Ігор Наумець: “Ще кілька тижнів чи місяць – і карʼєри почнуть затоплюватися”

Наприкінці червня СБУ заявила про блокування «активів видобувних компаній російського олігарха на понад 1 млрд грн». «Російським олігархом» виявився Ігор Наумець, який у відкритому судовому рішенні про передачу активів до АРМА згадується як громадянин України, і є власником групи компаній UNIGRAN – потужного гравця на ринках щебеневої продукції, послуг гірничих буро-вибухових робіт і видобування піску. На наступний день після повідомлення СБУ Ігор Наумець дав NADRA.info інтервʼю і заявив про рейдерську атаку на його бізнес. Публікуємо другу частину бесіди. Перша – за посиланням.

 

Ігор Наумець: …Пісок зараз країні потрібен, а видобування його немає. Найближча точка, де можна видобувати – це Десна. На Десні, крім нас, є ще компанії Собі і Укрбудтрестсервіс. Укрбудтрестсервіс, наскільки мені відомо, належить Бродському, співвласнику Київського річкового порту (за даними YouControl, учасниками ТОВ «Укрбудтрестсервіс» 50/50% є кияни Олексій Романчук і Черепаня Вячеслав – Ред.).

У обох компаній також на складах є пісок, але його там небагато, надовго не вистачить. А у нас піску вистачить до кінця року. Ось тому це все і відбувається.

Взагалі, пісок є довкола Києва, і чимало. Наприклад, в Обухівському районі чи на Бортничах. Але вся справа в логістиці, і що далі його везти – то дорожчим він буде.

 

NADRA.info: Окрім ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», ТОВ «Собі» і ТОВ «Укрбудтрестсервіс» спецдозвіл на видобування піску в акваторії Десни має також ТОВ «Укрейніан Дігінг Компані» (ми писали про всі компанії тут).

Так, але я не чув, щоб вони активно працювали. І, відповідно, платили до бюджету якихось суттєвих податків. А наша компанія – одна з найбільших за сплатою податків до Зазимської громади. Здається, ми платимо навіть більше, ніж Собі.

 

Логічно, у Вас найбільша площа дії спецдозволу в акваторії Десни – понад 300 га.

На жаль, на Південній ділянці ми не можемо видобувати на суходіл, там немає такої можливості, оскільки берег дуже щільно забудовано. Потрібно видобувати баржами. А баржами не можемо, тому що там перед нами несудохідна частина річки. Ми неодноразово зверталися з проханням до Собі дозволити «пробити» до нас фарватер, ще питання не вирішили. Тому, хоч на папері у нас великий спецдозвіл, фактично працювати ми можемо тільки на Північній ділянці. А запаси Південної ділянки – чекають свого часу.

Навіть зараз можу звернутися до бізнесменів: якщо хтось допоможе вирішити питання фарватеру, будь ласка. Від нас можна буде возити пісок баржами на Київ без жодних проблем.

 

 

Ми порівняли текст ухвали суду про передачу Ваших активів до АРМА із текстом релізу СБУ про блокування активів «російського олігарха». В судовому документі не знайдено згадки ані про російський паспорт, ані про звʼязки з т.з. ДНР-ЛНР. Але є конкретний закид кільком вашим підприємствам щодо реалізації піску за заниженою вартістю, що зрештою призвело до недоплати ренти за користування надрами. По суті, закидають відмивання коштів.

Ситуація, коли компанія-власник спецдозволу продає за мінімальною ціною видобуте на дружню компанію, і вже та продає за ринковою ціною – це поширена практика в Україні сьогодні, чи не так?

Я навіть більше скажу!

Якщо ви подивитеся далі по тексту ухвали, то після пасажів про те, що ми продавали пісок начебто по заниженій ціні, там ще розповідають, як ми виводили кошти. Ми виводили кошти через зарплати і дивіденди. Це ж повна нісенітниця! Як можна відмивати кошти через зарплату? Чи дивіденди? [Якщо так виводити кошти] це буде означати, що повністю буде сплачено всі податки, і це будуть повністю очищені кошти, які можна спрямувати на будь-що. Це раз.

