, просто збільшуємо площу… А мені кажуть, що Комбінат має сплатити… 31,5 млн грн!
Я спершу не повірив, думав, що зі мною жартують. Але ні, не жартували. Мовляв, так порахували в Геоінформі. Бачте, наші запаси трішечки виходять за чинний спецдозвіл, але оскільки вони не розділені, то Геоінформ порахував усі ваші залишкові запаси і перемножив за формулою.
Тобто, вам запропонували заплатити не за нові запаси, а за всі заліцензовані, за які ви вже платили раніше?
Саме так.
Чим усе завершилося?
Коли я показав рахунок акціонерам – вони були в шоці. Звісно, ми не заплатили цих грошей (восени 2023 року вже була нездорова фінансова ситуація, акціонери уникали інвестувати в підприємство).
Згодом ми подали четверту заяву – просто про внесення змін до СД, вже без розширення. Нам у її розгляді також відмовили.
Ситуацію, що склалася, я обговорював з геологами. В 2023 році в рамках аудиту ЄБРР ми пройшли геологічний аудит компанії DMT Group – серед аудиторів була competent person, доктор геологічних наук, експерт ДКЗ Наталія Баряцька. І вона підтвердила, що у нас ніяких нових запасів не зʼявилося.
Відтак напрошувався висновок про те, що наше питання було насправді «бюрократичним», імовірно, хтось у такий спосіб ставив нам палки в колеса. Бо якщо по суті: ДКЗ видала протокол – тим самим вона підтвердила правильність оцінки запасів. Якщо робоча група Держгеонадр ввела протокол в дію – засвідчила, що протокол правильний. То чому після всього цей протокол не внести в спецдозвіл? Де логіка? Ну гаразд, можливо комусь у Службі не подобається Роман Сарамага, але навіщо ви ставите палки в колеса компанії, яка єдина в Україні реалізує проект з батарейним критичним мінералом – графітом?!?
Навіщо створювати ці проблеми бізнесу, який працює в критичних надрах?
Як відмова Держгеонадр вносити зміни до спецдозволу впливає на функціонування компанії та зокрема її видобувну діяльність?
ЗГК весь цей час – «на олівці», оскільки досі не усунув порушення, які були встановлені протоколами ще в 2018-2019 рр.., компанії щоквартально ставлять нові терміни усунення. Але ж ми розуміємо, що одного разу їх можуть не перенести – а просто зупинять спецдозвіл.
Увесь цей час ЗГК знаходиться на розтяжці, не знаючи достеменно, як планувати свою діяльність: бо ніколи не знаєш, чи перенесуть термін усунення порушень – чи зупинять спецдозвіл. І якщо це станеться – Держгеонадра, в принципі, будуть праві: «Дивіться, скільки разів ми їм переносили, скільки ж можна!»
І кому потім будеш доводити, що ти таки зробив переоцінку, щоб усе виправити, але тобі відмовили, і тим самим не дали все виправити?! Це тонкі бюрократичні моменти, але, на жаль, в Держгеонадрах із ними граються.
На правах реклами
КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ
Спроба залучити кошти
Ви згадали про плани співпраці з ЄБРР. Розкажіть більше.
Здається, це була перша половина 2023 р.. Ціллю геологічного аудиту було залучити фінансування ЄБРР на обʼєкт.
Хто ініціював залучення проектного фінансування ЄБРР?
Volt Resources, звичайно. Залучення коштів міжнародних фінансових організацій є елементом фінансування будь-якого проекту західного бізнесу.
Якщо у тебе є компанія, акції якої котируються на біржі, у тебе є дві можливості фінансувати проект: equity – коли залучаєш кошти від власників бізнесу (через акції) (а я вже розповідав, що за 2022-23 роки Volt Resources залучив близько 17 млн дол., які «розчинилися»); або debt financing – коли компанія бере кредитні гроші у певної фінансової інституції.
Залучити equity капітал Volt Resources вже не міг через низьку вартість акцій, та й група мажоритарних акціонерів на чолі з Асімве Кабунга не хотіли розмивати свою участь в компанії. Відтак спробували залучити боргове фінансування від ЄБРР. Це дало би поштовх проекту, відповідно, капіталізація Volt Resources зросла б, і вони б могли продати свої акції, наприклад, удвічі дорожче.
Яку суму планували залучити в ЄБРР?
