Денис Альошин: Ми одні з перших у світі, хто з петалітового концентрату отримав карбонат літію 

Денис Альошин: Ми одні з перших у світі, хто з петалітового концентрату отримав карбонат літію 

Єдина в Україні компанія, яка володіє дійсним спецдозволом на родовище літієвих руд, захистила запаси за міжнародним кодексом JORC і готується будувати шахту та збагачувальну фабрику – УкрЛітійВидобування. Із 2019 року проектом керує Денис Альошин. NADRA.info познайомилися з паном Альошиним у липні 2021 року під час Конференції високого рівня щодо стратегічного партнерства між ЄС та Україною у сфері критичної сировини. Тоді Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль і Віце-президент Європейської Комісії Марош Шефчовіч підписали Меморандум про стратегічне партнерство у сировинній галузі та дорожню карту заходів. Того ж дня стало відомо про зміни у складі учасників ТОВ “УкрЛітійВидобування”, а в жовтні – про нарощування статутного капіталу з 10 тис. до майже 300 млн грн.

У своєму першому інтервʼю Денис Альошин розповів NADRA.info про шлях компанії до JORC, співпрацю з міжнародними підрядниками і консультантами, комунікацію з акціонерами, світовий ринок літієвої сировини і успіхи лабораторних випробувань руди Полохівського родовища. Також Денис визнав інтерес УкрЛітійВидобування до ділянки Добра (яку готуються виставити на конкурс для укладення УРП) та оцінив вартість і перспективи будівництва в Україні власного металургійного заводу.

 

NADRA.info: Денисе, навіть стислого опису на сайті, де згадуються Ваші проекти в Африці і інвестиції у виробництво бетону – достатньо, щоб припустити: маєте непересічну біографію. Розкажіть більше про Ваш професійний шлях – з чого починали? Як і коли очолили УкрЛітійВидобування? 

Денис Альошин: Я закінчив Міжнародний християнський університет у Києві. Спеціальність бізнес-адміністрування. Все навчання було англійською, і плюсом університету було те, що викладали американські викладачі – вихідці з бізнесу. Наприклад, бізнес право і контрактне право – викладав чоловік, який понад 20 років пропрацював керівником комплайєнсу в корпорації AIG.

З 2005 року я працював аудитором в компанії Deloitte, а в 2007 році влаштувався у інвестиційний банк Concorde Capital. З Ігорем Мазепою пропрацював до середини 2010 року. Я потрапив у дуже інтенсивний період протягом 2007-2008 років ми розмістили багато українських компаній на міжнародних біржах, зробили чимало M&A. Після кризи, в 2010 році з 5-ма іншими колегами ми створили власну інвестиційну компанію Visum Capital. Зробили кілька помітних угод M&A в 2010-2012 роках, вивели 1 компанію на ІРО на Варшавську біржу (KSG Agro), розмістили боргових інструментів на 50 млн євро.

“Ми встигли заробити непогані комісії і інвестували їх у реальну базу активів. І тепер Visum Capital – я досі є акціонером – інвестує у реальний сектор. Група будує мережу медичних клінік, кросфіт-зали, є проекти в нерухомості та зеленій енергетиці”

Фактично до кінця 2019 року я займався різними проектами в рамках Visum Capital.

З одним із партнерів працювали в Південній Африці по проекту, де основним бізнесом було видобування алмазів. Також у мене був невеликий досвід державної служби – пропрацював головою офісу реформ Державної податкової служби, в 2015 році, 6 чи 7 місяців. Сподіваюся, щось корисне зробив, але швидко зрозумів, що державні структури – не для мене.

В 2019 р. отримав пропозицію займатися проектом з розвитку родовища літієвих руд.  Потім ключовий власник компанії запропонував мені повністю сфокусуватися на проекті і очолити його як генеральний директор. За півроку консультаційної роботи проект дуже сподобався і подобається досі.

 

Чим саме? 

Це амбіційний агресивний проект. Реалізувавши такий проект на території України, довівши його до логічного завершення… а логічним завершенням я вважаю, по-перше залучення фінансування на реалізацію проекту і, по-друге, початок виробництва тієї продукції, яку ми плануємо виробляти – якщо все вдасться зробити, то я буду вважати, що такий великий амбіційний проект вдався. Це буде дуже добре для track record і мені буде приємно.

 

Хто саме запропонував очолити УкрЛітійВидобування, і як це було? 

Бенефіціарним власником УкрЛітійВидобування із часткою 99,98% є Сергій Табалов. Сергій Табалов є сином Олександра Миколайовича Табалова. Це український бізнесмен. Основне коло його інтересів – виробництво продуктів харчування, хлібні заводи по всій Україні (серед лідерів за обсягами виробництва хліба), молочні продукти (бренд “Волошкове поле”), Первомайський молочно-консервний комбінат. У нас із Олександром Миколайовичем досить давні стосунки. Ми знаємо один одного з 2009 чи 2010 року. Ми як Visum Capital надавали його бізнесам низку послуг у сфері корпоративних фінансів: купівля-продаж компаній, готували молочну групу до ІРО, надавали рекомендації… і по УкрЛітійВидобуванню ми з командою Visum почали працювати з консультаційного мандату, але після півроку пан Табалов запропонував мені повністю очолити цей бізнес. 

Я не маю технологічних чи геологічних компетенцій – це те, чого я набуваю під час реалізації проекту. Але одна з основних речей, потрібних для такого агресивного проекту – це якраз моя компетенція “проектний менеджмент”. По суті, треба зрозуміти в абсолютно новому бізнесі, як ми його розвиваємо, які напрямки пріоритетні, з якими контрагентами працюємо, яким шляхом ідемо, як ми хочемо капіталізувати і оформити все юридично – весь спектр цих запитань є в межах моєї компетенції. Далі я підбираю команду. У нас в штаті зараз працює пʼятеро фахівців. І є низка першокласних, найвищого світового рівня консультантів, які супроводжують нас у проекті.

 

Консультанти українські? 

