Сергій Шапран: Це була угода «на моменті»

Нагоду зустрітися з власником Броварського алюмінієвого заводу Сергієм Шапраном (на фото) для інтервʼю NADRA.INFO чекали з минулої весни, коли [після тривалих чуток про його інтерес до видобувної індустрії] спершу «Шапран груп» приєдналася до НАДПУ, а згодом бізнесмен придбав частку в компанії Будіндустрія-Сервіс ЛТД – крупному видобувачі піску на Київщині.
Подальші кроки і обставини купівлі майна та спецдозволів на користування надрами, якими володіли підприємства групи Unigran, спроба отримати дозвіл на виробництво промислової вибухівки – тільки підігрівали бажання поговорити. Адже йшлося про набуття у власність і перезапуск під новими брендами активів, що належать компаніям, кінцеві бенефіціарні власники яких перебувають під санкціями РНБО.
А після резонансного розслідування проекту «Схеми» і штрафів посадовцям Держгеонадр за відчуження спецдозволів – зʼявилися запитання до правової складової перезавантаження видобувної групи. Допомогти відповісти на них зголосилася керуюча партнерка адвокатського обʼєднання CompLex group, адвокатка Олена Доненко.
Ця бесіда мала відбутися в центральному офісі Сергія Шапрана в Києві, навпроти Костелу Святого Миколая. Але локацію довелося змінити – офіс зруйнувала російська ракета…
– Скільки Шапран заплатив за видобувні, буро-вибухові активи і потужності з виробництва плитки? Як відбувалися ці угоди?
– Хто продавав активи?
– Чому карʼєри не відновили видобуток після зміни власника, та на скільки місяців роботи щебеневих заводів вистачить запасів підірваної гірничої маси?
– Як Сергій Шапран коментує знайомство з Ігорем Наумцем, що каже про «зустріч у Туреччині» і скандальний «Меморандум», копію якого раніше публікували ЗМІ і блогери?
– І що підприємець та адвокатка говорять про імовірність стягнення купленого в дохід держави за рішенням ВАКС?…
В цьому інтервʼю ми встигли обговорити не всі аспекти діяльність групи Юні/Uni, деякі запитання – додали під час підготовки тексту до публікації (їх позначено як уточнюючі).
Залишаємо за собою право звернутися та/або опублікувати позицію/коментарі/інтервʼю згаданих нижче осіб.
NADRA.INFO: Наша бесіда не буде «легкою прогулянкою» і вимагає розлогого вступу.
Ми стежимо за Unigran і пишемо про групу з 2021 р. – задовго до арешту активів у 2022 р. чи санкцій до власників в 2023-му.
Сьогодні ми спостерігаємо за, напевно, найгучнішим скандалом десятиліття на ринку видобування копалин будівельної групи. Наше висвітлення цієї теми завжди ґрунтувалось на зрозумілих для читача джерелах: свідченнях учасників подій, офіційних даних державних органів, судів, компаній тощо і лише зрідка – на повідомленнях джерел з ринку, яким ми довіряємо і яких цінуємо. Ми не схилялися до жодного з учасників конфлікту, захищаючи хіба що здоровий глузд там, де він очевидно потребував захисту.
Група українських компаній пережила арешти, блокування видобувної і виробничої діяльності. А останні півтора роки ситуація ускладнилася санкціями. Але варто нагадати про певний дисонанс, яким ця історія починалася. Так, в червні 2022 р. СБУ заявила про блокування видобувних активів російського олігарха. Але про «російського олігарха» йшлося в прес-релізі, тоді як у первісному тексті ухвали про арешт майна – про власника компаній Ігоря Наумця говорили як про громадянина України. І лише за деякий час оприлюднений текст ухвали змінили, додавши згадку про російське громадянство бенефіціара групи. Цей нюанс, на мій погляд, відображає складність і багатогранність історії, про яку ми будемо говорити. Тому я вдячний Вам, що погодилися на цю розмову.
Сергій Шапран: Після кількох хвиль медійних атак на мою групу Юні в кінці минулого року ми взяли паузу, щоб зʼясувати походження тих негативних вкидів, замовників і спробувати зрозуміти мету опонентів. Тож це інтервʼю ми даємо вперше з тих часів.
Сьогодні ми бачимо тисячі історій із накладенням санкцій, можливо й десятки тисяч, але про перехід до етапу конфіскації ми чули лише, можливо, з десяток разів. Тож не будемо ототожнювати поняття – накладення санкцій не дорівнює автоматичного переходу майна у власність держави.
Щодо згаданих Вами подій 2022-го, так, ми досліджували кримінальні справи щодо підприємств групи Юнігран. Ті справи, як і нинішні – не стосуються санкцій чи «російського сліду». Вони про економічні злочини – несплату податків. І щоб Ви розуміли, компанія Будіндустрія-Сервіс ЛТД, відколи ми маємо до неї відношення – заплатила повну суму податків, які їй у тих справах нарахувало БЕБ. Законно чи незаконно, правильно чи неправильно нарахували – ми цю суму заплатили.
Скільки саме?
Близько 9 млн грн.
Що ж до Ігоря Наумця, важливий нюанс, який Ви повинні розуміти: у Ігоря Наумця у володінні перебувають тільки корпоративні права, акції [іноземних компаній].
Олена Доненко: При цьому у нього немає у власності ані акцій, ані часток українських компаній. Він лише кінцевий бенефіціар, який володіє акціями кіпрських компаній [які володіють частками в українських]. Його частки в іноземних компаніях і є тією власністю, яку обмежили санкціями, яку можна конфіскувати, перейшовши на другий етап санкцій – стягнення. Але держава цього ще не зробила, і ми навіть не бачимо якихось кроків, що були б на це спрямовані.
Сергій Шапран: Тобто, Ігор Наумець не є власником українських компаній.
Олена Доненко: Навіть не те, що власником, але і особою, яка має вплив. Він, будучи бенефіціаром за реєстром, не має впливу на господарську діяльність, наприклад, Юніграну. Навіть через дві сходинки – не має. І власність того ж Юніграну – це не його власність. Він не має жодного відношення до власності як на ці компанії, так і на активи, якими вони володіють.
Сергій Шапран: І якщо ВАКС захоче стягнути [ці компанії і їх майно], треба спершу застосувати санкції до цих українських компаній, і тільки тоді [стягувати]. Але на даний момент підстав для цього немає.
Інший момент: що ми отримаємо в підсумку? Наприклад, АЕРОК: скільки вони платили податків, скільки там працювало людей – і скільки тривав простій компанії, коли її вирішили конфіскувати, і перш ніж купив новий інвестор?
Чому Ви вважаєте Ігоря Наумця «невласником» українських компаній, хоча він є власником згідно з державним реєстром?… Але повернімося до цього запитання пізніше.
Завершуючи ж вступ до нашої бесіди, хочу нагадати кінець 2023 року. Коли країна почала помічати вплив санкційної зупинки компаній-надрокористувачів: були заблоковані компанії Smart Holding, Group DF, Unigran і ще кілька менших гравців. Восени 2023 року стало зрозуміло, що нелогічно і шкідливо для держави було зупиняти гірничі підприємства. І настала точка, в якій вирішувалося, як ситуація буде розвиватися далі. В Офісі президента заявили, що будуть виправляти санкційну помилку. Тоді здавалося, що український менеджмент зупинених компаній міг обʼєднати свої зусилля і домогтися коригування санкцій, щоб відновити господарську діяльність, сплату податків і зарплат (зберігаючи блок на виведення коштів на користь підсанкційних осіб). Але відчувалося, що був і «інший шлях». Який – тоді було ще не ясно. Але зараз зрозуміло, що із видобувними активами групи Unigran пішли саме таким «інших шляхом». З цієї точки зору я дивлюся на Вас як на «криголамів», які вирішили на власний ризик проторувати свій шлях у санкційних торосах.
Сергій Шапран: Вперше чую це слово на свою адресу.
Ну, а як Вас ще назвати? Те що ви робите – спроба винайти шлях, яким не пішли інші.
Олена Доненко: Уточнення – законний шлях. Ми його винаходили в рамках закону, а не в обхід нього.
Сергій Шапран: Акцентую увагу, що ми не маємо жодного відношення до будь яких процесів щодо обходу або зняття санкцій. В цій історії до нас прийшли із пропозицією купити бізнес, ми перевірили всіх контрагентів, в яких купували активи – жоден із них не перебував у санкціях на момент укладення договорів та, наскільки мені відомо, і зараз не перебуває.
Ви маєте право так вважати, і я опублікую ці та інші Ваші слова. Але розпочнімо розмову «по суті». Пане Сергію, яке Ваше рідне місто?
Сергій Шапран: Дніпропетровськ.
Коли поїхали з Дніпра?
