Ксенія Оринчак: Держава має давати дозволи на геологічну розвідку за мінімальну ціну

В грудні 2023 р. Національній̈ Асоціації Добувної Промисловості України (НАДПУ) виповнюється 4 роки. В серпні до неї приєдналося товариство «Онур Конструкціон Інтернешнл». Компанія стала вже другим членом Асоціації від потужної турецької промислової групи ONUR (членом спільноти з 2021 року є ТОВ «Спис Україна»). Незадовго до приєднання до НАДПУ, ONUR купила чергову видобувну компанію – гранітний карʼєр у Рівненській області, таким чином Асоціація зміцнилася ще потужнішим гравцем на ринку видобування корисних копалин будівельної групи.

І це не єдина зміна в складі НАДПУ– в липні Андрій Бродський, засновник Асоціації і власник виробничо-комерційної фірми «Велта», створив Асоціацію титанової промисловості України, і 1 серпня заявив про вихід із НАДПУ. 

А єдиною засновницею Асоціації стала Оксана Оринчак (на фото), яка створювала і очолює НАДПУ з першого дня спільноти. 

NADRA.INFO попросили Ксенію розповісти про останні події в житті Асоціації, ініціативи та бачення головних векторів руху галузі надрокористування в Україні. 

 

NADRA.INFO: Судячи з останніх новин та активності Асоціації, здається, життя «після Велти» існує і вирує?

Оксана Оринчак: Як би це не звучало, але Велта – це єдина компанія в Україні, яка за 3,5 роки витратила значні ресурси, здійснила як фінансові витрати, так і фізичні, ментальні – щоби всю цю сферу зробити більш «білою», більш транспарентною, щоб у добувній промисловості були більш чіткі правила. І я дуже вдячна за те, що команда Велти і РД-Титану (споріднена компанія, яка займається науковою діяльністю) зробили переворот у видобувній промисловості.

Були задіяні всі засоби комунікації, які тільки можуть бути в сучасному світі. Так, звичайно, все почалося з їхньої історії – з фільму, який я зняла про титанову компанію в рамках проєкту ПРО.НАДРА: Українське відкриття, яке змінить майбутнє світу | Про надра. Титан.

І я чи не вперше побачила, що наші громадяни, народ України, якому і належать надра – спочатку критично ставився до цього, але потім – почали справді пишатися нашими надрокористувачами. І я вважаю, що спільно з Велтою та іншими учасниками Асоціації ми зробили багато для трансформації відносин бізнесу, суспільства та держави в галузі. 

А те, що наші шляхи розійшлися – так буває. Компанія пішла у переробку, в метал. Але надрокористування нікуди не дівається – Велта продовжує бути потужним надрокористувачем. Те, що змінився фокус активності – це логічне ділове рішення на даному етапі розвитку. 

 

Якщо це не комерційна таємниця – скільки Асоціація інвестувала у прозорість надрокористування за той час, що Велта була якірним інвестором НАДПУ?

Хочу уточнити: «Велта» була не «якірним інвестором», а засновником Асоціації. Це принципово, адже правильні асоціації не є комерційними. З початку створення Асоціації ми обрали західну модель представництва бізнесу. 

Ми з повагою ставимося до комерційних таємниць наших учасників, тому можу навести якісні результати нашої роботи. А це – 55 випусків новин про надра, 5 науково-популярних фільмів, спільне з Ukrainian Economic Outlook та Михайлом Кухарем дослідження Стратегії розвитку галузі до 2030 року, що було публічно презентовано та видано друком, розповсюджено по держорганах і 31 посольству. Неможливо не згадати про розробку Методики з ОВД для видобування корисних копалин, яку Міндовкілля взяло за основу для власних методичних рекомендацій, що були затверджені його внутрішнім наказом. Ну і, звісно, мова йде про публічне представництво: соціальні мережі, ютуб канал, сайт, участь у сотнях укр. і міжнар. форумах і конференціях для популяризації вітчизняної добувної сфери. Тому за 3,5 роки за всі витрати пророблено насправді величезну публічну та суспільно корисну роботу. І це на фоні 30-річної бездіяльності держави у сфері промоушену добувної галузі.

Варто наголосити: у всіх в команді Асоціації абсолютно офіційні зарплати, ми створені як справжня бізнес-асоціація, з правильним КВЕДом – ми не прибуткові, і відповідно, здійснюємо діяльність за внески від учасників асоціації.

 

Все ж таки, погодьтеся, ринку цікаво почути суму інвестицій НАДПУ у промо галузі?

Це… були значні кошти.

Для когось багато, для когось мало, але – ми існуємо без якихось корупційних схем, без давання «футлярчиків», «чемоданчиків» чи «скриньок». Ми витрачали ресурси на публічність і через публічність ми домагалися встановлення тих цивілізованих правил і світових стандартів, які поступово стають нормою для вітчизняного надрокористування. 

