Надра – у фокусі уваги правників: огляд галузевої сесії Інвестиційного форуму АПУ
- Якими будуть наслідки Minerals Deal – «Угоди про надра» між Україною і США? Чого очікує бізнес від Партнерства?
- Які критичні корисні копалини мають найвищий експортний потенціал в Україні?
- Чи потребують захисту (на тлі Угоди зі США) права надрокористувачів, які за 10 років не розпочали видобуток? І чому «сплячі ліцензії» – хайп?
- Які виклики доводиться долати надрокористувачам, що працюють у критичних надрах, і які пільги бізнес вважає необхідними для підтримки галузі?
- В чому переваги України як гравця світового ринку критичної сировини?
Про це і чимало іншого говорили учасники ІІ Інвестиційного форуму Асоціації правників України, що відбувся у Києві в червні. Окрема сесія була присвячена питанням залучення інвестицій у видобувний сектор. В дискусії взяли участь Заступник Міністра енергетики України Микола Колісник, заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Єгор Перелигін, менеджерка з регуляторної політики компанії «ДТЕК Нафтогаз» Юлія Боржемська і керівниця юридичного відділу BGV Group Management Юлія Лушпієнко. Сесію модерував партнер, голова практики нерухомості та інфраструктури юридичної фірми AVELLUM Максим Максименко.
Дякуємо організаторам за актуальний статусний захід і публікуємо огляд галузевої сесії.
Джерело ілюстрацій – Асоціація правників України (АПУ).
Угода зі США – рушій для розвитку чи декларація без реалізації?
Важливою особливістю публічних заходів Асоціації правників України є онлайн-діалог з аудиторією через голосування з найгостріших питань. ІІ Інвестиційний форум не став виключенням – перш ніж надати слово учасникам, Максим Максименко попросив слухачів у залі та онлайн-глядачів віддати свій голос за одну із трьох відповідей на запитання: «Які ваші очікування від угоди між Україною та США?»
Кілька хвилин, і результат на табло: 20% опитаних вважають Угоду рушієм економічного зростання протягом наступних десятиліть. 24% поділяють думку, що Угода означає обмеження доступу до ринку і втрату частини економічного суверенітету. А більшість – 56% респондентів – вважають, що Угода є декларацією, яка не матиме практичної реалізації:
«Аудиторія у нас більше схиляється зараз до того, що не має розуміння», – прокоментував модератор результати голосування. І попросив заступника Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Єгора Перелигіна розповісти, які ключові зміни в законодавство України ще необхідні для реалізації Угоди, крім внесення змін до Бюджетного кодексу.
«На сьогодні всі необхідні кроки, які ми повинні були зробити як держава з точки зору законотворчості, вже зроблені. Все, що повинно було пройти через Верховну Раду – все пройшло. Всі інші процеси, які йдуть зараз, повинні закінчитися, і далі ми побачимо відпрацьовування як головної угоди, так і інших, на рівні внутрішньої регулятивної документації та підзаконних актів», – пояснив Єгор Перелигін.
«Ми бачимо цю угоду, в першу чергу, як такий собі конструктор, як framework. Тобто, її ефективність набагато залежить від того, наскільки гарно ми зможемо скористатися інструментами, закладеними в цій угоді. Я хочу підкреслити: ця угода може включати не тільки видобуток мінеральної сировини – вона передбачає можливість інвестицій та розвитку проєктів, пов’язаних з переробкою, з розвитком інфраструктури, а також різні фінансові інструменти, які будуть фасилітаторами майбутніх offtake-контрактів в Україні», – заявив заступник Міністра захисту довкілля.
– Як український бізнес дивиться на framework Угоди Україна-США, і на які зміни очікують інвестори для комфортної реалізації Угоди? – Максим Максименко попросив поділитися думками менеджерку з регуляторної політики компанії «ДТЕК Нафтогаз» Юлію Боржемську.
«На нашу думку, угода буде мати позитивний вплив на економіку країни і на розвиток ринку. Тому що, по-перше, Угода надає іноземним інвесторам впевненість у тому, що вони зможуть працювати на ринку України і будуть захищеними. По-друге, Україна буде вимушена вкладати кошти в розвідку й розробку мінеральних ресурсів, які дотепер не розроблялися. А це означає, що ми отримаємо геологічну інформацію, яка надзвичайно важлива для приходу інвесторів в країну», – переконана менеджерка з регуляторної політики компанії «ДТЕК Нафтогаз».
