Олексій Фалькович: Клинцівське – найцікавіше золотоносне родовище Українського кристалічного щита
Власна українська лабораторія, сертифікована одним із міжнародних брендів, і новий гравець із флотом сучасної техніки для розвідувального буріння на руди – ті проекти, попит на послуги яких в Україні почне зросте, починаючи з 2024 р.. Так прогнозує досвідчений геолог, засновник Геологічної сервісної компанії ГСК, к.г.н. Олексій Фалькович.
Яких інвестицій вимагатиме лабораторний і бурильний бізнес? За якою формулою держава може якісно готувати ділянки надр для надання користувачам, не витрачаючи бюджетних коштів? Які перспективи вітчизняних рідкоземельних родовищ? Що, крім війни, шкодить залученню капіталу в українські надра? Та як надрокористувачам налагоджувати конструктивну комунікацію з місцевими громадами? Читайте в інтервʼю Олексія Фальковича для NADRA.INFO.
NADRA.INFO: Олексію Львовичу, ідея зустрітися для інтервʼю з Вами зʼявилася у Львові, за кавою між доповідями VIII Міжнародної конференції ДКЗ «Надрокористування в Україні. Перспективи інвестування». Дякую, що погодилися поговорити про наші надра.
Олексій Фалькович: Що більше ми будемо говорити і писати про надра, і що більше журналісти будуть брати інтерв’ю у фахівців, то краще. Бо у нас часто про надрокористування говорять ті, хто дуже далекі від практичної геології.
Думаю, так відбувається, тому що це дуже спекулятивна сфера! Часто, коли приїжджаю в громади, де розташовані об’єкти, які веде моя команда, чую: «А-а-а!… Приїхали! Це ви зараз будете на наших надрах багатіти!». Я відповідаю, що, по-перше, це не ваші надра – це надра всієї України. А по-друге, як саме ви собі це уявляєте: як саме можна взяти і збагатіти на надрах?
Щоб почати на надрах багатіти, спочатку треба вкласти великі гроші. А якщо мова про рудні родовища – то величезні гроші. У нашої держави на даний час є дуже багато напрямів, куди треба вкладати настільки великі гроші. Тому давайте родовище інвестору, він збудує завод, дасть робочі місця, буде платити податки. І він нікуди не повезе цей завод від родовища, він тут і залишиться, і працюватиме на благо і громади, і держави.
Мало того, ви ж – громада – можете виставити йому умови, на яких він буде працювати на вашій території!
Власне саме з цього екзистенційного конфлікту – між надрокористувачем і громадою – я і хочу почати. Можливо, Ви помітили резонанс довкола Негребівського родовища доломітів у Житомирській області. На затоплений карʼєр, який почали розробляти в 1970-х роках і закинули, в 2010 році дали спецдозвіл. Але до робіт не приступали, в 2017 р. дозвіл зупинили, і Держгеонадра пішли на анулювання в судовому порядку.
Після того, як в серпні цього року змінилися власники підприємства, Держгеонадра поновили дію спецдозволу, апеляційний суд скасував рішення про анулювання, але… проти кар’єра виступили мешканці навколишніх сіл! Представники громади провели прес-конференцію в Інтерфакс-Україна, де сказали, що не хочуть, аби з криниць зникла вода, і поряд з їхніми будинками гуркотів і курився карʼєр. Думаю, Ви частіше за нас стикалися з подібними ситуаціями, і через Вас пройшли чимало обʼєктів, зокрема і непростих з точки зору взаємодії з громадами. Порадьте, як інвестору будувати діалог з громадою, щоб не наражатися на такі історії?
Я розділяю Ваше питання на два.
Питання перше – в ситуації, яка виникла, винний сам інвестор. Якщо у нього немає комунікації з громадою. Звісно, перш ніж щось робити на родовищі, ти отримуєш спецдозвіл. Отримавши, ти розумієш, що тобі доведеться працювати і жити (так, фактично жити) в конкретній громаді, причому, багато років. Значить, ти маєш приїхати в громаду, зібрати мешканців, і підписати з громадою соціальний договір, чи договір про соціальне партнерство. І брати активну участь у розвитку населеного пункту чи громади. Ви сідаєте разом із громадою і узгоджуєте всі ці пункти: скільки коштів інвестуєте, у що, коли, на яких умовах і так далі.
Інше питання: в кожній громаді знайдуться люди, які скажуть, що краще вони будуть жити «під соломою», але питимуть чисту воду і «ніколи не хворітимуть». З цими людьми треба індивідуально працювати.
Як?
Розкажу, як робили ми. Ми брали цих людей і везли на те родовище, яке вже експлуатується. Показували: «Дивіться, ось родовище, ось карʼєр. Колись, коли його відпрацюють, тут буде рекреаційна зона. А тепер поїхали в громаду, ви послухаєте, що кажуть люди. Дивіться, ми їдемо по новому асфальту, який поклав інвестор – в рамках соціального партнерства з громадою, і т.д. …» І коли люди бачать реальні успішні приклади розробки карʼєрів, вони починають по-іншому дивитися на проекти в їхніх власних громадах.
І я категорично проти якихось силових методів, які були раніше.
Взагалі, я хочу нагадати, що раніше, в часи СРСР, коли розвідкою родовищ займалася держава, у громад ніхто ніколи нічого не питав: приїжджали, казали, що це державна програма, і «ми вас тут усіх переселимо», якщо буде треба.
На жаль, багато хто із тих, хто сьогодні заходить на нові родовища – корінням і думками сидять у тих радянських часах, чи часах, коли вони накопичили первісний капітал. Відтак вони інколи і діють за принципом: «Та що нам та громада! Ми зайдемо на родовище, приїдемо і все з усіма «порішаємо»!».
Після радянських часів у нас були 90-ті. Тоді все було інакше. Приїжджали, збирали громаду, платили гроші кільком мешканцям, які кричали, що, дякуючи цьому проекту у них будуть «Нью-Васюки». А з тими, хто був незгодний, говорили інакше в інших місцях, і вони потім вже були з усім згодні.