 

Групи Велта і ONUR – занадто різні, щоб порівнювати, але обидві – є потужними гравцями кожен у своєму сегменті. Розкажіть про залучення до Ваших лав турецької групи?
Онур Конструкціон Інтернешнл – це відома компанія, яка в Україні давно і добре будує дороги. Оскільки вони придбали карʼєр з будівельною сировиною (Рокитнівський спецкарʼєр у Рівненській обл. – Ред.), то для них якісне представництво їхніх інтересів на цьому напрямі стало також важливим. Кажу «також», тому що ONUR контролює частку в проектах компанії Спис Україна, яка володіє спецдозволами, зокрема на критичну сировину. 

З нарощуванням присутності на ринку будівельних матеріалів, для ONUR загострюється питання доступу до надр для будівництва доріг та інших інфраструктурних обʼєктів. 

 

Хто в ONUR ухвалював рішення про членство в НАДПУ? Турецький засновник Четінджевіз Онур, чи український офіс?

У мене була особиста зустріч з власником турецької компанії – паном Онуром, з яким ми мали перемовини і домовилися про членство Онур Конструкціон Інтернешнл в НАДПУ. 

 

Перемовини відбувалися в Україні чи Туреччині?

В Україні. 

 

Як ваші враження після переговорів? ONUR як група жорстко контролюється одноосібно власником, чи український офіс має право голосу щодо стратегічних рішень розвитку в надрах?

Український офіс існує вже більше 15 років, а його головним координатором є пан Емре Караахметоглу.

За ці роки вони змогли диверсифікувати бізнес та увійти ще у 4 сфери економіки. І без ініціативи українського топ-менеджменту ми б не дійшли до комунікації з власником. 

Звісно, останнє слово було за головним офісом. Оскільки компанія є більш сімейна, у неї немає членів «борду», наглядової ради, яких би потрібно було збирати. Тому що «борд» – це круто для транспарентності в міжнародних компаніях, але коли він є – інколи дуже довго приймаються рішення.

А в ONUR рішення приймають дуже швидко. Ми домовилися стосовно участі в НАДПУ протягом півгодини!

 

Тривалий час група ONUR активно комунікувала переважно питання дорожнього будівництва – не поспішаючи розповідати багато про себе як надрокористувача. Тому нарощування турецької присутності у видобувній сфері стає відкриттям для багатьох українських громадян. Як, зрештою, і присутності багатьох інших іноземних груп.

Насправді, в Україну, у видобувний сектор давно зайшло багато іноземних компаній. Просто сфера була закрита, і самі українці не знали, що надра давно вже [розробляються не тільки українцями]. Але треба згадати, що перший, хто з українським проєктом вийшов на Лондонську біржу (і таким чином залучив іноземні інвестиції) – це група Ferrexpo , ще в 2007 р. А далі все йшло по наростаючій траєкторії. Просто раніше не було правового регулювання, яке б дозволяло іноземцям настільки масово та прозоро заходити в українські добувні проекти, як сьогодні.

 

Пригадую, коли Спис заходив на пошук руд золота, після того як виграв Жовтоводську площу на аукціоні Держгеонадр, наші джерела розповідали, що турки начебто мали гарантовані резерви під геологорозвідку в Україні та купівлю нових родовищ. Називалася сума 80-100 млн дол.. За Вашими оцінками, наскільки серйозні наміри у групи ONUR щодо розширення своєї присутності в українських надрах?

Однозначно, напрямок надрокористування група буде розвивати. Адже зараз є запит на будівельну сировину. Водночас, ділянки надр, які контролює ONUR – в різних куточках України. І зокрема недалеко від фронту із Росією. Це буде стримувати деякі проекти.

Але фокус на будівельній сфері буде далі зростати, оскільки ONUR вже має унікальні компетенції у цій сфері: побудова нових автомобільних шляхів, відновлення зруйнованих мостів і так далі. Тому ONUR і надалі буде нарощувати базу для будівельної сировини. Але підкреслю, що принциповою позицією компанії є прозорість та підзвітність. 

Стосовно інших намірів, якщо відмежуватися від будівельної сировини, то все, що заявлено компанією по графіту у вигляді 50 млн євро інвестицій – це все має сенс, і ці наміри є реальними. Оскільки за 2 тижні до повномасштабного вторгнення рф в Україну, в Туреччині на власному машинобудівному заводі вже була виготовлена техніка для транспортування на майданчики графітових та каолінових родовищ.

Я бачила склади з цією технікою в Туреччині, в Анкарі. Вона вся була запакована і повинна була відправлятися в Україну. Тобто, наміри були реальні, профінансовані, закуплена техніка, витрачені кошти. 

 

Схожим шляхом іде ДТЕК і Corum, який виробляє техніку для видобутку вугілля?

Так, у них повний цикл. В Україні аналогічний комплексний підхід також є у групи Західнадрасервіс Зіновія Козицького (ми знімали фільм про роботу його компанії Горизонти) – повністю від видобутку, до виготовлення своєї техніки. 

