Марія Курило: Надра – зона росту для громад і надрокористувачів

Останніми роками Україною шириться хвиля протидії з боку громад намірам бізнесу розробляти нові або десятиліттями закинуті ділянки надр. Наведемо лише кілька прикладів за 2023-2024 роки: проти будівництва вапнякового карʼєру виступили жителі села Буша на Вінниччині; на Львівщині – не в захваті від перспективи видобування торфу поблизу обласного центру і піску поблизу Червонограду; у Волинській області – протестують проти розробки Старо-Вижівського родовища піску; без хліба-солі зустріли плани з розробки покладів графіту у Хмельницькій області; через активну протидію громади до суду пішов користувач Негребівського родовища доломітів у Житомирській області… 

І це лише найгучніші випадки. Якщо уважно прислухатися до риторики деяких місцевих жителів, яка не потрапляє на сторінки видань і в сюжети телеканалів, то поряд з обуренням та відчаєм нескладно помітити паростки готовності захищати територію, яку в громаді вважають своєю, не лише правовими методами.

 Зрозуміти можна обидві сторони конфліктів. Бізнес інвестує у розробку корисних копалин, на які є/очікується попит, і час – це гроші, тому зазвичай надрокористувач поспішає. Громадяни ж висловлюють справедливе обурення, коли без жодних попереджень їх ставлять перед фактом, що милі оку ландшафти та з діда-прадіда улюблені місця відпочинку перетворяться на карʼєри – і раціональне (перспектива нових робочих місць, наповнення бюджетів і нові можливості громад) не завжди здатне переважити емоційне.

Схоже, що механічне видалення із законодавства норм про необхідність погоджувати з місцевими громадами наміри розробляти надра – не сприяло автоматичній згоді громад із такими намірами. Більше того – часто викликає геть зворотній ефект, підживлюючи протидію. Те, що деякими лобістами дерегуляції галузі подавалося як перемога бізнесу, на практиці вже поставило низку амбітних проектів у надрах на паузу, не нівелювавши, а навпаки – примноживши ризики надрокористувачів та їх інвесторів.

І це тільки ризики з боку одного зі стейкхолдерів надрокористування – громади. А додайте сюди такі виклики останнього часу як масовий перегляд спецдозволів, наданих по апробації, чи слідчі дії Антимонопольного комітету України в  пошуках змови під час аукціонів Держгеонадр (після яких надрокористувачі втрачають свої ділянки)…

Про всі ці та чимало інших ризиків варто знати, вміти їх адекватно оцінювати і враховувати на всіх етапах діяльності гірничого підприємства – від купівлі спецдозволу, до будівництва збагачувальних комплексів. Допомогти – може наука Економічна геологія, яку з урахуванням міжнародного досвіду вивчає, викладає і понад 15 років застосовує на практиці доктор геологічних наук, доцент кафедри геології родовищ корисних копалин, експерт Державної комісії України по запасах корисних копалин  Марія Курило (на фото). З Марією NADRA.INFO познайомилися на VIII Міжнародній науково-практичній конференції ДКЗ «Надрокористування в Україні. Перспективи інвестування» у Львові. Для інтервʼю зустрічаємося в Навчально-науковому Інституті геології Київського національного Університету ім. Т.Шевченка.

 

NADRA.INFO: Маріє, кого зараз готує Інститут геології?

Марія Курило: Наш Інститут готує бакалаврів, магістрів, Докторів філософії – PhD і Докторів наук.

Ми викладаємо весь спектр дисциплін і курсів, фундаментальних і практичних спеціальностей з геологічного напряму, які зареєстровані в Україні – все, що стосується Earth Science. У нас фундаментальні напрями – загальна, історична і регіональна геологія, стратиграфія і тектоніка. І є спеціальності практичного спрямування: геофізика, гідрогеологія, інженерна геологія, геохімія, мінералогія, петрографія, геологія родовищ корисних копалин.

Найновіші – кафедора геології нафти і газу (практичний напрям) і геоінформатика (тут за останні роки дуже розвинулися всі сучасні напрями, наприклад, BIG Data in Earth Science, і тут в нас дуже сильні викладачі з підготовкою Фізмату, програмісти).

Важлива сучасна тенденція, якій ми намагаємося відповідати – міждисциплінарність. Я щойно згадала про Earth Science. Зараз вважається, що все найцікавіше в освіті, науці, інноваціях – відбувається в міждисциплінарних колах. Традиційні науки, до яких ми звикли, існують і розвиваються там, де потрібно, але вже повільно. А міждисциплінарні напрями нові і динамічні, і саме у нас представлені набагато потужніше, ніж в інших інститутах (там, де відбулися великі скорочення колективів, майже немає міждисциплінарних напрямів, або науки про Землю представлені тільки одним напрямом – нафтою і газом, мінералогією або геохімією, наприклад). У нас є комплекс – це наша велика конкурентна перевага.

Що викладаєте саме Ви?

Я викладаю дисципліни (їх з кожним роком стає дедалі більше), які повʼязані зі спеціальністю Економічна геологія. Це моя спеціальність за базовою підготовкою, за спеціальностями кандидатської і докторської дисертацій.

У цій спеціальності я маю великий досвід не тільки викладацької діяльності, але і практичний досвід оцінки проектів надрокористування для різних цілей, з різних боків і для різних стейкхолдерів.

З боку Держави – я є експертом Державної комісії Україна по запасах корисних копалин, саме в частині техніко-економічних розрахунків і нормативної частини.

Маю більш як 15-річний досвід оцінки для надрокористувачів – геолого-економічної і вартісної оцінки, складання бізнес-планів і проектування гірничо-добувних підприємств.

Зараз також продовжую розвивати напрям вартісної оцінки управління проектами в інших, зокрема нових видах користування надрами: для геотермальних та водневих проектів. Я є також представником України в Європейській Економічній Комісії по водневих проектах, разом з Сергієм Паюком (Головою ДКЗ, інтервʼю читайте тут – Ред.), ми удвох представляємо Україну.

Також для своєї практичної оціночної діяльності розвиваю новий напрям – управління ризиками надрокористування і оцінка ризиків у надрах: Risk management, Risk assessment, LCA – Life Cycle Assessment. Це є складові будь-якого проекту в надрокористуванні.

Моя база – це тверді корисні копалини, я починала з криворізьких залізорудних родовищ, марганцевих руд, флюсової сировини та інших корисних копалин для металургії. Згодом коло інтересів і експертизи значно розширилося.

Такі речі як ризики (особливо для проектів надрокористування, які є особливими для України) – від самого початку є вирішальними. Без оцінки ризиків і управління ними, без оцінки і складання нормального життєвого циклу проекту – жоден інвестор не зверне на проект уваги.

 

Говорячи про інвесторів, Ви маєте на увазі інституційних інвесторів, які купують цінні папери видобувних проектів на біржах?

Так, і їх також.

Життєві цикли проектів та їх оцінка залежать від можливостей, завдань, бажань і цілей конкретного інвестора. Тому що є різні інвестори!

Є ті, хто вкладає зі спекулятивною метою – це не є погано, це нормальна практика. У них такий настрій, вони очікують швидкий і високий прибуток, а відтак готові приймати вищі ризики.

Інвестиційні фонди – підходять із зворотньої точки зору «до навпаки»: ви маєте вписатися зі своїм проектом у їх тренди і прогнози. Тобто, якщо у них заплановано зростання прибутковості 5% щороку, ви повинні її не порушити, а забезпечити.