Щодо очікуваних бізнесом змін та реформ, пані Боржемська наголосила, що будь-який інвестор – іноземний або національний – зацікавлений у можливості репатріації дивідендів, у здійсненні валютних операцій, експорту продукції, в міжнародних судах, в стабільності регуляторного поля, в міжнародних стандартах оцінки запасів, у розробці родовищ, в міжнародних формах договорів партнерств, підряду і найму персоналу.
Також Юлія зауважила, що в поточних умовах державі варто «попрацювати трішки з рентою».
«А саме, запровадити стимулюючу ренту для газу щільних колекторів, виснажених родовищ, для ліквідованих і низькодебітних свердловин, а також стимулюючу ренту для нафти й конденсату на тому ж рівні, що і для газу. А також скасувати ренту для спільної діяльності і, звичайно, попрацювати з доступом до землі», – вважає пані Боржемська.
«Угода зі США і всі повʼязані документи – мають бути публічними»
Максим Максименко перейшов до запитання, що хвилює багатьох надрокористувачів та інвесторів, які до укладення Угоди планували заходити у видобувні проєкти, зокрема, в критичних надрах:
– Як бізнес бачить формат обовʼязкового розкриття для Інвестиційного фонду інформації про видобувний проєкт, якщо компанія-надрокористувач потребуватиме залучення фінансування? І що скажете про реалізацію механізму пріоритетного права партнерів на викуп видобутого за ліцензіями чи угодами про розподіл продукції, які будуть укладені після підписання цієї угоди зі США?
Юлія Боржемська налаштована позитивно:
«Угода, справді, не тільки про співпрацю з Фондом – вона значно ширша. Вона оживить ринок і сервісів, і підряду, і технологій – всіх-всіх супутніх послуг і робіт. Тому я сподіваюсь, що ця угода стане підставою для того, щоб сюди прийшли інвестори і компанії, які будуть готові працювати на ринку. І думаю, буде багато охочих попрацювати в Україні навколо цього процесу. Щодо інвестиційної інформації, будь-який інвестор зацікавлений мати інформацію про актив, під який залучаються кошти – про його вартість, про суму й умови інвестування, про строк повернення коштів, про умови участі в цьому проєкті, про прибуток… думаю, що інвестиційна інформація, яка буде вимагатися і має бути надана Партнерству – це саме така інформація», – заявила пані Боржемська.
Водночас, вона зауважила, що наразі невідомо, яка саме інформація про проєкт, і як повинна буде розкриватися для Партнерства: «Хочу зазначити, що Угода має перевагу над українським законодавством, і, на мою думку, це означає, що Угода і всі повʼязані з нею документи – мають бути публічними».
Також представниця ДТЕК Нафтогаз висловила думку, що правильною реалізацією задуму щодо пріоритетної інвестиційної пропозиції Партнерству чи пропозиції щодо викупу продукції – буде розміщення інформації щодо пропонованих для співпраці ділянок на публічних платформах, щоб всі охочі могли запропонувати свої умови: «Тоді сформується реальна ринкова вартість, або реальні умови співпраці, які мають бути запропоновані, перш за все, Партнерству. Це – допоможе сформувати реальну ринкову вартість», – переконана Юлія Боржемська.
«Поява такого інструменту – це великий плюс»
– Як – позитивно чи негативно – Угода вплине на прихід в Україну американських інвесторів чи американських видобувних компаній? – Відповісти на це запитання партнер ЮФ AVELLUM Максим Максименко попросив Єгора Перелигіна.
«Якщо загалом оцінити, то я думаю, що ми побачимо позитивну динаміку, це сто відсотків», – заявив пан Перелигін, водночас відзначивши, що відповідь на це питання знаходиться у кількох площинах.
«По-перше, для американських потенційних кінцевих споживачів продукції – це можливість отримати зрозумілі Offtake-контракти на ту продукцію, яка видобуватиметься в Україні.
По-друге, для компаній-операторів видобутку це також велика можливість зайти на наш ринок, маючи Фонд як інструмент, і гарантії двох, умовно кажучи, державних операторів у вигляді Корпорації США з фінансування міжнародного розвитку (DFC), і від України – Державної організації «Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства». Для видобувних компаній – це дуже важливо, бо на сьогоднішній день в Україні середня вартість капіталу дуже-дуже висока, і поява такого інструменту з можливостями фінансування видобувного бізнесу – це великий плюс. Адже американські і українські видобувні компанії, отримують можливість залучити довгостроковий капітал.
