Санкційні надра: Верховний Суд ухвалив рішення про санкції РНБО, застосовані у березні 2021 р.

31 Жовтня, 2023

951

Санкційні надра: Верховний Суд ухвалив рішення про санкції РНБО, застосовані у березні 2021 р. — Зображення асоціативне

Що сталося?

У жовтні 2023 р. Верховний Суд оголосив рішення у справі про оскарження Указу Президента Володимира Зеленського від 25.03.2021 року, яким було введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) про застосування санкцій до 19 українських компаній-власників спеціальних дозволів на користування надрами. Повідомляє Інформаційне агентство NADRA.INFO.

Рішення оголошене у справі за позовом до Президента України від компанії ТОВ «Еко Газ Альянс» (справа №9901/195/21).

Нагадаємо, 19.03.2021 про рішення РНБО застосувати санкції до 19 компаній “в контексті надрокористування” заявив Секретар РНБО Олексій Данілов. Представники низки компаній зі списку РНБО анонсували публічну позицію у відповідь на санкції. 25.03.2021 рішення РНБО було введено в дію Указом Президента України. Наступного ж дня, 26.03.2021 на виконання рішення Радбезу, введеного в дію Указом Володимира Зеленського, Голова Державної служби геології та надр України Роман Опімах анулював усі 19 спецдозволів (наказ, додаток).

NADRA.INFO зверталися до Держгеонадр і РНБО із запитаннями про причини та обставини застосування санкцій до власників спецдозволів, втім отримані нами відповіді (у квітні 2021 р.) не прояснили ситуації.

Згодом всі 19 компаній звернулися до Верховного Суду із позовами до Володимира Зеленського, вимагаючи скасувати Указ, що ввів в дію рішення РНБО і став підставою для анулювання спецдозволів.

Не чекаючи рішення суду

Нагадаємо, Еко Газ Альянс мав право на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою і подальшим видобуванням природного газу і нафти на площі Південно-Свистунківська (Полтавська обл.), терміном до 2037 р..

Анульований спецдозвіл №4841 був єдиним в арсеналі ТОВ «Еко Газ Альянс», і вважається т.з. «спадком Голден Деррік».

Починаючи з листопада 2022 р., Держгеонадра тричі намагалися продати право на Південно-Свистунківську площу новому надрокористувачу, але марно: на аукціон 29.11.2022 (ціна стартувала зі 189 млн грн) зареєструвався лише один учасник, а на наступні (16.12.2022 і 05.01.2023) – жодного, хоча початкова вартість впала до 142 млн грн і 94,7 млн грн відповідно.

Що сказав суд?

Верховний Суд відмовився задовольнити позов ТОВ «Еко Газ Альянс» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 в частині введення в дію пункту 5 додатку до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

За нашими спостереженнями, це перше рішення Верховного Cуду, ухвалене щодо позову компанії-власника спецдозволу, до якої було застосовано санкції РНБО у березні 2021 р.

Рішення Верховного Суду ще не набрало законної сили – сторони мають на оскарження тридцять днів з дня складення повного судового рішення – 09.10.2023.

Повний текст рішення

Зауважимо, Верховний Суд виключив із загального доступу “частину судового рішення, яка містить службову інформацію”. Чи могли у недоступних для перегляду фрагментах бути викладені підстави застосування санкцій до ТОВ «Еко Газ Альянс», наразі невідомо.

Щоб читачі могли скласти власну думку про рішення Верховного Суду, NADRA.INFO публікує копію повного тексту:

“РІШЕННЯ

Іменем України

м. Київ

09 жовтня 2023 року

справа №9901/195/21, адміністративне провадження № П/9901/195/21

Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду:

головуючої судді – Ханової Р. Ф., суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

за участі:

секретаря судового засідання Пугач Д. С., представника позивача – Гойдик Т. Л. на підставі Ордеру серії АІ №1123013 представника відповідача – Мовіле О. С. в порядку самопредставництва, представника Ради національної безпеки та оборони України – не з`явився, представника Служби безпеки України – Осипова Д. О. в порядку самопредставництва,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Рада національної безпеки та оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 в частині введення в дію пункту 5 додатку до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», –

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

1. 26 травня 2021 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» (далі – позивач, Товариство, ТОВ «Еко Газ Альянс»), подана директором Товариства – Лупето Віталієм Євгенійовичем до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі – відповідач, Президент України), в якій позивач просить Суд визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», (далі – Указ №123/2021, оскаржуваний Указ) в частині введення в дію персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», код за ЄДРПОУ 42673742 (пункт 5 додатку до Рішення).

2. Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

3. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1- 3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

4. Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

5. Верховний Суд ухвалою від 28 травня 2021 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.00 14 червня 2021 року. Цією ухвалою суд залучив до участі у справі Раду національної безпеки і оборони України (далі – РНБО), Службу безпеки України (далі – СБУ), у якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, зобов`язав відповідача надати до суду належним чином засвідчену копію Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», зобов`язав Раду національної безпеки і оборони України надати до суду належним чином засвідчену копію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

6. 08 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від Президента України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

7. 16 червня 2021 року від РНБО надійшли пояснення, в яких цей орган наголошує на відсутності у нього адміністративної процесуальної правосуб`єктності.

8. 17 червня 2021 року представник позивача надіслав відповідь на відзив відповідача, яка надійшла на адресу Суду 18 червня 2021 року.

9. 13 липня 2021 року до Верховного Суду надійшли пояснення СБУ на позов.

10. Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2021 року за власної ініціативи Суду витребував:

– від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» результати фінансово-господарської діяльності Товариства в період з грудня 2018 року до березня 2021 року; інформацію щодо засновників (учасників) Товариства в період з грудня 2018 року до березня 2021 року;

– від Служби безпеки України інформацію стосовно кримінального провадження №42014000000000367 (суб`єкт притягнення до кримінальної відповідальності, результати його розгляду, інформацію щодо об`єднання цього кримінального провадження з іншими кримінальними провадженнями та/або щодо виділення кримінального провадження);

– від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів та Державної служби геології та надр України інформацію щодо реалізації Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині введення в дію персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», код за ЄДРПОУ 42673742 (пункт 5 додатку до Рішення), зокрема в частині анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, в тому числі, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

11. На виконання зазначеної ухвали Державна служба геології та надр України надала до Суду копію наказу Державної служби геології та надр України від 26 березня 2021 року №228 «Про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами» щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами №4841 від 22 серпня 2017 року, наданого позивачу, та копію листа від 02 квітня 2021 року до Товариства, яким повідомлено про прийняття зазначеного наказу.

