Санкційна блокада UNIGRAN: по кому і як насправді б’є зупинка української групи
В середу, 5 липня 2023 року компанії групи UNIGRAN зупинили видобувні роботи.
Зупинився видобуток у Коростенському карʼєрі і в карʼєрі Малинського каменедробильного заводу. Втратив право працювати на своєму родовищі Пинязевицький карʼєр.
Причина зупинки однієї з найбільших щебеневих груп України – санкції Ради національної безпеки та оборони (РНБО) у вигляді зупинення спецдозволів на користування надрами.
Власне компанії UNIGRAN не перебувають у санкційних списках, але їх діяльність заблокували, бо санкції застосовано до власників бізнесів (Елени Калпи і Ігоря Наумця). І, з одного боку, все законно, бо ж так вимагають нові норми Кодексу України про надра: якщо до власника українського надрокористувача запроваджено санкції РНБО – то така компанія втрачає (тимчасово або назавжди) право користуватися надрами. Але з іншого… чому від з’ясування стосунків Держави із підсанкційними власниками мають страждати українські громадяни?
ІА NADRA.INFO писало, що раніше з цих же санкційних міркувань держава зупинила гірничі бізнеси Group DF (видобування титанових руд, підземних вод) та Смарт-Холдингу (видобування вуглеводнів, підземних вод). Тисячі працівників – переважно громадян України – опинилися на межі звільнення, бюджети всіх рівнів вже втрачають мільйони гривень податків і ренти за користування надрами.
Стурбоване негативними наслідками санкцій для українських компаній і трудових колективів гірничих підприємств, у травні NADRA.INFO звернулося до РНБО з пропозицією ініціювати обговорення та ухвалення механізму, який забезпечить функціонування видобувних обʼєктів, а відтак захистить Державу і громадян від збитків і ризиків, викликаних зупиненням дії спецдозволів на користування надрами на виконання нових вимог Кодексу України про надра. Опрацювати порушені нами питання в РНБО запропонували Кабінету Міністрів України.
Доки ми чекаємо на реакцію Уряду, перелік заблокованих видобувних компаній, чиї працівники за кілька місяців муситимуть шукати нову роботу, поповнюється. І можна передбачити, що UNIGRAN – не останній український виробник, якому доведеться зупинитися і рахувати збитки, перш ніж у Києві отямляться щодо наслідків скоєного
Також не варто виключати, що держава спробує конфіскувати активи групи UNIGRAN, як це було з Демурінським ГЗК (видобуває титанову сировину в Дніпропетровській обл.), Глухівським карʼєром кварцитів (Сумська обл.) чи ПрАТ «Каштан» (габро, Житомирська обл.). Що неминуче поставить гірничі підприємства, і в першу чергу, трудові колективи, перед новими викликами (так, працівники конфіскованого Демурінського ГЗК вже 5 місяців не бачили зарплату, виплати припинилися одразу після встановлення державного контролю, і досі не відновилися, попри численні обіцянки з Фонду держмайна).
NADRA.INFO планували особисто познайомитися і розповісти читачам про виробничі потужності групи UNIGRAN ще з початку 2020 р., але втрутилися спочатку пандемія COVID-19, а потім повномасштабна війна РФ проти України. Відтак, зараз ми не могли відмовитися від запрошення на власні очі побачити і почути один з найбільших щебеневих карʼєрів України. Крім керівництва групи, нам вдалося поспілкуватися з мером Малина (Житомирська обл.), на території якого зосереджено кістяк групи UNIGRAN.
Громада в шоці
«Медицина? Соціальна сфера? Чи житлово-комунальне господарство? Від чого б Ви відмовилися, якби були мером міста? Від чого нам порадите відмовитися? Який напрям припинити фінансувати?!» – міський голова Малина Олександр Ситайло навряд чи перебільшує, емоційно описуючи ситуацію, в якій незабаром опиниться очолювана ним громада.
Становище виробника будівельних матеріалів, а з ним і громади, обговорюємо в Малинській міській раді: за одним столом – мер Олександр Ситайло, генеральний директор ТОВ «Юнігран», депутат Житомирської облради Сергій Диняк і його перший заступник Віталій Крячек.
«Я не лізу в усі ці політичні речі… Але. Сьогодні стоїть питання по засновнику? Та мені все рівно на засновника – я його в очі не бачив! Але я знаю генерального директора, ми знайомі з його заступником і всім колективом, який працює тут, створює блага і допомагає громаді. І це підприємство створив цей колектив і цей директор, який є місцевим, який народився і виріс тут і все життя працює на карʼєрі.
Нам – всій громаді – потрібно, щоб підприємства UNIGRAN працювали. Зараз на підприємствах біля 1000 чоловік працює – значить, вони забезпечують 4-5 тисяч мешканців (що суттєво для громади загальним населенням 37 тис.). І бюджет громади отримує кошти у вигляді податків та зборів. Плюс підприємства створюють валовий продукт.