Ні. Скажімо прямо, щоб розвивати проект такого рівня – в Україні ні в кого компетенцій немає. З точки зору всієї обслуговуючої інфраструктури, яка потрібна для цього проекту. Наприклад, наш ключовий консультант по проекту – Ентоні Це, та ще декілька людей з його команди. Вони фізично знаходяться між Нью Йорком, Гонконгом та Австралією. Він має більше 20 років досвіду в цьому секторі, 10 років був СЕО однієї з найпотужніших компаній з добичі літію, що мала активи на трьох континентах. Він приймав участь як у покупках, так і у залученні інвестицій в найбільших угодах у секторі літію, та має контактну базу потенційних інвесторів, що готові інвестувати в такі юрисдикції, як наша. Я не зможу в Україні знайти такі компетенцій – ніхто цім не займався у нас в країні – до нас. 

 

Невже геть немає?

Почну з простого. 

Буріння. За той час, що я займаюся проектом, ми пробурили близько 5 000 метрів – це досить багато. Але з чим зіткнулася компанія в Україні. Ще до того, як я почав займатися проектом, компанія використовувала якихось українських контрагентів, українських бурильників і українське обладнання. По памʼяті – за 8 місяців пробурили 2000 метрів: обладнання старе, “вбите”, часто виходило з ладу і якість робіт була низькою. 

А нам для цілей захисту звіту з оцінки запасів по кодексу JORC потрібно робити багато буріння. Чому нам потрібно було робити багато буріння? Тому що з Радянських часів практично на залишилося на жодному родовищі історичного керну. Залишилися логи, записи, статистичні дані про якість руди… але не було ніякого керну, щоб це підтвердити.

 

У цій проблемі Ваша компанія точно не самотня…

Абсолютно. Це типова проблема для всіх родовищ, як наше. Я за три роки перезнайомився з багатьма старшими геологами і технологами. І мені пояснили, чому так коїться. Коли відбувався транзит від СРСР до незалежної України – 1990-ті були страшно бідним періодом для галузі і всіх науково-дослідних інститутів, яким належали керносховища. У них банально не було грошей, аби утримувати керносховища. Керн викидався, а сховища здавалися під комерційні потреби, щоб хоч якості виживати, платити людям зарплату абощо. І не тільки в Україні таке відбувалося. 

От ми і стикнулася з наслідками цього. Відтак нам потрібно було дуже багато бурити наново. Я гордо сказав: “А давайте зробимо тендер! І знайдемо найкращих бурильників”. 

На той момент ми вже добру контактну базу профільну, з міжнародних компаній у різних секторах. І ми, використовуючи нашу базу, зібрали 10 компаній бурильних, які теоретично могли би працювати на території Центральної та Східної Європи, включаючи Україну. 

 

З яких країн були ці компанії? 

ПАР, Туреччина, Великобританія, Німеччина… була досить широка географія можливих підрядників. 

Ми їх звели і… 9 із 10 компаній сказали: “У Ваш регіон ми не поїдемо в принципі ніколи. Ніколи не будемо працювати з Україною”. І тільки одна компанія – турецька Pozitif Sondaj – погодилася з нами працювати.

Ми стали першим клієнтом цієї компанії в Україні і разом працюємо досі – після нашого інтервʼю у мене дзвінок з ними, про чергові тисячу чи дві метрів буріння. 

Більше того, після того, як попрацювали з нами, вони відкрили в Україні офіс і зараз працюють з Ferrexpo, BGV та майже всіма найбільшими українськими компаніями у сфері видобування. Всі задоволені! Ми – дуже задоволені якістю, бо отримали гарну комбінацію ціна-якість. Навіть сформовано вже дружні стосунки з менеджментом, що завжди позитивно. 

Буріння, про яке я розказав – лише один приклад про компетенції і їх наявність в Україні. 

 

Скільки УкрЛітійВидобування інвестувало в освоєння Полохівського родовища?

Тільки за спецдозвіл ми заплатили на той час 5 млн доларів США. 119 млн грн – я вважаю, що це своєрідний рекорд для України, для родовища у сфері рідкоземельних металів. Думаю, за такого обʼєму родовище ніхто не платив більше, ніж ми. Це дуже велика ціна! Наші міжнародні консультанти дивуються: “Як так, що у Вашій державі, де стільки ризиків і незрозумілих для нас речей – Ви ще й повинні 5 млн доларів квиток оплатити “на вході”?! 

Але ми про це жодного разу не пошкодували. Тому що це чесна прозора ціна. І ми бачимо історію інших літієвих родовищ… де “вхідний квиток” був дещо інший, і там досі йде судова тяганина. Тому, ми вважаємо, що заплатити чесні гроші і спокійно працюємо. 

Денис Альошин: “5 млн дол. – це покупка ліцензії. І після покупки ми в середньому за рік витрачаємо 2-4 млн дол. на розвиток проекту”

 

На що витрачаються ці гроші?

Наприклад, на буріння. 5 000 погонних метрів – це кілька мільйонів доларів. Тому що крім того, що потрібно фізично пробурити (тут ціна буде 120 – 140 дол за метр), треба ще й робити чимало геологічного оформлення, хімічні аналізи… щоб потім ми могли руду з керну використовувати для різних дослідницьких цілей, треба пройти низку процесів. 

По всіх цих процесах ми працюємо з різними міжнародними лабораторіями – в Швейцарії, Німеччині… це міжнародно визнані лабораторії. 

 

Які саме? 

Ми одна з небагатьох компаній в Україні у сфері видобування, яка має звіт по кодексу JORC. Це той звіт, який повністю сприймається міжнародними інвесторами. Тому що ніхто з міжнародних інвесторів, які розглядаються інвестицію у 200 млн дол., не буде дивитися на ті дані про запаси, які зафіксовано за українськими державними стандартами. 

Я читав на Вашому ресурсі критику на адресу продажу ОГХК: “Як ви йдете на міжнародну приватизацію без звіту JORC“? І це досить резонне запитання. Тому що жоден притомний міжнародний інвестор не буде дивитися на дані за українськими стандартами. Це не питання того, чи вони погані чи гарні, якісні чи не якісні. Це лише питання того, що всі великі міжнародні інвестори звикли до певних стандартів. І якщо компанія хоче кудись прийти і там чогось досягнути – вона повинні працювати в рамках цих загальноприйнятих стандартів. 