12. 23 вересня 2021 року на адресу Суду надійшов лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, яким повідомлено Суд про відсутність у даного органу інформації про анулювання Державною службою геології та надр України спеціального дозволу на користування надрами, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс».

13. 30 вересня 2021 року на адресу Суду надійшла заява Товариства на виконання ухвали Верховного Суду від 26 липня 2021 року, до якої додано: низку договорів зі спеціалізованими підприємствами на виконання тематичних робіт, фінансову звітність за період з грудня 2018 року до березня 2021 року, розширений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому відображені всі зміни, які відбувалися з Товариством з моменту його створення.

14. Листом СБУ №16/5827, який надійшов на адресу Верховного Суду 05 жовтня 2021 року, повідомлено Суд, що Головним слідчим СБУ та слідчим органів безпеки не розслідується та не розслідувалося кримінальне провадження №42014000000000367.

15. Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року за власної ініціативи Суду повторно витребував від СБУ інформацію стосовно кримінального провадження №42014000000000367 (суб`єкт притягнення до кримінальної відповідальності, результати його розгляду, інформацію щодо об`єднання цього кримінального провадження з іншими кримінальними провадженнями та/або щодо виділення кримінального провадження).

16. При цьому Суд вказав, що вважає за необхідне повторно витребувати від СБУ інформацію стосовно кримінального провадження №42014000000000367, яке розслідується Державним бюро розслідувань (суб`єкт притягнення до кримінальної відповідальності, результати його розгляду, інформацію щодо об`єднання цього кримінального провадження з іншими кримінальними провадженнями та/або щодо виділення кримінального провадження), у зв`язку з тим, що СБУ не позбавлена можливості звернутися до Державного бюро розслідувань для обміну оперативною інформацією. Окрім того, цією ухвалою витребувано від Президента України інформацію стосовно кримінального провадження №42014000000000367 (суб`єкт притягнення до кримінальної відповідальності, результати його розгляду, інформацію щодо об`єднання цього кримінального провадження з іншими кримінальними провадженнями та/або щодо виділення кримінального провадження).

17. 29 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов лист від Президента України, в якому зазначається, що у відповідача відсутня витребувана судом інформація.

18. Листом СБУ №16/6688, який надійшов на адресу Верховного Суду 09 листопада 2021 року, повідомлено Суд, що Головним слідчим СБУ та слідчим органів безпеки не розслідується та не розслідувалося кримінальне провадження №42014000000000367.

19. Верховний Суд ухвалою 27 червня 2022 року відмовив в задоволенні заяви Служби безпеки України про зупинення провадження у справі.

20. Верховний Суд ухвалою 27 червня 2022 року витребував від СБУ належним чином засвідчені копії документів, що містять пропозиції СБУ про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», що були внесені до Ради національної безпеки і оборони України, а також належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують фактичні дані та обставини, які стали підставою для внесення пропозицій та прийняття рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій). Строк надання цих документів було продовжено за заявою СБУ під час судового засідання 07 липня 2022 року до 29 липня 2022 року.

21. 29 липня 2022 року від СБУ до Суду надійшли документи, що містять службову інформацію.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22. Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» (код ЄДРПОУ 42673742) є юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законодавством України порядку, видами діяльності якої є: розвідувальне буріння (основний вид) (43.13); добування сирої нафти (06.10); добування природного газу (06.20); будівництво інших споруд, н.в.і.у. (42.99); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12); торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (35.23). Країна резиденства: Україна, місцезнаходження: Україна, 04123, місто Київ, вулиця Западинська, будинок 13, літера А.

23. Учасниками Товариства є дві юридичні особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд Лімітед» (код ЄРДПОУ 39532861), яке є резидентом України та власником частки у розмірі 40% та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСП ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 41582487), яке є резидентом України та власником частки у розмірі 60%. Єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП ІНВЕСТ» є Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд Лімітед», а бенефіціаром фізична особа – громадянин України ОСОБА_1 .

24. ОСОБА_1 , країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , тип бенефіціарного володіння – непрямий, частка 60%.

25. Указом Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 введено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

26. Указ Президента України набрав чинності 26 березня 2021 року з дня опублікування в офіційному виданні – «Офіційний вісник Президента України», № 8.

27. РНБО відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції» вирішила підтримати пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесених СБУ.

28. Відповідно до пункту 5 Додатку до рішення РНБО від 19 березня 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» безстроково застосовано обмежувальні заходи відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді: 1) блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб – резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

29. Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначив, що введені проти нього санкції є протиправними та істотно порушують його права та інтереси, охоронювані законом. Позивач вважає, що оскаржуваний Указ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для акта суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача, які фактично рівнозначні повному припиненню його діяльності.

30. Позивач зазначає, що рішення та пропозиції, що ухвалювалися (вносилися) щодо Товариства органами державної влади (зокрема рішення РНБО) до прийняття Указу не носили обов`язкового характеру, не тягнули за собою юридичних наслідків щодо позивача, та не могли бути оскаржені окремо від Указу.

31. Товариство, покликаючись на Конституцію України та Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вказує на те, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Такий статус РНБО, яка функціонує при Президентові України, свідчить про допоміжний статус цього органу та підтверджує, що його завданням є сприяти Президентові України в реалізації його конституційних повноважень, однак жодним чином не впливати на зміст та порядок реалізації таких повноважень.

32. Президент України, видаючи оскаржуваний Указ, певною мірою перебирає на себе відповідальність за законність та обґрунтованість рішення про введення санкцій і зазначене рішення не може розглядатися лише як формальне підписання ним відповідного указу, а є саме результатом волевиявлення Президента України, зробленого за результатами оцінки як фактичних, так і юридичних підстав для застосування обмежувальних заходів (санкцій).

33. Зазначаючи про волевиявлення Президента України, Товариство покликалось на пункт 71 постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 9901/405/19 від 13 січня 2021 року, в якій зазначається, що таке формулювання як «введення в дію» та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта – указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБО саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсуду з боку Президента при реалізації цього повноваження власне означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності й обґрунтованості прийняття такого рішення.

