Євгеній Майборода: Виробникам цементу раджу придивитися до «альтернативних» вапняків
Чому в Україні так мало техногенних родовищ? Які переваги і недоліки найбільшого вапнякового об’єкту, наданого в користування за останні роки? Чому і коли «некласичні» вапняки можуть посунути «класичні» у складі цементної сировини, і як вплинуть на собівартість продукції? А також, чи правильно вчинила держава, скасувавши ліцензії на геологорозвідувальні роботи?
Про це NADRA.INFO вирішили поговорити з засновником і керівником ТОВ «Геопроф», доктором філософії, експертом ДКЗ в частині техніко-економічного обґрунтування геолого-економічної оцінки видобувних проектів Євгенієм Майбородою (на фото). З паном Євгенієм ми познайомилися, досліджуючи ситуацію довкола Негребівського родовища доломітів на Житомирщині. З нього і починаємо.
NADRA.INFO: Коли в 2023 р. компанії Доломіне відновили дію дозволу, склалося враження, що спроба реанімувати видобувний проект на Негребівському родовищі (з таким логістичним плечем до металургійних комбінатів) є наслідком суттєвого скорочення ресурсної бази після анексії Криму в 2014-му і повномасштабного вторгнення РФ в Україну в 2022-му…
Євгеній Майборода: Оскільки Геопроф надавав послуги Доломіне, у мене є зрозумілі обмеження на розкриття даних про цей проект.
Але, справді, на наміри його відродження могло вплинути очевидне скорочення ресурсної бази флюсових вапняків для металургійної промисловості.
Не таємниця, що той же Арселор (АрселорМіттал Кривий Ріг – Ред.) вже починає відчувати дефіцит флюсової сировини внаслідок повномасштабного вторгнення РФ.
Сировинна база скоротилася і продовжує стискатися. І навіть після завершення війни та повернення територій, нам знадобиться великий період часу, щоб відновити видобування і переробку флюсової сировини. Зважаючи на потребу розмінування величезних територій, це не буде швидко.
Тому, так, проект Доломіне – це варіант збільшення сировинної бази флюсового вапняку.
До речі, Негребівське родовище було свого часу розвідане і оцінене як мега-комплексне. Але варто сказати, що така оцінка з позицій тодішньої планової економіки – була нормальною. Але в сучасних реаліях оцінка родовища в частині мармуризованих вапняків як сировини для облицювальної продукції – буде не актуальною.
Дослідно-промислова розробка, яка свого часу була проведена на 3-4 га, вже тоді показала, що вихід блочної сировини дуже низький, отже, у неї буде дуже висока собівартість. Так, деякі поштучні блоки на кшталт «під італійський мармур», можна спробувати взяти, але в них не буде економіки, і в цій частині, на мій погляд, проект не дасть прибутків.
Та й щодо доломітів – реанімація проекту буде повʼязана з низкою ризиків. Хоча б тому, що родовище вимагатиме нової технології збагачення. Та й загальні гірничо-технічні умови досить складні. З одного боку, хімія цих доломітів уже досліджена, але давно, і зараз – знадобиться розробка нової, конкретно під це родовище, технології дроблення. А значить, знадобиться комплексна переоцінка раніше розвіданого перспективного родовища, яке роками перебувало в занепаді.
Напевно, якщо надрокористувач готовий возити доломіти з Житомирщини до Кривого Рогу, то вони справді дуже потрібні…
Утримаюся від коментарів з міркувань ділової етики.
Як Ви оцінюєте ситуацію з вапняками для цементної промисловості – в контексті останніх подій: очікувана угода з купівлі азербайджанським NEQSOL Holding Івано-Франківськцементу (яка не відбулася на тлі повномасштабного вторгнення РФ), продаж з аукціону Держгеонадр Марʼянського родовища в Дніпропетровській області (купила компанія, заснована ПрАТ «Кривий Ріг Цемент»), амбітне поглинання заводів Дікергофф цемент Україна ірландською групою CRH…
З одного боку, запаси тільки Марʼянського родовища – 132 млн тонн вапняків, придатних для виробництва цементів (але до розробки родовища ще не приступали). А з іншого – чи вистачить залишкових запасів інших родовищ для потреб воєнного і повоєнного відновлення України?
Мій прогноз, виходячи з наявних в Україні обсягів сировини в перспективі до 10 років, такий:
Надрокористувачі, які сконцентровані на виробництві цементу, вже незабаром зіштовхнуться з нестачею так званого класичного вапняку, який все життя використовувався для цементної промисловості.
На що спирається такий прогноз? І чим галузь зможе компенсувати дефіцит?