Зараз всі ці часи минули. Треба все одразу робити прозоро. Треба все показувати людям одразу і відверто з ними розмовляти.
Який би приклад Ви привели – ефективної комунікації між інвестором і громадою?
Можу навести приклад працюючого родовища, на якому є видобування, і пристойна комунікація з громадою, районом. Це Бирзулівське родовище ільменітового піску, яке розробляє ТОВ «ВКФ «Велта» (власник – Андрій Бродський, до червня 2023 р. контролював два родовища титанових руд – прим. NADRA.INFO). Я вважаю, що вони дуже ефективно працюють з громадою, вони основний платник податків в районі.
І коли податки почали залишалися на місцях, після децентралізації, команда Велти взагалі стала поважними людьми для громади: але і без цього вони зробили парк в центрі міста, шикарну дорогу, побудували збагачувальну фабрику, дали чимало роботи місцевим мешканцям.
Є також приклад непоганої, як на мене, комунікації по родовищу, де інвестор тільки готується до видобутку. Це Клинцівське родовище золотих руд (власник спецдозволу – ТОВ «Ліра Майн Мінералp» Олександра Настенка і Віталія Якименка – прим. NADRA.INFO).
Так, видобуток ще не відбувається. Але чимало роботи було зроблено на самому родовищі, і інвестор одразу прийшов до громади, є підписана соціальна угода, в якій чітко зазначено: що буде робити компанія, коли розпочне видобуток.
Клинцівське родовище, якщо не помиляюся, це ж взагалі Ваше дітище? Коли Ви почали працювати на ньому?
У 1985 році.
Коли Ви прийшли на родовище, воно вже було розвідане, вівся видобуток?
Ні, нічого там не видобувалося! Там було голе поле.
Але перш за все, скажу про наступне. Коли кажуть, що когось одного можна вважати відкривачем родовища, це не так – це завжди колективна робота!
Коли ми відкривали Клинцівське родовище, це була робота Черкаської експедиції (потім вона стала Центрукргеологією). Я саме щойно потрапив до тієї партії, яка розпочала геологічне вивчення цього родовища. Начальником партії був Бабинін Олександр Костянтинович – це мій вчитель, який навчив мене «бачити руду».
Як це?
Керн бачать всі, а от рудні процеси, які відбувалися на родовищі, по керну бачать далеко не всі: мовляв, камінь та й камінь, що з нього взяти.
А всі рудні процеси характеризуються саме змінами: гідротермальні процеси, метасоматичні процеси, окварцювання, хлоритизація, гематитизація, амфіболізація… – це ті процеси, які супроводжують накопичення в породі рудного компоненту. І їх треба бачити, відчувати, руками помацати.
Тому я і кажу, що люди, які дуже гарно моделюють родовища, але не бачать і не знають цих процесів – їм буває важко. Треба це все через себе пропустити. Саме тому у нас і в усьому світі Competent Person – це, в першу чергу, людина з досвідом.
Але повернуся до Клинцівського родовища. Ми закладали і бурили там перші свердловини наприкінці 1980-х. Потім був початок 1990-тих, коли не проводилося ніяких робіт, бо на це не було ніяких грошей, і геології ніякої не було (до речі, як і зараз – геології фактично немає, її розвалили). Геологи йшли на будівництво, на базари торгувати – куди завгодно, аби вижити.
І лише потім, коли Леонід Кучма став президентом, приїхав на наше родовище – ми оживилися, пішли роботи.
Тоді був виключно державний інтерес до родовища, чи йшлося про залучення приватного інвестора?
Всі роботи фінансувала виключно держава. Було зроблено чимало, але на підрахунок запасів тоді не вийшли. Тому що для золота потрібна дуже щільна сітка буріння, адже рудні тіла дуже мінливі по вмісту і морфології, та ще й родовище жильного типу…
Потрібно було ще багато зробити, перш ніж вийти на запаси, держава цього зробити не встигла.
Що було зроблено за 1980-1990-ті?
У нас була оціночна стадія, пошуково-оцінювальні роботи. І ми затвердили прогнозні ресурси. Почалися роботи по гірничо-буровій розвідці, вони не були завершені, і був написаний звіт про те, що встигли виконати.
За радянських часів на родовищі відбувалася дослідно-промислова розробка?
Ні, не дослідно-промислова розробка. Тоді навіть поняття такого не було.
Ми проходили розвідувальні гірничі виробки. Брали руду, піднімали її на поверхню. І вирішили спробувати з цієї руди видобути золото. Так на поверхні було збудовано цех супутнього видобутку. Ми там отримували концентрат, а уже у себе в лабораторії робили афінаж і отримували чисте золото, яке здавали в перший відділ Державного Комітету з геології та використання надр.
А потім настали часи (вже на початку 2000-х), коли держава почала видавати спецдозволи на геологічне вивчення приватним компанія. І це був чи не перший досвід, коли рішенням Кабінету Міністрів України були видані наскрізні спецдозволи (на геологічне вивчення з подальшим видобутком).
Клинцівському родовищу не дуже пощастило: з 2000-х років воно постійно було в чиїхось руках, змінювало власників. Здебільшого, нові люди брали спецдозвіл, і одразу починали шукати, кому би його далі продати.
Так часто бувало: вчора отримали спецдозвіл, а сьогодні вже шукають, хто його купить. Причому купували по одній ціні, а продавати хотіли вже на порядок дорожче. Щоправда, охочих купувати такі об’єкти було не багато. Бо у нас і на сьогодні немає на ринку рудних родовищ, підготовлених до експлуатації.
І лише в 2019 р. Клинцівському родовищу пощастило. На 15 років спецдозвіл отримала компанія Ліра Майн Мінералз. За ці кілька років, що минули, вони виконали дуже багато роботи і не один мільйон доларів вклали в це родовище.
Що встиг зробити приватний інвестор?
Вони виконали оцінку ресурсної бази за міжнародними стандартами – канадським інструментом NI 43-101. Затвердили запаси в ДКЗ України. Виконали у фінській компанії Metso технологічні випробування і підписали з ними контракт на проектування збагачувальної фабрики, і в кінці 2021 року підписали контракт з німецькою компанією IDMG на проектування шахтного комплексу.
