Ігор Ільчишен: Якщо бурштин можна продати дорожче – навіщо продавати дешевше?

Для стабільної роботи ювелірного бізнесу потрібна власна сировинна база. А український бурштин – гідний доповнити діаманти. Вирішив засновник ювелірного дому Kimberli Ігор Ільчишен, і разом з партнером восени 2023 р. придбав частку у видобувній компанії Інклюз-8, яка працює на бурштиновому родовищі в Рівненській області. Інклюз-8 є членом Європейської Бізнес Асоціації, спецдозвіл отримала в 2016-му, в 2023 р. перейшла до промислової розробки бурштину і видобула 24 кг бурштину-сирцю.  

Про сімейні цінності вінницьких ювелірів, стартовий капітал і партнерів, знайомство з бурштином, головні висновки з «бурштинової лихоманки», справедливі бурштинові ціни, ризики гідророзмиву і перспективи біржового продажу сирцю – говоримо в київському барі-салоні Kimberli.

 

NADRA.INFO: Про Вінницю інколи говорять як про місто ювелірних династій. Ваша історія також сімейна?

Ігор Ільчишен: Сімейна, але не зовсім. Свій особистий бізнес я починав з нуля. Але ювеліром був мій батько, у нього була власна фірма: в 1989 році він організував ювелірний кооператив, і в 1991-му його компанія Діамант отримала ліцензію – третю по рахунку в Україні.

Коли я починав свій бізнес у 2005-му, це також був ще ліцензійний вид діяльності (ліцензії видавав Мінфін, сьогодні ліцензія не потрібна).

У Вінниці багато ювелірних компаній, тому що там працював державний завод «Кристал». Його приватизували (аукціон відбувся наприкінці 2022 р., акції компанії продали за майже 45 млн грн, фактично без торгу – Ред.). За часів Радянського Союзу, він був як основний для органки якутських алмазів, виробляв діаманти. Він, можливо, формально існує, але як потужного підприємства, яким був раніше, його вже давно немає.

На вінницькому «Кристалі» працювали 4000 гранувальників. Це був найбільший завод у Союзі, і один із найбільших у світі. А біля огранки вже розвивалося і виробництво ювелірних виробів і суміжні напрямки.

Звичайно, після розпаду Союзу канали постачання сировини почали втрачатися і остаточно прийшли в занепад десь з 2010-х.

Коли я починав бізнес, у 2005-2010 рр.. у Вінниці було 50 ювелірних підприємств. А зараз, можливо, з десяток активних набереться.

Навряд чи спад повʼязаний тільки з тим, що у Вінниці більше не огранюють якутські алмази?

Так, це пов’язано з тим, що, в цілому, галузь постраждала від криз. Тому що ювелірні вироби – це не предмети першої необхідності. І будь-яка криза впливає на попит. Ювелірний ринок дуже чутливий.

Якщо ми говоримо не заради маркетингу, а беремо по факту, то засобом збереження чи інвестиційним інструментом є тільки банківський метал. Або діаманти як каміння з сертифікатом, тобто, оброблений камінь з документом – він свою вартість зберігає. Але це не стосується ювелірних виробів. Бо виріб – це продукт, в якому, умовно, вартість сировини складає 50%. Решта – додана вартість, робота людей, вартість торгової марки, бренду, оренди, вся решта витрат.

 

Дозвольте повернуся до початків і Вашого тата.

В 93-му році тато загинув у автокатастрофі. Мені було 8 років.

Згодом, я постійно чув від родичів, що повинен продовжувати батькову справу.

Підприємницький хист у мене був завжди, я добре знаходив можливості заробити на будь-чому. А от сказати, щоб я відчував себе майстром-ювеліром, чи мав потяг сидіти за столом – такого у мене не було. Та мене таки змусили піти вчитися, і свої 3 роки за столом я просидів. Навчився дечому, порахував все, що мені було потрібно, і почав працювати на себе.

 

Ювелірний – це той бізнес, де, якщо сам не пройдеш перші ланки виробництва, не будеш розуміти, як ставити задачі і контролювати роботу співробітників?

Так, і не знаючи тонкощів, багато можна втратити. Або навіть все.

 

Де Вас навчали?

Є професійно-технічні заклади, навіть у Вінниці, на базі одного з ПТУ є спеціальність «ювелір».

