Олег Тритяченко: “Кислотоупор переходить в інвестиційний бізнес”
Купівля корпорацією Sibelco українських компаній ТОВ “Євромінерал” і ПрАТ “Курдюмівський завод кислототривких виробів” стала гучним M&A в гірничому секторі України в 2020 році. Продавець – донецький підприємець Олег Тритяченко, засновник групи компаній “Кислотоупор”. Після угоди з Sibelco він зберіг присутність у видобувній промисловості і планує нарощувати активи.
У квітні 2021 р. Кислотоупору виповнилося 25 років. Напередодні Олег Тритяченко погодився дати NADRA.info інтерв’ю, в якому вперше розповів про шлях від купівлі заводу і розвідки родовищ до побудови і продажу бізнесу потужному світовому гравцю. Які уроки Тритяченко виніс з продажу бізнесу, і які надра розглядає для інвестицій сьогодні?
Про угоду з бельгійцями
NADRA.info: За скільки Sibelco купили Ваш бізнес?
Олег Тритяченко: Думаю, багатьох цікавить це питання. Але в угоді, як Ви розумієте, було дві сторони, і кожна дала зобов’язання іншій не розголошувати умови третім особам. Поважаючи своїх партнерів і своє слово, я утримаюся від відповіді.
Хто кого шукав – Ви хотіли продати, чи у Вас хотіли купити?
Пропозиція надійшла від Sibelco.
Довго думали над відповіддю?
На угоду пішло десь 1,5 року, навіть більше.
1,5 року на оформлення угоди – зрозумілий термін. Юристи, ризиковики, due diligence… А скільки часу пройшло між тим, коли Вам як головному акціонерові надійшла ця пропозиція, і ви сказали “так, продаю” – скільки Ви думали? Добу, дві, тиждень?
Пару місяців пішло на ухвалення рішення.
Спочатку директор Sibelco в Україні просто сказав: “Як ти подивишся, якщо ми запропонуємо тобі продати нам Євромінерал? Нам потрібно розвиватися, а у тебе цікавий актив. Що скажеш?” Тобто, пропонували купити один актив, одне родовище.
Але у мене залишався другий актив – Курдюмівський завод і його кар’єр. Родовище Євромінералу орієнтоване на керамічну плитку, в основному на експорт. А глина Курдюмівського заводу – для клінкерної цегли та на ринки країн СНД. Я подумав, що мені буде нецікаво залишати один невеликий актив, тому що Євромінерал і Курдюмівський один одного доповнювали. І я запропонував Sibelco купити обидва активи. Вони подумали, і сказали: “Так”.
Власне угода зайняла чимало часу. Sibelco – велика компанія світового рівня. У таких компаніях швидко подібні рішення не ухвалюються. Наприкінці 2018-го надійшла пропозиція, і тільки навесні 2020 ми підписали папери.
На мій погляд, це була своєчасна угода. Є в бізнесі фактор – опинитися в потрібний час в потрібному місці. Так воно у нас і сталося.
Крім як від Sibelco – пропозиції купити Ваш бізнес були?
Мені пропонували продати бізнес. Особливо, коли я був на початку виробничого шляху.
Хто?
Наприклад, VESCO. Але я відмовлявся. Мені було цікаво самому робити цей бізнес.
Як на ціну вплинула близькість до зони АТО/ООС?
Звичайно, вплинула. І що довше ця ситуація триватиме, то більше будуть дешевшати активи в Україні.
Бельгійці поповнили свої родовища моїми, які знаходяться в 7 і в 30 км від лінії розмежування. І ця близькість їх не зупинила. Так що, коли говорять, що через близькість зони ООС до нас не йде інвестор – це блеф. Де є нормально побудований бізнес, де є фінансові потоки і прибуток – туди завжди прийде інвестор і купить актив. Це закон капіталізму.
Першими про угоду з Sibelco заявили юристи компанії INTEGRITES. Чому саме вони супроводжували угоду?
INTEGRITES супроводжували угоду з боку Sibelco.