34. Відтак, на думку Товариства, перевірці судом підлягає саме Указ № 123/2021, а рішення РНБО та пропозиції СБУ щодо застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) мають розглядатися у контексті наявності у Президента України достатніх фактичних і правових підстав для застосування до позивача таких санкцій. При цьому реалізація Президентом України таких повноважень не виключає можливості здійснення судового контролю за його актами.

35. Проаналізувавши рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року №6-р(ІІ)/2020, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, документи Копенгагенської наради ОБСЄ, рішення Європейського суду з прав людини, представник позивача дійшов до висновку, що Указ № 123/2021 може бути предметом судового розгляду, при цьому суд має перевірити не лише формальні питання наявності у Президента України повноважень на видання такого акту, але й дослідити питання запровадження обмежувальних заходів (санкцій) по суті, встановити, чи були у Президента України достатні фактичні підстави для їх запровадження, тобто провести повну перевірку акта суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

36. Товариство вважає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень таким, що не відповідає вимогам законності. Покликаючись на положення Конституції України, Кодекс адміністративного судочинства України, рішення Конституційного суду України від 28 жовтня 2009 року №28-рп/2009, позивач зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. У цьому контексті позивач зауважує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

38. Позивач вважає, що жодна із перелічених підстав не мала місця в його діяльності, в тому числі відсутні відповідні рішення міжнародних організацій щодо нього.

39. Товариство акцентує увагу на тому, що у тексті Указу №123/2021 та рішенні РНБО від 19 березня 2021 року відсутні посилання на будь-які конкретні правові (в тому числі й на вказану вище статтю 3 Закону України «Про санкції») та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів. У зазначених рішеннях відсутні посилання на будь-які конкретні обставини, які б, з одного боку, свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, а з іншого – дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які ним могли бути допущені, а також відповідні докази, які підтверджують існування таких порушень; також відсутнє посилання і на конкретний пункт, частину статті закону, яке б прямо вказувало або давало змогу ідентифікувати, на якій саме з юридичних підстав, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції», базуються відповідні рішення.

40. При цьому Товариство покликалось на рішення Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 9901/259/19, в якому сформульовані такі висновки: «підставами для застосування санкцій мають бути дійсні, наявні в об`єктивній дійсності факти, підтверджені доказами, які достовірно свідчать про вчинення таких дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави тощо. Санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього. Більш того, за приписами частини другої статті 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності».

41. Позивач зазначив, що, застосовуючи обмежувальні заходи (санкції), відповідний суб`єкт владних повноважень повинен чітко зазначити підставу для ухвалення рішення, яке обмежує права, свободи чи інтереси особи, навести обставини, які підтверджують її існування, а також вказати на докази, які підтверджують відповідні висновки. Інакше кажучи, рішення суб`єкта владних повноважень повинно не лише бути спрямованим на захист «національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності» та інших цінностей, передбачених у частині першій статті 1 Закону України «Про санкції», а й обґрунтовувати, в чому конкретно полягає загроза таким цінностям, яким чином її існування залежить від рішень, дій чи бездіяльності особи, чи є така загроза реальною, які конкретні докази свідчать про її існування та яким чином запроваджувані заходи обмеження усуватимуть відповідну загрозу.

42. Водночас, на думку Товариства, ні Указ №123/2021, ні рішення РНБО, як уже зазначалося вище, не містять будь-яких юридичних і фактичних підстав його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів, які б свідчили, що відповідні рішення суб`єктів владних повноважень не є свавільними, а базуються на достатній правовій та фактичній основі, яка дозволяє будь-якій сторонній та неупередженій особі констатувати їх обґрунтованість. Єдина згадка у рішенні РНБО про пропозиції СБУ також не дозволяє зрозуміти необхідність застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій), оскільки відповідне рішення РНБО не містить будь-яких даних, а сам позивач не отримував від СБУ будь-яких офіційних документів, які б свідчили, що ним вчиняються чи були вчинені дії, які є підставою для запровадження персональних санкцій. Відсутність чітких посилань на конкретні юридичні та фактичні обставини, що використані для застосування санкцій, свідчить не лише про незаконність та необґрунтованість Указу №123/2021, а й позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, зокрема можливості доводити те, що таких обставин не існувало. Адміністративний акт повинен містити мотиви його ухвалення, оскільки вони є основою для перегляду такого рішення компетентним судом.

43. Позивач акцентує увагу на тому, що він не належить до числа суб`єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції). Зазначає, що Законом України «Про санкції» встановлено 6 категорій осіб, до яких можуть бути застосовані санкції: 1) іноземні держави; 2) іноземні юридичні особи; 3) юридичні особи, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; 4) іноземці; 5) особи без громадянства; 6) суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність.

44. Товариство зазначило, що в Указі №123/2021 та рішенні РНБО не зазначено до якої з категорій суб`єктів, щодо яких Закон дозволяє застосовувати санкції, було віднесено позивача під час прийняття рішення РНБО та Указу № 123/2021.

45. Єдиним поясненням застосування санкцій, яке вдалося виявити позивачу, є розміщена на сайті РНБО інформація такого змісту: «На основі пропозицій, внесених Службою безпеки України, застосовано персональні економічні санкції, зокрема блокування активів, обмеження торговельних операцій та транзиту ресурсів, а також анулювання та зупинка ліцензій і спецдозволів на видобуток та користування надрами України щодо 19 компаній. Які, на думку правоохоронців, отримали ці ліцензії за заниженою ціною, завдавши державі великих збитків. І які, на думку спецслужб, імовірно, пов`язані з громадянином держави-агресора».

46. Водночас відсутність в оскаржуваному Указі та відповідному рішенні РНБО будь-яких підстав не дозволяє позивачу однозначно стверджувати, що саме такі дані є виключними підставами для застосування санкцій, а тому пояснення позивача полягають в тому, що він не належить до будь-якої категорії суб`єктів, щодо яких можна застосовувати обмежувальні заходи (санкції).

47. По-перше, представник Товариства звертає увагу на те, що, оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин України, а структура його власності не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, то відповідно позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій, з огляду на критерій приналежності до такої групи як «юридичні особи, які знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента».

