Українські надра в санкційних пастках: вихід є

Авторський блог

Автор: Володимир Бойко (на фото), засновник NADRA.INFO

Надра належать народу України. Держава, від імені та в інтересах народу як власника передає ділянки надр в тимчасове користування. Вигода від користування надрами розподіляється: між власником надр (державою, громадами) і тимчасовим користувачем.

Персональні економічні обмеження (санкції), які накладаються за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, полягають,  зокрема, у припиненні отримання підсанкційними особами вигоди від користування надрами, які належать українському народу.

Інструментів для усунення бенефіціарного власника від управління бізнесом і недопущення виводу ним коштів, зароблених підприємством в надрах, чи від перепродажу такого активу – в українському і міжнародному законодавстві чимало. Та наша держава пішла шляхом масового застосування до підсанкційних осіб обмеження у вигляді зупинення чи анулювання спеціальних дозволів на користування нашими надрами. Було застосовано механізм, в результаті якого покараними виявилися українські компанії, їх трудові колективи (що складають переважно громадяни України), місцеві громади і державний бюджет.

Давайте розбиратися, як так сталося. І що з усім цим робити тепер, коли ми знаємо, що сталося насправді.

Передісторія

В липні 2022 р., під час першого після вторгнення РФ інтервʼю Романа Опімаха, NADRA.INFO попросили Голову Держгеонадр пояснити читачам ситуацію з Демурінським ГЗК (на той момент ще не конфіскованим державою): чому Служба не зупиняє/не припиняє дію спецдозволу компанії, власники якої – під санкціями РНБО (нагадаємо, санкції були застосовані і до кіпрської Limpieza Limited, яка володіла безпосередньо ГЗК, і до російського мільярдера Михайла Шелкова, який значився бенефіціарним власником комбінату).

Роман Опімах відповів, що Служба анулювала спецдозволи тільки тим компаніям, «яких [самих] чітко було включено до санкційних списків».

Ясність внесли через півроку.

Згідно з законом, проголосованим в другому читанні 01.12.2022, санкційні норми доповнили низку статей (№№ 13, 26, 39, 57).

Відтепер, застосування санкції РНБО не лише до компанії-надрокористувача, але також до її бенефіціарного власника – стало новою підставою для:

1. Не продовження дії чинного спецдозволу (ст. 13);
2. Зупинення спецдозволу (ст. 13, 57);
3. Анулювання спецдозволу (ст. 26);

Статтю 13 було доповнено також нормою про анулювання чи зупинення спецдозволу для компанії підсанкційного власника не одразу, а лише через 30 днів після того, як до особи застосовано санкції РНБО – якщо через 30 днів від видання указу Президента України про санкції особа залишається власником компанії-надрокористувача.

На перший погляд, все логічно. Мовляв, якщо до когось застосовано санкції РНБО, то чому він повинен отримувати, мати чи зберігати право користуватися надрами в Україні? Або, якщо до власника застосували санкції – то він зможе продати актив іншій, не підсанкційній особі протягом 30 днів, і право користування надрами збережеться. А якщо ж санкції запровадили помилково (таке теж трапляється), то їх скасують, і право користування надрами відновлять. Так чи інакше – Держава накладає обмеження, і для того, на кого їх накладено, настають несприятливі наслідки – у відповідності до Закону України «Про санкції», який говорить, що «застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності».

Та каменем спотикання для такої логіки, під час перевірки санкцій на «ефективність» і «відповідність меті» стала сувора реальність.

Паралізовані титанові родовища

Нові санкційні норми Кодексу набрали чинності 28.03.2023. Тієї ж доби Держгеонадра видали наказ про зупинення дії всіх спецдозволів на надра компаніям з Group DF Дмитра Фірташа (під санкціями з 2021 р.). Компанії Валки-Ільменіт, Мотронівський ГЗК, Межиріченський ГЗК втратили право працювати на родовищах титанових руд, а Рівнеазот і Сєвєродонецьке Об`єднання Азот – видобувати підземні води.