Ми робили оцінку запасів і проекту для групи компаній, яка видобуває вапняки і виробляє цемент. Аналіз сировинної бази показав, що за 3-4 роки вони зіштовхнуться з нестачею сировини, на якій вони традиційно працюють.
Тому ми порекомендували їм провести розвідку т.з. «некласичних» вапняків. Тобто, розглянути в якості сировини вапняки сарматські – які зараз найчастіше мають місцеве застосування, використовуються для виробництва щебеню для доріг.
Компанія дослухалася до наших порад, і вже проведено перші технологічні випробування використання таких вапняків для виробництва цементу. За 4-5 років виробник зможе замістити до 50% «класичних» вапняків альтернативними.
Випробування проходили в Україні?
10-15% лабораторних досліджень ця компанія виконувала у власній лабораторії в Україні. Решта – в лабораторіях на території країн ЄС.
Де в Україні зосереджені найкращі поклади альтернативних вапняків? Які це ділянки? Які ще незаліцензовані ділянки чи родовища Ви би назвали найцікавішими для виставлення на аукціони?
Значні поклади вапняків залишилися в Хмельницькій та Івано-Франківській областях. Відразу назвати ділянки, які можуть бути цікавими для інвесторів, я, на жаль, не зможу.
Як використання альтернативних вапняків вплине на собівартість сировини, а відтак і кінцевої цементної продукції?
Думаю, використання таких вапняків у будь-якому випадку призведе до певного зростання собівартості продукції.
В першу чергу, зростуть витрати на дроблення і сортування. Такі вапняки є значно міцнішими, ніж класичні неогенові. Тобто, буде збільшення собівартості на дроблення і сортування.
Крім того, хімічний склад нетрадиційних вапняків є менш однорідним. Відтак витрати на лабораторні дослідження перед кожним шихтуванням також зростуть (виробнику доведеться проводити більше випробувань). Вже ці два фактори вплинуть на збільшення собівартості.
Звісно, на цьому тлі, у КРЦ, який купив дозвіл на Марʼянське родовище, зберігаються переваги, адже його корисна копалина класична, якісна, з більш-менш витриманим хімічним складом (добре знаю цей обʼєкт, оскільки в 2017 р. Геопроф проводив попереднє ГЕО ділянки Центральна цього родовища).
Але, якщо я не помиляюся, для Марʼянського залишається гострим питання логістики: немає залізниці, точніше відстань транспортування – до 10-15 км..
А відстань від Марʼянського родовища до зони тимчасової окупації і бойових дій – не стане на заваді розробці?
Так, це очевидний ризик, і він не передбачуваний взагалі!
Які перспективи використання в цементній промисловості відвалів вапняків, акумульованих державними підприємствами – які приватизовані (Мурафський карʼєр, Закупнянський карʼєр) або очікують приватизації (Нігинський карʼєр)?
З вапняками у відвалах працювати не доводилося.
Але працювали з відвалами залізнорудної сировини. До речі, можна провести певну паралель між цементною і залізнорудною сировиною.
Як розвиток технологій виробництва цементу не стоїть на місці, так еволюціонують і технології отримання залізнорудних концентратів.
І, враховуючи дефіцит будь-якої сировини у звʼязку з неможливістю її реінкарнації, питання розробки відвалів вже є актуальним, зокрема в Україні.
Як спеціаліст і директор компанії, я вважаю, що перегляд технологій видобування, збагачення, шихтування – на майбутні роки дасть поштовх для масового освоєння відвалів як техногенних родовищ.
Наприклад, ми вже отримуємо запити на оцінку техногенних родовищ вуглевидобувної промисловості (08.10.2024 Держгеонадра розіграли спецдозвіл на Ділянку Зарічна техногенна (відвал шахти Зарічна) у Львівській обл.. Цей лот став найпопулярнішим – Ред.).
Те саме стосується і залізних руд. В тому ж Кривому Розі заскладовано величезні обсяги залізистих кварцитів. Вже є технології збагачення цих кварцитів. І з кожним роком класична сировинна база для будь-якого напрямку виробництва буде скорочувати і загострюватиметься питання доцільності використання відвалів.
Про які вмісти залізної руди у криворізьких відвалах йдеться?
28-32%, подекуди вище. Але технологія збагачення цих кварцитів – дає більший вихід «хвостів».
Арселор кілька років тому робив технологічні випробовування для переробки відвалів. До речі, ці відвали вже були оцінені ДКЗ неодноразово.
Оцінені як техногенні родовища?
Ні, на жаль.
Чому?
Передовсім, не було задачі оцінити відвали як техногенні родовища.