 

Пригадую, Ви однією з перших відкрито писали про те, що компанія Спис Україна не отримала очікувані концентрації золота в породі на Жовтоводській площі. Відтак є надрокористувач, який переміг на аукціоні, заплатив чималі кошти за право ризикнути, зайшов на ділянку, набурив пошукових свердловин, але не вибурив нічого з того, на що сподівався…

Який ми висновок маємо зробити, спостерігаючи за цією історією? Чи висновків робити не варто – і, можливо, це лише такий збіг обставин, і підприємство випадково помилилося в своїх розрахунках і очікуваннях, а Держгеонадрам нічого не залишається, як розводити руками, мовляв, ніхто ж і не обіцяв, запасів же не було затверджено, ліцензія пошукова…?

Висновок один повинен бути зроблений державними чиновниками.

Якби у мене була політична воля, то мені б хотілося не ставити високий поріг плати за спецдозвіл на геологорозвідку, а віддавати компаніям, які хочуть працювати за мінімальний збір. І як тільки компанія зможе знайти те, що обіцялося, хоча би в прогнозованих ресурсах, то, відповідно, все, що далі буде компанія робити з цим ресурсом – буде працювати на благо всієї України. 

А не так, як тут, коли ми маємо ображеного інвестора, який далі буде давати рекомендації іншим в жодному разі не заходити сюди – краще вже Мексика або Австралія (як сьогодні розповідають деякі інвестори)… До речі, в цьому випадку вже є репутаційні втрати стосовно іміджу України, тому що ONUR – це міжнародний інвестор. 

Відтак потрібно думати на кілька кроків перед стосовно того, як розвивати геологічну сферу.

Тому що те, що ми зараз бачимо – дуже багато недопрацювань саме по геологічній розвідці. В нас наразі резерв готових родовищ для аукціонів не такий вже і великий, і про це треба відверто говорити.Ми зверталися до Офісу президента і Кабінету Міністрів України, щоб геологорозвідку зробити відкритою, щоб знизити поріг входження в бізнес, а не виставляти на електронні торги ризиковані ділянки, і потім мати такі фідбеки, як від Спис України.

Звісно, були з боку турецького інвестора думки стосовно того, щоб просити державу повернути кошти. Це, напевно, був би перший прецедент в історії України. Але, тільки через те, що компанія хоче далі працювати у цій сфері, вони не пішли на цей крок. Не подали до суду на державу.

 

Тобто, Спис Україна справді планували позов до Держгеонадр?

Ми говорили про це з ними. НАДПУ пропонувала знайти правильний регулятивний механізм захисту прав інвестора. Тому що суму вони витратили досить немаленьку. Ця історія сильно вплинула на рівень довіри до держави.

 

Скільки вони витратили на геологорозвідку?

Загальна сума, інвестована Списом в роботу на своїх ділянка – десь від 5 млн дол. США. Конкретно по розвідці на Жовтоводській площі – десь 3 млн доларів. Це орієнтовні цифри, і треба зважати, що в цю суму включено вартість техніки, поставленої для роботи на ділянці. 

 

Можливо, замість золота вони видобуватимуть залізну руду?

Там немає тих запасів, щоб видобувати залізну руду в промислових масштабах. Тому що, крім видобування, її ще треба збагачувати. І далі, якщо навіть видобувати, вона повинна бути відповідної якості, більше 62%, бо інкаше вони не будуть конкурентоспроможними ні з Ferrexpo, ні з Метінвестом. Тому тут є питання.

На сьогодні питання розглядається досить по-різному, але є програма виконання робіт. І її потрібно виконувати.

Ми йдемо в Держгеонадра за розʼясненнями, що робити в такому випадку, а нам не кажуть, що далі. Немає механізму компенсації: [кажуть] здавайте ліцензії і все.

Пару років тому була схожа ситуація у великої енергетичної компанії. Вони витратили рік чи два часу і не один десяток мільйонів гривень на газову ділянку, яку вони брали на торгах на геологічне вивчення, і вони просто здали ліцензію. Але в суди не заходили.

 

Каолінові родовища компанії Спис Україна ще не розроблялися?

Наскільки нам відомо – ні (Після нашої бесіди вийшов матеріал українського Forbes, якому Емре Караахметоглу заявив про близькість каолінових ділянок до лінії фронту – прим. NADRA.INFO).

 

А по Буртинському родовищу є прогрес? В квітні ми писали, що громада тамтешнього села Михайлючки виступила категорично проти розробки карʼєру, і зверталася до Президента України Володимира Зеленського. Ми з Вами вже якось обговорювали ситуацію, що склалася – нам розповідали у громаді, що до них ніхто навіть не приїжджав поговорити про розробку графіту… (спецдозвіл на Буртинське родовище ТОВ «Спис Україна» виграло навесні 2021 р., але не могло отримати через судові суперечки з власником землі, який також хотів купити право користування ділянкою надр. Про надання спецдозволу Спис Україна стало відомо лише на початку 2023 р. – Ред.).