Третя група компаній – переробники. Для них це можливість прийти та інтегруватися з видобувною сферою, щоб оптимізувати процеси та маржинальність. Ми добре розуміємо, що в Європі на сьогоднішній день є велика проблема не тільки знайти сировину, не тільки розробляти видобувні проєкти, але проблема з так званим midstream – переробкою середнього рівня. І саме тут відкривається велика можливість для американських операторів: прийти й відпрацьовувати проєкти на рівні мідстріму. Таке у нас бачення», – пояснив заступник Міністра захисту довкілля.
«Угода сприятиме розвідці та експорту продукції на світові ринки»
– Яким чином Угода впливатиме на надходження до державного бюджету? Умовно, буде зменшення надходжень в короткостроковій перспективі – але потім збільшення, за рахунок обсягу нових проєктів, які будуть реалізовуватися? Чи Ви бачите іншу картину? – звернувся пан Максименко до Миколи Колісника.
«Перш за все, зменшення не може бути ні в якому випадку, тому що угода поширюється виключно на нові ділянки, а також на ділянки, де не здійснюється промислова розробка, відсутній промисловий видобуток. Таким чином, ми маємо лише інструмент стимулювання та збільшення приросту видобутку», – запевнив заступник Міністра енергетики.
Микола Колісник також зауважив, що Угода орієнтована на критичні мінерали та вуглеводні, які на сьогодні не видобуваються, перш за все, за рахунок відсутності доступних технологій. І Угода – це шанс для України.
«Щоб була можливість реалізувати не лише сировину, не лише концентрат, а виходити на світовий ринок – ця Угода дає нам інвестиційний доступ до двох ключових структурних елементів, які є у США: це відсоток світового ринку (через найбільші «торгові доми») і технології. Наприклад, титан видобувається в низці країн світу. І в залежності від технології – в Україні і в Індії це буде різний продукт. І є конкуренція за вартість, за OPEX, від якого і залежить зайняття частки світового ринку», – пояснив посадовець.
Крім цього, заступник Міністра енергетики звернув увагу на негативний тренд, в якому перебуває Україна:
«Ми видобуваємо і споживаємо значні обсяги вуглеводнів, маємо прямий доступ до ліквідних європейських ринків, але ми не маємо значної геологорозвідки, не маємо приросту балансових запасів корисних копалин. Тому залучення міжнародних інвесторів у даному випадку є дуже великим переломним моментом. Адже вони завжди спираються на достовірні геологічні запаси. Таким чином, завдяки Угоді ми будемо мати, як мінімум, інтенсифікацію дорозвідки тих копалин, які є в Україні», – заявив Микола Колісник.
Також посадовець запевнив: «Угода дає вільну можливість будь-якому інвестору прийти і взяти участь в тому чи іншому конкурсі та отримати спецдозвіл на розробку надр. При цьому, суб’єкт отримує як права, так і обов’язки. Для прикладу, правило першої комерційної пропозиції. Давайте чесно скажемо: з юридичної точки зору це може нести певні юридичні ризики. Але з комерційної точки зору, будь-який інвестор буде радий знати, що у нього є можливість комусь точно продати продукцію на комерційних умовах – це хороший кейс! І якщо ми почнемо розвиток наших відносин у рамках цього Фонду хоча б із залучення великих торгових домів – Glencore, Mercuria та ін. – щоб вони викупляли цей ресурс тут напряму, прибравши велике коло незрозумілих посередників, це вже буде дуже велика перемога».
Максим Максименко попросив Миколу Колісника уточнити, через який проміжок часу можна буде бачити практичні результати дії цієї угоди?
«Багато в чому все залежить від геополітичної ситуації, але також і від практичних дій. І українська, і американська сторони зацікавлені в тому, щоб долучитися до цієї ініціативи. Візьмемо для прикладу УРП у вуглеводнях – частина з них з причини форс-мажорних обставин не діють, але в них є американські інвестори. І вони вже зацікавлені в такому інструменті, який дає їм підтримку від їх уряду, дає доступний фінансовий інструмент з інвестиційними протоколами DFC, з низьким фінансовим навантаженням – скориставшись яким вони можуть розділити своє equity та майбутній leverage, і вийти на реальну стійку фінансову модель», – переконаний Микола Колісник (на фото ліворуч).
Відтак, з його слів, завдяки Угоді компенсаційний період – payback period – стає досить оптимістичним.