Ці бізнеси будувалися десятиліттями, а поховати їх можна дуже швидко. І дуже шкода, якщо це відбудеться. Бо люди пішли на захист України зі зброєю в руках, а куди їм повертатися після перемоги, коли тут все зупиниться?!», – обурюється міський голова.
Настрій Олександра Ситайла можна зрозуміти: громада Малина прийняла на себе удар в перші дні вторгнення РФ, зазнала руйнувань від ракетних обстрілів та бомбувань ворожої авіації. Близько 2 тис. працездатних чоловіків громади мобілізовано до війська, деякі підприємства (зокрема з іноземними інвестиціями) згорнули діяльність через війну або працюють на 50% потужності. А тут ще й місцеве лісове господарство підпорядкували новоствореному ДП «Ліси України».
«Лісгосп у нас уже фактично забрали – і більшість податків буде сплачуватися по місцю реєстрації основної юридичної особи в Києві. Тепер зупиняють UNIGRAN. І це жах – маючи на території громади такий ресурс як корисні копалини і промисловий ліс, ми не можемо користуватися цим ресурсом в інтересах громади», – каже мер.
Олександр Ситайло розповідає, що UNIGRAN – не єдиний надрокористувач на території Малинської громади. Проте всі інші – не до порівняння зі щебеневиками: «На заході громади ми маємо 13 карʼєрів габрових, це блочні карʼєри, там видобувають красивий чорний облицювальний камінь. Так звані Букинські габрові карʼєри. Але якщо ми візьмемо по масштабах, то ці 13 карʼєрів складають лише 1/6 по обʼємах реалізації, надходжень і працевлаштування – у порівнянні з карʼєрами UNIGRAN. А ще один щебеневий карʼєр, яким володіє Укрзалізниця – не працює, бо у них закінчився спецдозвіл».
Інший приклад негативного впливу санкційної зупинки UNIGRAN на життя громади – ризик закриття місцевої залізничної станції.
«До війни станція Пенізевичі була найбільшою станцією Південно-Західної Залізниці по відправленню вантажів. І це були виключно наші вантажі! Інших таких станцій з таким оборотом просто не існувало. Коли ми працювали, до війни, ми вантажили по 300 вагонів на добу. Сьогодні – жодного. І наскільки я знаю, працівникам станції вже запропонували перейти на роботу в Коростень на ті станції, які працюють. Що буде зі станцією, яка існує з 1930-х років, і є важливим обʼєктом як для логістики, так і для добробуту громади? Її спочатку закриють, і за деякий час розберуть рейки», – прогнозує Сергій Диняк.
Чи мали би питання санкційного блокування бізнесу обговорюватися з громадами, на території яких працює бізнес? Чи повинна в Києві враховуватися думка місцевих органів влади щодо наслідків такого блокування для громад?
Олександр Ситайло відповідає обережно.
«Я не готовий казати, чи правильними були дії правоохоронних органів, чи ні – не в моїх повноваженнях робити певні висновки. Але зі сторони дивлячись на це все, і розуміючи наслідки для громади…
Якщо нам говорять, що засновник є такий-то, то відстороніть його від підприємства! Заведіть на карʼєри державну тимчасову адміністрацію чи якогось державного управлінця, і нехай вони очолять чи візьмуть його під контроль, але головне для громади – щоб підприємство продовжувало працювати!
А зараз виглядає, що підприємство просто знищується. Наслідки для громади – будуть дуже погані. Без UNIGRAN ми ризикуємо стати економічно неспроможною громадою», – підсумовує міський голова Малина.
Карʼєри UNIGRAN
Карʼєр Малинського каменедробильного заводу – один із найбільших нерудних карʼєрів України. Підприємство працює безперервно з 1957 року.
Роботи, які на сьогодні тривають в карʼєрі – це вже не видобування, а переробка підірваного.
Балансові запаси граніту Пинязевицького родовища, яке розробляє МКДЗ – 51 774 тис. м3 (протокол ДКЗ України №4145 від 02-11-2017).
«Близько 400 тис. тонн зірваної гірничої маси вже лежить в карʼєрі, чекає на переробку або вже переробляться. Ми заплатили з цієї гірничої маси ренту, це вже наш видобуток. Цього обсягу вистачить на 3 місяці роботи щебеневого заводу», – уточнює директор МКДЗ Ігор Онопрієнко. Після переробки цих 400 тис. тонн граніту, завод зупиниться.