Але мене вчили на підприємстві. Я прийшов учнем на фабрику, як підмайстер працював з різними майстрами, на різних етапах обробки. І так, потихеньку, за 3 роки навчився чогось. Ланцюжок своїми руками від початку до кінця зі злитка міг зробити. Зараз я не впевнений, чи зроблю швидко… але всю технологію пам’ятаю.

 

Коли були підмайстром, скільки Вам платили?

Ой, я тоді дуже сильно хотів заробляти 100 доларів (памʼятаю, тоді долар тоді був по 5 гривень). І свої 100 доларів я заробляв!

 

Це було підприємство вашої родини? Чи Ви працювали як найманий працівник «в приймах»?

Це були майстри, які раніше працювали в батька, а після його загибелі через деякий час створили свою компанію. Вони завжди з повагою ставилися до мене і всьому навчали.

 

Як стартували власний бізнес?

В 2005 р. я почав працювати як приватний підприємець. Орендував біля великого підприємства маленьку кімнату, де сам спочатку працював. Потім кількох людей взяв на роботу.

Починав біля великого – тому що мені не вистачало коштів для того, щоб одразу придбати під виробництво усе обладнання. Наприклад, у них було литво, я платив їм гроші за оренду обладнання, і сам собі відливав, що потрібно.

 

Скільки у вас зараз працівників?

20 ювелірів.

 

Ювелір – чоловіча професія?

Не обов’язково.

У нас жінок трішки менше половини. І, в принципі, ситуація в країні з війною спонукає до того, щоб жінок ставало більше у цих професіях.

 

Чому обрали назву Kimberli для ювелірного дому?

«Кімберлі» – це назва найбільшого місця покладу алмазів у світі: місто Кімберлі у Південній Африці.  Звідти і пішла торгова марка. Плюс гра слів: «Кімберлі» – назва, пов’язана з діамантами, і красиве жіноче ім’я.

Від початку і до сьогодні – усі ці 18 років, ми виробляємо не просто ювелірні вироби, а ювелірні вироби тільки з діамантами. Тільки зі справжніми природніми діамантами (ніяких штучних).

 

Щоб почати власну справу, потрібен стартовий капітал. Розкажіть про Ваш?

Я пішов до свого хрещеного батька Юрія, він був близьким другом мого покійного тата. І позичив у нього 3000 доларів. Ну, як позичив? Він мені їх дав як похреснику. Цього вистачило, щоб я обладнав декілька верстаків, купив невелику кількість металу для обігу. І я почав по-троху працювати. Але це був повільний розвиток: тобі принесли «брухт», з якого замовили зробити певну кількість виробів – твій заробіток за роботу.

А швидкий ріст по об’ємам виробництва, по капіталу відбувся вже за рахунок партнерств – різних.

Така моя «суперсила» – знаходити надійних партнерів.

 

Партнерство – в Україні річ інколи ризикована (як показують приклади конфліктів між учасниками Укрлітійвидобування і Катіон Інвест – Ред.).

Та нормальна річ! 20 років, дякувати Богу, у мене всі партнери надійні.

Навіть зараз, у видобувному і ювелірному бізнесі я разом з партнером, в якого основний бізнес вагонобудівний – це один з трьох найбільших виробників вагонів в Україні.

Але коли я тільки починав працювати в ювелірному бізнесі, одним із перших моїх партнерів був Олег Маркович Мельський власник компанії по обробці алмазів, яка виготовляла діаманти. У нього була вертикально інтегрована компанія, від видобутку сировини – до виробництва продукту. І завжди були якісь «залишки» діамантів. Всі ці діаманти я у нього викуповував. Він якось і каже: «Слухай, куди ти їх діваєш?» – «Роблю гарні вироби, продаю. Це ж діаманти. Ціна хороша, люди купують». Він каже: «Ну, супер! Давай партнерство робити? Я тобі даю діаманти, ти робиш вироби, прибуток ділим».

Так декілька разів зароблене поділили, потім він привів великого клієнта, який в Україні саме розвивав свою власну велику ювелірну мережу. І ми почали робити вироби з діамантами для цієї мережі. Це було ще до кризи 2008 року. А в кризу мережа збанкрутувала, і це дало нам нові можливості. Тому що їх менеджери прийшли до мене і запропонували продавати вже мій товар, спочатку дрібним гуртом, а потім нас вивели до великої гуртової компанії. Так ми почали працювати з Євгеном Курановим з Луганська, який тоді інвестував у розвиток великої ювелірної мережі. Закріпилися на ринку.

Вже згодом, коли мені потрібно було масштабуватися, у капітал зі своїми інвестиціями зайшов новий партнер.