Відповідно, у нас є компанія з Великобританії AMC Consultants – це компанія зі світового ТОП-5 у цій сфері. Ми з ними працюємо вже 3 роки. Вони робили для нас перший етап будь-якого проекту scoping study, звід по JORC … 

Через відсутність керну нам довелося двічі бурити, щоб фінально отримати якісний JORC з усією класифікацією, яку ми можемо сміливо використовувати для спілкування з міжнародними інвесторами…

 

Скільки довелося добурювати?

Всі 5 000 м, які ми пробурили – це буріння для того, щоб отримати якісний звіт по JORC.

“Порядка 2 000 м ми бурили, щоб оцифрувати родовище, і ще 3 000 м бурили, щоб зробити ревалідацію історичних даних”

 

Як це?

За методом випадкових чисел вибрали свердловини. На Полохівському родовищі в СРСР було пробурено понад 100 свердловин. Ми вибрали 8 з них, перебурили і перевірили емпірично ті історичні дані, які були записані в радянських геологічних журналах. Все це ввели у відповідні сучасні програми і передали на оцінку.

 

Дозвольте поточнити для тих, хто не так глибоко в темі. Що значить “перебурили свердловини”? 

Поясню простими словами. За часів СРСР хтось пробурив свердловину, нехай 500 м. Взяли керн і зробили геологічний опис – зафіксували низку параметрів у спеціальних журналах. В ідеалі, щоб доводити склад літію в руді – беруться всі ці журнали, береться вибірково керн і звіряються параметри керну із записами в журналах. Якщо після перевірки випадкового керну параметри збіглися, ми вважаємо, що всі записи в журналах вірні, тому що є керн, за допомогою якого ми вибірково підтвердили достовірність. 

У нас керну не було, тому нам довелося поряд з вже пробуреними свердловинами бурити нові. Англійською це називається twin drillings – паралельно чи углиб цих самих свердловин ми ще раз забурилися, вибрали керн. І оскільки ми буримо дуже поруч, то технічні, мінералогічні і хімічні параметри будуть однакові з тими кернами, які були свого часу описані, а потім зникли. Ми беремо новий керн, вибираємо звідти руду, робимо такі ж порівняння. І таким чином ретроспективно підтверджуємо, що всі записи в журналах вірні. 

 

Вам вдалося підтвердити вірність усіх записів?

Так (відповідно до характеристики ділянки надр, станом на 01.08.2018 були підраховані запаси петалітових руд Полохівського родовища з бортовим вмістом оксиду літію – Li2O – 1,0%, у кількості: категорії С12 – 27 774 тис. т, категорії Р1 – 4746 тис. тПрим.).

Крім цього, ми понабивали чимало гуль – витратили дуже багато коштів на ці процеси. Тому що ті практики і стандарти, які мають міжнародні глобальні інвестори – вони суттєво відрізняються від того, що відбувається у нас. 

Та людина, яка підписує нам JORC – competent person – несе юридичну, а інколи і фінансову відповідальність за недостовірні дані чи неякісну роботу. Тому вони дуже близько до серця сприймають будь-які експерименти. Відтак ми робили свій звіт JORC понад 1,5 роки і в березні 2021 року підписали його. 

Ці ж хлопці з AMC Consultants зробили нам перший крок проекту. За цими розрахунками, капітальні інвестиції у наш проект, тільки на першому етапі – складуть понад 200 млн доларів. 

 

Які наступні кроки по проекту?

В житті будь-якого проекту відбувається зазвичай до залучення коштів два або три кроки. Кожна з цих стадій відрізняються між собою точністю у відсотках імовірності успіху, точністю аналізу капітальних та операційних витрат, і всієї економічної вартості проекту.

Перший етап – Scoping Study – робота, яка займає біля півроку. Робиться базова приблизна оцінка – цей проект “злітає” чи ні? Чи варто взагалі витрачати на нього час? Ми зробили свою Scoping Study і зрозуміли, що проект має хорошу, прийнятну економічну вартість. І перейшли до другого кроку – Prefeasibility Study, яка займає від 1,5 до 2 років. Одна з основних задач цього етапу – розібратися з тим продуктом, який ми будемо продавати. А для цього, відповідно, треба зробити цілу низку того, що називається “металургійні тести”. Це окрема велика задача, і через неї проходять усі родовища, схожі на нас. Ці тести просто безкінечні! Тому що ви завжди щось покращуєте. Ми витратили на металургійні тест вже далеко за 1 млн доларів. 

 

Як це фізично відбувається? І навіщо ці тести потрібні?

Ми вже зробили два найбільші металургійні тести. Ми їх називаємо Round 1 & Round 2. Робили їх з відомою німецькою лабораторією Anzaplan Dorfner, яка знаходиться в Хершау, в двох годинах їзди від Мюнхену. Anzaplan Dorfner працює з переважною більшістю європейських літієвих родовищ і вважається одним із найпотужніших дослідницьких установ Європи. Також плюс цієї компанії в тому, що крім лабораторії, вони мають промислове виробництво власної польовошпатової продукції. А сировина для такої продукції буде нашим супутнім продуктом на Полохівському родовищі. Відповідно, Round 1 металургійних тестів у нас зайняв майже рік. В рамках цього раунду ми зробили низку дуже важливих речей. 

Перше. Ми отримали петалітовий концентрат. Тому що у нас мінерал не сподумен – який у 95-98% родовищ, де літієву сировину отримують з твердої породи (соляні озера Південної Америки ми не рахуємо, там немає твердої породи і геть інша технологія). 

Те, що у нас основний мінерал петаліт – це є потужний технологічний виклик. Тому що у світі є лише одна компанія працююча, яка виробляє петалітовий концентрат.

 

Хто це?

Bikita Minerals. Це приватна, не публічна компанія. Знаходиться в Зімбабве, і вже 20 років виробляє петалітовий концентрат.

Але повернуся до металургійних тестів. Компанії Anzaplan Dorfner ми поставили задачу виробити петалітовий концентрат із вмістом оксиду літію не менше, ніж 4.0% в концентраті і з низьким вмістом заліза. Це була задача номер 1.

Задачею номер 2 було із цього петалітового концентрату виробити безпосередньо карбонат літію. Карбонат літію може бути формату Battery Grade або Technical Grade. І ще наприкінці 2019 – на початку 2020 рр.. Anzaplan Dorfner цю задачу виконала. І дуже важливо, що було отримано карбонат літію. 