Після нашої розмови стосовно того, що до громади ніхто не приїжджав, не спілкувався… я задала питання напряму українським менеджерам ONUR. Представники приїжджали і спілкувалися з громадою.

Тому я не знаю, наскільки вам розповідають правду на місцях…

Щодо листа, так, я його бачила, це була ціла інформаційна атака на місцевому рівні.     

 

Я би не назвав це атакою. Громада написала лист після того, як Держгеонадра продали родовище, надали спецдозвіл, а до них навіть не приїхали поговорити про майбутній карʼєр… 

Справа в тому, що таку процедуру й не встановлено законодавством, такої процедури на сьогодні просто немає. Думка громади може бути висловлена під час процедури ОВД, за Законом України «Про ОВД» є більш ніж достатньо механізмів, у тому числі – громадське обговорення і громадські слухання, але під час отримання спецдозволу закон цього не передбачає.

Проте це звернення пішло на інші органи влади, на Офіс президента, на Кабмін, на Держгеонадра, на Міндовкілля… і зрештою дійшло навіть до кінцевого бенефіціара Спис Україна.

Але далі нічого не відбулося.

До речі, ми як Асоціація зі своєї сторони запропонували поїхати і зробити свою роботу, організувати якусь науково-освітню історію. Розʼяснити, що коли цей інвестор прийде, тут будуть робочі місця, розвинена інфраструктура, нові можливості для мешканців громади.

 

Коли поїдете, візьміть NADRA.INFO з собою?

Візьмемо.

Ми готові до діалогу з місцевою пресою, з громадою. Це буде масовий захід для місцевого населення. Це міжнародний інвестор. Якщо зараз міжнародного інвестора не будуть допускати до роботи на ділянці, на яку держава дала спецдозвіл, то можна забути про розвиток надрокористування.

 

Нещодавно НАДПУ заявила про запуск Гарячої лінії. В дописі йшлося, що «команда НАДПУ готова відповісти на запитання надрокористувачів з усіх куточків України» за телефоном +380 (67) 546 77 97 (з понеділка до пʼятниці, з 10-00 до 18-00). Вже є фідбек від надрокористувачів? Телефонують? Наскільки надрокористувачі готові і потребують таких форматів. Розумію, що обʼєктивно комусь така послуга може бути дуже потрібна, але власники чи менеджмент можуть елементарно боятися поділитися своїми проблемами з іншими…

Ця історія – надрокористування – дуже закрита. Це вже не перші наші намагання зробити надрокористувачів трішечки відкритішими, щоб вони не боялися довіряти таким інструментам, як Асоціація. Тому що ми тут для допомоги бізнесу – а ніяк не для того, щоб когось налякати.

Якщо памʼятаєте, пару років назад ми робили велике опитування. Розсилали більше 2000 листів з анкетами… та лише 50 отримувачів відкрито відповіли на анкети. І нічого не змінилося відтоді.

Ця сфера залишається – саме надрокористувачі, хоч топменеджмент, хоч власники – закритою. Тільки особиста комунікація, тільки через «ну ви ж нікому не скажете?». Всі бояться, налякані правоохоронними органами. Також побоюються, що Служба чи Міністерство якось можуть вплинути на їх роботу, якщо вони будуть відкрито говорити про проблеми в сфері.

Не знаю, що має статися в Україні, через скільки років зміниться ставлення, і ми скажемо: нарешті надрокористувачі користуються нашою гарячою лінією.

Але ми – відкриті.

І мені би хотілося, щоб ці речі були і в Держгеонадрах. Тому що, коли залежуються документи, коли треба виправити лише кому чи крапку – мені б хотілося, щоб відповідальні департаменти повідомляли менеджменту надрокористувача, і повідомляли завчасно. Тому що проходять строки, терміни і т.д., і це було би правильно зі сторони держави, щоб надрокористувача – який є інвестором (і не важливо, маленьким чи великим) – просто максимально інформували для злагодженої роботи.

 

Але в Держгеонадрах теж є Гаряча лінія – (044) 456-23-57 

Так, є, але є певні нюанси в її роботі. Але ми дякуємо їм за роботу. 

І я б дуже хотіла, щоб на цей орган зараз звернули більше уваги, особливо з точки зору фінансування його роботи. 

Ми маємо викривлену реальність: намагання залучити якомога більше інвестицій неможливе без фінансування головної профільної установи – Держгеонадр. Хочеться скористатися нагодою та звернутися до Кабміну, Мінфіну та депутатського корпусу з пропозицією переглянути фінансування цього органу в наступному бюджетному році. 

 

Рік тому НАДПУ започаткувала проект Mining Front. Метою Mining Front було надання донорської фінансової та матеріальної допомоги українським добувним підприємствам, які постраждали внаслідок бойових дій у ході агресивної війни РФ проти України. Чи хтось звертався? Чи допомогла Асоціація, і якщо так – то чим? 