Крім щебеневої продукції, з гранітного відсіву МКДЗ виготовляє товарний гранітний пісок. Відсів збагачують (пересіюють і промивають) на мийному комплексі CDE та у грохоті Bivitec, фірми Binder+Co AG. Це – найбільший такий грохот для промивання піску в Україні, площею 36 кв. м. Він може збагачувати до 250 тонн відсіву на годину. З його верхньої точки оглядається весь карʼєр і промисловий майданчик МКДЗ.
«Тільки у придбання грохоту UNIGRAN інвестував 600 тис. євро, весь завод обійшовся у понад 2 млн євро. У нас – найбільший такий завод на всю Східну Європу. І він – красномовне підтвердження наших слів про те, що група UNIGRAN єдина на ринку щебеневої продукції, яка стільки коштів та зусиль команди інвестувала у розвиток і модернізацію виробництва», – розповідає Віталій Крячек.
Те, що інші карʼєри охоче продають недорого, аби лише не накопичувати відходи, в UNIGRAN перетворили на цінну сировину і, кажуть, отримали справді раціональне надрокористування.
Відмінність гранітного карʼєрного піску від звичного нам річкового, крім кольору – питома вага (гранітний – важчий), через яку його не використаєш у виробництві габаритних залізобетонних конструкцій. Але для таких виробів, як тротуарна плитка або ФЕМи (скорочення від «фігурний елемент мощення»), такий пісок ідеальний. Відтак, збагачений на МКДЗ відсів їде на власні технологічні лінії групи, де виготовляють плитку.
На сьогодні, UNIGRAN володіє двома технологічними лініями з виготовлення тротуарної плитки: одна працює на МКДЗ, інша – в селі Іванівка, поблизу Житомира.
«Обсяги гранітного піску на складах незначні, позаяк ми продаємо його і решті виробникам бруківки в Києві та Львові, тому поки працює завод, то й маємо пісок, відтак нам його вистачить на 2-3 місяці», – розповідають в Юніграні.
Поряд із МКДЗ, на території Малинської громади розташований ще один карʼєр UNIGRAN – Пинязевицький. Однак після потужної повені навесні цього року карʼєр виглядає так:
Затоплення було стрімким і видовищним.
Зняте місцевими мешканцями відео можна переглянути в Telegram-каналі Карʼєри України.
«Розумієте, у нас в Малині, на річці Ірша – гребля найбільшого за площею водосховища в Житомирській області. Цьогоріч була дуже велика повінь, і виникла загроза руйнування дамби. Якби це сталося, затопило би частину Малина, села Гранітне, Українку і багато інших населених пунктів. Щоб це не відбулося, ми були змушені скидати воду, і цей скид заподіяв шкоду підприємству. Близько 30 млн кубів води увібрав у себе цей карʼєр як акумулятор. Такою ціною було врятовано від підтоплення чимало будинків, зокрема в населених пунктах Київської області.
Щоб відновити роботу Пинязевицького карʼєру, треба відкачати воду, а це дуже дороге задоволення. Тобто, ми розуміємо, що МКДЗ має працювати не лише на себе, але і щоб витягнути своїми прибутками відкачування води з Пинязевицького карʼєра», – пояснює Олександр Ситайло.
Скільки триватиме і коштуватиме відкачування води з карʼєру, уточнює Сергій Диняк.
«Щоб тільки почати працювати на верхніх горизонтах, доведеться качати щонайменше 8 місяців без зупинок. Якщо говорити про повне осушення карʼєру, це займе біля півтора року. Щодо вартості, то щоб відкачати в таких умовах 1 куб. м води, треба в середньому витратити 1 кВт-год електроенергії», – каже Диняк.
Тобто, якщо підприємство сьогодні сплачує 5,60 грн за 1 кВт-год, то для відновлення роботи Пинязевицького карʼєра до робочого стану тільки на відкачування води доведеться витратити щонайменше 80 млн грн.
Балансові запаси граніту родовища Пинязевицьке 2 (разом з ділянкою Північна), яке розробляє Пинязевицький карʼєр UNIGRAN – 30 598 тис. м3 (згідно з протоколами ДКЗ України за 2017-2018 рр..).
За 50 кілометрів на північний захід від Малину, в межах міста Коростень знаходиться третій щебеневий карʼєр групи UNIGRAN – на Коростенському (Стремигородському) родовищі граніту працює АТ «Коростенський карʼєр». Цей карʼєр почали розробляти ще в 1930-х. Станом на сьогодні, на родовищі залишилося близько 15 млн.м3 балансових запасів корисних копалин, що дає можливість підприємству стабільно працювати і в майбутньому (джерело).
Більше про Коростенський карʼєр і його значення для місцевої громади розповімо після наступної подорожі на Житомирщину.
Вибухова справа
Видобування каменю для подальшого виготовлення щебеневої продукції – в сучасних умовах не може обійтися без буро-вибухових робіт.