Непоінформованому читачу варто нагадати, що станом на березень 2023 р. Group DF – один із чотирьох гравців в Україні, який не лише користувався родовищами титановмісних пісків, але і володів виробничими потужностями, виготовляв та експортував товарні титановмісні концентрати. Троє інших – це державна Обʼєднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК), ВКФ Велта Андрія Бродського і вже згаданий Демурінський ГЗК. Останній вимагає санкційної ремарки: комбінат стягнули в дохід держави в лютому 2023 р., і Фонд державного майна України встиг стати власником 100% товариства 27.03.2023. Це врятувало підприємство від зупинення спецдозволу за сценарієм Group DF. Однак, прибутковий у 2020-2021 рр.. комбінат, протягом 2023 р. (тобто, після конфіскації державою) так і не запрацював на повну потужність, значну частину року залишаючись у простої. У Фонді держмайна навіть не відзвітували про обсяги продукції, яка дісталася державі після стягнення ГЗК.

Таким чином, справедливо буде констатувати, що протягом тривалого часу в 2023 р., внаслідок застосування державою санкційного інструментарію, у сегменті видобування титанової руди з ринку були виведені двоє гравців: Group DF і Демурінський ГЗК (про стан конфіскованого комбінату станом на весну-2024 читайте в наступних матеріалах NADRA.INFO).

Відзначимо, юристам Межиріченського ГЗК вдалося прорвати санкційну «блокаду»: суд визнав наказ Держгеонадр про зупинення спецдозволу таким, що був виданий передчасно (без урахування 30 днів, передбачених Кодексом), і 16 листопада спецдозвіл поновили (якби цього не сталося, під загрозою звільнення, зі слів керівника компанії Дмитра Голіка, могли опинитися 500 співробітників комбінату).

В лютому аналогічну постанову суд виніс щодо Мотронівського ГЗК, але Держгеонадра не лише не поновили дію дозволу на виконання рішення суду, а ще раз зупинили вже зупинений спецдозвіл (завантажити наказ і додаток).

В січні 2024 р., звітуючи про виробничі результати за минулий рік, в Group DF заявили, що від зупинення спецдозволів на видобування титанових руд бюджети всіх рівнів недоотримали 100 млн грн.

Газ у пастці: два мільярди втрачених податків

За два тижні після компаній Фірташа, Держгеонадра почали зупиняти видобувні активи іншого підсанкційного бізнесмена – ексдепутата Верховної Ради України  Вадима Новинського. Зупинення спецдозволів відбувалося у три підходи.

Рішення про санкції до Новинського в РНБО ухвалили 01.12.2022. І в січні бізнесмен вийшов зі складу кінцевих бенефіціарних власників видобувних компаній, які контролював опосередковано. Як стало відомо з заяви Smart Holding, оприлюдненої 16.01.2023, ще в листопаді 2022 р. Вадим Новинський передав свої активи в траст «в рамках реструктуризації». «Вадим Новинський не має бенефіціарної участі в Групі та не здійснює жодного контролю над діяльністю або процесами Групи» – йшлося в повідомленні.

 

24.01.2023 РНБО внесла зміни до грудневого рішення – як розповідають співбесідники NADRA.INFO, у Радбезі уточнили, що санкція блокування активів стосується не лише прямого, але і опосередкованого (через інших осіб) контролю Новинського над майном. Сьогодні текст первісного санкційного рішення від 01.12.2022 недоступний на сайтах РНБО і Президента України. Про особистий характер грудневих обмежень може свідчити реліз групи Метінвест від 06.12.2022: «…введені санкції стосуються особисто Вадима Новинського і жодним чином не вплинуть на стабільну роботу підприємств Групи».

 

Так чи інакше, станом на 24.01.2023 підсанкційний Вадим Новинський не був власником видобувних активів.

 

То чому ж його компаніям зупинили спецдозволи? Тому що навесні в Міністерстві юстиції скасували реєстраційні дії і повернули Вадима Новинського в реєстр як власника (бенефіціари Smart Holding заявляли про порушення прав власності). По мірі повернення у ЄДР записів про Новинського, Держгеонадра зупиняли спецдозволи.

12.04.2023 зупинили право видобувати газ і конденсат у Харківській області компанії Укргазвидобуток. А наступного дня в СБУ арештували «корпоративні права на 40 українських підприємств та 30 газових свердловин» загальною вартістю 3,5 млрд грн. В Smart Holding заявили, що ці дії поставили під загрозу 3 тис. робочих місць.

04.05.2023 зупинили ще 9 спецдозволів: газопошуковим і видобувним Аркона-Газ Енергія, Пром-Енерго Продукт, Азов Петролеум ЛЛС; виробникам продовольства Віджи Продакшн і Віджи Фармінг; виробникам щебеневої продукції Смарт-Граніт і Смарт Видобуток.