Але повернуся до продукції Kimberli. Ми весь час виробляли ювелірні вироби тільки з діамантами. А років 5 чи 6 тому, почали виробляти вироби з бурштину. Цей напрям будемо розвивати окремо, хоча і в розрізі однієї ювелірної компанії.

В бурштині я бачу українську аутентику. У нас запаси бурштину другі в світі після РФ. А виробництва дуже мало, порівняно з Прибалтикою і з Польщею, які поступаються нам запасами. 

Тому це хороша іміджева історія для того, щоб не просто видобути сировину, а зробити гарний український ювелірний продукт. Обовʼязково сучасний. Бо якось всі звикли, що бурштин – це щось про «бабусині буси». А можуть же бути і цікаві вироби!

Коли ми тільки почали робити бурштинові вироби, купували сирець. Згодом вирішили зайти у видобуток. Тому що неможливо, на жаль, побудувати стабільну компанію, не маючи власної сировинної бази.

Що Ви скажете про українські самоцвіти?

В Україні є топази, берили, моріони, аквамарини… Насправді, це прикольно, що вони в нас є, наші власні. Але я не бачу на ринку активності від компанії, яка їх видобуває.

 

Чому ж? Кварцсамоцвіти існують, функціонують, в крамницях КЮЗ «Українські самоцвіти» представлені окремими вітринами.

І вони видобувають?

 

Принаймні, мають право видобувати. В 2022-му отримали оновлений спецдозвіл (завантажити наказ Держгеонадр).

Загалом, я знаю цю компанію і їх сировину.

Глобально, якщо ми візьмемо ринок світовий, це не найвища якість. Наприклад, в наших топазах немає того кольору, якого зазвичай хоче клієнт. Але вони є, вони українські, і вони все одно щось вартують!

Та водночас, якби вони вартували так, як вартують, наприклад, бразильські чи колумбійські – то, я думаю, що з ними була б така сама історія, як із бурштином в 2015-му. Але вони стільки не коштують, тому сьогодні це звичайний бізнес. Як і бурштин зараз – звичайний бізнес, тому що він також вже більше не коштує і не буде коштувати стільки, як у 2014-15 роках.

 

Раніше у блозі Ви розповідали, що спільно з партнером інвестували в ТОВ «Інклюз-8» 1 млн дол.. Як ви підходили до вибору компанії (Інклюз-8 розробляє Західну частину ділянки Каноничі в Рівненській обл. – Ред.)?

Ми давно і довго спілкувалися з різними гравцями на ринку. Було два шляхи: або купувати новий спецдозвіл на аукціоні (і робити повністю всі дослідження, геологорозвідку і так далі); або знайти компанію, яка раніше отримала спецдозвіл і вже завершує вивчення своїх запасів. Ми пішли шляхом зменшення ризиків.

Купівля ліцензії на недослідженій ділянці – це більші ризики, ніж коли ми заходимо в компанію, де все вже зрозуміло.

 

Які запаси бурштину на Вашому родовищі?

Біля 25 тонн.

 

Скільки плануєте видобути в 2024 р.?

Планували біля 6 тонн, але головного технолога нашої компанії в травні мобілізували, тому зараз ми у пошуку спеціаліста і фактично можемо трохи збитися з графіку.

До речі, це реальний приклад, як мобілізація профільного фахівця зупиняє підприємство, а фахівців такого класу –  десятки в країні. І чи буде він ефективніший на фронті, чи було б ефективнішим підприємство, яке сплачує до бюджету податки та створює до сотні робочих місць – велике питання. Тому владі варто уважно підійти до питання економічного бронювання!

 

Плануєте купувати нові спецдозволи чи розглядаєте інвестиції в інші видобувні компанії?

Наразі плануємо налагодити стабільний видобуток на власній ділянці, а потім будемо вирішувати.

На правах реклами

КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ

Як відбулося Ваше «перше знайомство» з бурштином?

Ми почали цікавитись цією темою тоді, коли вона стала публічною, у 2014 р. Тоді виявилось, що Україна вже багато років є фактичним світовим лідером по бурштину, але ми, ювеліри, цього навіть не знали – це все тихенько «їхало» без нас. Почали цікавитися, скільки український бурштин коштує на світових ринках, почали рахувати. І справді, виявилося, що це був дуже хороший бізнес на той час. Коли середня ціна була за кілограм близько 2000 дол..

А зараз ціна впала до середньої 10 000 – 11 000 грн (це рекомендовані ціни Гемологічного центру). А собівартість видобутку лишилась приблизно та сама.

 

Що такого сталося з ринком? Чому ціна з 2 тис. дол. впала до 250 дол.? Як цей ринок працював у 2015-му? Хто найбільше заробляв на нашому бурштині? Чорні копачі? Чи ті, хто скуповував видобуте і «забезпечував митницю»?

Я думаю, що найбільше заробляли ті, хто з копачів отримували хабарі за «білети» на помпи. Тому що в них були нуль вкладень і чистий грошовий потік з кожної тонни. А щодо бідних копачів – звісно, це неправильно, що вони так робили (і, може, ще десь роблять) – але коли їсти нема що, роботи нема… Та думаю, що копачі заробляли небагато. А от хто організовував ці схеми, вони заробляли! Хто їх «кришував» – заробляли найбільше. А копачі за свої «2 копійки» тільки ризикували і здоров’ям, і життям, і точно не у них всі гроші лишилися.

Потім, звісно, заробляла митниця, коли закривала очі на контрабанду. Ну, і польські та литовські торгівельні компанії теж заробляли. Вони ж, по суті, отримували наш сирець і легалізували його як начебто свій. І на весь світ кричали: «Оце ми добуваємо, ми одні з найбільших!».

Через те, що в нас держава не змогла цю всю історію взяти під контроль, ми, по суті, втратили тоді усю додану вартість.

Об’єктивно, якби наші чиновники тоді спитали в експертів ювелірного (а не «барижного») ринку, як взагалі формуються попит і ціни на різне дорогоцінне каміння (хоча б у розрізі світової історії), Україна заробила б на бурштині значно більше!

 

Що Ви маєте на увазі?

Що все рухається по синусоїді, і це нормально.

Будь-який камінь – топаз, берил, ізумруд, сапфір, рубін та ін. – не є модним завжди. Була колись історія про турмаліни. Чи історія про нефрит у Китаї… Ажіотажний попит – це зазвичай чийсь маркетинг, помножений на певні національні особливості, культуру, міфологію і так далі. Внаслідок збігу цих обставин якийсь камінь заходить у тренд. 

Поясню на прикладі вишиванки. В якийсь момент стало модним носити вишиванки в Україні і в світі. І кожен магазин захотів мати колекцію вишиванок, тому що хтось прийде в цей магазин і обовʼязково захоче купити вишиванку собі. Але проходить час, і вишиванки вже не так цікаві. Звісно, українці їх купують досі і будуть купувати надалі. Але попит у світі на них вже не такий високий. Втім, у кожному магазині все ще стоїть вітрина з вишиванками. Один до одного така ж історія була і з бурштином у Китаї. Був чистий тренд, маркетинг і робота на вітрину!

До речі, якщо по-чесному, той бурштиновий маркетинг був спровокований росіянами, які його просто профінансували, маючи великі власні запаси сирцю. І з їх подачі в Китаї мало не кожен ювелірний магазин вирішив, що у нього будуть вироби з бурштину. І кожен собі почав формувати вітрину, а це сотні тисяч ювелірних магазинів!

Все це відбулося в короткому періоді, за 10 років. Але, уявіть собі, коли всі китайські ювеліри формували вітрини, всі ці роки був шалений попит. І, якби в той час в Україні були легальні виробники бурштину, вони б об’єдналися, могли б обережно, дозовано стримати ринок, і не було б такого шаленого росту, і не було б такого шаленого падіння. Але цього не відбулося.

Деякі копачі з Рівненщини, Волині, чи Житомира поїхали зі своїми торбами в Китай. Там їх всіх роззули-розділи, а далі? На шаленому дикому ринку китайці що зробили? Вони дали ціну високу за те, щоб забрати собі найкраще. І забрали – сформували з найкращого бурштину собі залишки, асортимент, вітрини ювелірних магазині – все, більше їм нашого бурштину і не треба. Бо ж коли на вітрині 10 виробів вже стоїть: один продадуть – інший на заміну йому поставлять. Відтак попит впав у рази. Відповідно, і ціна впала, бо ринок наситився.

Але я пам’ятаю ті шалені часи, коли прем’єр Арсеній Яценюк заявляв, що він заклав у бюджет 1 мільярд гривень надходжень від продажу ліцензій на бурштин. Ну, так же не можна! Це ж сировина, ціна якої залежить не від якихось біржових світових цін, а просто від попиту на фешн-ринку – на ринку трендів, моди, смаків. Це зовсім інша історія. А вони цього не розуміли. Вони думали, що так буде завжди. Тому що ніхто до кінця не розумів, чому, що саме провокує цю ціну.