Ще в 2000-х в UNIGRAN підрахували, що ефективніше самим виробляти вибухівку, проектувати і виконувати вибухові роботи в карʼєрах, ніж платити стороннім підрядникам.
Так зʼявилося ТОВ «Юнігран-Сервіс». Компанія не є надрокористувачем, але надає послуги буро-вибухових робіт «під ключ», причому, не лише карʼєрам своєї групи.
«Ми були першими в країні, хто застосував емульсійну вибухівку на нерудних гірничих підприємствах.
На ринку України, в сегменті буро-вибухових робіт для нерудних карʼєрів, до запровадження санкцій ми займали 30-40%. Наша вибухівка є безпечнішою для довкілля, ніж деякі альтернативи, які позиціонуються як, скажімо так, потужніші», – каже Сергій Диняк.
Юнігран-Сервіс з нуля збудував завод для виготовлення емульсійної вибухівки, закупив сучасні бурові верстати Atlas-Copco, і сформував парк змішувально-зарядних машин на шасі Volvo і Scania, які можуть виробляти до 14 видів різних емульсійних вибухових речовин. Сьогодні таких машин 15 (джерело).
«Одна така зарядна машина коштує приблизно 400 тис. доларів. Вона везе компоненти вибухівки у різних секціях цистерни. І тільки коли приїжджає на підприємство, через шланг заливає розчин у вибухову свердловину, там через годину емульсія перетворюється на вибухівку. Доти – це не вибухівка, а розплав селітри. Селітру використовуємо виключно українську, емульгатори – європейські або американські. А наш завод із виробництва емульсій – аналогічний тому, що працює в Лондоні (так-так, в межах міста Лондон, буквально, оскільки є екологічно безпечним виробництвом)», – розповідає Диняк.
Віталій Крячек додає, що до війни в Юніграні першими в Україні встигли випробувати автономний буровий станок, який працював без фізичної присутності оператора за кермом: «Станок отримував через мобільний звʼязок координати, зібрані з квадрокоптера, підʼєднувався до GPS, сам їхав до потрібної точки, і бурив. Це значно підвищило точність буріння і ефективність вибухових робіт».
Своя залізниця
Крім родовищ з підтвердженими запасами гранітів, сучасних дробарок, грохотів, технологічних ліній з виробництва складніших продуктів, ніж щебінь і пісок, власного буро-вибухового бізнесу, на рентабельність щебеневого бізнесу критично впливає логістика. Бажано, залізнична. У групи UNIGRAN своя підʼїзна гілка і рухомий склад.
«В 2003 р., коли я став директором ТОВ «Юнігран», ми купили нашу першу думпкарну «вертушку». Наші перші 50 вагонів. Думпкари – те що треба для швидкого розвантаження щебеневої продукції. У них була хороша оборотність», – згадує Диняк.
Сьогодні у Юніграну 400 вагонів і свій маневровий тепловоз.
Уважні читачі NADRA.INFO пригадають, що власну залізничну логістику UNIGRAN оцінили в компанії Bechtel (США), яка до війни планувала розпочати будівництво Київської обхідної дороги (КОД): «…до душі американцям припав лідер щебеневого виробництва біля Києва – UNIGRAN (у якого нещодавно була рейдерська атака), зі своєю базою і вагонами, що дуже важливо, аби не шукати вагони на Укрзалізниці. Вони показали, що своєю мережею фактично можуть накрити буквально кожну ділянку КОД», – Президент Всеукраїнської спілки виробників будівельних матеріалів Костянтин Салій розповідав, що UNIGRAN як виробник щебеневої продукції фактично пройшов кваліфікацію Bechtel, яка відбирала постачальників на будівництво КОД.
Звідки гроші, Кіпр і ЄБРР?
«Скільки я директор, а я директор 20 років – Юнігран ні одного року не платив засновникам дивідендів! Жодного разу. Тому що кожен рік в Юніграні проходили збори засновників і всі прибутки направлялися на розвиток підприємства», – переконує Сергій Диняк.
«Ми були першою щебеневою групою в Україні, хто залучив кошти у розвиток бізнесу через випуск облігацій. Ми випустили їх в 2004 р., і погасили через два роки. Виплати відсоткових доходів були своєчасними», – згадує Диняк.
Швидкому погашенню облігацій сприяла висока ефективність використання залучених коштів – саме в модернізацію транспортної інфраструктури, розширення власного рухомого складу залізниці та автотранспорту.
Згодом група ще не раз залучатиме кошти шляхом розміщення облігацій (скласти власну думку про стан UNIGRAN, наприклад, в 2005-му можна, гортаючи цей Інвестиційний меморандум, а зріз станом на 2009 р. знайдете в матеріалах рейтингового агентства Кредит-Рейтинг (тут або тут)).