Напередодні вторгнення РФ в Україні, інвестор на Клинцівському родовищі підійшов до того, що через рік міг почати видобування.
Крім цього, вони взяли в оренду існуючі гірничі виробки на глибині 40 метрів, відкачали з них воду, зробили безпечний об’єкт для користування.
Це шахти, збудовані вами в 1980-1990-ті роки?
Так.
Яка довжина гірничих виробок?
Близько 2 км на глибині 40 метрів. Штреки і розсічки через три рудних тіла: одне рудне тіло йшло по штреку, і два – по розсічках. Нам треба було через кожні 20 метрів перетинати рудне тіло, щоб прослідкувати рудні тіла по простяганню та відібрати проби, і звідти бралися валові проби для оцінки родовища.
Саме з цих виробок інвестор відібрав додаткові рудні проби, які віддали фінській Metso Minerals для технологічних досліджень.
Приватний інвестор до видобутку золота на Клинцівському родовищі ще не приступив. А скільки Ви видобули золота в 1980-90 рр..?
Ой, який там видобуток!
Ви можете собі уявити, що середній вміст десь біля 4 г на тонну. Навіть на горизонті 40 метрів – біля 3 г на тонну. Тобто, треба переробити 1 тонну, щоб отримати 3 г: підняти, подрібнити, зробити гравітаційний концентрат і так далі… Ну, і потім, у нас не було повного комплексу технологічного збагачення – тільки гравітаційний комплекс. А гравітацією можна забрати з породи не більше 60% металу. Це ми і забирали.
Все ж таки, скільки золота вдалося отримати?
Десь біля 200 грамів. Ми ж проходили в основному не по рудних тілах, а по вміщуючих породах. Нам на тому етапі треба було тільки прослідкувати витриманість рудних тіл по простяганню, саме визначити потужність та вміст золота. Для цього треба було зробити розсічки та перетнути рудні тіла через 40 м., а на ділянці деталізації – через 20 м. Простими словами, ми шукали рудні тіла через кожні 20 м. Середня потужність рудних тіл коливається від 2,0 до 7,0 м, а довжина розсічок доходила до 30,0 м на всю потужність рудої зони
Тобто, рудні тіла знайшли і зафіксували, вони там є, і під час розвідувальних робіт вилучили біля 200 г чистого золота?
Так!
І ось у такому тризубі, який перед Вами, близько 80 г чистого золота. Ми виготовили його на спеціальне замовлення і він зараз зберігається у держскарбниці (це – точна копія зроблена зі срібла, одна з дуже небагатьох):
Решта металу пішло на проби, технологічні дослідження, а частину здавали в І відділ у Міністерство геології України, воно ще існувало на початку 1990-х, коли ми розвідували Клинцівське, його очолював Сергій Гошовський.
Відвали залишилися, вони представляються собою якусь цінність?
Ні, там концентрація менше 1 г на тонну, і вони не цікаві.
Від якої концентрації вважається, що є економічна доцільність видобувати золото?
В усьому світі для рудних об’єктів 1,5 г/т і вище – це промисловий вміст. Для розсипних об’єктів промисловий вміст від 0,5 г/т. Але це вже мова про золотовмісні піски і т.д..
Скільки коштів інвестувала Ліра Майн Мінералз у роботи на родовищі?
Це варто запитати у них, але за моїми оцінками, вони інвестували не один мільйон доларів. Бо технологічні дослідження, бурові роботи – все це дуже дорого коштує. Та й оцінка ресурсної бази за міжнародними стандартами – також не дешева послуга.
Хто бурив?
Турецька компанія Pozitif Drilling. Лабораторні роботи виконувала відома в цьому світі компанія ALS (проби відправляли в лабораторію в Ірландію), проектні роботи на гірничу частину і гірничі дослідження проводили, нагадаю, німецькі компанії «THYSSEN SCHACHTBAU Konzerns» та проектна компанія IDMG, технологічні дослідження виконувала фінська компанія «Metso, Outotec», а геологічний супровід повністю робила моя команда Геологічної сервісної компанії, ГСК. Оцінку за міжнародними стандартами, разом з нами, виконувала австралійська компанія «CSA Global».
Чому робили оцінку саме по стандарту NI 43-101, а не JORC?
Так замовив інвестор. Він орієнтувався або на американського, або на канадського профільного інвестора.
Ви розумієте, у світі, для того, щоб видобувати золото шукають або профільного інвестора або інвестиційний ресурс – практично ніхто за свої гроші не розробляє родовище. Саме тому нам потрібен профільний інвестор, який знається на цих родовищах, який видобуває ці руди, володіє сучасними технологіями видобутку і збагачення. Тому інвестор і орієнтувався на західні компанії одразу, проектуючи майбутню шахту. Бо це вже ті технології, які дозволяють нам в екологічно безпечному сенсі розробляти родовище.
Плюс у інвестора були плани побудувати поблизу родовища власну сонячну станцію, щоб не залежати від енергетичної мережі.
Які запаси золота на Клинцівському родовищі?
Я не маю права цього говорити.
Хоча би порядок цифр?
В протоколі ДКЗ написано ДСК – Для службового користування.
Але особисто Ви знаєте, скільки там золота?
Безумовно (посміхається). Я ж рахував!
Клинцівське – це найцікавіше золотоносне родовище Українського кристалічного щита!
Звісно, Закарпатські родовища – більш підготовлені. А на Щиті було підготовлено родовища золотих руд: Клинцівське, Балка Широка, Юріївське, Балка Золота, Сергіївське, Майське.
Крім Клинцівського, на Щиті є лише одне заліцензоване – Сергіївське (надрокористувач – ТОВ «Камнеобробна компанія України» – прим. NADRA.INFO). У них спецдозвіл давно на руках (з 2007 на геологічне вивчення, з 2010 – на видобування – прим. NADRA.INFO), але вони і близько не наблизилися до тієї стадії, яку ми сьогодні маємо на «Клинцях». Хоча, ними цікавились і австралійські компанії, і з інших країн…
Чому тільки Клинцівське має такий ступінь освоєння?