«Звісно, ми орієнтуємося на практичні речі: спершу це завжди п’ятирічна програма робіт, яка дозволяє підтвердити/затвердити геологічні запаси (це якщо ми кажемо про greenfield/brownfield проєкти), і далі виходити вже на поступове нарощення видобутку, який має бути комерціалізований.
Якщо ж ми говоримо про частину існуючих проєктів, то у них горизонт може бути набагато швидший в частині первинного геологічного результату. Чи це будуть значні фінансові надходження – наврядчи. Але давайте скажемо відверто маркетингово: Саудівська Аравія 100 років тому підписала таку ж угоду, і в цьому році вони відсвяткували свої 100 років. У них це успішний кейс. Це буле перша угода Саудівської Аравії, вона була зареєстрована в місті Нью-йорк, по такому ж американському прецедентному праву, штаб-квартира (Партнерства) була зареєстрована була в місті Нью-йорк – і лише через 20 років, вона набула значних оборотів. Значить, і в нашому періоді часу, якщо ми вже навіть на початку бачимо досяжний горизонт 5-8 років для того, щоб вийти на потенційно нормальний рівень забезпечення фінансових надходжень – це потенціал», – пояснив Колісник. Він також зазначив, що Україна має потенціал швидкої організації видобутку низки критичних мінералів з переліку, визначеного Угодою.
– Чи доведеться, і якщо так – наскільки суттєво – перебудовувати роботу Держгеонадр на тлі Угоди Україна-США? – запитав модератор учасників сесії.
«Нам точно треба робити свій геологічний депозитарій, як це є в Америці, тому що, перше, що ми отримаємо – це значні геологічні дані для їх інтерпретації. А в частині УРП скажу, що Угода досить flexible, досить зручна і тому не потребує значних зміни до законодавства», – відповів Микола Колісник.
Єгор Перелигін додав, що на Україну очікує «дуже амбітний і важкий період з точки зору того, скільки треба працювати над тим, щоб привести старі радянські дані до певного нормального рівня, який від нас очікує сьогодні Західний світ і американський партнер».
Він нагадав про значну кількість втраченого кернового матеріалу і застарілість даних геологічної розвідки 1950-1980-х років: «Тут нам доведеться набагато більше працювати з точки зору систематизації наявної інформації та стимулювання нової хвилі геологічної розвідки в Україні – це головний фокус. Щодо інших моментів (внутрішніх процедур і нормативних документів, які доведеться гармонізувати) – якоїсь революції я не вбачаю», – заявив заступник Міністра захисту довкілля.
Літій, графіт чи титан?
– Який із цих мінералів (титан, літій чи графіт), на вашу думку, має найвищий експортний потенціал у найближчій перспективі? – Максим Максименко попросив учасників Форуму проголосувати. На перше місце вийшов літій.
Вибір більшості респондентів не поділяє Єгор Перелигін:
«На мою думку, найперспективнішою критичною сировиною в Україні є титан. Ми є країною №1 в Європі за запасами титану і потенційно маємо дуже-дуже гарний фундамент для того, щоб вважатися в майбутньому країною ТОП-5 чи ТОП-8 у світовому вимірі. Але для цього треба багато попрацювати над геологічною розвідкою.
Чому титан? В європейському контексті у нас велика кількість інвестиційно цікавих розсипних родовищ, які можна опрацьовувати відкритим способом, зі зрозумілою математикою виробництва. Титан – це те, в чому ми маємо експертизу, наявну ресурсну базу, історію видобутку і переробки, компетенції для організації комплексних проєктів. У нас ідеальна сировинна база для організації виробництва титанової губки».
Заступник Міністра захисту довкілля також додав, що наразі США повертається до формування стратегічного резерву титанової губки, імпортуючи рекордні обсяги (в 2024 р. – 40 тис. т): «Для нас це можливість більш глибоко інтегруватися з американськими аерокосмічною, військовою і медичною індустріями».
Також пан Перелигін зауважив, що не був би настільки оптимістичним щодо експортного потенціалу літію та графіту: «Ще багато чого треба доопрацювати, треба повертатися до активної геологорозвідки і дуже важливо зрозуміти, що завжди головне питання полягає в собівартості виробництва – це ключовий фактор. Тому що наразі є такі країни, як Китай, які можуть дозволити собі у критичній сировині працювати за принципом цінової інверсії, коли собівартість є вищою за ціну реалізації. І це велика проблема для глобальних ринків, тому що багато європейських операторів не витримують такої конкуренції».