Якщо ви принесете такому фонду проект на 3 роки, і там буде +150% рентабельності – ваші шанси отримати фінансування дорівнюють нулю. Наші надрокористувачі часто так роблять, а потім дивуються: чому інвесторам не подобається? Невже проект поганий? Та ні – проект гарний! Просто в інвесторів цілі інші! І не на 1-3 роки, як у наших, а на 50. Їм важливіша стабільність і прогнозованість, ніж прибутковість тут і зараз.

Це одна з головних відмінностей міжнародних і наших, скажімо так, «традицій». За нашою традицією, інвестиції (зокрема і в надра) розглядаються переважно як щось одномоментне, без далекого горизонту планування. Там же – є коротко-, середньо- і довгостроковий періоди. І всі результати, яких ми очікуємо, прописані по кожному з цих термінів. Саме у відповідності до них здійснюється управління проектами. Якщо ми не бачимо досяжних цілей для кожного з часових горизонтів… – то такий проект у західній традиції просто не зрозуміють.

Треба памʼятати про різних стейкхолдерів, і про різні сегменти інвесторів: треба знаходити свого, для конкретного проекту.

Або – як опція – робити декілька варіантів проектів, у залежності від того, хто твої потенційні інвестори. Але все рівно треба починати з розуміння своїх власних цілей – чого хочете Ви?

 

Економічна геологія – це…

Економічна геологія – це дуже традиційний, прикладний напрям геології, який більше століття існує у розвинутих добувних країнах. Наприклад, журнал Economic Geology, який видає American Society of Economic Geologists, виходить з початку 1905 року.

Мені подобається визначення з Британіки:

Economic Geology – scientific discipline concerned with the distribution of mineral deposits, the economic considerations involved in their recovery, and an assessment of the reserves available.  Тобто, це є прикладний напрям геології, який стосується оцінки на різних стадіях реалізації проектів надрокористування. Традиційно він привʼязаний до твердих корисних копалин, але не обмежується ними.

У нас Economic Geology – це геолого-економічна оцінка проектів надрокористування: все, що стосується не тільки твердих корисних копалин, але і геотермальних та інших ресурсів.

 

Чому Ви виокремлюєте «геотермальні та інші ресурси»?

Тому що вони вимірюються в інших фізичних величинах, залучають зовсім інші технології вилучення. Наприклад, водневі проекти – це взагалі величезний мікс. Сам по собі водневий проект може бути «зелений», але він привʼязаний до використання інших природних ресурсів [менш зелених]. У нас взагалі вся renewable енергетика – настільки металоємна, що ті, хто займаються металічними корисними копалинами задоволені – зараз ми просто радіємо! Бо Green Energy Transition, разом з водневими проектами – це для нас справжній науково-практичний challenge.

Взагалі, Економічна геологія зʼявилася у нас років 20 тому як напрям підготовки наукових ступенів, потім магістрів, і зараз, ми вже приймаємо на спеціалізацію «економічна геологія» в бакалаврат. Спеціальність так і називається: «Геологія та менеджмент надрокористування». Тому що ми розуміємо, що головним запитом на сьогодні є не лише вивчення геології заради цікавості, а вона має бути «applicable»: корисною і практичною.

 

Оцінка, яку дає Економічна геологія – вона ж потрібна не лише надрокористувачам?

Так. Виходить, що в залежності від замовника, ми робимо акценти і доповнюємо свої оцінки більш розширено – наприклад, екологічними та соціальними факторами, оцінками та прогнозами для громади. Якщо замовлення на геолого-економічну оцінку надійшло з боку надрокористувача – то більше акцентуємо увагу на геологічну інформацію, її достовірність, «матеріальність» (це термін з міжнародних стандартів).

Наша команда також залучена і в оцінку гірничих проектів з боку Держави – така експертиза проводиться Державною комісією України по запасах корисних копалин, і низка наших викладачів є експертами ДКЗ:  Сергій Вижва, Володимир Михайлов, Олексій Карпенко і я – кожен по різних напрямах.

 

Тобто, Ви єдиний вищий навчальний заклад, де готуються фахівці Економічної геології?

Так, це наша окрема програма. Ми її розробили, створили і реалізували самі.

Раніше у нас були традиційні навчальні програми, але після того, як почали скорчуватись набори абітурієнтів, ми трансформували програми. І тепер готуємо фахівців з спеціальності «Геологія та менеджмент надрокористування». На 3 курсі відбувається розподіл по спеціалізаціях – геофізика, гідрогеологія чи інженерна геологія, і економічна геологія та менеджмент. Так от, за останні роки, коли ми запровадили цю навчальну програму, найбільші набори – саме на економічну геологію і менеджмент.

 

До NADRA.INFO час від часу звертаються громади, стурбовані продажем без їх відома і погодження спецдозволів на ділянки надр на їх території. Якщо не йдеться про категоричне несприйняття і протидію видобувним планам бізнесу, кажуть: «Ми хочемо як громада для початку розуміти, що відбувається. І мати для всієї громади максимальний зиск, якщо дійде до видобування. Також хочемо бути впевненими, що інвестор дотримається всіх екологічних вимог, що все буде по закону. А якщо будемо бачити, що інвестор не хоче так працювати – ми не будемо йому нічого дозволяти».

Тобто, з боку громад починає формуватися запит на знання про те, як би мала відбуватися комунікація між громадами, інвесторами та державою. Не у форматі умовного хабаря голові ОТГ і кільком близьким до нього депутатам – а саме на прозорих засадах. Запит є, але немає місця, де громада може підглянути чи запитати, як їй правильно діяти, який алгоритм обрати?

Чи може бути Інститут геології і «Економічна геологія», яку Ви викладаєте, помічними для громад, щоб розібратися, правильно оцінити майбутній видобувний проект?

Звертатися із такими задачами до навчально-наукових закладів – можна і потрібно! Це, напевно, найкраща ідея – the best practice – не лише в Україні, але і взагалі в міжнародній практиці.

Тому що усі стейкхолдери, про яких ми сказали вище – мають різні погляди на обʼєкти можливої промислової розробки, і зазвичай представники різних груп стейкхолдерів не мають ані повноти інформації, ані розуміння цілей та мотивації інших стейкхолдерів, а іноді взагалі не усвідомлюють потребу з кимось про щось домовлятися.

У Вашому запитанні, з боку громади я бачу запит, по-перше, на інформацію. І не тільки про надра. Я думаю, що є запит взагалі на знання своїх прав. Тому що у нас часто з боку local authorities є дивний атавізм: вони думають чомусь, що у нас діє принцип акцесії – тобто, права власності на один ресурс визначають права і доступ до іншого ресурсу.

В більшості випадків у ОТГ не розуміють, що в Україні права власності на надра і на земельні ділянки не тотожні, а розмежовані.

Відтак не дуже розуміють, на що вони можуть впливати, а на що – ні, і де саме їх бенефіти (вигоди) знаходяться. А відтак від них справді йде суміш різних цілей і завдань. І звертатися тільки до типових геологічних підприємств, щоб вони розповіли і оцінили для громади, що є в її надрах, буде не зовсім коректно, тому що громада хоч і отримає певні дані, але вони не будуть комплексними.

Якщо будуть звертатися тільки до академічних представників, громада отримає наукову інформацію: їм розпишуть на три томи, які цікаві точки мінералізації у них знайдені, і як ними можна милуватися, зростати духовно чи отримувати естетичне задоволення.

У нас в Інституті є позитивний досвід оцінки як самої геологічної інформації, її достовірності, так і практичної значимості цієї інформації для різних стейкхолдерів.

Бо власне саме у нас в Інституті і розпочався в Україні розвиток економічної геології. І ми можемо дати громаді комплексу оцінку потенційного видобувного проекту, яка передбачена міжнародними стандартами.