Я народився в Дніпрі, закінчив школу в Маріуполі. А в Києві з 16 чи 17 років.
Де живете в Києві?
На Оболоні. Завжди жив там.
Перелік компаній, якими Ви володієте, можна завжди подивитися в аналітичній системі YouControl, та все ж, нагадаймо читачам, якими бізнесами володіє Сергій Шапран.
Це кольорова металургія – Броварський алюмінієвий завод і Alumeta Group – і гірничий бізнес (компанії Юні Стоун Плент, Юні Сервіс, Юні Люкс, а також Малинська та Коростенська видобувні компанії, і Будіндустрія-Сервіс ЛТД).
Які компанії входять до Alumeta Group?
Це цілий напрям.
Ми маємо в портфелі виробництво більше 1000 кінцевих виробів із алюмінію, які торгуються в Епіцентрах та інших мережах, і якими Ви та мільйони громадян користуються щодня. Ми єдине підприємство, яке має замкнений цикл виробництва алюмінієвих виробів: від ливарних печей до випуску кінцевих продуктів.
Це сотні робочих місць. Ми – один із найбільших платників податків у Київській області. У нас немає конвертів чи якихось таких питань. Ми працюємо прозоро, по-білому.
За 2024 р. мої підприємства сплатили 53 млн грн податків (вкл. з ЄСВ).
Скільки коштує Ваш бізнес?
Важко сказати, коли йде війна.
Ми працюємо на ентузіазмі, в надії, що будь-який бізнес буде коштувати більше, коли закінчиться війна. Зараз – нереально оцінити.
Нещодавно у нас був «прильот» за 50 м від заводу. Прилетіло би в центральний корпус – от і все!
У нас після ракетної атаки зруйнований центральний офіс, навпроти Костелу. Тож як оцінити вартість мого бізнесу сьогодні? Складно!
Але той, хто сьогодні купує бізнес в Україні – однозначно вірить в країну, в її майбутнє, тому що у воєнний час продовжує інвестувати. І потрібно мати такий склад характеру і розуму, щоб продовжувати розвиватися зараз. Але я вважаю, що у нас зараз є перспектива: нижче вже майже немає куди падати, лишається тільки відштовхнутися і – вгору! В інших країнах гірше, там ще є куди падати.
А я патріот і я бачу своє майбутнє і майбутнє своїх дітей тільки тут. Тому що людина повинна мати свою землю. Коли її немає – ти не можеш бути успішним.
Де нас народили – там ми і повинні вибудовувати світле майбутнє. Я мрію, щоб мої діти хотіли тут жити. І добре, що ми пожили в Європі і зрозуміли, що це не та мрія, якої ми прагнули. Не все так добре там, як нам здавалося.
Крім паспорта громадянина України – у вас є інші громадянства?
Ні виду на проживання, ні паспортів інших держав немає.
А у Вас, Олено?
Олена Доненко: Я громадянка тільки України.
Сергію, все ж таки цікаво, в яку суму Ви особисто оцінюєте Ваш бізнес? Якщо за час підготовки до публікації інтервʼю надумаєте і поділитеся цифрою – ми опублікуємо.
Сергій Шапран: Складно сказати. Про групу Юні писали спочатку 1 млрд грн, потім 4 млрд грн. На чому основувалися ці цифри? Це ж треба знайти людину, який готовий буде заплатити за групу 100 млн дол. США?
Яку EBITDA або чистий прибуток робили підприємства вашої групи до війни?…
Крім прибутку є ще частка ринку. Коли ми говоримо про бізнес, ми говоримо про гроші. А гроші – це час.
Наприклад, у мене є більше половини ринку кольорової металургії по алюмінію. Якщо Ви захочете побудувати аналог – вам доведеться не просто інвестувати у виробництво і дистрибуцію, а ще й зі мною конкурувати найближчі 6-7 років, і не факт, що ви витримаєте конкуренцію. Тому часто купують не за прибуток, а за обсяг ринку. І кожен бізнес треба розглядати окремо.
Хто Ваші партнери? Чиї гроші в бізнесах, якими Ви володієте?
Різні бізнеси – різні партнери.
Наприклад?
Обговорювати людей без людей – складно. Якщо ми говоримо про групу компаній Юні – там чисто мої гроші, без партнерів.
Один із активів, особливо в Україні – політичний капітал. У Вас був похід в політику: спроба обратися до Верховної Ради і незавершена каденція депутата Броварської міськради. Скільки коштів Ви витратили на політику?
У нас велика кількість працівників. Якщо ви говорите про Бровари, то на сьогодні цим колективом ми можемо «завести» [до Міської ради] необхідну нам кількість депутатів без будь-яких витрат грошей. У нас працюють сімʼями, батьки приводять дітей, і щоб підтримати когось із нашого колективу – того, хто хоче піти в місцеву раду – немає проблем.
Для чого потрібна політика, якщо ми говоримо про місто? Є низка питань, робочих, які комусь потрібно вирішувати в місті. Одна справа – у нас є представник трудового колективу в Раді, і інша справа – приходимо і щоразу когось просимо. Тому ми обрали людей, які працюють і живуть в цьому місті. На сьогодні моя позиція така, що неможливо відділити економічну складову від політичної. Якщо бізнес ухвалив рішення платити всі податки в білу, то він повинен платити всі податки в білу, попри все. Тому що це і політичне, і економічне рішення. Якщо політичне рішення – створювати конвертаційні центри, то звісно, бізнес буде працювати, як за часів Віктора Януковича, і платити «десятину». Зараз цього немає. Йде боротьба за ведення білого бізнесу, представником якого я є.
Чому Ви тоді склали повноваження депутата Броварської міської ради?
У нас є більш ефективні люди на місцевому рівні, які розуміють проблеми міста, тому що живуть там. А мені складніше, тому що я в Броварах ніколи не жив. Але я все рівно переживаю за місто, щоб воно розвивалося і було комфортним для життя.
За скільки Ви купили і скільки інвестували в Броварський алюмінієвий завод?
Важко відповісти. Якщо ми говоримо про будівництво нової споруди – ви розумієте, що маєте проект і там немає прихованих проблем. Тут був кіт в мішку. Скільки – однозначно відповісти не можу. Але точно скажу, що побудувати нове дешевше, ніж купувати старе і його намагатися переробити – це мій висновок на прикладі даного підприємства.
Надра Шапрана. Початок
З чого почалося Ваше знайомство з ринком видобування корисних копалин?
Це сталося випадково. Сидів у ресторані, і мені сказали, що є можливість зайти в ринок піску, та ще й в Броварському районі.
Коли це було, і хто запропонував?
Це було влітку 2023 р., запропонував мій начальник безпеки.
За яку ціну Вам запропонували увійти в бізнес?
Під час першої розмови він навіть не казав за гроші. Мовляв, просто знає, що його товариш продає готовий бізнес (із командою менеджерів) – але він проблемний, бо це ж пісок, який проблемним був завжди.
Після цього я «навів різкість» щодо обсягів і складнощів цього бізнесу, ринку, запросив цифри в аналітиків – і дав задачу юристам вступити в діалог щодо майбутньої угоди.
Яка частку на ринку піску мала компанія ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», коли Вам запропонували зайти в компанію?
Не знаю, тому що компанія на той момент через податкові проблеми була заблокована. І ми входили в бізнес, на умовах, що заплатимо всі податкові штрафи (можна було йти по судах, але я не захотів).
Купуючи, моя позиція була принципова, що ми не будемо торгувати піском за кеш, платитимемо всі податки і білі зарплати. У нас немає «на вході цукор – на виході пісок», немає торгових домів чи якихось інших компаній, через які відбувалася б оптимізація.
Гаразд, сума погашених претензій податкової могла бути складовою ціни компанії. Та все ж, скільки Ви заплатили за ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД»?
У нас все було в рамках закону. Ми спершу купили 50%, потім купили у нашого партнера решту 50%. Є статутні капітали – згідно номінальної вартості часток ми і купили дане підприємство.
Олена Доненко: Важливе зауваження: ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» і її власники ніколи не були в санкційній історії. І спецдозвіл на видобуток піску ніколи не був заблокованим.
Згода, важливе зауваження. Справді, коли компанією володів Ігор Наумець – до 2022 р., він не був під санкціями.
Сергій Шапран: Так, і коли ми її купували, вона не належала Ігорю Наумцю. І спершу ми говорили з продавцем тільки про купівлю бізнесу з видобутку піску.
Олена Доненко: Можливість купити компанію, до речі, певний час була заблокована через історію зі спадщиною – ми чекали півроку, поки спадкоємець вступить у спадщину, і ми матимемо можливість купити в нього корпоративні права.
Йдеться про спадщину Володимира Наумця (був власником компанії в 2022-2024 р., батько Ігоря Наумця – Ред.)?
Так.