31.07.2023 зупинили останній спецдозвіл – на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою мідних руд компанії Інтер Актив (компанія купила право користування рудним полем Заліси-Шменьки з електронного аукціону 18.05.2022).

Якщо станом на 01.01.2024 втрати бюджету України через санкційну зупинку спецдозволів тільки газовидобувним компаніям Smart Holding перетнули 1,35 млрд грн несплачених податків і понад 135 млн куб. м невидобутого газу, то станом на 01.04.2024 сума несплачених податків наближається вже до 2 млрд грн.

 

Додайте до цього інвестиційну програму з розвідки на Свистунківсько-Червонолуцькому родовищі, обірвану на півшляху. Коли тепер держава зможе отримати підтверджені запаси вуглеводнів на перспективному обʼєкті? Хто інший і коли тепер профінансує пошукові роботи та буріння на сотні мільйонів гривень?

Смарт Граніт, до речі, намагався оскаржити зупинення спецдозволу, але марно. За даними власних джерел NADRA.INFO в березні на підприємстві, розташованому на околиці Запоріжжя, відбулася чергова хвиля скорочень працівників. Регіон, який потерпає від постійного ворожого вогню, тепер потерпає ще й від блокування крупного роботодавця.

При цьому, СЕО Smart Holding Юлія Кір’янова неодноразово наголошувала, що група ніколи не підтримувала країну-агресора, а з отриманих в 2022 р. газовим бізнесом $27 млн дивідендів група спрямувала $13 млн на допомогу українським військовим і громадянам, які постраждали внаслідок війни.

Завершуючи цей розділ, не можу обійти увагою і той факт, що держава Україна в 2023 р. заблокувала видобуток води компаніям, які в 2022 р. годували Збройні сили України (Віджи Продакшн і Віджи Фармінг виготовляли консервацію для однієї зі згаданих за посиланням марок – навесні 2022 р. ця консервація йшла виключно на потреби Сил оборони).

Заблоковані граніти

Карʼєри Smart Holding – не єдині щебеневі активи, яким довелося стати на паузу через санкції до власників. У травні 2023 р. РНБО наклала обмеження на власників компаній групи UNIGRAN – Ігоря Наумця та Елену Калпу. В червні Держгеонадра зупинили спецдозволи Малинському каменедробильному заводу (МКДЗ), Коростенському і Пинязевицькому карʼєрам.

Кому держава Україна насправді завдала шкоди, заблокувавши видобувні активи UNIGRAN?

Про розрахунок збитків/втрат підсанкційних власників від такого кроку (як і в попередніх випадках) – не повідомляли  ані в СБУ, ані в РНБО, ані в Держгеонадрах. Натомість про конкретні втрати заговорили в Малинській громаді, наповнення бюджету і добробут якої напряму залежить від того, працюють підприємства чи стоять.

Оскільки для багатьох працівників карʼєр обʼєктивно єдиний потенційний роботодавець у громаді, колективи заблокованих підприємств звернулися до Президента України Володимира Зеленського, Премʼєр-міністра Дениса Шмигаля і Секретаря РНБО Олексія Данілова з проханням не знищувати їх робочі місця.

Хоча про офіційну відповідь робітникам не повідомлялося, за даними наших джерел, активна комунікація про справжні наслідки блокади UNIGRAN у купі з гучним захистом Smart Holding, наблизила деяких користувачів державних крісел на Печерських пагорбах до розуміння, що із застосуванням санкцій до користувачів надр – щось пішло, мʼяко кажучи, не так.

Але чекати склавши руки – не в традиціях українського видобувного бізнесу.

Виходом із ситуації для UNIGRAN стала зміна власників карʼєрів. І в лютому-березні 2024 р. замість Елени Калпи та Ігоря Наумця власником МКДЗ, Коростенського і Пинязевицького карʼєрів став німець без громадянства Вагенкнехт Фрітц Герберт Волкер. І доки цей матеріал готувався до публікації, Держгеонадра поновили спецдозволи усім трьом компаніям: «У зв’язку з вирішенням питання про зняття спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) з відповідного надрокористувача», – йшлося в протоколі засідання Робочої групи з питань надрокористування Держгеонадр, яким було рекомендовано поновити надрокористувачів у правах (завантажити).  

Аналогічним шляхом пішов і Коростишівський карʼєр (видобуває габро-лабрадорит у Житомирській обл.). Спецдозвіл компанії зупинили в січні 2024 р. через санкції до бенефіціара Вадима Єрмолаєва. В лютому Єрмолаєв вибув зі складу власників, і тепер карʼєр контролює Софія Кононенко.