Ви питали, як це відбувається фізично. Ми беремо керн в Кіровоградській області і веземо його в Київ. В Києві проби перетирають – ми залучаємо українських виконавців. І 300 кг проб – тільки DHL, щоб нічого не загубилося! – ми відправляємо в Німеччину на Anzaplan Dorfner. 300 кг проб це те, що називається репрезентативна вибірка, тобто, ми не взяли все з однієї найкращої свердловини, але з низки свердловин, щоб покрити все родовище і мати після тестів уявлення, що ми отримаємо з усього родовища. 

 

Ви сказали: важливо, що було отримано карбонат літію. Чому?

Не впевнений, чи це робила Bikita Minerals… тому лише припускаю, що ми перша компанія, або точно одна з перших у світі – хто в лабораторних умовах отримав карбонат літію з петалітового концентрату. 

Але знову повертаюся до тестів. Ми багато часу втратили через коронавірус і відстаємо через нього десь на рік. І тільки наприкінці 2020 року ми запустили другий раунд металургійних тестів.

 

Навіщо він потрібний, якщо перший був таким вдалим?

Другий раунд потрібен, щоб покращити recovery – вилучення літію з нашої руди. Якщо на перших тестах ми робили те, що називається “тести відкритого циклу”, то в рамках другого раунду – було дві задачі. По-перше, досягнути того ж вмісту 4.0% оксиду літію в концентраті. А по-друге – перейти на технологічну схему з тестами вже закритого циклу, і збільшити вихід літію, тобто продукту в цілому. І по-третє, ми поставили задачу зробити з петалітового концентрату карбонат літію, придатний як для ринку батарейок – Battery Grade, так і для кераміки і склокераміки – Technical Grade концентрат.

Anzaplan Dorfner свою роботу виконав. І ми отримали продукт, який за своїми технічними параметрами підходить під обидва використання. Але обʼєктивно, ми зрозуміли нашу велику технологічну складність. 

Петаліт – дуже складний для збагачення. Це, на жаль, справді так. Звісно, все це питання технології.

“Ми зараз стикаємося з задачею – другі чи треті в усьому світі – розробити оптимальну технологію для петалітового родовища”

 

Повторюся, сьогодні в Африці єдине працююче петалітове родовище, але там зовсім інші хімічні і технічні параметри. Їм набагато легше. 

До речі, саме тому ми і підключили нових консультантів, команду Ентоні Це – вони на всіх мають 40 років кумулятивно роботи в літії. І один з членів команди 5 років пропрацював операційним директором на родовищі Bikita – єдиній компанії, яка виготовляє петалітовий концентрат.

В цьому році ми з цією командою повинні завершити розробку оптимальної технології, яка ляже в основу нашої PFS. 

Друга річ – у команди Ентоні Це є дуже багата база контактів, власний network, у якому компанії, які будують шахти, які виготовляють концентратори і т.д. 

Третє – ця команда брала участь у 20% всіх угод купівлі-продажу літієвих активів у світі за останні 5 років. Тобто, у них є добрий network інвесторів, які готові інвестувати в різні юрисдикції. Це інвестори з Китаю, США, Азії, Європи… 

Тобто, ми працюємо з ними з широкого переліку нових для нас контактів. Думаю, що за допомогою цих хлопців ми швидше залучимо інвестиції.

До речі, мені дуже смішно читати статті в деяких українських видання, де пишуть “ось, на 80 млрд лежить під землею літію”… ну, це абсолютно непрофесійні і безалаберні підходи! Бо говорити, на скільки його лежить в землі – дивно…

В Україні, як ми знаємо, є три літієві родовища: Полохівське, ділянка Добра (утворилася шляхом обʼєднання двух рудних полів Надія і Станкуватська), Шевченківське. 

Взагалі, коли ми говоримо про літійвмісний ресурс – це можуть бути озера з соляними лінзами, (але в Україні і Європі цього немає) і руда – камінь, в якому міститься мінерал, який містить літій. Як я вже сказав, 95-98% камʼяної руди, яка використовується для отримання літію, – це мінерал, який називається сподумен. 

Що є крім сподумена? Є петаліт, цинвальдит (zinnwaldite – англ., Zinnwaldit – нім.), жадорит, лепидоліт. Петаліт – після сподумена є найбільш поширеним мінералом. 

Чим добрий сподумен? Стандартний контракт на сподуменовий концентрат (CIF China) буде мати вміст оксиду літію 6.0. Ми в рамках наших тестів досягнули 4.0 – більше взагалі не варто. І зараз будемо знижуватися на 3.0, тому що є поняття Yield Curve – це крива вмісту, і її логіка дуже проста: що вищий вміст, то менше вилучення. У нас вилучення фінального продукту – літію – перевищує позначку 50% тільки тоді, якщо ми замість 4.0 робимо 3.2. 

 

Звідки взагалі взялася позначка 4.0?

Спочатку ми сприймали це як обовʼязкову вимогу на ринку. Але потім подумали: петаліт продає лише одна компанія у світі – тут не може бути обовʼязкових вимог. Відповідно, зараз ведемо переговори з низкою міжнародних гравців як в сегменті батарейок, так і в сегменті кераміки і склокераміки. І вже низка гравців цих ринків підтвердили нам готовність розглядати використання петалітового концентрату з вмістом оксиду літію між 3.0 і 3.2, і всі наші металургійні тести зосереджені довкола цього коридору. 

 

Яким способом плануєте видобувати руду?

У нас буде шахта. У більшості наших європейських колег це карʼєр. Карʼєр завжди легше, ніж шахта: менше капітальних інвестицій. 

Дістається руда – пегматитова руда, яка містить сподумен, або петаліт. Далі, ця руда потрапляє в збагачувальну фабрику, так званий концентратор. І з руди виробляється концентрат. 

До речі, можуть бути комбінації сподумену і петаліту. Наприклад, є ще одне родовище в Зімбабве, проект називається Аркадія. Ним володіє компанія Prospect Resources, лістингована на ASX. У них 40% петаліту, 60% сподумену. Ділянка Добра – 30-40% петаліт, решта 60% – сподумен.

Це все досить сильно ускладнить технологічні процеси і підніме вимоги до капітальних інвестицій і технічні вимоги до концентратора. 