Важко уявити, що компанію, яка є легальним видобувачем піску зі спецдозволом до 2029 р. і з чималим складом піску (до законності складу я не чув гучних претензій) поблизу Києва – Ви змогли купити за погашення 9-10 млн грн податкових боргів і статутний капітал, який до квітня складав менше 2,2 млн грн…
Сергій Шапран: Крім цих витрат, ми ще найняли юристів, з якими зробили аудит і пройшли всі необхідні кроки по землі, щоб зняти всі питання до складу піску. Тобто, була виконана ще ціла низка робіт.
На той момент в компанії на рахунках не було сотень мільйонів гривень – це була порожня проблемна компанія, без грошей, в якої конфіскували чимало техніки для військових потреб. Вона стояла.
І мені важко говорити за продавця (там були якісь складнощі зі здоровʼям і таке інше) – це була угода «сьогодні і зараз». Потім власник помер, родич вступав у спадщину, і перші 50% ми купували вже у спадкоємця.
Все ж, яка частка на столичному ринку піску була у ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», коли ви купували компанію? Скільки видобувала і продавала?
Компанія постачала пісок переважно на Броварський район і Бровари – до 1 млн тонн на рік.
Скільки компанія продає сьогодні, і куди?
Сьогодні продаємо менше, але ж іще немає року, як ми увійшли в цей бізнес. До того ж, до нас із компанії витискали все можливе – обладнання вимагало вартісного капітального ремонту. Не було ні оборотки, ні запчастин. До нашої купівлі – компанія працювала, щоб ледве заробити собі на зарплату, ні про які прибутки мова не йшла.
Але ми розуміли, що при правильному управлінні і контролі фінансів цей бізнес може бути рентабельним. Тим не менше, це все ж було скоріше емоційне рішення – купити цю компанію.
Все ж таки, після квітня 2024 р. компанія видобувала пісок і продавала на ринок?
Звісно!
Скільки тонн піску видобули, і скільки тонн (та за скільки) реалізували?
Скільки видобули – стільки і продали.
400-500 тис. т складу є і зараз (піврічний запас тримаємо постійно). Але я не займаюся операційним бізнесом – тільки стратегічним напрямом: мене цікавить, куди ми йдемо, і яка наша мета.
Будь ласка, уточніть обсяг видобутку, реалізації, і ціни, за якими ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» продавало пісок в 2024 р..
Відповім обсягом сплачених податків: 20,3 млн грн за рік (включно з ПДФО); майже 5,3 млн грн – рента за користування надрами.
Можливо, Ваші менеджери підкажуть обставини розширення спецдозволу на родовище ?
Так, ми в 2024 р. розширили площу на 50%.
У нас два земснаряди, і зараз ми можемо видобувати більше ніж 1 млн тонн по року. Ми приростили запаси, заплативши за це всі податки і збори.
Тепер площа нашого спецдозволу (Північна і Південна ділянки)– 275,8 га. Балансові запаси категорії С1 – 8 507,85 тис. куб. м.. Дозволений річний обсяг видобутку – 700 тис. м3.
За розширення спецдозволу компанія заплатила понад 3 млн грн.
Видобуток здійснюється на території Зазимської ОТГ (Броварський р-н, Київська обл.).
Після того, як Ви купили компанію, Бровари і район так і залишилися ключовим ринком для ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД»?
Дивіться, пісок сам по собі – дешевий продукт. І логістика має велике значення. Є плече, з яким ти можеш дістати ринок. Все, що далі – немає сенсу. І коли ми заходили в компанію, ніде і нікому ми не казали, що захопимо весь київський ринок. У мене була задача: повернути наших клієнтів до тих обсягів, які були у компанії раніше.
Бровари, Броварський район і якусь частину Оболоні ми можемо закривати повністю. У нас є свій автотранспорт, і щось вивозять клієнти самі.
Яка частка Києва в продажах?
Київ/Бровари – 30/70. Але є клієнти, які і на Житомир возять.
Хто порадив скупити інші активи Юніграну?
Напряму у Юніграну ми нічого не купували!
А після рішення про придбання компанії ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» ми вирішили, що є потреба в купівлі вантажного автотранспорту (щоб робити власну доставку). А пісок і щебінь – це одна група товарів, і правильно продавати їх разом, бо зазвичай один клієнт замовляє обидві позиції. А якщо ми будемо мати свої щебеневі карʼєри – необхідні каменедробильні заводи, щоб робити різні фракції щебеню. А якщо видобувати щебінь – потрібна вибухівка і техніка для буро-вибухових робіт. Тобто, усе це було потрібне, щоб отримати замкнений цикл по всій групі компаній і кінцевий продукт, в якому закладено всю маржинальність. В розрізі цієї цілі ми і купували активи.
У мене був на руках юридичний аналіз від кількох юридичних компаній, що ми не порушуємо ніяких законів, не обходимо санкцій. Ми не занижували ціни, а купували активи за ринковими цінами – не нижче балансу, з оплатою товару.
Це був запропонований продавцем шлях, яким ми погодилися піти, і далі я цією угодою не управляв. Стратегічно прийняв кілька рішень: «Все законно? Купуємо. Цей бізнес може приносити законно прибуток? Може. Отже, купуємо».
Все таки, Ви ж розуміли, що купували активи, які належали компаніям підсанкційних осіб, один із яких, згідно з заявою СБУ – «російський олігарх»? Вас це не зупиняло?
Наші безпековики підготували аналітику, згідно з якою більшість того, що тоді писали в інтернеті про ці активи – неправда. Повторюся – всі кримінальні справи були в розрізі виключно економічних злочинів, податкових, вчинених менеджментом компаній.
Коли ми вивчили, в чому суть цих справ – ми побачили що йшлося більше про тиск на бізнес. Про ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» в інтернеті писали, що вона мала відношення до Ігоря Наумця. Але де-факто, вона ніякого відношення до нього не мала!
Коли хтось каже, що ми купували у нього – це не правда.
Для мене була принципова позиція: ми не даємо жодної копійки і ніхто не може в Україні представляти інтереси чи то громадянина РФ, чи то напівгромадянина України – людини, яка на сьогоднішній момент тут не живе. Я – живу тут, тут займаюся бізнесом в цей воєнний час. Тому моя позиція однозначна – ні копійки нікому не даємо. І ця людина не має морального права претендувати на те, що тут [залишилося]. Він зробив свій вибір. Якщо він сказав, що він українець – він має перебувати тут. Є ж люди з російськими паспортами, які живуть в Україні? Я впевнений, що є. А коли ти ухвалюєш рішення, що живеш «там», то цим показуєш свою позицію.
Тому, ми не купували у нього нічого – це раз. Далі. Для нас було принципово, щоб компанії, які нам продадуть ці активи, сплатили податки. І для нас було принципово, щоб це не було заборонено. Маючи довідку від кількох юридичних компаній, ми для себе ухвалили рішення, що ці компанії (із групи Юнігран) мають право продавати той чи інший актив.
Я скажу більше! Ці активи продавалися і закладалися по кредитах і до нас! Тому що людям потрібно було платити зарплату, а в компаніях були арештовані рахунки, і вони не мали можливості закривати свої борги іншим шляхом.
Олена Доненко: Тут важливий і моральний аспект.
Ми розуміли, що у бенефіціара є санкції, що від продажу активів він не отримає нічого – тому що будь-які дивіденди, прибуток вже були заблоковані на той момент державою. Ми розуміли, що коли це майно буде відчужуватися – будуть сплачені податки державі. І ні копійки не піде підсанкційній особі. І в цьому сенсі санкції якраз допомогли нашій державі.
Ваша логіка мені зрозуміла. Але забіжу наперед. 28 листопада, коли суд оштрафував посадовців Держгеонадр за порушення судової заборони під час відчуження спецдозволу Коростенського карʼєру, мені випала рідкісна нагода. Одночасно у вільному доступі в публічному місці були екс-очільник Держгеонадр – т.в.о. Сергій Дехтяренко, а також керівник юридичного департаменту ДГН Сергій Губа. Я запитав їх обох: чи є спеціальний дозвіл на користування надрами активом? І вони майже в один голос підтвердили, що спецдозвіл є активом.
Олена Доненко: Звісно!
Тоді логічним буде наступне запитання: чи є цей актив опосередковано підконтрольним підсанкційній особі? А відтак, чи підпадає він під обмеження, якщо на кінцевого бенефіціарного власника накладено санкцію блокування активів? А якщо так – чи не є угоди з такими активами – обходом санкцій?
Олена Доненко: Ні. Відповідь на це питання дав Президент України своїм Указом (мова про Указ, яким були відкориговані санкції РНБО, і з-під дії санкції зупинення/анулювання спецдозволів були виведені дозволи на користування надрами компаній групи Unigran – Ред.).