48. По-друге, позивач не може розглядатися і як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, а організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Кримінальна відповідальність за терористичну діяльність для фізичних та юридичних осіб передбачена нормами Кримінального кодексу України.

49. За відсутності обвинувального вироку суду, встановлення Верховним Судом у процесі розгляду цієї адміністративної справи, що обмежувальні заходи (санкції) щодо позивача можуть бути накладені як на особу, яка належить до категорії «суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність», буде фактично констатацією у порядку адміністративного судочинства факту причетності позивача до вчинення кримінального правопорушення і судове рішення про правомірність застосування персональних санкцій до позивача фактично презюмуватиме вчинення позивачем діянь, які мають ознаки злочину і за вчинення яких до позивача не застосовувалися заходи кримінально-правового характеру.

50. Суд у порядку адміністративного судочинства не може досліджувати докази та встановлювати ознаки кримінально-караних діянь.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини другої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати в судовому порядку згідно із законом питання про включення (виключення) фізичних або юридичних осіб та організації до (з) переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності. Процедура судового розгляду таких справ передбачена статтею 284 Кодексу адміністративного судочинства України.

51. З урахуванням викладеного, Товариство констатує, що певна особа може розглядатися як «суб`єкт, що здійснює терористичну діяльність» лише за наявності або обвинувального вироку суду (якщо її діяння підпадають під ознаки кримінальних правопорушень) або ж рішення адміністративного суду про її включення до переліку осіб, пов`язаних із провадженням терористичної діяльності (оскільки окремі дії, пов`язані з терористичною діяльністю можуть не охоплюватися положеннями кримінального закону). На думку позивача, лише такі судові рішення, з огляду на викладені вище положення чинного законодавства України, є допустимими доказами у тлумаченні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки обставини справи, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

52. Крім того, позивач вважає, що Закон України «Про санкції» в цілому не допускає можливості його застосування до позивача як юридичної особи, яка зареєстрована та провадить свою діяльність в Україні.

53. Також позивач звертає увагу Суду на те, що обмежувальні заходи (санкції), які підлягають застосуванню до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними.

54. Застосовані до позивача обмежувальні заходи (санкції) не дають можливості зрозуміти, чи запроваджуються санкції у вигляді анулювання або ж зупинення ліцензій та інших дозволів; які саме застосовуються обмеження щодо позивача відносно транзиту ресурсів, польотів та перевезень – обмеження, часткове чи повне припинення; яка саме заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів застосовується – повна або часткова.

55. Включення до переліку застосованих до позивача санкцій пункту «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» означає, що рішення про запровадження персональних санкцій допускає можливість застосування невичерпного переліку санкцій. При цьому відсутня вказівка хто ж визначатиме, які конкретно санкції ще потрібно запровадити, хто буде суб`єктом їх запровадження та реалізації, яким буде механізм реалізації таких санкції та хто встановлюватиме відповідність цих санкцій принципам застосування, встановленим Законом України «Про санкції».

56. Подібний підхід суперечить принципу правової визначеності, оскільки не дозволяє позивачу зрозуміти, які конкретно та яким чином щодо нього застосовуватимуться обмежувальні заходи (санкції).

57. Крім того, Товариство зазначає, що подібні, невизначені за своєю суттю, формулювання є абсолютно неприйнятними у тексті правозастосовних рішень. Якщо Закон України «Про санкції» у статті 4 і передбачає певні альтернативи при формулюванні видів санкцій, в тому числі допускаючи можливість запровадження «інших санкцій», то відповідне рішення РНБО як правозастосовний акт повинно чітко вказувати, яка персональна санкція підлягає застосуванню до особи.

58. Товариство звертає увагу на невідповідність Указу №123/2021 вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві».

59. У оскаржуваному Указі Президента України та відповідному рішенні РНБО не міститься будь-яких відомостей, які б дозволили зрозуміти:

– у чому полягає необхідність застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій), тобто яка мета їх застосування – усунення загроз національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності чи іншим інтересам, необхідність захисту яких виправдовує застосування санкцій;

– яка конкретно діяльність позивача створює загрозу таким інтересам і виправдовує застосування обмежувальних заходів (санкцій), тобто які обставини підтверджують існування «нагальної суспільної потреби» у запровадженні санкцій;

– яким чином саме відповідний набір обмежувальних заходів (санкцій) дозволить досягнути мети застосування санкцій;

– які обставини свідчать, що досягнення відповідної мети не могло бути досягнуто шляхом застосування інших санкцій, в тому числі менш суворих, інакше кажучи, що саме застосовані санкції пропорційні ступеню існуючої загрози та її усунення було б неможливе без застосування саме такого набору санкцій.

60. Єдиним поясненням, яке вдалося знайти позивачу у контексті застосування до нього персональних санкцій, є відомості на сайті Президента України та РНБО, які пов`язують такі санкції із інформацією правоохоронців про отримання спецдозволів на користування надрами за заниженою ціною, що заподіяло державі великих збитків.

61. Якщо мета запровадження обмежувальних заходів (санкцій) певним чином пов`язана нібито із збитками, які були заподіяні державі, то у цьому контексті позивач вважає за потрібне зазначити:

1) заподіяні збитки (якщо вони мали місце) пов`язуються виключно із фактом придбання спецдозволів, тобто з діями, які вже завершилися. Санкції ж можуть застосовуватися державою виключно для усунення реальної та/або потенційної загрози (частина перша статті 1, пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції»), коли держава, не маючи інших способів захисту своїх інтересів, повинна оперативно реагувати на такі загрози;

2) оскільки збитки (якщо вони мали місце) вже настали, то застосування санкцій жодним чином не сприяє їх відшкодуванню, тобто санкції не є тим засобом, який дозволяє досягнути бажаної мети у вигляді компенсації державі збитків, заподіяних заниженням вартості продажу спецдозволів на користування надрами. У цьому випадку у держави наявні інші інструменти (цивільні позови, кримінальні провадження з подальшим стягненням з винних осіб заподіяних збитків).