 

Але ж концентратор це не кінець ланцюга. Металургійний завод планується? Яка перспектива мати повний цикл?

Так, петалітовий чи сподуменовий концентрат – не кінець. Його купують хімічні заводи – Refinery. І виробляють з концентрату карбонат літію або гідроксид літію. Можна ще робити гідроксид літію через карбонат літію. Саме ці продукти вже є кінцевими продуктами, які використовуються для виробництва катодів літій іонних батарей.

До речі, тренд останніх 2-3 років розвернувся. Раніше всі казали: ми виробляємо концентрат і продаємо його на refinery. А тепер всі в проектах виписують: ми хочемо також робити refinery, тому що тут сидить шалена маржа. 

Щодо цін на руду – їх немає в принципі. Руду недоцільно продавати. Тому що транспорті витрати зʼїдять більшу частину вартості. 

Щодо цін на концентрати. Сподуменовий в 2019-2020 рр. коштував в інтервалі 400-500 доларів за тонну, а зараз коштує близько 2000-2500 дол./тонна, ціни виросли упʼятеро. 

Щодо карбонату літію… Все в світі літію вимірюється крізь метрику LCE – Lithium Carbonate Equivalent. В 2021 році світ глобально спожив 0,5 млн тонн LCE. Прогноз на 2028 рік від поважного швейцарського банку UBS – це щонайменше 6 млн тонн (зростання буде у понад 10 разів!), з яких 3 млн тонн в дефіциті. І це за умови, що всі ті компанії, які вже мають родовища і планують почати щось робити – справді почнуть щось робити на своїх родовищах! 

Відповідно, металургійний завод – дуже цікава тема сьогодні.

Ми на наш проект дивимося наступним чином. У нас є фаза 1, на яку нам потрібно між 200 і 250 млн дол. США, щоб побудувати шахту, концентратор і всю супутню інфраструктуру. Все це в Кіровоградській області. 

Звісно, і для компанії, і для країни було би дуже круто піти на крок далі – побудувати хімічний завод. Але якщо шахта+фабрика+інфраструктура коштують 200-250 млн дол. США, то хімічний завод – це ще 400-450 млн дол. США. Тобто, щоб робити і розглядати побудову хімічного заводу, потрібно мати велике родовище. Або було б непогано мати два родовища відносно поряд, і між ними ставити хімічний завод. 

Насправді, така агресивна ціль як власний хімічний завод, десь на задвірках свідомості у нас є. Але ми розуміємо, що ціла низка факторів мають збігтися, щоб це відбулося. 

По-перше, з точки зору капітальних інвестицій – жоден притомний інвестор не дасть 700 млн дол. США в державу Україна одразу. Особливо зараз, коли ми маємо ситуацію можливої війни з РФ. Але навіть якщо ми цю ситуацію відставимо в сторону, ми не є кращою інвестиційною гаванню для інвесторів, які дивляться на літієвий ринок. Україні, мʼяко кажучи, сьогодні не віддають перевагу для великих інвестицій… 

Але стратегічно, наша мета – звісно, працювати з Європою. УкрЛітійВидобування вже стало членом European Battery Alliance, European Row Material Alliance, працюємо з низкою європейських контрагентів. І це дуже логічно! В ЄС вже зараз задекларовано будівництво понад 30 заводів для виробництва літій іонних батарей. 

 

Родовищ вистачить?

Родовищ, які знаходяться на території ЄС, не вистачить, щоб забезпечити навіть 10% потужності цих заводів. Навіть якщо всі ці родовища запустяться. А по деяких із них є великі питання. Зокрема, гучний скандал у Сербії. Rio Tinto володіло родовищем Джадар (це єдине родовища джадариту у світі) – проте його закрили, безповоротно відкликали ліцензію, хоча передбачалися інвестиції в родовище на рівні 2,5 млрд дол. США з боку Rio Tinto. І це критично позначиться на попиті і пропозиції через 5 років.

Денис Альошин: Родовищ на території Євросоюзу не вистачить, щоб забезпечити навіть 10% потужності заводів, які планується збудувати в країнах ЄС

Саме тому ми розуміємо, що і для компанії, і для України – буде добре, якщо у нас буде виробництво хоча б наполовину фінального продукту. Щонайменше петалітовий концентрат – це вже продукт з високою доданою вартістю. Але в ідеалі, ми хотіли би зайти у фазу 2 і зробити хімічний завод.

 

У власника є фінансова спроможність проінвестувати задумане? 

В теорії тут може бути кілька речей. Наприклад, ми залучаємо 200-250 млн дол. США, власник інвестує свої на тому ж рівні, що і зараз. І залишається стратегічним партнером у проекті. Тобто, у нас немає в планах продати родовище зараз. Стратегічні плани власника – залишитися партнером із тим стратегічним інвестором, який це родовище буде розвивати.

Коли ми зробимо фазу 1 – 200-250 млн дол., будівництво шахти і збагачувальної фабрики – далі рухатимемося з прибутку вже цього виробництва. І коли ми покажемо кілька років стабільної роботи, нам буде вже значно легше залучити інвестора під хімічний завод, який коштує від 400 млн дол. США на наших обсягах. 

Також із потенційно цікавих ідей було б розглянути ще одне родовище поблизу нас.

Раніше ми не розглядали варіант розширення літієвої бази в Україні, але насправді, останні півроку всі наші обговорення з міжнародними інвесторами (а в моєму contact list вже понад 50 іноземних компаній з різних регіонів світу, які готові в теорії сюди заходити, коли ми пройдемо за свої кошти і на своїх помилках перший етап, відпрацюємо технологію, витратимся максимально на всі потрібні для них документи – як юридичні і технічні… тоді вони будуть готові сюди заходити), вже зараз чуємо: “Хлопці, у вас гарний проект, попри те, що він петалітовий, а не сподуменовий. Якщо ви зробите технологію, ми будемо на вас дивитися. Але нам би було цікаво подивитися на модель хімічного заводу. А одного Вашого родовища для моделі хімічного заводу може бути замало“. І це те, що змушує нас думати про варіанти другого родовища. 

Ми читали на NADRA.info, що хтось ініціював процедуру УРП. Відповідно, взяли тему для аналізу. 