Гаразд. Ще минулоріч зі співбесідниками, дотичними до санкційного процесу, я обговорював, чи поширюється на спецдозвіл як опосередковано підконтрольний актив, та й на інші активи українських компаній – санкція блокування активів? Я чув відповіді і так, і ні. Для себе зробив висновок, що важко сказати однозначно, оскільки немає остаточної судової практики. Водночас, якщо читати наказ Міністерства юстиції про анулювання доступу до реєстру нотаріусу, яка відчужувала нерухомість компанії Юнігран-Сервіс – там чорним по білому: цього робити було не можна, адже до кінцевого бенефіціара застосовано санкцію блокування активів!
Олена Доненко: Є рішення суду, яким було скасовано анулювання доступу до реєстру. Суд визнав, що все відбулося в рамках закону.
Ви запитуєте, чи є спецдозвіл активом? Є. Але як може підсанкційна особа впливати на його відчуження? Він може впливати, тільки якщо через акціонерів дасть обмеження директору підприємства на те, щоб саме продаж спецдозволу погоджувати з ним. Але ж такого обмеження не було!
Сергій Шапран: Є документ, яким би Ігор Наумець давав вказівки керівнику української компанії продавати спецдозвіл тільки за згоди Ігоря Наумця? Ні. Тому що це товар, і директор його продає.
Між товаром і активом є різниця…
Сергій Шапран: Гаразд, візьмемо за приклад автомобіль. Це актив? Директор може його продати? Може, якщо немає обмежень в статуті. Наприклад, у моїх компаній є обмеження: для угод дорожче 1 млн грн необхідна моя згода. Тоді я даю окремим документом дозвіл керівнику компанії на продаж.
Олена Доненко: І в такому випадку власник справді впливає на угоду.
Тобто, Ви хочете сказати, що вартість активів, які Ви купували, не перевищували ліміту, встановленого статутами?
Сергій Шапран: Так цього ліміту – немає фізично!
Не було встановлено ліміту?
Сергій Шапран: Ні. Тому він і не впливав, і не міг впливати на продаж активів. Це були власні рішення керівників компаній.
Олена Доненко: Він навіть не власник цих компаній!
Стоп. Як Ви можете казати, що він не власник цих компаній, якщо ми відкриваємо Єдиний державний реєстр, і там: Ігор Наумець (чи Елена Калпа) – кінцевий бенефіціарний власник товариства з опосередкованим контролем?
Сергій Шапран: Кіпріот (директор кіпрської компанії) може дати згоду, якщо такі обмеження є в статуті. А якщо обмежень немає… у тебе немає необхідності у вирішенні даного питання. Його фізично немає.
Але ж бенефіціари компаній – підсанкційні Ігор Наумець та Елена Калпа.
Олена Доненко: Так, але що вони можуть, крім як продати свої частки в кіпрських компаніях? Яке відношення вони мають до Юніграну? Як можуть впливати?
Сергій Шапран: Якщо вивести санкції за дужки, він міг би сам стати директором кіпрської компанії, змінити статут української компанії і ввести туди обмеження на укладення угод, якщо не довіряє директору. Тоді він би впливав, бо вирішував би давати чи ні дозвіл на реалізацію чи не реалізацію угоди. Але реалізувати чи не реалізувати (волю власника) – тільки директор української компанії вирішує.
Якщо директор не виконує ваші команди – ви можете його замінити, це ваше право як акціонера. Але якщо це право у вас заблоковане санкціями, то ви і замінити директора української компанії не можете. А у Ігоря Наумця санкціями якраз і були заблоковані ці його права: він не міг ані дозволяти, ані забороняти, ані вносити нічого в реєстр. Тому що реєстри для нього заблоковані.
Саме тому він не міг ніяк впливати на діяльність українських компаній, і його згода не була потрібною. Повторюся, це були особисті рішення директорів українських компаній.
Керівник товариства підписував документи про продаж активів особисто? Особисто. Нотаріус перевірив його повноваження? Перевірив. Це найважливіше. Нотаріус не провів би угоду, якби в особи не було повноважень, чи були б обмеження в статуті.
Щодо Мінʼюсту – ну, у них така позиція, вони так вважають.
Олена Доненко: Але є закон, і є рішення суду, яке набрало законної сили – саме по цьому нотаріусу.
Сергій Шапран: Ми ж правова держава, і я як власник бізнесу аргументую свою позицію згідно з законом.
Олена Доненко: І право власності – це недоторканне право, гарантоване Конституцією право. Так, це право може обмежуватися в воєнний час, але санкції – це не обмеження права власності. Це ж не кримінальна відповідальність, це тимчасове обмеження права конкретної особи користуватися своїм майном.
Сергій Шапран: А його майно – акції кіпрської компанії. Ні компанія Юнігран, ні Юнігран-Сервіс, ні карʼєри ніколи не були в санкціях.
Олена Доненко: І ми взагалі не можемо говорити, що хтось думав, що це все буде передаватися державі. Звісно, хтось так міг думати…
Сергій Шапран: Але цього також не було, жодних публічних заяв! Хоча саме цим зараз маніпулюють.
Але представник E.S. Mining Company стверджує, що в статуті були обмеження по сумі угоди, від якої рішення про продаж спецдозволу мало бути схвалене акціонером. А акціонер – підсанкційна компанія…
Олена Доненко: Зазначених обмежень статути карʼєрів не містять.
Скільки Ви заплатили за активи компаній Юніграну, які купили на свої компанії?
Сергій Шапран: Більше ніж півмільярда гривень.
Це сума коштів, які Ваші компанії сплатили компаніям і карʼєрам Ігоря Наумця та Елени Калпи?
Ні, були дві компанії, які продавали всі активи нам – Енкрос і Мартен Локс. І ще Новел Пром – в частині спецдозволів.
Гаразд, але ж насправді Енкрос, Мартен Локс і Новел Пром виконали функцію не більше ніж технічних посередників…
…
Але ж Ви не можете заперечувати, що знали, що фактично купуєте ці активи у первісних продавців (тобто, компаній Ігоря Наумця та Елени Калпи)? Використання ж цих компаній-посередників – було частиною угоди, чи не так?
Сергій Шапран: Не зовсім.
Ухвалене мною рішення ґрунтувалося на тому, що ми розуміли юридичну складову купівлі даних активів, і у власника цих компаній-посередників була вигода від організації даного процесу.
Тому що у мене був партнер Михайло Пишний, який займався юридичним супроводом даного процесу. І важливим моментом для мене було, що із пропозицією до мене вийшли люди, які сказали, що можуть продати мені дані обʼєкти. Ці юридичні особи (Енкрос, Мартен Локс і Новел Пром) виступали безпосередньо продавцями активів [для моїх компаній].
Якби мені пропонували купувати напряму у тієї чи іншої компанії – можливо, я би ухвалив інше рішення і відмовився від купівлі.
Як угода відбувалася фізично – у мене за це відповідав партнер, який мав 50% у моїх компаніях.
Йдемо далі. Ми спершу перевірили юридичну можливість цих компаній купити активи. Адже у нас була пропозиція – купувати тільки через ці компанії. Саме із ними у нас був діалог, і з міркувань ділової репутації я не міг в обхід них домовлятися про купівлю.
За посередництво – були зароблені гроші. Це ж не фунт якийсь робив – а реальна людина (за даними YouControl, станом на початок 2024 р. Мартен Локс і Енкрос контролював Олександр Яненко з Полтавської обл. – Ред.).
Скільки заробили посередники?
Не знаю, це їх домовленості.
До мене прийшли з пропозицією і назвали ціну, яка мене влаштувала. Ми перевірили весь ланцюжок, і я ухвалив рішення купувати.
Для мене була принципова позиція, щоб підсанкційна особа від цих угод не отримала ні копійки.
Але ці компанії – не прокладки. Це люди, які виконали свою роль в купівлі даних активів і заробили на цьому гроші. Скільки? Я не знаю. Але у мене пройшли платежі, пройшла оплата – є документи, які підтверджують ці факти.
На Ваші компанії були викуплені всі активи компаній групи Unigran, чи щось залишилося на компаніях Ігоря Наумця та Елени Калпи? Якщо залишилося – то що саме? Яка загальну вартість активів, які залишилися?
Компанії Ігоря Наумця та Елени Калпи – це кіпрські компаніі, які володіють долями в корпоративних правах інших кіпрських компаній, та іноді українських. Якщо ви маєте на увазі чи залишилось щось, наприклад, на Юніграні – так, за інформацією Михайла Пишного там лишилося активів близько як на 300 млн грн.
Санкційні знайомства
Як і за яких обставин Ви познайомилися з Ігорем Наумцем?