Судячи з тогочасних матеріалів ЗМІ, вже з 2007 р. у групі не приховували амбіції залучити інвестиції через первісне розміщення акцій на одному із європейських майданчиків. В конкретні плани, амбіції матеріалізувалися ближче до 2013 року, коли в UNIGRAN заявили про наміри провести ІРО на Варшавській фондовій біржі. На той момент група вже мала власні 300 вагонів, щорічно перевозила понад 6,5 млн тонн вантажів, парк самоскидів сягнув півсотні вантажівок.
«Станом на 2013 рік ми пройшли всі кроки, необхідні для ІРО, крім власне розміщення. У нас була прозора звітність (аудиторів Price Waterhouse Coopers), ми були кришталево чистими і зрозумілими для європейських портфельних і стратегічних інвесторів. Але ми не встигли розмістити акції до 2014 р.. А потім інтерес до України з боку європейських фондових ринків збили ризики всередині нашої країни.
Крім прозорої звітності та впевненості у своїй інвестиційній привабливості, у спадок від підготовки до ІРО в структурі власності Юніграну залишилася кіпрська компанія», – згадує Сергій Диняк.
«Кіпрські компанії в структурі у нас зʼявилися, коли ми почали готуватися до ІРО. Чому? Тому що європейські біржі не хотіли розміщати акції українських компаній – тільки європейських», – пояснює директор ТОВ «Юнігран» (YouControl показує, що кіпрська WESTGRINITE HOLDINGS LIMITED справді значиться як власник компанії з 2012 р., що співпадає зі словами Диняка про період підготовки до ІРО, запланованого на 2013-2014 рр.. – прим. NADRA.INFO).
Після кількарічної паузи, до питання інвестицій у розвиток група повернулася в 2017-2018 роках, зайшовши в переговори про фінансування з Європейським банком реконструкції та розвитку.
В 2019-му ЄБРР надав Юніграну кредит у розмірі 8,7 млн. євро на розширення транспортного парку та підвищення енергоефективності. Інвестиційна програма компанії передбачає закупівлю до 70 нових залізничних вагонів і спеціалізованих вантажних автомобілів з системами GPS-стеження. Програма енергомодернізації забезпечила економію енергії до 30% щорічно і скорочення викидів діоксиду вуглецю. Кредитні кошти також були доповнені грантом за програмою FINTECC в розмірі 17,4 тис. євро для аналізу енергетичних показників, визначення можливостей з метою підвищення енерго- та ресурсоефективності групи компаній «Юнігран».
Крім ЄБРР, група залучала позикові кошти на будівництво заводу тротуарної плитки в Іванівці – близько 200 млн грн – від одного з європейських банків. Цей кредит встигли погасити, а от борги перед ЄБРР – понад 8 млн євро – група вимушено припинила обслуговувати після повномасштабного вторгнення РФ, а зараз не може виконувати зобовʼязання в повному обсязі на тлі санкцій та арештів.
Нагадаємо, раніше Ігор Наумець розповідав нам, що група несе за цими боргами субсидіарну відповідальність із певним коефіцієнтом покриття кредитів ЄБРР: «2 до 1, якщо не помиляюся. Щоб взяти кредит 12 млн євро, треба надати застави на 24 млн євро. Тобто, у нас заставлене все майно всіх наших компаній».
Війна і надра
«Бойові дії ми застали з перших днів, і кожне підприємство використовувало свій ресурс, щоб оборонятися від ворога. І не було жодної компанії, яка би в чомусь відмовила. І всі разом, ми відстояли свою громаду, допомогли військовим.
В групі Юнігран було найбільше людей, найбільше ресурсу задіяно для захисту Малинської громади, а потім для відбудови пошкоджених обʼєктів, відновлення економіки. Та й першими, хто став на захист України і Малинщини? Дорослі кремезні чоловіки, які працюють в карʼєрах Юніграну. І Сергій Васильович задовольняв усі наші потреби в перші дні війни», – каже мер Малина Олександр Ситайло.
В групі розповідають, що з 25 лютого 2022 року «Юнігран» кинув максимум зусиль на створення блокпостів і загороджувальних об’єктів на Малинщині. Для цього було задіяно 2 екскаватори, самоскиди та 5 автомобілів з маніпуляторами (всі – техніка компанії), вивезено понад 3 тисячі тонн відсіву і 300 тонн річкового піску, який розфасували в мішки.
А після того, як 6 березня (2022 р.) ворожа авіація розбомбила міст через річку Ірша, який виконував функції шляхопроводу між великими транспортними артеріями Київ-Ковель і Київ-Чоп, керівництво Юніграну, спільно з представниками мерії та комунальниками Малина, спершу налагодило понтонну переправу, а згодом – допомогло звести новий міст для відновлення сполучення. Для будівництва переправ були задіяні автонавантажувачі та самоскиди компанії, використано більше 2000 тонн щебеневої продукції. Ці матеріали були поставлені, і роботи виконані технікою і коштом бізнесу, в якості благодійної допомоги.