Друге. Справді, сьогоднішня практика більшості піщаних виробників – коли вони розбивають видобування і реалізацію на кілька компаній. І та компанія, яка має ліцензію, видобуває і продає на свою компанію по заниженій вартості, наприклад, по 20 грн, а та вже продає далі по 150 грн. Таким чином, компанія уникає сплати ренти за користування надрами в повному обсязі. Або надрокористувачі наймають підрядників, і через усілякі схеми також занижують сплату ренти. Будіндустрія ніколи такими речами не займалася. Вона завжди продавала по ринковій ціні. Навіть компаніям Юнігран і Модуль (ТОВ «ДБК «Модуль» раніше було ТОВ «Любовичі», обидві назви фігурують в ухвалі суду про АРМА – Прим.).

Наприклад, ми в 2019 році продавали пісок стороннім покупцям від 80 грн/тонна, а нашій компанії Любовичі – по 78 грн. Тобто – різниця усього дві гривні!

Юнігран (ТОВ «Юнігран») – взагалі не торгував піском. Юнігран купував пісок виключно для власних потреб, для свого виробництва тротуарної плитки. А також забезпечував логістичними послугами клієнтів Будіндустрії. Деякі моменти були повʼязані саме з оптимізацією логістики. Наприклад, Юнігран везе щебінь клієнту в Київ. Вивантажує щебінь, потім заїжджає на Будіндустрію і своєму ж іншому клієнту привозить пісок – щоб не робити холостих ходок.

При чому, відстань до власного заводу Юніграну від складу піску Будіндустрії складає біля 170 км. Звісно, що логістика докладає велику ціну до будь-якої продукції. Природньо, що якщо клієнт знаходиться на такій відстані – то для нього ціна піску має бути нижчою. Це саме собою зрозуміло. Продаючи пісок, ми завжди були в ринковій ціні. Ця ж логіка працює і для постачання нашого піску в Київ. Ми на 50 км далі знаходимося від наших споживачів, ніж той же Київський річковий порт. Відповідно, вартість нашого піску, щоб увійти в ринкову ціну, має бути нижчою. Це природньо, інакше і бути не може.

Крім того, хочу підкреслити, що це ніяк не порушує податкове законодавство, і питання визначення ціни – це питання домовленості між сторонами. При цьому, звісно, продавати пісок ми повинні в прибуток. Що не просто, якщо ти займаєшся виробництвом якісного піску. Ми до цього ставимося вимогливо. І багато наших клієнтів працюють з нами саме завдяки якості: у нашому піску немає глини, ми стежимо, щоб не було якихось обваловок, щоб не потрапляла земля… До того ж, наш пісок світліший, ніж у конкурентів – це краще, наприклад, для ФЕМів, бо додаються барвники і від кольору піску залежить кінцевий відтінок продукції. Наприклад, наш партнер завод Ковальська – попри те, що у нас, можливо, трішки дорожче – але за рахунок якості бере саме наш пісок на свій завод з виробництва ФЕМів.

Тому про відмивання коштів – це чергова маніпуляція, висмикування із контексту. Повторюся: ми знаходимося не в Києві, а в Київській області. Відповідно, наші базові ціни можуть бути нижчі. І ми ніколи не мінімізували податки, ніколи не ставили «прокладки» і ніколи не уникали сплати ренти за користування надрами.

Але тут постає ще одне питання: чому ціни на пісок так сильно ростуть в Київському регіоні? Це дуже важливе питання, адже від цієї ціни залежить собівартість будівництва, бетону, та інших товарів. Тож, можливо, правоохоронцям варто було би спрямувати зусилля на встановлення обставин, які спричиняють таке зростання цін… Але тоді питання і претензії довелося б висувати вже іншим компаніям, добре відомим у Києві, правда?

Що стосується ТОВ «Любовичі». У них першочергово був проект, повʼязаний з розвитком складського напрямку. У них є склади – вони купили земельні ділянки в Рожнах і обладнали їх під склади піску. Компанія купувала пісок для своїх потреб. В даний момент ця компанія перетворена на ДБК Модуль, ми збиралися її використовувати як нову програму. І ця програма була предметом нових переговорів з ЄБРР – щодо будівництва сучасного будівельного комбінату для обʼємно-блокового домобудівництва.