В пошуках доданої вартості
– Які ключові виклики стоять сьогодні перед інвесторами – щодо реалізації проєктів з видобутку критичних мінералів? – запитав Максим Максименко Юлію Лушпієнко.
Головна правчиня BGV Group Management почала з нагадування про велике опитування СЕО 80 найбільших компаній світу, яке в 2024 р. провела Європейська Бізнес Асоціація щодо індексу інвестиційної привабливості: «Він склав 2,49 з 5 можливих балів. Тобто, СЕО цих компаній не розуміють потенціал України в тому воєнному і геополітичному стані, в якому ми є сьогодні. І тому нам треба терміново вживати дій, щоб цю ситуацію виправляти і розвивати економіку України».
Основним викликом в розрізі залучення інвестицій компаніями, які реалізують проєкти у критичних корисних копалинах, пані Лушпієнко назвала відсутність доступу до довготривалих дешевих грошей: «Це – найбільша проблема, одна із ключових. Проблема і в доступі до коштів, і в якісних проєктах, які міжнародні фінансові організації були би готові профінансувати».
Крім того, Юлія Лушпієнко зауважила, що всі українські проєкти в критичних корисних копалинах здійснюються і за міжнародними, і за українськими стандартами.
«Це досить велика проблема, тому що це подвійний бюджет, подвійний час. Якщо ми хочемо залучати кошти міжнародних інвесторів, нам треба надати весь пакет документів, підготовлений за міжнародними стандартами. Якщо ми хочемо дотримуватися умов спеціального дозволу і програми робіт – нам треба дублювати ці процедури за українським законодавством. Це створює деяку інвестиційну непривабливість для України.
Тому що є аналогічні країни з хорошими проєктами, економікою та геологією, де немає наших геополітичних викликів і подвійних процедур», – пояснила керівник юрвідділу BGV Group Management.
Крім цього, на думку Юлії Лушпієнко, на сьогодні держава не пропонує реальних механізмів для залучення інвестицій: ані програма кредитування 5-7-9%, ані індустріальні парки для видобувних проєктів (зокрема в критичних корисних копалинах) – наразі не працюють.
Водночас, пані Лушпієнко розповіла про досвід BGV Group Management, яка в березні цього року підписала меморандум з Ukraine Invest в рамках закону про т.з. «інвестиційних нянь»: «Хочемо спробувати цю процедуру, сподіваємося, що будемо першим видобувним проєктом в Україні, який залучить кошти за цією процедурою – а закон дозволяє нам компенсувати до 30% CAPEX. Тому сподіваємося, що в найближчому майбутньому ми зможемо просунутися в цьому питанні».
Щодо неможливості скористатися перевагами, які надають бізнесу індустріальні парки, зі слів Юлії Лушпієнко, проблема полягає в невизначеності – що саме держава вважатиме продуктом з доданою вартістю, наприклад, у випадку графітового проєкту:
«Держава не вважає отримання концентрату переробкою, і, в принципі, вона в цьому права. Проте, якщо ми говоримо про проєкти в критичних корисних копалинах, тут є важливим наступне. Держава каже: «Хочу продукт з доданою вартістю, мені треба розвивати економіку». Це логічно, це правильно. Але виникає запитання: що вважати продуктом з доданою вартістю у графіті? Концентрат – не є продуктом з доданою вартістю. Наступний етап переробки – отримання сферинізованого графіту. Так, це вже є продукт із доданою вартістю, але знову ж таки, це проміжний продукт. Наступним продуктом вже є active anode material або графіт SPG – чи вважати це продуктом з доданою вартістю? Тобто, з цих етапів переробки – у що саме готова інвестувати держава? Це важливо!
А ще, для того, щоб отримати продукт з доданою вартістю, треба створити виробничу базу. На прикладі нашого графітового родовища, щоб побудувати фабрику з переробки і збагачення – це 100+ млн дол. США. Якщо ми говоримо про наступний етап переробки – це ще плюс 200 млн дол. США. Тобто, неможливо створити продукт із доданою вартістю без бази, на яку також необхідно залучати кошти. Тому перша і найбільша проблема – доступ до дешевих і довгих коштів», – наголосила Юлія Лушпієнко.
І додала, що поняття переробки і продукту з доданою вартістю не є універсальними, вимагають індивідуального підходу: «На прикладі графіту є кілька етапів переробки. Така ж історія в літії і титані. Треба в кожному проєкті окремо визначатися – не можна всіх поставити під одну планку, це індивідуальна історія».