3) застосування відповідного переліку обмежувальних заходів (санкцій) до позивача жодним чином не дозволяє відшкодувати таку шкоду, тобто немає будь-якого взаємозв`язку між метою та застосованими заходами. Більше того, окремі із застосованих персональних санкцій виглядають абсолютно необґрунтованими і такими, що не мають будь-якого зв`язку із діяльністю позивача, як, наприклад, заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю тощо.

62. Також Товариство звертає увагу на те, що у випадку якщо запровадження обмежувальних заходів (санкцій) до позивача дійсно пов`язується із нібито заниженою у минулому вартістю спеціального дозволу, то фактично санкції до позивача застосовуються не за його дії, а за дії органів державної влади, які в минулому визначали плату (збір) за видачу спеціального дозволу.

63. Позивач акцентує увагу на тому, що ТОВ «Еко Газ Альянс» має право на користування надрами на підставі спеціального дозволу № 4841 від 22 серпня 2017 року, який первинно був оформлений за плату, розмір якої визначався компетентним органом державної влади, а відтак позивач не повинен зазнавати негативних наслідків, якщо сьогодні такі дії органу влади розглядаються як помилкові.

64. Крім того, у контексті пропорційності, позивач звертає увагу і на той факт, що обмежувальні заходи (санкції) передбачено застосовувати до позивача безстроково.

65. Покликаючись на частину п`яту статті 5 Закону України «Про санкції», відповідно до якої рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово, Товариство звернуло увагу на те, що із 17-ти санкцій, які до нього застосовуються, лише анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (п. 6) та припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони (п. 15), є за своєю суттю санкціями, що призводять до припинення прав позивача. Всі інші санкції, на думку Товариства, пов`язані із обмеженням можливостей позивача набувати певних прав та обов`язків і не є за своїм змістом такими, що не можуть застосовуватися тимчасово.

66. Позивач вказує, що оскаржуваним Указом передбачено застосування таких санкцій як «блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном» чи «зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань», які навіть у разі буквального прочитання змісту акта не можуть бути безстроковими.

67. Фактично обсяг застосованих до позивача обмежувальних заходів (санкцій) призводить до повного блокування його діяльності як юридичної особи, що з огляду на безстроковий характер таких санкцій матиме наслідком її ліквідацію.

68. На думку позивача, застосовані до нього обмежувальні заходи (санкції) є непропорційними та суперечать частині першій статті 1 Закону України «Про санкції», практиці Європейського суду з прав людини, та критеріям законності рішення, передбаченим пункту 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, призводять до істотного обмеження прав та інтересів позивача, без наявності будь-яких встановлених фактів загрози національній безпеці, громадському порядку чи іншим охоронюваним інтересам, без наведення будь-яких доказів та без будь-якого обґрунтування необхідності застосування саме таких жорстких та безстрокових обмежень.

69. Товариство зауважує на тому, що невідповідність положень Указу №123/2021 та рішення РНБО щодо запровадження персональних санкцій полягає також у тому, що зміст таких санкцій та положення щодо необхідності їх реалізації не узгоджуються із правовим статусом окремих суб`єктів, які уповноважуються їх застосовувати.

70. Аналізуючи положення законів України «Про санкції», «Про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони», який набрав чинності 31 грудня 2014 року, «Про національну безпеку України» Товариство доводить, що законодавством чітко окреслено коло суб`єктів для яких є обов`язковим виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України, а саме, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями.

71. При цьому, в позові зазначено, що пунктом 3 відповідного рішення РНБО доручено Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення. Таким чином, Національний банк України зобов`язано реалізовувати спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), тобто відповідне рішення РНБО визначено обов`язковим для виконання зазначеним органом.

72. Водночас, на думку позивача, Національний банк України за своїм правовим статусом не є органом виконавчої влади, правоохоронним органом чи військовим формуванням, а відтак не належить до кола суб`єктів виконання рішень РНБО, окресленого частиною четвертою статті 10 та пунктом 8 частини першої статті 13 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та не може бути зобов`язаний виконувати будь-яке рішення РНБО, незалежно від його предмету та змісту.

73. Зазначене вище також виключає можливість застосування до позивача окремих видів санкцій, які передбачені додатком до відповідного рішення РНБО та за своєю суттю передбачають пряму чи опосередковану участь у їх застосуванні Національного банку України, зокрема:

– блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

– заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

– припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави.

74. Товариство також акцентує увагу на тому, що після набрання Указом законної сили, він є обов`язковим для виконання та не може бути призупинений оскарженням його до суду, суд не може забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення його дії, тобто позивач позбавлений можливості будь-яким чином відвернути для себе негативні наслідки застосування оскаржуваного акта.

75. Незабезпечення позивачу будь-якої участі у процесі прийняття рішення (хоча б на етапі його підготовки та розгляду у РНБО чи в Офісі Президента України) істотно порушило його право на участь у процесі прийняття рішення, яке впливає на його права та інтереси.

76. Позивач вважає, що під час прийняття Указу №123/2021, передбачений пунктом 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, принцип участі особи у процесі прийняття рішення був порушений і позивачеві не було забезпечено будь-яких процесуальних гарантій бути вислуханим та забезпечувати захист від втручання у його (позивача) права та інтереси.

77. Позивач наголошує на тому, що обсяг та характер обмежувальних заходів (санкцій), які підлягають застосуванню до позивача, їхній безстроковий характер свідчить, що їх реалізація призведе до неможливості позивача здійснювати будь-яку господарську діяльність, зокрема, неможливості укладати будь-які угоди з іншими особами, виконувати свої фінансові зобов`язання перед ними, отримувати будь-які інші дозволи чи ліцензії, тобто фактично застосованими санкціями повністю нівелюється можливість позивача як юридичної особи набувати та реалізовувати будь-які права та обов`язки, необхідні для ведення господарської діяльності. Фактично застосованими обмежувальними заходами (санкціями) нівелюється будь-яка реальна можливість позивача бути учасником господарських правовідносин, що безумовно вимагає перевірки законності та обґрунтованості рішення, яким такі санкції були застосовані.

78. Окрім того, Товариство зауважує, що застосування обмежувальних заходів порушує право на ділову репутацію позивача, формує недовіру до нього як до суб`єкта господарювання серед значної частини професійного і ділового співтовариства та може призвести до повної втрати довіри з боку наявних та потенційних партнерів позивача.