Також компанії UNIGRAN здійснили оперативні поставки будівельних матеріалів для захисту та відновлення енергетичної і транспортної інфраструктури. Понад 100 тис. тонн продукції було поставлено на улаштування тимчасових переправ та будівництво нових мостів у Малині, на трасах Київ – Ковель М07 (переправа через р. Здвиж, м. Бородянка і переправа через р. Тетерів), і Київ – Овруч Р02 (переправа через р. Тетерів, смт Іванків), а також для будівництва укриття на ТЕЦ в Київській області (під час поставок сюди, через ворожу атаку було пошкоджено 5 автівок Юніграну).
Для місцевих тероборонівців та на допомогу ЗСУ компанія придбала сучасний тактичний одяг і приладдя (бронежелетів, тепловізорів, медичних аптечок, турнікетів, бандажів) на суму понад 170 тисяч доларів, а на благодійний рахунок перерахувала 150 тисяч гривен.
Для потреб ЗСУ Юнігран передав техніки на загальну суму 15 млн грн: 5 вантажівок, 1 трал, 2 автобуси, 6 позашляховиків, 3 буси, 1 колісний навантажувач.
«Із 1200 співробітників групи (включно з Коростенським карʼєром і Юнігран-Сервісом), до війська пішли близько 120. Найбільше – з ТОВ «Юнігран»: із 542 працівників служать 89», – каже Диняк.
Директор додає, що війна і блокування діяльності групи призвели до подвійного скорочення заробітних плат на підприємствах:
«До війни на Малинському каменедробильному заводі працювало 3 технологічні лінії в дві зміни. На сьогоднішній момент працює тільки одна технологічна лінія, і тільки в нічну зміну – щоб хоч якось економити на світлі. Та ж історія з виробництвом плитки. Дві технологічні лінії до війни працювали фактично 24/7. Сьогодні працюємо в одну зміну. На автотранспортній дільниці теж критичне падіння: до вторгнення ми працювали 24/7, у нас щоденно виїжджало 60 машин. Зараз виїжджає – 15. Раніше ми возили продукцію і вдень, і вночі. А тепер тільки вдень. До вторгнення «рашки» середня зарплата на підприємствах групи була 20 тис. грн на місяць. Зараз – трохи більше 10 тис. грн».
Водночас, групі поки що вдається уникати формування поточних зарплатних боргів. Єдині затримки, які існують, зі слів Диняка, це по виплатах відпускних і розрахункових тим, хто звільнився. Також компанії продовжують виплачувати кошти мобілізованим співробітникам, які не встигли перерахувати через блокування групи в травні-серпні минулого року.
«До війни фонд зарплати компанії Юнігран – тільки ТОВ «Юнігран» – 20-22 млн грн в місяць. Близько 4 млн було тільки ПДФО (податок на доходи фізичних осіб). Зараз фонд оплати праці, здається, 7 млн грн», – каже директор.
Чи зможе Юнігран і далі платити співробітникам після того, як на складах вичерпаються запаси сировини, а держава не дозволить відновити видобувні роботи?
Першими, хто відчує на собі наслідки невиплат зарплат, після співробітників та їх сімей будуть громади, на території яких діють підприємства.
Крім допомоги матеріалами громаді та постачання каменю і піску на відновлення обʼєктів інфраструктури, UNIGRAN доклався до забезпечення під час війни навчального процесу. Під час підготовки до 2022/2023 навчального року, зʼясувалося, що місцева школа-ліцей в Гранітному не може приймати учнів – відсутнє бомбосховище. І якщо середні і старші класи ще можуть перейти на онлайн, то для початківців бажано забезпечити очне навчання.
Тому 1-4 класи Гранітненської школи рік відходили до контори Пинязевицького карʼєра, яку коштом UNIGRAN переобладнали і віддали під освітні потреби громади. Збудоване в розпал «холодної війни», приміщення головного офісу цього карʼєру має повноцінне бомбосховище.
І, ще одна деталь воєнного часу, важлива для розуміння справжньої ролі підприємств UNIGRAN у війні проти агресора-РФ. Сергій Диняк і Віталій Крячек не надто багатослівно і без зайвих деталей, але підтверджують, що промислові бази групи добровільно і безвідмовно ремонтували військову техніку. А для проведення навчань і налагодження дій підрозділів ЗСУ і ТрО на території Малинського і Пинязевицького карʼєрів Юніграну з середини квітня 2022 р. були облаштовані спеціальні полігони.
Крім цього, в карʼєрі досі постійно знешкоджують ворожі артилерійські набої та різні вибухові пристрої.