 

До кого звертатися?

До мене, до Директора – Сергія Вижви, до завідувача кафедри – Володимира Михайлова.

Офіційно – громада може звернутися до нашого Директора, він активний, дуже ефективний і швидко реагує на всі запити і пропозиції.

У нас, до речі, вже є кілька проектів, які ми написали на запит громад. Починаючи з того, щоб розповіли їм, що в них є «під землею», і закінчуючи тим, щоб допомогли визначити, що саме їм потрібне. До речі, ми робимо і програми розвитку мінерально-сировинної бази для локального і регіонального рівня.

Самим громадам не впоратися. Бо ж інформація закрита не стільки з державних чи політичних причин – з комерційних причин також!

 

Це буде конкретна послуга по контракту з Інститутом?

Так. Ми її надаємо офіційно.

Нагадаю, що від самого початку у Кодексі про надра у місцевих органів самоврядування були передбачені контрольні функції. І це логічно, бо по-перше, хто, крім них, може дивитися на місці, що насправді відбувається з обʼєктом. А по-друге, громади потребують планування розвитку своєї локальної мінерально-сировинної бази.

До речі, ще декілька років тому ми з аспіранткою Інституту підготували класну статтю про розвиток регіональних мінерально-сировинних баз (МСБ), вона є у відкритому доступі.

Ми зробили огляд, і виявилося, що десь у 90% громад немає програм розвитку МСБ. Тобто, формально вони передбачені, але органи місцевого самоврядування вбачають чомусь, що їх функції – це тільки погоджувати чи не погоджувати надання спецдозволів чи землі, і все. Тоді як у нас прописано в законодавчих і підзаконних актах необхідність наявності програм розвитку МСБ, щоб громадам було зрозуміло, що у них є на території, а чого бракує.

Це особливо важливо зараз, коли Україна у стані війни. Щоб громади знали, якщо у них не вистачає розвіданих запасів будівельних матеріалів місцевого значення – то їм доведеться завозити їх за 100 чи 200 км. Або задуматися над тим, щоб розвідати і видобувати на власній території. Тобто, ці речі повинні бути усвідомлені і опрацьовані громадами на місцях.

Громади – одні з величезних стейкхолдерів у сфері надрокористування. Але вони, у більшості випадків, не зовсім розуміють, що з цим робити. І поки що вони зупинилися на верхівці айсбергу: погодження чи не погодження земельних ділянок. Але в них набагато більше можливостей і приводів для зацікавленості. Тому що надра для громад – це зона росту.

 

Але що робити, коли в громаді кажуть, що взагалі не хочуть у себе видобувних обʼєктів. А бізнес каже, що його навіть слухати не хочуть – не те, щоб щось погоджувати. Десь так виглядає конфігурація конфлікту довкола Негребівського родовища доломітів у Житомирській області. Відвідавши одну з сесій Радомишльської ради, у мене склалося враження, що бізнес «задовольнився» комунікацією з кількома представниками ради ОТГ, але «забув» поговорити з безпосередніми «сусідами» карʼєру. Останні пішли на відкритий протест. Ось Вам і відсутність «social license», про який Ви казали, в усій красі…

Це якраз приклад того, коли до цих чутливих питань підійшли занадто вузько або формально.

 

Інститут геології КНУ ім. Т.Шевченка міг би допомогти сторонам дійти згоди?

Думаю, ми справді маємо конкурентну перевагу, яка ґрунтується на досвіді і наявності кваліфікованих  спеціалістів різних напрямів – геологів, екологів, юристів, економістів.

Особисто я з досвідом негативних соціальних процесів у надрокористуванні стикнулася ще 10-15 років тому. Замислилася, і почала цим займатися з точки зору свого професійного розвитку. Знайшла класні курси SUMEX, які пропонують європейські інститути для розвитку sustainability in mining industry. Бізнесу і громадам треба просто не лінуватися, і якщо захочуть, то, звичайно, цей напрямок для себе зможуть розвивати. Але надзвичайно важливими є комунікаційні навички, які не з’являться самі собою після курсів.

І саме тому я зараз роблю акцент на можливостях в нашому Інституті як складовій Київського національного університету імені Тараса Шевченка – ми маємо не просто досвід камеральної роботи, але і професійної комунікації з представниками різних регіонів, соціальних прошарків, рівня кваліфікаційної підготовки.

Щодо конкретної поради, яку я вже можу дати надрокористувачам і власникам бізнесу, відштовхуючись від згаданого Вами прикладу: все треба роботи заздалегідь, мають бути реалізовані випереджувальні заходи. Не по результату, коли ви вже маєте проблему. Тому що, коли ви вже маєте проблему, інколи, треба зафіксувати збитки і зробити два кроки назад. Деколи це єдине правильне рішення.

 

Розмірковуючи над градусом напруги довкола негребівських доломітів, я дійшов схожого висновку…

Це як в особистих стосунках. Коли ви зіпсували з кимось відносини – що ви робите? Ви ж не будете примушувати людину щось робити по-вашому тут і зараз? Якщо для вас стосунки важливі, ви робите декілька кроків назад і шукаєте, де ваш «win-win».

Так само і тут. Тому, по-перше, не треба нічого форсувати. По-друге, щоб знайти справжній win-win – знадобляться soft skills. А вони вимагають не просто базової підготовки і диплому.

До речі, у нас є позитивний досвід роботи на рудних обʼєктах, коли громади розуміють свої бенефіти, але ми з ними співпрацювали і все обговорювали заздалегідь.

Однак слід визнати, що зараз не лише громади, але і надрокористувачі часто не розуміють, навіщо щось робити заздалегідь.

 

Або розуміють тоді, коли це починає бити по кишені.

І навіть тоді – не обовʼязково розуміють!

У декого «глухий кут» у взаєминах із громадою бʼє по кишені, але вони знаходять інші причини, виправдання, пояснення – тут спрацьовують різні субʼєктивні фактори. Адже людина може побачити і усвідомити тільки те, що вже існує в її розумінні.

У нас немає достатньо розвинутої традиції права власності на ресурси. І не просто права власності (мовляв, якщо до мене тут хтось прийде, буде під боком щось робити – то я теж хочу якийсь бенефіт мати). А права власності у купі із відповідальністю.

 

У нас немає тієї традиції, яка є в США, Канаді, в інших країнах. Там трапляється, що деколи краще відмовитися від якогось права, ніж тягнути на собі всю відповідальність за наслідки і результати діяльності. І це нормально. А наше суспільство ще в дуже дитячому стані – коли і громадами, і окремими громадянами право власності на надра сприймається як право розпорядження. Але це різні права! Є права розпорядження, є права користування, є права власності – всі вони нерозривно повʼязані з відповідальністю за те, що відбувається з ресурсом, щодо якого ви маєте права.

 

Але для початку ми маємо розуміти, якими саме ресурсами ми володіємо…

…і які наслідки можливі, якщо ним користуватися, або не користуватися!

Тому громаді завжди важливо показувати: таким буде ваш розвиток, коли ви не користуєтеся надрами, а ось таким – коли користуєтеся.

В економічній геології є красиві концептуальні речі. Наприклад, що ресурс, яким ви не користується – це ваші непрямі збитки. І громади повинні це розуміти: знати перелік своїх ресурсів, і потенційні бенефіти – одні для випадку, коли ви щось робите з ресурсом, й інші, коли нічого не робите.