Так, було 5 заявок. І ця цифра також до питання відкритості надрокористувачів. Насправді, війна цю сферу зробила ще більш закритою. Всі бояться розкриватися, кому, що і коли пошкодили…

Коли почалася війна, я долучилася до спільноти Energy Community, працювала у проекті три місяці, допомагала своєю компетенцією – коммунікаціями. Ми зводили представників 27 урядів ЄС в спільну комунікацію, виписували різні пости, новини і т.д. для Energy Community, щоб Україні надавалася допомога для критичної інфраструктури. І за три місяці ми відправили 46 вантажівок [з обладнанням] в Україну.

До чого я це все говорю. На основі саме цього був створений Mining Front, в якого були австрійські партнери, які через пару місяців нашої діяльності призупинили комунікацію, і мені було важко далі шукати допомогу. Але ми встигли досягнути певних домовленостей, я особисто їздила в TUV NORD GROUP (а це компанія з 12,5 млрд дол. капіталізації, більше 1000 співробітників і т.д.). Вони були готові надати українським компаніям певну техніку, але для цього потрібно було «докрутити» механізм, і їм дуже хотілося, щоб стейкхолдером процесу був не лише бізнес, але і держава. У вигляді будь-якого міністерства, яке може мати профіль, повʼязаний з надрокористуванням.

 

Це була вимога для надання допомоги? 

Для них це мало стати лакмусовим папірцем, що їх допомога справді потрібна державі. Але український бізнес не дуже хотів, щоб держава ставала одним зі стейкхолдерів… і ми опинилися між двох вогнів: одним потрібна держава, іншим допомога.

І коли австрійські партнери відмежувалися, я не скажу, що закинула цю роботу – але зараз мені потрібно зміцнити Асоціацію, тому що я взяла на себе відповідальність особисту за неї. А потім ми відновимо і Mining Front.

 

Донори для відновлення Mining Front є?

Є два донори. Але потрібно доопрацювати механізм залучення держави.

 

Хто ці донори?

Відомі міжнародні сервісні та добувні компанії.

 

Хто з міністерств може долучитися?

Ми думали про Міністерство енергетики, але у них було на той час близько 10 000 заявок від енергетичних компаній, і ми були не скажу, що зайві, але Міністерство мало і продовжує мати значне навантаження.

Тому я схиляюся до того, що таким стейкхолдером може стати Міністерство економіки, або Мінстратегпром, або Міндовкілля. Ми ще не повернулися до комунікації, але вже незабаром.

 

НАДПУ регулярно піднімає питання розкриття ДСК і зняття грифу таємно щодо запасів деяких стратегічних корисних копалин. Що нового на цьому напрямку? 

Покладаємо надію на підсилення команди Міненерго.

Нещодавно Міністру енергетики призначили нового заступника – Світлану Гринчук (розпорядження КМУ). Вона раніше була також на посаді заступника міністра, тільки в Міністерстві екології (в липні-грудні 2022). До її компетенції в Міненерго буде входити також допомога у знятті грифу секретності та, відповідно, вся історія з УРП на критичну сировину.

 

Ваш прогноз: під час війни зняти грифи з запасів – реально?

Я вчора спілкувалася з представником Офісу реформ при Кабміні. І навіть там уже ідуть розмови, що треба вирішити нарешті це питання. І дати можливість інвесторам рухатися.

Думаю, місяць-два і питання буде вирішене. Держгеонадра готові. Всі висновки обох міністерств готові. Але такого рішення поки немає від Міністерства природних ресурсів та екології.

 

Міністр проти?

Міністр визнає, що гриф ДСК для запасів – це проблема. Але в той же час стверджує, що немає можливого запиту на це від бізнесу.

Але коли я із цим питанням повертаюся Міністерства економіки, то в міністерстві заявляють що знають про цю проблему,  але для її вирішення у нас в органі немає експерта. Тобто, раніше була людина. Зараз її чомусь не можуть призначити… 

Ми звернулися до заступників міністра економіки Олексія Соболева та Надії Бігун з пропозицією стати експертами для вирішення цього питання. Це було відкрито озвучено на заході в Парковому пару тижнів тому за присутності Ростислава Шурми, заступника керівника Офісу президента. Ми будемо активно продовжувати цю роботу. Наприклад, сьогодні було надіслано листа новому заступнику міністра енергетики Світлані Гринчук з аналогічною пропозицією.

Ми маємо дотиснути це питання, оскільки учасники нашої асоціації здебільшого мають критичну сировину, і для них це важливо.

 

До війни на ринку відбувалася активна комунікація про принципи та перспективи запровадження в Україні стандартів ESG (ESG – абревіатура від environmental, social, governance (навколишнє середовище, суспільство, управління). Це підхід, при якому під час прийняття рішень до уваги береться структура корпоративного управління компаній з оцінкою впливу її діяльності на екологію та суспільство, джерело) і Green Deal («Зелений курс» – набір ініціатив, пакет рішень, заходів задля досягнення Європою кліматичної нейтральності до 2050 р., джерело). Але з війною пріоритети змістилися, і складається враження, що ESG і Green Deal рухаються в усьому світі своїми протореними шляхами, а Україна вимушено стоїть осторонь. Але в якийсь момент, наші надрокористувачі, і, в першу чергу, переробники корисних копалин, зустрінуться з суворою реальністю. Багатьом вона не сподобається, бо до неї мало хто готується. 