Крім нашої компанії нікого немає в Україні, в кого вже є глибокий досвід роботи в літієвих проектах і розуміння всіх його специфік. А також розуміння тих інвесторів, які готові сюди інвестувати, і на яких умовах. Ми розуміємо, що у нас є низка інтересантів на модель “шахта і збагачувальний завод”. Але те, куди ми хочемо прийти – це будівництво тут в Україні хімічного заводу. А щоб побудувати тут хімічний завод, ми повинні або залучити дуже потужного інвестора на нашу поточну бізнес-модель, або ми повинні розширити ресурсну базу, тобто отримати ще одне родовище.

 

Чому Ви так упевнені, що вдасться залучити інвестора?

Ціни в найближчі роки будуть рости. Ціни на карбонат літію на своєму попередньому пікові в 2018 році коштував між 20 і 24 тис. дол. за тонну (CIF China). Тепер ціна улетіла до 70 тис. дол., і буде зростати далі. Драйвер ринку – збільшення використання електрокарів. Воно буде рости експонентально, і ринок не встигає підлаштовуватися до такого попиту. Є загальний факт – відбувся commodities super cycle – в 2021 році  всі commodities виросли на 30-50%, а попит на всі commodities, де мінералом є літій – помножився у 3-5 рази.

І це саме те тло, яке дозволить нам теоретично залучити сюди в Україну колосальні інвестиції. А запустити такий агресивний амбіційний проект – це не лише питання грошей. Ми розглядали вже питання залучення такого friends&family пулу інвесторів на значну суму, але нам потрібні технології і операційний досвід. Саме тому ми замінюємо відсутність локальних компетенцій міжнародними консультантами top tier рівня, яким ми платимо дуже великі гроші.

 

З ким ще працюєте, крім AMC Consultants і Anzaplan Dorfner?

І по PFS, і по тестах нам допомагає Lycopodium – це інженерна компанія з Південної Африканської Республіки. Ми також почали співпрацю з фінською компанією Metso Outoteс – це один з найпотужніших виробників потрібного нам обладнання з офісом в Україні. Вони вже зробили нам мінералогічні тести. 

Загалом, у нас підписано 8 контрактів з міжнародними організаціями на суму 2-3 млн дол. на металургійні тести.

До речі, Anzaplan Dorfner зараз робить для нас третій крок – вже робить preliminary economic assessment хімічного заводу. Вона взяли всі наші ввідні і рахують економіку проекту, якщо ми все ж таки побудуємо хімічний завод. Ми витрачаємося на цей аналіз, навіть розуміючи, що наразі це все дуже теоретично. Тому що будь-який інвестор, який буде в теорії цей проект розглядати, запитає: “Де ваші розрахунки і хто їх підтверджував?”. Тому всюди тільки респектабельні імена. 

Metso Outoteс і Lycopodium будуть робити нові раунди металургійних тестів. Основна ціль – покращити recovery, вилучення літію з руди.

Базово, ми бачимо, що в 2022 році, пройшовши більшість тестів, ми фіналізуємо PFS. Це вже документ, в рамках якого ми будемо бачити економічну вартість проекту не +-50%, а +-20%. Це вже документ, на підставі якого ми стартуємо наші будівельні проекти за українським законодавством. Крім цього, у нас є програма робіт, в рамках якої ми запустили процедуру ОВД по нашому родовищу. І у нас ключовий дедлайн – кінець 2023 року, ми повинні в ультимативному порядку мати будівельні проекти на нашу шахту, затверджені експертизою. 

Це той графік, якого ми однозначно дотримуємося. Зокрема за допомогою міжнародних консультантів. 

 

Що таке Дослідження впливу на довкілля за міжнародними стандартами (ESIA), яке для Вас роблять британці?

Є ОВД, яке ми робимо за українськими стандартами – ми його робимо у повній відповідності до закону. Але у міжнародних інвесторів зазвичай критерії значно суворіші, ніж наше законодавство. Тому ми повинні будемо зробити дуже обʼємний процес, який називається Environmental and social impact assessment (ESIA). Це майже те ж саме, що ОВД, але буде коштувати 2-3 млн дол. США. 

Воно робиться за стандартами Світового банку, ЄБРР і IFC. Вони можуть своїми борговими ресурсами це фінансувати. Ми зараз робимо підготовчу фазу scoping ESIA – з респектабельним британським консультантом North Coast Consultants. Вони ідентифікували зони ризику, побудували програму – як нам підходити до цього процесу. Щойно ми визначимося, десь у середині 2022 р., коли у нас зʼявляться перші контури шахти, фабрики і т.д. на будівельних проектах – ми запускаємо процес twelve month data collection – 12 місяців ми будемо збирати проби води, повітря, вітру… всі ті речі, на основі яких потім будемо робити ESIA.

 

Хто в Україні крім Вас вже робив ESIA?

Думаю, в сегменті видобутку ESIA мали би робити ті надрокористувачі, які залучали кредитні кошти МФО.

 

Дозвольте поточнити. Той обсяг робіт, який компанія вже провела – вимагав потужних інвестицій. Це були кошти інвестора, чи ви кредитувалися? Якщо позичали – хто вас кредитував? Хто взагалі кредитує цей сегмент і такі проекти? Де брати кошти?

Ніхто не дасть кредит під такий green field проект – ми розробляємо технологію, яка на світовому рівні існує тільки в однієї компанії. Ніхто це не кредитує. Всі ті кошти, які ми витрачаємо зараз – це гроші власника. 

Я вже казав, що у власника є низка компаній і бізнеси в сегменті виробництва харчових продуктів, сільське господарство та інші напрями, які заробляють кошти. І власник частину зароблених коштів інвестує в розвиток цього проекту. 

З самого початку, як робиться у більшості таких проектів, ми фінансували кредитним фінансуванням від своєї ж групи. По мірі того, як ми далі просуваємося в комунікації з міжнародними інвесторами, нам кажуть: “Дивіться, на етапі, коли ми будемо заходити у ваш проект, нам буде некомфортно через якісь старі борги від групи – робіть одразу усе нормально”. У звʼязку з цим, на початку 2021 року ми почали процес юридично бездоганного збільшення статутного капіталу ТОВ “УкрЛітійВидобування”, і збільшили капітал на 297 млн грн. Трохи більше як половиною цієї суми ми закрили ті кредити, за допомогою яких ми фінансували проект раніше, і частина коштів чекають на інвестування. Наприклад, я знаю, що в цьому році я витрачу 2-3 млн дол. США, і кошти чекають на рахунку. 