І ще один важливий момент – регіональні відмінності. Київщина має одну ціну земельних ділянок, і майбутні плани на розвиток. А якщо ми беремо якісь депресивні регіони – де високе безробіття, немає промисловості… – там ціна питання зовсім інша буде. Особливо якщо подалі від обласних центрів. Тому у нас є позитивні кейси, де місцеве населення йде назустріч, коли ти їм розповідаєш всю правду про проект і його переваги для громади.

Наприклад, Клинцівське родовище руд золота. В громаді усвідомлюють, який статус буде їхніх земельних ділянок, коли довкола нічого не відбувається, і який статус буде, коли всі будуть знати, що у них видобувають золото – метал, на який зараз фіксуються історичні максимуми ціни і попиту. При чому, це буде підземний видобуток з дуже обережними, красивими, безпечними технологіями – із впливом, зовсім іншим, ніж під час карʼєрного видобутку. Запуск видобування золота підвищить статус громади як на рівні області, так і на рівні держави, розкриє перед громадою нові можливості.

На чому ще хочу наголосити: оцінка видобувних проектів має бути комплексною. Окрім геологічного інституту, у нас є доступ до послуг наших юристів, які окремо працюють з екологічним правом. Є доступ до програми дослідження розвитку громад, є соціальні працівники, соціологи-психологи. Тобто, ми можемо для таких оцінок зробити і додаткові дослідженням, які не стосуються чисто геологічних речей, але є чутливими для громади.

Також у нас в Інституті є власні лабораторії. І якщо ми в чомусь сумніваємося (а краще засумніватися і перевірити), ми просто можемо зробити додаткові аналізи, щоб подивитися, чи справді там «цілюща» вода, про яку складають легенди місцеві мешканці. Чи вона навпаки токсична, а люди про це не знають, бо ніхто не перевіряв?

У мене був саме такий випадок, у Дніпропетровській області, довкола залізнорудних родовищ.

Місцеві казали, що їх вода цілюща (вони нею мало не горло від ангіни лікують). І кажуть мені: от вмийтеся і побачите. Якби Ви тільки бачили, як я виглядала наступного дня після цієї води, довелося йти до лікаря. Потім зробили аналізи: виявилося, що ту воду не те, що пити – нею краще і не вмиватися! Тому кожну тезу про користь чи шкоду – під час таких конфліктів треба ретельно перевіряти із залученням справді незалежних фахівців і проведенням  лабораторних аналізів.

Як проектність, про перехід до якої в роботі ДКЗ розповідав Сергій Паюк, виглядатиме на практиці? Що вона буде означати для надрокористувача?

Не можна відповідати запитанням на запитання, але… чому Ви запитуєте тільки про одного стейкхолдера з багатьох – тільки про надрокористувача? Адже перш ніж стати надрокористувачем, інвестор приходить до government, комунікує з громадою… – і всі вони також є стейкхолдерами надрокористування. 

Проектний підхід сам по собі він виник і розвинувся в межах рамкової класифікації United Nations Framework Classification for Resources (UNFC) і звідти він зараз робить експансію на все надрокористування – там, де цього хочуть.

До речі, треба розуміти, що не всі держави (як в Україні не всі регіони чи не всі громади) хочуть розвивати надрокористування. А там, де вони хочуть це робити – стикаються з певними викликами: Environment, Social, Government. Запровадження проекту як обʼєкта оцінки і обʼєкта реалізації – це і є відповідь на ці виклики. Там, де немає викликів від Social, Environment чи Government – там немає і потреби в оцінці проектів.

Проекти – частина Sustainable Development Goals. Вони можуть керуватися на вищому рівні глобальному рівні, а реалізуються локально. Як реалізуються – видно з оцінки проектів. Проекти дають можливість і передбачити більшість ризиків для гірничої індустрії.

До речі, ми вже говорили з Вами про прогноз на 2024 р. від E&Y: TOP10 Business risks opportunities. У мене незабаром також буде виходити величезна робота з аналізом ризиків Mining Industry за останні 15 років: що вони таке, як повʼязані між собою, як корелюються і т.д.

 

Дуже цікаво! Розкажіть, які ризики в ТОП-10?

І в минулого році, і на 2024 рік – на 1 місці ESG – Environment, Social, Government – соціальні, екологічні та ризики управління.

На другому – повʼязані з капіталом, і ще один соціальний ризик у трійці – «license to operate»:

Тобто, запроваджуючи проектний підхід, ми не вдосконалюємо систему оцінки проектів «заради процесу», ні – ми відповідаємо на глобальні ризики і виклики у надрокористуванні!

Якщо ставити питання вузько: що це дасть надрокористувачу? Тільки надрокористувачу, якщо міркувати, що він існує у вакуумі, нічого не дасть. Такому надрокористувачу краще, коли йому будуть просто оцінювати запаси і ресурси.

Але якщо ми ставимо питання: навіщо всім іншим стейкхолдерам гірничий обʼєкт і оцінка видобувних проектів? То якраз їм вона і потрібна. Як потрібна, зрештою, і надрокористувачу – для того, щоб не опинитися сам на сам перед усіма ризиками, в першу чергу, соціальними та екологічними.

Надрокористувачу оцінка проектів потрібна для усвідомлення його комплексної відповідальності і управління ризиками. Тобто, що він не просто користується надрами і отримує з них прибуток, але також несе певні обовʼязки перед іншими стейкхолдерами.

Це також ілюстрація відомої тези «Big Problem is a Big Opportunity», тому що проектна оцінка допоможе надрокористувачу не лише усвідомити всі його потенційні проблеми, але і зрозуміти, як цими можливостями управляти, що на кожному етапі робити (тут допомагає вже згадана мною Life Cycle Assessment).

Скажу ще іншими словами: проект потрібен для того, щоб ми врахували зацікавленості всіх стейкхолдерів, щоб виявили, що буде насправді цікавим і корисним, і щоб запобігти непотрібним втратам всіх стейкхолдерів.

 

Наприклад?

Наприклад, у Кіровоградській області є достатньо якісні залізорудні родовища. Але є проблема: діючі підприємства не можуть отримати землевідводи не лише для освоєння нових родовищ, але і для своїх відвалів пустих некондиційних порід вже діючих підприємств. Жодного клаптика землі не можуть отримати!

Що і як тут можна оцінити? Якщо ми оцінюємо тільки запаси – запаси там класні! Розробляти їх? А якщо ми оцінюємо проект, то розробляти ці запаси можливості немає, бо немає де складувати відвали. То як тоді оцінити ці запаси?

Значить, ми повинні оцінювати вже не запаси, а проект із транспортування розкриву або некондиційних порід на різні відстані. Також ми повинні оцінити ще один проект – з тією ж базою у вигляді запасів, але з іншими технічними рішеннями щодо розкриття родовища і переробки видобутої руди. Вже в проектах ми зможемо оцінити, в тому числі, і відведення цих земельних ділянок. А відтак і показати місцевим органам самоврядування, місцевому населенню, що саме ми можемо робити з відвалами. Наприклад, вже є красиві приклади, коли на відвалах встановлюють вітряки або сонячні панелі для енергопостачання.

Ось вам і різниця між оцінкою запасів і проектів – якщо ми оцінюємо тільки запаси, я вам видам в результаті оцінки лише кількість і якість запасів, які за вартістю будуть ефективні. Але всім стейкхолдерам потрібні відповіді на інші запитання. Їх дає оцінка проектів.

Базова відмінність полягає також у тому, що на базі одних і тих самих запасів і ресурсів може бути множинність проектів – з різними технічними, технологічними, екологічними і іншими (навіть іншими маркетинговими!) рішеннями.

Тому оцінка запасів і ресурсів – це річ, яка стосується безпосередньо фізичних величин і можливості вилучення запасів та ресурсів корисних копалин у надрах. А проект стосується всіх природних ресурсів, які залучаються в розробку запасів і ресурсів надр.