Одразу зроблю обмовку, що це не були точно обраховані кошти. Очевидно, що для точніших обрахунків аудит треба було б робити глибше і довше.
Оцінювання необхідного фінансування зробили по аналогії зі схожими проектами у світі, зупинилися на рівні 60-80 млн євро.
Очікувалося три етапи надання кредиту. На кожному етапі передбачалася робота над стратегією і ТЕО наступного раунду.
На першому етапі – близько 5 млн євро термінового траншу на оновлення гірничої техніки і дрібний ремонт на фабриці (я вже згадував про ці потреби).
На другому етапі – 20 млн євро (продовження проекту відкачування води з карʼєру, поповнення гірничого флоту, розробка і впровадження технології і виробництва високочистого графіту; побудова нової фабрики, або суттєва модернізація діючої до 60 тис. т продукції на рік плюс отримання додаткових спецдозволів для нарощування запасів).
На третьому – 40 млн євро на побудову заводу з виробництва CSPG (Coated Spherical Purified Graphite – Покритий сферичний очищений графіт чистотою мінімум 99,95%).
Але, за моїми спостереженнями, реальних планів будувати завод для виробництва сферинізованого графіту в Україні у Volt Resources не було – для нього обрали би одну з країн Східної Європи – Словаччину або Польщу.
Чому?
Тому що люди не хочуть ризикувати своїми коштами і вважають ці юрисдикції більш надійними. Про це ніхто прямо не казав, але це читалося між рядків.
Представники ж ЄБРР висловлювалися, що бачать фінансування проекту з виробництва анодного матеріалу саме в східно-європейських країнах через вимоги CRMA (згідно з якими певний відсоток переробки має відбуватися саме в країнах ЄС). Тобто, вони були готові фінансувати видобування в Україні, а потужності з переробки – вже в ЄС.
Кінцеве рішення щодо фінансування ЄБРР так і не ухвалив?
Геологічний аудит ми пройшли, але рішення про фінансування не було ухвалено. Перемовини застопорилися посередині, тому що в ЄБРР від Volt Resources просили бізнес-план, а вони його ніяк не могли зробити.
До того ж, схоже, банк не захотів рухатися далі, тому що міноритарний акціонер Михайло Костюк, в їх розумінні, «червоний прапорець».
Чому?!
По-перше, тому що він PEP (politically exposed person).
По-друге, тому що цей РЕР як акціонер має блокуючу функцію.
ЄБРР довів до відома Volt Resources, що їм спершу треба якось вирішити питання з міноритарним акціонером, мовляв, банк не може фінансувати проект, доки є така ситуація, робіть щось із цим.
За моєю інформацією, Volt Resources запропонував українському співвласнику групи відмовитися від його блокуючого права, щоб проект отримав фінансування ЄБРР. Але, як на мене, це була смішна пропозиція, тому що між мажоритарним і міноритарним акціонерами, як я розумію, ще в 2021 р. був укладений попередній договір опціону, куди було закладено запобіжник: якби між партнерами з певних питань відбувся deadlock (тупикова ситуація в переговорах – Ред.), Volt Resources мав право викупити частку міноритарія за певну суму. Але враховуючи те, що австралійці не заплатили 3,8 млн дол. другого траншу колишнім власникам за 70% – у них, очевидно, не було спроможності викупити ще й часту Костюка (зрозуміло, за значно більші гроші).
Ця вимога – щодо вирішення проблеми блокуючої частки у PEP-міноритарія – десь була зафіксована офіційно?
Ні, я не бачив, щоб це було написано офіційно, але це неодноразово зазначалося під час комунікації.
Графітовий світ
Група Заваллівський графіт єдина в Україні, хто вже видобуває і виробляє батарейну сировину. Хто конкуренти ЗГК на світовому ринку? На які ринки компанія постачала продукцію? Що це за ринок? Який потенціал України?
Світовий ринок графіту на сьогодні складає більше 4 млн тонн на рік. Цей обʼєм у 2024 році складався і з природнього (~1,3 млн тонн), і з синтетичного графіту (~3 млн тонн).
Тому, коли ми говоримо про графіт, завжди повинні памʼятати, що існує природній графіт, який є результатом видобування, флотації і переробки графітової руди в концентрат – і синтетичний, який виробляється шляхом графітизації вуглевмісних матеріалів, наприклад, відходів нафтопереробки або вугілля за допомогою високої температури.