Та чи не зіграє доля злий жарт із цими угодами (адже зміни власників відбулися в умовах дії «блокування активів»), і чи не потраплять компанії до тієї ж пастки, що і Smart Holding – компаніям якого «повернули» Новинського? Покаже час.

Вибірково обмежені

На тлі цих кейсів кидається в очі певна санкційна вибірковість, яку NADRA.INFO зафіксували в листопаді.

23.11.2023 Володимир Зеленський ввів у дію чергове рішення РНБО про санкції, до якого потрапили росіяни-співвласники двох надрокористувачів: Сергій Кабаргін (Кіровоградське рудоуправління, видобуває каоліни, суглинок і пісок у Кіровоградській обл.) і Юрій Гончаров (Кострижівський Комбінат Будівельних Матеріалів – гіпс, вапняк, глини у Чернівецькій обл.).

До обох санкції застосовано на 5 років. Однак, перелік обмежень відрізняється. До Сергія Кабаргіна НЕ застосовано санкцію у вигляді «анулювання або зупинення ліцензій», яку застосовано до Юрія Гончарова, і яка породжує вищезгадані наслідки для українських компаній.

Заради справедливості варто відзначити, що Кострижівський Комбінат Будівельних Матеріалів незабаром втратив свій спецдозвіл – але не через санкції до російського співвласника, а за рішенням суду, який анулював дозвіл на підставі власне російського громадянства Гончарова. До речі, за схожих вихідних умов, Кіровоградському рудоуправлінню вдалося зберегти своє родовище у суді (не в останню чергу, через передачу під контроль Агентства з розшуку та менеджменту активів – АРМА).

Санкційне зневоднення

Поряд із українськими надрокористувачами, які вже відчули на собі наслідки санкцій до власників, є й такі, чий сумний досвід ще попереду.

На них увагу звернула засновниця Геологічної Інвестиційної Групи Ірина Супрун: «Ми маємо у Кодексі про надра дві групи підсанкційних осіб: це кінцеві бенефіціарні власники і особи, які мають істотну участь. Якщо по КБВ у нас уже склалася ситуація, що спеціальні дозволи зупинені і є відповідні «результати», то іншу частину надрокористувачів очікують інші негативні наслідки в найближчому майбутньому».

До цієї групи ризику належить національний виробник мінеральної води IDS Ukraine (бренди: Моршинська, Миргородська, Аляска, Aqua Life та ін.), до компанії-акціонера якого – International Distribution Systems Limited (Кіпр) РНБО застосувала санкції в листопаді 2023 р..

Цього разу справа в обмеженнях на продовження спецдозволів.

Через опосередковану істотну участь підсанкційних власників-росіян в кіпрській материнській компанії, за чинного Кодексу Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» вже цього року може бути позбавлений можливості продовжити дію двох спецдозволів: №4727 закінчується 29.05.2024, №5978 (на родовище Моршинське) – 27.07.2024. А отже, компанія втратить право користуватися родовищами води. За оцінками групи, на ці спецдозволи припадає близько 40% води, яку видобуває виробник.

І це при тому, що, за повідомленням групи,  Михайло Фрідман та інші підсанкційні акціонери фактично усунені від управління, корпоративного контролю, отримання доходу чи будь-якого іншого впливу або розпорядження активом ще з початку 2022 р. – внаслідок арешту корпоративних прав та реалізації міжнародних санкційних заходів.

Ба більше, корпоративні права IDS Ukraine перебувають під контролем АРМА (згадайте про Кіровоградське рудоуправління, якого перебування в АРМА «врятувало» від анулювання спецдозволу). Та й менеджмент групи заявляв, що підтримує санкційну політику української влади.

Тобто, описане тут обмеження фактично накладене саме на українські компанії IDS Ukraine. І ще невідомо, чи матиме це обмеження наслідки для підсанкційних власників групи. Натомість воно точно вплине на українські компанії. Це їх колективи, українські громади, і держава Україна гарантовано постраждають від застосування такого обмеження.