Бо інвестор пішов нормальним шляхом…
Чому інші не заліцензовані – якщо там справді є вмісти золота? Чи немає?
По-перше, на жодному родовищі на Щиті, крім Клинцівського, немає затверджених запасів золота. Навіть на Сергіївському, яке має право на видобування – там, мабуть, не затверджені, а лише апробовані запаси.
І я Вам скажу більше. Коли інвестор заходить на ділянку і йде нормальним шляхом, він, щоб залучати або кредитні ресурси, або інвестиційні кошти, має родовище готувати. Інакше, ти приїдеш зі своїм родовищем за кордон, а там не розуміють, що таке категорії запасів С1 чи С2. Добре, що ми вже від радянських категорій відходимо і в нас є цей цифровий код 1 2 2 чи інші… Але людям треба показати Indicated чи Inferred ресурси, і на якій ми стадії – Scoping чи Pre-Feasibility і так далі. І тільки тоді вони будуть розуміти, на які ризики вони йдуть.
Тому на жодному золотоносному родовищі Щита, крім Клинцівського, іноземні інвестори не розуміють, які ризики на них чекають.
Не в останню чергу дякуючи літературі і кіно, золото досі збуджує уяву і мотивує. Але… поділюся почутим від одного зі співбесідників, щодо перспективи заробітків на золоторудному об’єкті: ділянка вимагає орієнтовно 5 млн євро інвестицій, і може дати 15-20 млн євро доходу за 5-10 років. І співбесідник каже, що йому та партнерам це нецікаво! Питання: як формується, з якої рентабельності стартує цікавість до гірничих проектів у золоті?
Це просто у нас в Україні бізнес звик, що якщо немає 100% рентабельності, то це нецікавий проект. Тоді як у в світі, в надрах вважаються цікавими будь-які проекти, які дають рентабельність 12+ відсотків. Якщо 20% – це дуже гарний проект!
Але ж у нас бізнес так не вміє, бо він з 1990-х переважно розрахований на те, що він купить за 10 копійок і продасть за 1 гривню, і на все про все – три дні. А видобування так не працює: треба гроші вкладати. І це постійний ризик!…
В Африці є гарні родовища. Але приходить місцевий вождь і каже: ні, ми не хочемо, щоб ти видобував. Ти йому відповідаєш: вибачте, але у мене ліцензія. Ви не знаходите спільної мови, починаєте працювати. А вони – місцеві племена – починають відстрілювати твоїх робітників. І ти згортаєш роботу, бо людське життя цінніше за надра…
Або, пригадую, ми працювали в Перу. На один з обʼєктів зайшли японці. Вони завжди дуже гарно заходять, роблять все екологічно, вирішують соціальні питання… але пропрацювали 4 роки, і місцева громада перекрила дорогу, сказала: або ви платите нам утричі більше, або йдете звідси. А бізнес не розуміє, чому він повинен платити сьогодні втричі більше. Значить, завтра доведеться ще втричі більше? І вони пішли. Кинули все і пішли.
Тому ризики є скрізь.
Тому у нас люди, які вкладають 5 млн, а через 3 роки отримають 15 – вважають таку рентабельність нецікавою. От якби вони за 1 рік отримували 15 – інша справа, мабуть вони би зайшли на ці три роки на обʼєкт.
Але повертаючись до рентабельності. Коли заходить інвестор іноземний, і ми йому показуємо рентабельність 70%, він каже: ні-ні, так не буває, ви щось не врахували. Бо іноземні інвестори, коли рахують реальну рентабельність, закладають у вартість проекту все: всі екологічні, соціальні аспекти, рекультивацію, закриття родовища тощо.
Вам доводилося працювати на золотоносних ділянках у Закарпатській області? Що скажете про них?
Закарпаття – то взагалі окрема тема. Я вважаю, що там дуже гарні обʼєкти. Деяким просто не пощастило, бо постійно не можуть з громадою знайти спільну мову. Але начебто, станом на зараз, у них все складається нормально. Там працює Авеллана голд, і вони почали з того, що почали переробляти поліметалеві руди, які на поверхні, і отримувати концентрати. Але то інша історія.
Чому проби з Клинцівського родовища Ви відправляли на аналізи аж в Ірландію? Не було лабораторії ближче, чи в Україні?
Інвестор націлював нас на те, щоб ми отримали оцінку ресурсів за міжнародними стандартами. А значить, треба все робити, як повинно бути. Треба, щоб була сертифікована лабораторія.
У звіті про оцінку навіть є окрема глава: «Контроль якості і достовірності». Тобто, під час лабораторних досліджень перевіряється не лише проба, але і власне якість лабораторних робіт. Додаються порожні проби, проби з визначеним вмістом золота… і контролюється, як лабораторія проводить аналізи. Чи все достовірно? Чи є похибки? Це і відрізняє наші лабораторії від сертифікованих західних. У нас в Україні сьогодні немає жодної сертифікованої лабораторії, та й бурових компаній нормальних немає.
А запит на послуги таких лабораторій в Україні, за Вашими оцінками, вже є?
В 2019-2021 роках увага інвесторів була прикута до рудних родовищ в Україні. А якщо ти проводиш геологічне вивчення рудних родовищ в Україні, і хочеш його підготувати під нормальне закордонне інвестування, то тобі не обійтися без сертифікованої лабораторії, яка видасть результати аналізів.
Потреба в такій лабораторії, попит на неї в Україні перед війною був дуже великий. Звісно, зараз все призупинилося. Хоча така лабораторія (хоча б одна!) дуже потрібна нам. Вона може бути хоч державною, хоч приватною, але повинна пройти сертифікацію.
Мій прогноз: починаючи з 2024 р., почне зростати кількість родовищ, які будуть проходити геологічне вивчення. І всім буде потрібна сертифікована лабораторія. Якщо сьогодні цим почати займатися, то якраз коли почнеться бум, буде все готове.
Скільки коштуватиме зробити сучасну лабораторію для рудних корисних копалин, і сертифікувати її?