79. Відповідач у відзиві на позовну заяву покликається на положення статей 19, 102, 106, 107 Конституції України, статтю 3, пункт перший частини першої статті 4, частини першу, четверту статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», статей 1, 3, 5 Закону України «Про санкції», і зазначає, що санкції до позивача застосувала РНБО за результатами розгляду пропозицій СБУ. РНБО розглянула та підтримала відповідні пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема до позивача, про що РНБО прийняла відповідне рішення. У подальшому, після надходження в установленому порядку на ім`я Глави держави відповідних матеріалів (Рішення з додатками, проєкту Указу та пояснювальної записки до нього), Президент України в межах реалізації вказаних вище приписів законодавства видав Указ № 123/2021, яким увів у дію рішення РНБО.

80. За позицією відповідача, вищевикладене підтверджує той факт, що оскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

81. Відповідач доводить, що застосування санкцій до позивача рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом Президента України здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону України «Про санкції».

82. У відповіді на відзив позивач звертає увагу на те, що відзив не містить, а відповідно і позиція відповідача не спирається на жодні фактичні дані/докази/документи.

83. Позивач, покликаючись на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує, що, враховуючи покладений чинним законодавством на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень, тягар доказування правомірності оскаржуваного указу, відповідач мав би саме у відзиві, як у першій заяві по суті спору в цій справі, детально обґрунтувати оскаржуваний Указ, характеризуючи всі фактичні обставини, які було покладено в основу оскаржуваного Указу, покликаючись на відповідну законодавчу підставу, як на юридичне підґрунтя для прийняття оспорюваного Указу, у розрізі кожної із окреслених фактичних підстав.

84. Натомість, відзив відповідача, як і оскаржуваний акт суб`єкта владних повноважень, не містить вказівки на будь-які фактичні обставини та докази, які б підтверджували, що персональні санкції до позивача були застосовані обґрунтовано, тобто, дозволяли як суду, так і позивачу, зрозуміти, як своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю позивач створював реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяв терористичній діяльності та/або порушував права і свободи людини і громадянина або ж вчиняв інші дії, визначені статтею 3 Закону України «Про санкції» як підстави для застосування санкцій.

85. Відзив відповідача, як вказує Товариство, крім низки покликань на положення нормативних актів України, не містить будь-яких фактичних даних, які б свідчили, що суб`єкт владних повноважень, приймаючи акт індивідуальної дії, який істотним чином втручається у права та інтереси позивача, мав для цього достатні фактичні підстави, здійснив їх оцінку та дійшов висновку, що зазначені фактичні підстави співвідносяться із правовими підставами, передбаченими Законом України «Про санкції», і дають йому можливість реалізувати повноваження щодо застосування персональних санкцій.

86. На думку Товариства, зі змісту наданого відповідачем відзиву стає зрозуміло, що відповідач не вказав взагалі жодних фактичних підстав, які б у будь-який спосіб обґрунтовували оскаржуваний указ, не навів жодних доказів/документів, а також не посилався на будь-які такі фактичні обставини/докази/документи у будь-який спосіб.

87. З урахуванням викладеного, позивач дійшов до висновку, що у відповідача відсутні докази/інформація/документи, якими він міг би спростувати викладені у позовній заяві доводи Товариства та, відповідно, обґрунтувати, законність та підставність оспорюваного Указу. З цього також логічно випливає, що такі докази/інформація/документи були відсутні у відповідача і на момент видання оспорюваного Указу.

88. Таким чином, за позицією позивача, відповідач у будь-який спосіб не спростував доводів позивача про незаконність та необґрунтованість оспорюваного Указу і, отже, навіть зі змісту наданого відповідачем відзиву, можна дійти обґрунтованого висновку про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного Указу Президента України.

89. Позивач зауважує, що твердження позивача про те, що чинне законодавство України не встановлює обов`язку вказувати підстави застосування санкцій у відповідному рішенні РНБО та відповідному Указі Президента про їх застосування є фактично запереченням права позивача на судовий захист та допускає можливість існування у правовому полі свавільних та безпідставних рішень суб`єкта владних повноважень.

90. При цьому позивач посилається на рішення Верховного Суд у рішенні від 18 червня 2020 року у справі № 9901/259/19, в якому Суд дійшов висновку, що санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього.

91. Товариство вказує, що відповідач, якщо не у своєму рішенні, то, принаймні, в адміністративному суді, повинен продемонструвати, що в нього дійсно були правові та фактичні підстави для запровадження щодо позивача персональних санкцій, що існувала законна мета їх застосування і навести докази, які свідчать, що застосування санкцій було обумовлено саме необхідністю досягнення цієї мети, а також переконливо обґрунтувати, що волевиявлення Президента України при прийнятті відповідного рішення базувалося на достатніх фактичних обставинах.

92. Окрім того, Товариство вказує, що особа в будь-якому випадку має право знати підстави застосування до неї будь-яких обмежувальних заходів і санкції не є і не можуть бути винятком. Не маючи інформації щодо підстав застосування до неї обмежувальних заходів, особа позбавлена можливості реалізувати своє право на захист у суді своїх прав та інтересів, гарантоване статтею 55 Конституції України.

93. В контексті цього позивач зауважує, що він не мав будь-якої інформації щодо підстав застосування до нього санкцій як до видання оскаржуваного Указу, так і під час його видання, а так само не зміг таку інформацію отримати і після видання оскаржуваного Указу, попри всі докладені зусилля та попри звернення до всіх можливих адресатів – як до відповідача, так і до РНБО, СБУ та інших суб`єктів владних повноважень, що підтверджується матеріалами справи.

94. Окрім того, Товариство вказує, що відповідач намагається звести функції Президента України у процесі застосування санкцій виключно до процесу введення в дію рішення РНБО, без необхідності здійснення ним перевірки підстав для їх запровадження, оскільки встановити правові та фактичні підстави мала РНБО, або й навіть ще раніше – СБУ. Однак, такий підхід, на думку позивача, не узгоджується із положеннями Конституції та інших законодавчих актів України, оскільки фактично нівелює роль та статус Президента України як суб`єкта, який самостійно реалізує свої конституційні повноваження.