Також пані Лушпієнко висловила побажання, щоб держава запровадила для проєктів у критичних корисних копалинах певні «податкові канікули», які б давали стимул для заходу в Україну інвесторів.
– Якщо говорити про глобальні тенденції в контексті критичних копалин, чи бачите ви зараз ті, які можуть позитивно вплинути на ситуацію з їх видобутком, переробкою, виробництвом в Україні? – запитав модератор.
На думку Юлії Лушпієнко, в Україні зараз починається «час можливостей», повʼязаний із «зеленим переходом», який стимулює видобування та переробку критичних корисних копалин і може стати «вікном можливостей проявити себе на міжнародній арені»: «Ми дуже боїмося стати сировинним придатком – ким, по суті, нас зараз вважають. Треба не казати, що це погано – навпаки, це наші можливості інтегруватися у вертикальне виробництво. Тобто, не потрібно залишатися сировинною країною, а потрібно виходити на міжнародні ланцюги постачання, шукати стратегічне партнерство і ставати ланкою в поставці до кінцевого продукту.
Наступна глобальна тенденція, яка нам допомагає – дефіцит постачання критичної сировини. Ні для кого не є секретом, що Китай видобуває і виробляє більше 90% корисних копалин у світі, і США та Європа шукають диверсифіковані джерела постачання критичної сировини. Україна, на тлі нашого географічного розташування, близькості до Європи, інфраструктурних можливостей, людського капіталу – може стати стратегічним партнером для США та ЄС у поставці критичних корисних копалин», – переконана головна юристка BGV Group Management.
Мінімізувати ризики для довкілля
– Є певні екологічні ризики при видобуванні критичних корисних копалин. Які це ризики? Чи бачите Ви можливості їх мінімізації? – це запитання пан Максименко адресував заступнику Міністра захисту довкілля та природних ресурсів.
«Будь-які видобуток і переробка мають вплив на довкілля – це факт. Головне – ефективна система менеджменту вирішення цих проблем і ефективна рекультивація. Якщо ми говоримо про систему відкритого видобутку кар’єрами, то тут один із ключових факторів успіху – контроль виконання програми робіт і контроль за тим, як надрокористувач виконує свої зобов’язання по рекультивації та по управлінню, наприклад, шламовідстійниками або хвостосховищами», – заявив Єгор Перелигін.
Задля прикладу заступник Міністра згадав стандарти управління хвостосховищами, які зараз набирають популярності в багатьох країнах Заходу: «Це комплекс механізмів, стандартів, інструментів та норм ESG, які регламентують (не з точки зору законодавства, а з точки зору принципів індустрії) найкращі практики роботи з хвостосховищами, наприклад, як їх укладати».
«Ми повинні витягувати з «хвостів» усе, що можемо. І ліквідувати наслідки для довкілля якомога ефективніше», – переконаний Єгор Перелигін.
Для цього слід запроваджувати більшу кількість протоколів та стандартів, а також стимулювати R&D, фінансування наукової спільноти на пошук нових технологій укладання «хвостів» і опрацювання шламовідстійників, на пошук можливостей додаткової екстракції супутніх мінералів та металів.
«Наприклад, в Америці у видобутку рідкісноземельних елементів класичний спосіб укладання «хвостів» був повʼязаний з водою – технічними озерами. Існували ризики потрапляння цієї води – забрудненої або радіоактивної – в підземні води і ґрунти. Як вирішили цю проблему в компанії MP Materials, яка зараз оперує найбільшим американським родовищем рідкісноземельних елементів? Вони вийшли на технологію dry stack tailings process – процес сухого відведення «хвостів» через зневоднення і подальше їх укладання в блоках, тобто, закриття порожніх виробок «хвостовим» матеріалом. Це більш дорого, але стало вирішенням питання. Якщо докладати зусиль і виділяти фінансування на R&D, то завжди є можливість знайти варіанти такого плану», – пояснив Єгор Перелигін.
Стандарти – «спільна мова» для інвесторів
Блок сесії, присвячений важливості міжнародних стандартів звітності та оцінки запасів, Максим Максименко розпочав із запитання до аудиторії:
– Який крок найбільше прискорить переоцінку запасів і ресурсів корисних копалин в Україні за міжнародними стандартами?