А з Вашої?
Я не залучав зовнішніх консультантів. Ми обійшлися силами корпоративних юристів. І це був дуже повчальний кейс для всіх: і юристів, і фінансистів. Нас перевіряли дуже ретельно: всі показники за три останніх роки (геологія, виробництво, фінанси, податкова дисципліна, дозвільна документація, активи і т.п.).
Що Ви винесли з цієї угоди для себе такого, чим можете поділитися з ринком? Можливо, дати пораду: “Хлопці, якщо Ви пакує ваш видобувний бізнес для продажу, то зверніть увагу на…”?
По-перше, перевірте наявність всієї дозвільної документації і правильність її оформлення.
По-друге, закрийте всі проблемні питання в бізнесі: всі суперечки з контрагентами, податковими органами, іншими держструктурами. Ваш бізнес повинен бути чистим і прозорим.
По-третє, зробіть альтернативну незалежну оцінку у професіоналів.
Sibelco вимагали від Вас міжнародну оцінку запасів Ваших родовищ по JORC?
Нам було легше, тому що ми з Sibelco сусіди. І працювали поруч. Вони купували у нас глину, я – у них. Їх геологи проводили оцінку запасів за українськими стандартами і добре розуміли наші особливості. Тому, в міжнародній оцінці запасів не було гострої необхідності.
Довідково: Joint Ore Reserves Committee – JORC є одним з учасників Комітету з міжнародних стандартів звітності про запаси корисних копалин CRIRSCO.
Кодекс JORC – Австралоазійський Кодекс звітності про результати розвідки, мінеральні ресурси і запаси руди. Це професійний кодекс практики, який встановлює мінімальні стандарти публічної звітності про результати розвідки корисних копалин, мінеральних ресурсів та запасів руди.
У квітні 2021 р. Ви відсвяткували 25-річчя Кислотоупор. А з чого все починалося?
Бізнесом я займався з початку 90-х, але першим моїм серйозним проектом був звичайно ж Курдюмівський завод кислототривких виробів.
У 1995 р я поїхав до Уфи, купувати поліетилен високого тиску – гранули, з яких целофанові пакети робляться. Це був відмінний товар (тоді був суцільний бартер, я купив кілька вагонів, щоб продати кооператорам)! І в Уфі мені сказали: “Нам потрібна кислототривка цегла, вагонів 10”.
Тобто, ваша історія з цеглою почалася в Уфі?
… Повертаюся з Уфи, їду в Артемівський керамікотрубний завод, мене відправляють на Курдюмівський завод за 20 км.
Приїжджаю. Сидить чоловік у фуфаєчці. Як виявилося – директор Тарасов Анатолій Іванович. Кажу: “Здрастуйте! Я такий-то, є гроші, хочу вкласти в Ваш завод”.
А до цього три роки завод стояв, директор нараховував зарплату робітникам, підтримував людей, завод, і вірив, що комуністи повернуться. Чекав. Був з “червоних” директорів.
До мене багато хто намагався до нього підійти і купити завод. Але він нікому завод не віддавав. А мені повірив. І я вклав в завод майже все, що заробив до цього.
Як запускали завод?
Завод був побудований в 1956 р. Працював на мазуті, одна піч робоча. Стан в 1995 р. – частково розпиляний, частково розкрадений, з обладнання багато чого не було. Але все ж Анатолій Іванович його зберіг і охороняв.
А я тоді працював з Азовмашем. Привезти 1000 т мазуту мені не склало труднощів. Цього вистачило на місяць роботи. Розтопив котельню. Потім вклав гроші в технологію, відновив пластичне пресування – під кислототривку цеглу.
За 45 днів я покрив 1,5 кілометра заводу асфальтом, перекрив 2000 м2 цехів черепицею, замовив на “Червоному Жовтні” (“Красный Октябрь”, машинобудівний завод для керамічної промисловості) вакуум-прес, обладнання за кресленнями, відремонтував піч, домовився з податковою про розстрочення платежів, за рік-півтора виплатив всі борги із зарплати.