Для природного графіту завжди буде стеля в ціні – це ціна на синтетичний графіт. Останнього можна виробити скільки завгодно, він привʼязаний не стільки до карʼєрів і запасів графітової руди, скільки до ціни на електроенергію. Сьогодні пропорція на ринку десь до 60/40 на користь синтетичного графіту.
Більше 80% природнього графіту видобувається в КНР. І там само більше 97% очищується до високочистого графіту CSPG, з якого робиться анодний матеріал для літій-іонних батарей. Хоча Китай – лише друга чи третя країна за запасами графітової руди. Перша, статистично, Туреччина, але там, наскільки мені відомо, немає серйозних графітових виробництв.
Лідерські позиції Китаю в графіті (й іншій критичній сировині) зводяться до двох показників: наявність певних запасів на території країни і собівартість видобування. А саме собівартість є головним фактором успішності будь-якого проекту в CRM.
Фабрика Заваллівського графіту будувалася проектною потужністю 30 тис. т графітового концентрату на рік, але останніми десятиріччями виробництво лише епізодично сягало 12 тис. т/рік, здебільшого було на рівні 6-7 тис. т/рік. Причинами були, скажімо так, невисока ціна графіту на ринку і відсутність інвестицій у виробничі активи – карʼєр і переробну фабрику.
Резюмуючи нинішнє місце Заваллівського графітового комбінату у світі – його частка не значна, але завдяки наявності хоч такого виробництва, Україна входить до ТОП-10 країн у світі, які виробляють графіт, зі скромними 0,2% (в Європі крім нас є лише декілька виробників у Швеції (Talga) та в Норвегії (Skaland), який виробляє десь до 20 тис. тонн на рік. Географію графітових проєктів можна побачити на інтерактивній мапі https://graphitehub.com/map/:
В той час як 90% цього ринку покривають три перші країни – Китай, Мозамбік, Мадагаскар. Причому Китай займає більше 80% у видобуванні графіту та більше 97% у виробництві анодного матеріалу (джерело: Fastmarket):
За часів СРСР ЗГК був серйозним агломератом, який виробляв не лише базовий продукт графітовий концентрат, але і готові вироби, так і як, наприклад, спеціальні контактні «човники» чи графітові стрижні для тролейбусів, графітові колоїдні матеріали, тощо.
Сьогодні ці вироби більше не потрібні? Тролейбуси ж їздять містами України…
Такі продукти затребувані, однак, очевидно, компанія не витримала конкуренції. Тому що бізнес – це завжди симбіоз собівартості, ціни і маркетингу. І просто наявність базового матеріалу для виготовлення будь-чого не завжди дозволяє завоювати ринок. Іноді вигідніше купити дешевший графіт в Африці чи Китаї, і там зробити ці «човники» на дешевшій електриці та робочій силі і продати їх в Європу на 50% дешевше, ніж якби їх робити в Україні.
Зрозумійте правильно: у світі немає дефіциту графіту.
Водночас, є різні по вмісту родовища.
Для прикладу візьмемо ті проекти, які зараз фінансуються ЄБРР2 в Казахстані (активний гравець – австралійська компанія Sarytogan Graphite Limited) – там середній вміст графіту в руді складає рекордні 28,5%! І там пустеля, тобто дуже легкі гідрологічні умови. Відповідно, собівартість дуже низька (тому ЄБРР такий проект і фінансує).
Інший приклад – австралійська компанія Syrah Resources. Це найбільший виробник графіту поза межами Китаю. Завод проекту Balama знаходиться в Мозамбіку. Це лідер графітової промисловості у світі, всі інші компанії орієнтуються на них. Так, от в минулому році вони в першому семестрі зупиняли виробництво через те, що повна собівартість графіту була вищою, ніж середньозважена ціна продажу. При тому, що їх фабрика працює на графіті з вмістами в руді 18-20%.
А що Україна?
В Україні найбільші родовища графіту – Заваллівське, Буртинське, Балахівське. Із вмістом графіту в руді 5-9%…
До чого це призводить? Ти мусиш пропускати через збагачувальний комбінат більше гірничої маси. Щоб взяти більше гірничої маси – несеш більші витрати на буро-вибухові роботи, екскавацію і т.д., додаткові витрати на електроенергію, на реагенти, матеріали та ін. І все це – собівартість.