Проектний підхід дає інший масштаб, забезпечує варіативність, що зрештою є найкращим рішенням для всіх стейкхолдерів. Він дає можливість відійти від простого «так» або «ні». Коли ми оцінюємо, наприклад, запаси і отримали відʼємну вартість, нерентабельність розробки, або відсутність «соціальної ліцензії», тоді запаси вже не будуть балансовими – ми отримали «ні», і все.

Для порівняння, коли оцінюємо проект і бачимо, що надрокористувач наразі не отримав «соціальної ліцензії»? Гаразд, беремо інший розрахунковий період, наприклад, +6 місяців до терміну реалізації проекту і кажемо: це наш варіант №1, він нам коштуватиме стільки часу і стільки інвестицій. Або варіант №2 – відсуваємо початок робіт на рік, і протягом цього року інвестуємо у конкретні соціальні заходи: освітні, навчальні, комунікаційні…

 

І у надрокористувача одразу зростають «кости»…

«Кости» (витрати) зростають, але і вірогідність реалізації проекту зростає, розумієте?

І коли ми говоримо про проект, туди вкладається не тільки кількісна і якісна оцінка запасів (вона там є базою – ми без цих запасів не можемо оцінювати нічого), але вона немов капуста листям обростає іншими факторами.

 

З точки зору взаємодії з ДКЗ надрокористувача, який, наприклад, входить з ГВ на промислову розробку, або після дорозвідки – що зміниться з переходом до оцінки проектів?

Майже нічого не зміниться.

Цей термін і визначення проекту вводяться не для тотального ускладнення.

Якщо не потрібно робити якісь додаткові оцінки – тобто, якщо нічого нового не залучається, порівняно із тим, що вже було у надрокористувача, то ніякого ускладнення не буде.

Якщо відбулася дорозвідка углиб, і немає суперечок з боку жителів – нічого не змінюється. Якщо подальша розробка повинна супроводжуватися, наприклад, розширенням промислового контуру карʼєру – виникнуть питання: чи немає технічних обмежень? Ніде контури не впираються в інші обʼєкти? Чи в приватні земельні ділянки? Чи в лісову смугу? Чи в охоронну смугу інфраструктурних обʼєктів? Якщо цього немає – то нічого не буде змінюватися. А якщо є – то ми повинні будемо це врахувати, тому що це зачіпає інтереси інших субʼєктів.

 

А як ДКЗ зможе це все врахувати?

Надрокористувачі повинні надати або документи, або зафіксувати наміри, які засвідчують можливість розробки таких запасів. Щоб в ДКЗ бачили, що запаси дійсно є запасами.

І тут ми з Вами красиво підійшли до тези, дуже важливої для розуміння:

В міжнародних стандартах (наприклад, за стандартом CRIRSCO, в тому числі JORC) на відміну від наших термінів, запасами вважається тільки те, що є minable & extractable. Тоді як у нас запасами вважається все, що детально розвідане: воно може бути в когось під смугою, під городом, ще десь, а обліковується як запаси (тут описаний приклад – Ред.). Це розуміння ми отримали у спадок – у нас протягом радянського періоду була загальна мета «приростити все, що можна», щоб лякати розміром запасів (ми не знаємо, як їх видобути, але дивіться, вони в нас є!). Найкращий цьому приклад – запаси вітчизняних вугільних родовищах на глибині 4-5 км. При чому технічна можливість підземного видобутку на сьогодні обмежена 2,5 км. І з точки зору JORC це не запаси, а лише ресурси.

До слова, щодо вугілля в західному стандарті є окрема специфікація. І там, де вугілля залягає під певними природоохоронними територіями високого рівня, поклади не рахують взагалі. Просто фіксують: вугілля там є (воно обліковується як inventory coal), але ніхто навіть не витрачає час і гроші на підрахунок.

Звернути увагу на оцінку проектів варто всім, хто тільки починає освоєння ділянок, особливо для green field проектів. А найбільше, для чого такий підхід буде дуже корисним, і що взагалі залишається неврахованим без визначення проекту – це геотермальні і водневі ресурси. Тому що вони відмінні від усього іншого.

 

Тобто?

Візьмемо геотермальні ресурси. В залежності від того, що є джерелом тепла – вони можуть бути різні. На сьогодні у нас в Кодексі про надра, по-перше, немає окремого виду користування надрами для геотермальної енергетики (доки інтервʼю готувалося до публікації, підтримати розвиток геотермальної енергетики на законодавчому рівні пообіцяв очільник профільного комітету Верховної Ради Олег Бондаренко – Ред.). Наразі ж його вписали як вид користування надрами – будівництво і експлуатація підземних споруд, не повʼязаних із видобуванням.

 

Але ж під таке визначення підпадає багато різних обʼєктів…

І виходить взагалі незрозуміла ситуація, оскільки по факту у нас видобуваються енергетичні води, але коли їх видобувають, взагалі не прописано, що саме використовується як геотермальний ресурс. Але оскільки це підземні води – то вони йдуть по виду користування надрами з видобуванням, і взагалі по-іншому обліковуються. Саме тому за міжнародними стандартами геотермальні проекти розглядаються і оцінюються саме як проекти!

До речі, у геотермальних водах (не завжди, але часто) трапляються супутні корисні компоненти критичні метали, і на заході деякі з них вже навчилися вилучати! Тобто, у нас залучається геотермальний ресурс, залучаються супутні корисні компоненти (які вилучаються з води), і при цьому вміщуючими породами можуть бути солі (які теж можна супутньо видобувати) – в користування включається вже комплекс ресурсів надр. Це приклад комплексного проекту надрокористування.

Якщо ж ми зупиняємося тільки на оцінці запасів і ресурсів, ми не можемо це ніяк врахувати. Бо якщо у нас немає комплексного проекту – що нам рахувати? Окремо видобуток солі? Окремо видобуток супутніх корисних компонентів? А геотермальні ресурси нормативно взагалі невідомо де опиняться… Таким чином, окрім як у рамках проекту, все це неможливо оцінити. Зараз таких обʼєктів у наших надрах багато і ми повинні мати інструменти для їх реалізації.

 

На що конкретно впливатиме оцінка проекту?

Ця оцінка впливатиме на прийняття позитивного або негативного, або не прийняття рішень кожним із стейкхолдерів, які мають вплив на ухвалення рішень. З цієї точки зору, проект – це інструмент прийняття рішень.

 

Оцінка проекту передбачатиме появу нового типу документа в процедурах ДКЗ?

Я не думаю, ще буде якийсь окремий незвичайний вид документів. Просто відбудеться розширення класифікації за рахунок нових визначень, і відбудеться нормативне врегулювання кейсів, які ми обговорюємо. Бо на сьогодні вони не врегульовані.

Наприклад, крім вже наведеного, у нас зараз дуже багато пропозицій по водневих проектах. А водневі проекти – завжди із комплексним залученням різних видів ресурсів. Але якщо ви хочете їх оцінити – у вас немає інструментів для цього. Тобто, собі самому порахувати щось ви зможете, прикинути по коштах. Але ви не зробите нічого для ринку, для потенційного інвестора – бо невідомо як. Який дозвіл отримати? На що? На яку кількість? Де? Тобто, тут результатом оцінки проекту буде якість, кількість, вартість ресурсу – але не одного!

Зараз, зазвичай, ми знаходимося в парадигмі одного ресурсу, одного спецдозволу, однієї ділянки надр, однієї корисної копалини, одного виду користування надрами (якщо не брати до уваги супутні копалини чи спільнозалягаючі). А щоб скомпонувати різні види користування надрами в одному дозволі – такого інструменту у нас немає. А він потрібен.