 

Що таке обʼємно-блокове домобудівництво?

Модуль (кімната) – збирається на самому комбінаті. До стану готової. Вже має оздоблення: підлогу, стелю, електрику, розетку… навіть меблі можуть вже бути, шпалери і фіранки – все це готується на обʼєкт і встановлюється краном.

Переваги такої технології – дешевизна, тому що досягається економія на будівельних матеріалах. А по-друге, це абсолютно контрольований процес конвеєрного типу, який дозволяє досягнути найменших витрат всіх ресурсів. І по-третє, це швидкість зведення житла.

Фактично, 14-поверховий будинок з таких модулів можна збирати за два тижні.

 

Юнігран планував вийти на ринок будівництва масового житла?

Спочатку ми планували вийти на ринок будівельних матеріалів. А далі, хто буде будувати – то вже інше питання. Ми розглядали таку можливість, щоб будувати. Але ми могли би пропонувати обʼємно-блокове домобудівництво девелоперським компаніям: готові модулі, з яких вони би швидко складали багатоповерхові будинки.

Ми планували займатися цих в рамках ДБК Модуль у співпраці з ЄБРР. Саме для цієї мети ДБК Модуль купив земельні ділянки в Рожнах і викуповував обсяги піску. При чому ці обсяги піску не були значними.

Коли нам розповідають, що ми начебто не доплатили 8 млн гривень. То ці 8 млн грн – мабуть, весь обʼєм, весь оборот [ДБК Модуль] за кілька років.

 

Про які 8 мільйонів йдеться?

Мені хтось казав, що фігурує 8 мільйонів [начебто недоплаченої ренти за надра]. А звідки можуть бути 8 млн грн, якщо весь оборот компанії Любовичі – 8 млн грн?!

А якщо говорити про податок на надра, то ті 2% будуть до 200 тис. грн, але ніяк не 8 млн грн, навіть якщо підходити з формальної точки зору.

 

Вас знають, як засновника і кінцевого бенефіціарного власника групи UNIGRAN. Водночас, оприлюднене судове рішення про передачу активів до АРМА містить перелік компаній, які Ви контролюєте. Серед них – Бахчисарайський консервний завод. Що це за обʼєкт? Ви контролюєте сьогодні це підприємство?

В даний момент ми не контролюємо завод. Коли Крим ще не було окуповано, я придбав це підприємство. Як консервний завод він уже не функціонував.

 

Коли Ви його придбали?

Якщо не помиляюся – це був 1998 рік.

Ми купили його не за дорого саме тому, що він як консервний завод вже не працював. Хоча спочатку нас цікавив цей актив саме як завод. Потім ми зрозуміли, що не маючи власного садового господарства, ми не зможемо побудувати ефективне консервне виробництво.

Ще до окупації Криму я вже позбувся цього активу, тому що актив був непрофільним для нас, а відволікав чимало уваги. Будівлі і споруди були 1963 року. Ми спочатку вкладали туди якісь кошти. А після цього я просто вийшов із цього активу. Але в реєстрах залишилося, що раніше я володів цим підприємством. Це і використовується тими, хто розганяє фейки, що я веду там якусь діяльність. Ні – не веду. І в Криму я не був уже дуже давно – років 8 чи 10. В окупованому Криму не був точно.

 

Не можу не поточнити. Готуючись до інтервʼю, я переглянув дані YouControl і подивився довідкові ресурси РФ – наскільки це можливо через VPN. Будь ласка, прокоментуйте наступні – наголошую – відкриті дані. Просто зараз я дивлюся досьє YouControl і бачу Вашу частку 25% в ТОВ «Бахчисарайський консервний завод». Це українська компанія. З іншого боку, я бачу російську ООО, зареєстровану з такою ж назвою в окупованому Криму в 2016 році (ООО «Бахчисарайский консервный завод», прибуток за 2021 р. — 3 309 000 руб., виручка за 2021 р. — 12 864 000руб., – Ред., джерело). В засновниках… Ваша дочка?

(пауза)

Так, це моя дочка.

 

Як Ви це прокоментуєте? Це Ваш бізнес?