Як тоді пояснити гострий інтерес турецької групи ONUR до Городнявської ділянки Буртинського родовища, якого начебто має вистачити на 120 років роботи…
Про 120 років – це в протоколі ДКЗ так були обраховані запаси. А ТЕО по Городнявській ділянці Буртинського родовища було зроблено коли? Ще за радянських часів. Воно геть не актуальне сьогодні.
Якщо ж зробити ТЕО сьогодні, то cut of grade (вміст руди, який не є економічно доцільним для переробки в поточних умовах) може бути зовсім інший. Наприклад, для Заваллівського графіту він на рівні 2% – якщо графіту в руді менше, її недоцільно переробляти. Але в нинішніх економічних умовах, я і 4% не взяв би на переробку. Тому що там затрати будуть більшими, ніж середньозважена ціна, за якою ти будеш продавати концентрат. Затрат матимеш 1000 євро, а продати тонну концентрату зможеш за 600. Будеш працювати за таких умов?
Привіт із 1990-х
Хто був покупцем продукції ЗГК останніми роками?
Останні десятиліття основним ринком Комбінату були країни ЄС і СНД. Росія і Білорусь займали серйозний відсоток у продажах, переважно по очищеному графіту чистотою 99,5% – ГАК-1 і ГАК-2 (Графіт Акумуляторний), його використовували для алкалінових батарейок. Для них чистота 99,5% достатня, а от для літій-іонних вимагається вже чистота графітового порошку не менше, ніж 99,95%.
ЗГК може виготовляти такий концентрат?
Ні. Але я знайшов старі записи інженерів ЗГК, які працювали з подальшим очищенням графіту ГАК-1, ГАК-2 чистотою 99-99,5% (який виготовляється на Ділянці Хімічного Очищення Графіту (ДХОГ)) шляхом спікання графітового концентрату 93-94% з каустичною содою (NaOH) при 500-600°C з метою руйнування силікатів та оксидів металів та подальшим вилуговування отриманого продукту розведеним розчином сірчаної кислоти (H₂SO₄, ми використовуємо 6% розчин сірчаної кислоти).
В основі лежав спосіб обробки графіту марки ГАК-1, ГАК-2 із зольністю +-0,5% солями плавикової кислоти – біфторидом амонію та сірчаною кислотою. Ідея була настільки простою, наскільки ж геніальною!
І я поясню чому.
Очищення графіту за допомогою плавикової кислоти (HF) є одним із найбільш ефективних методів отримання високочистого графіту (≥99,95% C) і масово використовується китайськими графітовими операторами. Процес очищення за допомогою плавикової кислоти (HF) виглядає наступним чином:
- Подрібнення та збагачення – Видобутий графіт подрібнюється та проходить флотаційне збагачення для підвищення вмісту вуглецю (~94-96% C).
- Обробка HF – Графіт змішується з розчином плавикової кислоти, яка ефективно видаляє силікати, кварц та інші домішки.
- Промивка та нейтралізація – Матеріал ретельно промивається водою та нейтралізується для видалення залишків кислоти.
- Сушіння та контроль якості – Отриманий очищений графіт висушується і проходить тестування на вміст вуглецю та рівень домішок.
Перевагою цього методу є висока ефективність очищення (≥99,95% C) і низькі витрати енергії порівняно з термоочисткою. Однак недоліками цього методу є токсичність HF і потреба у спеціальних заходах безпеки та екологічні ризики через необхідність утилізації відходів.
Отож, у чому ж простота та геніальність ідеї? Реакція між біфторидом амонію (NH₄HF₂) та сірчаною кислотою (H₂SO₄) призводить до утворення фтороводню (HF) або іншими словами плавикової кислоти та інших продуктів. Хімічне рівняння реакції виглядає наступним чином: біфторид амонію (NH₄HF₂) + сірчана кислота (H₂SO₄) → гідросульфат амонію (NH₄HSO₄) як побічний продукт + плавикова кислота (HF) (користуючись нагодою, хочу передати привіт пані Романі Довганюк, моїй шкільній вчительці хімії в НВК імені В’ячеслава Чорновола (м. Южне) та подякувати за знання).
Таким чином, біфторид амонію це безпечніша альтернатива концентрованій плавиковій кислоті, оскільки виділяє HF поступово при контакті з водою або кислотами, а утворений розчин HF є менш агресивним, ніж чиста плавикова кислота.
Ми доопрацювали цю технологію, я замовив необхідне обладнання (поліпропіленові реактори, які дозволили протестувати цю технологію), і нам вдалося очистити графіт до глибини 99,96-99,97%.