Ну, і для нерудних також ця лабораторія потрібна.
Передусім, має бути обладнання для фізико-механічних випробувань. У нас в СРСР, та й на початках незалежності України, найдешевшим методом був спектральний аналіз. Він давав 32 елементи, а якщо розширений – то 64 елементи. На сьогоднішній день спектральний аналіз досить суб’єктивний, бо оператор по товщині лінії спектру визначає вміст конкретного елемента.
Зараз вже є аналізи, які використовуються в усьому світі. Це ICP, який виключає субʼєктивний фактор. Це не якісний, а кількісний аналіз, який використовується скрізь.
Один такий прилад у нас є, він стоїть в КП Кіровгеологія, але щоб він себе окупив, йому потрібно, як мінімум, 30 проб аналізувати на добу. Тобто, потрібна велика кількість заявок.
Тому я дуже хотів, і неодноразово звертався до голів Держгеонадр (це було ще до Романа Опімаха), щоб зробити на базі Кіровгеології і державної Української геологічної компанії – єдину державну лабораторію, яка б напряму підпорядковувалася Службі. Саме Держгеонадрам, а не була би у певному підприємстві, і не залежала би від обʼємів замовлень цього підприємства, а була б незалежною, державною!
Туди треба було забрати все передове обладнання, яке на той час було в Кіровгеології та УГК, і пройти сертифікацію (відповідні листи були направлені в 2014 та в 2015 роках, але ніякої реакції не було). Зараз це обладнання вже застаріле, нам треба закуповувати нове.
А щоб пройти сертифікацію, треба акредитуватися в однієї з трьох компаній: ALS, SGS, Buro Veritas.
Чому в Україні досі немає жодної лабораторії цих брендів?
Чому немає? Є. В Одесі, біля порту. Вони визначають вміст заліза в концентраті залізної руди, і видають митний сертифікат, з яким кораблі виходять в море. Але вони не працюють безпосередньо з рудами – тільки з концентратами.
Треба взяти, наприклад, компанію SGS, запросити її до нас, в нашу лабораторію. Вона повністю пропише протоколи аналітичних досліджень, подивиться, яке обладнання буде залучене, перевірить фахівців (які працюватимуть на цьому обладнанні) і видасть свій сертифікат.
Тобто, буде наша власна лабораторія, яка видаватиме власні результати аналізів під сертифікатом SGS. Ці аналізи не викликатимуть ніяких підозр у всьому світі. Тому що бренд – це гарантія.
Скільки така лабораторія може коштувати?
Сучасна лабораторія, яку можна буде сертифікувати під брендом SGS чи будь-яким іншим, буде коштувати не менше 5 млн дол. США.
Щоб така лабораторія працювала, має бути потік замовлень… Тому Ви і пропонуєте, щоб це була державна лабораторія, бо не буде гостро стояти питання окупності?
Ні, не тому.
Держава може сказати всім інвесторам, які є в Україні: «Якщо Ви хочете захистити запаси в ДКЗ і отримати спецдозвіл – 30% рядових проб повинні пройти зовнішній лабораторний контроль в нашій лабораторії». Це і буде потік замовлень. Держава так сказати може. А приватний інвестор – ні.
Але я додам, що 30% – це зовнішній лабораторний контроль, який буде підтверджувати ті дані, які вони вже отримали десь за кордоном. І це буде тільки на користь достовірності. Тобто, як бачимо, все це можна зробити, було би бажання.
До речі, в цьому питанні держава може знайти приватного інвестора, який інвестує гроші в цю лабораторію, а держава їх поверне йому потім з профітом – з потоку доходів.
Це треба робити вже сьогодні! Бо в Україну вже заходять інвестори, і коли дійде до аналізів, усі проби (а з ними і гроші) потечуть в лабораторії ALS чи SGS за кордоном!
Щодо вартості аналізів проб, вона дуже коливається. Наприклад, по одному проекту ми возили проби в ALS, здавали 650 проб. Лабораторні дослідження обійшлися нам у понад 300 тис. дол. США. І ми були змушені стояти в черзі! В залежності від завантаження лабораторії, можна отримати результати за місяць, а можна чекати півроку, якщо черга велика. Бо вони збирають проби по всьому світу.
Але саме в цьому є інша сторона медалі, чому Україні потрібна власна сертифікована лабораторія!
Чому Ви кажете, що в Україні немає своїх бурових компаній?
Хочете, я вам розкажу, як півмісяця тому мені знадобилося пробурити декілька розвідувальних свердловин на одному рудному родовищі? Я шукав, і зрозумів, що в Україні нема кому пробурити.
Для твердих корисних копалин потрібні бурові верстати, які можуть досягати вихід керну 90%+. Коли ми буримо, у нас є втрати під час буріння. І коли ми підіймаємо те, що проходимо свердловиною, то 90% і більше має бути підняте на поверхню. Такі показники дає сучасна техніка типу Atlas Copco, Boart Longyear, ще кілька брендів. А у нас, в основному на державних підприємствах, все ще ЗІФ-650, ЗІФ-1200… це радянські агрегати, які бурять, але для рудних не підходять. Часто руда концентрується в місцях розломів, тектонічних порушень і т.д., і старі радянські верстати якісний керн із цих зон не підіймають. Вони втрачають пробний матеріал під час буріння у таких зонах. Ми ж буримо свердловину не для того, щоб дірка була – а для того, щоб взяти пробу з конкретного місця.
І от, я стикнувся, з тим, що до війни активно у нас бурили турки – згаданий Pozitiff Drilling, але перед війною і під час війни вони вивезли звідси все обладнання назад до себе. Інша компанія – теж турки, Спис Україна: вони завезли обладнання, я спілкувався з ними, але вони заявили, що взагалі не розглядають варіанти бурити «на сторону» – і бурять тільки свої обʼєкти.
Так, у нас була дуже потужна бурова організація в Кривому Розі, називалася Елко-Буд. У них є добрі верстати, але вони перед війною, 23.02.2022 завезли обладнання на Пержанське рудне родовище (майже на кордоні з Білоруссю), і коли почалося вторгнення, все покинули там – виїжджали тільки люди, під гарматними пострілами. І вони на сьогодні навіть не знають, що зараз із їх обладнанням. І в них лишилися тільки два верстати, які працюють на воду, і один верстат на карʼєрі – і все.