В цьому контексті варто відзначити, що оцінка відвалів як техногенних родовищ у нашій державі досить нова. Свідченням цього є та мізерна кількість родовищ, які оцінені як техногенні. Якщо відштовхуватися від конкретного формулювання у спецдозволі, таких родовищ – до десяти (одне з них – Шламосховище рудозбагачувальної фабрики ім. Максимова (техногенне родовище марганцевих руд) – за останні два роки двічі змінило користувача – Ред.).
Хоча, на мій погляд, будь-який відвал, який придатний до переробки і збагачення – є техногенним родовищем. Але питання в тому, що для оцінки проектів розробки техногенних родовищ бракує нормативної бази. У нас є інструкції для застосування класифікацій по піску, каменю бутового і т.д. і т.п., а от для оцінки техногенних родовищ таких інструкцій ще немає.
Водночас, слід віддати належне державі, що в новому проекті класифікації запасів техногенні родовища нарешті зʼявилися.
І зʼявилося поняття «корисна копалина техногенних родовищ». Наприклад, залізовмісні, вуглевміщуючі чи марганцевмісні суміші – раніше такого не було, а зараз держава зайнялася включенням таких корисних копалин до класифікації. Значить, питання додаткової переробки на місцях складування відходів видобувної промисловості стоїть достатньо гостро, і починає вирішуватися.
Які ще складнощі з оцінкою техногенних родовищ, крім відсутності нормативної бази?
Зважаючи на досвід нашої компанії, одна з найбільших складнощів – це повне нерозуміння якості сировини, яке перебуває в техногенному родовищі і її глобальна неоднорідність.
Якщо ми говоримо про корінні родовища, є поняття екстраполяції – це поширеність якості, потужності, вмістів на глибину або по площі покладу (по вертикалі чи горизонталі), які дають підстави вважати, що корисна копалина у конкретній точці зберігає набір характеристик, які були у вихідній точці.
Оцінюючи техногенне родовище, дуже важливо конкретизувати всі розвідувальні роботи, бо екстраполяція відсутня як така.
Бо відвал як техногенне родовище – це гора, в якій десятиліттями складовано, здавалося б, одне і те ж, проте воно все різне по якості, складу, вмісту.
Але деякі люди думають, що оцінити запаси у відвалі – це просто взяти обʼєм піраміди і помножити на вмісти, зафіксовані 60 років тому. Але воно так не працює. Все трішки складніше.
До речі, як експерт ДКЗ я помічаю відверто поверхневий підхід до оцінки (і не тільки техногенних родовищ) у деяких компаній на ринку послуг для надрокористувачів. Умовно, у нас є пул з 5 компаній, які ще тримають марку. Але в масі, я спостерігаю, що якість звітних матеріалів, які подаються до ДКЗ, на жаль, знижується…
Повертаючись до техногенних родовищ, скажу, що оцінка таких родовищ є апріорі складнішою і більш дорого вартісною, ніж корінних родовищ.
Взагалі, оцінка запасів, або як у нас прийнято називати ГЕО – в принципі не може коштувати дешево. І на ній точно не варто економити. Тому що вона є результатом оцінки не лише кількості запасів та якості, а також оцінки кон’юнктури ринку, і передбачення змін на ринку, зокрема, глобальному. Тобто, якщо ми говоримо про якісну ГЕО, а не формальну – вона є міксом геології, юриспруденції, екології, а подекуди і GR (включно з урахуванням фактору бюрократії, який також має значення).
До речі, самі надрокористувачі не завжди розуміють звʼязок між якісних геологічним звітом і подальшою долею підприємства. І на жаль, інколи готові скоріше витратити тисячі доларів на «вирішення питань» за наявності проблем, ніж на геологорозвідку і якісний звіт.
В нашу минулу зустріч ви висловили зауваження, що відмова держави від ліцензування такого виду діяльності, як геологорозвідувальні роботи, було хибним кроком. Поясніть, чому?
Раніше, щоб проводити ГЕО, треба було мати ліцензію від держави (ліцензії видавала Державна служба геології та надр). В 2010 чи 2011 році ліцензію скасували. Можливо, це не було б хибним кроком, якби ми перейшли до західної системи competent person. Адже не кожна людина може оцінити обʼєкт надрокористування: у тебе має бути не просто освіта, але і досвід, і визнання іншими спеціалістами.
А у нас вийшло, що після скасування ліцензій на цей вид діяльності будь-хто з вулиці може зайнятися такою оцінкою – не дивлячись ні на що. Чи буде він успішний? Сумніваюся. Але, що від «розрідить» ринок низькоякісними послугами, на які може звернути увагу недосвідчений надрокористувач – це факт.