На той момент, в міру своєї недосвідченості не знав, що можна було реструктуризувати борги підприємства і нічого не платити, але тоді всім все виплатив. Про що, до речі, не шкодую. Так як все це я робив на інтуїції і великому ентузіазмі, без маркетологів, зовнішніх консультантів, вивчення ринку, складання бюджетів! Мені просто хотілося мати і розвивати свій власний виробничий комплекс.
Так що, вже в тому ж 1995 р. я зробив перший вагон цегли. Потім, через рік, викупив частину акцій заводу.
Хто був першим покупцем вашої цегли?
Горлівський “Стирол”.
Продукція Курдюмівського заводу була для хімічної і металургійної промисловості.
Приїжджаю до комерційного директора “Стиролу” зі своєю цеглою в руках і кажу: “Візьми у мене цеглу!” А він мені: “Я зі Слов’янського керамічного заводу беру, з шамотно-капсульного цеху. Навіщо мені твоя?” Я у відповідь: “Моя ближче, дешевша буде, і міцніша!”
Так я продав перші три вагони на “Стирол”.
Три вагони для заводу – крапля в морі…
Так, але після “Стиролу” спрацювало “сарафанне радіо”.
Ринок дізнався, що завод запрацював знову, і якщо “Стирол” взяв продукцію, значить, можна брати іншим.
Потім були ММК ім. Ілліча, “Азовмаш”, наші обласні меткомбінати. Потім почав на Башкирію вантажити на “Уфанафтаоргсинтез” (в Уфу, де мене про цеглу розпитували) і на “КазЦинк”, їм цегла була потрібна для футерування гальванічних ванн. Потім на “Кримський титан” – він брав по 15-20 вагонів. Це майже місячна норма.
Про Курдюмівський клінкер – перший в Україні
Як цегла для металургії та хімії стала клінкером?
Клінкер…
Знаєте, в 90-х у нас в Україні не було ні клінкеру, ні плитки нормальної.
До нас на завод приїхали якось німці, і здивувалися якості нашої цегли. Мене, до речі, тоді на заводі не було. Але коли я про це дізнався, віддав цеглу в свою лабораторію, яка підтвердила міцність 300-500 кг на см2 в залежності від класу і водопоглинання 3-4%, а морозостійкість – мінімум 150 циклів і вище. Цегла дзвеніла! Ми ж її при 1560 градусах обпалювали на мазуті.
Така цегла на заході – наприклад, в Англії або Німеччині, називалася клінкерною. А у нас ця ж цегла називалася кислототривкою, відповідно до ДСТУ. Але параметри були ідентичними.
Так ми і задумалися про клінкер для масового приватного ринку! Зробили нові форми, і почали робити рекламу нашого клінкеру для мощення.
Цегла, до речі сказати, була дорогою – близько 1 дол. за цеглину. Чому дорогою? Тому що 4 млн штук – це маленький обсяг для такого виробництва. Цегла специфічна. Для хімії і металургії це було недорого, а от для мощення – дорого.
Коли Курдюмівською цеглою почали мостити доріжки і площі?
Все почалося з дзвінка з ДУСі (Державне управління справами – Ред.). Там знали, що наша цегла вже лежала на дачах у Павла Лазоренка, Леоніда Кучми і т.д. Всі високопоставлені чиновники знали про нашу цеглу, її характеристики, і купували її. Вузьке коло знало, що це за цегла, і чим вона цінна.
Потім я познайомився з директором “Укрреставрації” Коваленком Миколою Васильовичем. Він в мене повірив. Та й цегла була відома ще з радянських часів. У мене вже було виробництво 4 млн цегли на рік. Мером Києва тоді був Олександр Омельченко. “Укрреставрація” – генпідрядником. На той момент у них були кращі фахівці з реставрації в Україні і не тільки. З ними я побудував Михайлівський собор. Потім почалася Михайлівська площа, Софійська площа, парк Шевченка, потім Керч (центральна площа) і т.д.