Зараз в Україні немає нікого з обладнанням, яке може бурити свердловини глибиною 300-500 м з виходом керну більше 90%.
Перед війною до нас справді хотіла зайти одна болгарська компанія і одна з Німеччини, але вони дуже дорогі.
Тобто, Україні потрібен новий гравець з власним флотом сучасних верстатів? Яка економіка проекту… Скільки коштуватиме створити бурильну компанію з нуля?
Дивіться, один буровий верстат такого типу коштує від 450 000 до 1 000 000 доларів США. Можна розглядати китайські станки, американські чи турецькі – той же PD (Pozitif Drilling) робить свої верстати.
По-друге, до верстатів треба ще й фахівці, зі свідоцтвом бурильника. У нас, на жаль, не дуже багато спеціалістів, які можуть працювати на таких станках – їх треба вчити.
По-третє, сучасні верстати і технології вимагають не лише професійної освіти, але і культури. Ви приїдьте на нашу бурову, де працює ЗІФ-650, і порівняйте з буровим майданчиком PD… У турків все огороджене, чисто, немає ніяких вагончиків: вони живуть у нормальних умовах в населених пунктах. І подивіться на наші бурові майданчики…
Який має бути попит, щоб інвестиції в створення такого гравця окупилися?
Буквально вчора я вже давав потенційному інвестору таку довідку. І люди кажуть, що вже готові заходити в Україну.
Починати можна з одного верстату. Крім власне верстату треба ще низка речей: ремені, снаряд, коронки, кернові ящики (ми коли працювали з турками, у нас були нормальні пластикові кернові ящики, з кришками, і я вже в дерев’яні ящики керн не покладу…).
Буріння одного погонного метра по кристалічних породах 9-10 категорії коштує біля 120 – 180 доларів/метр. Якщо буримо 100-метрову свердловину, то вона коштує 12 000 доларів. А така свердловина буриться за тиждень. На 100-метровій свердловині чистий прибуток з 12 000 доларів буде складати десь 5 000 доларів.
За тиждень?
Так.
Але в цьому бізнесі все залежить від замовлень. Не буде контрактів – не буде роботи. А в час війни небагато є інвесторів, які згодні в час війни вкладати гроші в геологічне вивчення родовищ. Вони є, але їх дуже небагато.
До того ж, закордонні інвестиції стримує не стільки війна, скільки невизначеність, постійна зміна у владних структурах і правоохоронних органах, які постійно кажуть, що старі закони вже не діють, тому ваші спецдозволи можна буде забрати! І це дуже стримує іноземних інвесторів. Вони кажуть: ми не зрозуміємо, якщо зайдемо на родовище, а нам через півроку скажуть, що забирають наш дозвіл, бо влада змінила правила.
Закон зворотної дії не повинен мати! Немає ніде у світі такого як у нас – я кажу саме про апробацію: люди брали спецдозволи на тих умовах, які були, і вони являлися законними, і тут кажуть, що ні, це незаконно…
Ви згадали про криворізьку компанію, яка напередодні нападу РФ завезла бурове обладнання на Пержанське родовище… Сьогодні там ведуться роботи?
Наша компанія не приймає участі в геологічному вивченні цього родовища. Хоча, особисто я його знаю. Запаси його були затверджені в ДКЗ ще СРСР. Там є пройдені гірничі виробки…
Це родовище гентгельвінових руд. Але там є дуже багато й інших компонентів, які можна забирати. Наприклад, рідкоземельні елементи. Здається, поряд із цим родовищем є непогані поклади срібла.
Я знаю, що надрокористувач (ТОВ «Пержанська рудна компанія» – прим. NADRA.INFO) підготував звіт і навіть опробував або захистив запаси в ДКЗ України…
На сьогоднішній день там точно не ведеться ніяких робіт. Бо до кордону скільки кілометрів – 15?
За кавою, під час Конференції ДКЗ ви розповідали, що теоретично, є можливість отримання на цьому родовищі гентгельвінового концентрату, але немає технології подальшої переробки…
Технологія отримання гентгельвінового концентрату є. І вона досить проста і екологічно безпечна. Але отримання оксиду берилію з гентгельвінового концентрату – ось складність.
Сьогодні або сам берилій, або оксид берилію – це ті товарні продукти, які використовуються, переважно, в оборонній промисловості. При чому ми не знаємо, скільки і кому його потрібно, бо все засекречене через стратегічне значення для оборонки. Тому (і я неодноразово про це казав) одним із основних факторів розвитку берилієвого проекту є розуміння, якою буде продукція, кому вона потрібна і в яких обсягах.
Технологією отримання оксиду берилію з гентгельвінового концентрату – володіють всього три країни: Казахстан, США, Китай. І все.
Щоб на проекті Пержанського родовища була економіка, інвестору доведеться або торгувати з цими країнами концентратом. Або – і я вважаю, що це більш доцільно – залучити в капітал американців, щоб вони побудували в Україні завод. Але технологія переробки гентгельвінового концентрату на оксид берилію, наскільки мені відомо, не дуже екологічна.
Що саме неекологічного в технології?
Не можу сказати точніше, бо цією технологією володіють тільки три країни, які не діляться нею.
В Україні є Миколаївський глиноземний завод. Ми можемо забезпечити його власною сировиною?
Миколаївський глиноземний до війни використовував привозну сировину.
Але ж це оцінка за технологіями того часу? Можливо, переоцінка покаже доцільність його розробки сьогодні?
Безумовно. Треба піднімати матеріали, дивитися первинну інформацію по цьому родовищу, дивитися, які концентрати можна отримати і так далі.
Але все ж таки, якщо виходити з того, що Вам відомо про це родовище – воно може бути цікаве для приватного інвестора зараз? І якщо може бути – то скільки може коштувати спецдозвіл, і які інвестиції знадобляться для довивчення і подальшого освоєння родовища?