Для бізнесу ЗГК ця технологія може стати певним game changer, тому що є елементом відносно недорогого очищення графіту до батарейного рівня. Споживачами цього високоочищеного графіту будуть гігафабрики, які будуються в Німеччині, Італії, Словаччині та Угорщині.
Хоч технологія і знаходиться на етапі пілотного виробництва, ми підтвердили її в рамках проекту програми Горизонт Європа «GR4FITE3», в якому Заваллівський графіт бере участь (https://gr4fite3.eu/ ) – це європейський проект зі створення стійких ланцюгів постачання графіту для анодів літій-іонних акумуляторів до Європи.
Коли Вам вдалося очистити графіт до 99,95%?
Ще в 2023 р..
Після цього Volt Resources взяли опис цієї технології і подали на патентування в США, на свою американську компанію Volt Energy Materials. Хоча, по-правильному було б запатентувати цю технологію на Заваллівський графіт.
Я був дещо здивований таким рішенням. У мене одразу склалося враження, що Заваллівський графіт хочуть використовувати лише як виробника продукту з низькою доданою вартістю, а всі «вершки» збирати поза межами України. Наприклад, цю нашу технологію реалізувати в США і там мати маржу на очищеному графіті.
А хто насправді є автором цієї розробки? Чиї записи Ви знайшли?
Це працівники ЗГК, які розробили технологічний регламент.
Якими роками датований регламент?
Початком 1990-х років.
Тобто, придумали українські інженери, а австралійці пішли патентувати на себе?
Так.
Вам довелося бачити цю заявку на патент? Авторами вказано реальних авторів технології? Пригадаєте прізвища?
В авторство вписали людину, яка значилася на паперах технологічного регламенту. Але треба розуміти, що на титулі регламенту вказувався керівник групи розробників, а реально розробити могли й інші. Тому я не можу достеменно сказати, хто саме її розробив. Але факт – її розробили на ЗГК.
Якщо Volt Resources оформить патент на себе – ніхто крім них не зможе використовувати цю технологію?
Саме так, без дозволу власника патенту технологію не можна буде використовувати.
Чи планував Заваллівський графіт перейти на промислове використання технології доочищення графіту до акумуляторного грейду?
Такі плани були, я навіть розробляв відповідну стратегію. Потрібно було доопрацювати технологію для промислового застосування, відповідно, були потрібні певні кошти і робота з ринком. Це був би бізнес-кейс, в який треба було інвестувати кошти. Але без фінансування – немає про що говорити. Я намагався отримати альтернативне фінансування в межах нашої заявки на проєкт Горизонт-Плутон, але як зазначалося, ми не дотянули до першого місця.
Якби патент оформлювали на українську компанію, наприклад, ЗГК – як би це вплинуло на капіталізацію проекту?
Важко дати чітку відповідь, але давайте спробуємо обрахувати, скільки новий продукт міг би дати доходу в рік. Від цього, можна грубими мазками орієнтуватися, як ця технологія може збільшити вартість компанії.
В середньому, сьогоднішній продукт Заваллівського графіту коштує 600 євро/т (при собівартості від 500 до 1000 євро/т). А високоочищений продукт з вмістом 99,95% і вище можна продавати до 2500 євро/т.
При якій собівартості?
До 1500 євро/т.
Тобто, на звичайному концентраті – багато не заробиш. А на цьому продукті – маржа може бути 1000 євро з тонни. Виготовиш 10 тис. т такого високо очищеного концентрату на рік, і заробиш чистими 10 млн євро – серйозні гроші!
Пане Романе, завершити нашу бесіду хочу геть нелогічним запитанням, до якого на тлі війни й інших інформаційних приводів – просто не доходили руки: як Ви прийшли в проект Заваллівського графіту?
Все просто. Мене запросив Дмитро Нікулін, який супроводжував купівлю Заваллівського Графіту новим австралійським інвестором. Він, як сам жартівливо згадував, фактично «оженив» Volt Resources з екс-власниками. Не можу стриматися від компліменту, і сказати, що Дмитро є одним з найталановитіших «продажників», яких я зустрічав за своє життя. Ми з ним були знайомі ще з 2017-2018 років, коли я брав участь у багатьох конкурсах, зокрема на члена НКРЕКП (більше Роман розповідав в інтервʼю – Ред.). Тоді я був у пошуку роботи, він відгукнувся на моє резюме, і з того часу почалися наші відносини.