Вихід для виробника Моршинської та інших надрокористувачів, які можуть опинитися в такій ситуації, ще в грудні знайшли в Європейській Бізнес Асоціації: внести зміни в Перехідні положення Кодексу про надра. В ЄБА пропонують не застосовувати заборону на продовження дії спецдозволів для компаній, якщо існує хоча б одна з трьох підстав:

1. Активи надрокористувача або корпоративні права засновників/учасників перебувають в управлінні АРМА;
2. До засновників/учасників надрокористувача застосовано санкцію «блокування активів»;
3. Корпоративні права засновників/учасників надрокористувача арештовані у кримінальному провадженні.

Струнка логіка, чи не так? Якщо держава вже наклала обмеження на власника шляхом санкцій, арештів чи передачі в АРМА (а відтак здатна проконтролювати неможливість підсанкційної особи мати зиск з українських надр) – дайте можливість українській юридичній особі здійснювати свою основну діяльність, платити зарплати, податки, ренту за користування надрами. 

Ці та інші пропозиції в Асоціації надіслали Голові Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Олегу Бондаренку та Міністру захисту довкілля та природних ресурсів України Руслану Стрільцю ще 11.12.2023. Під час засідання Комітету 19.12.2023 до розгляду шляхів виходу із санкційної пастки справа не дійшла. Голова профільного підкомітету Павло Якименко анонсував експертне обговорення пропозицій від бізнесу на січень: «Наразі пропозиції систематизуються, і я пропоную орієнтовно через місяць зробити координаційне засідання очолюваного мною підкомітету за участі представників Міндовкілля та Держгеонадр, з тим, щоб вже обговорити ці питання. І потім поінформую на засіданні Комітету про наше засідання Підкомітету», – обіцяв Павло Якименко. Та до кінця березня про засідання підкомітету – від його очільника не було ні пари з вуст. І лише 21.03.2024, без анонсів і, наскільки мені відомо, без запрошення профільних ЗМІ, підкомітет таки зібрався. Але чи розглядалося на ньому питання змін, які можуть врятувати виробника «Моршинської» від зневоднення – із чи не єдиного документу, офіційно оприлюдненого за результатами засідання, не зрозуміло. Кількома днями пізніше, 25.03.2024 вже профільний Комітет рекомендував Міндовкіллю за участю Держгеонадр прискорити вивчення пропозицій бізнес-асоціацій щодо удосконалення законодавства про надра та надати Комітету узгоджену позицію (джерело).

Зрозуміло, кількаденну чи навіть кількатижневу затримку підкомітету ще можна було би пояснити/виправдати війною, але ж не тримісячне очікування на розгляд питань, від яких залежить життєдіяльність українських компаній. Тим паче, що у вересні Олег Бондаренко особисто заявляв, що органи державної влади мають системно допомагати надрокористувачам.

Допомога постраждалих

Чекаючи на системну допомогу від державних посадовців і народних обранців, практично всі згадані компанії, які змушені виживати у жорнах санкцій до їх власників, самі допомагають Україні вижити і здолати РФ у цій кровопролитній визвольній війні.

В Group DF ініціативними групами співробітників, менеджерами та волонтерами на потреби країни станом на 01.03.2024 було зібрано 1,149 млрд грн.

Допомога Smart Holding виявилася ще більшою – 2,19 млрд грн.

IDS Ukraine – допомогли на 320 млн грн (також у групі заявляють, що продовжують виплачувати заробітну плату мобілізованим співробітникам попри зняття таких гарантій державою). Наголошую, всі ці дані – без урахування сплачених надрокористувачами податків і ренти.

Всі згадані групи увійшли до рейтингу видання NV «Внесок бізнесу. Скільки найбільші українські компанії задонатили на ЗСУ та гуманітарні потреби за час великої війни».

UNIGRAN також не стоїть осторонь: станом на літо 2023 р. для потреб сил оборони було передано техніки на 15 млн грн, різного приладдя на понад $170 тис., компанія власним коштом лагодила пошкоджені ворогом місцеві інфраструктурні обʼєкти.

Ще додам про IDS Ukraine: група невідкладно (і безкоштовно) відправила фури з водою у регіони, потерпілі після теракту на Каховській ГЕС. Виробник допоміг тисячам українців пережити перші тижні зневоднення, а тепер Україна зневоднює його самого?

Цінність для держави

Якнайшвидше розблокування діяльності видобувних підприємств підсанкційних власників і не допущення їх зупинки з надуманих підстав необхідне не лише з міркувань викладеного вище. Інший, не менш важливий аспект санкційних процедур – збереження вартості таких активів.