Спецдозволи можна видавати на різних стадіях. Що раніша стадія, то він повинен бути дешевшим. Я взагалі вважаю, що первісна оцінка вартості спецдозволів у нас не дуже коректна. Бо беруть поклади корисних компонентів, дивляться їх вартість на біржі і з цього випливає оцінка спецдозволу… І абсолютно не враховується, скільки треба вкласти грошей в геологічне вивчення та інші фактори.
Скільки інвестору (чи державі) треба вкласти в це родовище, щоб зрозуміти – там є економіка, чи немає?
На сьогоднішній день я би залучив на це родовище приватного інвестора на умовах ризику. Знайде необхідні для економіки вмісти – нехай видобуває.
Взагалі, я вважаю, що родовища, перш ніж виставляти на аукціон, треба готувати, і готувати комплексно: робити оцінку ресурсної бази за міжнародними стандартами, робити ОВД, виділяти земельну ділянку біля цього родовища – або під карʼєр, або під шахтний комплекс. Щоб будь-який закордонний інвестор міг прийняти участь в аукціоні. Бо на сьогодні профільні іноземні інвестори не розуміють – там є родовище, чи немає, і які ризики.
Для підготовки родовищ держава могла би вже залучати інвесторів, або сервісні компанії, які будуть виконувати цей комплекс робіт за свої кошти, а потім, коли держава виставить вже підготовлений обʼєкт на аукціон і продасть його, інвестору компенсують його витрати + якийсь профіт. Це все можна обумовити в договорі.
Держава дасть замовлення на виконання таких робіт, і проконтролює їх якість. Компанія-виконавець здасть звіт про виконані роботи державі, а держава компенсує всі витрати тільки після того, як спецдозвіл буде продано.
По-перше, вартість такого спецдозволу буде обʼєктивно набагато вищою, ніж тих дозволів, які виставляються сьогодні. І вона буде базуватися на тих реальних витратах, які понесли для підготовки. При чому ці кошти витратить не держава!
Але держава повинна дати право виконувати ці роботи, оголосити конкурс серед сервісних компаній, на роботи по конкретному переліку родовищ. Сприяти наданню землі для таких робіт.
Скільки в Україні існує таких обʼєктів, на які Ви би особисто зайшли на підряд для держави, щоб підготувати родовище для продажу?
Скажу одразу, приватний інвестор ніколи не піде на обʼєкти, які в принципі не цікаві. Ніхто не буде вкладати гроші, щоб потім зʼясувати, що там немає родовища…
Щодо кількості. Такі родовища є…
Це титанові родовища. Це рідкісноземельні родовища (щоправда, переважно на післявоєнному етапі, бо всі вони в Донецькій області). Це родовища залізорудні, марганцеві, хромітові (в Побужжі)… це те, що реально є в Україні, просто обʼєкти не підготовлені.
Можна подивитися і на Високопільське родовище, але для початку треба подивитися все, що там є, які вмісти, якою буде вартість концентратів і так далі…
Наскільки цікаве з точки зору економіки може бути Анадольське рудне поле рідкоземельних металів?
По-перше, треба Волноваху відвоювати, бо воно знаходиться біля Волновахи в бік Маріуполя. Родовище ж дуже маленьке, компактне, з високими вмістами рідкісних земель.
Існує ризик, що окупаційна влада спробує організувати видобування?
Ви розумієте, в окупаційній владі взагалі розуму нема, щоб зрозуміти, що з ним робити. Але, по-перше, там ідуть бої, і наші туди точно дістають… Тобто, спершу треба звільнити окуповані території, а вже потім говорити про економіку.
Я точно знаю, що з цим родовищем можна робити, і воно буде прибутковим.
Що?
Треба видобувати (посміхається).
Воно комплексне. Ви, напевне, знаєте історію з Полтавським ГЗК, де розкривні породи використовували, але їх не було в запасах.
Так от, в ДКЗ на сьогоднішній день лежить звіт, де враховані вміщуючі породи як корисна копалина на Анадольському родовищі.
Що це дає?
Це дає можливість виробляти і спокійно продавати щебінь і камінь бутовий, реалізація яких покриє повністю всі капітальні і поточні витрати для інвестора.
Тобто, інвестор, після звільнення територій зможе побудувати карʼєр, складувати неодим і празеодим, доки вивчається технологія їх збагачення, а продавати щебінь і бут. Це покриватиме всі його витрати, і він навіть матиме прибуток!
Це все є в звіті для ДКЗ, який наша команда здала перед війною, і його в Комісії ще не розглядали.
Ділянка Добра, крім літієвих руд, ще може бути чимось цікава?
От Ви хочете, щоб я все Вашим читачам розказав?!? В той час, як ділянка Добра готується для Угоди про розподіл продукції – як літієве родовище!
Але ж крім літію там є інші цікаві компоненти?
Є. Але що – не скажу. Ну нащо мені вам казати – щоб потім на конкурс заходили непрофільні інвестори?!
Тому, станом на зараз (і це правда) – ніщо крім літію там не пораховано. Все інше треба вивчати – чи буде воно доцільним. Можливо, навпаки, вилучення інших корисних компонентів буде недоцільним – і таке може бути.
Я вважаю, що будь-яка компанія, яка заключить з Державою Угоду про розподіл продукцію, звернеться до фахівців, які їй скажуть, що треба зробити, щоб вилучити на Добрій літійвмісні й інші корисні компоненти. Але треба буде затвердити їх запаси і так далі…
А що Ви можете сказати про Баницьке родовище високочистих кварцитів, що на Сумщині? Його розробляв Глухівський карʼєр кварцитів, який до війни повʼязували з російським мільярдером Олегом Дерипаскою, а в цьому році Вищий антикорупційний суд стягнув підприємство у дохід держави Україна.
Баницькі кварцити – добра сировина для металевого кремнію. А металевий кремній – це один із ключових компонентів сонячних батарей. Але раніше вся продукція йшла в РФ, на заводи Дерипаски. Там її додавали в шихту для виплавки алюмінію чи інших металів. На Росію йшло геть усе.