Хто зможе адаптуватися – той збереже ринок. Хто не зможе – для того ринок буде обмежуватися певним регіоном в Україні, і він не матиме доступу до міжнародного фінансування. Яке буде чималою перевагою на конкурентному зростаючому ринку. Я правий?

Ви абсолютно вірно говорите, тому що ESG – це про відкритість, прозорість, і про майбутні кроки щодо залучення коштів чи докапіталізацію видобувних проектів. 

З нашим підходом і розумінням, в Україні всі думають, що це буде «колись і потім». І я думаю, що тут основна проблема в тому, що публічно ми про це не чуємо від керівників держави, від профільних міністерств.

Тому що саме вони володіють інформацією, які існують директиви і закони в ЄС, з якими нам доведеться гармонізувати власну нормативно-правову базу; куди ми як країна йдемо, який тримаємо курс. Відповідно, ці наради, для допомоги бізнесу усвідомити невідворотність змін, повинні організовувати і проводити центральні органи виконавчої влади.

 

Хто саме мав би бути головним комунікатором?

Міністерство захисту довкілля, оскільки саме воно здійснює політику в сфері надрокористування. А Держгеонадра вже підпорядковуються Міндовкілля і лише виконують роль регулятора. Хоча звісно, в ідеалі Служба і Міністерство мають працювати як одне ціле. І тут зараз мова не про прізвища. А про інституції. Голова Служби і Міністр екології, заступник міністра і всі, хто супроводжують процеси у сфері політики надрокористування, повинні бути як єдиний живий організм.

А на ринку чомусь існує така думка (і вона ґрунтується на реальністю) про те, що держава окремо, а бізнес окремо. Але ми всі живемо в одній державі, і нам треба скооперуватися нарешті, і усвідомити, що про ESG треба бізнесу постійно говорити і допомагати адаптуватися. Ми взяли на себе цю комунікацію останнім часом, і бачимо, що ми про це говоримо – а більше нічого не рухається.

Ті компанії, акції яких торгуються на іноземних біржах, вони зараз до цього готуються і вже йдуть вперед по правилах ESG, попри війну і всі складнощі. Чому це не доходить до маленьких компаній? Можливо, тому що вони націлені виключно на експорт сировини, а не кінцевого продукту з високою доданою вартістю. Плюс, немає широкого промо стосовно цього інструменту, що він буде обовʼязковим. 

Зараз ESG сприймається скоріше як гасло і декларація, аніж неминуча реальність, яка на нас чекає.

Саме тому ми останнім часом почали про це говорити, оскільки зацікавлені, щоб сфера надрокористування далі капіталізувалася за рахунок того, що тут будуть «білі правила» стосовно екології, соціальної відповідальності.

 

Вже під час війни, про невідворотність Grean Deal нашим читачам розповідав Костянтин Салій: щоб претендувати на участь у відбудові за кошти донорів, виробникам будівельних матеріалів доведеться не просто виготовляти продукцію зі щойно видобутого, але також додавати продукти переробки вторинної сировини… 

Так, зараз роботу з підготовки українського бізнесу до цього майбутнього частково почало здійснювати Міністерство економіки, і зараз створено при Київській школі економіки (КШЕ) декілька робочих груп. Одна з робочих груп КШЕ стосується саме будівельної сировини. І, справді, у вимогах для отримання фінансування буде обовʼязок робити глибоку переробку зруйнованих будівель чи споруд для виготовлення нових будівельних матеріалів. Але поки що ця історія обговорюється на рівні робочих груп, не публічно.

 

Чи можемо ми з вами дати сигнал надрокористувачам, який, можливо, прозвучав би як тривожний дзвоник про те, що Україна все рівно буде інтегрована в світові ринки, в регулювання ЄС, і ми маємо готувати бізнес до того, що його чекає завтра. То куди сьогодні йти бізнесу по знання про це? Де можна отримати більше інформації?

До центральних органів влади. Повторюся, що Міністерство економіки зараз займається регулятивними напрацюваннями з КШЕ, яку вони залучили як підрядника. Крім цього, в Мінекономіки постійно працюють представники Єврокомісії. Вони регулярно приїжджають на два тижні і тісно комунікують із українськими чиновниками.

Вони (Єврокомісія) виділяють близько 50 млрд євро на відновлення та модернізацію. Туди також входить сфера надрокористування: у фокусі критична сировина і будівельні матеріали. І частина з цих коштів, близько 8 млрд євро, виділяється саме на критичну сировину і на дерегуляцію, щоб ми інтегрувалися в європейську систему саме по показниках ESG. Те, що я побачила і почула за результатами перших двох зустрічей, які у мене були з заступником міністра та іншими фахівцями, зараз готуються інструкції і документація, щоб бізнес був більш обізнаний.