І нам в принципі варто дивитися на проекти одразу з точок зору різних стейкхолдерів. Бо не дарма ж нам з усього цивілізованого світу кажуть: ESG – є найбільшою проблемою майнінгу!

Те, що у нас зараз відбувається з протидією громад, це ще лайт-версія того, як ці ризики реалізуються в інших країнах, і що чекатиме на нас, якщо ми і далі закриватимемо очі на ESG. Але у нас значна частина ринку робить вигляд, що їх це зовсім не стосується!

 

А й справді, є відчуття, що частина ринку сприймає розмови про ESG як данину моді в комунікації з західними партнерами чи донорами…

… які щось собі вигадали і хочуть нам насадити?

А потім ці ж люди дивуються, звідки беруться гасла на плакатах, як під час засідання Радомишльської міської ради, правда? Отож!

 

Як перехід до оцінки проектів впливатиме на рентабельність конкретних проектів у надрах?

Знову Ви зупиняєтесь тільки в одній точці. І звели все до одного показника рентабельності, наче всі живуть тільки ним. А я вам вже наводила приклад інвесторів, які не завжди хочуть високу рентабельність – вони хочуть, щоб їм довіряли.

Але гаразд, давайте зупинимося на рентабельності. Взагалі, в маркетингу є така стратегія – «зняття вершків».

Хоча насправді, якщо ми женемося тільки за рентабельністю, це може призводити до утворення залишкових запасів і такої логіки: «Я прийшов і взяв лише те, що найбільш рентабельне, решту залишив, і пішов собі далі. А наслідки – то вже чийсь інший клопіт, а я досяг своєї мети – високої рентабельності протягом 5 років! Вийняв усе, що мені було треба, і пішов далі».

 

За моїми спостереженнями, так і міркує певна частина інвесторів у надрах, яким нецікаво грати в довгу…

Якщо ми розгортаємо нашу оцінку проектів до всіх стейкхолдерів, а не лише до надрокористувача, і туди включимо все, що він за ці 5 років напсував (з компенсаціями, які має заплатити, з усіма наслідками і залишковими запаси, які розкрив але не видобув і т. ін.), то вийде зовсім інша рентабельність, правильно?

Тому, так, якщо зводити все до якоїсь одномоментної оцінки рентабельності, то можливо, для когось оцінка проектів буде погіршенням показника рентабельності. Але наголошую: «можливо» і «для когось».

В практиці оцінки родовищ – я не знаю, чи усвідомлюють це надрокористувачі (сподіваюся, що так) – оцінка запасів завжди відбувається не за одним параметром. Для чого їх багато? Чому ми беремо рентабельність (причому різну)? Навіщо ми беремо окупність капіталовкладень? Індекси всі? Та для того, щоб подивитися, де найбільші ризики, що щось може трапитися не так. Щоб потім це виправити, покращити. Тому – «отримання максимального прибутку» не є єдиною метою в надрокористуванні.

Зрештою, якщо одна людина, яку ви зустріли, хоче, наприклад, проїхатися зі швидкістю 200 км/год, і не думає про наслідки – це ж не означає, що всі навколо такі?

Чому ESG важливо так само інвесторам, як і громадам чи урядам?

Памʼятаєте, я згадувала про довіру? Саме вона – головний ресурс, найбільший актив, який допоможе залучати кошти, інвестиції в наші надра. Просто рекламуючи цікаві ділянки чи родовища (мовляв, дивіться, що в нас є!) – інвестиції в надра не залучиш. Бо вони – про довіру між усіма учасниками надрокористування.

 

Ви маєте на увазі, що мало просто розкрити дані про надра? Потрібно ще дати всім стейкхолдерам інструментарій ефективної взаємодії, застосування якого породжуватиме і примножуватиме довіру?

Саме так.

Дані не просто мають бути відкритими чи доступними. Але і зрозумілими. І застосовними. Тому я думаю, що перехід до проектів дасть можливість зрости довірі.

Чому за кордоном культивують розкриття інформації – тому що це заохочує до довіри, а значить, заохочує інвестиції.

Звичайно, бо якщо не давати людям інформацію – хто захоче заходити у невідомість? Заходити в темну кімнату шукати чорну кішку? Звичайно, і такі любителі є! Але зазвичай шукають інше.

 

Бачу у почутому дві практичні складові. Перша випливає з зафіксованої в Конституції і Кодексі про надра норми про право власності народу України на надра. В цьому контексті, проектність ДКЗ – це рух до врахування більшої кількості факторів, і до кращого розуміння наших прав як власника, і глибшого розуміння відповідальності, зокрема громад. А чому запитую про рентабельність – тому що як громадянин і співвласник хочу розуміти, скільки на надрах заробляє користувач, і скільки заробляють і громада, і держава, і кожен громадянин. Ми ж повинні мати інструментарій для розуміння, скільки ми заробляємо на надрах як власники надр. Можливо, проектність наближає нас до цього?

Абсолютно. Якщо ми всі не будемо лінуватися – це нас справді наближає.

Просто не треба казати ТІЛЬКИ про рентабельність. Тому що отримувані профіти громади, держави і зрештою народу, які вони отримують від надрокористування, складаються не тільки з рентних платежів. Але також і з надходжень від збору за надання ділянок у користування, плати за геологічну інформацію, податків, доходів громадян – найманих працівників, розвитку інфраструктури і всієї громади та багато іншого.

Було б дуже корисно, якби ті самі громади – перш ніж виступати проти, провели розрахунки. Вони допоможуть їм усвідомити, ЩО САМЕ вони отримають від обʼєкта надрокористування. Або не отримають.

До слова, я справді вдячна нашим Держгеонадрам за ті процеси по відкритості, які у нас відбуваються нині. Вони публікують інформацію про ціни на аукціонах, і кожна ОТГ може сісти і порахувати свої вигоди. Якщо не можуть своїми силами – ми можемо допомогти. Бо є одноразові платежі, а є постійні, майбутні – їх усі можна і потрібно порахувати. І якщо кумулятивно подивитися, що може отримувати громада від надрокористувача – громада буде здивована. Треба просто відкрити і дивитися.

Ми можемо допомогти громадам із такими розрахунками, але, звичайно, якщо вони не хочуть їх робити – то за них цього ніхто не зробить.

 

І питання щодо іншої практичної складової. Ми знаходимося на етапі формування вторинного ринку спецдозволів. За моїми спостереженнями, йдеться переважно про структурування всередині бізнес-груп для власних потреб інвестора. За деякими виключеннями, коли деякі родовища справді змінюють власника.

Ідея такого вторинного ринку чи вільного обігу спецдозволів просувалася під гаслами, зокрема, залучення кредитних ресурсів в індустрію під заставу спецдозволів. І виникає запитання: як оцінити спецдозвіл як актив? Економічна геологія має відповідь на це питання станом на зараз?

Для конкретики, давайте звернемося до порівняно нещодавнього прикладу. Інвестор з аукціону купив спецдозвіл на родовище андезиту за 75 млн грн. На якому етапі надрокористувач зможе прийти в банк, і взяти 75 млн грн під заставу цього спецдозволу? Це взагалі так працює? Як оцінити спецдозвіл для банку? Можливо, є іноземні методики, досвід інших країн? Чи відомі вам міжнародні приклади використання спецдозволів як застави для залучення банківських ресурсів?

У нашій практиці такої традиції немає, і тому з цим є проблеми.