Наскільки я знаю, навіть митний склад у нього був свій на карʼєрі: вагони засипалися в карʼєрі, проходили там же митницю і напряму йшли в Росію. Що його треба було забирати – це однозначно. Але треба зразу було подумати, куди ми будемо реалізовувати цей дуже дороговартісний продукт.
От тільки підприємство зависло між попереднім власником і державою… Бо стягнути його стягнули, а держава його досі не отримала. І станом на зараз ми не знаємо, ані що з цією продукцією, ані кому Україна її продасть, ані хто і скільки на цьому заробить.
Треба розмовляти з менеджментом, вони точно знають, де ці вагони, і що з продукцією. На жаль, у нас спочатку забирають – бо це перший крок. А про наступний крок не думають. Куди дівати продукцію? Треба дивитися, хто може цю продукцію купити…
Адже з кварцитів спочатку треба отримати металевий кремній: із кремнієвої кислоти SiO2, отримати Si. І я не знаю, чи є в Україні потужності, які можуть це робити, це дуже специфічна галузь. Але я точно знаю, що такі потужності є в Європі. Значить, продукцію можна продати, отримати обігові кошти і закрити нагальні потреби підприємства.
Тобто, я не хочу в усьому звинувачувати державу чи правоохоронні органи, якщо менеджмент сидить і чогось чекає. Бо я вважаю, потрібно, щоб родовище працювало і приносило користь. Значить, треба менеджменту вже шукати, куди продати продукцію. Слава Богу, у нас сьогодні є європейський ринок, і я переконаний, що ніхто в державі не буде проти, якщо вони будуть продавати свою продукцію в європейські країни. А потім, треба вже ставити питання – а можливо, є інвестор, який вже готовий зайти на це родовище, побудувати просто біля родовища завод з переробки цього кремнезему?
Підсумовуючи, Баницьке родовище – дуже цікаве. І поряд із ним – є ще нерозвідані поклади кварцитів, там може бути аналогічне родовище, саме в тій геологічній світі, що і Баницьке.
Скажу більше, у мене був інвестор, який розглядав питання відкриття в Україні родовища кварцитів. У нас, до речі, є декілька попередньо розвіданих родовищ кварцитів, з яких можна отримувати металевий кремній – де вміст кремнієвої кислоти не менше 98%. І є інвестори, які знають, що з такими кварцитами робити.
Але біда, знаєте, в чому? Складається враження, що держава не знає, що в наших надрах насправді є. Або не знає, що з цим можна зробити, куди далі йти з тим, що ми маємо. А ті, хто знають, чомусь мовчать. Чогось чекають?
Так що, треба менеджменту не чекати і не жалітися, а робити конкретні пропозиції.
А державним посадовцям варто памʼятати, що в такі обʼєкти, як Баницьке родовище, треба вкладати значні кошти! І управління такими видобувними активами вимагає чіткої програми. Є програма – треба зробити все, щоб підприємство йшло по програмі.
Сьогодні розгортається дискусія про використання спеціального дозволу як заставного майна. Ми вже бачимо чимало прикладів відчуження спецдозволів, переважно між повʼязаними або дружніми субʼєктами, але не тільки. Це ж новий потужний ринок для сервісних компаній, чи не так? У Вас був досвід співпраці з банками? Що потрібно фінустановам, які кредитують видобувний сектор?
Один із банків винаймав нашу компанію для оцінки можливості повернення кредиту надрокористувачем. Ми надавали, по суті, сюрвеєрські послуги: оцінили кількість корисної копалини на родовищі, оцінили швидкість видобутку за рік, якість корисного компоненту, наявні та майбутні контракти, а також прибуток з цих контрактів. І дали банку звіт: якщо надрокористувачу буде надано кредит в розмірі 1,5 млн дол. США, то за умови збереження оцінених нами параметрів, надрокористувач поверне його за 1,5-2 роки. Якщо дасте на 3 роки, то з 99% гарантією, вони його повернуть, якщо не буде форс-мажору. Банк на кредитному комітеті, спираючись на наш звіт, ухвалив рішення дати кредит 1,5 млн дол. США, який було погашено достроково.
При чому, застави в цій історії, як такої, взагалі не було. Повернення по суті гарантувалося прибутком, згенерованим видобувною і переробною діяльністю надрокористувача, яку банк зміг оцінити завдяки нашим послугам.
Щодо ринку кредитних ресурсів для надрокористувачів, сьогодні я бачу єдину проблему, щоб у банків були вільні гроші. А я їх не бачу. Бо банки зараз активно приймають участь в державних програмах, де держава гарантує повернення боргів. А у випадку з надрокористувачами, не думаю, що це є можливо зараз.
Тому треба розвивати страхування ризиків у галузі. Щоб страхова компанія також могла оцінити наш звіт і застрахувала спроможність надрокористувача повернути кредит, який він буде залучати під свою діяльність чи під свій спецдозвіл. Це так працює в усьому світі. Є сервісні компанії, які, наприклад, страхують оцінку ресурсної бази: вони заключають договір зі страховою компанією, і вона страхує дані, які видає сервісна компанія. Це, безумовно, включається в контракт оцінки, і платить замовник-надрокористувач.
При цьому і сервісні компанії, які підписуватимуть договір про оцінку за міжнародними стандартами зі страхуванням для потреб залучення позикового капіталу, будуть розуміти, що відповідають перед замовником не лише репутацією, але і фінансово.
Знаєте, інколи колеги в звітах рекомендують: ось тут треба бурити свердловину, бо вони так розрахували по тепловому потоку, без сейсміки, або розрахували по космічних знімках. Я запитую: ви відповідаєте за результат інвестицій у цю свердловину хоча б на 10% її вартості? Якщо там нічого не буде, ви 10% покладете на стіл? Вони дивуються: а чому це ми повинні відповідати? А я кажу, що якщо ти даєш рекомендацію чи підписуєшся під звітом, маєш відповідально підходити до своїх слів і оцінок – хоч в ДКЗ, хоч перед інвестором.
Автор: Володимир Бойко, ІА NADRA.INFO
Фото: Сергій Галушка