Спробуйте відповісти: який карʼєр буде дорожчим – робочий чи затоплений по вінця водою (яку півроку викачувати, сплачуючи мільйони гривень за електроенергію і ремонтуючи насоси)? Або, яка газова свердловина дасть більше газу і конденсату – та, що стабільно працює з моменту запуску, чи та, що півроку стояла-обводнювалася після екстреної зупинки?

З цілої низки [незалежних від санкційних чи політичних настроїв] причин, у видобувній галузі дорожче коштує той бізнес, який працює і гарантовано вже дає дохід. А саме такими є більшість заблокованих гірничих обʼєктів. До зупинки вони працювали і приносили дохід, якого вистачало і на заробітні плати, і на податки, і на утримання активів у робочому стані. Та й на розвиток із модернізацією не бракувало.

А тепер уявіть, що завтра держава вирішить конфіскувати/націоналізувати певний актив певного підсанкційного власника (як сталося з Демурінським ГЗК), щоб незабаром продати його на відкритих торгах зрозумілому стратегічному інвестору, який доведе повну непричетність до РФ чи інших недружніх держав, і почне справу «з чистого аркушу». За які активи Україна отримає більше коштів – якщо вони будуть у робочому стані, чи якщо держава продаватиме повний неліквід, що став таким після місяців блокування?

Про недопущення зупинки і знецінення активів казали і в Smart Holding, коли закликали до рівноправного відкритого діалогу з владою. Про необхідність збереження вартості компаній для подальшої націоналізації говорили і в IDS Ukraine.

До речі, що відбувається з газоносними надрами після зупинки свердловин, раджу послухати експерта Державної комісії по запасах корисних копалин Володимира Щербину.

«Дитя» блекаутів і поспіху

Якщо українські нормотворці перебували при здоровому глузді, чи могли вони, «полюючи» на підсанкційних власників, прагнути настання описаних вище негативних наслідків для українських компаній, громадян, громад і державного бюджету? Напевно, що ні.

Чи могли вони, і чи повинні були передбачати наслідки своїх новел? Напевно, що так.

І тут саме час нагадати умови, в яких Верховна Рада підтримала зміни до Кодексу, що набули чинності 28.03.2023.

Закон, який модернізував Кодекс України про надра, має номер 2805-ІХ. В його основі законопроект №4187 Павла Якименко. Він у червні 2021 р. пройшов перше читання (з другої спроби, першу провалив у лютому 2021 р.), і чекав свого часу до листопада 2022 р..

І лише в період блекаутів на тлі російських атак на українську енергетику, 24.11.2022 доопрацьований документ досить оперативно обговорили в профільному Комітеті і 01.12.2022 проголосували в цілому.

Наскільки широким, глибоким та критичним було обговорення змін до Кодексу про надра в листопаді 2022 р. (та й чи могло бути таким, зважаючи на обставини та емоції)? Про залучення до засідання комітету ділових чи профільних засобів масової інформації, фахівців не з орбіти прихильників заявлених змін – не повідомлялося. Про те, що 4187 рекомендовано Комітетом до голосування у другому читанні, NADRA.INFO дізналися вже пост-фактум. І зараз я згадую про ці обставини як про можливий ключ до розуміння помилок, що їх могли припуститися у Верховній Раді – схваливши норми (суспільний запит на які є очевидним), втім не проаналізувавши ані можливих наслідків, ані заклавши запобіжники (які мали би уберегти Україну від втрат).

Сьогодні виглядає неспростовним: авторам змін варто було задатися простим запитанням «А що буде, якщо ми так зробимо?…», долучити до пошуку відповідей фахівців – і в Кодексі цілком могли з’явитися й інші санкційні норми, які би передбачали дієвий механізм усунення санкційного власника від отримання вигоди від українських надр, але гарантували би збереження робочого стану видобувних активів та їх цінності в інтересах народу України.

 

Адже форма санкції, яка блокує вигоду для токсичного власника, не повинна позбавляти вигоди, яку від використання надр має отримувати народ.

Блукаючи лабіринтом очікувань

В серпні 2023 р. кілька не повʼязаних між собою джерел просигналізували NADRA.INFO, що в державних інституціях от-от почнеться пошук «крайнього», на кого (для початку не публічно) покладуть відповідальність за прямі і непрямі збитки держави від прорахунків санкційної політики у видобувній сфері: невидобутий газ, недоотримані податки і ренту, зростання соціальної напруги у громадах розташування заблокованих активів та ін.. Також очікувалося, що розпочнеться робота над помилками і відбудеться спроба переформатувати правила гри так, щоб і «зберегти обличчя» санкційної політики, і відновити діяльність гірничих підприємств. Обнадіювало, зокрема, те, що не залишився не поміченим у високих кабінетах і заклик NADRA.INFO до напрацювання такого механізму.