Де ще лежить Ваш цегла?
Курдюмівський клінкер прикрасив Михайлівську та Софійську площі, площу Успенського собору і площу Грушевського в Києві, а також знаменитий Приморський бульвар в Одесі і бульвар Пушкіна в Донецьку. Він також був використаний при мощенні територій архітектурних ансамблів Києво-Печерської Лаври, Фролівського монастиря, пам’ятника Золоті ворота, Парку Перемоги, Парку Шевченка, Солом’янського парку, Набережної в Києві, Святогірської Лаври.
Ось так я до сих пір по Курдюмівській землі ходжу. У святих місцях, на площах … І якщо під час моїх переговорів Курдюмівська цегла лежить під ногами або поруч – це хороша прикмета. Такий у мене “знак”.
З Вами розрахувалися за всю поставлену цеглу? Розраховувалися вчасно?
Зі мною – так.
Площа перед Hyatt в Києві – теж Курдюмівським клінкером вимощена?
Так. Причому представник Hyatt особисто приїжджав на завод і відбирав для мощення мало не кожну цеглину.
Історія розвитку на сировинному ринку
Курдюмівський завод в 1996-му Ви купили разом з родовищем? Це був Ваш перший кар’єр?
Так, перший кар’єр – кар’єр Курдюмівського заводу. Коли налагодив виробництво цегли, почав озиратися по сторонах і розвідувати поклади глини неподалік. У 2000 р. знайшов Отрадівське родовище. Це була лінза, або, як їх називають, “Божа сльоза”… Глина – як масло. 8 метрів пласт!
Що було після Отрадівського?
Після Отрадівського, в 2006 р. було Центральне родовище.
Геологія бурила по кроку кілометр-два, робили ТЕО і повинні були шукати інвестора.
Розвідка показала запасів близько 12 млн. тонн глини. Це був класичний Green field, який я зробив з повного нуля. На нашій мові – це називалося “закопушка”: коли є прояви глини, і ти все робиш з чистого аркуша. У планах було побудувати завод керамічної продукції з використанням власної сировинної бази за аналогією з Курдюмівським заводом, але вже ґрунтуючись на накопиченому досвіді і новій технології.
За 25 років група Кислотоупор розробила 5 родовищ, з них 4 – Green fields, і ми не будемо зупинятися!
Ви знали, що будете продавати Євромінерал, коли створювали його?
Ні, тому що в 2007 році у мене було велике бажання розвиватися. Я відкривав проект за проектом. Якийсь невдалий, якийсь вдалий…
Але в цілому – все кипіло. Отрадівське родовище, 1,2 млн тонн запасів, ми благополучно відпрацювали приблизно за 4 роки. Ми щороку по 200-250 тис. тонн відвантажували на експорт в Італію…
Як пережили кризу 2008 року?
У 2007 році ми встигли запустити два стартапи. Green fields з нуля. Про один я вже розповідав – це Євромінерал і родовище Центральне. А інший – “Недра Донбасса”. Це видобуток і переробка гіпсового каменю. Ми швидко домоглися успіху – стали другими після Knauff в Україні! Ми були українською компанією, з якою рахувався і LaFarge, і Сен-Гобен і Knauff. Однак різка девальвація української гривні на той час завадила нам реалізувати проект з будівництва заводу на глині Євромінералу, і я змушений був “заморозити” цей проект до кращих часів, які, на жаль, для його реалізації так і не настали у зв’язку з військовими діями на Донбасі.
Але це все було до кризи. Що було після 2008 р.?
Ми кризу відчули тільки ближче до 2010-го. До цього у нас все було добре. За інерцією. І ось ми вперше задумалися про ефективність, позиціонування себе, команду. До речі, саме в 2010 році почали орієнтуватися на Sibelco.
З чим і як Ви виходили на ринок Італії?
На Італію виходив з Курдюмівською глиною. Я поїхав туди з другом-судновласником, і вів переговори.