Я не займаюся цією компанією. Так, у дочки ця частка є. І вона є далеко не контролюючим акціонером цього підприємства.

Дочка придбала її, оскільки думала, щоб якось цю справу вона могла би врятувати. Але наскільки мені відомо, вона також не займається цим підприємством. Вона займається лікарською практикою. Вона є повнолітньою і в праві сама чинити, як вважає за потрібне.

Зрештою, особисто я не є вигодонабувачем цього активу.

 

Ми не знайшли Вас у санкційних списках. Можливо, Вам відомо більше?

Ні, я не був у жодних санкційних списках. На підставі чого я там можу бути? Я не займаюся жодною політичною діяльністю. Не веду бізнес ніде, окрім як в Україні. Тому – в чому сенс?

Щойно Крим окупували – я одразу продав завод, щоб не бути ніяк повʼязаним з цією історією.

До речі, там по заводу була довга реорганізація. Відповідно, дочці було дуже шкода цей обʼєкт. Ще з 1990-х років вона їздила туди зі мною, ми ремонтували якісь будівлі. Вона тоді вчилася в художній школі, і допомагала підбирати фарбу, вкладала свою душу… тому, коли я продав цей завод, вона плакала…

 

Повернуся до Вашої заяви про те, що складських запасів піску в Києві лишилося на кілька тижнів…

Так, саме тому і загострився цей наїзд.

 

…Але ж у вас значно потужніша частина бізнесу – щебенева, плюс виробництво ФЕМів. «Наїзд» на Юнігран Ви повʼязуєте виключно з піщаним бізнесом, чи за цим може стояти хтось і з щебеневого ринку?

Ні, ця історія походить не зі щебеневого ринку.

Бажання у замовників – виключно віджати наші піски. А щебінь – йде «по ходу пʼєси». Бо всі думають, що «ось, відновиться Велике Будівництво, почнеться Велика Відбудова, дадуть купу грошей і буде потрібен щебінь». Але забувають, що в Україні знаходиться понад 800 виданих ліцензій на розробку карʼєрів, і основні – це саме на гранітні карʼєри. Здається, кожен український олігарх має за обовʼязок володіти карʼєром.

Але це дуже складний бізнес зі складними налаштуваннями. Передовсім, повʼязаними з гарним підбором колективу і налаштуванням виробничих процесів.

Так, коли на ринку дефіцит щебеню і йде масштабне будівництво – тоді у бізнеса все добре. Але таких випадків небагато і зазвичай вони не тривають довгий час. Зазвичай – це жорстка конкуренція, передовсім, цінова. І щоб карʼєр міг виживати на такому ринку, це велика заслуга колективу, команди. І звісно, технології також мають значення. Ви ж знаєте, багато іноземних компаній сюди заходили: Lafarge, CRH, Basalt AG… але мало хто добивався великих успіхів у гранітному виробництві. Як правило, спочатку демонстрували якийсь злет, але потім скочувалися до збитків. Люди просто не завжди розуміють, наскільки це важка і кропітка праця.

Більше скажу. От якщо зараз вони зупинять повністю Юнігран – то карʼєри неминуче затопить. Щоденно йде колосальний притік води. Для того, щоб тільки цю воду відкачувати, треба витрачати на місяць до 700 тис. грн. Припинити відкачування – карʼєр за кілька місяців заповниться водою. Відпомпувати її потім – ще більші витрати ресурсів і часу.

До того ж, в карʼєрі знаходиться чимало важкої карʼєрної техніки, яка не може бути піднята нагору.

А зараз нам арештували всі рахунки, і ми фізично не можемо платити за електроенергію, необхідну для відкачування води. Як і за все інше.

 

Ви вимушені вже зупиняти всі карʼєри?

Так.

Ну, ми намагаємося щось десь продавати… але вже не можемо отримувати кошти на наші рахунки!

Але якщо ця ситуація протримається ще кілька тижнів чи місяць, карʼєри почнуть затоплюватися.

Якщо відключать електроенергію – то ЕКГ, які працюють в карʼєрі – з дна не виженеш. Вони важать по 120 тонн і рухаються виключно на електриці. Їх також затопить. Саме тому я кажу – це атака, спрямована або на те, щоб забрати все собі, або знищити.

 

Що з компанією Юнігран-Сервіс, яка надає послуги з буро-вибухових робіт?

Юнігран-Сервіс також арештовано і заблоковано. І це великий удар по промисловості. Тому що ми обслуговуємо багато інших компаній. Ми виробляємо вибухівку, проводимо БВР. І я не знаю, як тепер буде.

Нам вдалося зберегти підприємство, і машини, і технологію – попри те, що багато жінок-технологів виїхали до Польщі. Але нам вдалося все відновити, запустити, все запрацювало, і тепер… До речі, наше блокування ще й ціни підніме на ринку – тому що ми, за нашими оцінками, мали до 30% всього ринку БВР [для камʼяних карʼєрів]. Зупинка Юнігран позначиться на економіці України дуже сильно

До того ж, Юнігран (видобувна компанія) входить до 500 найбільших платників податків в Україні (офіційні реєстри Державної податкової служби станом на 28.06.2022 лишаються закритими, ми писали, чому – Прим.). І це тільки Юнігран – не вся група!

Тому ті, хто все це з нами роблять – насправді і є головними ворогами України. Вони – посібники орків. Які звикли тільки споживати і гребти все під себе.

А ми будували компанію, метою якої було творити. Саме тому ми завжди платили податки, саме тому наше кредо бути «білою» компанією. Так, це не вигідно, якщо порівняти з тим, як роблять всі: продати за 20 гривень, не заплатити податки, вивести кошти, і накупити собі маєтків і ролс-ройсів. Слухуйте, у мене навіть немає маєтку – я живу в квартирі в Києві. У мене навіть немає особистого автомобіля!

 

Але Ви прописані в Житомирській області.

Так, в Малині. Тут мій бізнес. Я міг би прописатися в Києві – це нескладно. Але так склалося історично, і я залишаюся патріотом того регіону, де веду бізнес.

 

Якщо Вам доведеться повністю зупинитися і карʼєри затопить водою, скільки громадян втратять роботу?

На загал, по всіх компаніях у нас понад 2 000 співробітників. Якщо це станеться – роботу втратять всі.

Тільки в Юніграні – біля 100 наших співробітників є нині у складі ЗСУ. Звісно, їм потрібно платити зарплату.

 

Ви підтримуєте рівень зарплат, який був до війни?

Ми намагаємося платити. Але довоєнний рівень… ні, це неможливо в поточних умовах.

Ми не в стані утримувати 2 000 співробітників, коли зупинився ринок і ми не працюємо, коли зруйновано логістику. Були ж зруйновані і автомобільні мости, і залізничні. До речі, коли мости відбудовували, у підсипку клали наш щебінь (ми його постачали безкоштовно, нам за нього нічого не заплатили). Але попри ці мости, напряму до Києва ми їхати ще не можемо – доїжджаємо до Бучі, і вимушені розвертатися заїжджати через Житомирську трасу. Тобто, плече логістики збільшилося, і нам важче працювати, порівняно з тими, хто видобуває і постачає з південної сторони Києва.

Саме тому, арештовуючи і блокуючи нас, вони прирікають всі 2 000 громадян на безробіття. А якщо в кожного сімʼя хоча б із трьох людей, то джерело доходу втратять 6 000 громадян.

І нашим солдатам ЗСУ, які зараз в армії – ми також платимо середню заробітну платню. Як їм платити тепер, коли СБУ арештувала наші рахунки???

Дивлячись на це все, я не розумію, що відбувається. Замість того, щоб єднати націю і не допускати свавілля, що ми бачимо? Нам просто руйнують підприємство! Це робиться заради надприбутків купки «ділків», які насправді є українцями хіба що по паспорту. Та й то навряд. А громадяни тим часом їдуть з України масово…

І питання зводиться до простого: якщо Вам, Державі, потрібно, щоб бізнес працював, громадяни були з зарплатами, а бюджети з податками – то зупиніть це свавілля. Бо як без економіки можна виграти війну? А якщо Вам нічого цього не потрібно – то… яке в нас майбутнє?

 

 

Фото Ігоря Наумця надано групою UNIGRAN