Також не можна не згадати про події перших днів повномасштабного вторгнення РФ, коли місцеві мешканці, ризикуючи життям, рятували важливі боєприпаси з Малинського заводу «Укроборонпрому». Як і про полігони в карʼєрах, щебеневики без пафосу розповідають, що під час операції українських спецслужб частину врятованих набоїв, під ворожими обстрілами, вивозили вантажівками компанії співробітники Юніграну.
«Вночі, дві наші тентовані фури, приїхали на військовий завод. Коли готувалися до завантаження, потрапили під обстріл. Після обстрілу завантажили снаряди і вночі перевозили до місця призначення, з вимкнутими фарами, лісовими дорогами. Операція проводилася цілком таємно, були відібрані досвідчені водії, які могли в разі чого маневрувати в лісовій зоні», – згадують в компанії.
За сміливість, проявлену в тій нічній операції, у вересні 2022 р. Міністр оборони України Олексій Резніков відзначив нагрудним знаком «Знак пошани» заступника генерального директора ТОВ «Юнігран» з питань безпеки Сергія Сафранчука, а медаллю «За сприяння Збройним Силам України» – водія автотранспортних засобів АТ «Малинський каменедробильний завод» Сергія Пархоменка. Згодом Юнігран відзначили Грамотою Департаменту контррозвідки Служби безпеки України.
Блокада
Допомога державі, громаді і ЗСУ не уберегла UNIGRAN від другого за рік блокування. І видобування корисних копалин – не єдиний паралізований напрям діяльності української групи.
Санкції до власників звели нанівець всі переваги власної залізничної логістики.
«Санкції наклали не на підприємства групи UNIGRAN, а тільки на власника. Але Укрзалізниця по-своєму трактує цей процес. Наприклад, для обслуговування тепловозів, нам потрібно заключати договір з НДКТІ (Філія «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут залізничного транспорту» АТ «Укрзалізниця» – прим. NADRA.INFO). Згідно з цим договором, фахівці перевіряють технічний стан тепловоза, і, після того, як ми робимо обслуговування, цей локомотив допускається для виїзду на станцію. Так от, коли ми звернулися до НДКТІ після запровадження санкцій до власника, нам відмовили в заключенні договору. Аргументуючи тим, що, мовляв, Служба безпеки Укрзалізниці «не рекомендує заключати угоду з нами».
Без угоди з НДКТІ ми не змогли провести технічне обслуговування тепловоза, і тепер не можемо виїжджати на станцію Пенізевичі, не можемо відвантажувати продукцію, не можемо забирати звідти вагони… тобто, по суті, нам повністю заблоковано користування власною залізницею!», – обурюється Сергій Диняк.
Таким чином компанію позбавили права користуватися не лише локомотивом, але і доброю половиною вагонів.
«Із 400 вагонів, в оперативному управлінні залишилися тільки біля 180, тому що половина вагонів потребує обовʼязкового ремонту в депо. А так само, як і з договором на обслуговування локомотиву, Укрзалізниця блокує укладення договорів на обслуговування вагонів. Ми в пастці!» – каже директор Юніграну.
Санкції заблокували і безперервний процес модернізації виробництва: митниця заморозила всі експортно-імпортні операції групи. Як наслідок – карʼєри не можуть отримати з-за кордону устаткування, вже відремонтоване виробниками по гарантії.
Також компаніям фактично заблоковано можливість залучати кошти від фінансових установ. ЄБРР перевів Юнігран до ризикових клієнтів, що додало перешкод переговорам про можливу реструктуризацію боргів групи. Зайти ж у переговори з новими кредиторами для бізнесу санкційних власників – взагалі на межі фантастики. А борги треба гасити, як і платити постачальникам та підрядникам (деякі з них уже пішли стягувати кошти в судовому порядку).
Сергій Диняк усе викладене називає не інакше як абсурдом і тиском на український бізнес. А картину блокади групи доповнює ще одним сюжетом про безвихідь.
За два дні до публікації наказу Голови Держгеонадр Романа Опімаха про зупинення спецдозволів компаніям групи UNIGRAN, Економічна правда опублікувала колонку заступника міністра у Міністерстві розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергія Деркача. У блозі посадовець назвав ТОВ «Юнігран» «найбільшим руйнівником доріг»: «Захистити від руйнування наші дороги – мета запущеної у жовтні 2021 року системи автоматичного зважування (weight in motion – WIM). За цей час зафіксовано більше 18 тисяч перевантажень. Залежно від частки перевантаження сума штрафу може коливатись: від 8,5 до 51 тисячі гривень. Загалом – наїздили вже на 369 мільйон гривень. Проте ця сума й близько не компенсує вартість ремонту чи будівництва пошкоджених доріг. Найбільшим руйнівником доріг виявився ТОВ “Юнігран” – більше 1600 виписаних постанов – фактично 10% від всіх. З них не сплачено штрафів на 51 млн гривень».