Але, знову ж таки, одна справа – Міністерство економіки. Та не треба забувати, що найслабша ланка в кожній компанії-надрокористувачі, це юридична. Тобто, якщо у компанії немає юристів, які постійно моніторять всі регуляторні зміни для менеджменту чи власників, то відповідно, про які правила ESG можна спілкуватися?!?

До речі, саме тому Асоціація взяла на себе це соціальне навантаження, розповідати про ці інструменти. Ми пару тижнів назад зробили першу публікацію, зараз будемо масованіше просувати цю тему, а також будемо працювати разом з Мінекономіки.

Я не впевнена, що всі компанії, які у нас працюють в надрокористуванні, хочуть цього – приймати правила ESG.

Це цікаво однозначно тим, хто має великі обсяги видобутку. Бо якщо це місцева сировина – наприклад, пісок – і вони збуваються її на внутрішньому ринку, то, умовно, до чого їм ESG?

Але, якщо це буде обовʼязок від держави – то, звичайно, ми будемо про це говорити.

 

Дозволю ремарку щодо піску. Перша літера ESG – Environment. І тут не можу не згадати останні новини про групу Ковальська, яка зібрала найбільший в Україні банк річкових родовищ піску (ми писали про один із найбільших, але читачі підказали площу родовища в Херсонській області, завдяки якому Ковальська вийшла на перше місце в Україні за площею річкових ділянок – понад 2 000 га). Намив піску з річок (без привʼязки до згаданої компанії) вже викликає чимало запитань від українських екологів. Не виключено, що тим українським видобувачам піску з русел, які захочуть залучати європейські інвестиції, або постачати пісок на обʼєкти, які відновлюватимуться чи зводитимуться коштом європейських донорів, доведеться тримати свою діяльність у відповідності до правил ESG…

В принципі, вони не перший рік здійснюють цю діяльність. І їх контролює екологічна інспекція.

Але так, абсолютно вірно, всі надрокористувачі, хто претендує на міжнародне фінансування, повинні працювати по правилах ESG. Чи це міжнародні сировинні фонди, чи це ЄБРР, чи це будь-які фінустанови, які надаватимуть кошти…

Ба більше! Думаю, ESG – також буде умовою для залучення кредитних коштів під заставу спецдозволів на користування надрами.

Ми саме зараз хочемо зробити публічну ініціативу з Національним Банком України про те, щоб ліцензія стала заставним майном, ліквідним майном, щоб під неї можна було кредитуватися. І, відповідно, правила ESG нікуди не дінуться, навіть для кредитування маленьких видобувних бізнесів під заставу спецдозволів.

 

Про цю новелу цікаво висловився Олександр Шумський: запровадивши вільний обіг спецдозволів, держава перетворила надрокористувача на надророзпорядника, який вже може заробляти не тільки на видобуванні чи переробці, а і на фінансових операціях зі спецдозволом. Готових відповідей про те, як це має працювати, зараз немає, але пан Шумський звертає увагу на цю трансформацію [як таку, що впливає на права громадян як власників надр].

Але краще така трансформація, ніж перепродаж по корпоративних правах, коли по десятому колу йде ліцензія, держава інформацією не володіє, видобуток не здійснюється…

Ок, це був де-факто не заборонений законом шлях (торгівля компаніями, які мають спецдозволи). Але для народу України він був пропащий. Тому що надра роками не працювали, і ніхто не отримував рентних платежів, податків.

 

До речі, як у журналіста у мене немає нарікань на прозорість цього процесу станом на зараз: є реєстр заяв Держгеонадр, оприлюднюються накази про внесення змін – ми можемо відстежувати всі зміни…

…так, і зверніть увагу, що ти не можеш знехтувати програму робіт! Якщо по ліцензії не вівся видобуток, або вона ось-ось закінчиться через пару років після її придбання, новий покупець так само має обов’язок все таки виконати повністю програму робіт, він отримує не лише всі права, а й всі обов’язки попереднього надрокористувача. Це важливо.

 

Повернуся до діалогу з НБУ щодо використання спецдозволу в якості застави.

Комунікація з банківським сектором, в тому числі і його приватною частиною, тільки розпочалася.

 

Нехай так. Але вже є питання. Найперше, що спадає на думку: аби використати дозвіл в якості застави, він має бути оцінений, відтак має бути зрозуміла система чи методика оцінювання спецдозволу як активу. Вона вже існує?

Це все потрібно виписувати: щоб обраховувалася коректна вартість, і дозволи обліковувалися банківськими працівниками, щоб була підключена Державна комісія по запасах корисних копалин, Держгеонадра, Міндовкілля. Тобто, попереду має бути проведена чимала робота, щоб ліцензія стала заставним ліквідним майном. До того, потрібна ще й добра політична воля, і не тільки від надрокористувачів. Ми зараз на початку шляху.

Зрештою, чому би й ні? Адже право користування надрами стало сьогодні активом.