Всі наші витрати, консультанти, аналізи і т.д. ми несемо з балансу ТОВ “УкрЛітійВидобування”. 

“Коли міжнародний інвестор прийде і буде робити due diligence нашої компанії, він зможе до копійки підтвердити всі витрати, які ми несемо на проект, тому що вони централізовано робляться через нашу юридичну особу”

 

На професійній мові компанія як наша називається junior miner – компанія, яка не виробляє продукцію, але розвиває своє родовище. Більшість таких компаній виходять на міжнародні біржі: залучили кілька мільйонів доларів – зробили PFS, залучили ще – зробили щось іще. У нас все поки що фінансується власником, який вірить у проект і хоче реалізувати його з максимальною доданою вартістю, яку буде створено в Україні, і готовий з прибутків інших бізнесів фінансувати літієвий проект.

 

Збільшення статутного капіталу, яке відбулося восени – це вже сплачений капітал? До того ж, питання – правильно розумію, що ці кошти вніс тільки один зі співвласників?  

Це повністю сплачений статутний капітал. 

Ви також можете переконатися в цьому опосередковано, тому що можете бачити зміну часток учасників товариства. Якщо до цього Сергій Олександрович володів 85%, то зараз родина Табалових контролює 99,98% капіталу компанії.

Чому так? Сам процес збільшення статутного капіталу зайняв 8 місяців. Обидва інші партнери у цьому бізнесі мали повну юридичну можливість внести гроші, щоб зберегти свої частки. Цього зроблено не було, що і призвело до того, що 99,98% компанії знаходиться у сімʼї Табалових. 

 

Інші партнери – Ви маєте на увазі Ігоря Кривецького і власника ТОВ Касл Браво Ігоря Ржавічева?

У нас був партнер на 10% Ігор Воронов. Потім замість Воронова зʼявився Ігор Ігорович Кривецький. І 5% – компанія Касл Браво.

 

Компанія Касл Браво – це компанія Сергія Олександровича [Табалова]? Бачу, що володіє і керує компанією Ігор Ржавічев. Хто це? Яка його роль в бізнесі?

Ні [це не компанія Табалова]. 

Я як генеральний директор компанії, спілкуюся з мажоритарним аукціонером. Знаю, що існує два інші акціонери, але комунікація тільки з мажоритарним. 

По суті, зараз ми маємо ситуацію, коли понад 99% зосереджені в одного акціонера. І навіть іноземні інвестори, аналізуючи структуру, кажуть: “Ну, окей, у когось є 0,02%. Нам це “фіолетово”. Ми вважаємо вас власником-decision makerʼом”.

 

Розкажіть про програму робіт, про яку Ви вже згадували. За офіційними даними Держгеонадр, Ви оновили Угоду про користування надрами в 2020 р. і суттєво змістили терміни виконання робіт. Раніше запуск виробництва було заплановано мало не на 2021 рік… 

Давайте скажемо чесно: запуск виробництва в 2021 році був неможливий. Всі це розуміли.

В рамках абсолютно транспарентного процесу, коли ми продовжували програму робіт, у мене була низка комунікацій з Головою Держгеонадр Романом Опімахом і його колегами. Ми як компанія, провели чимало часу, як і Вам, детально пояснюючи в Службі, чому проекти такого рівня займають не один рік – а 5-7 років до виробництва. 

Ми пройшли цей процес, пояснили колегам зі Служби усі етапи і їх тривалість… і, відповідно, отримавши наші вичерпні розʼяснення, вони подовжили нам терміни. І сьогодні терміни з програми робіт повністю збігаються з нашим реалістичним операційним графіком. 

Він (графік) все рівно дуже агресивний. Тому що стандартний підхід до таких проектів це 7-10 років з моменту, як компанія отримала ліцензію чи перший JORC-звіт. 

Ми – хочемо почати виробництво наприкінці 2024 року, на початку 2025 року. 

 

Як Ви прокоментуєте рухи довкола майбутнього конкурсу на укладення УРП по ділянці літієвих руд Добра? Вам як реальному інвестору – єдиному сьогодні в Україні з родовищем і реальною роботою на родовищі – як Вам усе, що відбувається? Ви плануєте подавати заявку на участь? Що скажете про компанію-заявника, з якої все почалося? Бо питань до процесу чимало, і є відчуття якоїсь суперечливості…

Погоджуюся з вами щодо того, що питань багато. Та й суперечливо все…

Щодо компанії [Privateer Capital Management LP]. Я зайшов на їх сайт. Знаєте, я понад 15 років у інвестиційно-банківському світі і знаю, що сайт компанії по прямих інвестиціях зазвичай виглядає “трішки” інакше, мʼяко кажучи. Ви побачите команду людей, з їх track record, проектні компанії… якщо вони планують інвестувати в літій, Ви напевне побачите track record аналогічних проектів. Тут ми бачимо сайт-візитівку. Якийсь незрозумілий чоловік каже, що приїхав у Київ, але говорить в онлайні… Все це виглядає, мʼяко кажучи, не дуже транспарентно. 

Але моя логіка дуже проста. По-перше, вони презентують себе як private equity fond. А я бачив дуже мало прикладів, коли private equity fond заходить в УРП з Урядом. В УРП заходить велика операційна компанія, як Chevron, Exxon Mobil – це виглядає резонно. А private equity fond – це компанія, яка зазвичай купує міноритарну частку як фінансовий інвестор. Тому тут вона виглядає дещо дивно. Але при цьому, що я хочу відмітити. Те, що ця компанія ініціювала тендерний процес – не означає [що вона і переможе]. І я виходжу з того, і хотілося би вірити, що правильним транспарентним чином будуть прописані всі умови по тендеру, і будь-який профільний інвестор зможе взяти участь у цьому процесі.

Ми однозначно будемо аналізувати конкурсну документацію. Щоб ухвалити рішення, чи брати участь у цьому конкурсі на УРП, треба спочатку подивитися на тендерну документацію, яку підготовлять відповідні органи – МВК УРП і так далі. Сподіваюся, що вони будуть підготовлені прозорим чином.