В бурштину немає цінності зберігання, він не обʼєкт для інвестиції. Це чисто декоративне каміння, емоційний, фешн-продукт. Гаразд, є ще бурштинова кислота… Вона дійсно корисна, але не настільки, щоб за неї платити 2000 дол./кг.

 

В 2015-16 роках було чимало розмов про перспективу організованого ринку для українського бурштину, окремої бурштинової біржі. Щоб залишити маржу в Україні, а не віддавати польським чи литовським посередникам…

Ідея бурштинової біржі залишилася нереалізованою, тому що на той час значна частина бурштину видобувалася нелегально. Об’єднати нелегальних гравців неможливо.

Коли в галузі працює системний легальний бізнес – він розуміє, що, навіщо і заради чого робить. А коли існує велика кількість нелегальний гравців – то у них геть інший підхід до ведення справ. Тому бурштинова біржа і «не злетіла».

На той момент взагалі реальних, офіційних «білих» гравців було дуже мало для того, щоб вони могли сформувати якусь критичну масу сировини, впливати на ринок.

 

Легальними гравцями, по суті, були державні компанії, які…

…нічого не видобували.

 

…або – йшов такий поголос – працювали як «прикриття».

Та й що ті державні давали! По «Укрбурштину» ви самі знаєте, яка там історія (банкрутство на банкрутстві). А по «Бурштину України» – він же сам нічого, фактично, не видобував. Спецдозволи були, видобував не він, а якісь підрядні організації (часткою в одній з таких компаній володів екс-голова правління АТ «Укрзалізниця» Войцех Бальчун, восени 2023 р. він вийшов із товариства – Ред.).

І фактично першим потужним білим гравцем на ринку стало КП «Волиньприродресурс» Волинської обласної ради (Волиньприродресурс є лідером з видобутку бурштину в 2023 р. – Ред.). Я був на першому аукціоні, який вони провели для продажу свого видобутку – це був реально класний аукціон. Ми тоді ще вперше купили їх бурштин.

На мою думку, саме Волиньприродресурс, як найбільший продавець, сьогодні показує ринковий бенчмарк, справедливу ринкову ціну на український бурштин-сирець.

 

Доводилося купувати бурштин з аукціонів, які від початку 2023 року організувало Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України? Брали в них участь?

Ні, в цих аукціонах ми участі не брали. Ще на самому початку, коли оголосили перші такі аукціони, ми вивчили питання і зрозуміли, що там якісної сировини немає.

Обсяги великі, так. Але я вважаю, що ціна, яка формувалася внаслідок продажу на цих аукціонах, не є релевантною. Та й взагалі діапазон ціни для бурштину – дуже значний. Бо все залежить від якості.

Наприклад, ціна на видобутий бурштин на тому самому Гальбині і на Волині – буде різна. Враховується все: включення, тріщини, колір, прозорість… І в залежності від родовища, ці характеристики будуть відрізнятись. Тому і ціна може сильно відрізнятись. Відтак, коли деякі державні служби намагаються, чи хочуть вивести «середню температуру по палаті»  – в бурштині воно так не працює.

 

Серед завдань, які Уряд «нарізав» міністерствам у сфері надрокористування ще на минулий рік – був проект постанови про порядок продажу окремих видів сировини добувними компаніями виключно на організованих товарних ринках (біржах) в Україні (відповідальне – Міністерство економіки). Попри те, що наші джерела говорять про лобі, яке стоїть за таким кроком, рух до організованого біржового ринку має певну логіку: держава хоче мати зрозумілий інструмент, легітимний для ринку, який допоможе пояснити і громадянам, що з надрокористувачів справедливо беруть ренту за користування надрами. Станом на зараз, ми ще не знаємо, як це буде працювати, і чи працюватиме взагалі… Але цікава Ваша думка: якщо буде запроваджено обовʼязок біржового продажу видобутого бурштину – ЯК це МАЛО БИ працювати? Ви вже пояснили, чому «бурштинова біржа» не злетіла під час «лихоманки». А зараз, реалізація сирцю на біржовому ринку – підйомна історія?

Давайте для прикладу візьмемо діаманти. В діамантах є великий діапазон якості, хоча б кольорових характеристик, які впливають на ціну. На ринку діамантів є велика кількість експертів-гемологів, лабораторій, які можуть цю якість і колір підтвердити. І кожен з цих процесів є бізнесовим.