Відповідь була майже одностайною: переоцінка прискориться, якщо буде обовʼязковою умовою видачі або продовження дії спеціального дозволу (цей варіант підтримали 89% респондентів, тоді як за «Державне співфінансування переоцінок за міжнародними стандартами» не віддали жодного голосу):
– Чому доступ до геологічної інформації та робота з нею за міжнародними стандартами – важливі для залучення інвестицій? – Партнер ЮФ AVELLUM попросив розповісти Юлію Боржемську. Менеджерка з регуляторної політики компанії «ДТЕК Нафтогаз» відзначила, що такі міжнародні стандарти оцінки запасів, як CRIRSCO, UNFC, PRMS – давно передбачені законодавством України, але, на жаль, не мають практичного застосування державою. Тому що ДКЗ, відповідно до постанови КМУ № 432 від 05.05.1997 «Про затвердження Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр», керується українською класифікацією. «Тобто, норма про міжнародні стандарти у нас декларативна», – пояснила пані Боржемська.
«Наша компанія, і, думаю, більшість компаній-надрокористувачів, користуються стандартом PRMS, який використовується для оцінки запасів нафти й газу міжнародними компаніями-оцінщиками, і результати цієї оцінки визнаються у всьому світі», – уточнила вона.
Також Юлія Боржемська нагадала, що українська класифікація запасів і ресурсів корисних копалин повністю відповідає рамковій класифікації ООН, і в 2024 р. була підготовлена оновлена редакція вітчизняної класифікації відповідно до рамкової класифікації ООН (РК ООН) 2019 року: «На жаль, вона поки що не затверджена. Рамкова класифікація, на відміну від нашої, передбачає можливість для надрокористувача робити перерахунок запасів із нерозподіленого фонду. Якщо наша класифікація (відповідно до РК ООН) надала б таку можливість інвесторам, то це б, я думаю, допомогло приросту запасів і нарощуванню видобутку в Україні. Тому ми сподіваємося, що вона буде імплементована». Фахівчиня також зробила важливу ремарку: «Звичайно, після підрахунку і оцінки запасів такі ділянки мають виставлятися на аукціон – тобто, ніхто не каже про отримання доступу до таких ділянок без аукціону!»
Щодо раніше отриманої геологічної інформації, Юлія Боржемська зауважила на важливість її якісного оцифрування: «Що більше ми будемо її мати, то більше можливості залучити інвесторів буде в України».
«З інвесторами з інших країн треба розмовляти спільною мовою. Чому інвестори охоче йдуть до європейських країн? Тому що вони мають однакові, зрозумілі всюди стандарти роботи. Коли країна має такі стандарти, це означає і дешевше фінансування та страхування, і нижчі ризики. Тому Україна має зробити все, щоб максимально запровадити міжнародні стандарти, зробити нашу країну більш прозорою і зрозумілою для іноземців», – переконана Юлія Боржемська.
Супер-сила України – висока кваліфікація кадрів
Заступник Міністра енергетики підтримав висловлене менеджеркою з регуляторної політики компанії «ДТЕК Нафтогаз» в частині важливості переходу до міжнародних стандартів: «Ми вже не один рік живемо розмовами про перехід на облік за міжнародними стандартами. Це важливо, адже йдеться на лише про принцип оцінки. Для прикладу, якщо є нетрадиційні поклади у вуглеводнях, виникає питання зовсім іншої призми оцінки. Тому що вони можуть бути неглибокими, але доступ до них може бути ускладнений типологією колекторів, щільністю та ін. факторами. Інша важлива ремарка – щодо критичних мінералів, більшість яких є супутніми. А коли вони є супутніми, у них має бути розподілений облік, а для розподіленого обліку саме оцінка і звітність є однією з найбільш тонких складових. Це теж юридична призма, якою нам потрібно активно займатися».
Микола Колісник також заявив, що держава має забезпечити надання нових спецдозволів на користування надрами виключно на конкурентних засадах. І підтримав Єгора Перелигіна щодо важливості застосування кращих світових практик у подоланні довкіллєвих викликів надрокористування в рамках побудови т.з. «циркулярної економіки».
Крім цього, заступник Міністра енергетики наголосив, що для успішного залучення капіталу, галузь також має відповідати базовим стандартам звітності і прозорості (нагадаємо, Микола Колісник є головою Багатосторонньої групи з імплементації Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувних галузях (БГ ІПВГ) – Ред.).
Разом із цим пан Колісник прокоментував результати голосування аудиторії щодо корисних копалин із високим експортним потенціалом для України: «Всі проголосували за літій. Але якщо добре погуглити, то літію у світі більше, ніж достатньо. Питання в тому, що він розпорошений між суб’єктами, які мають вертикально інтегровані виробничі комплекси і не мають. І маючи титан, треба розуміти, на який ринок його постачати. Тобто, дуже важливо не лише бути в тренді – що зараз популярно? – а розуміти, в чому саме наша додана вартість і сила. Для прикладу, в графіті, який отримав найменше голосів, Україна насправді має досить значну перевагу у вигляді запасів».