Ми вийшли на Джорджо Муссіні, італійського авторитетного бізнесмена на ринку кераміки – немолодого джентльмена, власника трьох фабрик, співзасновника Atlas Concorde.
Він з нами торгувався за кожні 50 центів і просто розважався. Я в той момент думав, що ми ні до чого не домовимося. Але після 12 годин переговорів, Джорждо дав представника зі свого боку – Вільяма Ревербері, і сказав: “Твоя глина низькосортна, але нам підходить. Ми будемо її подміксовувати до своєї”. За рахунок моєї глини вони здешевлювали свої рецепти.
Ревербері мене, по суті, і вивів на італійський ринок. Спочатку витискав з нас кращу для себе ціну. Але коли через 2-3 роки про нас дізналися й інші італійські покупці глини, нам стало легше. Пішли ринкові умови. А до тих пір, Ревербері як трейдер тримав мене в жорстких рукавицях. В цьому була суть його як трейдера – знайти кар’єр, вивести його на ринок, і добре заробити.
Але коли я говорив новим італійським покупцям, що мої перші переговори в Італії були з Джорджо Муссіні – це була як найкраща рекомендація.
Як бельгійці звернули увагу на донецький бізнес
Ви сказали, що почали орієнтуватися на Sibelco. Як це сталося, чому?
Якось, під час бізнес-тренінгу, коуч сказала нам, що ми повинні взяти за орієнтир відому компанію, з якої можна брати приклад. І ми вибрали Sibelco, яка вже працювала на ринку. Ми вантажили 150 тис. т, а вони вже вантажили до 1 млн т.
Чому вони?
Тому що вони транснаціональна компанія, майже монополісти світові в скляній сировині, в глиняній сировині. У них були великі обороти. І вони були всього в 30 км від мого кар’єра, ми були сусідами. Обмінювалися досвідом і навіть співпрацювали. Ми брали їх глину вищого сорту і міксували зі своєю. А потім навпаки – вони купували мою глину. А вже після угоди я дізнався, що поки я брав приклад з них, Sibelco ставила Кислотоупор в приклад своїм українським компаніям. Напевно, тому і зробили пропозицію про покупку.
Ви хочете сказати, що світовий гігант Sibelco вчився у Вас? Чого?
У мене було дуже складне родовище. Але дуже хороша система контролю якості. Кар’єр був з глиною, скажімо так… кращою серед гірших. Коли розробляєш лінзу, можеш легко з плюса піти в мінус. Значить, потрібен контроль якості. А це командна робота, все чітко повинно бути поставлено!
Я не робив ISO, я зробив свою особисту систему: всі були на своїх місцях, і нам вдавалося тримати стабільну високу якість сировини при низькому сорті.
Як?
Всі віддають перевагу глині з високим алюмінієм, тому що вона пластична. Моя глина була з низьким алюмінієм (22%). Але я домігся успіхів, тому що у мене була стабільна якість. Адже для виробництва головне – отримувати стабільну якість і вчасно. А у мене ніколи не було збоїв ні по відвантаженню, ні по роботі з клієнтами, ні по якості. І мені іноді вдавалося своїм низьким сортом сировини “вибивати” з ринку їх більш високу якість.
В цьому я був для них прикладом. І в результаті – вони зробили мені пропозицію, я подумав і вирішив – чому б і ні?
Що далі?
Що сьогодні являє собою Кислотоупор?
Сьогодні Кислотоупор з операційного бізнесу переходить в інвестиційний.
Ми переходимо на іншу стадію: складніші проекти, які вимагають залучення більшого капіталу, пов’язані з критичною сировиною.
Тобто, займаємося тим же, чим займалися, але увійшли в область інвестицій, інвестиційних договорів, якими раніше не займалися.
Раніше ми працювали просто на своїх оборотних коштах. Я за 25 років жодного кредиту не взяв – крім лізингу техніки. Це, до речі, добре. Це означає, що ми завжди працювали з прибутком, якого вистачало на розвиток…
(розмову перериває помічник Олега Тритяченка. З розмови зрозуміло, що його кличуть їхати на укладення угоди)
Правильно розумію, що Ви їдете купувати новий бізнес?
Так. Але ще не купувати, а обговорювати.
Знаєте, у нас в добувній галузі дуже складно визначити предмет угоди. Я за рік після угоди з Sibelco розглянув 17 об’єктів: починаючи від вуглеводнів і закінчуючи твердими нерудними. В Україні дуже мало об’єктів, які мають підготовлений бізнес до продажу.
Або є ліцензія – але немає запасів, або вони віртуальні. І хочуть продати задорого. Або там є запаси, але не можна працювати на родовищі. Про фінансову звітність та аудит міжнародний взагалі мовчу! Дуже мало таких компаній. В основному, продається якийсь “непотріб”.
Що робити тому, хто хоче пройти ваш шлях і продати бізнес?
Транснаціональні компанії (та й взагалі нормальний бізнес) розуміють – краще купити готове, де вже налагоджено всі бізнес-процеси, і є ринок збуту. За це можна навіть дорожче заплатити.
Тож моя порада: від самого початку, як тільки вийшли на окупність проекту, бізнес потрібно структурувати – не тільки розвивати для себе, а й думати, що рано чи пізно його продасте.
Якби зараз в Україні був повноцінний фондовий ринок, IPO був би хорошим інструментом для залучення капіталу у видобувний бізнес?
Вийти на IPO – мрія багатьох бізнесменів. Але, по-перше, до цього потрібно бути готовим морально. Ти повинен бути повністю прозорим і зрозумілим для інвесторів. По-друге, ти з ринку залучаєш гроші і повинен під ринок підлаштовуватися, в тебе повинні повірити. По-третє, для IPO потрібні хороші об’єкти. Щоб генерували прибуток 20-30 млн дол. і більше на рік.
А якщо ти не доріс, то й не смикайся. Просто щоб підготуватися до IPO, потрібно спеціалізованим компаніям заплатити від 300 000 до 600 000 доларів і витратити на це не менше 2 років.
Схоже, Ви вивчали питання, і розглядали такий варіант для себе… Плануєте купити новий видобувний бізнес, виростити його і вийти на IPO?
Вивчав, звичайно. Хороший варіант Торонто. Там є біржа (TSX – Ред.), на якій розміщуються видобувні компанії з усього світу, особливо з Північної Америки.
Повернімося до тих 17 об’єктами, які Ви дивилися в минулому році. Що ще дивилися? Куди спрямований Ваш інтерес?
Рудні, нерудні корисні копалини – без деталізації. Циркон, літій, рідкісноземельні, тантал, лантаноїди, флюорити, каоліни, пегматити дивився. Дуже цікаве родовище ставроліту, сапонітові глини… Але не кожен з об’єктів представляє комерційну цінність.
Хіба не всі родовища рідкісноземів у Геннадія Буткевича та його партнерів?
Ну, не всі. Звичайно, хороші об’єкти – так, Буткевич зумів оформити, молодець. Він інвестує в Україну, і це гідно поваги.
Ви його об’єкти дивилися?
Ні, інші. Навіщо дивитися об’єкти, які зайняті?
Але з іншого боку, багато з тих, хто сьогодні береться за надра – вони не виробничники, а, скоріше, “перекупи”, які не розуміють, в який бізнес вони входять. Таких 90%. А тих, хто планує і може зробити виробництво – їх можна перерахувати на пальцях.
Всі думають, що надра це просто. А ти спробуй їх візьми!
До речі, ця фраза у мене вибита на гранітній брилі, як нагадування, якої праці, сил і ресурсів вимагає ця сфера.
Читайте також: Австралійці поглинають українського виробника графіту
Читайте також: Компанія Тимура Хромаєва видобуватиме газ в Луганській області
Читайте також: Сергій Тігіпко встановив контроль над двома кар’єрами в 2020 р.
Читайте також: Чому Ігор Мазепа передумав продавати бурштиновий бізнес?
Автор фото Олег Петрасюк, Yesterday & Tomorrow