Сергій Диняк заперечує руйнування доріг машинами Юніграну і пояснює, що штрафи виникли через неналежне виконання своїх обовʼязків деякими чиновниками.
«Розкажу, як усе було. На той момент, коли включили WIMи, ми возили в середньому по 20 тонн в машині, і точно не більше 40 тонн. Тобто, ніяк не перевантажували. І спочатку їздили спокійно. А потім, за два дні до кінця 60-денного терміну на виписку штрафів – з 58-го дня ми почали отримувати по 20-30 штрафів пачками. Грубо кажучи, за період з жовтня по листопад 2021 р. вони надіслали нам 1100 протоколів! Ми не розуміли, що відбувається.
Потім, знаєте, що зʼясувалося? Що наші штрафи – це не за перевантажені машини! Це штрафи за порушення навантаження на вісь! І це був нонсенс! Бо найбільше штрафів було на наші «коротиші» – короткі вантажівки колісною формулою 6*4. Так от, виявилося, що згідно з нормативами, які наші чиновники ввели в дію, коли включили WIMи – така машина взагалі не мала права їздити по наших дорогах, у неї можна було навантажити всього 2 тонни. Бо, бачте, її навантаження на вісь не відповідало нормам. Але яким нормам?!? Радянським!», – обурюється директор Юніграну.
«Ми здійняли галас, почали аргументувати, показувати, скликати наради. І в лютому 2022 року, ще до вторгнення РФ, добилися гармонізації наших вимог щодо навантаження на вісь із європейськими нормативами. Держава дозволила всім возити нормальні вантажі, радянські нормативи були скасовані. Але коли ми пішли до суду з новими нормами, і спробували довести, що у нас фактично немає жодних порушень, нам сказали: «Вибачте, закон зворотньої сили не має. Порушили? Платіть!». А за що платити?! За дурість якихось чиновників?! До того ж, штраф за цей час подвоївся, і лягає на мене особисто як директора компанії. Скажіть, за скільки років людина нормальна може заплатити 100 млн грн? Це треба 2 чи 3 життя, щоб заплатити державі ці штрафи? А найголовніше – що це все зроблено кимось і навмисно», – переконаний Сергій Диняк. Підприємець каже, що у нього немає іншого варіанту, крім як звертатися до Європейського суду з прав людини. Адже держава створила умови, які паралізують нормальну діяльність підприємства і його як директора.
На думку менеджменту групи UNIGRAN, блокада діяльності українських компаній не може бути виправдана розмовами про поставки продукції до країни-агресора РФ до 24.02.2022 р..
«Не будемо перераховувати і називати компанії з міркувань етики, але якщо коротко – постачали щебінь до РФ майже всі. Тому що заборони поставок до РФ не було. Навпаки. Це РФ почала з 2018 р. обмежувати поставки щебеневої продукції з України, захищаючи свій ринок. Лишилася можливість постачати тільки по окремих дозволах на певні обʼєкти. В принципі, історично щебеневий ринок Росії був ринком українських карʼєрів. І що насправді відбувалося – ніхто не виводив кошти з України в Росію – навпаки, валюта надходила в Україну!», – пояснює директор Юніграну. Від себе додамо, що до РФ, принаймні в 2021 р., постачалася продукція навіть державної Обʼєднаної гірничо-хімічної компанії.
Сергій Диняк запевняє, що група під його керівництвом ніколи не відвантажувала до РФ більше, ніж 10% виробленого: «Буквально всі карʼєри в 1990-х – на початку 2000-х працювали на рашку. Всі! Ми ж перші з великих почали розвивати групу таким чином, щоб заробляти на українському ринку, і нам це вдалося!»
Від редакції
Цим матеріалом ми не ставили за мету підтвердити чи спростувати закиди правоохоронців і силовиків на адресу бенефіціарів UNIGRAN. По-перше, не будемо [поки що] перебирати на себе роль слідства. По-друге, якщо буде ініційовано справу про стягнення активів групи UNIGRAN в дохід держави, відкритий судовий розгляд дасть нагоду розставити всі крапки над «і», і знайти відповіді на ключові запитання до пана Ігоря Наумця (чи пані Елени Калпи, про появу якої у власниках щебеневої групи ми писали тут).
Втім, якими б не були ці відповіді – вони жодним чином не можуть заперечити очевидну тезу, особливо важливу під час виснажливої визвольної війни: якщо метою Держави Україна є створення незручностей і зрештою покарання підсанкційних власників підприємств-надрокористувачів, то дії Держави на цьому шляху повинні не завдавати шкоди інтересам законослухняних українських громадян, громад і всієї України.