На правах реклами
КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ
Іншою сильною стороною України Микола Колісник назвав високу кваліфікацію працівників (average qualification): «Ми маємо такий персонал, таких людей, яких не має жодна сусідня країна, і це є нашою доданою вартістю, бо ми є традиційно видобувною країною. Так, можна мати різні рівні ризиків – Африка має високі ризики, але Chevron видобуває в Гаяні та інших країнах Африки, тому що принцип у бізнесу простий: зрозумілість, доступ до ресурсів і доступ до ринку збуту. Україна – має всі переваги. Тому, насправді, треба лише якісно реалізувати багато норм законів, які у нас вже є. That’s the point».
Про «сплячі ліцензії» – без хайпу
– Чи потребуватимуть захисту права власників так званих «сплячих ліцензій»? – із таким запитанням модератор звернувся до пані Юлії Боржемської, зауваживши, що «парасолька Угоди» (зокрема, в частині погодження нових інвестицій) поширюватиметься на заліцензовані ділянки надр, де видобуток не встиг розпочатися до початку дії Угоди.
«Якщо дуже коротко, сплячі ліцензії – це хайп. Немає такого терміну «сплячі ліцензії». Є – ліцензійна угода. І це, перш за все, угода – яка дає сторонам права та обов’язки, і вони мають виконуватися. Якщо не виконуються – держава у надрокористувача просто має забирати ліцензію. І у держави є абсолютно всі інструменти для управління ліцензією. Це не є якась окрема проблема, це просто питання виконання зобов’язань надрокористувачем.
Є такі ліцензії, де через 10 років ще може не початися видобуток, і це буде повністю відповідати програмі робіт, яку затверджує Держгеонадра. В залежності від того, яка програма робіт, який етап виконання робіт, які саме роботи виконуються – це все може бути абсолютно в рамках ліцензійної угоди, без видобутку. Фактично, законодавство відводить до 10 років на розвідку. І компанія може почати видобуток після 10 років, коли переходить на цей етап після затвердження запасів. Тому казати, що ліцензія спляча до закінчення цього терміну – це питання дуже спірне. Просто треба контролювати виконання робіт», – пояснила Юлія Боржемська.
Вона також нагадала, що наразі діє мораторій на перевірки надрокористувачів: «На час воєнного стану продовжуються і терміни дії ліцензій, і терміни виконання робіт плюс 6 місяців (після завершення воєнного стану). Тобто, зараз державі дещо складно контролювати без перевірок виконання робіт надрокористувачами. Але якщо не брати до уваги цей період, то загалом такі інструменти контролю існують».
Відповідь пані Боржемської модератор назвав «гуманною».
Українські надра – в стратегічному фокусі ЄС
Завершальне слово у надровій сесії ІІ Інвестиційного форуму АПУ мала Юлія Лушпієнко. Очільниця юридичного відділу BGV Group Management нагадала, що на початку червня Європейська комісія визначила 13 пріоритетних проєктів у критичних для ЄС корисних копалинах. До цього переліку (під номером 1) потрапив і проєкт Балахівського родовища графітових руд, який реалізує ТОВ «Розвиток Побужжя» з групи BGV:
«Що це означає для нас і для України? Проєкт Балахівського родовища графіту тепер визнаний умовно першочерговим, до нього буде залучатися першочергово фінансування, грантові програми, буде забезпечено доступ до можливих offtake-контрактів. Для такого проєкту визначається менеджер Європейської Комісії, який буде супроводжувати цей проєкт в координації з компанією. Ми сподіваємося, що це дасть хороший поштовх для розвитку проєкту, і закликаємо інші проєкти також долучатися до цієї програми!»
Також Юлія Лушпієнко пояснила: якщо проєкт визнається стратегічним для ЄС, це дає можливість надрокористувачу скоротити дозвільні процедури і отримати першочерговий адміністративний супровід, щоб проєкт якомога швидше запустився в роботу.
«Сподіваємося, що в Україні буде якнайбільше таких проєктів найближчим часом!» – заявила Юлія Лушпієнко.
Автор тексту – Володимир Бойко.
Джерело ілюстрацій – Асоціація правників України (АПУ).