Однак, час ішов, українські компанії рахували збитки і вже починали готувати працівників до скорочень, та ніякі з очікуваних від посадовців кроків не відбувалися.

Вересень приніс нову надію.

Та обіцяний паном Шурмою місяць швидко минув, а про жодні напрацювання ОПУ ніхто так і не повідомив.

Відстежуючи події і тримаючи ситуацію на публічному контролі, в листопаді NADRA.INFO скликали Круглий стіл «Перезапустити українські надра: перші підсумки реалізації санкційної політики у видобувній сфері» (знайдіть час і натхнення – перегляньте запис (дякую Укрінформу за збереження)). Актуальну розмову, на яку зібралися представники сімох державних органів та ключових бізнес-асоціацій у сфері надрокористування і видобувних компаній, проігнорували і Держгеонадра, і профільний Комітет із підкомітетом Верховної Ради, і Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Очікування ринку щодо презентації обіцяних в ОПУ ініціатив розблокування галузі – не справдилися. Натомість, від Офісу на адресу менеджменту заблокованих бізнесів пролунав заклик допомогти державі прискорити їх націоналізацію.

Що ж, зрозуміла і навіть логічна теза. Та в ній було би більше змісту, якби на той момент три компанії-надрокористувачі (Миколаївський глиноземний завод, Глухівський карʼєр кварцитів та карʼєр габро Каштан) не були вже півроку «підвішеними» між рішеннями Вищого антикорупційного суду і Фондом держмайна, схоже, через небажання кількох посадовців брати на себе відповідальність за їх долю (згодом, у ФДМУ пояснять, в чому була затримка). А також, якби державна команда продемонструвала інші помітні результати управління Демурінським ГЗК, крім непрозорого продажу продукції, виготовленої до конфіскації (і за рахунок отриманих коштів погашення зарплатних боргів, що виникли після стягнення в дохід держави) та заяв про наміри відновити повноцінну роботу комбінату і мрій продати його вкупі з ОГХК.

Зрештою, напружена багатостороння комунікація у режимі відкритої дискусії дала свої плоди, найпершим з яких стало фактичне визнання учасниками проблеми із реальними наслідками санкційної політики для українських видобувних підприємств.

В грудні засяяв новий промінь надії на зміни: з різних органів державної влади повідомляли, що на міжвідомчому рівні досягнуто порозуміння, і незабаром може бути ініційовано перегляд санкційних рішень: як очікувалося, з них мали виключити тільки один пункт, або навіть частину пункту, яка стосувалася анулювання/зупинення спецдозволів на користування надрами. Це жодним чином не зачіпало інших обмежень, накладених на підсанкційних осіб, але розблокувало б видобувну діяльність українських компаній, відновило б надходження до бюджетів.

Але знову комусь забракло натхнення (чи рішучості захистити державний інтерес?).

Хто цей хтось? З одного боку, згадані тут санкції накладалися за пропозиціями, які формально вносилися на розгляд РНБО Службою безпеки України. Не останню роль в санкційному ланцюжку щонайменше до лютого 2024 року відігравав Департамент захисту національної державності СБУ (розформування якого із посиланням на Голову Служби Василя Малюка анонсував Володимир Зеленський).

З іншого боку – від Держгеонадр, як регулятора, галузь також чекала на активну позицію і захист інтересів українських надрокористувачів.

Згідно з Положенням про Державну службу геології та надр України, основними завданнями Держгеонадр є:

1) реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр;

2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Втім, у Службі заявили, що з ними взагалі не погоджують (щоправда, деякі наші джерела стверджують зворотне) проекти санкційних рішень, які зачіпають видобувну сферу, та й наслідки застосування санкцій вони не оцінюють.

Не варто скидати з рахунку і відповідальність за наслідки санкційної політики для галузі – з боку Міністерства захисту довкілля та навколишнього середовища, очільник якого (з квітня 2022 р. – Руслан Стрілець) координує і спрямовує діяльність Держгеонадр.