 

Ви сказали, що дивитеся в бік ділянки Добра, зважаючи на оцінку перспектив будівництва хімічного заводу. Зрозуміло, що сьогодні говорити про конкретні цифри зарано. Але. Якщо Ви заходите на Добру – ваші витрати на літієвий проект одразу множаться на 2, так? І у звʼязку з цим – чи планує УкрЛітійВидобування залучення капіталу через ІРО?

По Добрій ситуація неоднозначна. Там практично не було геологічного буріння. Той інвестор, який зайде на Добру – одразу витратить 2 роки часу і 10-15 мільйонів доларів США, щоб бурити свердловини. 

Говорити, скільки може коштувати шахта і концентратори по Добрій – справді, передчасно, це буде оцінка “пальцем в небо”. Ми витратили 3 роки, перш ніж сформулювали свій діапазон вартості 200-250. По Добрій сьогодні такий діапазон сформулювати нереально. Але я можу сказати, чому ми будемо розглядати [захід на Добру]. Тому що така логіка економіки хімічного заводу.

“Між Полохівським родовищем і Доброю – 80 км. Якщо ми між ними ставимо хімічний завод, то якщо тільки для нас хімзавод коштував би 400 млн дол., тут не буде математичного подвоєння вартості заводу, який працюватиме для двох родовищ”

 

Ми розуміємо, що цей план взагалі дуже агресивний, але саме цього чекає низка інвесторів. 

Щодо ІРО, така можливість теоретично існує. Я вже спілкувався з банкірами Credit Swiss і UBS. Є низка речей, які ми маємо зробити, і цей проект можна капіталізувати через ІРО. Але в моїх планах в пріоритеті – залучення стратегічного інвестора, тому що, повторюся, крім фінансів, нам потрібен досвід, технології і операційна компетенція. Низка діалогів щодо залучення такого інвестора вже проходять. Коли ми будемо заходити в конкурс на УРП по Добрій, я впевнений, що для декого з потенційних інвесторів, з якими ми спілкуємося – це буде цікаво. Тому що для двох родовищ хімічний завод буде більш економічно виправданий.  

 

Цим інвестором може бути український інвестиційний фонд, чи мова саме про міжнародні кошти і технології?

Я говорю про міжнародних інвесторів. Це ж не тільки питання коштів: куди продавати? Які технології і методи транспортування оптимальні? Хто буде операційно управляти, особливо хімічним заводом? З нуля такий складний бізнес в Україні не побудувати без досвіду тих, хто це вже робив… 

 

До Вас приходили з пропозиціями щодо УРП: передомовитися, і укласти з Урядом УРП по Полохівському родовищу? Ви як надрокористувач – чинними умовами користування надрами задоволені? 

До нас ніхто з такою пропозицією не приходив – ані офіційно, ані неофіційно. Ми самі, будучи в ринку, аналізувати такий механізм. У нього, за нашою логікою, є низка плюсів і мінусів. 

Чому інвестори не люблять Україну? Тому що поганий інвестиційний клімат. Чому? Тому що немає системи захисту активів. 

Можливий плюс УРП у тому, що це договір з Урядом, який можна вважати сертифікатом фінансової і податкової стабільності. В договорі ми можемо прописати на термін до 50 років стабільність законодавства, а також чітко прописати ті речі, які нечітко прописані в законодавстві.

Щодо негативу, який зберігається і ускладнює комунікацію інвесторів з державою – це обмеження доступу до даних про запаси. Ми є членами НАДПУ. І ми, і інші учасники асоціації писали і на президента, і на премʼєра, і на міністерства з питанням: а ми не хочемо приєднатися до інших цивілізованих країн і дати можливість компаніям для залучення коштів показувати інвесторам свої дані? Поки що ці листи залишаються без відповідей. Тим часом, спілкуючись з інвесторами, я озвучую свою ресурсну базу, і потім мушу заходити у цілу низку юридичних процедур, якщо я хочу розкрити інформацію про вміст запасів… це дуже стримує залучення інвестицій у такі проекти!

 

Є аспект, який нерідко стає критичним – щонайменше для термінів реалізації проекту (як наприклад, для заводу з випалу вапна на Стриганецькому карʼєрі в Івано-Франківській області, який зрештою отримав “інвестиційну няню”Ред.). Мова про комунікацію з місцевими громадами, на території яких знаходяться надра. Як у вас із цим?

Ми намагаємося підтримувати громаду. Наше родовище знаходиться поруч із селом Копанки (Маловисківський р-н., Кіровоградська обл. – Прим.). Ми перебуваємо в офіційній комунікації з місцевими органами влади, і завжди намагаємося підтримувати мешканців. Вони розуміють, що їх інтереси і наші – переплетено. Тому що, коли ми запустимо проект, більшу частину співробітників, від яких не вимагатимуть хімічних чи особливих технічних компетенцій, наберемо з місцевих мешканців. Відтак я не бачу причини, чому місцеве населення може бути проти. 

З екологічної точки зору – я не дарма згадував про ESIA за міжнародними стандартами, які жорсткіші за ОВД. Ми будемо робити все так, що жодних поганих речей з екологічної точки зору там відбуватися не буде. І це буде підтверджено цілою низкою міжнародних спеціалістів. І нам просто не дадуть грошей, якщо щось буде відбуватися інакше. Більше того, ми самі зацікавлені в тому, щоб зробити його ще більш “зеленим”. Бо розуміємо світову тенденцію ESG-тренд. Припускаю, що через 5-7 років жодна притомна компанія з розвинутого ринку не буде купувати продукцію з маркуванням про невідповідність високим екологічним стандартам. Тому все буде екологічним, і в той же час, коли ми запустимося, ми запропонуємо широкий спектр робіт усім місцевим мешканцям. 

 

 

Читайте також: Ірина Супрун: Сталі інвестиції в надра мають опиратись на сталі правила

Читайте також: Георгій Рудько: Має ж хтось бути “істиною в останній інстанції”, що захищає інтереси народу України?

Читайте також: Єгор Перелигін: “Немає сенсу приховувати… Були поставки”

Читайте також: Михайло Жернов: Мені вже є що сказати Президенту

 

 

Автор – Володимир Бойко, NADRA.info

Автор фото – Олег Петрасюк, Yesterday & Tomorrow