Я давав уже раз чи два інтервʼю про це…
Тому і уточнюю: в одній версії Ви сказали, що були знайомі задовго до війни, а в іншій – що не знайомі. Якби не ця розбіжність, можливо, і запитання б не було…
Дивіться… що таке знайомство? Ну, ми знаємо дуже багато людей. Ми їх знаємо чи не знаємо? Можна знати «шапково». Ігор – бізнесмен, який в Броварах мав інтереси, і мав проблемний бізнес.
У нас є спільні знайомі, спільні друзі. Хто такий Ігор Наумець, звісно, я знаю. Знаю і з новин, і з низки інших публікацій. Чи знаю, як він виглядає, і чи знаю його особисто – [так] це було до війни.
Чи була у нього претензія до мене щодо продажу чи покупки активів, які можливо раніше належали йому – я вважаю, що не було.
Ви особисто з ним обговорювали купівлю активів, майна компаній групи Unirgan?
Ні. Мені і не була потрібна його згода. У мене був продавець, який прийшов і сказав, що організує продаж. Моя була задача переконатися, що директор прийшов з паспортом, що має повноваження і право укладати договір купівлі-продажу (бо мова про купівлю майна у воєнний час за живі гроші, і аферистів – дуже багато).
Коли ми вже пройшли всі ці аспекти, і розуміємо, що у нас станом на зараз уже відбулася угода – Ігор Наумець для цієї угоди не потрібен.
Якщо він наділив директора такими повноваженнями, то він йому довіряє. Інші питання – між ними. Якщо він вважає, що директор не уповноважений – може подати на нього в суд. А директор скаже: усі мої дії прописані в статуті, і все. Все інше – інсинуації і гра слів.
Звісно, коли така група, як Юнігран, випадає з ринку – зростають ціни на пісок і щебінь. І це всім вигідно, тому що всі заробляють гроші. Але це не бізнес-позиція – таким шляхом прибирати конкурента.
А розповідати про можливі чиїсь втрати… Хлопці, ми живемо у правовій державі – якщо ми хочемо залучати інвестиції в нашу країну, то закон має бути для всіх рівним. Я борюся за це.
У відеосюжетах колег Ігор Наумець досить правдоподібно розповідає про Вашу зустріч у Туреччині. Чи була ця зустріч?
Ваші колеги запитували мене, чи бував я в Туреччині. Бував! (до речі, у мене під час інтервʼю був 40-хвилинний діалог з журналістом, з якого поставили в ефір кілька слів).
Ігор Наумець багато чого розповідає і каже. Та чи є це правдою? Ні, не є правдою. Я також так можу розповідати, як він, мовляв, є якісь докази, повідомлення, ще щось. Та я можу на будь-якому фото змінити дату і геолокацію! Якщо я з ним зустрічався – нехай доведе.
То все ж таки, чи була між Вами та Ігорем Наумцем зустріч в Туреччині?
Чи був я взагалі в Туреччині? Я їжджу часто в Туреччину, або через Туреччину, у мене є друзі в Стамбулі.
Чи зустрічався я в Туреччині з Ігорем Наумцем? Ні.
Чи обговорював я з Ігорем форму угоди і чи просив у нього дозволу на покупку? Ні.
Чи залишився Ігор Наумець у мене в партнерах на 50%? Ні.
До мене прийшла людина, яка донедавна була моїм партнером, і яка сказала, що може організувати актив за певну суму коштів і за можливість стати моїм партнером, щоб в майбутньому займатися спільно складними справами. Цей кейс він провів.
А далі почався бізнес. Але який бізнес? Ми отримали голі, розібрані автомобілі, в які далі потрібно інвестувати кошти. А щоб зі мною «підрівнятися» – треба було дістати гроші і вкласти в спільний бізнес. На цьому етапі мій партнер зрозумів, що він не в стані вкладати додаткові кошти, щоб далі триматися у цій пропорції. На що він сказав, що готовий вийти з бізнесу. Все, я викупив у нього частки в компаніях, за які повністю розрахувався. Всі підтверджуючі документи є. Я вважаю, що ніхто нікому нічого не винний.
До того ж, активи продавалися на початку 2024 р.. Ігор Наумець заявив, що у нього є якісь претензії – наприкінці 2024 р.. То що, він не бачив чи не знав, що у нього щось в Україні продавалося? Так це гра, маніпуляція. Чому ти раніше не бив на сполох? Можливо, влаштовувало все? Чи тому що керівники діяли в рамках закону?
Не можу не запитати про згаданий у відеосюжетах «меморандум». Ви підписували його з Ігорем Наумцем? Можливо, якщо це не був особисто Наумець, то Ви підписували меморандум із його уповноваженим представником?
Домовленостей з Ігорем Наумцем у нас ніяких не було.
Щодо даного меморандуму, який був опублікований – ну, людина (Олександр Лємєнов – Ред.) його опублікувала. Звідки цей документ у нього – я не розумію. Оригіналу ж даного документу ніхто не бачив.
Але ми вивчали цей документ. І навіть якщо уявити, що він був би достовірним, то у «нашої сторони» немає жодних зобовʼязань, якими ми би порушили закон.
По-перше, це меморандум про наміри. Він прописаний, наскільки я памʼятаю, так, що «наша сторона» повинна купити корпоративні права (чого не було зроблено!), коли буде така можливість. І містить пункт, що Ігор Наумець повинен самостійно вийти з-під санкцій.
Людина не вийшла з-під санкцій – ми не купили корпоративні права. До того ж, даний документ є меморандумом про наміри, а не договором купівлі-продажу. За цим меморандумом фізично нічого не відбулося! Згідно з цим опублікованим документом, у Ігоря Наумця була низка зобовʼязань, жодне з яких він фізично не виконав.
Чи є у нас переводи йому грошей? Там є пункт про 400 тис. дол. – якщо ви вважаєте, що ми виконали даний пункт, покажіть перерахунок коштів. Де документ, який підтверджує, що він щось отримав від мене?
Тобто, навіть якби я його і підписував, то я не розумію сенсу його оприлюднення. Тому що жоден пункт не був виконаний по даному меморандуму.
Залишається тільки питання: а санкції забороняють спілкуватися з людиною по телефону, чи ні? У мене, мабуть, не було навіть можливості поспілкуватися з ним про це по телефону.
В чому логіка дій Ігоря Наумця зараз? Напевно, відповідь варто шукати на ринку піску…
Уточнююче запитання: Тобто, Ви навіть у телефонному режимі, чи через посередників, не спілкувалися з Ігорем Наумцем щодо придбання активів компаній, в яких він (чи Елена Калпа) значиться КБВ?
[Запитання залишилося без відповіді]
Ще раз про меморандум. Чи є оприлюднена копія – копією достовірного документу, і чи підписували Ви його?
Ми його не підписували.
Чи є він достовірним?
Достовірним такого типу документ є, коли він стає дорожньою картою, за якою рухаються сторони, виконуючи зобовʼязання. На сьогодні, меморандум не виконано. Ми не зайшли в корпоративні права компаній, немає оплат вказаній там людині (якби вони були – їх би показали в сюжеті).
Тому на сьогодні це просто папірець, який створив медійний шум і можливу привʼязку Ігоря Наумця до активів Юніграну.
Крім цього, у нас є покази Ігоря Наумця в суді, де він каже, що нічого не отримував – ні копійки.
Де можна ознайомитися з цими показами?
Сергій Шапран: Ми все дамо.
Олена Доненко: Вони є в матеріалах справи, по Пинязевицькому карʼєру.
Зауважу, що цей документ не містить жодного правового підґрунтя, адже це якесь «опитування» Ігоря Наумця, яке, можливо, вказаний там адвокат робив онлайн. Але питання – як він ідентифікував особу опитаного?
Перехідний період
Ринок не міг не помітити заміну групи і бренду Unigran на бренд Uni. Поділіться результатами діяльності гірничих підприємств за 2024 р..
Нагадаю, що всі компанії ми створили з нуля. Загалом група за 6 місяців 2024 р. заплатила 50 млн грн – без урахування ЄСВ. А у нас всі зарплати білі, і ми платимо всі податки, без схем.
Тобто, за кеш машину щебеню з карʼєру не купиш?
Пісок за кеш точно не купиш. Щебінь – можна. Але ми робимо щоденну інкасацію готівки, і все обліковуємо. «Оптимізаційних моментів» на компаніях Uni – немає.
Ми створили робочі місця, провели модернізацію і виконали необхідні ремонтні роботи – тому що з усіх машин, які ми купили, їздили всього три. Для всіх цих витрат на нові компанії були заведені гроші і здійснювалися офіційні сплати з рахунків, на все є підтвердження.
Не треба розповідати, що ми щось там «отримали». Ми купили і мусили інвестувати свої кошти в актив, який до нас за три роки «розбарахолили».