Та й Міністерство економіки, в структурі якого діє департамент санкційної політики (за даними джерел NADRA.INFO, у березні ц.р. департамент після Юрія Козленка очолила Ярослава Максименко) навряд стоїть осторонь санкційних справ держави. Мінекономіки є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної економічної та інвестиційної політики (джерело), відтак очевидно належить до когорти субʼєктів, чия активна позиція (або її відсутність) має значення в питаннях протидії тяжким економічним наслідкам державних рішень.

І хоча ані Держгеонадра, ані Міндовкілля, ані Мінекономіки не можуть самостійно ініціювати зміни до санкцій, два останніх органи могли це зробити, скориставшись Постановою Кабміну від 30 листопада 2016 р. № 888, яка унормовує порядок підготовки пропозицій Кабінету Міністрів України зокрема щодо внесення змін до санкційних рішень РНБО.

До речі, ця ж постанова передбачає і оцінку очікуваних негативних наслідків застосування санкцій («обґрунтування імовірності настання та змісту будь-яких втрат майнового чи немайнового характеру будь-якої особи, держави, на яку не спрямована дія санкцій з боку України, зокрема держави Україна, юридичних та фізичних осіб») як невідʼємну складову проекту рішення Уряду щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій. Іншими словами – було би бажання!

Та хто б на кого не перекладав відповідальність за непередбачені втрати видобувної галузі і бюджету України від санкційної політики, в кінцевому рахунку політична відповідальність за застосування і реалізацію обмежень – на тому, чий підпис стоїть під Указом про введення санкційного рішення РНБО в дію. Так, саме на Президентові України Володимирі Зеленському.

Кожен, хто заважає санкційному механізму бути ефективним, чия бездіяльність і безвідповідальність у цьому процесі завдає збитків державі – працює (або чинить саботаж) проти Президента і Держави.

Адже спостерігається ситуація, за якої Україна просить про фінансову допомогу стратегічних іноземних партнерів, а тим часом певні посадовці провокують скорочення фінансових потоків всередині країни, блокуючи українські бізнеси – основу економіки і джерело наповнення бюджетів.

І це ще одна причина, чому діяльність паралізованих видобувних компаній має бути терміново відновлена, а працюючі бізнеси мають отримати чіткі законодавчі запобіжники від чийогось мимовільного чи свідомого глупства під прикриттям санкцій.

Як вирватися з пастки?

Для початку – нарешті, остаточно і безповоротно усвідомити та визнати, що інтереси підсанкційних власників і їх українських компаній-надрокористувачів та співробітників – різні відносно до інтересів Держави Україна, яка бореться за своє існування і катастрофічно потребує джерел наповнення бюджету, робочих місць.

Якщо інтереси України і деяких підсанкційних осіб наразі безсумнівно знаходяться в різних площинах, то інтереси України й інтереси українських надрокористувачів – не менш безсумнівно перебувають на одній шальці терезів, не можуть протиставлятися і не мають бути жертвами власних нерозсудливих рішень.

Наступний крок – скористатися усіма доступними важелями впливу, щоб розблокувати видобувну діяльність тим компаніям, які досі паралізовані санкціями до власників. І відновити у правах тих надрокористувачів, які фактично перебувають під контролем держави, але не можуть продовжити свої спеціальні дозволи через існуючі формальні обмеження. Бажано зробити це у спосіб, який  не викликатиме претензій контролюючих чи правоохоронних органів після переформатування кабінетів на вулицях Банковій, Грушевського, Володимирській, Різницькій, Богомольця та ін. (як один із варіантів – повернутися до наших попередніх пропозицій, або просто внести зміни до одного пункту у санкційних рішеннях РНБО, про що йшлося вище).

При цьому, обговорення змін до нормативної бази організувати на одному з інституційно спроможних державних майданчиків: в РНБО або в Комітеті Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування. Обовʼязково – залучити до обговорень асоціації бізнесу та громадські організації, досвідчених експертів з власною (нехай і не завжди комфортною) точкою зору, незалежні ділові та галузеві медіа.

Що стосується ролі Держгеонадр, то якщо Служба справді позбавлена можливості впливу на проекти санкційних рішень – можливо, є сенс дати такі повноваження (а відтак і передбачити фінансування, необхідне для якісного виконання нових функцій Служби), залучити до розробки проектів рішень, зобов’язати оцінювати наслідки кожного такого кроку.

І насамкінець, щоквартально звітувати перед громадянами України про ефективність санкційної політики загалом та її наслідків для видобувної сфери зокрема – по кожній особі, по кожній компанії, по кожному родовищу.

Далі буде.