Я добре знаю, як працює наш Гемологічний центр: добре працює, жодних претензій! Але, коли все це знаходиться в одному місці і в руках держави… Чи буде це якісно працювати, якщо всіх зобовʼязати виходити з видобутком на біржу?

Та й взагалі – як це все повинно працювати? Якщо видобула компанія тонну, то 20% відправить на біржу, а 80% продасть без біржі? Чи на біржу доведеться відправляти всі 100% видобутого?

Але врахуйте, якщо весь видобуток усіх надрокористувачів йтиме на біржу – то ця біржа повинна мати такий власний ресурс, маркетинг, щоб забезпечити продаж усього видобутого каміння по максимально високій ціні. А судячи з того, як рухається бурштиновий ринок у світі, в Польщі, в Китаї – я не вірю, що хтось сьогодні зможе забезпечити в Україні такий бізнес-процес. Для цього повинні бути незалежні гемологи, оцінщики, щоб ми чітко з вами розуміли, що два рази по одній і тій самій ціні був проданий товар однакової якості… А такої структури у нас не існує. Тобто, можливо, це і можна сформувати, в якомусь періоді, коли всі почнуть розуміти, що хочуть продавати дорожче.

Якщо реально можна продавати дорожче, навіщо продавати дешевше?

Бо коли в тебе нема ресурсу, то краще прийди і обʼєднайся із тим, у кого він є. І краще тоді вже створити між всіма гравцями власний банк чи заснувати свою торгівельну компанію, яка буде викуповувати сирець у маленьких гравців. Ніж демпінгувати.

Україна вже постраждала, коли копачі, умовно, «з однією лопатою», але вже з ліцензією – замість продажу в Україні зрозумілим своїм гравцям (які б акумулювали оптові партії), самі виходили на китайців, і продавали їм свій видобуток задешево. Китайці ж, зрозумівши цей тренд, одразу почали між собою об’єднуватися в картелі, і казали: «Так, все, більше ніж 300 дол. ми їм не платимо!».

Якби тут, всередині України, всі об’єдналися у нормальному діалозі, щоб продавати якомога дорожче, – держава точно була б у виграші!

 

Якщо всі продали бурштин дорожче – то заплатили більше ренти. Якщо всі продали дорожче – є робочі місця, є кошти для того, щоб добувати кар’єрним способом і нормально рекультивувати землі.

А зараз, до речі, дехто хоче збити ціну якнайнижче, ренту платити якнайменшу, і щоб знизити собівартість – далі видобувати бурштин помпами. Хоча, я відверто не розумію, навіщо ці люди приходять в цей бізнес, якщо у них немає грошей.

Наша держава стільки років відходила від цього, а зараз ми чуємо «Та ні, яка різниця, дозвольте і далі мити бурштин помпами, бо ми так хочемо». Ви ж розумієте, для чого це робиться?

 

Ні.

Це схоже на спробу легалізувати такий спосіб видобутку для того, щоб отримати мінімальну собівартість і, відповідно обвалити ціну на ринку. Але що тоді будуть робити компанії, які видобувають бурштин карʼєрним способом, на великих ділянках? Їх собівартість видобутку буде значно вища, ніж у «помповиків», і знову буде перекос по ціні.

Та й на обсяги сплаченої ренти за користування надрами це теж вплине: вони платитимуть ренту не з 300 чи 200 доларів за тонну, а зі 100 чи ще менше.

Тому, я думаю, має бути правильний діалог на ринку, з залученням усіх учасників.

 

Крім зниження собівартості і ціни – у гідророзмиву є інші «побічні ефекти»?

Я не маю зараз експертної оцінки, наскільки цей спосіб добрий чи поганий для екології. Але я маю причини сумніватися.

Якби цей спосіб був одним зі справді прийнятних варіантів, якби він не шкодив природі, або був із мінімальним впливом на довкілля – думаю, вже давно би довели, що помпами можна законно видобувати, і всі працювали би так. Бо – навіщо інакше проходити сім кіл пекла з отриманням усіх дозволів, навіщо будувати кар’єри?!

Втім, можливо, у прихильників гідророзмиву є наукові пояснення, обґрунтування, експертизи. Але навіть якщо так, то перш ніж змінювати нормативні документи, то слід враховувати всі аспекти. Інакше виглядає так, що хтось підлаштовує систему тільки під себе.

 

Автор: Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO

Фото: Сергій Галушка