І що там за техніка, про яку кажуть, що вона мільйони коштує? Вантажівки без гуми, які нам довелося «капіталити»? Чи старі Белази, які 460 літрів дизеля на годину беруть? Чи вагони несертифіковані? Чи старі земснаряди? Ви просто не уявляєте, що таке, коли компанія 2 чи 3 роки стояла!
При цьому, директори компаній Unigran – той-таки Сергій Диняк, та й інші – це справжні професіонали, і треба віддати їм належне, що вони не дали порізати це все на металобрухт. Хоча я чув історії про команди, які їм давав власник.
Які?
Порізати все і здати на металобрухт.
Ці команди якось були зафіксовані?
Це мені директори карʼєрів самі розповідали. А колишній керівник Юнігран-Сервісу переказував, що йому Ігор давав вказівки вивезти в поле всі машини для вибухівки і там залишити. Але він цього не зробив – тому що він матеріально відповідальна особа. Добре, що у нього вистачило розуму.
Ви згадали про Сергія Диняка, який був СЕО групи Unirgan. Він зберігає цей статус у Вашій групі?
Сергій Диняк зараз не працює ніде. Але такого рівня вузько направлених спеціалістів, як він, не виховують в університетах, і я би хотів, щоб він перейшов до мене на роботу. Він думає. Можливо, це відбудеться, а можливо, і ні.
Деяких інших спеціалістів я вже вмовив залишитися працювати в компаніях групи Uni. Тому що всі активи, про які ми говорили щойно, без людей – металобрухт.
Все ж таки, які обсяги видобутку, а також виробництва і реалізації щебеневої продукції карʼєрами та щебеневими заводами – за 2024 рік?
[Запитання залишилося без відповіді]
Правильно буде сказати, що станом на зараз саме Ваші компанії здійснюють управління Коростенським карʼєром, Пинязевицьким карʼєром і МКДЗ?
Ні.
Всі компанії очолює старий менеджмент.
Я не маю жодного відношення до компаній Ігоря наумця.
Так, ми маємо свої компанії, які зареєстровані менше року тому. Та треба розуміти, що на місцях працюють вузькоспеціалізовані, містоутворюючі підприємства, які існують не один десяток років.
Це ж не Ігор Наумець їх придумав, заснував і побудував! Колись раніше деякі компанії і називалися інакше, доки він їх купив. І люди, які працюють там зараз – працювали там і раніше, але в іншого власника. І зараз вони також там працюють. Не буду ж я з Києва призначати директорів на карʼєри!
А щодо затопленого Пинязевицького карʼєра, відколи ми отримали спецдозвіл на свою компанію, у нас уже є стратегічний план відкачати воду. Це коштуватиме 1 млн дол. США.
Загалом по карʼєрах ми новими компаніями проходимо сертифікацію робочих місць, отримуємо всі дозволи, необхідні для роботи гірничого підприємства. Це ж не ятка для продажу пиріжків!
А що тим часом роблять наші конкуренти? Запускають нісенітниці, щоб нам не дали всіх дозволів, щоб ми не запрацювали. Та ви визначьтеся: ми купили бізнес у Наумця – чи «пограбували» його? Ми обікрали державу чи заплатили мільйони податків до бюджету? Якщо людина живе «там» – платить там податки. Купив там ковбасу – вже допоміг запустити ракету по нам, навіть не даючи ворожій державі гроші напряму. А у нас є й інші факти, які ми почали вивчати, коли людина перейшла на особисте. Як він каже, що українець, але допомагає «там».
Тому так воно не працює – ти або тут під ракетами, або не тут. Ну а медійно що відбувається, ми добре розуміємо. Ми розуміємо, які медіа контролюються якими групами на ринку піску. Тому вони і можуть писати про нас що завгодно. Але це «що завгодно» створює резонанс, і коли ми хочемо створювати робочі місця, чуємо: «Хлопці, ви такі токсичні! Потерпіть, і ми дамо вам всі дозволи, але не зараз».
Саме так дослівно і кажуть?
Так.
Хто і де саме – так каже?
Повірте, у більшості організацій.
Та попри все, ми отримуємо всі необхідні дозволи, інколи головою розбиваючи стінку. Наприклад, є судовий процес, який не мав жодного відношення до наших договорів купівлі-продажу спецдозволів… От Ви стежите за судовими засіданнями, де нас нещодавно долучили до цих справ: первісно договір [про відчуження спецдозволу] який оскаржувався? Який укладався не з нами (а про продаж на Новел Пром)! Але за рахунок медійного резонансу – посадовців Держгеонадр оштрафували за погодження відчуження спецдозволу вже на мою компанію.
Олена Доненко: На деяких сайтах вже навіть пишуть, що начебто через нас люди з Держгеонадр звільняються!
Сергій Шапран: Та я навіть не знаю, де Держгеонадра знаходяться, і з жодним керівником ДГН не знайомий, і з процедурами не повʼязаний – щоб якось на них фізично впливати.
Тому я кажу: давайте все розглядати в площині закону. В судах розглядався який договір – який був підписаний хтозна коли. Держгеонадра погодили відчуження нам за геть іншим договором! То навчиться читати документи, або найміть кращих юристів. А так, звісно, на Держгеонадра можна лити зараз бруд… До того ж, якщо ми тепер щось захочемо купити і будемо все робити за законом, все рівно скажуть, що ми негідники, так?
Насправді, компанія E.S. Mining Company Limited уточнила позовні вимоги, і просить визнати недійсним і ваш договір.
Так, але це вже зараз, через два місяці після переоформлення!
Я можу зрозуміти Ваші емоції, але давайте повернемося до карʼєрів. Оперативне управління обʼєктами здійснюють Ваші компанії, але вони знаходять на етапі отримання дозвільних документів, тобто, зараз видобуток не здійснюється?
Так. На сьогодні ми в процесі отримання документів. Щойно отримаємо – будемо працювати, і ніхто нас не зупинить. В рамках закону будемо працювати, і нікому нічого свого дарувати не збираємося.
На скільки вистачить наявних запасів взірваної гірничої маси для переробки?
Запаси є.
На скільки місяців роботи?
3-4.
За Вашим прогнозом, коли отримаєте всі дозволи?
До сезону – березень-квітень – плануємо відновити видобування. Різдвяні свята завершилися – активно займаємося всіма питаннями.
Що відбувається з Юні Сервісом? Компанії відмовили в наданні ліцензії на виробництво промвибухівки Гранеміт…
Все нормально.
Так, багато хто щось там розповідає, але все майно Юні-Сервісу, яке ми купили – збережене. Ми нічого не розпродали, зберігаємо цілісний майновий комплекс, обслуговуємо і перебуваємо в процесі отримання ліцензії (зібрали вже майже всі документи, необхідні для цього). І в нас буде все, щоб виготовляти цей якісний продукт.
Наша компанія – одна із найсучасніших, на підприємстві працює 70-80 співробітників, всі висококваліфіковані, отримують стабільні зарплати. У нас є партнери, які нам допомагають, доки ми не маємо власної ліцензії, і ми в найближчим часом повернемося на повний цикл надання послуг на ринку буро-вибухових робіт. Зараз – ми надаємо деякі послуги, але ще чекаємо на право виготовляти вибухівку.
Коли очікуєте отримати ліцензію?
Бурити і проводити вибухові роботи ми можемо і робимо вже. Тільки без гранеміту. Ліцензію очікуємо отримати також до початку сезону.
Уточнюючі запитання: Які результати буро-вибухової діяльності компанії за минулий рік? Скільки БВР і на яких карʼєрах провели в 2024 р.? З якою вибухівкою проводите БВР, доки чекаєте на власну ліцензію? Хто виробник вибухівки, з якою працюєте зараз?
[Запитання залишилися без відповіді]
Юнігран-Сервіс здав власну ліцензію на гранеміт. Навіщо? Щоб «очистити» дорогу для Юні Сервіс?
Мені важко коментувати Юнігран-Сервіс, тому що господарником, на якому все там трималося, був Рєзнік (Олександр Рєзнік очолював компанію в 2008-2024 рр.. – Ред.). А потім його звільнили… тому не хочу коментувати.
Те, що вони відкликали ліцензію – це їх право. Ми її зараз отримуємо. Гранеміт – це всього лише вид вибухівки, яку виробляють інші компанії також. Це не ноу-хау, і не патент – ця ліцензія така ж, як інші в Держпраці, наприклад, дозвіл на певні роботи.
Ціна відчуження
Олено, відчуження дозволів карʼєрів Unigran – не перші і не останні такі угоди в Україні. Мене у вашому випадку цікавлять кілька моментів. Найбільше: чию волю виконували директори компаній, продаючи спецдозволи?