Банк буде давати кошти під якусь заставу тільки тоді, коли буде довіра. Думаю, ніколи ці речі автоматизованими не будуть – щоб тобі дали кредитні кошти тільки через те, що у тебе є спецдозвіл і там прописані певні запаси. Тому що гірничий бізнес не складається тільки із запасів. Він на них базується, так, але він ними не обмежується.

І якщо брати калькуляцію, наприклад, всіх капітальних вкладень – основних засобів, які будуть створені для реалізації певного гірничого проекту, то яку їх частину складатимуть запаси, які прописані в спецдозволі?

Тобто, активом буде не власне спецдозвіл, не дозвільний документ, а minable & extractable запаси, для яких є рішення щодо переробки і попит на продукт переробки. Бо мінеральна сировина може бути minable & extractable, але далі – все піде на склад чекати кращих часів. Яка тоді застава? Про які кредитні кошти мова, якщо ми на виході отримуємо неліквід? Таким чином, активом є рентабельні запаси, які технічно можливо видобути і отримати товарну продукцію. Це по-перше.

По-друге, саму вартість права на користування ділянкою надр можна визначити. Витрати, які були понесені для отримання спецдозволу – це один із методів обрахування вартості права користування, т.з. витратний підхід до визначення вартості нематеріальних активів. І він передбачає, що вартість буде дорівнювати ціні, яку заплатили за отримання спецдозволу. Але банки таким підходом не люблять користуватися (хіба що за ліквідаційною вартістю).

Тому, скоріше, будуть використані методики доходного підходу, які передбачають якусь частку від доходу або прибутку, який може бути отриманий при залученні запасів у використання. І знову тут ціна спецдозволу як активу для застави буде містити дві складові: вартість набуття права і вартість промислових запасів. А яку вже суму погодиться під заставу видати банк, буде залежати від того, що там за переділи передбачені для переробки видобутої руди і виду товарної продукції.

Якщо брати вітчизняну практику, у нас немає перевірених документів, алгоритмів, як усі ці ризики врахувати. І банки, якщо не матимуть певної спекулятивної мети, скоріше відмовлять, ніж погодяться взяти спецдозвіл у заставу. Тому що просто немає традиції.

За кордоном така традиція є. Там найчастіше використовуються декілька підходів, деякі з яких для нас не характерні.

По-перше, там визначається вартість запасів і дохід, який можна отримати від реалізації проекту (для цього роблять BFS – Bankable Feasibility Study), і банк вирішує, яку суму кредиту може надати.

Якщо є тільки спецдозвіл і тільки запаси, то вони можуть надати позикові кошти тільки на суму, яка може бути забезпечена запасами, але лише на певну частку від оцінки запасів.

Наприклад, якщо у вас є руда, але немає переробного комплексу, то банк оцінює тільки вартість запасів, бере певний відсоток від цієї суми і дає позику під заставу права користування всім родовищем. Вам цього достатньо, щоб запустити роботи на ділянці, але точно недостатньо, щоб побудувати переробний комплекс.

Якщо ж у вас вже є діючий переробний комплекс – ситуація зовсім інша, бо під заставу підуть не тільки запаси, а весь майновий комплекс. Під таку заставу вам швидше дадуть кошти.

Хочу також звернути увагу надрокористувачів, що інвестиційні фонди і банки можуть позитивно реагувати, якщо ваш проект – про щось надзвичайно дефіцитне або високоліквідне, і у вас є права на користування цим ресурсом.

Приклад – критичні мінерали. Чому вони зараз такі популярні і складається враження, що все обертається довкола них? Тому що, якщо станеться збій у ланцюгу поставки, а у вас є ліцензія на цей мінерал – ви легко знайдете або інвестора, або кредитні кошти під заставу своєї ділянки надр.

Але тільки тому, що це зараз такий момент склався. І ваш проект оцінюватимуть не витратними-доходними, а ринковим методом. А він базується на чому? На статистичному аналізі угод по подібних обʼєктах, які трапилися за останній період. Тобто, у нас мав би бути ринок таких угод, а його у нас немає. А відтак і відсутня статистична вибірка. Тоді як на заході є виведені на біржі акції видобувних компаній, ми можемо зробити вибірку зі 100 обʼєктів таких компаній з подібними проектами, відстежити, як формується ціна на їх акції, зробити аналіз і вивести власну вартість.

На правах реклами

КУПУЙ СПЕЦДОЗВОЛИ НА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ТУТ

А що Ви скажете про вторинний ринок спецдозволів, який почав діяти у нас після останніх змін в Кодекс? Цю новелу активно просували в Україні, з 2020 р. вона не сходила з вуст керівництва Держгеонадр, і виглядало доволі симптоматично, що першим відчужувати спецдозвіл пішла Велта.

А Вам зустрічався іноземний досвід перепродажу спецдозволів? Така практика справді існує у світі?

Я такого не бачила, але, можливо, на це є попит…

Хоча таких речей як відчуження спецдозволів намагаються уникати будь-які видобувні компанії на будь-якій стадії робіт (навіть геологорозвідувальних).

 

Чому?

Уявіть собі, що ось на певному етапі життя проекту, або на кожному етапі – змінюється власник спецдозволу. Про що це говорить інвестору? Що це – ризики! До речі, за міжнародними стандартами вся геологічна інформація, отримана за попереднього власника ліцензії – це історична інформація незалежно від дати отримання. Вони розглядають зміну власника як ризик.

Вибачте, це в мені говорить профдеформація, оскільки я оцінщик, і оцінщик не тільки родовищ і запасів, але і оцінщик ризиків.

 

А які ж тут ризики?

Ризики управління, ризики організаційні. Тому що на ринку одразу постає питання: чому змінюється власник? Що з ним не так? Це щось не так із обʼєктом, чи з менеджментом?

Якщо такі угоди будуть мати місце, одразу буде падати ціна на акції надрокористувача. Тому жоден junior mining, починаючи з самого початку, не буде перепродавати свій спецдозвіл. Він націлений на залучення диверсифікованого капіталу. І якщо ви подивитеся на структуру власності капіталу видобувних компаній навіть середньої ланки, там немає ніяких перепродажів ліцензій. Бо якщо хтось «скидає» родовище, довіра – падає, інвестор – йде. Крапка.

Тобто, я не вбачаю у можливості відчуження спецдозволу якогось інструменту збільшення інвестиційної привабливості України. Скоріше, на такий крок бізнес йде просто для реструктуризації, чи часткового відчуження для залучення партнерів у нові проекти. А отак цілком «перекидувати» спецдозвіл на нового власника – думаю у таких угод ефекти будуть негативні.

Проведу зрозумілу широкому загалу паралель. Уявіть, що ви купуєте квартиру. І вам ріелтор каже: ця квартира змінила 15 власників за останні три роки. Та ви навіть не будете зʼясовувати, що з нею було не так, але подумаєте: щось тут не так, і якщо не хочете несподіванок, чи ваша мета не швидкий перепродаж, відмовитеся від купівлі.

Взагалі, мені здається, що ці всі речі достатньо логічні. Просто треба задавати правильні питання. І дивитися на кращий міжнародний досвід.

Щоб стежити за таким досвідом, я, наприклад, підписана на декілька інвестиційних платформ, які спеціалізуються на mining pojects різних стадій. Це інвестиційні платформи, де інвестори і майнінгові компанії знаходять одне одного. Вони доступні для всіх, тому що в міжнародній практиці інвесторами виступають не тільки люди з великими грошима, акції може купити будь-хто. І в мене є вибірка ринків тих корисних копалин, на яких я спеціалізуюся – це золото, мідь, нікель, рідкісноземельні елементи, залізо та ін. – я відстежую деякі компанії вже протягом 6-7 років їх історії. Мені це треба для моєї професійної діяльності. І я не побачила там жодної зміни власника спецдозволів. В них може змінюватися менеджмент, вони можуть сильно промотувати залучення додаткових інвестицій, але щоб хтось продав свій спецдозвіл – не бачила, хоча є красиві випадки купівлі – продажу цілих компаній.