95. Позивач вважає, що рішення та пропозиції, що приймались (вносились) щодо Товариства органами державної влади до прийняття оспорюваного указу, не носили обов`язкового характеру, не тягнули за собою юридичних наслідків щодо позивача, а тому, відповідно, не могли бути оскаржені окремо від спірного указу. За таких умов, можна обґрунтовано стверджувати, що Президент України, видаючи спірний Указ, певною мірою перебрав на себе відповідальність за законність та обґрунтованість рішення про введення санкцій і зазначене рішення не може розглядатися лише як формальне підписання ним відповідного Указу, а є саме результатом волевиявлення Президента України, зробленого за результатами оцінки як фактичних, так і юридичних підстав для застосування обмежувальних заходів (санкцій).

96. На думку Товариства, Указ Президента України є результатом виключно його волевиявлення, результатом аналізу ним фактичних та юридичних підстав для видання такого Указу, оскільки у випадку, якщо зміст такого Указу наперед залежить від результатів діяльності інших органів, то у такому разі фактично Президент України перебуває у ролі підпорядкованого суб`єкта, який реалізовує свої конституційні повноваження не самостійно, а зв`язаний рішеннями інших суб`єктів (СБУ, РНБО).

97. Процес видання будь-якого указу Президента України – це не просто акт підписання, а й процес аналізу та перевірки наявності правових та фактичних підстав для його видання і Президент України самостійно ухвалює рішення про видання чи невидання указу, базуючись виключно на власному переконанні про наявність для цього достатніх підстав. У іншому випадку, роль Президента України зводиться до механічного підписання указу про введення в дію рішення РНБО і не вимагає від нього встановлення правових та фактичних підстав, що призведе до того, що волевиявлення Президента України буде не його позицією, а лише відтворенням позиції функціонуючого при ньому допоміжного органу.

98. Узагальнюючи доводи відповіді на відзив, Товариство зазначає, що ані факт подання СБУ на розгляд РНБО своїх пропозиції про застосування до позивача санкцій, ані будь-які подальші дії в процедурі застосування до позивача санкцій, не можуть ані прямо, ані опосередковано обґрунтувати правомірність застосування до Товариства санкцій, оскільки такі дії самі собою жодним чином не стосуються змісту відповідних правовідносин щодо наявності чи відсутності підстав для застосування санкцій, а стосуються лише законодавчо встановленої форми взаємодії між відповідними органами в процедурі застосування санкцій. Єдиним належним доказом обґрунтованості санкцій є інформація, якою застосування таких санкцій обґрунтовується, за умови законності її отримання, включно з належністю і допустимістю, її достовірності та достатності для висновку про наявність підстав для застосування санкцій. Водночас жодної подібної інформації відзив на позовну заяву не містить.

99. У своїх поясненнях на позов СБУ звертає увагу на те, що твердження позивача про те, що застосування до нього заходів (санкцій) є протиправним, оскільки він не вчиняв жодних дій, які б створювали загрозу національним інтересам чи безпеці України або сприяли терористичній діяльності, не відповідають дійсності та спростовуюся наявною у СБУ контррозвідувальною та розвідувальною інформацією.

100. Зокрема, за результатами аналізу контррозвідувальної та розвідувальної інформації СБУ надіслала до РНБО лист від 19 березня 2021 року №8/5/2-2592 «Щодо внесення пропозицій про застосування санкцій», який містить інформацію щодо підстав застосування санкцій.

101. За результатами розгляду зазначеної інформації, РНБО на засіданні, що відбулось 19 березня 2021 року, прийняла рішення про застосування санкцій до Товариства.

102. З огляду на те, що СБУ проінформувала РНБО відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про санкції», а РНБО в свою чергу прийняла рішення про застосування санкцій, що згідно з законодавством належить до виключної компетенції РНБО, дії СБУ та РНБО є законними та такими, що вчинені з безумовним дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України.

103. Також СБУ вважає, що положення статей 1, 3 Закону України «Про санкції», застосування санкцій не виключають їх застосування до громадян України. Стаття 3 Закону України «Про санкції» не звужує коло суб`єктів, до яких можуть бути застосовані санкції, а конкретизує їх шляхом деталізації підстав застосування санкцій, а саме вчинення певних дій вказаними суб`єктами.

104. СБУ вказує, що позивача віднесено до суб`єктів, які зазначені у частині першій статті 3 Закону України «Про санкції» на підставі наявної у СБУ контррозвідувальної та розвідувальної інформації, яка отримана СБУ з дотриманням вимог законодавства.

105. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

106. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

107. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

108. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

109. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

110. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

111. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

112. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

113. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

114. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

115. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

116. Секретар РНБО впродовж судового розгляду подав до Суду шість листів, у яких зазначено про те, що статтею 6 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» визначено, що персональний склад РНБО формує Президент України. До складу РНБО за посадою входять Прем`єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також інші особи, визначені Президентом України.

117. Вказано, що власної організаційної структури РНБО не має. У зв`язку з викладеним, державна реєстрація такого органу як РНБО не проводилася, відповідно у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи щодо нього. Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність юридичної особи виникає разом з виникненням адміністративної процесуальної правоздатності (набуттям статусу юридичної особи) та враховуючи, що державна реєстрація такого конституційного органу, як РНБО станом на сьогодні не здійснювалася, цей орган не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності, що, з огляду на положення статей 42, 44 та 51 КАС України, виключає можливість участі РНБО в адміністративному процесі у правовому статусі сторони чи третьої особи. Крім того, із зазначених вище обставин РНБО не є володільцем інформації та документів, зокрема, згаданих в ухвалі.

118. Повідомлено, що Апарат РНБО є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності цього органу. Проте, з огляду на вимоги Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446, Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти РНБО в судових інстанціях.

119. Суд не бере до уваги доводи РНБО, що Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти цей орган в судових інстанціях, оскільки РНБО є суб`єктом владних повноважень, відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, має адміністративну процесуальну правосуб`єктність відповідно до статті 43 цього кодексу, наділена повноваженнями щодо представництва в судах. Специфіка справ адміністративної юстиції полягає, зокрема, і в тому, що учасниками справи можуть бути суб`єкти владних повноважень, які не мають статусу юридичних осіб на відміну, зокрема, від підприємств.

120. Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про санкції» визначено порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій, зокрема, те, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймається РНБО та вводиться в дію Указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання Указу Президента України і є обов`язковим до виконання, що доводить виконання РНБО публічно-владних управлінських функцій.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

121. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

122. Частиною другою цієї статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

123. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

124. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

125. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

126. Статтею 16 Кодексу про надра в редакції, що існувала на час обставин, наведених в інформації СБУ, та на час видання оскаржуваного Указу, було визначено, що власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб`єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність.

127. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Президент забезпечує серед іншого, національну безпеку Держави, відповідно до частини третьої цієї статті на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

128. Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента.

129. Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

130. Відповідно до частини першої і другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі – санкції).

131. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи – нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

132. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» визначено, що підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

133. Відтак, колегія суддів зазначає, що реалізація суверенного права України на захист здійснюється за наявності умов, встановлених частиною другою статті 1 та підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції». В межах спірних відносин позивач є суб`єктом, який, за позицією СБУ, прийнятою РНБО, створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці України.

134. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію

135. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

136. Статтею 4 Закону України «Про санкції» визначені види санкцій.

137. Види санкцій застосовані цим Указом та їх кількість визначається безпосередньо органом застосування, який, відповідно до частини четвертої преамбули Закону України «Про санкції», задля невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, використовує всі передбачені законом заходи з метою захисту цих інтересів, в тому числі щодо недопущення завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, а також щодо запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України. У зв`язку з цим, доводи позивача стосовно того, що накладені санкції не відповідають принципу правової визначеності є неприйнятними.

138. Згідно з частиною другою статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

139. Положеннями частини першої статті 90 КАС визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

140. Суд установив, що 19 березня 2021 року перший заступник Голови СБУ звернувся до Секретаря РНБО із пропозиціями про застосування, у тому числі до позивача, спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», з метою невідкладного та ефективного реагування на потенційні загрози національним інтересам і безпеці, недопущення втрат державного бюджету України.

141. 19 березня 2021 року РНБО підтримала внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), про що прийняла відповідне рішення.

142. 25 березня 2021 року Указом Президента України № 123/2021 введено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», (позиція 5 у Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року).

143. Наслідком розгляду пропозицій СБУ стало застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) Указом Президента від 25 березня 2021 року № 123/2021, яким уведено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (позиція 5 у Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року).

144. Відтак Президент України, видавши Указ, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень. Указ є способом реалізації цих функцій. Будь-яких доводів щодо порушення порядку застосування, скасування та внесення змін до санкцій, визначеного статтею 5 Закону України «Про санкції», представник позивача в судовому засіданні не навів.

145. Суд визнає, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей викладених у пропозиціях СБУ в листі від 19 березня 2021 року, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію.

146. РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про санкції».

147. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №9901/405/19 (провадження № 11-203заі20) зазначає, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону України «Про санкції», безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції.

148. Уводячи в дію рішення РНБО про такі санкції, Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.

149. Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій в межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але, з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

150. Суд зазначає, що процедура введення санкцій позивачем не оспорюється, ознак порушення меж дискреції Президентом України при вирішенні питання достатності підстав і доказів для введення таких санкцій суд не встановив.

151. Суд зазначає, що доводи позивача більшою мірою зведені до незабезпечення стосовно нього ефективного державного управління, при цьому саме до відповідача скеровані претензії безпідставного застосування санкцій, без врахування прийняття цього рішення на підставі інформації наданої ініціатором (СБУ) та обговореної на засіданні координаційного (колегіального) органу (РНБО), що мало наслідком прийняття відповідного рішення.

152. Дотримуючись положень конституційного принципу «розподілу влади», який не передбачає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, оскаржуваний Указ є способом реалізації Президентом України конституційних повноважень в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону України «Про санкції» скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку.

153. Щодо доводів позивача про порушення оскаржуваним Указом принципу пропорційності, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження основоположного права позивача на мирне володіння своїм майном.

154. Необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника та встановити пропорційність втручання в такому випадку до права власності. Це може і має бути предметом судового контролю.

155. Також слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

156. До спірних правовідносин застосовна стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Ї Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає необхідними, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

157. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 – 168).

158. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

– втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними;

– якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

– втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

159. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки – встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

160. Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

161. Таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції».

162. Положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

163. Оспорюваний Указ Президента, яким введено в дію рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), за своєю правовою природою є адміністративним (економічним) запобіжним заходом, має превентивний характер. Метою застосування цього заходу є заборона здійснювати певні дії та діяльність, які порушують національні інтереси та національну безпеку України як суверенної держави.

164. Суд визнає, що тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном є втручанням держави у його право на мирне володіння майном, але таке втручання держави у вказане право є пропорційним легітимній меті, ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції».

165. Верховний Суд вважає, що видаючи Указ від 25 березня 2021 року № 123/2021 в оскаржуваній частині, Президент реалізовував свої конституційні повноваження, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

166. Таким чином, підстави для визнання спірного Указу протиправним та його скасування відсутні.

167. Суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

СУДОВІ ВИТРАТИ

168. За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.

169. Абзаци 105 – 115, 134 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.

170. Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 в частині введення в дію пункту 5 додатку до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2023 року.

_____________

Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк

Судді Верховного Суду”.

Ознайомитися з наведеним вище текстом у Єдиному державному реєстрі судових рішень можна за посиланням.

ТОВ «Еко Газ Альянс» засновано в 2018 р.. Статутний капітал 10 000 грн. Реєстрація – м. Київ. Засновники: ТОВ «Авант Трейд Лімітед» і ТОВ «ПСП Інвест». Кінцевий бенефіціарний власник і керівник – Лупето Віталій. За даними YouControl, всі чотири вище згадані компанії мають відношення до «Групи Павла Фукса».

Зображення новини асоціативне.

Санкційні надра: Верховний Суд ухвалив рішення про санкції РНБО, застосовані у березні 2021 р.

Що сталося?

Не чекаючи рішення суду

Що сказав суд?

Повний текст рішення

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ

Ferrexpo у I кв. 2024 удвічі збільшила виробництво окатків (GMK Center)

NADRA.INFO звернулося до Юлії Свириденко і Василя Малюка щодо корегування санкційного механізму

Карʼєрам групи UNIGRAN знову зупинили спецдозволи

ПРО ПРОЕКТ