Ну, ми ж розуміли, що це все разом – спецдозволи, нерухоме майно, обладнання і машини – є єдиним майновим виробничим комплексом, який ми готували до купівлі-продажу. І спецдозвіл – такий самий актив, як і всі інші. Але на ньому були спеціальні обмеження. І якщо ми кажемо, що санкції не впливали на майно Юніграну, то тут чудово розуміли, що по спецдозволах конкретно діють санкції… і тому, доки ці санкції діяли, ми ніяких дій зі спецдозволами не вчиняли. Хоча ми розуміли, що це якась глобальна «лажа», якої припустилася Держава, адже навіщо блокувати діяльність українських компаній, якщо вже заблокована можливість власників отримувати прибутки?!? Навіщо позбавляти людей роботи і блокувати галузь? Ну, якщо вже так вийшло, що росіяни виявилися власниками видобувних бізнесів – це ж не питання до людей, які працюють на цих підприємствах. Зрештою, ми прийшли до того, що держава стала на шлях виправлення.
Уточнююче запитання: Але ж в санкції РНБО написано, що спецдозволи виведені з-під дії санкції зупинення/анулювання спецдозволів – не більше ніж! Принаймні, моє особисте прочитання коригуючого рішення (і ми писали про це), що РНБО дозволили розблокувати видобувну діяльність, скасувавши зупинення спецдозволів. А от санкцію блокування активів ніхто не коригував. І виключення для спецдозволів у цьому пункті санкцій немає.
Кодекс закону про надра чітко забороняє здійснювати відчуження спецдозволу коли він є зупиненим/анульованим – про це спеціально вносили відповідні правки після повномасштабного вторгнення та збільшення кількості санкційних осіб. При відсутності зупинення – це той актив, рішення щодо якого (у випадку карʼєрів) не було обмежено необхідністю здобувати будь яке спеціальне погодження директора товариства із будь-ким.
Все ж, таки, чия була воля продати спецдозволи?
Це була комплексна пропозиція. А безпосередньо продавали директори карʼєрів. При тому, що карʼєри-продавці є акціонерними товариствами, у директорів не було обмежень на такі угоди. І купівля-продаж спецдозволу – це ж навіть не нотаріальна угода, а просто угода зі специфічним оформленням, і є державний орган Держгеонадра, який як наглядач гарантує правильність цієї угоди.
За скільки компанії Сергія Шапрана купували спецдозволи?
Цифри – не моя зона відповідальності. Але ми проводили моніторинг цієї угоди, і ціна не могла бути нижчою балансової ціни, як того вимагає законодавства. Здається, ми навіть робили ринкову оцінку, коли купували…
В судовій справі про продаж дозволу на Коростенське (Стремигородське) родовище фігурує ціна 1 млн грн. За стільки спецдозвіл № 634 продали від АТ «Коростенський карʼєр» до ТОВ «Новел Пром». Ми ж із Вами розуміємо, що це аж ніяк не ринкова вартість такого спецдозволу?
Олена Доненко: Але у нас в країні є свобода волевиявлення сторін угоди. Єдине обмеження – не нижче балансової вартості активу.
Сергій Шапран: Коли нам пропонували ліцензії, ми отримували довідку щодо оцінки. І на сьогодні ніякої методики ціноутворення спецдозволів, які відчужуються, не існує – нам так і відповіли в Держгеонадрах. Продавець пропонував намалювати будь-яку ціну, але я відмовився, бо коли воно «мальоване» – то воно «мальоване». Тому брали по балансу, не нижче.
Олена Доненко: І знову ж таки, цей договір пройшов погодження Держгеонадр. Ми розуміли це як функцію нагляду, яку виконала Служба.
Сергій Шапран: І якщо Держгеонадра дозволили це відчуження – значить там все нормально.
Це я розумію. Але є позиція E.S.Mining в суді, якому позивач заявив, що, за їх оцінкою, спецдозвіл коштував 50 млн грн.
Олена Доненко: Це – оцінка на їх думку.
Але тут виникає інше запитання. E.S.Mining – компанія під санкціями. Так, вона на 60% акціонер Коростенського карʼєру. Акції карʼєру – власність E.S.Mining, і санкції блокують розпорядження акціями. Всупереч цьому кіпрська компанія йде в суд, хоча, на нашу думку, таке право у неї заблоковано. І чому суд відкриває справу за її позовом?
Відчуваю, що тут є певні юридичні тонкощі, для обговорення яких ми з Вами у різних «вагових категоріях», оскільки я не юрист. Але є інше, абсолютно ринкове запитання: за скільки були продані спецдозволи від карʼєрів на Новел Пром, і від Новел Пром на Малинську та Коростенську видобувні компанії? Будь ласка, уточніть ці дані – вони все рівно з дня на день розкриються в судових засіданнях.
А щодо правомірності запитання – ринку справді цікаво, за скільки були продані спецдозволи.
Мої джерела стверджують, що запаси на Стремигородському родовищі за оцінкою 2020 р. сягали чи не 15 млн м3 гранітів (А+В+С1). Для порівняння, в 2023 р. Держгеонадра продали спецдозвіл на родовище андезиту в Закарпатті Камʼяницьке Друге за 75 млн грн. Обʼєкт раніше не розроблявся, із запасами близько 17,2 млн м3 (А+В+С1).
Інший приклад – продаж спецдозволу на Північно-Плещівське родовище в Житомирській обл., яке також не розроблялося: при запасах 10,5 млн м3, аукціон стартував з 5,8 млн грн, і дозвіл продали за 6 млн грн.
І це правильно! Тому що у Вашому прикладі спецдозвіл купувався у держави з аукціону.
А наш спецдозвіл вже давно був куплений у держави, і потрапив у ринок, де ціни не зарегульовані, і ринок сам визначає вартість активів.
Як була сформульована ціна в нашому випадку? Це була домовленість сторін. Єдине, що ми можемо стверджувати і гарантувати, що ціна – як того вимагає закон – була не нижчою за балансову вартість (звісно, з 1996 р. відбулася певна амортизація цього активу у звітності).
Питання ринкової вартості спецдозволу підіймається і в суді, за яким Ви стежите. Але – хто його підіймає? Акціонер! Не має він права задавати таке питання, втручатися в господарську діяльність своєї компанії, якщо він сам не обмежив директора в прийнятті рішень – це питання у нас чітко розмежоване Господарським кодексом. І найважливіше запитання: чому цей позов досі розглядає суд? Як він його взагалі прийняв до розгляду?
Я розумію аргументацію Вашу, але також розумію і позицію E.S.Mining, що продаж спецдозволу позбавляє компанію АТ «Коростенський карʼєр» можливості здійснювати господарську діяльність, а також аргументацію щодо «значного правочину». Так, якщо ціна вища за 10% чистих активів компанії – потрібне погодження наглядової ради…
Ця угода була погоджена наглядовою радою, є протоколи наглядових рад по кожному спецдозволу.
… Але E.S.Mining каже: якщо ціна активу, що продається, вища за 50% чистих активів – то треба погодження вже не наглядової ради, а це питання потрапляє у виключну компетенцію зборів акціонерів, які не проводилися.
Це їх позиція. Якщо вже на те пішло – суд призначав експертизу? Не призначав. Ціну визначили за домовленістю сторін. Тому я не розумію, чим керується E.S.Mining, стверджуючи про якусь іншу вартість. Коли мені надійшла на аналіз ціна спецдозволу і мене запитали, чи можемо ми продати його за такою ціною? Я сказала, так, можемо. В ціноутворенні я не брала участь, і чесно кажучи, не розумію, скільки може коштувати спецдозвіл.
Уточнююче запитання: Доки інтервʼю готувалося до публікації, з матеріалів судової справи нам стало відомо, що за підрахунками ДНВП «Геоінформ України», якби дозвіл на Стремигородське родовище виставлявся на аукціон чи надавався вперше, збір за його надання склав би понад 32 млн грн. Будь ласка, прокоментуйте.
[Запитання залишилося без відповіді]
Ще одне запитання щодо відчуження. Продаж спецдозволу не означає переходу до покупця всієї повноти прав первісного власника. Програму робіт виконувати компанія зобовʼязана, а питання користування землею залишається відкритим. Компанії Сергія Шапрана вже оформили на себе користування землею?
В процесі.
Ми як власник спецдозволу маємо пріоритетне право на оформлення цієї землі, і саме зараз цим займаємося.
Але УМОВИ користування землею… Ви розуміли, коли винаходили «власний шлях», що не матимете умов, які були в первісних власників спецдозволів? Відтак, користування надрами стане дорожчим?
100% таких умов не буде, які були – це зрозуміло (здається, в одного з карʼєрів був акт на постійне землекористування…).
Звісно, ми це розуміли і усвідомлювали. Зараз формулюється нова ціна за користування землею. Маємо встигнути до початку видобувного сезону – і по землі «добігти», і в судах довести нашу позицію, закрити справи.