За кілька місяців після мого звільнення з посади заступника Голови Держгеонадр ми зустрілися, і Дмитро запропонував мені посаду свого заступника. В штатному розкладі це була позиція директора ТОВ «Заваллівський графіт», де Дмитро був на посаді заступника директора з інновацій, і вважався акціонерами CEO групи Заваллівський Графіт.
Вже потім я зрозумів, що директор Заваллівського графіту ніколи не був незалежною особою, але завжди – під впливом когось із колишніх співвласників. Неформальним генеральним директором, СЕО групи до 2021 року був Олег Хейсон, а директор за посадою керував операційною діяльністю. Мене також спершу брали на таку позицію, коли приймає стратегічні рішення хтось інший, а відповідає за все – директор. Деякі потенційні «партнери» компанії в напрямку гранатового бізнесу в неформальних бесідах кепкували, що «директор – це посада сидяча». Досить швидко я це побачив на власні очі, і звичайно, така ситуація почала мене хвилювати та дратувати. Але згодом усе перегралося, і мене призначили генеральним директором (CEO) групи Заваллівський Графіт.
Які задачі перед Вами ставили акціонери компанії?
В тому й справа, що у Volt Resources, як на мене, не було ніякого стратегічного плану розвитку. Ми вже обговорювали з Вами це питання, коли торкались комунікації з ЄБРР – в мажоритарних акціонерів навіть не було твердого бізнес плану на роки вперед!
Зі слів попереднього менеджменту Volt Resources, придбання групи Заваллівський графіт було гарним т.з. low cost investment.
Щоб побудувати середнього розміру збагачувальну графітову фабрику будь-де у світі, треба 30-40 млн дол., і це без вартості ліцензії. В момент ухвалення рішення про купівлю Завалля, Volt Resources вже мали графітовий проект Bunyu в Танзанії, на який вони багато років не могли залучити фінансування (графітовий проект Bunyu, розташований у Танзанії, є одним із найбільших у світі родовищ графіту з оціненою ресурсною базою у 461 мільйон тонн із середнім вмістом загального графітичного вуглецю (TGC) 4,9%. Доведені та ймовірні запаси становлять 127 мільйонів тонн із вмістом TGC 4,4%.). Їх акціонери вже запитували: що з вами не так? І тут їм підвернувся варіант купити 70% у групі, яка мало не єдина видобуває і збагачує графіт в Європі – за якихось 7,6 млн дол., та ще й одразу треба було заплатити лише 3,8 млн дол.!
Для Volt Resources інвестиція в Заваллівський графіт була цікавим короткотерміновим рішенням, щоб «підняти» гроші на біржі. Думаю, нічого більшого.
Повертаючись до питання, які переді мною ставилися задачі, скажу так. Коли я прийшов у графітовий бізнес, я очікував, що мене будуть вчити цьому бізнесу, що я чомусь тут навчуся. А насправді, це мені довелося декого вчити. Довелося бути драйвером багатьох процесів та ініціатив, зокрема щодо участі в різних грантах та нових бізнес-можливостях для Заваллівського графіту.
До речі, непогану комунікацію я встановив із єдиним виробником графіту в Канаді – Northern Graphite Corporation. Планували толінгові операції: ми би очищували їх графіт у нас в Україні, і вони би потім або продавали його в Європі, або везли би на американський ринок.
Як бачите, ініціативи були, але кожна ініціатива вимагає інвестицій. А їх на розвиток Заваллівського графіту в останні роки ніколи не вистачало.
Автор: Володимир Бойко, NADRA.INFO
Автор фото: Олег Петрасюк
Ілюстрації та виноски надано Романом Сарамагою
1 – 2022 Proceeds from issue of shares- $AUD 8,526,027; 2022 Proceeds from borrowings – $AUD 5,704,104; 2023 Proceeds from issue of shares – $AUD 12,136,500; Total: $AUD 26,366,631 (source – Consolidated Statement of Cash Flows For the year ended 30 June 2023, page 37); Link – https://api.investi.com.au/api/announcements/vrc/adf0d355-976.pdf.
2 – В 2024 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) інвестував 5 мільйонів австралійських доларів в акції Sarytogan Graphite Limited, що стало першою прямою інвестицією ЄБРР у сектор графіту та критично важливих сировинних матеріалів у Центральній Азії (джерело).