Низька якість оцінки – це не проблема того, хто оцінює, і не проблема державних органів – це проблема, в першу чергу, надрокористувача. Яка полягає у збільшення витрат на виправлення помилок. Тобто, дешевше одразу заплатити більше професіоналу, ніж зекономити на дилетанті.
Але я хочу сказати про ще одну проблема, яка гостро стоїть перед спільнотою, і надалі буде загострюватися – це відсутність молоді, яка хоче займатися геологічною оцінкою.
Останній рік лунало чимало закидів щодо низької якості лотів з продажу спецдозволів, яка полягає зокрема у неможливості скористатися уповні тими площами і запасами, за які держава бере з інвестора гроші (приклади див. тут і тут – Ред.). На ваш погляд – в чому саме полягає корінь проблеми?
Відповідь почну з повторення вже сказаного.
Оцінка проектів – комплексна річ. Все, що знаходиться під землею – не може розглядатися відокремлено від денної поверхні. Розробка родовищ неможлива без використання земельних ділянок. Але у нас ДГН відповідає тільки за те, що глибше 2 метрів. І ніяк – за денну поверхню.
За моїми спостереженнями, наразі досі кульгає звʼязок між Міндовкілля, ДГН і Держгеокадастром. У нас був досвід, коли надрокористувач пройшов ОВД, отримав позитивний висновок, а під час перевірки геопросторових даних на експертизі в ДКЗ експерт, керуючись даними Міндовкілля, вже після проведення ОВД каже: «Тут обʼєкт ПЗФ». А на етапі ОВД про існування обʼєкту ПЗФ чомусь не було відомо.
Але головне, що я хочу сказати:
Повний, всебічний, глибокий аналіз документації по обʼєкту, який пропонується для інвестиції – це прямий обовʼязок надрокористувача. Тому повернуся до правильної сервісної оцінки – так, це не дешево (бо не може бути дешево за визначенням), але це краще, ніж потім нести збитки від недостатнього розуміння «кота в мішку».
За загальною логікою, так, всі подробиці і нюанси мають бути відомі Держгеонадрам, коли вони виставляють деякі лоти, яким потім зрізають площу (інколи удвічі!)… І це пряма відповідальність держави (не обовʼязково, до речі, в особі ДГН). Але коли ти ризикуєш замість трикімнатних апартаментів у Новопечерських липках отримати однокімнатну «хрущовку» на околиці – ти маєш сам потурбуватися, щоб усе перевірити.
До речі, зверніть увагу, що в аукціонну документацію лотів, виставлених ДГН на продаж у жовтні, вже включається інформація про перетин чи відсутність перетину ділянок надр із обʼєктами ПЗФ. Тобто, держава робить висновки з попередніх ситуацій.
Чи доводилося Вам працювати з видобувачами гранітів як сировини для щебеневої продукції. Як Ви бачите ситуацію у таких проектах, що склалася з ціною товарної продукції (з якої сплачується рента)? І що можете порадити надрокористувачам, щоб уникнути проблем із правоохоронними органами?
Працювати доводилося, ситуацією володію.
З часів пізнього СРСР існував ГОСТ на щебеневу продукцію. Зараз він скасований, і всі надрокористувачі мають оцінювати запаси за обʼємом гранітів, але товарною продукцією в ТЕО все рівно має бути «щебінь». І коли ти платиш за запаси – ти маєш платити за щебінь. У надрокористувача немає базової опції включати в товарну продукцію камінь необроблений – тому що немає такого ДСТУ, а товарна продукція має відповідати ДСТУ. Це з одного боку.
Але з іншого, є вихід – простий і дешевий: підприємство (чи сервісна компанія) розробляє Технічні умови (ТУ) під сировину, називає сировину «камінь необроблений родовища «Ромашка», прописує фактичні показники якості і оцінює корисну копалину по ним. І вже цю сировину, відповідно до ТУ, включає в ТЕО. Економить до 30% за запаси – погодьтеся, суттєво.
Зрозуміло, що хтось може в цьому побачити обхід ренти за користування надрами, але це не так.
Я вважаю, що сервісна компанія має займатися і лобіюванням інтересів надрокористувача, якщо воно знаходиться в законному полі (як у випадку з розробкою ТУ для необробленого каменю).
Взагалі ж, не повинно бути подвійних чи потрійних варіантів підходів до роботи і оподаткування надрокористувачів, які видобувають і реалізують одну і ту ж продукцію. Водночас, на мою особисту думку, оцінювати варто сировину.
До речі, дещо схожа ситуація відбувається з підземними водами, коли часто видобуті обʼєми продаються надрокористувачем на іншу особу, яка вже виробляє і продає напої (з відповідними рентними наслідками). Але це вже зовсім інша тема.