Та й загалом, їх комунікація переважно про позитивне – а позитив, це, в першу чергу, якщо хтось із крупних гравців купив пакет акцій. Наприклад, якщо тобою Ріо Тінто зацікавилася – все, це просто вау, супер!

 

А умовна Ріо Тінто заходить в капітал проекту? Чи виймає з проекту спецдозвіл, і записує на якусь свою компанію?

Ні! Заходить в капітал!

Взагалі, якщо ми беремо розвинуті країни в цілому – ви майже не знайдете видобувних компаній з монокомпонентним капіталом.

 

Чому?

Задля диверсифікації ризиків.

Наприклад, ви хочете відкривати бізнес – у видобуванні або геологічному консалтингу. Одноосібно ви бізнес не витягнете, значить, починаєте шукати партнерів. Що партнери роблять? Диверсифікують ваші ризики. І коли починається стартап – то чим більше у вас є ваших партнерів, тим краще. Це означає, що ви не перебираєте на себе самого відповідальність за все, а кожен з вас несе частинку цієї відповідальності і ризиків. І подивіться на це з іншого боку: якщо ви замкнете на собі всю відповідальність, і з вами щось трапиться – то весь проект впаде.

Диверсифікація капіталу – це помʼякшення ризиків для кожного з партнерів. Це один з інструментів управління ризиками.

Є компанії, які беруть участь в капіталах добувних компаній, але принципово не більше 10%. Це вони в першу чергу дивляться на рентабельність і прибутковість. Але заходять в ті компанії, якими зацікавилися великі гравці. Наприклад, дізналися, що на певного джуніора зайшла Rio Tinto або BHP Billiton – вони і собі одразу туди дивляться, чекають due diligence, і як тільки крупний гравець підтверджує наміри зайти в капітал джуніора – купують 10% акцій такого проекту.

Це, до речі, вигідно і великим компаніям, тому що допомагає диверсифікувати ризики. Вигідно і пакетним інвесторам, адже, якщо туди зайде Vale, BHP Billiton або Rio Tinto – проекту можна довіряти.

Напередодні інтервʼю Ви звернули нашу увагу на новий для України, важливий термін з міжнародних стандартів оцінки видобувних проектів – Mineral Property…

Це те, що на нас чекає. І запити, про які Ви сьогодні говорили – напряму повʼязані з цим терміном.

Mineral Property – це все те, що в міжнародних стандартах вартісної оцінки включається у вартість добувного проекту (в його доходну частину) як активи. Це не лише запаси і ресурси, але і геологічна інформація.

Звертаю увагу, що запаси і ресурси – нематеріальні, доки ви не оцінили їх кількість і якість, не побудували засоби і не купили техніку для їх видобутку. І тільки коли ви їх розкрили і маєте комплекс для їх вилучення і переробки – вони стають матеріальними активами.

Простий приклад для розуміння: для вас є матеріальними глинисті породи під нашою будівлею? Так, вони-то фізично існують. Але вони не є актив Mineral Property.

Ще важлива ремарка. Поняття Mineral Property сильно повʼязане з нашими нормативними умовами. І хоч по лінії ДКЗ ми наближаємося до його використання, на сьогодні у нас Mineral Property обмежено визначеннями прав власності і прав користування надрами.

 

Тобто?

Надрокористувач має визначені запаси в спецдозволі. Він хоче використати їх як актив, щоб отримати інвестиційні кошти, але за нашим законодавством, він не має права власності на них. Він має лише права користування, які підтверджені спецдозволом. А що це за права? З одного боку, вони мають бути деталізовані в угоді про надрокористування, але у типових угодах лише прописано, що надрокористувач має право розпоряджатися видобутими корисними копалинами. Де конкретно і коли починається це право?

Що це означає конкретно? У нас ці речі не деталізовані. Тоді як закордоном (в канадських, американських, австралійських, німецьких нормативних документах) ця деталізація є. Відтак і в нас колись буде.

 

Що саме потребує більшої деталізації, ніж ми маємо?

Наприклад, КОЛИ САМЕ надрокористувач набуває права розпорядження? Варіант перший: з моменту отримання спецдозволу? Але спецдозвіл це ще не всі права, бо ще проекту немає. Варіант другий: з моменту затвердження робочої документації і погодження в Держпраці? Чи з моменту, коли надрокористувач розкриє рудне тіло? Чи з моменту, коли він відокремить корисну копалину від вміщуючого масиву (таке зустрічається, наприклад, в Німеччині)? Чи в момент потрапляння на денну поверхню? Чи в конкретний пункт виміру?

Зараз у нас ці речі дуже узагальнені – через те, що ми не маємо традицій прав власності на природні ресурси, і на надра зокрема. Тому що раніше все було під контролем держави, і не було потреби в правах інших учасників процесу. І тільки зараз ми починаємо рухатися в цей бік.

Тобто, коли я прихожу до банку по кредитні кошти і я хочу скористатися Mineral Property як заставою, то мені потрібно чітко відповісти: коли я набуваю своїх прав? 

 

Тобто, це те питання, на яке ми маємо відповісти, сформулювати і нормативно врегулювати для того, щоб не було спекуляцій, шахрайства і підміни понять? Адже аналіз наявних в Україні ділових «традицій» підказує, що передачу спецдозволів у заставу можуть спробувати використати не тільки і не стільки надрокористувачі чи компанії/асоціації, які рухають цю процедуру вперед, скільки інші субʼєкти, і не для потреб надрокористування, а для фінансових операцій.

Так, абсолютно вірно.

Тому я і кажу, що доки у нас немає традиції, ми повинні дуже обережно ставитися до нового інструмента. Водночас повинні навчатися і брати краще з міжнародної практики, але при цьому не слід називати «міжнародною практикою» все те, що просто хочеться використати, і до чого руки дотягнуться.

Всі best practices, на які хтось посилається у своїй риториці – завжди мають бути з посиланнями і, бажано, з вибірками для достовірності. Тобто, якщо кажете, що продаж спецдозволів на вторинному ринку є кращим іноземним досвідом – будьте ласкаві, покажіть 25 угод зі спецдозволами.

Особисто я, коли зустрічаю в проектах договорів чи інших документах відсилку до best practices, завжди уточнюю: це best practices в межах Вашої компанії? Чи Вашої країни? А якщо так – то покажіть, ці best practices краще, порівняно з чим? Як їх обґрунтувати? Ці запитання допомагають прояснити справжній стан справ.

Підсумовуючи, так, справді існують красиві інструменти. І ми повинні їх вивчати. І не думаю, що я єдина, хто знає про їх існування. Але якщо існують конкретні стандарти Mineral Property, давайте подивимося, як вони імплементуються в конкретних країнах і зрозуміємо, що буде прийнятним для нас, а що ні.

Просто запозичати чужі інструменти, якщо у нас і в наших субʼєктів надрокористування немає традицій і розуміння, як ними користуватися – немає сенсу. Вони не працюватимуть, як задумано. У нас же мета яка – щоб надрокористування було ефективним, щоб воно збільшувало не тільки рентабельність! Тому що, коли йде ефективне природокористування – добре всім. Саме це і є головним завданням!

 

Автор: Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO

Фото: Олег Петрасюк