Після окремої ухвали суду, яку постановили тоді ж, коли вперше оштрафували посадовців Держгеонадр, ОГП відкрив кримінальне провадження за фактом обставин, виявлених в суді. З вами – як представниками компаній-набувачів спецдозволів вже проводили слідчі дії в рамках цієї справи?
Сергій Шапран і Олена Доненко: Ні, вперше від Вас чуємо про цю справу. Та ми і не сторона у цій справі, це однозначно.
Що, якщо ВАКС?
Угоди з купівлі основних засобів, техніки та спецдозволів – ви закривали власними грошима чи позиковими?
Сергій Шапран: Мої давно діючі компанії надавали фінансові допомоги новим компаніям для купівлі активів. Це мої гроші. У мене немає партнерів у цьому бізнесі. Я єдиний бенефіціар.
Олено, чи оцінювали Ви імовірність розвитку подій, за якого держава звернеться до ВАКС про конфіскацію всіх активів Ігоря Наумця та Елени Калпи, і ВАКС ухвалить таке рішення та стягне все – і те, що вже було продано на компанії Сергія Шапрана?
Звісно, ми дуже ретельно вивчали таку можливість. І ми з вами розуміємо, що варіативність розвитку подій у нашій державі не урегульована законами і кодексами. Саме по собі санкційне законодавство, яке лише формується зараз, це ж винахід нашої чинної влади, ще до війни. Ми ж памʼятаємо, як в 2019 р. РНБО накладало санкції на контрабандистів? Деякі з них продовжені, а деякі особи вийшли з-під санкцій і отримали назад своє майно, користуються ним, як і раніше. Тому що санкції по суті є обмежувальним заходом, що не впливає на право власності.
Візьмемо Наумця. Припустимо, у нього виявили російський паспорт. Заблокували його активи, щоб розібратися – чи впливав він на щось, що робив – ось органи і розбираються. Якщо дійдуть висновку, що робив – так, тоді вони перейдуть до другому етапу санкцій, коли держава стягує активи підсанкційної особи. По наших компаніях – до цього етапу санкційна процедура не дійшла. І щоб забрати майно Юніграну чи Юнігран-Сервісу, треба пройти по них санкційну історію з самого початку: РНБО має накласти санкції на ці компанії і тоді тільки стягувати. Тому що у нас в законодавстві розмежовано поняття власності бенефіціара і власності компанії – і вони не перетинаються.
Власність Наумця щодо компанії – це акції чи частки. Ось це держава зможе націоналізувати, в теорії. Наприклад, частки в кіпрських компаніях, і стати бенефіціарним власником по ланцюжку всіх компаній групи Юнігран. Ми вже бачили приклади, як держава забирала на себе корпоративні права і далі намагалася приватизувати (Ocean Plaza, наприклад). Але кому будуть цікаві ці 60% в АТ «Коростенський карʼєр», якщо держав на другому етапі санкційної політики стягне їх? Добре, стягне – і що далі? Воно з цими акціями навіть не змінить керівництво карʼєру. І у мене більше питань до того, чи розуміє зараз держава, реалізовуючи санкційну політику – яка кінцева мета? Забрати у росіян – гарна ціль. Але внаслідок усіх подальших рухів – чи не повернеться майно назад до росіян? Це ж наша держава, де може бути, що завгодно.
На зараз я не бачу загрози того, що це майно, яке ми купили, в законний спосіб може бути націоналізовано. Тому що ми не купували майно, яке хоч якось обмежене санкціями. І я думаю, зараз ми пройдемо ці суди, які, навпаки, нашу позицію підсилять.
Пройти це випробування треба, бо якщо будуть якісь рухи з боку держави – буде добре мати позицію в рішеннях судів, які набрали законної сили.
Сергію, хочу почути і Вашу відповідь: що будете робити, якщо держава піде у ВАКС і стягне всі активи, які Ви купили?
А чого раптом? І що саме стягувати?
Все майно, яке було відчужене від компаній, які опосередковано контролювали Ігор Наумець та Елена Калпа?
А на підставі чого? Це ніколи не було майном санкційних осіб!
Я не юрист, не співробітник жодного з санкційних органів, не суддя і не слідчий, але можу висловити особисту гіпотезу – засновану на власних спостереженнях за іншими санкційними справами. Наприклад, це може статися як у випадку з Демурінським ГЗК, з якого ВСПМО Авісма вийшла на Кіпрі в лютому 2022 р., продавши частку в Limpieza Limited, але ВАКС визнав цю угоду нікчемною і стягнув Демурінський ГЗК…
Сергій Шапран: Ні, це не наш випадок – там йшлося про корпоративні права, а ми корпоративні права не купували.
Я розумію, що між цими випадками є певна різниця. Але моя гіпотеза в тому, що держава може подивитися на Ваші угоди як на такі, які вона не захищає, тому що вони стосувалися активів, опосередковано підконтрольних підсанкційній особі.
Олена Доненко: Але ж ми вже зʼясували, що вони не були підконтрольні підсанкційній особі.
Сергій Шапран: І у нас є рішення суду, яке підтверджує законність угоди. Це раз.
Перечитавши це рішення, у мене склалося враження, що воно не стільки про законність угоди, скільки про недоліки наказу про анулювання доступу нотаріуса до реєстру…
Олена Доненко: Але ж ці угоди ніхто навіть не оскаржував!
Сергій Шапран: Так, немає особи, яка б оскаржила їх. І держава на може так просто взяти і влізти в цей процес – це господарські взаємовідносини між продавцем і покупцем. Хіба що державі треба увійти в капітали кіпрських компаній і тільки так увійти в господарську діяльність українських компаній. Але заднім числом держава цього зробити не зможе.
Держава зможе претендувати тільки на ті активи, які залишилися на українських компаніях – і то, тільки якщо спершу вирішить конфіскувати корпоративні права кіпрських компаній. Тому що Ігор Наумець володів тільки корпоративними правами на Кіпрі. Тобто, держава має зайти в Кіпр і як акціонер кіпрських компаній може спробувати в господарському суді щось зробити… А це не робоча схема.
Олена Доненко: І знову ж таки – є «корпоративна вуаль», яка не відкривається у нас в межах загального господарського судочинства. Ну, хіба що у судді Бойка відкривається (суддя Роман Бойко, розглядає справу щодо відчуження спецдозволу № 634 на Коростенське (Стремигородське) родовище; першим оштрафував посадовців ДГН в листопаді; в січні суддя Владислав Демидов наклав штраф за відчуження іншого спецдозволу – Ред.).
Але корпоративна вуаль, якщо мені не зраджує памʼять, відкривається у ВАКСі, де відкривається все і навіть більше…
Так, або у ВАКС, або в рамках справи про банкрутство. У нас – жоден із цих варіантів. А якщо говоримо про перспективи ВАКС, для цього має бути запущений другий етап санкційної політики (стягнення), а у нас немає навіть першого (карʼєри Наумця і Калпи не під санкціями).
Хм… та якщо йти по аналогії з майном Демурінського ГЗК – ця українська компанія також не була під санкціями РНБО, під обмеженнями була кіпрська Limpieza Limited – що не завадило ВАКСу стягнути все майно Демурінського ГЗК…
Сергій Шапран: Але ж там інша ситуація: вони втікали на Кіпрі від санкцій!
Олена Доненко: І ВАКС стягнув саме корпоративні права ТОВ «Демурінський ГЗК».
А також все майно, яким володів Демурінський ГЗК, понад десяток позицій (транспорт, спецтехніка, будівлі)…
Сергій Шапран: Почуйте мене! На сьогодні я не є особою під санкціями. Я не є громадянином РФ. Я громадянин України. І коли Ви говорите про приклад Демурінки – там росіянин намагався приховати слід росіянина, бо там залишилися повʼязані з росіянами люди. Це якби зараз Ігор Наумець намагався приховати свої активи через мене. Але я ж не фунт Ігоря Наумця! Ви ж це розумієте?
В нашому варіанті – я громадянин України, і я ніяк не повʼязаний ані з Ігорем, ані з кіпрськими компаніями, і я «на моменті» зробив це – просто купив автомобіль, будівлю, спецдозвіл. І права власності перейшли до мене. Тобто, ні про який ВАКС ми взагалі не можемо говорити. А розмови, які хтось веде про АРМА – взагалі нісенітниця!
Ні, давайте так, якщо ми будемо говорити про якусь політичну волю, чи, точніше, політичне свавілля – можливо все, що завгодно. Але я сподіваюся на розсудливість чиновників, які розуміють, що все змінюється, і з часом оцінюється по-різному… тому тут ми говоримо тільки про дію закону, якщо ми європейська країна, а не Середня Азія.
Олена Доненко: І боремося ми за те, щоб право все ж таки існувало.
Автор: Володимир Бойко, NADRA.INFO
Автор фото: Євгеній Король