Ми хотіли би, щоб видавалися кредити під це заставне майно – для побудови нових потужностей і переробки видобутого. Тобто, умови для використання кредитів під заставу дозволу можна виписати. І виписати в інтересах і держави, і бізнесу. Щоб максимальний прибуток міг отримати бізнес, а з ним і держава.

Але повторюся, ми тільки зайшли в комунікацію з НБУ, і досліджуємо, чи взагалі таке можливо. Чи держава Україна не проти такого механізму? Тому що норма про відчуження спецдозволу у законі є. Ліцензія стала активом. Але ще немає інструментів для всіх операцій з ним. І щоб виписати його, нам знадобиться допомога абсолютно всіх експертів, які на цьому ринку є.

 

Можливо, варто вивести процес у публічність?

Ми так і будемо робити.

 

Супер. То коли наступне засідання робочої групи?

Робочої групи ще немає. Ми тільки зайшли в комунікації з НБУ, чи це реально, і як там подивляться на те, щоб розпочати цей процес.

 

Яка реакція?

У мене склалося враження, що вони оцінюють цю ідею як непогану.

 

Тоді чекатимемо від Вас на запрошення долучитися до висвітлення робочої групи з цього питання. Бо прозорість і широка експертна дискусія можуть стати елементарним запобіжником від чийогось, перепрошую, “глупства”.

Абсолютно.

Ми зацікавлені в тому, щоб все було публічно, і щоб надрокористувачі максимально включалися в усі процеси. Але при цьому, потрібні адекватні експерти, які би справді хотіли знайти шлях вирішення проблеми.

В цілому, нам як країні, потрібна власна промислова політика, і ми крок за кроком маємо її напрацьовувати.

Я задавала питання під час робочої групи… чи сама країна, перш ніж приступити до залучення інвестицій у критичну сировину, порахувала, скільки нам самим потрібно критичної сировини для національних інтересів, обороноздатності?

 

Доречне запитання! Вже є розрахунки?

Ні, ніхто не рахував. Зате ми все готові віддати: заходьте, інвестори, видобувайте, скільки хочете! А ми перетворимося на «місячну поверхню».

До речі, ми провели великий круглий стіл стосовно дорожніх робіт, критичної інфраструктури та доступу до надр. Були Міністерство відновлення, Держгеонадра, Міндовкілля, дорожні компанії, Національну асоціацію дорожників України…

 

Не бачили анонсу…

Ми до останнього чекали погодження всіх учасників. Плюс є певні питання, які насправді критичні, і тому захід не міг транслюватися на широкий загал.

Зважаючи на те, що йде війна, то доступ до надр для компаній, які здійснюють відновлення естакад, мостів, аеропортів – потрібно привести в гармонію. Щоб надрокористувачі і дорожники якісно співпрацювали. Бо краще закуповувати сировину в Україні, ніж її везти з-за закордону – щоб до нас не їхав той самий турецький щебінь. Бо для нас це і геологорозвідка, і зменшення судових навантажень (кримінальних справ) на приватні і державні компанії. Тому ми хотіли би, щоб була повна дерегуляція цього процесу, і все було більш прозоро.

Також планувалася зустріч з Міндовкілля стосовно екологічного податку і нового закону по відходах. Тому що там також буде певне навантаження на видобувну сферу, і ми хотіли би почути розʼяснення. Тому що механізму ніде немає. Новий закон прийняли, а внести зміни до іншого – забули.

І бізнес не розуміє, як йому працювати.

Ще з наших останніх ініціатив – це реєстр переробних компаній: хто і що видобуває.

Ми розуміємо всі, що зараз, доки війна, на ринок надрокористування не зайде жоден стратегічний інвестор.

В той же час, у нас поблизу багатьох родовищ є переробні потужності, і було б нормально надавати компаніям, які володіють такими потужностями, спецдозволи без аукціону, тим самим, стимулюючи рентні платежі і збільшуючи в середині країни робочі місця.

Так, це непопулярне рішення, але це може бути виходом, відповіддю на питання, як збільшити надходження до бюджету країни – не піднімаючи податки. Тобто, це буде стимулом для іноземного та вітчизняного інвестора, який вже працює на території України.

 

Справді, непопулярна думка. Але на ринку виробників будівельних матеріалів ми також починаємо чути, що деякі компанії готові заходити на десятиліття вперед на конкретні родовища, будувати переробні потужності, але їм потрібні гарантії, що саме вони отримають право користування родовищем, а не змагатися на аукціоні, у кого більший гаманець станом на дату торгів.

Так, але в нас є Постанова КМУ від 18.03.2022 № 314, де є види дозволів, які можуть отримуватися на декларативній основі під час дії військового стану. І один з видів дозволів, які поставлені на «стоп» – це спецдозвіл на надра, що включає і геологорозвідку. Я вважаю, що це якесь недопрацювання держави.

Бо на будівельну сировину, для компаній, які відновлюють країну, можна було б надавати дозволи за декларативним принципом.

 

 

Автор – Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO